Реформи Хрущова

Ратний подвиг у Великій Вітчизняній війні, пафос її всесвітньо-історичної перемоги, вихід соціалізму на широку світову сцену, трудовий ентузіазм господарського відновлення країни стимулювали зростання социально-политечского, духовноморального самосвідомості радянський народ, навівали почуття гордості й самоповаги, навіч свідчили, що не гвинтики, а вирішальна сила руху історії. Об'єктивний процес зростання народного самосвідомості потенційно містив у собі тоталітаризму, безмежної особистої влади, произвольному маніпулюванню суспільством, неминучого краху режиму «сталінщини» як системи. З іншого боку, ті ж чинники за умов сформованих політичних інститутів власності та ідеологічного пресингу сприяли як официозному, і спонтанного плекання культу особи Сталіна. Зростання народного самосвідомості, не знаходячи собі виходу шляхах демократії, нерідко трансформувалася на ту ж ідею культу особи, що уособлювала патріотичну гордість упродовж свого страны.

Зовнішнє, видиме єдність й глибока внутрішня суперечливість цих двох тенденцій створювали ситуацію, коли «верхи» могли управляти по-старому тільки з позиції сили, а «низи» ще могли протистояти цій силі, не нагромадили необхідного демократичних потенцій. Тож у 50-ті роки по смерті І.В. Сталіна, у партії і країні стали відбуватися важливі політичні зрушення. Історичною віхою цьому шляху став XX з'їзд КПРС, який викрив «культу особи», дав потужний імпульс демократичному оновленню суспільства. Саме тепер, в наші дні, ми всі повніше й глибше усвідомлюємо ту поворотну роль, що у остаточному підсумку зіграв у долях країни XX съезд.

Конструктивні, позитивні зміни охопили всі царини життя: партію і якого держава, економіку й соціальні відносини, науку і культуру. Насамперед вирішальні кроки були зроблено на ліквідацію важких наслідків репресивного сваволі сталінського режиму, у відновленні законності та правопорядку, конституційні права громадян. З в’язниць і таборів вийшли на свободу сотні тисяч безвинно постраждалих людей, багато тисяч реабілітовані посмертно. Відновлювалися статутні норми партійного життя, колективність керівництва, упорядочивалась діяльність державної машини, розширювалися права союзних республик.

Ліквідація тоталітарного режиму культу особи з його відчуженням від народних мас, курс — на демократизацію суспільства зумовили важливі корективи економічної та соціальній політики, її гуманізацію, орієнтацію на поліпшення умов життя людей. Походив пошуку шляхів удосконалення управління виробництвом, прискорення темпів науково-технічного прогресу, подолання відставання і підйому сільського господарства, оздоровлення деревни.

Багато в чому пожвавилася духовне життя суспільства, поступово звільнялося пут догматизму наукове і художню творчість. Можна назвати й багатьох інших процеси, зумовлені XX з'їздом КПРС, радикальної політичної діяльністю керівництва партії, очолюваного М. С. Хрущевым.

Але, як і всі попередні перетворення на нашій країні, реформи Хрущова проводилися і натомість гострих суперечностей у керівництві країни. Після смерті у керівництві партії розв’язалася гостра боротьба за власть.

1) Боротьба влади навесні 1953 року. Реалії політичної життя 1953 года.

Політика партії по осуду культу личности.

6 березня 1953 року відбулися спільне засідання Пленуму Центрального Комітету КПРС, Ради Міністрів Союзу РСР, Президії Верховної ради СРСР, повідомлення про неї опубліковано в «Правді» 7 березня. Було затверджено нового складу Президії ЦК. Чисельність його було скорочено більш як удвічі: Президія ЦК — з 11 до запланованих 4 людина. Ликвидировалось не передбачене Статутом КПРС Бюро Президії ЦК, створене за пропозиції Сталіна, і навіть Бюро Президії Ради Міністрів СРСР. У Президії Радміну залишилися Голова Ради Міністрів СРСР та її перші заступники. Р. М. Маленков став Головою Ради Міністрів, першими заступниками Голова Радміну затверджені Л. П. Берія, В. М. Молотов, Н. А. Булгалин, Л. Каганович. Було визнано необхідним, «щоб тов. Хрущов зосередився на роботі у Центральному Комітеті КПРС». У зв’язку з цим він був з обов’язків першого секретаря Московського комітету КПРС. Вочевидь, що відразу після смерті Сталіна, не що користувався після XVII з'їзду титулом Генерального секретаря ЦК, вводити будь-якої відповідний посаду в партійному керівництві було недоречно. Тому М. С. Хрущов залишався формально у ранзі секретаря цк кпрс, але, будучи єдиним, із секретарів членом Президії ЦК, природно, обіймав у тому числі чільне місце. До складу Секретаріату ЦК ввели С.Д. Ігнатьєв, П.Н. Поспєлов, М. М. Шаталин, які змінили П. К. Пономаренко, Н.Г. Ігнатова, Л. И. Брежнева.

На наступного дня після похорону І.В. Сталіна, ввечері 10 березня, Г. М. Маленков зібрав Президія ЦК. Йому були запрошені секретарі ЦК М. А. Суслов, П.Н. Поспєлов та головний редактор «Правди» Д. Т. Шепилов. Приводом послужили номери газети «Щоправда» висвітлити жалобних днів. Г. М. Маленков висловив ряд зауважень, що стосуються «субординації» в згадці про імен та розташуванні матеріалів газеті. Йдеться Малєнкова на жалобному мітингу була відділена інших, при перерахування складу почесної варти опущені окремі прізвища, зроблено поділ імен: одні згруповані як «вірні учні соратники великого Сталіна», інші потрапили за дужки цієї групи. На знімку почесної варти «за кадром» залишилися Авт. Первухин і М. З. Сабуров, опущені їхні імена та при винесення труни із «Будинку спілок. Особливо різко Маленков висловлювався щодо вміщеній з газети фотографії «Товариші І.В. Сталін, Мао Цзедун і Маленков», заявивши, що це «виглядає як провокація», оскільки такий фотографії немає. В усіх життєвих редакційний статтях, нарисах неодмінно фігурували цитати Малєнкова, і лише його одного. Усе це Г. М. Маленков розцінив як певну політичну тенденцію, зазначаючи, що «ми мали великі ненормальності, багато йшло лінією культу особи», і підкреслив: «вважаємо зобов’язанням припинити політику культу особистості». Те, що став саме Г. М. Маленков взяв він ініціативу «припинення культу особи», мають свою логіку. Будучи досить досвідченим, досвідченим політичним діячем, він чітко віддавав усвідомлювали в неминучості кризи режиму особистої влади після виходу Сталіна. І дуже важливо було, узявши ініціативу до рук, направити заперечення культу особи у потрібний русло. До центру уваги висувалися протистояння культу особи колективності керівництва, ліквідація порушень статутних, демократичних норм партійної й форми державної життя. Суть зводилася до того, аби запобігти вторгнення диктаторську сферу культу особи, нехтування законністю та правопорядку, що загрожує було найсерйознішими наслідками «вірних соратників Сталіна». Звідси й характерна формула Малєнкова «припинення» культу особи у цьому, ограничивавшая вторгнення у його прошлое.

Питання ставлення до режиму культу особи, його наслідків набував дедалі більше політичне значення для подальших доль країни. Сформована у керівництві обстановка не гарантувала від узурпаторских рецидивів. Реальна небезпека в цьому напрямі виходила від Берії. Він розгорнув активну політичну діяльність, всіляко жадав зміцнення свого становища. Обіймаючи посади перший заступник Голову Ради Міністрів СРСР й колишнього міністра внутрішніх справ СРСР, Берія фактично поставив себе поза контролем вищих партійних державних органів, всіляко перешкоджав їх втручанню у справи свого відомства, замінив колись спрямованих партією керівних працівників МВС у центрі й на місцях, підбираючи кадри за принципом особисту відданість. Апарат МВС був надмірно роздутий. Деспотична, авантюристична постать Берії таїла серйозну загрозу нового режиму С.Хусейна. Маючи «досьє» (до таємницею записи телефонних переговорів) кожного члена керівництва, він мав все можливості усунути будь-якого конкурента. У самі його руках перебував потужний апарат захоплення влади. І щойно ця загроза стала отримувати риси реальності, Президія ЦК, уряд з допомогою військового командування прийняли рішучі превентивних заходів. 26 червня 1953 року в засіданні Президії Ради Міністрів СРСР Берія був заарештований. Важливу роль підготовці та здійсненні цій акції вона зіграв М. С. Хрущов, проявивши високу витримку і особисте мужество.

Липневий Пленум цк кпрс. Вивищення Хрущева.

Важливе місце у узвишші Хрущова зіграв так званий Липневий Пленум цк кпрс. Нею Хрущов виступив із доповіддю про питаннях реорганізації керівництва партії. У межах своїх рішеннях Пленум ЦК зажадав зміцнити керівництво переважають у всіх ланках партії, забезпечити суворе дотримання положень Статуту про конкретні строки скликання партійних органів. Тільки колективний політичний досвід, колективна мудрість ЦК, спирається на наукові основи марксистсько-ленінської теорії, підкреслювалося в постанові Пленуму, забезпечує правильність керівництва партією і страной.

«Банда Берії» на певний час заповнила вакуум провини і відповідальності за репресивний сваволю, порушення законності і правопорядку, відвела загрозу прямих звинувачень на адресу інших соратників Сталіна і південь від самого Сталина.

Липневий Пленум цк кпрс мав найважливіше, переломний значення в оздоровленні внутрішньопартійної, державного життя. Він поклав початок курсу на демократизацію радянського суспільства, дав серйозний стимул підвищенню активності парторганізацій, вимогливості до партійним кадрам, розвитку критики знизу, зміцненню зв’язку з массами.

Обстановка у партії і країні вимагала зміцнення, стабілізації партійного керівництва. Становище, у якому ЦК КПРС мав фактично двох лідерів не мав офіційного керівника, були довго зберігатися. І було покласти край «безымянностью» лідера партії, повернутися до загальноприйнятої номенклатурі у цьому партійному руководстве.

Після смерті Берії перед Маленковым фактично був відкритий шлях до офіційного лідерству у Комуністичній партії. Однак він, ні ті найближчі сподвижники Сталіна чи з цього роль. Будучи зрілими і тверезими політиками, усвідомлювали, що пов’язані з їх ім'ям вантаж злочинів періоду культу особи Сталіна не дозволить їм розраховувати на довіру і підтримку партії і. Звідси й компромісна постать М. С. Хрущова. Хрущов мав великий досвід роботи у керівництві партії, мав політичної інтуїції, й непересічними організаторськими здібностями, вони ближчі стояв народу, розумів, і поділяв її потреби і сподівання. Він вирізнявся привабливими особистими якостями, демократичністю, доступністю, умінням говорити це й дохідливо, запалювати своїм словом. Усе це робило висування М. С. Хрущова першому плані цілком обґрунтованим і оправданным.

Тим часом процес демократизації дедалі більше захоплював партію. Відновлювалися статутні норми партійного життя, після тривалої перерви стали регулярно збиратися пленуми ЦК. Проведенню їх передувала певна підготовка, виявлення думок парторганізацій. Партійні органи поповнювалися новими кадрами, звільнялися від працівників, які зможуть відмовитися від авторитарних діянь, які ігнорували критику, не вважалися з думкою рядових комуністів. Поліпшився склад керівні кадри. У тому числі значно більше стало освічених, висококваліфікованих, досвідчених працівників. Більше уваги стало приділятися питанням приєднання до партію, молодим комуністам. Але, відновлюючи колективність керівництва, впорядковуючи стиль та методи роботи, партія надавала велике значення демократизації державної влади і життя, але, не піддаючи, проте, перегляду її сформованих устоев.

Основні проблеми, назрілі навесні 1953 года.

Ліквідація авторитарного режиму культу особи з його відчуженням від народних мас, курс — на демократизацію вимагали серйозних коректив економічної політики, її гуманізації, орієнтації на поліпшення умов життя людей. У 50-ті роки складались і певні матеріально-технічні передумови до переходу до вирішення цієї проблеми. Країна мала розвиненим індустріальним потенциалом.

Корінний проблемою розвитку, виробництва товарів народного споживання було подолання різкого відставання сільського господарства, тяжкого становища сіла і колгоспного селянства. На серпневій сесії Верховної Ради говорилося про конкретні заходи допомоги колгоспному селянству. Йшлося про значному зниженні норм обов’язкових поставок з особистого підсобного господарства колгоспників, про зменшення в середньому у двічі грошового податку з кожного колгоспного двору, про повну зняття що залишилася недоїмки по сільськогосподарському податку минулих лет.

Керівництво партії і держави віддавала усвідомлювали у цьому, що зміни у життя суспільства немислимі без поновлення і зміцнення законності та правопорядку. І було як дати раду минулому з його репресивним сваволею, безпрецедентними порушеннями конституційні права громадян, а й створити гарантії аналогічних явищ у майбутньому. Вже березні було припинено «справа лікарів». 4 квітня 1953 року опубліковано повідомлення МВС СРСР, де йшлося, що це висунуті обвинувачення є хибними, показання заарештованих, нібито їх що підтверджують, отримані шляхом застосування недопустимих і суворо заборонених радянськими законами прийомів слідства. ЦК КПРС, уряд СРСР розгорнули велику роботу з організації перегляду справ до осіб, засуджених за політичними мотивів. У 1953 року почався реабілітація комуністів, залучених в 30−40 і на початку 1950;х років до партійної і судової відповідальності. Слід зазначити, що це процеси, попри їх громадському значенні, були продовженням «справи Берії», вели лінію на локалізацію відповідальності за незаконні репресії, фальсифікацію обвинувачень рамками правоохоронних органов.

Створювалася вкрай суперечлива ситуація, коли він ідеологічна критика культу особи, акція із подолання його наслідків дедалі більше відривалися від свого головного суб'єкта (Сталіна). Така ситуація загрожує серйозними політичними ускладненнями, вона необхідно повинна була одержати своє разрешение.

2) XX З'їзд та її роль подальший розвиток общества.

Доповідь М. С. Хрущова закрите засідання XX з'їзду, опубліковані у ній постанову, доведення змісту доповіді до партійних організацій, широкій міжнародній громадськості означали кінець, якщо можна сказати, «негласного» періоду боротьби на культ особистості, коли це не придбала відкритого характеру, затінена залишався головний суб'єкт культу особистості - сам Сталін. XX з'їзд КПРС, розвінчання Сталіна, викриття що з ним репресивного режиму поклали початок нового етапу у житті партії і страны.

У 1954;1955 роках працювали різні комісії з перегляду справ необгрунтовано обвинувачених і незаконне репресованих радянських громадян. Багато реабілітації відбувалися у в індивідуальному порядку. Напередодні з'їзду, 31 грудня 1955 року, Президія цк кпрс утворив комісію з вивчення матеріалів про масові репресії членів та у члени ЦК ВКП (б), обраних XVII з'їздом партії. До її складу входили секретарі цк кпрс П.Н. Поспєлов і Г. Б. Аристов, голова ВЦРПС М. М. Шверник, заступник Голову Комітету партійного контролю при цк кпрс П. Т. Комаров.

Матеріали цієї комісії стали основою доповіді «Про культ особи і його наслідки». Проект доповіді у його частини (остаточно 1930;х) було підготовлено великий поспіху, не виключено, що у ході з'їзду. Мало хто з делегатів XX з'їзду КПРС представляв, що очікує на ранковому закритому засіданні 25 лютого 1956 року. Більшість присутніх у залі доповідь Хрущова став повним одкровенням і зробив враження вибуху бомби. Делегатам з'їзду було роздано «Лист з'їздові» В.І. Леніна. Багато, звісно, знали нього й раніше, але це був опубліковано. Конкретні наслідки те, що партія у свого часу не реалізувала ленінські рекомендації, насамперед із відношення до Сталіну, старанно ховалися і маскувалися. У доповіді Хрущова ці наслідки вперше без одягу й одержали відповідну політичну оценку.

Гадаю, що не доводиться викладати доповідь, він тепер широко відомий. До того ж ми сьогодні знаємо про ті часи сталінщини вулицю значно більше, ніж у той час було відомо самому Хрущову, хочу лише звернути звернула увагу лише певні моменти, які у подальшому особливо вплинули на політичну та інших сфер життя нашого государства.

Особливого значення мало викриття сталінської формули «ворогів народу». Цей термін, говорив Хрущов, відразу звільнив В. Копилова з необхідності вагомих доказів ідейній неправоти людини чи людей якими ти ведеш полеміку: він дозволяв будь-якого, які у чимось незгодний зі Сталіним, хто був лише запідозрений у ворожих намірах, будь-якого, хто був дощенту обвинувачено, піддати найжорсткішим репресіям, з порушенням будь-які норми революційної законності. Це — «ворог народу», сутнісно, вже знімало, виключало можливість якийабо ідейній боротьби чи висловлювання свою думку. Безперечна заслуга Хрущова до тому, що він поставив запитання щодо неправомірності і неприпустимість репресивної розправи з ідейними противниками.

Що ж до відповідальності за репресії, то роль Сталіна у створенні режиму політичного терору розкрито у доповіді в повної мері. Однак легітимізувати пряме що у політичному терорі сподвижників Сталіна і справжні масштаби репресій залишилися «за кадром». Хрущов ставив основним завданням свого доповіді, — передусім «рішуче, назавжди і безповоротно розвінчати культу особи», без чого не міг політичне оздоровлення общества.

Сам текст доповіді Хрущова ні опубліковано у відкритої друку, оскільки гласне викриття Сталіна, створеного їм тоталітарного режиму сприяла б значно більше глибокої перебудові суспільної свідомості, викликало ескалацію критичного аналізу пройденого шляху із виходом деформації соціалізму, зробив би неминучим процес послідовної демократизації суспільства, його всебічного відновлення. Весь хід подій міг стати іншим. Історія з низки суб'єктивні причини зробила свій вибір, відсунувши у результаті не на десятиріччя корінний перелом у долі нашої країни. Як у своїй статті «Соціалістична уваги ідея і революційна перебудова» М. С. Горбачов: «XX з'їзд КПРС, викриття їм явища, який отримав назва „культу особи“, розвінчання Сталіна і осуд його методів мали значний значення. Але, відкинувши і засудивши похмурі боку сталінського режиму, з'їзд, загалом, залишив без зміни саму бюрократичну систему. Вона зуміла встояти, чому допомогла і нове ілюзія, що досить усунути крайності сталінського режиму — і звільнена енергія соціалізму в майбутньому зможе підвести нашого суспільства до вищої фазі комунізму». Примітно, що схожу помилку зробив і саме Горбачов, проводячи «перестройку».

Невдалий переворот.

Після XX з'їзду колишня «еліта» сталінського оточення — Молотов, Каганович, Маленков зайняли явно антагоністичну позицію стосовно до Хрущову, нерідко брали конфронтацію, ревно ставлячись як до швидкому зростання зухвальства і зміцнення його у партії і народі. Дедалі більше переважав з них страх перед подальшими викриттями режиму культу Сталіна, можливими для них наслідками. З іншого боку, і саме Хрущов стояв перед неминучістю розриву з Маленковым, Молотовим, Кагановичем. Недарма Маленков якось зазначив у розмові з Сабуровым: «Треба діяти. Якщо ми їх знімемо, всі вони знімуть нас».

Розбіжності почалися зі конкретизації, персоніфікації поняття «культу особи» як культу Сталіна. Червневий Пленум ЦК оголив всієї глибини ці розбіжності, показав суть позиції «старої сталінської гвардії». Маленков і Молотов були досить досвідченими політиками, щоб розгледіти справжні недоліки, промахи, помилки Хрущова, тим паче знаючи її багато і маючи досить повне уявлення про його здібностях і возможностях.

Критика Хрущова йшла лінією порушення принципу колективності керівництва, недостатньою обгрунтованості, деякою авантюристичности, зайвої поспішності низки його господарських заходів — форсованого освоєння цілини, укрупнення колгоспів, наступу особистий підсобне господарство, декларативного призову в найкоротші терміни наздогнати та перегнати США із виробництва молока, оливи й м’яса душу населення та інших. Обвинувачували Хрущова до зайве «м'якої» зовнішню політику, «відході» від принципів пролетарського інтернаціоналізму. Зазначалося також, що зосередив в руках надмірну влада, виявляє неузгоджені ініціативи, ігнорує колективність керівництва, нерідко одноосібно вирішує кадрових питань, часом грубий в обращении.

На Пленумі відразу ж потрапляє було взято лінія те що, щоб лише зняти питання критиці М. З. Хрущова, витлумачуючи її лише як задля досягнення своєкорисливих цілей і тому заслуживающей будь-якого серйозного розгляду. Будь-яка критик у адресу Хрущова однозначно трактувалася як замах на політичну лінію XX з'їзду КПРС. Група Малєнкова не знайшла жодних підтримки на Пленумі, піддавалася масової атаці й осуду. Пленум ЦК виявив цілковиту єдність в засудженні групового змови, висунутих його учасниками позицій, надав беззастережну довіру Хрущову. У підсумку проти засіданні Пленуму 28 червня Маленков, Молотов, Каганович визнали своїх помилок. На заключному засіданні Пленум виробив і від постанову, у якому різко засуджувалася діяльність антипартійній групи, а члени цієї групи втратили своїх постов.

3) Три глобальних проблеми освіти й шляху їхнього решения.

Экономика.

50-ті роки займають особливу увагу у повоєнній історії радянської економіки. Вони послужили своєрідним мостом між повними драматизму подіями 30−40 років і дуже суперечливим розвитком громадського виробництва, у наступні десятиліття. На жаль, цей міст ні вміщує ті величезні перевантаження, які поклав нею рух истории.

Варто нагадати, жодна інша країна мала таких втрат, як СРСР роки Другої Першої світової. Правлячі кола Лондона і Вашингтона були абсолютно упевнені, що Радянський Союз перед зможе впоратися самотужки з труднощами повоєнного відновлення народного господарства, і потрапить у залежність від західного капіталу. Вони офіційно проголосили концепцію, за якою відносини країн з СРСР повинні будуватися на «на визнання російським народом англо-американської силы».

Проте радянські люди й не погоджуються з такою перспективою. Довелося знову ціною наднапруження і концентрації обмежених ресурсів стискати терміни відновлення й розвитку промисловості, транспорту, інших галузей. У результаті довоєнний рівень виробництва, у промисловості був, досягнуть до 1950 року — раніше, ніж було у багатьох країнах Західної Європи, отримали допомогу США по «плану Маршалла».

Західні політики відреагували на успіхи СРСР запровадженням дискримінаційних заходів із обмеження і навіть згортання торгівлі з СРСР. Жорстке протистояння двох систем призвело до жорстокої «холодній війні». З’являлася небезпека атомного удару по Радянському Союзі. Загрозливі дії з боку Заходу змусили вжити заходів із зміцненню обороноздатності країни. Не могло б не зашкодити розвитку мирних галузей виробництва, якості життя людей. У зв’язку з цією ситуацією потрібно було вирішити три найтяжкі проблеми: нагодувати і одягти людей, підняти їхню культуру; включитися у науковотехнічну революцію і зробити при цьому великі структурні зрушення в технології, організації та управлінні виробництвом; зміцнити оборону за рахунок новітніх видів озброєнь. Але достатніх фінансових і матеріальних ресурсів для одночасного розв’язання цих завдань був. У пошуках виходу із ситуації особливе значення мало правильне визначення головної ланки у ланцюзі завдань і лобіювання відповідних пріоритетів. Керівництво партії і держави віддавала собі звіт у крайній гостроті продовольчої проблеми, вже вересневий Пленум цк кпрс круто змінив курс аграрної політики убік корінних інтересів селянства. На рішення продовольчої проблеми була також програма освоєння цілинних земель. Одночасно провели життя низку заходів для перерозподілу національного доходу на користь села. У тому числі - зміна податкової системи та підвищення закупівельних і заготівельних цін. Тим самим було було створено умови на шляху зростання добробуту селянства, що у своє чергу підвищило їх зацікавленість у збільшенні врожайності полів і продуктивності худоби. Через війну товарна продукція сільського господарства за 1960 року збільшилася проти 1953 роком на 60 процентов.

Підйом сільського господарства з’явився важливою передумовою розширення виробництва предметів споживання. У 1953;1955 роках було вжито заходів щодо відновлення та розвитку легкої і реконструкція місцевої промисловості, додаткового збільшення випуску і поліпшення якості товарів населенню. До цієї завдання були притягнуті підприємства важку й окремих підприємств, що було надто важливо задля розширення виробництва щодо складних та дефіцитних на той час побутових товарів. Почалося освоєння масового випуску холодильників, магнітофонів, телевізорів. Усе це послужило матеріальної підвалинами підвищення рівня життя населення. | |1950 г|1953 |1960 р| | | |р | | | |197 |338 |523 | | |213 |381 |700 | | |224 |408 |751 | | |128 |190 |260 | | |165 |229 |337 | | |189 |349 |572 | | |183 |347 |594 | | |207 |365 |549 | | |163 |199 |264 | | |246 |464 |727 |.

Як бачимо, розвиток радянської економіки, протягом 50-годов відрізнялося динамізмом, що у своє чергу забезпечувалося на високі темпи зростання капітальних вкладень і випереджаючим темпом введення основних фондів. Це було з тим, що велика частина накопичень витрачалася На оновлення зруйнований війною об'єктів, а відновлювати все-таки легше, ніж будувати наново. Проте освоєння відновлених і нових потужностей затягувалося, що супроводжувалися падінням корисною віддачі вводяться у лад основних фондов.

Важливо, що світовий приріст сільськогосподарського виробництва, зокрема й урожай буде на цілинних землях, було отримано з допомогою зростання продуктивність праці. У промисловості понад половини приросту продукції забезпечувалося з допомогою додаткової робочої сили в, що у тій чи іншій формі мігрувала до міста із сіл. Вартий уваги і те що, у перші дві повоєнні п’ятирічки група «Б» за темпами розвитку обганяла група «А».

Житловий вопрос.

Серед найгостріших соціальних проблем, із якими країна початку 50-ті роки, був житловий питання. Через війну руйнацій без притулку залишилося 25 мільйонів. Нерідко лише у кімнаті тулилися дві, або навіть три сім'ї. Щоб зняти гостроту проблеми, по ініціативи Хрущова було вжито заходів до збільшення житлового будівництва. І тому широко застосовувалися типові проекти, впровадження індустріальних потокових методів спорудження житлових будинків, широке застосування залізобетону і блокових конструкцій. Особливу увагу проектних організацій, архітекторів, інженерів зверталося забезпечення в архитектурно-строительном справі простоти, суворості форм, економічності рішень. Підрахунки показували, що з будівництві житлових будинків на економічним проектів та раціональному спорудженні цілих кварталів і вулиць індустріальними методами вартість одного кв. м житлової площі знижувалася на 10−15 відсотків, тобто за тієї ж витратах ресурсів на кожні сто будинків можна було побудувати ще десять.

Розмах нового будівництва придбав значних масштабів. Якщо 1951;1955 років у містах і селищах загалом протягом року вводилося загальної житлової площі 30,4 мільйона кв. м., то 1957 року було запроваджено 52 млн. Особливості у будівництві 1950;х років були такі: по-перше, якщо абсолютна величина збільшення житла на 10 мільйонів м.кв. на початку 50- років вдалося здійснити, лише не за п’ять років, то у другій половині такий приріст додаткового житла отримували практично щорічно; во0вторых, у наступні п’ятирічки зірвалася утриматися такому високому рівні житлового строительства.

Наука.

Один із центральних місць у діяльності КПРС 50-ті роки займали проблеми, пов’язані з стимулюванням науковотехнічного прогресу та її широким застосуванням в народному господарстві. Наприкінці 1950;х років радянська наука отримала важливі позитивні результати у низці областей прикладних знань, в тому числі у області напівпровідників, електронно-обчислювальних машин. Яскравим свідченням високого наукового і технічного рівня виробництва з’явилися запуск першого штучного супутника Землі, перший політ людини у космос. Широко використовувало найновіші досягнення науку й техніки у сфері оборони. Проте, попри низку безсумнівних успіхів учених, вже у 50-ті роки зародилися протиріччя, які, постійно наростаючи і загострюючись, послужили одним із головних причин нашого відставання від глибоких структурних зрушень на технології, якості й ефективності, що відбулися і відбуваються у виробництві розвинених капіталістичних стран.

Про виникненні цих протиріч із великим неспокоєм говорив П.Л. Капіца у листах про науку М. С. Хрущову в 1953 -1958 роках. Він виділив дві основні несприятливі тенденції: відставання у сфері фундаментальних досліджень, і вади на організації науки. Він зазначав, що передова наука абсолютно не повинна на приводу практики, а має само створювати нові напрями у розвитку культури та цим змінювати уклад нашої жизни.

Проект програми реорганізації производства.

Отже, в 50-ті роки, попри об'єктивні і суб'єктивні труднощі, помилки і у управлінні, вдалося істотно просунутися в розв’язанні тих трьох глобальних проблем, такі наполегливо й бентежно заявила про собі у початку 50-х.

Вже у лютому 1956 року XX з'їзд партії доручив підготувати до наступному з'їзду проект нової Програми КПРС, які мають була визначити перспективу безпосередньо комуністичного будівництва. Однак у намічений термін завершити роботу не вдалося. Тут ми вже одного життєвого досвіду і буденної свідомості було досить. Для підготовки конкретних матеріалів було створено кілька комісій, до складу яких ввійшли вчені України та практики. Серед вчених і планових працівників у той час переважали оптимістичні прогнози, отражавшие панівні масові настрої щодо результату економічного змагання зі США можуть. Так було в 1957 року голова Держплану І. Кузьмін заявляв: «…у найближчі 15 років СРСР перевершить абсолютний обсяги виробництва США, з урахуванням зростання американської экономики».

У 50-ті роки радянська економіка продовжувала динамічно розвиватися, виграючи час у економічному герці з лідером капіталізму — США. Коли попередніх етапах США мали щодо невисокі темпи зростання проти СРСР, але не всі ж зберігали перевагу по абсолютним розмірам приросту виробництва, то 50-ті роки прискорене розвиток економіки СРСР характеризувалося як випереджальної швидкістю, але й високими абсолютними розмірами приросту у видів промислової продукції, соціальній та сумарному, грошовому выражении.

Середньорічний приріст і виробництва окремих видів продукції СРСР та за 1951;1958 гг.

| | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |.

Як очевидно з таблиці, СРСР 50-і роки випереджав США по абсолютному приросту виробництва багатьох важливих сировинних і паливних продуктів. Виняток становить електроенергія. Звісно, поставало єдине питання і співвідношенні якості розвитку обробній промисловості, передусім машинобудування. Проте економісти вважали, що питання вихідні передумови — збільшити первинні матеріальні ресурсы.

Слід зазначити, що до початку 1960;х років кілька змінилися з оцінкою, яка давала американські радянологи щодо ймовірного результату економічного змагання СРСР та. Якщо американських експертів раніше підкреслювали, що буде «набагато» і «невизначено» довго відставати від США, то наступних оцінках змушені були визнати, хоч і із низкою застережень, те що, що став наздоганяти США із виробництва продукції цілому й у розрахунку населения.

Слід визнати, що наведені у доповіді провідних економічних інститутів дані про темпи розвитку та термінах перемоги у мирному змаганні спиралися більшою мірою на бажання якомога швидше перевершити США на віру у майже необмежені можливості нового ладу синапси і меншою мірою на тверезий аналіз політики та дослідження чинників, сприяють чи, навпаки, гальмують економічний рост.

Основні надії покладалися на подальші перетворення матеріально-технічної бази: загальна електрифікація народного господарства, всі сфери громадського праці та побуту, при раціональне використання доступних суспільству енергетичних джерел; повна комплексна механізація праці та широке застосування великого машинного виробництва; всебічна хімізація в промисловості й сільського господарства; раціональне комплексне використання у виробництві всієї сукупності матеріалів як даних природою, і перетворених і синтезованих у процесі переробки; впровадження найбільш раціональних, технічно прогресивних систем виробничої технології в промисловості й інших галузей матеріального виробництва; раціональне, гармонійне територіальне розміщення виробництва, що забезпечує комплексне всебічно розвиток всіх районів країни за її доцільною спеціалізації. У доповіді також вказувалося, разом із створенням матеріальнотехнічної бази й його основі відбуватимуться глибокі зміни у характері головною продуктивної сили громади — трудящих, в рівні знань, виробничому досвіді та навичках, в трудових функціях. Зміни характеру та підвищення рівня продуктивних наснаги в реалізації доповіді розглядалося як головний чинник розвитку системи соціалістичних виробничих відносин також, колись їх основи — власності у її формах — загальнонародної і колгоспно-кооперативної. Закономірним вважався процес поступового підвищення колгоспно-кооперативної власності до рівня загальнонародної. Було у вигляді також, що разом із розвитком нової матеріальної бази й відносин власності будуть вдосконалюватися соціалістичні форми розподілу за працею, підготовлятися та розвиватися форми комуністичного розподілу. Також передбачалося крутий підйом рівень життя народу й створення найвищого світі рівня народного добробуту. Під час підготовки проекту нової Програми все матеріали, містять у собі принципові порушення й вирішення оцінки, потрапляли до столу Хрущову. Слід сказати, що вона завжди легко із нею погоджувався. Але результати значно відрізнялися від того, було написаний нової Програмі КПРС. Розвиток економіки початку 60-х років був дуже хистким, доволі реально простежувалася тенденція уповільнення темпів економічного зростання. Особливо разючі були показники із сільського господарства. Серед суб'єктивні причини, викликали загострення ситуації у першій половині 1960;х років, слід назвати широкого розмаху волюнтаризму, найбільш масштабно проявлявшегося знов-таки на галузі сільського господарства. І тут навіть у повсюдне насадженні кукурудзи, а продразверстке і волюнтаризмі. Продрозкладку відродили сільському господарстві ще 30-х років у нової, жорсткішої форми, ніж було під час «військового комунізму». Її посилили під час Великої Вітчизняної війни і зберегли до 80-х. Механізм продрозкладки був дуже простим і грубим: спочатку до кожного господарства доводилося планове завдання обов’язкових поставок сільськогосподарських товарів державі. Якщо врожай був гарний і після виконання плану в господарстві іще залишався щось, вони відразу спускалося додаткове завдання. Якщо ж і після виконання додаткового завдання міцній господарстві все-таки зберігалося якісь кількість збіжжя чи інших продуктів, його керівників умовляли «добровільно» прийняти надпланові зобов’язання й дуже до того часу, перебувають у току нічого очікувати ничего.

У результаті практики у колгоспників і працівників радгоспів протягом останніх десятиріч були витравлені останні корінці зацікавленості у збільшенні цьогорічного валового збору зерна, картоплі, інших продуктів, в розширення виробництва м’яса та молочних продуктів. Була підірвана головна рушійна сила розвитку. Щоб замінити її, довелося впустити їх у хід адміністративні сили: нескінченні команди, директиви, вольовий тиск. Але бодай якихось помітних результатів був. А вирішивши аграрну проблему, не можна було забезпечити населення повноцінним харчуванням, що у своє чергу різко обмежувало можливості включитися у реалізацію новітніх досягнень науки, техніки і технологии.

М. З. Хрущов сам критично оцінював сформовану ситуацію. Нервував й настільки наполегливо, іноді гарячково, шукав виходу. Як прагматик, не заглиблювався в корінні причини зростаючих труднощів. Тому недооцінював їх, надаючи до того ж час дуже велике значення зовнішнім змін, перестановки кадрів, змін адміністративно-організаційних структур. При цьому початковому етапі знають перебудова адміністративних і організаційних структур давала певний эффект.

До таких результативним заходам, підготовкою яких активна прийняв Хрущов, слід віднести постанову Рад. Міна СРСР від 14.10.54 р. «Про істотних недоліках у структурі міністерств та СРСР і заходів для поліпшенню державної машини». Прийняте постанову спрощувало структуру міністерств та інших ланок управління, передбачало скорочення їх штатів. Усього вирішено було скасовано близько 20 тисяч главків, відділів, трестів, управлінь, різних контор та інших организаций.

Слід зазначити, що це були не механічне скорочення апарату, а захід, що передбачає делегування функцій, відповідальності держави і прав згори донизу, до союзних республіках і підприємствам, з одного боку, і різке скорочення звітності чи іншого паперотворчості - з іншого. У той час було розширено права директорів підприємств у області планування, в капітальному будівництві та реконструкції підприємств, у реалізації і про оплату праці межах штатів і фонду заробітної платы.

У постанові КПРС"), і Рад. Міна СРСР «Про зміни практики планування сільського господарства», був прийнятий березні 1955 року, цілком обгрунтовано засуджувалося практика надмірної централізації прийняття планів і управлінські рішення в сільське господарство. Замість таки жорстку регламентацію виробництва пропонувалося планувати лише кінцеві результати — обсяг заготовок продуктів тваринництва, які потреби населення продовольстві і промисловості, у сільськогосподарську сировину. Отже, іще за Хрущова вищими інстанціями нашої системи управління було винесено рішення — стояти осторонь згори в виробничу діяльність колгоспів і радгоспів. Проте рішення, якого знову і знову поверталися, не вдалося здійснити у життя протягом майже чотирьох десятилетий.

У травні 1955 року було прийнято також рішення з подальшого розширення функцій і союзних республік в області планування капітального будівництва, по бюджетним питанням, у вирішенні питань праці та зарплати, в використанні амортизаційних відрахувань, перерозподілу надлишків власних оборотних засобів, освіти фондів підприємств і др.

Нова організація виробництва й управління по територіальному принципу мала певні позитивні боку: сприяла поліпшенню поділу праці та його кооперації, у рамках економічного регіону; швидше стала формуватися виробнича і соціальну інфраструктуру; повніше використовувалися місцеві ресурси; скоротилися далекі перевезення. І, тим щонайменше, совнархозы багато в чому нагадували структури управління початку 20-х, проте, умови і завдання господарського будівництва відтоді істотно изменились.

Отже, у першій половині 1960;х років у прихованій чи явною формі нагромадився ряд протиріч, що неминуче вабили у себе загострення економічної та соціальній обстановки в стране.

Досить високих темпів зростання сільськогосподарської продукції, досягнуті значною мірою екстенсивним шляхом за рахунок освоєння додаткових орних площ, заступили собою значне відставання в врожайності. Засуха 1963 року, яка викликала серйозні перебої у постачанні населення і побудову навіть голод в окремих районах, лише оголила хитливий характер досягнень, одержуваних екстенсивними методами.

Відрив науки з виробництва за умов раднаргоспів посилили гальмування науково-технічного прогресу в народному господарстві. Наполегливе, часом грубе підхльостування високих темпів економічного зростання, стала гонитва за виграшем часу відсунули у тінь проблему якості - ключову проблему другої половини ХХ століття. Не виконання завдань зі об'ємним показниками загрожувало господарникам і партійним працівникам реальними неприємностями, оскільки це вважалося «провалом», «зривом плана».

Успіхи СРСР завоюванні космосу, і деяких інших наукомістких напрямах, головним чином оборонних областях, не дозволили тверезо оцінити тодішнє стан і розвитку народної освіти, науку й культури. Здійснивши величезний стрибок від напівграмотності до загального обов’язковому середньому освіті, зайнявши лідируючу позицію у світі з кількості вчителів, лікарів, інженерів, учених, цебто в провідних ділянках інтелектуальної праці, СРСР пропустив революційний вибух як середньої й вищої освіти, який стався розвинених країнах у початку 60-х годов.

Об'єктивна потреба істотною перебудови всієї системи управління відчувалася повсюдно. Проте наука, ні політика, ні практика були готові для реалізації такий перебудови. Безкінечна ланцюжок непродуманих реорганізацій не дала потрібного ефекту. Треба було ще пройти довгий шлях накопичення знань та поширення досвіду методом «спроб і помилок», як можна було сформована цілісна концепція якісних змін у суспільстві. Усе це підривало авторитет М. С. Хрущова, викликало незадоволеність його нескінченними реорганізаціями, закономірно призвело до зміни керівництва та початку нового етапу реформи, який розпочалося 1965 году.

4) Досвід і уроки аграрної політики, як індикатори реформ 1953; 1964 года.

Суть агарной політики і його результаты.

У другій половині 50−60-х років складалися, а точніше, могли скластися принципово які від довоєнних умови для соціально-економічного розвитку колгоспів і радгоспів. Це було час спроб реально переосмислити минуле, забезпечити крутий підйом сільського господарства, але й час зухвалих, що межують фантастикою перспективних програм, тож обіцянок, спалахів успіху і поступового скочування до застою.

Причин настільки сумного фіналу багато. Але одне явна. Динамічний соціально-економічному розвитку країни надто залежить від оптимального взаємодії всі сфери життєдіяльності суспільства, і політики і економіки. Основними причинами відставання сільського господарства межі 50−60 років з’явилися порушення економічних законів розвитку, принципів матеріальну зацікавленість колгоспників і створення робочих радгоспів в підйомі громадського господарства, правильного поєднання громадських і приватних інтересів. У значною мірою позначився суб'єктивізм у керівництві, що призвело до помилок в плануванні, фінансуванні, і кредитуванні сільського господарства, у політиці цін. Чималий збитки колгоспному і совхозному виробництву завдали необгрунтовані перебудови керівних органів, породили обстановку безвідповідальності та знервованості у роботі. Без обліку місцевих умов нерідко давалися численні шаблонні вказівки по агротехніці, змісту і кормлению худоби, структурою посівних площ, і іншим питанням. Це стримувало ініціативу керівників держави і фахівців, всіх трудівників села, заважало нормально вести дело.

За 12 років, з 1953 по 1964 рік, минуло 11 спеціальних нарад і Пленумів ЦК з питань розвитку сільського господарства і поки що не двох опікується цими питаннями розглядалися поряд з іншими. Можна було б очікувати відповідних зрушень на самому сільському господарстві, але той вплив політики виробництва у період в цілому виявилося явно неефективним. Що ж сталося? Чому засвідчила свою неефективність надзвичайно активна політика тих лет?

Річ у тім, що насильницькі методи здійснення суцільний колективізації, пов’язані з порушенням принципів розвитку кооперації, як добровільність, розмаїття форм, послідовність їх розвитку, призвели до того, що створений СРСР тип сільськогосподарський підприємств було набагато деформований, а колективи підприємств — позбавлені елементарних демократичних норм самоврядування і життя. Між трудівниками сіла і отриманої ними потім від держави землею — їх надією і годувальницею — виникли потужні бастіони адміністративно командою системи управління, котрі і зірвалася разрушить.

Однак існувала інша альтернатива становлення колгоспного ладу. Суть її полягала у поступову відмову тягаря збочень у розвитку кооперації, хіба що повернення їх у естественноисторическое русло, але вже новий рівень господарювання, розвитку виробничих відносин. Необхідно було від таки жорстку регламентацію колгоспної життя, надання колгоспам права самостійно розв’язувати свої господарські, соціальні потреби, поєднуючи, пов’язуючи його з орієнтирами демократизації всієї системи управления.

Слід визнати, що, попри суперечливість свої оцінки стану справ у сільське господарство, першим серед офіційних діячів фактично визнав такої альтернативи й у що свідчить прагне її реалізувати. Саме 50-ті роки була зроблено спробу початку відносної самостійності колгоспів і совхозов.

Важливу роль зіграв вересневий Пленум ЦК 1953 року. У відповідність до його рішеннями державні заготівельні ціни на всі худобу та птицю розширилися більш ніж вп’ятеро, на молоко — у два, картопля — в 2,5 разу, овочі - на 25−40%. Підвищувалися і знизили продукції, що продається понад обов’язкових поставок. Ці заходи дозволяли значно зміцнити економіку колгоспів. Вжиті дійових заходів проти порушення найважливішого принципу артільної форми колгоспного виробництва — правильного поєднання інтересів, у розвитку суспільного телебачення і особистого господарства: знижено норми обов’язкових поставок продукції з особистих підсобних господарств, передбачені тверді ставки оподаткування відповідність до розмірами присадибних участков.

Переглядалася система розрахунків із колгоспами за реалізацію продукції. Їм стали виплачувати грошові аванси, частина яких призначалася для видачі колгоспникам за трудоднями протягом лише одного року. Цей лад дозволив згодом вводити на колгоспах грошову гарантовану оплату праці. Вжиті заходи для поліпшенню планування, зміцненню колгоспів кадрами, посиленню ролі МТС у розвитку колгоспного производства.

Реорганізація МТС і продаж техніки колгоспам згідно з рішенням лютневого (1958 р.) Пленуму ЦК зробила колгоспників потенційно повноправними господарями чи користувачами всіх основних засобів виробництва. Скасування обов’язкових постачання і натуроплати за роботи МТС, запровадження грошової оплати праці та такої ж рахунки собівартості продукції і рентабельності виробництва практично включали колгоспну економіку на єдині товарно-грошові відносини всієї колишньої радянської економіки, що створило реальні підстави до переходу колгоспів на госпрозрахунок. Підвищення ролі принципу матеріальної зацікавленості стало зростання реальних доходів колгоспників, робітників і фахівців совхозов.

Усе це, безумовно, означало народження нової перспективної альтернативи, відкривало реальні шляхи до її подальшого розвитку сільського господарства. Здається, ніщо не віщувало тих оцінок положення у сільське господарство, що пролунали з президентської трибуни березневого Пленуму 1965 года.

Три сверхпрограммы та його повний провал.

М.С. Хрущов повірив у можливість у 2−3 вирішити продовольчу проблему у країні й через край задовольнити потреби у продуктах. Було розроблено три сверхпрограммы. 1) Насамперед, це цілинна епопея. Країна, располагавшая найбільшими у світі обширами вже залучених оборот найродючіших чорноземів і благодатно природно зрошуваних нечерноземных угідь, але отримувала мізерні проти розвиненими капіталістичними, і навіть іншими врожаї зернових; країна, у якій близько половини поголів'я худоби розміщувалося у тимчасових і непридатних будівлях, у якій навіть отримуваний валовий збір зернових ні забезпечений надійними сховищами, у якій відчувався найгостріший дефіцит трудових ресурсів, і кадрів механізаторів, саме у основних зернових і тваринницьких районах, — ця країна, із метою подальшого збільшення виробництва збіжжя і продукції тваринництва пішла, та й під прапором інтенсифікації, на величезне відволікання людських і з вже освоєних районів, на колосальне розширення фронту робіт, освоєння величезних масивів цілинних земель, значне збільшення площі ріллі, створення у ньому нових господарств. Зрозуміти важко. Надмірні масштаби, вольові методи, нічим необгрунтовані терміни, за відсутністю будь-яких проектних і наукових досліджень, перетворили освоєння цілини в волюнтаристическую сверхпрограммы з усіма вытекакающими звідси наслідками. Не можна, звісно, не помічати того факту, що з освоєння цілини означало, сутнісно, створення досить великої зерновий бази Сході країни. Але ціна цього виявилася нерозмірної результатам. 2) Наступна сверхпрограмма минулих років — поспішне за часом і утопічне в масштабах розширення площі посівів кукурудзи та інших «чудо-культур». Логіка у своїй була гранично прямолінійною: всю пахотоспособную землю розорати, всю ріллю засіяти, засіяти потенційно, попри зональні відмінності, найбільш «высокоурожайными» культурами й одержати рахунок цього максимум продукції, кормов.

Ідеалізація можливостей «чудо-культур» привела до майже десятикратному розширенню країни посівів кукурудзи чи, наприклад, «царя-гороха». А результати тим часом були сумними. У 1962 року врожайність кукурудзи на силос і зелений корм становило колгоспах і радгоспів Нечорноземної зони РРФСР 33,6 центнери з гектара площею 3,3 мільйона гектарів. У 1963 року становить 31,2, відмінність між бажаним і дійсним непомірна. Адже, чтобы.

«королева полів» зійшла на трон і довела свій високий звання, потрібно, природно час. Але чекати командно-приказной апарат неспроможна. Він починає діяти відразу й знаходить собі роботу: розчищає їй шлях інший і завдає нищівного удару знайденим в глухомані кабінетів «потенційним супротивникам» — багаторічним травам, чистим парам. 3) І, нарешті, воістину фантастична сверхпрограмма минулих років щодо тваринництва. М. С. Хрущов поставив завдання: «У найближчими роками наздогнати США із виробництва м’яса, оливи й молока душу населення». Газети рапортували про повсюдне збільшенні виробництва м’яса, але насправді проводилося безрозсудне насильницьке усуспільнення і знищення поголів'я худоби особистих підсобних господарств, мали місце прямий обман, приписки.

Прагнення виконати «програму» за будь-яку ціну призвела до того, що лише 1963 року забито майже 30 мільйонів (42%) поголів'я свиней країни. І лише за 15 років, доти безупинно що зростає поголів'я, було відновлено, та ще через.

10 років вона збільшилася приблизно 10 мільйонів голів — рівно настільки, наскільки воно зростала після 1956 року щодва года.

Отже, три завдання, три сверхпрограммы і трьох повних провала.

Загальні причини провалу реформ з прикладу аграрної политики.

Сверхпрограммы поспішні реорганізації - це неминучі і характерні витрати адміністративної системи. Змінити самі підходи, методи, форми управління економікою Хрущову, керівництву партії зірвалася. Система виявилася практично незмінною, а сам Хрущов опинився лише його ватажком, а й бранцем. Система вимагала по-людськи непосильного кількості рішень щодо гостро назрілою і складнішим питанням. Хрущов був не стані правильно, науково обгрунтовано вирішувати безліч проблем розвитку сільського господарства. І тому в нього бракувало ні теоретичної підготовки, ні спеціальних знань, і з порадами інших — учених, фахівців — він мало считался.

Хрущов не перейнявся глибоким розумінням місця та значення всіх, народжених тоді реформування і тим паче виявився неспроможним до послідовної реалізації. Концентрація більшу частину наявних у самому сільському господарстві залучуваних ззовні людських, фінансових, матеріально-технічних ресурсів у напрямі сверхпрограмм була економічно невиправданою. Вже за підсумками семирічки зрозуміли, що сільського господарства країни бракувало ре стільки капіталовкладень, скільки вміння, можливостей ефективно їх использовать.

Система не дала можливості реалізувати відкритий шанс. Недоліки командування колгоспами і радгоспами звели, сутнісно, нанівець всі зусилля трудівників села. Сам Хрущов багаторазово характеризував цінах, рентабельності, госпрозрахунку. Однак у практичної своєї діяльності безмірно любив арифметику посівних площ, урожаїв і валових зборів. Він просто хотів спочатку домогтися достатку, а потім вважати витрати, знайти їм виправдання у світі досягнення вищої цели.

Система працювала нібито від імені народу. Свої плани і дії вона пов’язувала з сміливими починами передовиків виробництва. Соціалістичні зобов’язання означали більше, ніж наука й економічна расчет.

Заключение

.

Подводя підсумки перетворенням, вжитих Хрущовим і партією з 1953 по 1964 рік, можна сказати, що й результати були дуже суперечливі. З одного боку початок реформ було багато обіцятиме інвестору: підвищився валовий продукт протягом сільському господарстві, успішно вирішувалася гостра житлова проблему, сильно обнадіювали темпи розвитку науку й підвищення кваліфікації робочих, демократизировалась суспільне життя, людям полегшало «дихати», напруга, яке у суспільстві при Сталіна сильно спало, нарешті, щось потрібне робилося для селянства. Але кінець 50-х початок 1960;х років показав, що вони зайшли у глухий кут, і з партійної верхівки як хотів визнати, що розвиток з колишнім типом керівництва неможливо. Хрущов судомно шукав причини її і шляхи його дозволу. Він пропонував реорганізувати партійну структуру, що природно були сподобатися його товаришам за партією, та й сам Хрущов готовий до корінному зміни структури управління. Хрущов, який усе життя у системі, де все вирішувалося купкою людей, не зміг зрозуміти, що з що існувала тоді системі економіка і наука абсолютно не могла розвиватися інтенсивно, оскільки просто більше не існувало економічних стимулів, але в примус чи «свідомості» далеко ще не поїдеш. Ті кроки, які саме у бік підвищення матеріальну зацікавленість, ми змогли докорінно змінити що існувала ситуацію, тому що в людей під час тотальним контролем зникла ініціатива, люди досі боялися можливих наслідків, особливо цю проблему виявлялася у науковій та напрямів культурної сфері. Ускладнення ситуації у країні сприяли зовнішні чинники: наростання холодної громадянської війни (Карибський криза), локальні конфлікти, масові антирадянські виступи у країнах Східної Європи (Будапешт, Берлін). З’явилася гостра потреба у нарощуванні обороноздатності, що відволікло коласальное кількість ресурсів, які б бути спрямовані в розвитку науки, промисловості, сільського господарства. Керівництво, розриваючись між різними проблемами, не змогло провести послідовну реформу, яка передбачає певний час їхньому здійснення, довгострокові проекти, а командна система має не терпить зволікань, нам потрібен миттєвий результат, яка виправдала існування її існування й ціну, якої цих результатів були достигнуты.

В остаточному підсумку, підтвердилася дуже сумна закономірність, що зміни здійснюються лише тим, щоб усе залишалося по-прежнему.