Кукла-мотанка як вид декоративно-ужиткового мистецтва

Виникнення і розвиток ляльки-мотанки

Іграшка є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.

Первісне суспільство дитячих іграшок не знало. Не роблять іграшок і племена, які перебувають на стадіально досить низькому шаблі розвитку. Народна іграшка, як річ певного функціонального призначення, на думку багатьох вчених, з’являється досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягає достатнього рівня розвитку. Однак це не означає, що в умовах первісного суспільства та життя «примітивних» племен діти зовсім позбавлені гри та іграшки. Відомий колекціонер і знавець іграшки Г. Блінов зазначає, що першими дитячими іграшками «мабуть… були випадкові предмети. Камінці, шишки, сухі гілочки. І такі „іграшки“, зрозуміло, старші, ніж сама людина».

Всі народи світу мають іграшки. Це японські традиційні дерев’яні іграшки, російські матрьошки і коники-каталки з дерева, пап'є-маше, глини. Найдавніші іграшки, знайдені на території нашої країни, відносяться до II тисячоліття до н.е. Це — мініатюрні знаряддя охоти — луки, стріли, сокирки, предмети побуту, посуд, брязкальця.

У III тис. до н. є. у Древньому Єгипті були поширені іграшки з дерева та тканини, м’ячі з шкіри та статуетки тварин. З дерев’яних дощечок вирізувалися ляльки та розписувалися геометричним орнаментом. У древній Греції та Римі виготовляли іграшки з дерева, глини. По свідоцтвам істориків, вже у ті далекі часи майстрами були створені механічні іграшки. Виготовлялися також ляльки-маріонетки з теракоти та речі для ігор з ляльками, вовчки, брязкальця.

З глибини віків прийшли до нас традиції швейної іграшки — ляльки, пошитої з клаптиків тканини, хутра.

Іноді іграшці надавалося магічне значення. Наприклад, різні свищики, брязкальця, тарахтушки за язичними віруваннями давніх слов’ян своїм свистом та шумом відганяли злих духів. За такими причинами заборонялося зображувати обличчя у ляльок, тому саме у саморобних ганчіркових ляльок різних народів замість зображення обличчя можна бачити візерунок у вигляді хреста, ромба, квадрата, качиний дзьоб.

Ляльки були знайдені в різних куточках планети: такі пам’ятки є в американській, африканській культурах, в похованнях народів Кавказу. Вони відображали світ того народу, до якого належали. Змінюється також матеріал. Скажімо, африканська лялька є кам’яною, ляльки Давнього Єгипту зроблені з дерева.

У Стародавньому Єгипті, Греції, Римі робили іграшки з нескладними дротяними механізмами. Конструкція давньоримських ляльок була проста: голову і тіло робили з одного шматка кістки, а ноги прикріплялися за допомогою штирків. Цих ляльок одягали на шию як амулети. Після народження немовляті на шию одягали шнурок з маленькими фігурками, дівчаткам на 8-ий день, хлопчикам на 9-й. Коли дитина дорослішала, їй дарували гіпсові, воскові і глиняні ляльки на свята. Юнаки та дівчата приносили свої іграшки в дар богам і зберігачам домашнього вогнища. Напередодні весілля наречена віддавала улюблену ляльку богині кохання Венері.

Африканські ляльки переважно робляться з дерева і мають глибокі корені. Як багато народів населяє африканський континент, так багато різноманітних стилів і функцій мають африканські ляльки. Чим твердіший шматок дерева, з якого вирізали ляльку, тим відважніший буде той, хто з нею грався. Чим красивіша лялька, тим привабливіша виросте її власниця.

Дивовижні залізні фігурки людини були знайдені у селищі Вані в Грузії під час археологічних досліджень. На них були прикраси із золота, а також залишки лляного савана.

Дуже цікаві ляльки народів Півночі зроблені з качиних дзьобів. У хантів, угрів і ненців качка вважалася прародителькою світу. Вона мала широке поширення у народів Півночі.

Існують різні типи японських ляльок, деякі представляють інтереси дітей і немовлят, деякі - інтереси імператорського двору. Це воїни і герої, казкові персонажі, боги і демони. Декоративні паперові ляльки мають давню традицію, ймовірно, з першої половини першого тисячоліття нашої ери, коли виробництво паперу було ввезено з Китаю до Японії.

Головним призначенням ляльки у давні часи було берегти душу свого власника від зла, хвороб і нечистих помислів, а лялечку-оберіг часом передавали з покоління в покоління впродовж років і віків, і були ляльки, про які складалися легенди і потім передавалися від матері до дочки як священний переказ.

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева — Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку — «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх досьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

Також у волинських селах ще донедавна зустрічалися обряди «проводів русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки танцюють із солом’яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками стають діти та незаміжні дівчата, які вмерли наглою або насильницькою смертю.

Повір'я, що лялька — це вмістилище душ померлих предків — породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» — від Карпат до Північної Італії - існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це — відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях — Діви, Матері і Баби — прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше — а подекуди й дотепер — здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю.

В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.

…Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу — шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації.

Найдавніші ляльки з тканини — це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Цікава деталь цих ляльок — відкрита спіраль на місці обличчя.

Спіраль — це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль — це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з'єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль — це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

Цікавим є також те, що в основу виготовлення української ляльки-мотанки теж покладена спіраль, але про це — мова попереду.

Варто також згадати про вузлову ляльку в традиціях інших народів. Наприклад, в багатьох регіонах Росії - від поморської Півночі до степів Кубані - теж до наших днів збереглося мистецтво виготовлення ляльки-мотанки, з незначними відмінностями у формі від її української посестри; десь їх називали «желанница» (вважалося, що така лялька, без обличчя, сприяє виконанню бажань), десь — так само, як і в Україні «берегиня». Виготовляли і більш «спеціалізовані» ляльки: «зернушку» — на добрий урожай, «сонницю» — щоб дитячий сон був міцним і здоровим, «долюшку» — молодій нареченій на щасливе подружнє життя… Знаходять ляльки в похованнях і на Північному Кавказі. Відмінність їхня від української - незначна різниця у формі хрестоподібного візерунка на обличчі. Якщо в ляльки з Дніпра це яскраво означений солярний хрест, то скажімо, в кавказької її сестри — це швидше ромб, візерунок якого відсилає нас до трипільського символу врожайності та жіночого начала. В Середній Азії теж знали ляльку-мотанку, і теж із хрестоподібним візерунком на обличчі.

Очевидно, така спорідненість бере початок від скіфів, бо чому ж інакше такі схожі між собою ляльки, що їх знаходять у похованнях на Кавказі і в Середній Азії - і чому ці ляльки такі подібні до своїх українських сестер? Очевидно, що про просту випадковість тут не йдеться.

Лялька-мотанка (або вузликова лялька) є прадавнім сакральним оберегом. Їй вже майже 5000 років, вона з’явилася з тих пір, як почали вирощувати льон.

Перша лялька-мотанка була виготовлена більше 5 тисяч років тому. Такі ляльки можна знайти в будь-якій країні.

Це була не просто іграшка. Вважалося, що вона захищала людину від неприємностей та бід.

Ляльку часто використовували у ритуалах. При виготовленні ритуальної ляльки в неї вплітали все те, від чого людина хотіла позбутися (біди, хвороби), і спалювали на вогнищі, або топили у воді.

При розкопках Помпей були виявлені численні лялькові лавки із збереженим товаром. Ляльковим ремеслом займалися не тільки гончарі, але і знамениті скульптори й різьбярі по дереву.

У Єгипті знайдена римська ганчір'яна набивна лялька: виконана з грубого полотна та набита клаптиками і папірусом. Дітки часів Римської імперії грали не тільки ляльками.

Достеменно відомо, що в Древньому Римі були лялькові будиночки з мініатюрними меблями, іграшкові звірики, солдатики, вовчки (дзига по-нашому), кульки і холо-хупи … Виготовлялися ляльки з обпаленої глини (найдешевший варіант), а також з кістки, дерева, воску, бурштину, бронзи, міді і навіть срібла з золотом.

Подібно грецьким лялькам, римські робилися голенькими, без одягу.

Ганчір'яна лялька, Стародавній Рим (4−3 ст. до н.е.).

Висота 19 см (Британський музей).

Дана ганчір'яна лялька чудово складена — подивіться на пропорції!

Руки зроблені з скрученого лляного полотна (нагадує стародавні слов’янські), кольорова вовняна тканина, нині майже втрачена, покривала обличчя і тіло.

До кінця не ясно, жінка це або чоловік, але синя намистина (праворуч), швидше за все, частина прикраси — можна припустити, що це жінка.

Лялька збереглася тільки завдяки посушливому єгипетському клімату, на підставі єгипетських знахідок епохи Стародавнього Риму ми можемо зробити висновок, що лялька була дуже популярна, ця популярність притаманна їй до сих пір на території сучасної Італії.

Ляльок можна було бачити в будь-якій селянській хаті. Вони виконували різні функції - охороняли житло, дітей, сон, берегли господарство. Діти любили ними бавитися.

В Україні таку ляльку називають лялька-мотанка, і тут вона відома з незапам’ятних часів і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації. Можна сказати, лялька-мотанка — це найдавніше у світі зображення людської постаті, і навіть предтеча скульптури.

Досліджуючи історію створення ляльки-мотанки, починаємо з відомого археолога Вікентія Хвойки, який в 1893 році біля селища Трипілля вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипільська». Ця цивілізація існувала понад шість тисяч років до н.е.

Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Мотанки — це й іграшка, й оберіг. Вважається, що вони з’явилися ще у добу пізнього палеоліту. Тож нині ляльці вже сім тисяч років.

Колись на теренах Європи був поширений культ Богині-матері, і саме цей культ покладений в основу виникнення ляльки-мотанки. Варто пригадати казку «Івасиктелесик», в якій Баба і Дід до появи Івасика колишуть в колисці колодку, тобто ляльку-мотанку. Ще в одній казці дівчинка отримує матусине благословення і ляльку. Близькою за ідеєю є народна казка «Золоті ляльки».

Сучасні психологи використовують такі казки в психоаналізі з метою корекції свідомості жінки, шляхом підключення до сакральної пам’яті свого народу. Лікувальний ефект досягається саме через казку і ляльку, де остання допомагає пізнати свою внутрішню самість, яку так щиро намагається затушувати цивілізація, нівелюючи у жінки її первинні якості, прагнення і функції. Цікаво, що процес мотання ляльки має заспокійливий ефект, про який знали наші прабабусі і використовували з лікувальною метою. Не даремно ж нитку мотають за годинковою стрілкою, ніби упорядковуючи всі енергетичні поля.

Виготовлення ляльки-мотанки — це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим вони, роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Так само жінки, які в період вагітності проходять майстер-клас, формують для своєї дитини щастя, здоров’я, успіх.

Будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомогати батьки або принаймні не заважати їй.

Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька є цінним предметом домашнього майна, разом з тим виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколіннями, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, й захисту від злих сил.

І сьогодні серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом з неосяжною енергетикою, які цілюще впливають на психіку й здоровий розвиток дитини. Саме тому в наші дні вони стають все більш і більш популярними.

Нині аби зрозуміти сутність мотанки, не обов’язково народжуватися у селі, варто лише відшукати та зберегти у собі чарівний дитячий світ маминої пісні чи дідової казки, збагнути, яке довжелезне коріння народної пам’яті.

Українська лялька-мотанка розвиває духовний світ і пробуджує відчуття рідного коріння. Вона завжди була пов’язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточена дитячою турботою і увагою.

Навіть зараз лялькамотанка є своєрідним символом України, проявом нашої багатогранної культури і яскравим мистецьким витвором, в який закладена любов і добрі наміри.