Український лікувальний ритуал «зливання воску»: синергія магії дії та слова

УКРАЇНСЬКИЙ ЛІКУВАЛЬНИЙ РИТУАЛ «ЗЛИВАННЯ ВОСКУ»: СИНЕРГІЯ МАГІЇ ДІЇ ТА СЛОВА

Розглядається український лікувальний ритуал «зливання воску», який характеризується синергією магії дії та слова. Залучивши власні польові етнографічні матеріали та наявні літературні джерела, виявлено локальну специфіку побутування обряду в різних етнографічних районах України, його семантику та походження.

Найуніверсальнішим видом оказіональної керомантії було «виливання воску» як різновид лікувальної магії, яке застосовувалося у народній медицині для встановлення діагнозу та зцілення дітей і дорослих від переляку, туги, сновидності, «вроків». Переляк з його найпоширенішими симптомами порушенням сну, криками уві сні, неспокійною, іноді агресивною поведінкою, на думку загалу, не належав до важких недуг і успішно піддавався лікуванню. Найкращий лік зливання «переляку», аби дошукатися джерела страху і визначити методи лікування. Зливанням займалися ворожки, знахарки і знахарі, переважно жінки старшого віку. На виливання воску як універсальний лік від переляку в українців ще наприкінці XIX ст. звернули дослідницьку увагу Ю. Талько-Гринцевич, І. Іванов та В. Боцяновський, а вже в наш час фіксували та частково піддавали науковій інтерпретації Є. Грицак, Г Бондаренко, Є. Болтарович, Р Ганчук, С. Філіпс. Нашим дослідницьким завданням у цій статті є розглянути український лікувальний ритуал «зливання воску», простежити особливості побутування обряду в різних етнографічних районах України, виявити у його структурі акціональний та вербальний код, розкрити семантику та функціональне призначення, а за можливістю й походження.

За повідомленням сучасних респондентів з Карпат та Прикарпаття, жінка, яка «виливала віск», насамперед тричі читала молитву «Отче наш» (а подекуди й «Богородицю» та «Вірую»), називала ім'я хворого, примовляла, тоді ставила над його головою миску зі свяченою або непочатою водою, набраною до схід сонця, ножем тричі хрестила воду («бо ножом ся страх перетинає»), лила у воду над головою недужого розтоплений віск (іноді посвячений, а дітям зливали віск зі святвечірньої свічки чи трійці) і колола ножем, оскільки його реальна фізична властивість різати чи колоти проектувалася на спромогу «відтяти» недугу (страх) на магічному рівні. Тильною стороною руки (задіяний тут мотив зворотного мав вплинути на поворот хвороби у зворотний бік, у бік одужання) виконавиця ворожіння вмивала голову, обличчя, під грудьми у ямці, руки, живіт й ноги недужого, а тоді давала йому з трьох сторін миски напитися цієї води «за сонцем» (напрямок, традиційно наділений позитивною семантикою), а деколи давала її додому1. Подекуди на Бойківщині миску з воском клали хворому на голову, плечі, груди, коліна, ноги2. Інколи застосовувалося числове замовляння (рахували від 9 до 1 з заперечною часткою не). Магічну процедуру «виливання воску» звичайно повторювали тричі (сакральність числа 3 в християнському віровченні), лише в дуже важких випадках 9 разів (тричі по 3) й проводили її чоловікам у понеділок, вівторок й четвер (загальновідомі чоловічі дні), а жінкам у середу, п’ятницю та суботу (жіночі дні), лише не у свята. Після закінчення процедури віск виймали з води, уважно придивлялися до нього, щоб знайти те місце, де відлився «страх», а воду виливали туди, де сходилися три плоти, в річку або на дорогу (можливі канали спілкування з «тим» світом). За формою вилитого воску знахарка визначала, кого налякався недужий, бо на воску «есе зло відбивалося». Віск розглядався як потужний абсорбент зла, оскільки в народі вважалося, що хвороба чи вроки «виливаються» разом з воском, а зло переходить на віск, який його вбирає, поглинає й нейтралізує.

На Підгір'ї та Опіллі також традиційно зливали страх («переполох») за допомогою воску, беручи свячений віск з церкви, молилися й вірили, що вилите на воску й побачене ворожкою здійсниться. Локальною специфікою у селах Тужанівці та Підгірці Миколаївського рну Львівської області було виливання воску через зігнутий у кільце березовий прутик, обмотаний льоном. Особам чоловічої статі виливали віск у чоловічі дні (понеділок, вівторок, четвер), жіночої відповідно у жіночі (середу, п’ятницю, суботу). Форма застиглого воску вказувала на джерело страху. Хворому давали напитися води з миски з чотирьох боків, обмивали йому руки, лице, ноги та під грудьми, а саму воду виливали у місце, на яке ніхто не ступає3. Цікавими деталями характеризується процес виливання воску, записаний автором з уст його безпосередньої виконавиці у с. ГородищеI (Королівське) Жидачівського рну Львівської області. Ось що розповіла Пелагея Будна, 1930 р. н.: «Береться свячений віск стрітенський зі свічки або грудка. Береться миска з водою, змішується зі свяченою, в горнятку топиться віск, тримається миска над головою, розтоплений віск розливається в миску над головою і одночасно читається молитва «Отче наш"і спеціальна молитва «Пресвята Богородице, дякую Тобі за добро і ласку Твою, бережи нас від усього злого, від страху і припадку тяжкого, від наглої несподіваної смерті». Тоді ставиться миска на стіл і відвертається віск на долоню і відчитується, той страх має бути відлитий на воску з внутрішньої сторони. Часом видно чого настрашилася людина собача голова та інше. Як має померти, то видно хрест, але того людині ніколи не говориться. Потім той страх зверха збирається, відщипується, і знову додаєш, що лишилося чистого воску і знову топиш. Так три рази. Потім через день чи два дні ще три рази топиться. В свята не виливаю. Жінка, що виливає, має бути в хустці. Успадкувала від бабці Анни"4. український ритуал зливання віск Надзвичайно поширеною магічною практикою виливання воску було на теренах Надсяння. Тут розтоплений на вогні віск або віск з запаленої (іноді йорданської трійці чи «стрітенниці») свічки скапував у миску з холодною водою (подекуди свяченою або непочатою), встановлену над головою хворого. Локальною особливістю вигнання релігійно-магічної скверни було зливання воску на хрестоподібно викладений прутик у мисці, а часом і ножик. Зливання воску, супроводжуване називанням імені хворого й читанням молитов «Отче наш» і «Богородице Діво», переважно практикувалося три рази поспіль (декому вистачало і разу), лише у важких випадках його повторювали 9 разів. Найсприятливішими днями проведення магічної дії опитані респондентки назвали середи і п’ятниці (жіночі дні), натомість у неділю і великі релігійні свята здебільшого не виливали, у чому вбачаємо вплив християнської традиції. Результативнішого ворожіння очікували від його виконавиці, котра народилася у святковий день. Подекуди водою, що залишилася під процедури, згодом обприскували вікна та двері оселі недужого (с. Любині) або виливали її під дерева. Конфігурація воску («гулі») на дні («споді») миски вказувала на можливе джерело переляку «на тім воску має вийти», «там показується», «на тому воску виходить» (села Глиниці, Любині, Мужиловичі, Бунів, Старичі, Залужжя, Поруби Яворівського рну, с. Лісновичі Городоцького рну, с. Малі Мокряни Мостиського рну Львівської області)5. Закінчивши сеанс керомантії, воду виливали на незахідне («нечисте») місце під паркан, між плоти, оскільки вона володіла шкідливими для людини магічними властивостями.

Спорадично серед надсянців практикувався дещо відмінний різновид лікувальної магії з використанням воскової свічки, надзвичайно помічний від перестраху із засвіченою стрітенницею («громічною свічкою») необхідно було тричі обійти коло проти руху сонця, під час чого її тричі гасили і знову запалювали. Він засновувався на використанні могутнього апотропейного потенціалу посвяченої на святковій церковній службі воскової свічки, підсиленого здійсненням за її участю колових обходів проти сонця, здавна наділених або ж негативною семантикою звертання до темних сил на противагу руху за сонцем, як наділеного позитивним змістом, або ж значенням магічного «відробляння», тобто нейтралізації здійсненого напередодні магічного шкідливого впливу на людину.

Західне Поділля й Покуття теж виступали значними ареалами поширення релігійно-магічного «воскового ритуалу». Бабкашептуха тримала миску з холодною водою, набраною з потоку до схід сонця (до якої додавали кілька крапель свяченої води) над головою пацієнта і починала примовляти (молитви «Отче наш» і «Богородице Діво» та замовляння), роблячи знак хреста по воді. Розплавлений віск з освяченої у церкві свічки (пов'язаність свічок з послідовними стадіями життєвого циклу людини народженням, одруженням і смертю) виливався на воду. Віск швидко застигав, утворюючи вибагливі форми: велика гуля уособлювала «страх» чи «ляк», пучок звивистих хвостиків нерви, яма застерігала від смерті, скупчення великої кількості людей вказувало на весілля. Ритуал виконувався тричі (у разі задавненого страху 9 разів); після третього виливання восковий млинець набував майже гладкої форми, що сигналізувало про зцілення пацієнта від недуги. По закінченні сеансу хворий ковтав воду з миски або ж вмивав нею обличчя, груди, руки, потилицю, ноги. Воду виконавиця ворожіння виливала в безлюдному місці. Ніхто з виконавців ритуалу не вдавався до його виконання в неділю та релігійні свята; чоловікам рекомендували здійснювати магічну процедуру в четвер, жінкам в середу і п’ятницю (села Угрин, Шипівці Чортківського рну, с. ХмелеваI Заліщицького рну, с. Горигляди Монастириського рну, с. Берем’яни Бучацького рну, с. Вільховець Борщівського рну Тернопільської області, с. Раковець Городенківського рну ІваноФранківської області)6.

На території Середньої Наддніпрянщини в минулому мала неабияке поширення (а спорадично збереглася донині) мантична практика зливання за допомогою воску деяких хвороб («пристріту», переляку у дітей та дорослих), відома під назвою «одробляти». Так, на Полтавщині та Сумщині за допомогою виливання воску визначали причину переляку в дітей: брали віск, топили його над вогнем і виливали у миску з водою. Якої форми набуде віск, те й послужить підставою для витлумачення причини переляку: форма, наприклад, дзвона служила ознакою того, що переляк був викликаний ударом (звуком) дзвона. Віск вказував на причину переляку, оскільки вода, у яку потрапляє розплавлений віск, отримує цілющу силу і її п’ють як лік від цього переляку (с. Лютенські Будища Зінківського рну Полтавської області, с. Бобрик Роменського рну Сумської області)7. Жінок, що володіли цим лікувальним вмінням, односельці називали «бабками», «шептухами», «відьмами». Задля досягнення максимальної ефективності виконавиці магічної операції виливання воску здійснювали її здебільшого на повному місяці, повторюючи тричі. Розтоплений віск або віск з горючої свічки не лише лили на холодну воду у мисці, ставлячи її на головою недужого, а й часто ним викачували усе тіло або ж його окремі уражені органи (здебільшого живіт). Виливання воску супроводжувалося читанням молитов, що впливали на віск та воду. Вважалося, що усе зло («нечисть») відбивається на воску, який набуває відповідної форми, що вказує на першопричину переляку. Після закінчення процедури віск закопували у безлюдному місці «де люди не ходять, де коні не бродять, де сходяться три перетики» (села Сахнівка, Ситники, Хильки, Квітки, Сотники, Карашин Корсунь-Шевченківського рну, села. Леплява, Попівка, Горобіївка, Полствин, Беркозівка, Лука Канівського рну, села Драбівці, Маркизівка, Бубнівська Слобідка, Скориківка, Ковтуни, Мицалівка, Богуславець, Плешкані, Антипівка, Кропивна Золотоніського рну Черкаської області)8.

Аналогічний спосіб народного цілительства побутував на Поліссі, де болячку також виливали воском: розтоплювали віск у горщику на жару, наливали води в миску, яку ставили на голову хворого і виливали віск на воду, чекаючи поки він остигне. Шептуха виконувала замовляння, а тоді виймала віск з води і на підставі розташування утворених пучків ставила діагноз9. За допомогою воску «виливали переполох» й слобожани: знахарка наливала в миску трохи води, окремо розтоплювала віск і лила його в воду, тримаючи миску над головою хворого10. Локальною особливістю Херсонщини виступала практика «зливати віск» від переполоху три четверги підряд послідовно на голові, животі та спині хворого11. На Холмщині переляк у дітей знімали за допомогою витопленого зі свічки воску, одержаного від ярих бджіл, що скапував у миску з водою над головою маленького пацієнта12.

Магічна процедура виливання воску супроводжувалось промовлянням заклинань. Замовляння як жанр фольклору в силу своєї архаїчної природи, утилітарної функціональності та особливого вербального призначення (діалог Людини з Космосом) належить до того різновиду обрядових текстів, який характеризується живим і найбільш дієвим словом, у якому сповна виявляється його магічність і здатність нав’язати свою волю богам, людям, предметам та явищам навколишнього світу. За своїм глибинним сенсом замовляння як складна цілісна, самобутня, взаємопов'язана, історично обумовлена тісним зв’язком слова і діла текстова структура, на слушне визначення В. Топорова, є дуалістичним феноменом, основними аспектами якого виступають фольклорність та ритуальність з виходом за тісні рамки календарного чи життєвого циклу та запрограмованості колективних ритуалів13. Замовляння як магічно-заклинальні формули виникають у людини первісного суспільства на ґрунті дифузного мислення з характерною для нього не розчленованістю уявлень і продовжують творитись у середньовічну християнську феодальну епоху, коли в силу вікової тривкості поглядів, стійкості словесних текстів генеруються аналогічні вербальні формули замовлянь. Саме наявність дифузного мислення і дифузних, не розчленованих уявлень про природу явищ, станів, істот, стихій та речей і обумовило виникнення замовлянь з тісним поєднання у них сакрального і профанного слова. Світоглядна основа замовлянь не становить єдиного концепту, оскільки вони виникали і розвивались упродовж століть й зафіксували як прасвіт людського світовідчування, так і пізнішу гносеологічну та аксіологічну картину макрокосму.

Нам вдалося зафіксувати низку зразків вербальної магії під час «виливання воску» з Бойківщини, Надсяння, Покуття та Середньої Наддніпрянщини. У с. Підгородці Сколівського рну Львівської області хворобі бажали йти: «На ліси, на гори, на звірів» 14. Певними видозмінами попередньої формули відсилки хвороби характеризуються зразки примовок, записані нами у селах Віжомля та Поруби Яворівського рну Львівської області: «На ліси, на води, на звірів», «йди десь на вітри, на ліси тая біда», а більш розгорнутий об'єкт відсилання фігурує у замовлянні з с. Лісновичі Городоцького рну Львівської області: «Йди, бідо, на гори, на ліси сім доріг шукати, там знайдеш гніздо, будеш спочивати. Йди, бідо, на гори, на ліси сім доріг шукати, ніж маєш людині біль давати"15. Християнські мотиви превалюють у замовлянняхзверненнях до недуги з докладним переліченням можливих локусів її вигнання з тіла людини й подальшої постійної локалізації поза його межами, що побутували у с. Любині Яворівського рну Львівської області: «Матка Боска Чистоковска, Кальварівска поможи. Страх від (ім'я) віджени. Іди, страху, на гори, на вострі, де святи кости, то кости всьо видів, всьо знав, але того би сі не бояв"16 та у с. Цінев Рожнятівського рну ІваноФранківської області: «Звертаюсі до Матки Божої, до Сорок світих, до Тройці світої, аби ми були до помочи. Аби ми помогли очистити рабу Божу від страху, від болю поганого. З чого сі той біль, в'їдь, покуса узєли чи з води, чи з їди, чи з гуляня, чи з вітру, чи з сонця, чи з вогню, чи то в голові, чи в очах, чи в грудях, чи в серцю… чи в ногах, чи в руках, то я тебе заклинаю, відсилаю на гори, на пущі, на води, на скали, де сонце не догріває, де вітер не довіває"17. У с. Задубрівці Снятинського рну ІваноФранківської області, щоб втекла недуга, примовляли: «Від голови до ніг, з кожної жилки, з кожної нірки, на гори, на води"18. Докладно перелічувались усі органи людського тіла місця зосередження симптомів хвороби і у замовляннях, записаних С. Філіпс у с. Шипівці Чортківського рну Тернопільської області: «…З голови виходи, з мозку, з черепа, з чола, з бровів, з кліпок, з очей, з носа, з писку, з єшнів, з язика, з легенів, з горла, з печінки, з лежинки, з нирок, з серця, зпід серця, з желудка, з поджелудка, з ребрів, зпід ребрів, з пальців, з суставів, з ліктів, з колін, з пазурів виходи, на гори, на скелі йди, всі страхи, всі нерви, всю хворобу, всі нещастя, все безсоння посилаю."19 та Є. Грицаком у с. Либохора Турківського рну Львівської області: «Ти поганий страшище, я тебе глядаю, чи ти в волосю, чи ти під волосям, чи ти в мозку, чи під мозком, чи ти в зубах, чи ти під зубами, чи ти в язиці, чи під язиком, чи ти в губах, чи під губами, я тебе закликаю пятьма пальцями, шестов долонев, семим язиком, восьме своїми губами, девяте Божов зірницев, іди ти там, де вітер не додуват, де сонце не догріват, де когут не допіват, де пси не добріхуют"20. Подібні за змістом примовляння зафіксовані на Поліссі (с. Нобель Зарічненського рну Рівненської області): «Виливаю влеки мужчинскіє, жоночиє, дитячеє, коровлячиє, собачиє, курячиє з ногей, з костей, з криви, з плечей, з рукей, з очей, з мозгей, із нервей"21. У с. Квітки КорсуньШевченківського рну Черкаської області причиною хвороби вважалась зла воля конкретної людини, «наслання»: «Чи подумано, чи наслано», а виганялась вона «із 77 жил, із 77 суставів"22. Найбільш композиційно та структурно завершене замовляння-прохання нам пощастило записати на Покутті, у с. Стриганці Тисменицького рну ІваноФранківської області: «Нечиста болесте, скажи, звідки ти походиш: чи зі сходу, чи з заходу, чи з півдня, чи з півночі? Ти не даєш їсти, ти не даєш спати, ломиш руки, ноги, голову, чоло. Чого причепилася, йди собі на гори, на скали, на ліси. Там твої тато, мама, вся твоя родина, там сій насіння, пускай коріння. А від цієї людини (ім'я) відчепися, від рук, ніг, голови і навіть пальцямізинця. Ще раз тебе прошу: «Не муч її», а якщо не хочеш, я тебе буду палити вогнем і колоти мечем"23. Тотожної структури розлогі замовляння побутували і в покутському с. Раковець Городенківського рну Івано-Франківської області: «Де ти, скусо, взялася, чи ти з вітру, чи ти з поганого сну, чи ти з навчання, чи ти з зависти, чи ти з страху? Тут тобі не бувати, тут тобі не резентувати, тут тобі не в’ялити, тут тобі не сушити. Я тобі, скусо, дам три роботи: одну роботу воду переливай, другу роботу камінням гуди, третю роботу вітрами шуми, я тобі, скусо, дам водицю вмийся, рушничок втрися, тростову паличку підоприся звідси виберися. Іди собі, де пси не гавкають, де кури не співають, де вражі вітри гуляють, (ім'я) здоровеньку, чистеньку лиши, як її мати на світ породила…"24, поліському с. Піски Житомирського рну Житомирської області: «Хрещеному, молитвеному (ім'я) спалюю бешиху, вітряну, водяну, може з сонця, може з води, може з вітру, може полуднешня, може вечірашня, то я його вимовляю, спалюю, ни своїми руками, тільки я його спалюю святим вогнем, щоб воно тут не стояло, жовтої кости не ломало, синих жил не струждало, червоної крови не смоктало, білого тіла не тирало"25 та слобожанському селі НовоМиколаївка Куп’янського рну Харківської області: «Господи, поможи мені поворожити, переполох виливати (ім'я) хрещеному, нарожденому, і найдений, і напитаний, і подуманий, і погаданий, од всякої звірини"26. Лаконічні лікувальні примовки при відливанні ляку за допомогою воску зафіксовані у гуцулів (с. Тюдів Косівського рну Івано-Франківської області): «Як топиться віск на грані, як сіль на воді, як розходяться хмари на небі, то так ця бола має пропасти від віри хрещеної"27 та бойків (с. Верхнячка Сколівського рну Львівської області): «Пане страшище, щезни, пропади від дитини рщеної, породженої"28.

Ці приклади наочно ілюструють збереження архаїчних уявлень про хворобу як живу істоту, тілесну і матеріальну, якою вона уявляється в замовляннях чи лікувальних примовках вокативних формулах народного цілительства, що відрізняються від замовлянь лаконічністю, відсутністю розгорнутого багатопланового наративного елемента й кінцівокзакрепок. Вокативна формула має конкретного адресата болячку, яка приходила, оволодівала людиною, мучила, «ламала» її, гризла. Якщо людина захворіла це означало, що недуга увійшла у неї, обрала її своїм місцеперебуванням. Тому абсолютно природним, на думку мовця, було вступити з нею в безпосередній контакт, щоб позбутися недуги. Мета контакту примусити хворобу покинути тіло хворого, що досягається спочатку проханням, а згодом погрозою29. В наведених замовляннях і примовках стилістика вокативної формули нейтральноемоційна «нечиста болесте», «боле», «біль», «скусо», «покусо», «в'їдь», «пане страшище», «поганий страшище», «бідо», «бешихо».

Локуси та об'єкти, обрані у замовляннях чи примовках для висилання хвороби ліси, пущі, гори, скелі, води, вітри, звірі, безлюдні місця з виразною дохристиянською семантикою («де сонце не догріває, де вітер не довіває», «де вітер не додуват, де сонце не догріват, де когут не допіват, де пси не добріхуют») чітко корелювали з наступними бінарними опозиціями: свій // чужий, близький // далекий, центр // периферія. У віддалені місцини висилалася недуга і в замовлянні, записаному В. Кравченком під час процедури зливання воску на Поліссі: «Тут тобі, болячко, ни гулять, голови не ламать, чирвоної крові не сушить. Іди собі з хати з димом і з поля з вітром на густі лози, на трипези"30. Під час промовляння сталих лікувальних формул людина вступала в безпосередній вербальний контакт з хворобою, звертаючись до неї як до адресата. Даючи хворому напитися чи вмиватися заговореною водою, неміч прагнули змити з людини. Уявленню, що хвороба жива істота, відповідає віра в те, що її можна умертвити31 «палити вогнем і колоти мечем», «спалити святим вогнем» за допомогою воску, що в поширених серед народу уявленнях виступає носієм сакральної і цілющої сили вогню.

У низці замовлянь актуалізується наступна формула проведення магічної операції «частина замість цілого», оскільки парцелярно, а не цілісно виганялася з тіла неміч, яка у смисловому сенсі поділялася на частини, що їх творили окремі симптоми і виганяли її з окремих органів тіла обов’язково докладно перелічивши усю наявну симптоматику «від голови до ніг, з кожної жилки, з кожної нірки», «від рук, ніг, голови, і навіть пальцямізинця», «із 77 жил, із 77 суставів», «з голови виходи, з мозку, з черепа, з чола, з бровів, з кліпок, з очей, з носа, з писку, з єшнів, з язика, з легенів, з горла, з печінки, з лежинки, з нирок, з серця, зпід серця, з желудка, з поджелудка, з ребрів, зпід ребрів, з пальців, з суставів, з ліктів, з колін, з пазурів виходи», «то в голові, чи в очах, чи в грудях, чи в серцю… чи в ногах, чи в руках», «чи ти в волосю, чи ти під волосям, чи ти в мозку, чи під мозком, чи ти в зубах, чи ти під зубами, чи ти в язиці, чи під язиком, чи ти в губах, чи під губами». Це пояснюється як специфікою самої поетики, образності, ритміки заговорних текстів, що характеризується прийомом перелічення, так і узагальненим народним поглядом на спосіб позбутися хвороби, «уроків», наслання, оскільки перелічення в народній медицині служить одним із ефективних способів лікування, коли об'єктом переліку виступають хвороби та їх прояви. Перерахування окремих симптомів недуги виступає акумуляцієюнакопиченням однорідних обрядових дій.

Метод встановлення діагнозу та лікування шляхом «виливання воску» набув поширення не лише серед мешканців материкової України та в українському еміграційному середовищі Канади, а й в багатьох слов’янських і неслов’янських народів, зокрема, білорусів, болгар, сербів, литовців32.

В оцінці походження «воскового» ритуальномагічного дійства можемо погодитися з думкою канадської дослідниці Р Ганчук, яка вважає, що традиція виливання воску репрезентує синкретичний лікувальний ритуал, котрий поєднує християнську та дохристиянську образність33, а від себе додамо синергію магії дії та слова, акціонального та вербального компонентів. На семантичному рівні віск розглядався як потужний абсорбент зла, оскільки в народі вважалося, що хвороба чи вроки «виливаються» разом з воском, а зло переходить на віск, який його вбирає, поглинає й нейтралізує. Вірили: якої форми набуде віск, те й послужить підставою для витлумачення причини переляку, оскільки усе зло («нечисть») відбивається на воску, який набуває відповідної форми, що вказує на першопричину переляку. Виливання воску супроводжувалося читанням замовлянь, що магічним чином впливали на віск та воду. Це свідчить про збереження архаїчних уявлень про хворобу як живу істоту тілесну і матеріальну, якою вона уявляється в замовляннях.

Література

• 1 Мовна У. Звичаї та обряди українських пасічників Карпат і Прикарпаття (друга половина XIX початок XX ст.). Львів, 2006. С. 150.
• 2 Болтарович З. Є. Зошит № 2. 1976 // Архів Інституту народознавства НАН України (далі Архів ІН НАНУ). Ф. 1. Оп. 2. Спр. 229. Арк. 7; Грицак Є. Дитина в українських народніх повір'ях і в народньому лічництві (на основі дослідів народнього побуту в селі Могильна повіту Гайсин на Поділлі і в деяких околицях Галичини); публ. І. Щербак // Неопалима купина. К., 1995. № ¾. С. 92.
• 3 Дашко Г. Історія одного села. Село Станків. Львів, 2005. С. 61; Бондаренко Г. Екологічний аспект традиційного світогляду українців // Дослідження Дністра: 10 років громадської екологічної експедиції «Дністер». Львів; К., 1998. С. 153 154.
• 4 Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 561. Арк. 19.
• 5 Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 559. Арк. 16, 18, 20, 21, 22, 27, 29, 30, 36, 3839, 45, 6566; КовальФучило І. До проблеми: гріх і кара в українській народній традиції… // Діалектологічні студії. 2. Мова і культура. Львів, 2003. С. 210.
• 6 Філіпс С. Воскові форми: бабкишептухи, їхнє ремесло та роль в українській сільській громаді // Культурні грона Дністра. Мультинаціональна культурноісторична спадщина Наддністрянщини / упоряд. В. Стецюк. ІваноФранківськ, 2001. С. 5558; Колтатів С. Релігійне життя вільховеччан // Архів ІН НАНУ.

Ф. 1. Оп. 2. Спр. 239 г. Арк. 91.

• 7 В. К. «Ликы» моего села // Киевская Старина. К., 1902. Т. LXXVIII. № 9. С. 332; ПМА2013. С. 3.
• 8 Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 577. Арк. 4, 10, 18, 27, 5556, 79, 85; Спр. 593. Арк. 29, 37, 53, 78, 88, 108; Спр. 600. Арк. 4, 24, 26, 57, 65, 79, 82, 9293.
• 9 Звичаї в селі Забрідді Житомирського повіту на Волині. Етнографічні матеріали, зібрані В. Кравченком.

Житомир, 1920. С. 77; Боцяновский В. Ф. Заговоры против болезней, разные поверья и приметы (с. Писки Житомирского уезда) // Живая Старина. М., 1895. Вып. ¾. С. 502; Nielubowiczowna M. Lecznictwo ludowe / M. Nielubowiczowna // Polesie i turysta. Pinsk, 1936. S. 49.

• 10 Иванов И. Знахарство, шептанье и заговоры (в Старобельском и Купянском уездах Харьковской губернии) // Киевская Старина. К., 1885. Т. 13. № 12. С. 737.
• 11 Ястребов В. Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском и Александрийском уездах Херсонской губернии. Одесса, 1894. С. 53.
• 12 Majewski E. Pszczola (Apis mellifica L.) w poj^ciach i praktykach ludu naszego // Wisla. Warszawa, 1901.

T 15. S. 432.

• 13 Топоров В. Об индоевропейской заговорной традиции (избранные главы) // Исследования в области балтославянской духовной культуры. Заговор. М., 1993. С. 35.
• 14 Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 455. Арк. 10.
• 15 Там само. Спр. 559. Арк. 12, 37, 65.
• 16 Там само. Спр. 559. Арк. 21.
• 17 Василечко Л. Шуткова неділя. Народні звичаї, обряди та повір'я. Львів, 2012. С. 168.
• 18 Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 434. Арк. 46.
• 19 Філіпс С. Воскові форми: бабкишептухи, їхнє ремесло та роль в українській сільській громаді // Культурні грона Дністра. Мультинаціональна культурноісторична спадщина Наддністрянщини / упоряд. В. Стецюк. ІваноФранківськ, 2001. С. 68.
• 20 Грицак Є. Дитина в українських народніх повір'ях і в народньому лічництві (на основі дослідів народнього побуту в селі Могильна повіту Гайсин на Поділлі і в деяких околицях Галичини); публ. І. Щербак // Неопалима купина. К., 1995. № ¾. С. 92.
• 21 Полесские заговоры (в записях 19 701 990х гг.) / сост., подгот. текстов и коммент. Т. А. Агапкиной, Е. Е. Левкиевской, А. Л. Топоркова. М., 2003. С. 110.
• 22 Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 577. Арк. 56.
• 23 Особистий архів автора.
• 24 Філіпс С. Воскові форми: бабкишептухи, їхнє ремесло та роль в українській сільській громаді // Культурні грона Дністра. Мультинаціональна культурноісторична спадщина Наддністрянщини / упоряд. В. Стецюк. ІваноФранківськ, 2001. С. 68.
• 25 Боцяновский В. Ф. Заговоры против болезней, разные поверья и приметы (с. Писки Житомирского уезда) // Живая Старина. Москва, 1895. Вып. ¾. С. 502.
• 26 Иванов И. Знахарство, шептанье и заговоры (в Старобельском и Купянском уездах Харьковской губернии) // Киевская Старина. Киев, 1885. Т. 13. № 12. С. 737.
• 27 Ви, зорізориці… Українська народна магічна поезія (Замовляння). К., 1991. С. 14.
• 28 Болтарович З. Є. Зошит № 1. 1976 // Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 229. Арк. 4.
• 29 Петров В. Заговоры // Из истории русской фольклористики. Л., 1963. С. 9798; Усачева В. В. Вокативные формулы народного врачевания у славян // Славянский и балканский фольклор. Верования. Текст. Ритуал. М., 1994. С. 227.
• 30 Звичаї в селі Забрідді Житомирського повіту на Волині: етнографічні матеріали, зібрані В. Кравченком. Житомир, 1920. С. 77.
• 31 Петров В. Заговоры // Из истории русской фольклористики. Л., 1963. С. 103.
• 32 Болтарович З. Українська народна медицина. Історія і практика. К., 1994. С. 32; Плотникова А. А. Воск // Славянские древности: этнолингвистический словарь. М., 1995. Т 1. С. 443; Biegeleisen H. U kolebki. Przed oltarzem. Nad mogilq / H. Biegeleisen. Lwow, 1929. S. 409.
• 33 Hanchuk R.J. The Word and Wax: A Medical Folk Ritual Among Ukrainians in Alberta. Edmonton; Toronto, 1999. P 75.