Бестужев-Рюмін Михайла Петровича

Бестужев-Рюмин Михайла Петровича (1688−1760)

Сын державного діяча петровській епохи, навчався хлопчина у Копенгагені й Берліні, подорожував в Європі і він прикомандирований до російського послу у Данії до 1711 р. Повернувшись у Росію, взяв участь у Прутском поході Петра про Великого і по закінченні їх відправлений при посольстві Шафірова до Константинополя. З 1712 р. був камер-юнкером двору принцеси Софии-Шарлотты, а, по смерті їх у 1715 р., після стислого перебування у Відні, призначений при дворі Катерини Иоанновны. Але придворна служба була потрібна йому до душі, й у 1720 р. він обійняв дипломатичне терені як російського резидента в Лондоне.

Англія тоді пов’язана з Росією договором, і його прагнула розірвати. Бєстужев-Рюмін, ще малодосвідчений дипломат, подав меморіал, що нагадувало про колишніх зобов’язання Англії й відстоював інтереси російської торгівлі. Такий образ дій англійські міністри визнали за політичну безтактність і вимагали від'їзду Бестужева-Рюмина після закінчення восьми днів із дня розв’язання. Він виїхав до Гаагу, а звідти, по укладанні Ништадского світу, — міністром до Стокгольма, де пробув до 1726 р. Стараннями його Швеція визнала за російськими государями імператорський титул і вступив у 1724 р. з Росією оборонний союз до 1736 г.

У 1726 р. Бєстужев-Рюмін призначили надзвичайним посланником з Польщею, в 1730 р. — у Берлін, а 1731 р. — знову у Швецію. На час воцаріння Анни Иоанновны російська партія у Стокгольмі ослабла. Прибуття Бестужева-Рюмина посилило її, і його вдалося продовжити договір 1724 р. до 1748 р. Після цього Бєстужев-Рюмін, довірившись французькому послу, тепер дивиться на становище шведско-русских відносин занадто оптимістично; але, дізнавшись про войовничих задумах шведів, роз’яснив їх нашому уряду. Він ж повідомив про посилці до Туреччини шведського агента Синклера, надіслав його зображення й порадив «анлевировать» (прибрати) їх у шляху, що й виконано подосланными убивцями (1739).

Звістка про цю подію здійняла Швеції бурхливе обурення. Бестужеву-Рюмину погрожували долею Синклера; його дім довелося охороняти військами від люті натовпу, але сумував і ФДМ продовжував підкуповувати прибічників Росії. Його підступи і зносини було відкрито шведським урядом, до будинку його приставили варта, а червні 1741 р. він дізнався про оголошенні війни же Росії та у тому, щодо прибуття шведського посланника з Петербурга він повинен залишатися під охороною. Торішнього серпня 1741 р., знищивши свої папери, Бєстужев-Рюмін виїхав із Швеції. Під час своєї перебування у Стокгольмі він встиг підготувати зближення Росії із Англией.

Як можна і брат його Олексій, він був переконаним прибічником союзу Росії із морськими державами, знаходячи, що діти наші істинні інтереси вимагають обмеження політичної могутності Німеччині й протидії посиленню Пруссії. Обидва Бестужевы-Рюмины заявляли себе прибічниками й продовжувачами справи Петра, захисниками національного напрями російської політики. Близькість Олексія Бестужева-Рюмина до кола вельмож, які сприяли вступу на престол Єлизавети Петрівни, характер «системи», яку обидва Бестужева-Рюмина мали намір здійснювати своєї діяльності, велика досвідченість на ділі — усе це дало можливість зайняти при дворі чільне положение.

Спричинений в 1742 р. до Петербурга, Михайло Петрович призначили обер-гофмаршалом імператриці. Невдовзі при дворі помітили, що Бестужевы-Рюмины ведуть справи тільки у інтересах держави, зовсім не від рахуючись із вигодами окремих осіб і партій, у тому числі деякі таємно керувалися і субсидировались іноземними дворами. Спроби втягти братів в ці партії чи підкупити їх вдавалися, і боротьбу проти них почалися інтриги. Плодом такий інтриги стало в 1743 р. справа Ботты, у якому вдалося замішати дружину Михайла Петровича, і було суд виявив його непричетність, але він віддав перевагу виїхати з же Росії та прийняв призначення спочатку у Берлін (1743), затем—в Польщу (1744).

Будучи противником Пруссії, Михайло Бєстужев-Рюмін сходився у тому зі своїми братом, віце-канцлером. Але всіх їх особисті відносини розстроїлися через шлюбу Михайла Петровича (за його життя дружини, засланої у Сибір) на пані фон Гаугвиц. У 1748 р. він пішов надзвичайним посланником до Відня, де йому довелося шукати підтримки у шведських справах та намагатися полегшити тяжке становище австрійських сербів, выселявшихся з Росією. Така діяльність нашого посланника призводила до охолодження між Австрією і Росією; й тому він було відкликано і з 1752 р. до 1755 р. жив у Дрездені. У кінці 1755 р. завдяки близькості до М. И. Воронцову його знову призивається до діяльності. У 1756 р. Бєстужев-Рюмін був у Петербурзі брав участь в складанні програми дій перед Семирічної війною, тож під кінець 1756 р. був вже в центрі ускладнень спочатку у Польщі, потім у Парижі. Йому вдалося довести французькому міністерству неважливість польського питання порівняно з прусським залучити Росію до версальському трактату. Падіння і посилання Олексія Петровича Бестужева-Рюмина не позначились в становищі Михайла Петровича. Він помер своєму посаді Парижі.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.