Конституционные акти російської державності до жовтня 1917 г

МИНИСТЕРСТВО ОСВІТИ РФ ІРКУТСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ.

КАФЕДРА ПРАВОВЕДЕНИЯ.

Реферат.

ПО ПРАВОЗНАВСТВА

ТЕМА: «Конституція — основний закон держави і. Конституційні акти російської державності до жовтня 1917 р. «.

.

ВЫПОЛНИЛ.

СТУДЕНТ ГРУПИ ПГС-97−1.

БУКШУК Т.П.

ПРИНЯЛ ПРЕПОДАВАТЕЛЬ ЛАТЫШЕВ Н.А.

Іркутськ 2000г
зміст

1.Конституция -основний закон держави й общества…3.

2.Конституционные акти російської державності до.

жовтня 1917г…9.

2.1 Законодавча діяльність Катерини Другий. Наказ і Комісія 1767- 1768г… 9 2.1.1. Діяльність комиссии…11.

2.2 Конституція Микити Муравйова …14.

2.3 Конституційні ідеї Мілюкова і Маніфест 1905 г…5 2.3.1 Освіта партії кадетов…19

2.3.2Создание маніфесту …20.

2.4 Основні Закони 1906 г…24.

3.

Список литературы

…26.

1. Конституція — основний закон держави й общества..

В ряду безлічі проблем юридичної теорії та правозастосовчої практики особливої місце належить Конституції. Хоч би які правові питання нас потребу не цікавили, — чи це в галузі громадянського чи адміністративного, сімейного чи трудового права — безпосередньо чи побічно виходять Конституцію. Саме вимог Конституції є головним орієнтиром у пошуках відповідей на будь-яке запитання, що потребує правову оцінку, незалежно з його масштабності, особистої й державної значимості.

Вместе про те саме собою зміст Конституції які завжди відповідає питанням головне призначення Основних напрямів, про його внутрішньої правової та політичної природі. Головне в характеристиці Конституції кожної держави — це стосується її сутність. Сучасний підхід, характерний конституціоналізму країн розвиненою демократії грунтується на визнання того чинника, що сутність конституції демократичної держави має виявлятися в юридичному закріпленні узгоджених інтересів волі всіх соціальних груп, націй і народностей, складових государственно-организованное суспільство. Конституція — це у якого вищою юридичною чинністю основний закон держави і, що закріплює відповідно до об'єктивно що склалося співвідношенням соціальних сил узгоджену волю всіх соціальних груп суспільства є мірою досягнутої свободи, правовим вираженням балансу політичних, соціально-економічних, національно-етнічних, релігійних, особистих і громадських організацій, інших інтересів, у громадянське суспільство і правовому государстве.

Резко вища останніми роками популярність Конституції як явища нашому житті - свідчення усвідомленої громадянами, суспільством її величезної ролі. Але, на жаль, таке розуміння не досягло чимало тих глибин суспільної свідомості поведінки, таких потрібних. Інколи не різняться Конституція України та інших законів правові акти. Погано реалізуються норми Конституції. Його застосування не сприймається як головний чинник правотворческой і правозастосовчої діяльності, Звідси очевидна необхідність пояснення чорт Конституції як основного закона.

Конституційна реформа сьогодні, що розгорнулася на нашій країні, ознаменувалася прийняттям 12 грудня 1993 року шляхом всенародного голосування новій російській Конституції. Це — важлива віха реформи, що має багатоцільовий і комплексний характер, охоплюючи все зрізи і боку як державної, а й життя. І це цілком закономірно, оскільки суть конституційної реформи залежить від новому створенні нормативної макромоделі оновлюваного російського суспільства. Адже покликана виступати як маяк, який орієнтує громадські процеси. Нормативно стійкі конституційні мети служать поступового перетворенню общества.

Отже, основний закон містить як звід сухих правил. Він є згусток нового несформованого громадського світогляду. Природно, тут неминучі протистояння між давнім і новим, між правонаступністю правовою радикалізмом. Розуміння і визнання конституційних положень у суспільстві проходять болісно, в суперечках і дискусіях, в протиборстві соціальних зусиль і партій. Реальність Конституції забезпечать тоді, коли громадяни сприймуть її як цінність суспільства. Нова Конституція має стати основою правової, законодавчої системи держави. Але, на жаль, у широкому суспільній думці ще зміцнилося правильне розуміння місця та ролі Конституції на нашому житті. Визнання за Конституцією чільного місця у законодавстві не супроводжується ясним поданням щодо глибокому цивільному її преамбули як висловлювання народного правосвідомості. Поверхове сприйняття основ конституційного ладу заважає встановленню суворого співвідношення Конституції та інших нормативних актів. А звідси помилки у розумінні всіх конституційних елементів правової системи, в розмежування об'єктів регулювання лінією конституційних чи інших норм. Відбувається стирання кордонів між Конституцією та звичайними законами. Це негативно б'є по її реализации.

Слово «Конституція» — латинського походження, від constitutio, — встановлення, організацію. Традиційно цим терміном визначається Основний Закон держави, визначальний його суспільне становище і державний устрій, виборчу систему, принципи організації і діяльності органів влади й управління, основні правничий та обов’язки граждан.

Основной Закон — це фундамент законодавства, що регулює відносини громадян між собою й державою. Конституція потрібна у тому, щоб закони не суперечили одне одному і не порушували правничий та свободи граждан.

Конституцию справедливо називають головним, основним законом держави. Якщо уявити численні правові акти, які у країні, як певного організованого і взаємозалежного цілого, певної системи, то конституція — це дало підставу, стрижень і водночас джерело розбудови всього права. На базі конституції відбувається становлення різних галузей права, як традиційних, існували ще у, і нових, створюваних з урахуванням змін у економіці, соціальному розвитку, політики і культуре.

Конституция Російської Федерації, прийнята всенародним голосуванням 12 грудня 1993 р., — не перша група у історії країни. До її прийняття діяла російська Конституция1978 року, що мала своїх попередниць. Але нинішня конституція відрізняється від усіх російських конституцій радянської доби насамперед тим, що є основним законом самостійного, справді суверенної держави. Як у преамбулі Конституції, її прийняття пов’язані з відродженням суверенної державності Росії і близько твердженням непорушності її демократичної основы.

Разумеется, Конституція 1993 року носить установчого характеру, вона створює нову Російську державу. Це держава існувало — у різних кордонах, і в різних формах правління — багато століть. Ідея збереження історично сформованого державного єдності підкреслюється у самій Конституції. Разом про те Конституцій Російської Федерації 1993 року виділяється у низці актів такого рангу тим, що із нею пов’язується нова доба російської истории. 1].

В демократичному конституційному (правовому) державі система гарантій свободи, самостійності власності повинна бути закріплена, передусім, у конституції, але це передбачає пряму юридичну дію конституційних і ефективні процедури конституційного контролю. Передусім йдеться про права людини і громадянина, виражають мінімальну неотчуждаемую міру волі у суспільстві і державі і тим самим обмежують можливості законодавчих заборон (закон неспроможна забороняти те, що гарантовано конституцією), які окреслювали межі припустимою компетенції державних посадових осіб, у їхні стосунки з громадянами та його асоціаціями. Звідси випливає, що й статті Конституції гарантують правничий та волі народів і до того ж час визначають, що здійснення цих права і свободи регламентується і навіть може бути обмежене законом, то фактично статті Конституції щось гарантують. Разом про те конституційне право має передбачати випадки обмеження права і свободи, необхідного заради свободи інших та питаннями захисту конституційного ладу, і, звісно, з цього приводу мають бути прийняті органічні закони, передбачені конституцією. Вже сьогодні це обставина свідчить про необхідність ефективного конституційного контролю, сопоставляющего органічне законодавство з об'єктивним змістом гарантій свободи, самостійності собственности.

Конституційне закріплення правами людини і громадянина, як і судове визнання (у вирішенні верховного чи конституційного суду) конституційного характеру інших гарантій свободи, самостійності власності, не що у конституції, позбавляє законодавця повноважень встановлювати адміністративну процедуру регулювання тих відносин, де працюють ці конституційні гарантії. А якщо ж законодавець ніхто не дотримується чи упускає не врахували ця потреба, те з погляду права може бути суперечка між будь-яким громадянином і вищим органом структурі державної влади щодо належних гарантій свободи, самостійності і власності. Такий суперечка може лише у межах судової процедури і лише органом, який підпорядкований виключно Конституції і в чиє завдання входить її тлумачення у світі аксіом і принципів права.

Далее, законодавець вправі забороняти ті форми реалізації конституційні права і свобод можливо, що є суспільно шкідливими, порушують права інших громадян, і суперечать основам конституційного ладу. Громадяни повинен мати можливість оспорити будь-який такий законодавча заборона, коли він зачіпає їхніх прав. Але якщо конституційний суд підтверджує конституційність такої заборони, не виключено, що у судової практиці складеться звичку, що спотворює зміст цього заборони і тим самим порушує конституційними правами громадян. Якщо ж конституційними правами порушуються звичаєм судової практики, то таке порушення, зазвичай, не усувається судами другий інстанції чи порядку нагляду. Ефективно захистити права в такі випадки може лише конституційний суд, оскільки він пов’язані ніякими звичаями законозастосовчій практики. Описані вимоги конституціоналізму означають, йдеться про конституційне державі в нормативному сенсі: сучасна конституційна державність передбачає досить високий рівень розвиненості та ефективності формально-юридичних гарантій свободи, самостійності власності, реальні механізми обмеження публічної політичної влади правами людини і громадянина.

Интересно відзначити, перший радянський Основний ЗаконКонституція РРФСР 1918 р. — був законом скоріш реальним, ніж фіктивним. Але це Основний Закон закріплював формальне нерівність, т. е. у принципі суперечив праву: виборчих прав позбавили «експлуататори і їх посібники» (особи, які вдаються до найманої праці, живуть на нетрудовий дохід, приватні торговці, комерційних посередників, священнослужителі тощо. буд.); на виборах робочі мали переваги перед селянами; гарантії свободи висловлювання думок, свободи зборів і свободи асоціацій трактувалися як надання засобів, будинки і приміщення і взагалі усіх технічних і коштів «у розпорядження робітничого класу і селянської бідноти». Усе правильно і був у дійсності, щоправда, від імені «робітничого класу і селянської бідноти» виступала тоталітарна бюрократія.

І це Конституція СРСР 1936 р., чи «сталінська Конституція», навпаки, була фіктивним основним законом. У його тексті було проголошено ті прав, зафіксованими у Загальної Декларації правами людини 1948 р., причому права закріплювалися як загальні й однакові всім «трудящих» (було у вигляді, що «експлуататори та його посібники» були вже знищені). Насправді ж чоловік був зовсім безправний і безсилий перед надпотужною машини тотального терору.

Фиктивной був і Конституція СРСР 1977 р.

Проекты першої Конституції Російської Федерації у принципі відповідають стандартам демократичної правової державності, особливо у тому, стосовно правами людини, їх належних гарантій та цивільного захисту. Але як усе це втілиться в реальність, необхідно дочекатися того часу, коли у країні як сформується нормальне громадянське суспільство, а й практика ефективної судового захисту Конституції, конституційна юрисдикція, що є в сучасному правову державу найважливішим джерелом конституційного права. Бо конституція — це буде непросто сукупність декларативних і нормативних установлень, а фундаментальні правила правового спілкування, які мають постійно застосовуватися і конкретизуватися у процесі безперервного формування та розвитку правопорядку. У цьому сенсі конституція є підставою всього правового законодательства.

Какова роль Конституції на суспільстві? Історія дає чимало прикладів появи конституцій на переломних етапах розбудови держави, на зміну політичного режиму. І так було у Німеччині після першої та другої світових війн, хто в Іспанії, Греції та Португалії з початком переходу від режиму С. Хусейна до демократичного. Таке практикується в б нас і у країнах Східної Европы.

Російський досвід конституційного розвитку своєрідний. Один із особливостей пов’язані з пізнім появою Конституції на нашій державі. Весь XIX століття Росія жила без Конституції, спроби реалізувати конституційні проекти — у 30-х й у 80-х роках минулого століття не дали результатів. Нова влада, породжена Жовтневої революцією, прийняла в 1918 року першу Конституцію РРФСР. У ньому було багато нового, незвичного. Не слід, зокрема, забувати її перший розділ, включивший декларацію прав трудящого і експлуатованого народа.

Після цього конституційному розвитку можна справити й іншу тенденцію. Вона характеризується відомої ритуальностью і бездіяльністю конституційних положень, яке влаштовувало і міська влада, і самого суспільства. Дії органів влади, реальна соціальна життя були пов’язані нормами Конституції, хоча зовсім в повному обсязі були безглуздими, і фальшивими. У конституціях СРСР 1924, 1936 і 1977 років і в конституціях РРФСР містилися демократичних норм. Проте реальний курс і справи різко уникали них же в бік, що виховувало громадяни мають і посадових осіб ставлення до конституційним принципам як до суто декларативным.

Та й нині, слухаючи виступи політиків, депутатів, а часом і юристів, дивуєшся поверхневому сприйняттю основного закону, скоріш, як програмного чи літературного документа. Не помічають юридичних ознак Конституції, її специфічна структура, нормативна концентрованість. Цю позицію окреслилася і під час підготовки до проведення Росії конституційного референдуму, і тепер, коли першочерговими стають завдання внесення змін — у нову російську Конституцію та подолання її одностороннього, неповного применения.

Набуття нашим суспільством нової редакції Конституції може дати прогресивний громадський ефект у разі, якщо вона сприйматиметься як котре виражається у законі пріоритетна соціальна цінність, яка послужить оновленню та розвитку всієї законодавчої системи, зміцненню правопорядку і стійкості держави та її інститутів, що в суспільстві немає у повній мере.

Если визначати Конституцію найбільш загальним чином, можна сказати, що це нормативний акт, має вищу юридичної чинності, у якому систему правових норм, що регулюють відносини між людиною та громадськістю — з одного боку, людиною й державою — з іншого боку, а також основи організації самої держави. Вища юридична сутність Конституції проявляється двояким чином. По-перше, її норми мають пріоритет над нормами законів і підзаконних актів. По-друге, самі закони та інші акти приймаються передбаченими Конституцією органами й у встановленому нею порядку. Отже, так можна трактувати Конституцію як головне джерело права, лежить у основі всієї системи нормативно-юридического регулювання громадських взаємин у государстве. 2].

Крім юридичної Конституція має важливу соціально-політичну сутність. Соціальне призначення Конституції, безсумнівно, і багатосторонньо, вона ж створює правову основу задля її подальшого існування й розвитку, як, і всього суспільства. Конституція має яскраво виражену ідеологічну спрямованість, який означає сукупність соціальних інтересів і співвідношення політичних сил.

Другое властивість Конституції - її чітке політичне зміст. Адже саме у Конституції закріплюються форма державного устрою, система державні органи, визначаються основи взаємин держави та громадянами, і навіть політичними і іншими об'єднаннями. У ньому міститься нормативне вираз внутрішньої і до зовнішньої політики. Інакше кажучи, Конституція держави є правовими підвалинами його політичною системою, та її норми мають яскраво виражене політичне характер.

Выделяя юридичні, соціальні й політичні властивості Конституції, не слід забувати і про її цілісної сутності. Конституційні становища спрямовані виховання громадянина, зміцнення у суспільстві визнаних її загальнолюдських цінностей. До них належать прав людини, демократія, самоврядування, права націй і народностей, відносини власності і що другое.

2.Конституционные акти російської державності до жовтня 1917 г..

2.1 Законодавча діяльність Катерини Другий. Наказ і Комісія 1767- 1768 г..

Первые роки правління Катерини для неї важким часом. Сама вона мала поточних державних справ України та вони мали помічників .П.І. Шувалов помер, із усіх інших вельмож вона довіряла графу Микиті Івановичу Панину. Він був дипломатом при Єлизаветі (послом у Швеції, виховував великого князя Павла Петровича). Панин завідував зовнішніми справами Росії. Катерина радилася з Бестужев — Рюміним, возвращенным нею із заслання. Але воно ж мріяло про помічниках від імені тих осіб, які перетворили її в престол, тобто. молодших ватажків, але вона розуміла, що вони доки мали ні знань, ні здібностей до управління. Так, Катерина, які мають придатних до повалення влади надійних людей, не могла і кого обпертися. Вона стала самотня, і це помічали навіть іноземні посли. Французький посол Бретейль писав: «У великих зборах при дворі цікаво було цікаво спостерігати важку турботу, з яким імператриця намагається сподобатися всім, волю і надокучливість, з якими все тлумачать їй про справи й про своїх мнениях…

Екатерина зголосилася привести все урядові місця у належний порядок, обрати точні «межі України та законы». 3] Виконання цієї думки стало в обережне перетворення Сенату. Н.І. Панин подав імператриці грунтовно вмотивований проект установ імператорського совета (1762г.), стверджуючи недосконалості колишнього управління припускав широкого впливу фаворитизму на справи, Панин наполягав на установі законодавчого" верховного місця", що складається з небагатьох на осіб із законодавчим характером діяльності, по;

словам Паніна цього ради змогло «захистити самодержавну владу від прихованих іноді викрадачів неї», тобто. тимчасових правителів. Але він пропонував старе засіб: у Росії існували «верховні места"(Верховный таємний рада та Кабинет), которые, проте охороняли від фаворитів і охороняли законності .З іншого боку ,"верховне місце», засвоївши законодавчу функцію, обмежувало б верховну влада. Отже, Катерині вказали, що велика адміністративну реформу, яку вона майже погодилася, може перетворити Росію з самодержавної монархії в монархію, керовану олігархічним радою чиновницькою аристократії. Зрозуміло, що Катерина не могла затвердити цього проекту. Відхиливши пропозиції Паніна, Катерина сама становить план упорядкування законодавчого матеріалу, у її плани входило створення нових положень законодавства, які підтримували встановленню порядку й законності в державі. Її думка про виробленні нового законодавства привела Катерину до знаменитої «Комісії для твори проекту нового Уложения», по приводу, якої імператриця вперше заявили про своїх широких реформаторських планах. Про старих російських законах, які діяли в її присутності, вона відгукувалася різко, вважала їх шкідливими і систематизувати їх хотіла. Вона хотіла прямо встановити абстрактні загальні правила, принципи законодавства і думала, що їй це вдасться. «Можна легко знайти правила — писала вона Вольтеру в 1767 р. — але з подробиці. Це майже всі одно, що створити цілий світ». Катерина відмовилася від допомоги чиновництва і «легке «, як думала, справа встановлення принципів майбутнього кодексу Катерина взяла він. Труднощі встановлення подробиць вона собі всього пристойніше покласти земських представників, потреб які мали задовольнити нових законів. Вже з 1765 года Катерина усидчиво взялася за виклад законодавчих принципів. «Два року читала і писала, що вже казати у тому півроку немає нічого" — говорить сам імператриця. Статті, заготовлені Катериною, були її Наказом. Найголовніші літературні джерела це: L` Esprit des Lois Монтеск'є, Institutions politigues Бифельда і що вийшло друком в 1764 р. Твори італійця Беккариа «Про злочинах і покарання. Добру половину статей Наказу є переказ «Духа законів» (Монтеск'є). Таким чином, свої принципи нової російської законодавства Катерина встановила грунті философско-публицистических розмірковувань сучасної європейської літератури. Ці принципи, був у вищого рівня ліберальні, з іншого боку чужі російського життя. У своєму Наказі Катерина стверджує, що єдиною можливої для Росії формою влади є самодержавство як у просторості країни ,і тому, однією влади краще коритися, ніж багатьом панам і «Росія є європейська держава.» [4]Итак, на думку Катерини, давня Росія жила із далекими мораллю, які мали переробити на європейський лад, оскільки Росія — країна європейська .Після осуду Наказу, надруковано було менше чверті те, що вона становить Заперечення обраних її цензорів спрямовані на то, було ліберально, і не відповідало російським нравам. Цензура змусила Катерину відмовитися від надрукування дуже важливих неї подробиць. Поступливість Катерини у справі складання Наказу доводить її залежність від у перші роки правління й невідповідності її особистих поглядів поглядам, що вона висловлювала офіційно.

Наказ, скорочений і що витримав цензуру співробітників Катерини, після опублікування справив моє найбільше враження у Росії і поза кордоном. У Франції він було навіть заборонено. Наказ містить 20 глав (две глави 21,22 про поліції та про державному господарстві Катерина приписала до Наказу вже в 1768 року і більше 500 параграфів .Наказ, як і хотіла Катерина ,є лише виклад принципів, якими повинен керується державний людина, що пише законы.

2.1.1. Діяльність комиссии..

Рассмотрим питання розробки подробиць нового законодавства. Для складання нового кодексу маніфестом 14декабря 1766 г. скликано у Москві представники станів і присутствених місць .Їх збори одержало назву «Комісії для твори проекту нового уложення». Підстави представництва були різними: одні частини населення посилали представників повіту, інші - від провінції, треті - від окремого племені, четверті від присутнього місця, одні обирали посословно (дворяни і), інші - за місцем проживання (городяни — домовласники, інородці.) Частновладельческие селяни і були позбавлені права представництва. І прямих представників духівництва. Депутат забезпечувався тимчасово перебування у комісії казенним платнею і був у Москві привезти інструкцію від своїх виборців із зображенням їх потреб та бажань. Ці інструкції отримали назви депутатських наказів, а Наказ Катерини став називатися «великим Наказом». Депутати назавжди звільнялися від страти, тілесного покарання й конфіскації маєтку, за образу депутата винний ніс подвійне наказание.30июля 1767 року з торжеством було відкрито засідання Комісії в Грановитій палаті у Москві. Усіх представників, котрі з’явилися у Комісію, було 565. Одна третина їх були дворяни, інша третину — городяни, із сільської класу до 100 і зажадав від присутствених місць було 28. Общее збори Комісії виділило з себе комісії, які мають провести допоміжні і підготовчі роботи. Один із комісій, дирекционная, керувала заняттями як приватних комісій ,і загальних зборів. Оскільки відносини приватних комісій і спільного зборів були точно визначено, то неминучі були безладдя та плутанина у тому діяльності. Так недосконалість зовнішньої організації справи, її складність і невизначеність створювали перше перешкода для успішного ведення справи. У результаті занять Комісії знайдемо та інші перешкоди. загальні збори, передусім, прочитало Наказ імператриці і дізналося потім із нього ті отвлечённые принципи діяльності, що йому ставила Катерина. Разом про те члени зборів привезли з собою понад 1000 депутатських наказів, мали ознайомитися з ними усвідомити потреби та бажання російського суспільства, які у яких перебували. Ці потреби та бажання депутати мали примирити з теоретичними бажаннями наказу і злити в гармонійно стрункий законодавчий кодекс. Для такої справи потрібно було розібрати депутатські накази та навести до системи все їхній вміст. Цей кропітка праця міг стати совершён лише спеціальної комісією, оскільки був незручний для збори на 500 людина. Поруч із систематизацією депутатських наказів існувала інша підготовчу роботу, не доступна загальних зборів — систематизація чи просте збори старих законів. Поки обидві ці роботи було виконано, загальних зборів не доводилося робити, він повинен було очікувати їхнього виконання і далі вже обговорювати приготовлені матеріали та їх з теоретичними началами. Але цих робіт не думали виконувати попередньо і чекали їхню відмінність від загальних зборів. Катерина на загальні збори покладає обов’язок «читати закони, в поправлении яких стало понад полягає потреби», і «читати накази, розібравши по матеріям і зробивши выписку». 5] У цьому вся приховується відсутність чіткого уявлення у тому, що підготовчі законодавчі роботи недоступні для великого зборів, котра має у яких достатнього досвіду. Так, поруч із недосконалостями зовнішньої організації та невміла постановка самих завдань, змішання підготовчих робіт з прямий обов’язком Комісії служили другим перешкодою до успіху справи. Прочитавши наказ Катерини, вона розпочала читання наказів депутатських і прослухала кілька селянських наказів. Не закінчивши цієї справи, вона до читання законів про дворянстві, потім про купецтві. Витративши цього близько 60 засідань, Комісія зайнялася питанням про права остзейских дворян і закінчила цієї справи, як і закінчила колишніх. Наприкінці 1767 р. Комісію було переведено до Петербург, де також переходила від предмета до предмета і щось досягла. Наприкінці 1768 р. члени загальних зборів були розбещені через війни із Туреччиною. Приватні комісії працювали небагатьом краще. Катерина відчувала неуспіх справи, намагалася їй допомогти, посилала настанови комісії і не домоглася нічого. Так поруч з іншими перешкодами невміння найближчих керівників (маршал Бібіков) справи заважало його успіху. Катерина оцінивши обстановку розпустила загальні збори і залишила деякі приватні комісії, які працювали до 1774 року. загальні збори було розпущено тимчасово. Підготовчі роботи припинилися, та їх обговорення в загальному, зборах було відстрочене. То справді був правильний крок у ході законодавчих робіт, але з 1775 року Катерина стала забувати про своє комісії і вирішила повісті свою законодавчу діяльність без її участі. Комісія була скликана вдруге. Блискучі і широкі плани не здійснилися, затія нового законодавства не удалась.

Вследствие:

1.Отсутсвия підготовчих работ.

2.Непрактичности та соціальної невизначеності зовнішньої організації дела.

3.Практического невміння руководителей.

Комиссия як не зробила свого справи, як не опрацювала який — був частини кодексу, але у півтора року і, в 200 своїх засіданнях, не прочитала всіх депутатських наказов.

Грандиозный проект нового законодавства був недосяжною утопією, насамперед із кількості який буде необхідний нього праці. З іншого боку, не міг примирити ліберальні принципи французької філософії з суперечливими бажаннями російських станів. Депутати постали такому випадку чимало що виключатимуть одне одного протилежностей, і можна ручатися, що вони пішли їх, як і могла вийти їх сама Екатерина.

Несмотря на повну невдачу Комісії, таки мала важливі наслідки для наступної діяльності Катерини. У цьому плані великій ролі зіграло збори депутатів 1767—1768 року. Депутати привезли масу наказів, їхнього виступу залишилися в архівах Комісії, в такий спосіб, думки, як станів, і конструкції окремих обраних ними осіб про предметах, интересовавших Катерину, були висловлені. Зберігаючи свої принципи, вона оволоділа тепер думками та бажаннями російського нашого суспільства та могла їх вивчати грунтовно. По її словами, Комісія подала «світ і відомості про всієї імперії і з ким справа маємо і кому пешись має». На грунті відверненої філософії й зрозуміло висловлених земських бажань їй стояла можливість будувати законодавчі реформи, які можуть бути відповіддю на земські бажання. З невдачею Комісії не вмирало її справа .Якщо він зірвалася депутатам, то може бути по силам імператриці. Скликаючи Комісію, Катерина мала лише принципи; Комісія показала, що треба виправити, чого треба докласти цих принципів, що, передусім «пещись має». Вона взялася частинами виконувати свій план, дала окремих законоположень, з яких чудові губернські установи 1775 року й грамота станам 1785 года.

2.2 Конституція Микити Муравйова

Никита Муравйовсин наставника императора (в згодом член декабристського руху) — мав блискучі історичні пізнання. Він доводить, що конституцію мусить бути монархічній. Конституція Микити Муравйова використовувала досвід Західної Європи. Але була плодом самостійного політичного творчості з урахуванням переробки захід — але європейської спільноти і американського політичного досвіду, застосування його до російської дійсності. Микита Муравйов був глибоким знавцем сучасної йому політичної літератури, цікавився історія і сам був автором робіт історичного характеру, наприклад розбору «Історія Держави Російського «М. М. Карамзіна та інших праць. Конституція Микити Муравйова, на відміну «Російської Правди «Пестеля, була обговорена всім Північним суспільством, була проголосовано й прийнята всієї організацією.

Працюючи над конституцією в 1821 та наступні роки, Микита Муравйов вже відійшов від колишніх республіканських поглядів. Він у це час схиляється до ідею конституційної монархії. Той зрушення вправо, що відбувся близько 1821 року у політичні погляди Микити Муравйова, знайшов яскраве свій відбиток у його конституції. Колишні до республіканські погляди змінилися конституционно-монархическими. Класова дворянська обмеженість позначилася, передусім, у вирішенні питання про кріпацькій праві. Микита Муравйов у своїй конституції оголошував звільнення селян від фортечної залежності, але водночас виводив становище: «Землі поміщиків залишаються по них «. 6] За його проекту селяни звільнялися без землі. Однак у останньому варіанті своєї конституції по незрозумілим причин з’явилося положення про незначному наділення землею: селяни отримували садибні ділянки і понад цього з дві десятини на двір гаразд общинного володіння. Конституція Микити Муравйова характеризувалася високим майновим цензом: лише землевласник чи власник капіталу мав права повністю брати участь у політичного життя країни, обирати й бути обраним. У цьому землевласник спочатку цінувався Микитою Муравьевым вдвічі «дорожче «капіталіста. Пізніше Муравйов відмовився від подвійного цензу і ввів одну спільну ценз для виборців — 500 рублів. Особи, які мали рухомості чи нерухомості з цього суму, було неможливо участь у виборах. Особи, избираемы на громадські посади, повинні були мати ще більше високим майновим цензом: лише за виборах нижчого представника місцевого управління — волосне старшини — не було вимога майнового цензу; до цих виборам допускалися «всіх громадян, без вилучення й гендерні відмінності «. Для інших виборних посад ценз зберігався і тією значніша, що стоїть була посаду; він доходив деяких випадках до 60 тис. рублів сріблом.

Женщины за Конституцією Микити Муравйова, як і з конституції Пестеля, позбавили виборчого права. З іншого боку, Микита Муравйов мав намір запровадити освітній ценз громадянам Російської держави. Виборчі права отримували особи, досягли 21 року. Через двадцять років після прийняття конституції передбачалося запровадити обов’язкова вимога грамотності виборця: неграмотний позбавлявся виборчих прав. Оскільки освіту можна було одержувати лише за плату, запровадження цензу грамотності були ще одним перевагою матеріально заможних виборців неспроможним. Більше цього конституція Микити Муравйова вводила ще ценз осілості: кочівники або не мали виборчого права. Крестьянин-общинник не вважався, за проектом Микити Муравйова, «власником «- власником, його виборче право було надзвичайно обмежена. За всіх рисах сильно вираженої класової дворянській обмеженості конституційний проект Микити Муравйова є важливим пам’ятником політичного творчості революционера-дворянина. Багато її положення мали позитивне значення.

Надо уявити, який об'єктивний історичний сенс мали перелічені вище пункти конституції Микити Муравйова в безправної країні кріпосного рабства, самодержавного деспотизму, країни «старого порядку », ще знала революції. Микита Муравйов проектував скасування кріпацтва, робив селянина особисто свободным:

" Кріпосне стан і рабство скасовуються. Раб, прикоснувшийся землі російської стає вільним " , — був такий 3-й параграф його конституції. Стану також скасовувалися. «всі руські рівні перед законом ». Навіть релігія призывалась допоможе, щоб довести глибокий шкода старого феодально-сословного поділу. «Поділ між благородними і простолюдинами не приймається, оскільки огидно Вірі, за якою всі люди брати, все народжені по волі Божою, все народжені на благо і всі просто люди: бо всі слабкі й недосконалі «. 7] Конституція Микити Муравйова стверджувала священне і недоторканне право власності, проте у ній підкреслювалося, що власності укладає у собі «одні речі «: людина може бути власністю іншого, кріпосне право має бути скасовано, а «право власності, заключающее у собі одні речі, — є священним і недоторканно ». За конституцією Микити Муравйова повинні бути ліквідовані і ще феодально-абсолютистские установи. «Військові поселення негайно знищуються » , — був такий 30-й параграф конституції: військові селяни мали негайно перейти на становище казенних селян, земля військових поселень передавалося у общинне селянську власність. Удільні землі, т. е. землі, з доходу, із яким містилися члени царюючого вдома, конфисковывались і гроші передавалися володарем селян. Усі гільдії і цехи оголошували ліквідованими. Скасовувався «табель про ранги «котрий поділяв військових і громадянських службовців на 14 класів.

Национальное почуття Микити Муравйова було обуреному засиллям у Росії іноземців: «Громадянські чини, запозичені у німців, і нічим не відмінні собою, скасовуються сходственно зі стародавніми постановами народу російського ». Усі назви станових груп (дворяни, міщани, однодворці та інших.) скасовувалися і замінялися назвою «громадянин «чи «російський ». Поняття «російський «за Конституцією Микити Муравйова не належить безпосередньо до національності - воно означає громадянина Російської держави. Поняття Батьківщини і його захисту вознесенсько конституцією Муравйова велику висоту: «Кожен Російський зобов’язаний носити громадські повинності - коритися законам і владі батьківщини, бути завжди готовий до захисту Батьківщини і має з’явитися на прапорам, коли затребує того закон ». Конституція Муравйова стверджувала ряд буржуазних свобод: вона проголошувала свободу пересування і занять населення, свободу слова, пресі й свободу віросповідання. Скасовувався становий суд вводився суд присяжних засідателів всіх громадян.

Как була з царської владою? Конституція Микити Муравйова була ограниченно-монархической. Однак потрібна застерегти: в у крайньому випадку, Микита Муравйов припускав запровадження республіки. «Якби імператор, — показав він у слідстві, — прийняла конституції, те, як крайнє засіб я припускав вигнання нього і пропозиції республіканського правління «. 8] Законодавча, виконавча і судова влади у конституції Микити Муравйова було поділено. За конституцією імператор є лише «верховний чиновник російського уряду », він представник лише виконавчої, законодавчої влади імператор у відсутності. Імператор отримував велику платню «8 млн. карбованців на рік «і коли йому завгодно, міг власним коштом утримувати придворний штат. Микита Муравйов чудово розумів, наскільки шкідлива була роль придворної камарильї, її інтриг і впливів у політиці царського уряду. Тому його конституція трактувала всю придворну челядь — всіх камергерів, гофмаршалов, гофмейстеров тощо. буд., як прислужників царя. Усі царські придворні за Конституцією Муравйова позбавлялися виборчого права. Імператор командував військами, але з може ні починати війни, ні укладати світу. Імператор було залишати території імперії, він позбавлявся імператорського сану.

Будущая Росія представлялася Микиті Муравйову, на відміну Пестеля, федеральним державою, він схилявся державного будівництва Северо-Американских Сполучених Штатів. Імперія ділилася деякі федеративні одиниці, які Муравйов називав державами. Усіх держав було п’ятнадцять. У кожній державі був створений свій столиця. Столицею федерації мав стати, як і в Пестеля, Нижній Новгород — місто, славний героїчним минулим під час польської інтервенції XVII в., центр країни. Верховним органом законодавчої влади мало стати Народне віче. Воно складався з двох палат: верхня палата називалася Верховної думи, нижня називалася палатою народних представників. Кожен законопроект мав тричі читатися у кожному палаті. Читання повинні бути розділені, по крайнього заходу, трьома днями, посвящаемыми обговоренню закону. Якщо законопроект приймався обома палатами, він пішов на уявлення імператору і лише після його підпису отримував силу закону. Імператор міг повернути неугодний йому законопроект у лікарняні палати відносини із своїми зауваженнями, тоді законопроект обговорювалося вдруге; у разі вторинного ухвалення законопроекту обома палатами проект отримував вже силу законом і без згоди імператора. Отже, ухвалення закону може бути відстрочене імператором, але з може бути їм самовільно відкинуто. У державах також мала існувати двопалатна система. Законодавча влада належала законодавчому зборам, який складався із двох палат — палати Виборних і Державної думи. Держави ділилися на повіти. Посада начальника повіту, як й інші посади на управлінні державою, була виборної. Судді також були виборними. Конституція Микити Муравйова, якби була введена, пробила б величезну пролом у твердинях феодально-абсолютистского ладу синапси і серйозно розхитала його основи.

Несомненно, що проект конституції Микити Муравйова, попри яскраві риси класової дворянській обмеженості, є надзвичайно прогресивним для свого часу. Микита Муравйов добре усвідомлював, яке шалений спротив старих сил може зустріти його конституційний проект.

Итак, проект конституції Муравйова засуджував кріпосне право і оголошував про його скасування. У ньому пропонувалося скасувати все станові відмінності, військові поселення; проголошувалося рівність усіх громадян перед законом. Але з тим автор проекту Конституції залишався твердим прибічником встановлення високого майнового цензу при занятті будь-яких посад у державному апараті і збереження за поміщиками права власності на землю.

Но як яростны і зухвалі не були проти цього протести республіканців! Вони заперечують, сперечаються і доводять Микиті Муравйову його помилки, посилаються на гіркий ж досвід інших народів. Пестель наполягав, що Росії потрібна лише демократична республіка і, аби захистити її безпеку від його можливих міжусобиць, не годилося залишати жодного претендента на царський престол.

Конституция М. Муравйова надихала декабристов-республиканцев як мені здається, зіграла ще більшу роль революційному русі декабристов.

2.3 Конституційні ідеї Мілюкова і Маніфест 1905 р.

Значительную роль розвитку російського конституціоналізму на початку ХХІ століття зіграв П.Н. Мілюков. Свої перші політичні кроки Мілюков пов’язував з діяльністю ліберального руху дев’яностих років, особливо з нелегальним буржуазним журналом «Звільнення». Журнал підготував створення «Спілки визволення» (1903), нелегального об'єднання і почав її органом.

Выработка власній політичній лінії в ідейному контакту з однодумцями й у полеміці з лівим і правих течіями зем ского руху означала перехід Мілюкова від літературного сотрудниче ства до участі у боротьбі. Мілюков брав активну участь у численних зі браниях, де обговорювалися проблеми і перспективи ліберального движе ния. Програма журналу «Звільнення» у початковому варіанті б ла написана Мілюков, обговорена, схвалена була опублікована у числі журналу за назвою «Від російських конституціоналістів». Програма проголошувала необходи мость «серйозної політичної реформи», постійно чинного народ ного представництва з законодавчими правами, що означає превра щение Росії у конституційну монархію, скасування станових привиле гий, свободи творчої особистості, слова, друку, зборів та інших. Основне завдання його політичної діяльності полягало у консолідації всіх опозиційних сил.

В своїх статтях Мілюков закликав створювати кадри переконаних конституціоналістів і готуватися до створення політичної Ліберальної партії. У цьому плані велике значення він надавав паризькій конфе ренции революційних і опозиційних партій, що відбулася у 1904 р., де головував й у відомої мері направляв хід її. У проекті резолюції наради, складеної з участю Мілюкова, формулиро валися спільні цілі боротьби з самодержавством, головною з була заміна його на демократичним строєм, і навіть зізнавалася самостоятель ность всіх що у нараді партій та розмаїтість способів дії досягненні політичної свободы.

Зимой 1904 р. Мілюков приїхав до Чикаго відразу ж почав читати курс лекцій з історії славянства.

23(10) січня 1905 р. в чиказьких газетах Мілюков прочитав «оглу шительное звістка» про «Червоному воскресіння» у Петербурзі. Для Ми люкова була очевидною, що передвіщена їм революція «действитель але починається». Тепер мали вибору: він повинен в Россию.

Темой його «потужної політичної пропаганди», те, що він назы вал «своєї місією», залишалася мирна парламентська робота. Обос новавшись у Москві, відразу ж ввійшов у гурток російських законове дов, котрі займаються переробкою тексту конституції, надрукованою по закордонах «Визволенням» і що призначалася для майбутньої партії. Авторитетні вчені України та громадські діячі — М. М. Ковалевського, З. А. Муромцев, Ф. Ф. Кокошкін, П. І. Новгородців, сам Мілюков сперечалися переваги однопалатной і двопалатної парламентської системи, про принципи виборчого права, по селянському і нацио нальному питанням.

Лето 1905 р. минуло у Мілюкова насамперед у напруженій агітаційної рабо ті зі створення партії. На його перше публічний виступ зібралася вся Москва. «Я мирив кін ституцию з революцією, — писав Пауль, — вбачаючи у зближення обох єдиний ственный шанс політичної перемоги». Той виступ було «мо ментом» з так званого «офіційного прийняття Мілюкова до лав русич ской общественности». 9].

7 серпня 1905 р. за публікацію у журналі «Син батьківщини» статті «Політичне значення закону б серпня» Мілюков був арештований сво їм будинку на Удільної, де в нього зібралися делегати «Союзу Спілок», політичної організації буржуазної інтелігенції, створеної за ознакою, головою якої був обраний травні 1905 р. Поліція вважала, що із друком акта про Думі знищується дію указу від 18 лютого, який допускав відкрите обговорення перетворення старого ладу. Мілюкова знову помістили в «Хрестах», де зараз його просидів месяц.

Установление конституційного ладу синапси і створення з цією це чи конституційної партії ставало «дедалі більше» його «особистої за дачею» .

2.3.1 Освіта партії кадетів

Учредительный з'їзд партії конституційних демократів (кадетів) відбувся 12—18 жовтня 1905 р. тоді, коли у країні проходила Всеросійська жовтнева страйк. У вступному зверненні з'їздові Мілюков підкреслив, що мета з'їзду «скликати і формально провозгла сить велику політичну партію у Росії», що конституційнодемократичне рух набуло самостійного значення і отмежевалось від правих і лівих сил, від «узкоклассовых» інтересів поміщиків і капіталістів і південь від «суто класової доктрини пролетаріату». Свою пар тию Мілюков оголосив внеклассовой партією, продовжувачкою «інтел лигентских традицій». Основні програмні становища партії устрої лисій з урахуванням програми, що у «Звільнення», і полягали в встановленню конституційного ладу (форма правління, як кажуть кадети, їх мало цікавила), необхідність підвищення земельної площі селян з частковим відчуженням частновла дельческих земель і з «винагородою по справедливою оцінці», до від мене станових привілеїв, рівність всіх перед законом, встановленні свободи творчої особистості, слова, зборів і інших демократичних свобод. На циональная програма включала декларація про вільне культурне самоопре розподіл. За Царством Польським визнавалося запровадження автономного вуст ройства з сеймом, за Фінляндією — відновлення колишньої консти туции.

Во час з'їзду конституційних демократів урядом був із дано Маніфест 17 жовтня, у якому обіцяно конституція і выбо ры в Думу. З допомогою Маніфесту царизм прагнув залучити до свій бік лібералів. Оцінка Маніфесту з боку політичних сил є була різною. Роз’яснюючи сутність Маніфесту, більшовики, напри заходів, закликали всі сили зосередити на підготовці збройного вос стания. Октябристи визнали обіцянки Маніфесту й відкрито стали шлях підтримки. Праві кадети також вважали, що незабаром після Маніфесту 17 жовтня Росія стала конституційної країною, й назріли умови для освіти конституційного правительства.

2.3.2Создание манифеста.

Рассмотрим докладніше створення Манифеста..

Самодержавный період історії Російської держави завершився 1905 г. У двох років відбувалося створення конституційного ладу у його основних чертах.

Переход до вищої фазі державного розвитку Росії - парламентаризму деякі вчені й політичних діячів пояснювали невдачами російсько-японської війни, інші дедалі сильнішим революційним рухом, треті - тим і тим. Вочевидь, проте, що антиурядові виступи, котрі прийняли масового характеру в 1905 г., були викликані, передусім, відсутністю парламенту, у Росії чи недосконалістю земської чи судової організацією. На політичної настрій людей, котрим політика перестав бути професією, впливає й не так недосконалість державної організації, як відсутність достатніх засобів существования.

Коли дивитися на причини юридичного властивості, які смуту 1905 г., то головна їх зводилася до того, що російське суспільство до початку ХХ століття переріс у які були форми державного управління суспільством, занадто довге час залишалися неизменными.

Вихідним пунктом конституційної перебудови Росії, слід, очевидно, вважати Всеподданнейший доповідь міністра внутрішніх справ П.Д.Святополк-Мирского, що у кінці листопада 1904 г. Доповідь містив програму державного перетворення Росії за принципами конституціоналізму, саме великі рекомендації із пом’якшення режиму і відмові тих юридичних обмежень свободи, які викликалися потребою. «…Уряду слід, -йшлося у доповіді, — відмовившись від думки переломити громадське рух заходами поліцейськими, твердо взяти його у свої руки, і заперечуючи можливість існування те, що потребує простору для свого прояви, вкласти це руху на закону і подати його, з іншими силами країни, до служінню однією з ними завданням — забезпечення правильного зростання і розвитку держави, грунті зміцнення громадського добробуту та духовної вдосконалення народу суворому неухильному узгодженні з споконвічними началами нашого державних устроїв. «[10].

Еволюція державної думки під впливом подією відбувалося дуже швидко. 18 лютого 1905 р. пішов Найвищий рескрипт з ім'ям міністра внутрішніх справ О. Г. Булыгина, який обіймали цю посаду Святополк-Мирского. У рескрипті була виражена ідея народного совещания) при царе.

«Преемственно продовжуючи Царствену справа Вінценосних предків Моїх, -був такий.

рескрипт, — збирання і організацію Землі Російської, Я замахнувся відтепер, з Божої.

помощью, залучати найдостойніших, довірою народу наділених, обраних від населення людей до брати участь у попередньої розробці і обговоренню законодавчих пропозицій «. Ця ідея підтвердження на так званому Петергофском нараді під особистим головуванням імператора, у якому взяли участь сановні особи, і навіть історик В. О. Ключевский і правознавець Н. С. Таганцев. 11].

Першим документом, котрий поклав початок реформам став Найвищий маніфест Государя Імператора. Ніяка II 17 жовтня 1905 г. «Про усовершенствании державного порядку.» Маніфест проголошував «непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсною недоторканності особистості, свободи, совісті слова, зборів та створення спілок», наділяв до Державної думи законодавчими функціями і оголошував про розробку нового закону з метою забезпечити у ній представництва тих класів та селищ, які «нині не мають передвиборних прав».

Витівка законосовещательной палати при імператорі, як відомо, зазнала невдачі. Важко було очікувати те що, що російське суспільство, революционизировавшееся за дням, як на дріжджах, прийме ідею квазипарламента. Ніде у світі той час не існувало органу, подібно дорадчої Думі. Суспільству, в такий спосіб, нав’язувався експеримент, прийнятність якого було дуже сумнівною. Важко було сподіватися, що установчі збори представників, обраних від різних верств, за такої смуту, що охопила Росію, зможе задовольнятися пасивної роллю порадника царя. З великою долею імовірності можна було припустити, що обрана Дума буде наполегливо домагатися законодавчих прав, тобто. стане чинником дестабілізуючого властивості. Варто було.

либо проявити непохитність і залишити всі, є, або відверто проголосити конституцію (що змагань не вийшло), але з демонструвати власну вагання і давати цим привід до кривотолкам. Зрозуміло, конституційний шлях розвитку є особливим кращим й у остаточному підсумку неизбежным.

Непереконливість ідеї дорадчого представництва невдовзі стало очевидним. 17 жовтня 1905 р. пішов знаменитий Маніфест «Про вдосконалення державного порядку «, проголосивши конституційний шлях державного розвитку Росії.

Юридическим джерелом Маніфесту послужила Всеподданнейшая записка С.Ю. Вітте — відомого державного діяча тієї епохи, голови комітету, та був Ради Міністрів, — а саме його Всеподданнейший доповідь початку жовтня, коли він виклав своє бачення проблеми. На думку Вітте, з кризової ситуації може бути лише 2 виходу — диктатура особи, наділеного надзвичайними повноваженнями, або негайні конституційні перетворення. Сам Вітте вважав за краще другий шлях першому. У доповіді згадувалися принципи, яким має була відповідати діяльність влади усім її ступенях:"1) прямота і щирість утвердженню усім поприщах даруемых населенню благ громадянської свободи; 2) прагнення усунення виняткових законоположень; 3) узгодження дій всіх органів Уряди; 4) усунення репресивних заходів проти дій, року загрозливих суспільства й держави; 5) протидія діям, явно загрозливим суспільства й держави, спираючись на закон в духовному єднанні з розсудливою більшістю суспільства «. 12].

Октябрьский маніфест вперше у Росії проголосив установа парламенту і необхідних цивільних свобод. Законосовещательная Дума, в такий спосіб, підлягала перетворення на Думу законодавчу. Маніфест також передбачав розширення виборчого права, але здійснено це були не найвдалішим чином. Надання прав виборчого стану не погоджувалося із загальною схемою виборів і навіть сприймався як поступка революційним вимогам. Логічним у разі було б надання окремих виборчих прав чиновникам, інтелігенції, фабрикантам тощо., тоді як вони всі були у категорію міських избирателей.

Что стосується правами людини, проголошених Маніфестом, то не були для Росії її підданих повним одкровенням. У тій чи іншій мері росіяни користувалися свободою совісті, слова, друку. Слід зазначити, що обіцяні Маніфестом громадянські свободи були негайно (наскільки дозволяли умови законоподготовительной програми) даровано населенню. Протягом порівняно короткого був прийнято пакет законодавчих документів, істотно расширивших юридичну свободу підданих та практично покончивших з цензовим неравенством.

В дореволюційних роботах можна зустріти затвердження, ніби жовтневий Маніфест став конституцією країни. Відомий П. Струве, приміром, писав: «Від моменту оприлюднення Маніфесту 17 жовтня вважаю, у Росії є конституція, тому гадаю, що на даний час я, „крамольний“ літератор Петро Струве, — лояльний громадянин, а адмірал Дубасов і дійсний таємного радника Дурново — бунтівники, порушують „законний порядок“ нашої страны». 13].

Подобные затвердження страждали явним перебільшенням. Взагалі юридична кваліфікація актів, подібних Маніфесту 17 жовтня, відрізняється відомими труднощами. Річ у тім, що Маніфест не вкладався в традиційні рамки позитивного права, оскільки висловлював намір здійснити певні дії, але з самі такі дії. Формально Маніфест не обмежував самодержавства, оскільки створення парламенту ще тільки передбачалося. Проте цар, давши в Маніфесті урочисте слово, слідувати конституційному вибору, не міг легко взяти його назад. Тому влада російського імператора, залишаючись необмеженої після 17 жовтня 1905 р. виявилася обмеженою. Михайловський законом, в у сенсі, жовтневий Маніфест мав величезної правообразующей силою. Решта конституційне законодавство Росії своєю появою зобов’язане головним дивом. Маніфест 17 жовтня ні конституцією і навіть конституційним законом, за своїми юридичним характеристикам він був що звані європейські конституційні хартії, які поширені за доби конституційних змін. Усі вони передбачали участь народу законодавстві і тому підтверджували прав людини.

2.4 Основні Закони 1906 г.

Ідея конституції, отримавши у Росії практичну потреба у період політичну кризу 1905 року, втілили образ Основних законів, які увібрали у собі вимоги Найвищих конституційних маніфестів. Перегляд Основних законів відбувся відповідність до державним думкою, вироблених квітневим (1906 р.) Царскосельским Нарадою під керівництвом імператора. Думка це ґрунтувалося на визнання необоротності конституційних змін, ограничивавших права монарха на користь народного представництва. На Нараді граф Пален, висловив зауваження, підтримане більшістю його: «Питання у тому, залишити у статті перше слово „необмежений“. Не співчуваю Маніфесту 17 жовтня, але він є. Доти існувало Ваша необмежене надав право видавати закони, тільки після 17 жовтня крім законодавчих установ, Ваша Величність не можете вже видавати закони самі. По-моєму, Вам, Государ, було завгодно обмежити своєю владою. У основних законах треба видати те, що нове, а старе залишити, але слово „необмежений“ у ньому неспроможна оставаться». 14] Самодержавної монархії у Росії має стати монархією конституційної.

Для нас потребу не полишає сумніву те що, що першою конституцією Росії стали Основні Державні Закони видання 23 квітня 1906 року, хоча конституцією вони офіційно не іменувалися. Річ, проте, над назві, а призначенні законодавчого акта. Французька Декларація прав людини і громадянина також іменувалася конституцією, хоча саме він знаменувала наступ конституційної ери.

Редактированные Основні Закони проти колишніми включали нові глави, присвячені окремим конституційним інститутам — про права та обов’язки російських підданих, про Державному Раді й Державній думі, Раду Міністрів. Одночасно зберігали силу моменти теперішніх «Основних Законів, яких немає торкнулося час, — про порядок спадщини престолу, про віру, про уряд і опіку та т. буд. Основні Державні Закони 1906 р. виглядали значне нормативно-правове освіту, що складається з 11 глав і 124 статей (у редакції Зводу Законів), що охоплює своїм дією основні державно-правові інститути. Основні Закони займали самостійне місце у системі Зводу Законів, створюючи розділ 1 першій його частині початкового томи Зводу. Оновлені Основні Закони, як личить конституції, наділялися особливої юридичну чинність. Вони змінювалися лише особливому законодавчому порядку. Ініціатива їх перегляду належала виключно імператору. Останній, володіючи правом видання указів з тимчасової силою закону (під час припинення занять Думи), було, тим щонайменше, звернути цього права на Основні Державні Закони.

Впервые у своїй історії Основні Закони проголосили права громадянської свободи. Російським підданим конституційно гарантувалися: недоторканність особи і «законність юридичного переслідування (ст. 72−74); недоторканність житла (ст. 75); свободою пересування, вибору занять, місця проживання, виїзду межі держави (ст.76); недоторканність власності (ст.77); свобода зборів (ст.78); свобода слова друку (ст.79); свобода спілок (ст.80); свобода совісті (ст.81). Із придбанням цих прав піддані Росії ставали громадянами Росії.

Конституція Росії 1906 р. належала класу про октроированных, т. е. жалуваних, конституцій. Вона стала результатом народного волевиявлення, а стала актом «найвищої» милості, прояви народолюбства монарха. Для юридичної констатації факту, втім, спосіб прийняття конституції немає принципового значення. Юридичні властивості конституції мало залежить від форми її прийняття.

Данная конституція не страждала радикалізмом не була настільки послідовна вираженні демократичних засад, як, скажімо конституції навіть Франції. Але слід враховувати, що така конституція приймалася в екстремальних умовах і висловлювала той компроміс між нове і старим державним порядком, який був у Росії у той час єдиним можливим. Не дивлячись попри всі своє недосконалість, чи краще сказати свою незрілість, конституція Росії 23 квітня 1906 р. досить яскраво знаменувала перехід держави від самодержавного до конституційного управлінню. Саме їй насамперед російське суспільство зобов’язане тієї політичної свободою, якої йому вдалося ненадовго воспользоваться.

В укладанні треба сказати, що важливим етапом у переході Росії цивілізованих форм державності з’явився акт Тимчасового уряду від 1 вересня 1917 р., у якому Росія оголошувалася республікою. Проте перша Конституція Росії виглядала як Основний Закон в повному розумінні цього терміну було прийнято тільки після Жовтневої революції 1917 года.

Список використовуваної литературы:.

1. Журнал «Держава право», № 6, 1997 г.

2. Журнал «Питання історії «.

3. Газета «Тиждень », рубрика «Історичний клуб » .

4. «Декабристи і Сибір », вид. «Радянська Росія », 1988 г.;

5. Мілюков П. Н. Спогади (1853 — 1917): У 2-х томах. — М., 1990

6. Журнал «Батьківщина », № 1,1993.

7. Ключевський В. О. Історичні портрети., М., 1990.

8. Журнал «Юрист», № 3, 1998 г.

9. Основы держави й права: Учебное пособие. Ростов-на-Дону.Издательство"Феникс", 1995 г., 512с.

[1] «Конституція Російської Федерації. Комментарий».

[2] «53 питання й відповіді про Конституції РФ."/ О. П. Герасимов. — Санкт — Петербург, Норма, 1994., стр. 56.

[3] Ключевський В. О. Історичні портрети, М., 1990, стор. 45.

[4] Журнал «Батьківщина », № 1,1993. Стр. 15.

[5] Журнал «Батьківщина », № 1,1993.стр. 13.

[6]. Журнал «Питання історії «, стор. 13.

[7] Газета «Тиждень », рубрика «Історичний клуб », стор. 9.

[8] Газета «Тиждень », рубрика «Історичний клуб », стр. 12.

[9] Мілюков П. Н. Спогади (1853 — 1917): У 2-х томах. — М., 1990, стор. 95.

[10] Державний архів РФ. Ф. 601, вп. 1, Д. 872,л. 13−14.

[11] Урядовий вестник, 1905, № 40.

[12] Урядовий вестник, 1905,№ 222.

[13] Полярна зірка, 1905, № 3, с. 227.

[14] Былое, 1918, № 4,с.206.