Процесуально-правові проблеми реалізації конституційних прав і свобод громадян України в умовах розвитку демократії (реферат)

Реферат на тему:

Процесуально-правові проблеми реалізації конституційних прав і свобод громадян України в умовах розвитку демократії.

Проголосивши Україну соціальною демократичною державою, Кон­ституція підняла на якісно новий етап регулювання прав, свобод і обо­в'язків наших громадян. Прийняті на її підґрунті законодавчі акти розви­нули і закріпили низку прав, свобод та законних інтересів людини.

Наступний розвиток демократії, розширення основних прав і свобод, підвищення відповідальності кожного громадянина — обов’язкова умова здійснення завдань при­скорення соціально-економічного розвитку нашого суспільства, його входження до євро­пейських розвинених держав.

Однією з характеристик такого суспільства є можливість якнай­повніше реалізувати конституційні права і свободи, що є невід'ємним від самого поняття демократії.

У ст. 3 Конституції зазначається, що «права і свободи людини та їх гарантії визнача­ють зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» .

Демократія — поняття надзвичайно широке. І одне з головних місць у системі демократії посідає політичний за своєю суттю процес реалізації громадянами закріплених за ними прав, свобод і обов’язків. Дійсно де­мократична організація державної влади передбачає забезпечення грома­дянам можливості активної участі в політичному житті, надання їм реальних прав і свобод. Рівень демократичності суспільного і державного ладу кожної держави пропорціональний широті та реальній гарантованості прав і свобод. Справжня демократія завжди є формою ствердження і піднесення соціальних цінностей особи.

Карл Маркс писав, що «демократия исходит из человека и пре­вращает государство в объективированного человека… В демократии не человек существует для закона, а закон существует для человека: законом является здесь человеческое бытие…». Він розглядав державні функції «как способы существования и действия социальных качеств человека» .

Демократія в Україні з перших днів проголошення незалежності характеризується широкою участю народу в роботі державних органів, що особливо видно на прикладі рад народних депутатів різних рівнів, створенні й функціонуванні політичних партій і громадських організацій. Водночас необхідно акцентувати увагу на тому, що не завжди досягається мета демократичних процесів і реалізація конституційних прав та свобод громадян. Наприклад, проведено референдум про внесення змін і доповнень, що стосуються діяльності Верховної Ради, результати якого до цього часу не внесені в Конституцію. Верховна Рада фактично проіг­норувала думку народу — своїх виборців. Це стало можливим у зв’язку з прогалинами в чинному законодавстві, що стосуються такої форми здійс­нення демократії, як референдум і небажанням ліквідувати ці прогалини.

Теорія і практика законотворення і функціонування державного механізму показують, що ефективне здійснення конституційних та інших прав і свобод громадян передбачає систему відповідних дій. Це суто індивідуальний процес, під час якого громадяни, які мають конкретні права, досягають поставленої мети. Реальними, на наш погляд, необхідно вважати лише ті права і свободи, які забезпечені всім економічним і політичним устроєм суспільства, високою духовною культурою, юридич­ними засобами, у тому числі й процесуально-правовими гарантіями. Від­сутність чітко регламентованої системи прав і свобод, порядку їх реалізації породжує анархію і свавілля, згубних як для суспільства в цілому, так і для інтересів конкретних громадян. У зв’язку з цим слушними є міркування професора В. В. Копейчикова, що реалізація суб'єктивних прав громадян — це детально регламентований нормами права і забезпечений суспільним і державним устроєм демо­кратичний за своїм змістом процес, який реально забезпечує кожному громадянину мож­ливість реалізувати свої інтереси, що лежать в основі суб'єктивних прав.

З цього видно, що основним правам і свободам повинен бути притаманний процес їх реалізації, тобто відповідна процесуальна форма і це, безперечно, так. Але водночас доцільно погодитись із професором М.В. Вітруком, який вважає, що поряд із проце­суально-процедурною формою, реалізація багатьох прав і свобод забезпечується безпосередньо самою особою, яка визначає порядок їх реалізації, організовує їх здійснен­ня. Такий порядок умовно можна назвати «ініціативним» .

До переліку прав особи включають політичні та особисті права і свободи (свобода совісті, слова, мітингів, зібрань, демонстрацій тощо). З таким твердженням погодитись повністю не можна, оскільки реалізація даних суб'єктивних прав повинна викликати до життя (може бути в мен­шому обсязі) дію різних матеріальних і процесуальних норм. Найчастіше реалізація громадянами прав, свобод і обов’язків передбачається законом чи іншим нормативним актом, тобто для цього встановлюються суворо визначені межі. Реалізація прав здійснюється в процесуальній формі, від рівня законодавчої урегульова­ності якої залежить, на нашу думку, і повнота здійснення даних прав і свобод.

Розглядаючи процесуальну форму як засіб підвищення реалізації конституційних прав і свобод громадян України необхідно приділити увагу поняттям «юридичний процес» і «юридична процедура», вияснити спільні та відмінні ознаки даних понять. У науці щодо цього є різні погляди, проте жодна з них не дає повної відповіді на дані питання.

Слушною і найбільш прийнятною, на нашу думку, може бути ідея Ю.І. Мельникова, який пише, що оскільки «процес» і «процедура» поняття юридичні і визначають порядок діяль­ності щодо застосування норм матеріального права, то настільки «процес» практич­но відповідає «проце­дурі», яка не є якісно новим явищем. Важливим є те, що не ізольовано слова «процес», «процедура», а той зміст, який є у кожному конкретному випадку, вкладається в ці поняття. Порядок діяльності щодо застосування норм матеріального права і є тією обставиною, яка об'єднує юридичний процес та юридичну процедуру. Безпосередньої ж тотожності немає, оскільки лише юридичний процес, а не юридична процедура виступають підґрунтям для формування процесуальних галузей права.

Б.М. Лазарєв і О.В. Шоріна вважають, що процедура — це порядок здійснення відпо­відних дій, а процес — їх сукупність. На нашу думку, з такими міркуваннями можна погодитись і для їх підкріплення роз­глянути положення адміністративного процесу, завдяки якому реалізується низка суб'єктивних прав громадян. Адміністративний процес, залежно від виду справ, що розглядаються, поділяється на провадження, коли виді­ля­ються конкретні види справ, розгляд яких складається з окремих процедур.

У Великій Радянській Енциклопедії «процес» визначається як послі­довна зміна явищ або сукупність послідовних дій для досягнення якоїсь мети. Водночас «процедура», за словником С. Н. Ожегова, трактується як відповідний порядок.

Процедура є складовою частиною загального процесу, але питома вага її самостій­ності у ланцюгу «процедура — процес» може бути різною залежно від її характеру та змісту.

Процесуальний же розгляд певної юридичної справи набуває більш вираженого зовнішнього оформлення, до того ж стосовно самого процесу. Як правило, йдеться про дотримання не одного-двох, а низки відповідних правил, які в сукупності і становлять нову якість — процес. Усе це дово­дить, що процедура і процес є відвідними режимами діяльності. При цьому, розглядаючи трактування процедури і процесу як головних еле­ментів управлінської діяльності, не можна ігнорувати традиційні форми судового про­цесу, який хоч і взаємодіє в багатьох випадках із процесами управлінського характеру, але має свої особливості і є головним інструментом реалізації та захисту переважної більшості конституційних прав і свобод.

У юридичній науці існують такі визначення процесуальної форми.

Перша — сукупність правил, що регламентують здійснення право­суддя.

Друга — сукупність умов, закріплених процесуальним законодавст­вом для здійснення процесуальних дій (сфера цивільного або кримінально-процесуального права).

Третя — процесуальна форма, притаманна лише юрисдикційній діяль­ності державних органів, у зв’язку з розглядом ними справ про правопорушення та різні спірні питання.

Четверта позиція, яка більш правильна, на нашу думку, стосується будь-якої діяльності державних органів і особливо тих випадків, де розв’язуються питання про реалізацію і захист прав, свобод та законних інтересів громадян.

Зміст даної форми визначається потребами процесу реалізації відпо­відних норм матеріального права, що виникають у діяльності уповнова­жених суб'єктів. Такими нор­мами є норми Конституції, що закріплюють права, свободи та обов’язки громадян. Проце­суальна форма — це не просто форма процесу, «которая имеет свое непосредственное содержание, свою содержательную структуру, и тем самым представляет собой так назы­ваемую внутреннюю форму процесса» .

Розглядаючи поняття процесуальної форми, професор В.М. Гор­шеньов зазначав, що юридичний процес — це комплексна система поса­дових осіб, а також зацікавлених у розгляді різних юридичних справ інших суб'єктів права, яка:

а) виражається в здійсненні операцій з нормами права у зв’язку з вирішенням відпо­відних юридичних справ;

б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадовими особами на користь зацікавлених суб'єктів права;

в) закріплюється у відповідних правових актах — офіційних доку­ментах;

г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;

д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.

Аналізуючи галузеві процесуальні форми, загальне поняття процесуальної форми реалі­за­ції конституційних прав і свобод розглядаються передусім як діяльність, в якій беруть участь громадяни, зацікавлені в реалізації прав і свобод, державні органи, зокрема і податкова міліція та громадські організації, які повинні сприяти даному процесу. Ця діяль­ність є підзаконною, оскільки регулюється нормами Конституції України, а також основаними на ній підзаконними актами. Таким чином, встанов­люється відповідний порядок, який проявляє себе в процесуальних документах і діяльності, що є цілеспрямо­ваною, оскільки передбачає досягнення відповідного бажаного результату, який повинен настати під час реалізації конкретного суб'єктивного конституційного права.

Нами розглянута лише невелика частина загальної проблеми — реалізація прав, свобод і обов’язків громадян. Вона передбачає зв’язок таких феноменів, як права і свободи — процесуально-правова їх реалізація — рівень демократизму суспільства. У наступних роботах передбачається продовжити розгляд даної тематики та розширити детальніше внутрішні особливості процесуальної форми.