Державне управління транспортом в Україні. 
Транспортна політика

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Одеський національний морський університет Кафедра експлуатації морських портів Спеціальності:

7.100 403 «Організація перевезень та управління на транспорті»

7.3 040 101 «Правознавство»

Методичні рекомендації щодо самостійного вивчення дисципліни

«Загальний курс транспорту»

Державне управління транспортом в Україні. Транспортна політика Одеса — 2012

Методичні рекомендації складені кандидатом технічних наук Решетковим Дмитром Миколайовичем — доцентом кафедри «Експлуатація морських портів» Одеського національного морського університету на підставі робочої програми дисципліни «Загальний курс транспорту» навчального плану стандарту освіти.

Методичні вказівки схвалено кафедрою «Експлуатація морських портів» ОНМУ 24 лютого 2011 р. (протокол № 12)

Рецензент — канд.економ.наук, доцент І.В. Раскевіч

ЗМІСТ

Соціально-економічна роль і функції транспорту Мета, завдання, методи та суб'єкти державного управління транспортом Основні напрями державного управління транспортом України Функції державного управління в галузі транспорту Транспортна політика України та її наближення до норм Європейського Союзу Державна транспортна політика в галузі безпеки руху Центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту Забезпечення та реалізація державної політики на транспорті

Залізничний транспорт Автомобільний транспорт Морський и річковий транспорт Цивільна авіація Міський електричний транспорт Трубопровідний транспорт Транспортні комунікації Одеського регіону Додаткова література Питання для самоперевірки Додаток А. Закон України «Про транспорт»

Додаток Б. Закон України «Про морські порти України» (Витяг) Додаток В. Положення про Державну інспекцію України з безпеки на морському та річковому транспорті

Додаток Г. Положення про Міністерство інфраструктури України (Витяг) Додаток Д. Транспортна стратегія України на період до 2020 року (Витяг) Додаток Е. Положення про Управління морегосподарського комплексу, транспорту та зв’язку Одеської обласної державної адміністрації

Додаток Ж. Положення про Департамент транспорту, зв’язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Додаток И. Міська програма розвитку електротранспорту м. Одеси на 2011;2015 роки (Витяг)

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ І ФУНКЦІЇ ТРАНСПОРТУ

Транспорт — галузь матеріального виробництва, що здійснює комплекс транспортно-технологічних процесів переміщення пасажирів і вантажів.

Значення транспорту для будь-якої країни винятково велике. Він виконує в державі важливі економічні, оборонні, соціально-політичні й культурні функції.

Економічна роль транспорту міститься насамперед у тому, що він є органічною ланкою кожного виробництва, проводить безперервну й масову доставку всіх видів сировини, палива й продукції з пунктів виробництва в пункти споживання, а також здійснює поділ праці, спеціалізацію й кооперацію виробництва. Без транспорту немислимо раціональне розміщення виробництва, освоєння нових територій і природних багатств. Транспорт — важливий фактор економічної інтеграції країн і розвитку міжнародної торгівлі.

З іншого боку, транспорт сам по собі представляє найбільшу галузь народного господарства. Так, основні фонди транспорту становлять близько 15% загальнодержавних, на транспорті трудяться майже 10% загального числа робітників та службовців.

Крім того, для транспорту повністю працюють такі галузі, як локомотивоі вагонобудування, автомобілеі суднобудування, авіабудування та ін. Обслуговують транспорт також паливна промисловість, енергетика, металургія тощо.

Усі ці фактори обумовлюють значні транспортні витрати, що відображається на ціні товарів. Так, питома вага транспортних витрат у ціні багатьох масових вантажів становить від 15 до 40%.

Соціально-політичні функції транспорту містяться в його здатності здійснювати обмін матеріальними й духовними цінностями між районами, містами, територіями й цим сприяти їхньому об'єднанню в єдину державу.

Транспорт забезпечує вантажні, побутові й туристичні поїздки, а також медичне обслуговування людей; полегшує їх фізичну працю, зокрема при переміщенні значних обсягів вантажів та інше.

Значне й різноманітне культурне значення транспорту. Насамперед він забезпечує спілкування між континентами, країнами, містами і людьми й сприяє задоволенню їх естетичних потреб і культурному обміну.

Оборонна роль транспорту виділялася й підкреслювалася завжди. За всіх часів транспорт розглядався як один із найважливіших факторів забезпечення обороноздатності держави. Його функціями є перекидання військ і озброєнь, вантажів постачання, забезпечення об'єктів тилових служб і військового виробництва. Він є також органічною частиною багатьох видів військової зброї.

З одного боку, транспорт є частиною інфраструктури ринку, як такою що «фізично» реалізує обмін товарами і послуги населенню, а з іншого боку — він сам як суб'єкт ринку продає свої послуги за рахунок переміщення вантажів і пасажирів. Транспорт цим самим створює ринок транспортних послуг.

Процес транспортування включає дві стадії:

перша - транспортування предмета праці в сфері виробництва;

друга - транспортування продукту зі сфери виробництва в сферу споживання.

Транспорту властиві деякі особливості, що відрізняють його від інших галузей народного господарства:

— транспорт не створює нової продукції, а є продовженням процесу виробництва в межах процесу обігу. Процес виробництва продукції закінчується тоді, коли продукція доставлена до місця споживання, тому транспорт є продовженням процесу виробництва, який почався в промисловості й сільському господарстві;

— продукцію транспорту — перевезення вантажів і пасажирів не можна нагромадити, створити запаси, тому проблема резервів на транспорті складається в створенні резервів пропускної й провізної спроможності;

— продукція транспорту не містить сировини. Частка заробітної плати в її собівартості вдвічі більша ніж у промисловості. Витрати на амортизацію, паливо і електроенергію становлять майже половину всіх експлуатаційних витрат транспорту;

— оскільки на транспортному ринку реалізується процес переміщення вантажів і пасажирів, особливе значення мають прискорення й безперервність транспортного процесу, скорочення строків доставки вантажів, і пасажирів, схоронність вантажів, безпека й безвідмовність у роботі всіх ланок транспортного процесу, кожного виду транспорту й транспортної системи в цілому;

— скорочення вартості і часу доставки вантажів і пасажирів істотно впливає на економічний підйом держави, розширення торгівлі, підвищення рівня життя населення. Рівень розвитку транспорту в країні визначає рівень її цивілізації;

— транспорт негативно впливає на навколишнє середовище. На транспорт припадає 40% викиду в атмосферу шкідливих речовин, причому основна частка належить автомобільному транспорту — до 80%.

Структурно транспорт країни (регіону) можна представити як систему, що складається із двох підсистем — загального й не загального користування.

Транспорт загального користування обслуговує сферу обігу вантажів та населення і, відповідно до діючого законодавства, зобов’язаний здійснювати перевезення вантажів і пасажирів, ким би ці перевезення не були пред’явлені: державним підприємством або установою, громадською організацією, приватним підприємством, підприємцем, або фізичною особою.

Транспорт не загального користування - відомчий, забезпечує внутрішньовиробниче (технологічне) переміщення вантажів, сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Відомчий транспорт підприємств називають промисловим.

Транспорт загального й не загального користування представлений залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним, повітряним і трубопровідним видами. Транспорт не загального користування, крім того, може бути представлений спеціальними видами: конвеєрами, підвісними дорогами, пневмота гідротранспортом тощо.

МЕТА, ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА СУБ'ЄКТИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТОМ УКРАЇНИ

Метою державного управління транспортом є організаційне забезпечення нормального і безпечного функціонування транспортної системи, яка має ґрунтуватися на поєднанні приватних і публічних інтересів.

Основними завданнями державного управління транспортом є:

— забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

— захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

— безпечне функціонування транспорту;

— дотримання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

— захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

— створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

— обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

— координація роботи різних видів транспорту;

— ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту та охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Державне управління транспортом України ґрунтується на відповідних правових засадах, які поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові (рис. 1).

Нормативно-правову основу державного управління транспортом складає транспортне законодавство України.

Правовий статус та особливості господарської діяльності підприємств транспорту визначаються Конституцією України, Господарським кодексом України та Законами України «Про господарські товариства», «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транспорт» та іншими чинними нормативно-правовими актами.

Основні засади діяльності підприємств транспорту визначає Закон України «Про транспорт», у якому, зокрема, встановлено характер відносин між підприємствами транспорту і органами влади, які будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів. Важливе місце в процесі державного управління транспортом займають підзаконні акти. Наприклад, охорона вантажів і об'єктів транспорту, а також проведення протипожежної профілактичної роботи та контроль за виконанням встановлених вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на транспорті здійснюються працівниками підприємств транспорту у встановленому порядку («Положення про службу пожежної безпеки в авіаційному транспорті України», затверджене Наказом Міністерства транспорту України № 336 від 29.10.1996 р.).

Вимоги до спеціальної охорони та супроводу вантажів встановлюються КМ України (Постанова від 22.02.1994 р. № 106 «Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом»). Порядок охорони та супроводу таких вантажів встановлюється Міністерством інфраструктури України (Наказ «Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України» № 18 від 20.01.1997 р.). Перелік військових вантажів, порядок охорони і супроводу їх караулами встановлюються Міністерством оборони України за погодженням з Міністерством інфраструктури України (Наказ міністра оборони України від 9.12.1997 р. № 451 «Положення про охорону та супровід військових вантажів при їх перевезенні залізничним і водним транспортом).

Рис. 1

Органи управління можуть здійснювати тільки такі повноваження, які віднесені до їх компетенції. У процесі реалізації своєї компетенції органи управління мають право видавати нормативні акти, що може бути віднесено до юридичного виду управлінської діяльності.

Важливим видом управлінської діяльності є застосування правових норм у конкретних обставинах, що також постає як юридичний вид управлінської діяльності.

Органи управління здійснюють управлінський вплив правовими методами, під якими розуміється спосіб здійснення управлінських функцій відповідно до вимог чинного законодавства і правової доктрини.

Основними правовими методами управління транспортом є адміністративні й економічні.

Серед адміністративних методів можна назвати: видання владних актів (укази Президента; постанови Уряду; накази Міністерства, департаментів окремих видів транспорту тощо).

До економічних методів відносяться такі способи управління, які базуються на використанні економічної заінтересованості підприємств транспорту і окремих їх працівників у результатах роботи.

Економічні методи базуються на майновій і оперативній самостійності підприємств, можливості вибору тих чи інших самостійних рішень у межах, передбачених статутами чи положеннями цих підприємств.

В умовах формування в Україні ринкових відносин співвідношення адміністративних і економічних методів повинно змінюватися на користь останніх.

Адміністративні методи управління повинні бути економічно обґрунтованими, тобто будь-який адміністративний акт планування, регулювання діяльності підприємств транспорту повинен враховувати реальні виробничі умови і опиратися на економічні закони.

Управління транспортною системою України здійснюється за галузево-територіальним принципом.

Організаційно-правову основу державного управління транспортом складає система органів державної влади і місцевого самоврядування, наділених управлінською компетенцією щодо транспорту України. У цій системі виділяються три рівні органів управління:

1. Органи державної транспортної політики, до яких належать:

1.1 Законодавчий орган — Верховна Рада України.

1.2 Вищий виконавчий орган — Кабінет Міністрів України (КМ України).

2. Органи регіональної транспортної політики:

2.1 Місцеві державні адміністрації.

2.2 Органи місцевого самоврядування.

3. Органи оперативного державного управління на транспорті:

3.1 Галузевий орган — Міністерство інфраструктури України.

3.2 Органи управління підгалузями транспорту.

3.3 Спеціалізовані органи державного управління на транспорті. Наприклад, спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства інфраструктури України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану (в особливий період) є Державна спеціальна служба транспорту. Постановою КМ України від 08.09.2004 р. № 1190 утворено Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті.

Такий поділ органів управління транспортом здійснюється за рівнем управлінської діяльності (транспортна політика — оперативне управління транспортом).

За територіально-галузевим принципом серед органів державного управління транспортом можна виділити дві групи суб'єктів. Перша група — це центральні галузеві органи управління: Міністерство інфраструктури України, державні служби окремих видів транспорту, органи управління залізниць, органи юридичних осіб — підприємств транспорту.

Друга група суб'єктів — місцеві органи управління. Це місцеві ради, державні адміністрації, інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції (наприклад, підрозділи державтоінспекції).

Відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування базуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів.

Законодавство забороняє місцевим органам влади і самоврядування втручатися у господарську діяльність підприємств транспорту, залучати їх експлуатаційний персонал на інші роботи.

У той же час Закон України «Про транспорт» зобов’язує органи управління транспортом сприяти місцевим органам влади і самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо соціального та економічного розвитку транспорту, спільно здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природного середовища, розробляти і проводити узгоджені заходи для забезпечення безперебійної роботи транспорту у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координувати роботу, пов’язану з запобіганням аваріям і порушенням на транспорті, а також організовувати взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Органи місцевої влади і самоврядування в межах своїх повноважень надають допомогу підприємствам і організаціям транспорту у поліпшенні використання транспортних засобів відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (у тому числі на пайових засадах) будівельної індустрії, об'єднують кошти підприємств, організацій, колективних господарських підприємств і фермерських господарств, а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхопроводів та інших об'єктів транспорту.

Органи управління транспортом та органи місцевої влади об'єднують кошти державного і місцевого бюджетів та підприємств транспорту для будівництва вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, тунелей, пасажирських платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу, утримання і впорядкування шляхів сполучення та інших об'єктів, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезеннями вантажів.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТОМ УКРАЇНИ

За своїм змістом державне управління транспортом поділяється на дві основні підсистеми:

1. Транспортна політика, основними напрямами якої є:

1.1 Організаційно-кадрова політика держави на транспорті

1.2 Майнова та інвестиційна політика

1.3 Фінансово-кредитна політика

1.4 Податкова політика

1.5 Тарифна політика

1.6 Амортизаційна політика на транспорті

2. Оперативне управління транспортом

2.1 Адміністративно-дозвільна діяльність

2.2 Державний нагляд

2.3 Адміністративно-розпорядча діяльність Завдання державного управління реалізуються в процесі повсякденного функціонування органів управління, зв’язаних з підприємствами транспорту управлінськими відносинами.

Державне управління діяльністю транспорту здійснюється перш за все шляхом проведення та реалізації економічної і соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.

Держава встановлює тарифи на транспортні послуги відповідно до законодавства України. Рівень тарифів на транспорті визначається згідно з нормативними витратами на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.

Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами КМ України.

Збір за користування шляхами сполучень України транспортними засобами іноземних власників і плата за транзитні перевезення здійснюються в порядку, що встановлюється КМ України.

Особливий режим майна підприємств транспорту проявляється у встановленому особливому порядку набуття та реєстрації прав на транспортні засоби (Цивільний кодекс України визначає транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки, як майно, на яке поширюються режим нерухомого майна (ст. 181) і підвищені вимоги щодо технічного стану цього майна та умов експлуатації). Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями Міністерства інфраструктури України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності можуть також перебувати транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями інших міністерств і відомств (відомчий транспорт).

Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих рад, належать до комунальної власності.

Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об'єднань, установ, організацій і громадян.

Транспортні засоби, які належать транспортним підприємствам та особам, які здійснюють їх експлуатацію, повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат.

Правовий режим земель транспорту має спеціальне регулювання. Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно з Земельним кодексом України для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'-єктів транспорту.

Основні засади виконавчо-розпорядчої діяльності визначаються чинним законодавством, зокрема, Господарський кодекс накреслив у ч. 2 ст. 12 засади управління господарською діяльністю взагалі, у т.ч. і транспортною діяльністю. Господарський кодекс засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання визначає:

— державне замовлення, державне завдання;

— ліцензування, патентування і квотування;

— сертифікацію та стандартизацію;

— застосування нормативів та лімітів;

— регулювання цін і тарифів;

— надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

— надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Запроваджено режим ліцензування транспортних послуг. Ліцензування вирішує такі завдання: забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством інфраструктури України та іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому КМ України та Міністерством інфраструктури України.

Особливе місце у наглядовій діяльності держави на транспорті займає нагляд за забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, який здійснюється в порядку, встановленому КМ України.

Питання безпеки руху транспортних засобів на території України, пов’язані з діяльністю транспорту інших держав, регулюються на основі норм, прийнятих в Україні, та міжнародних договорів України (Конвенція про тривалість робочого часу і відпочинку на дорожньому транспорті № 67 від 28.06.1939 р.).

Перевезення пасажирів і вантажів повітряним, а в окремих випадках й іншими видами транспорту, підлягають обов’язковому контролю на відповідність їх вимогам безпеки.

Під безпосереднім державним контролем знаходиться охорона громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захист власності від злочинних посягань, державний пожежний нагляд на транспорті забезпечуються органами Міністерства внутрішніх справ України при сприянні підприємств транспорту.

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ТРАНСПОРТУ

Нормальне і безпечне функціонування транспортної системи, як однієї з найскладніших галузей виробництва, можливе лише за умови відповідного державного регулювання, всебічної державної фінансової, економічної, соціальної та адміністративної підтримки.

Цілі і завдання управління реалізуються в процесі повсякденного функціонування спеціально уповноважених на це органів управління, які пов’язані з підприємствами транспорту управлінськими відносинами і наділені управлінськими функціями.

У процесі управління здійснюються різноманітні за своїм призначенням і характером функції, які формуються на основі обміну організаційних, економічних і технічних потреб транспортного процесу та його управління, а також відповідно до чинного законодавства і компетенції органів управління.

Найбільш узагальненими функціями державного управління для усіх видів транспорту є такі.

1. Функції, пов’язані з експлуатаційною діяльністю транспортних засобів, до яких належать:

— координація роботи підприємств, установ та організацій автомобільного, авіа-ційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господар-ства та їхніх об'єднань;

— підготовка і направлення рухомого складу транспортних засобів відповідно до планів перевезень і укладених договорів;

— складання і узгодження графіка руху транспортних засобів;

— забезпечення розвитку ремонтної бази транспортних засобів і рухомого складу, розроблення і впровадження в практику сучасних засобів автоматики, телеме-ханіки, зв’язку, обчислювальної техніки;

— розроблення та впровадження нових маршрутів вантажних і пасажирських перевезень у внутрішньому та міжнародному сполученні;

— встановлення технічних вимог до нових видів рухомого складу і обладнання, формування замовлень для промисловості та контроль за їх виконанням;

— придбання нового рухомого складу і контейнерів, забезпечення їх капітального ремонту та модернізації.

2. Функції, пов’язані з правовим забезпеченням діяльності транспортної системи:

— розроблення та затвердження в установленому порядку Правил перевезень вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти. Правила дорожнього руху, правила надання послуг, інші нормативні акти, пов’язані з забезпеченням на транспорті норм санітарного стану і гігієни, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки, сертифікації і технічної експлуатації рухомого складу, правил поведінки громадян на транспорті та їх безпеки;

— затвердження статутів (положень) підприємств, укладення і розірвання контрактів з керівниками підприємств, підготовка та укладення договорів;

— участь у розробці і підготовці міжнародних договорів, представлення інтересів транспорту України у міжнародних організаціях;

— відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 0.06.2000 р. забезпечення ліцензування діяльності про надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів на всіх видах транспорту.

3. Функції, пов’язані з фінансово-економічною діяльністю:

— формування ринку послуг, утворення нових організаційних структур усіх форм власності;

— формування і реалізація єдиної тарифної та цінової політики на транспорті, організація проведення розрахунків за перевезення вантажів і пасажирів, здійснення інноваційної та інвестиційної політики;

— управління майном, то перебуває у загальнодержавній власності та закріплення його за підприємствами, здійснення контролю за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна.

4. Функції, пов’язані з соціальним розвитком, охороною навколишнього середовища:

— здійснення добору кадрів у системі Мінтрансу, організація роботи з підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників транспортного комплексу і дорожнього господарства;

— формування галузевих програм наукових, проектних і проектно-конструкторських розробок, впровадження в практику досягнень науки і техніки та нових технологій;

— здійснення заходів, спрямованих на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників транспорту, поліпшення житлових і культурно-побутових умов;

— розробка та здійснення заходів, спрямованих на зменшення шкідливого впливу транспорту на навколишнє природне середовище.

5. Функції, пов’язані з адміністративно-політичною діяльністю:

— вжиття заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

— вжиття заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, підготовки пропозицій про укладення та денонсацію міжнародних договорів;

— здійснення управління єдиною транспортною системою України в особливий період;

— контроль за станом профілактики і попередження правопорушень, додержанням законодавства України та міжнародних договорів;

— розробка і здійснення заходів стосовно захисту державної, службової та комерційної таємниці;

— організація та забезпечення мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на транспорті, розробка заходів на час ліквідації наслідків аварії, стихійного або іншого лиха.

ТРАНСПОРТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ТА ЇЇ НАБЛИЖЕННЯ ДО НОРМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Європейська інтеграція є одним з основних пріоритетів української державної політики. Проте транспортна система країни все ще не відповідає стандартам і вимогам ЄС і відзначається суттєвим відставанням щодо інфраструктури, обладнання і норм. Україна задекларувала готовність здійснити все можливе для модернізації своєї транспортної системи шляхом підписання та ратифікації низки відповідних міжнародних конвенцій, а також участі в міжнародних організаціях, гармонізації внутрішніх норм і стандартів щодо роботи транспорту з вимогами європейських acquis communautaire (правова система ЄС, яка включає акти законодавства ЄС, але не обмежується ними). Зближення українського права з acquis communautaire ЄС є не тільки інструментом поглиблення економічної кооперації з ЄС, але також важливим засобом підвищення подальшого розвитку України в цілому.

Вже сьогодні є ряд існуючих зобов’язань України, а також політичних та економічних ініціатив, що зумовлюють необхідність приведення параметрів функціонування транспортної системи до європейських норм та стандартів.

Для їх реалізації органами державної влади України затверджені відповідні плани підготовки актів законодавства. Проте актуальними для України залишаються:

— ухвалення нової редакції Повітряного кодексу України, який би не суперечив нормам міжнародного повітряного права;

— унесення змін до Закону України «Про автомобільний транспорт»;

— унесення змін до Закону України «Про дорожній рух».

Необхідно розробити законодавчу базу про особливості функціонування програми ЄС «Єдине Європейське Небо» (SES) в Україні (основні положення можуть бути включені в Повітряний кодекс України), а також ряд постанов Кабінету Міністрів України з метою урегулювання питань організації використання повітряного простору, регулювання шумових викидів повітряних суден та приведення у відповідність з положеннями європейських нормативно-правових актів. Також слід забезпечити правове регулювання підвищення кваліфікації пілотів згідно з вимогами та стандартами Європейського Союзу.

Реальним напрямом підвищення ефективності транспортної системи України є забезпечення більшої відкритості для входження нових транспортних компаній, залучення приватного капіталу, розвитку конкуренції в усіх галузях транспорту (включаючи рухомий склад залізниць), залишаючи державне регулювання ринку лише для елементів, які неможливо елімінувати (монопольні структури) і, які необхідні для забезпечення належного рівня безпеки на транспорті. Для цього варто використати досвід інших країн щодо відкриття ринків транспортних систем для приватного капіталу.

Держава повинна здійснювати моніторинг ефективності роботи усіх видів транспорту та запобігати асиметрії у конкуренції між ними. На відміну від країн ЄС, які наразі занепокоєні повсюдною автомобілізацією, в Україні 80% вантажів перевозиться залізницею, що є певною перевагою, яку варто підтримувати.

Доцільно домагатися включення у ціну для споживачів оплати інших зовнішніх транспортних витрат, таких як витрати на утримання доріг, усунення забруднення довкілля та ліквідацію наслідків дорожньотранспортних пригод.

Проаналізувати правову систему, яка регламентує транспорт і пов’язане з транспортом будівництво, екологічні та інші питання на предмет їх відповідності законодавству ЄС, щоб при внесенні наступних поправок можна було здійснити необхідні зміни для більшої відкритості української транспортної системи та залучення приватного капіталу.

Транспортна політика також повинна утворювати основу для дій місцевих органів влади стосовно формування інтегрованих систем громадського транспорту в конурбаціях (на міських територіях, що розвиваються дуже швидко). Підтримання ключової ролі залізниці у пасажирському транспорті є особливо важливим у конурбаціях та навколо них.

Доцільно спонукати місцеві органи влади розробляти програми розвитку транспорту з урахуванням розвитку інфраструктури, але з наданням пріоритету громадському транспорту та належному використанню залізниць.

Доречно підготувати загальний план розвитку (Генеральний план) транспорту України, ґрунтуючись на прогнозах обсягу руху, досвіді інших країн та науково-дослідній роботі, проведеній власними науковими установами країни.

ДЕРЖАВНА ТРАНСПОРТНА ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ БЕЗПЕКИ РУХУ

Становлення та розвиток України як демократичної держави, інтеграція її у світові та європейські структури потребує переосмислення суті, місця та ролі державного управління за сучасних умов на підприємствах транспортно-дорожнього комплексу. Державна транспортна політика в галузі безпеки руху реалізується через законодавство України, нормативно-правову й нормативно-технічну базу, вдосконалення системи державного управління, управління державною власністю (об'єктами інфраструктури, підприємствами транспорту) та державне регулювання у сфері відносин і діяльності суб'єктів підприємництва.

У сфері забезпечення безпеки руху серед інших видів транспорту (залізничного, повітряного, морського та річкового) найпроблематичнішим є автомобільний (дорожній рух). Загальну кількість загиблих у дорожньо-транспортних пригодах за останні 10 років можна прирівняти до кількості мешканців середнього обласного центру країни, а число потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (далі - ДТП) значно перевищує кількість жертв від стихійних лих і техногенних катастроф. Така ситуація викликає тривогу в населення і потребує вжиття найрішучіших заходів для ліквідації причин травматизму на дорогах. До того ж порушення Правил дорожнього руху водіями транспортних засобів дедалі частіше супроводжується їхньою агресивною поведінкою стосовно інших учасників дорожнього руху.

Підвищення безпеки дорожнього руху потрібно розглядати як загальнонаціональний пріоритет, спрямований на зниження темпів зростання аварійності порівняно з темпами збільшення автомобільного парку, зменшення тяжкості ДТП і кількості загиблих на дорогах.

Незважаючи на вжиті державою заходи з підвищення відповідальності за порушення законодавства України про дорожній рух, ситуація на автошляхах кардинально не змінилася.

Поліпшити стан безпеки дорожнього руху можна шляхом реалізації єдиної державної політики, що передбачає:

— формування громадської думки стосовно дорожньої аварійності як проблеми загальнонаціонального характеру, значне розширення спектру виховних заходів, спрямованих на підвищення дорожньої культури громадян;

— створення системи державних стандартів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху з урахуванням міжнародних вимог і угод;

— удосконалення технічного регулювання на автомобільному й міському громадському транспорті з метою забезпечення їх конструктивної та експлуатаційної безпеки;

— розвиток і поліпшення стану вулично-шляхової мережі, вдосконалення організації дорожнього руху;

— навчання дітей у період дошкільного виховання та в початковій школі правильної поведінки як учасників дорожнього руху;

— значне підвищення рівня вимог до організацій, що здійснюють підготовку майбутніх водіїв автомобіля;

— удосконалення системи надання громадянам права на керування транспортними засобами, а також забезпечення належної якості підготовки водіїв і допуску їх до участі в дорожньому русі;

— забезпечення учасників руху інформацією про можливі небезпеки і способи їх подолання;

— розвиток систем вчасного сповіщення про ДТП і надання першої невідкладної медичної допомоги потерпілим;

— удосконалення структури системи управління безпекою руху на федеральному й регіональному рівнях, поліпшення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері безпеки руху;

— поліпшення технічного оснащення залізничних переїздів;

— удосконалення контрольно-наглядової діяльності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

— приведення заходів адміністративної й кримінальної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у відповідність до суспільної небезпеки цих порушень;

— розвиток і вдосконалення механізмів страхування з метою гарантованого відшкодування збитку від ДТП і забезпечення систематичної роботи щодо їх запобігання.

Залишаються актуальними питання підвищення безпеки руху на залізничному й повітряному транспорті, морському судноплавстві та судноплавстві на внутрішніх водних шляхах.

Щороку не менш як 15 аварійних випадків трапляється на морському та річковому транспорті. Основними причинами таких випадків є порушення обов’язкових постанов щодо морських торгових портів, загальних та особливих правил плавання по Дунаю, правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах, технічної експлуатації річкового транспорту, статуту служби, а також помилкові дії капітанів, членів екіпажів, незадовільна організація вахтової служби. Аналіз матеріалів аварійних справ засвідчує, що людський чинник є головним у 78 відсотках аварій, що вказує на недостатню роботу судноплавних компаній з підвищення кваліфікації судноводіїв.

Не менш проблемною залишається ситуація в авіаційній галузі. Результати аналізу статистичних даних про авіаційні події, що сталися за останні шість років в Україні, свідчать про значне погіршення стану безпеки польотів під час проведення авіаційних робіт як за абсолютними, так і за відносними показниками аварійності. За даними Міжнародної організації цивільної авіації, відносні показники рівня безпеки польотів у вітчизняній галузі цивільної авіації значно гірші за середні загальносвітові. За останні десять років страхові компанії відшкодували збитків від авіаційних подій на суму понад 160 млн. гривень.

Підвищення ефективності державного управління безпекою на транспорті неможливе без підвищення оперативності та ефективності аварійно-рятувальних робіт у разі дорожньо-транспортних пригод, без удосконалення системи надання екстреної медичної допомоги й створення єдиних чергово-диспетчерських служб.

Державна політика транспортної безпеки України має будуватися на таких принципах:

— гарантованого забезпечення державою функціонування й розвитку систем забезпечення безпеки на транспорті;

— поширення державного контролю і нагляду в зазначеній сфері на виробників, імпортерів і власників транспортних засобів будь-яких форм власності й видів діяльності;

— забезпечення адекватності санкцій (покарань), що застосовуються, до ступеня суспільної небезпеки порушень норм і правил;

— координації дій із забезпечення антитерористичної безпеки на транспорті;

— координації дій із використання транспорту з метою захисту населення і територій в частині цивільної оборони, у надзвичайних ситуаціях природного і техногенного характеру, а також під час ліквідації їх, наслідків з одночасним недопущенням створення надзвичайних ситуацій під час експлуатації транспортної інфраструктури;

— формування єдиних принципів і підходів до професійного добору, підготовки й перепідготовки працівників транспортної сфери, регулювання їх праці;

— зміцнення кадрової професійної бази транспортної галузі, вдосконалення системи спеціалізованих навчальних закладів відповідно до перспективних вимог до висококваліфікованих фахівців транспорту.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В ГАЛУЗІ ТРАНСПОРТУ

Міністерство інфраструктури України

Міністерство інфраструктури України — утворене 09.12.2010 р. шляхом реорганізації Міністерства транспорту та зв’язку України.

Міністерство інфраструктури України є правонаступником Міністерства транспорту та зв’язку України (крім прав та обов’язків, пов’язаних із реалізацією функцій у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, надання послуг поштового зв’язку), а також Міністерства культури і туризму України в частині функцій з реалізації державної політики у сфері туризму. Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства (центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури).

Міністерством керує Віце-прем'єр-міністр України — Міністр інфраструктури України. Через нього КМ України спрямовує і координує діяльність таких центральних органів виконавчої влади:

Державна авіаційна служба України Державна автотранспортна служба України Державна служба автомобільних доріг України Державна служба зв’язку України Державна служба морського та річкового транспорту України Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів

Законодавство про транспорт

Закон України «Про транспорт» від 10.11.1994

Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000

Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20.10.1998

Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004

Закон України «Про транзит вантажів» від 20.10.1999

Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993

Закон України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» від 04.11.1999

Постанова КМ України від 24.12.2003 № 1989 «Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними»

Постанова КМ України від 04.03.1997 № 204 «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за забезпеченням безпеки руху на транспорті»

Постанова КМ України від 16.11.2011 № 1402 «Про затвердження Правил транспортування тварин»

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НА ТРАНСПОРТІ

ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ

Залізничний транспорт — виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Залізниця — статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.

Організаційна структура

Органом управління залізничним транспортом загального користування, є Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), яка була створена на підставі постанови КМ України від 14.12.1991 року № 356. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші підприємства й організації єдиного виробничо-технологічного комплексу, що забезпечують перевезення вантажів і пасажирів.

Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу.

Укрзалізниця є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який призначається КМ України.

Безпека на залізничному транспорті

Забезпечення реалізації державної політики з питань безпеки на залізничному транспорті покладено на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, яку було утворено Указом Президента України від 06.04.2011 № 370/2011 «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» на базі Державної автотранспортної служби України, яка реорганізовується.

Указом Президента України від 06.04.2011 № 387/2011 затверджене Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до цього положення Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через Віце-прем'єр-міністра України — Міністра інфраструктури України.

Укртрансінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію, міському електричному, залізничному транспорті, експлуатації автомобільних доріг загального користування.

Нормативно-правова база

Закон України від 04.07.1996 № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт»

Закон України від 23.02.2012 № 4442-VI «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»

Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений Постановою КМ України від 19.03.1997 № 252

Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27.12.2006 № 1196

Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затверджене Постановою КМ України від 29.02.1996 № 262

Постанова КМ України від 06.04.1998 року № 457 «Про затвердження Статуту залізниць України»

Постанова КМ України від 18.12.1998 № 2013 «Про визначення територіальних меж Львівської та Одеської залізниць на суміжних з Республікою Молдова територіях»

Наказ Міністерства інфраструктури України від 19.03.2012 № 170 «Про затвердження Тарифів на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньому сполученні»

Положення про відомчу воєнізовану охорону на залізничному транспорті, затверджене Постановою КМ України від 11.01.1994 № 7 Положення про придбання, перевезення, облік, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї підрозділами відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 24.12.2009 № 1336

Положення про сертифікаційну діяльність на залізничному транспорті України, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 01.06.1998 № 207

Положення про систему управління безпекою руху поїздів у Державній адміністрації залізничного транспорту України, затверджене наказом Мініс-терства інфраструктури України від 01.04.2011 № 27 Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення на за-лізничному транспорті, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 12.04.2006 № 337

Правила користування системами водопроводу та каналізації на залізничному транспорті України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 02.08.1999 № 393

Правила пожежної безпеки на залізничному транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 21.12.2009 № 1322

Порядок здійснення державного пожежного нагляду на об'єктах залізничного транспорту і взаємодії між пожежними підрозділами відомчої воєнізованої охорони Укрзалізниці та підрозділами Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Інструкція про порядок взаємодії між органами внутрішніх справ, залізницями України і підприємствами залізничного транспорту під час виявлення крадіжок вантажу та реагування на заяви і повідомлення про такі правопорушення, затверджена спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв’язку України від 30.08.2010 № 404/624

Порядок взаємодії підрозділів відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті та лінійних підрозділів транспортної міліції, затверджений спільним наказом Міністерства транспорту та зв’язку України, Міністерства внутрішніх справ України від 09.06.2010 № 350/236