Петро Перший

Петро I.

(1672−1725) У день, коли народився царевич Петро, 30 травня 1672 року, у всій Москві служили вдячні молебні, стріляли з гармат, а щасливий батько, цар Олексій Михайлович Романов, на радощах прощав казенні борги, обдаровував своїх ближніх, скасовував суворі вироки злочинцям. З ближніх і дальніх місць у царський палац їхали котрі мають дарами. Цар Олексій Михайлович, «Найтихіший», як він прозвали у народі, покладав на свого молодшого сина великі надії. Він був одружений другим шлюбом на Наталі Кирилівни Наришкіної. Від першого шлюбу з Марьей Милославській у нього також діти: двоє синів — Федір та Іван — і дочка Софія. Але жоден із них був хворий, а інший недоумкуватий. Тож уся надія панувала Петра, він мав стати гідним спадкоємцем. Сам цар є ще не старий й мав намір жити довго, але у 1676 року він помер. Петро був зовсім маленьким, і престол вступив його старшого брата Федір, але у 1782 року помер і він. У віці Петро 1 став царем, розділивши престол зі своїми іншим братом, несповна розуму Іваном. У цьому наполягла його сестра Софія, яка була фактично і стала управляти країною. Цариця Наталя разом із сином поїхала в підмосковне село Преображенское. Петро з дитинства приохотився до військових ігор. У Преображенском він сформувало з своїх однолітків два «потішних» батальйону, що у майбутньому стали справжніми військовими підрозділами — Семеновським і Преображенським полками — основний гвардії Петра. Їх виучкою займалися іноземні офіцери, і саме Петро пройшов все солдатські чини, починаючи з барабанщика. З надзвичайною цікавістю цар починає вивчати арифметику, геометрію, військові науки, яким навчав його голландець Тиммерман. Тоді ж у одному з комор села Измайлово Петро виявив старий англійський ботик, який став родоначальником російського флоту і породив молодого царя пристрасть до мореплаванню. Під керуванням корабельного майстра голландця Бранта Петро плавав своєму ботике спочатку річкою Яузі, і потім на Переяславському озері, де заклав першу верф на будівництво судів. Царівна Софія вважала військові заняття Петра дурним навіженством, але задоволена, що не лізе за царських справи. Мати до певного часу теж спокійно ставилася потехам сина, а згодом вирішила, що час стати розсудливим, вести життя, гідну царського звання, і підшукала йому наречену. У 1689 року Петро одружується з дочки московського боярина Євдокії Лопухиной. По російському звичаєм він тепер, вважався повнолітнім і як міг на самостійне правління. Проте царівна Софія не хотіла позбавляться влади й підняла проти Петра стрільців. Петро дізнався звідси вночі і як у нічній сорочці сів у коня і поскакав у найближчий ліс, а звідти в Троице-Серьгиеву лавру. За словами істориків, це була єдина випадок, що він смертельно злякався за своє життя, згадавши свій дитячий жах вже після смерті батька, коли його очах стрільці підняли на списи його рідного дядька, повбивали інших родичів. З тієї самої у нього з’явився нервовий тик і судоми, що від часу перекашивали його обличчя та стрясали тіло. Але невдовзі Петро отямився і жорстоко придушив повстання. Царівну Софію заслали в Новодівичий монастир, найактивніших прибічників страчували, а інших відправили на вічну каторгу. Так почалося царювання Петра. У 1695 року Росія почала війну із Туреччиною за вихід Чорне море. Проте, які мають флоту, російські не змогли перемогти. Тому Петро організував будівництво кораблів під Воронежем. За короткий перший період було побудована флотилія із різних судів на чолі з 36 гарматним кораблем «Апостол Петро». У червні 1696 року ця флот вирушив у Азовське морі та блокував Азов. Так було відкрито перший вихід Росії у південні моря. З 1696 року, по смерті брата Івана, Петро стає единодержавным царем Росії. У цьому року він, нарешті, побував на Західної Європи. Йому хотілося усе як слід подивитися, вивчити запозичити корисне для Росії. Але, розуміючи, що його, як царя, будуть і зустрічати там по-царськи — усе покажуть, але й як же не допустять, Петро вирушив «великим посольством» під вигаданим ім'ям Петра Михайлова. Він побував у Німеччині, але рвався в Голландію — країну кораблебудування і розвиненою промислової техніки. Залишивши своє посольство, Петро з деякими проплив по Рейну і зупиняючись в Амстердамі, пішов у Саардам, де влаштувався теслею на корабельну верф. Ось він між іншим оглядав фабрики, заводи, лесопильни, а вільний час ходив разом із робітниками в трактир пити пиво. Жителі Саардама скоро дізналися, що живе російський цар, та її стала супроводжувати натовп цікавих. Вони збиралися перед його домом, і бургомістрові навіть довелося виставити охорону. Але нічого допомагало. Якось Петро не стримавшись, вдарив по щоці однієї з зівак, якого голландці після цього жартівливо прозвали «лицарем». Довелося царю виїхати з Саардама. Далі він оселився в Амстердамі та на протязі 4 місяців працював простим робочим на ост-индской верфі, де власноручно будував фрегат, примушуючи своїх російських супутників працювати разом із. З Голландії Петро пішов у Англію, щоб вдосконалити свої знання з кораблебудуванні. Крім цього, там побував на ливарному заводі й у арсеналі, оглядав госпіталі, монетний двір із єдиною метою застосувати це у Росії, займався математикою, відвідував парламент і Оксфордський університет, заходив у різні майстерні. Англійці говорили потім, що ні було такої мистецтва чи ремесла, з яким російський цар не ознайомився і дізнався, як це робиться. Не зволікаючи, наймав тут майстрів до роботи на Росії. За 15 місяців перебування у Європі Петро багато побачив і чому навчився. Це було йому справжньої школою, і, повернувшись у Росію, Петро почав своє перебудовчу діяльність. Багатьма істориками описано, як наступного ж дня меси Петро власноручно взявся різати ножицями бороди своїм наближеним боярам, й звелів їм переодягтися на європейського одяг. Таким варварським способом він прагнув швидше прилучити народ європейської культурі. Разом про те Петро почав зміни під управлінням державою. Він також розумів, що освіти Росія довго залишатися варварської країною. Було відкрито світські школи, де ліцеї дітей навчали грамоті по громадянської азбуці. У Голландії було відкрито російська друкарня, де друкували книжки, географічні карти, креслення. У самій Москві відкрилася математична і навигаторская школа на підготовку своїх фахівців у в промисловості й морському справі. У 1702 року вийшов перша російська газета «Відомості», якої почалася російська періодична печатку. Проте царю не вдалося домовитися з Голландією і Англією про військовому союзі проти Туреччини. Тож у 1700 року він з Туреччиною світ образу і почав війну з Швецією разом із Польщею й Данією. Противником Петра був вісімнадцятирічний шведський король Карл12. У листопаді 1700 року ці фірми вперше зіштовхнулися з Петром під Нарвою. Війська Карла12 виграли цей бій, оскільки Росія ще мала сильної армії. Петро витягнув серйозні уроки від цього поразки, і завзято став за зміцнення Збройних Сил Росії. Його зусилля невдовзі не минулися марно. Вже 1702 року всі землі на перебігу Ниви до Фінської затоки були очищені від шведських військ. Але війну зі Швецією, яка отримала назву Північної війни, досі тривала. У 1709 року біля Полтави відбулася вирішальна битва. Петро сам повів свої війська брав участь у бою нарівні з усіма, як і шведський король Карл12. Поранений в ногу король сидів у качалке, яку возили по всьому бойовищу. Царя Петра кулі оминали: одна влучила в капелюх, інша прострелив сідло, а третя зачепила золотого хреста, висів вдома у нього з боку грудях. Він скакав вершники полем бою, підбадьорював і надихав солдатів. Тоді і вимовив свої знамениті слова: «Ви боретеся не було за Петра, а й за держава, Петру вручене. А про Петра відайте, що він життя не дорога, аби жила Росія, слава, честь добробут її!» Петро 1 зі своїми армією переміг у Полтавської битві. Історики повідомляють, що у того самого дня цар влаштував великий бенкет на полі бою, запросив нею полонених шведських генералів і, повернувши їм шпаги, сказав: «…п’ю за здоров’я вас, моїх вчителів у військовому мистецтві». Полтавська битва мала величезне значення затвердження Росії взаємопов'язані як сильної держави. Країна назавжди закріпила у себе виходу Балтийскому морю. До цього часу презиравшие Росію європейські держави відтепер мали вважатися з нею і ставитися як до рівної. Зміцнюючи свої позиції Балтійському море, Петро ще 1703 року заклав в гирлі ріки Неви місто та дав йому назва Санкт-Петербург. Першої тут було побудована Петропавлівська фортецю із шістьма бастіонами. СанктПетербурзький губернатором Петро призначив свого найближчого сподвижника Меншикова. У тому ж року сюди прибув перший голландський купецький корабель. Підставою Санкт-Петербурга Петро «прорубав вікно до Європи». Таку образну оцінку отримала історії ця важлива підприємство царя. Та лише 1721 року був нарешті укладено Ништадский мирний договір, котра поклала кінець Північної війні. За цю перемогу Петро 1 отримав титул «Батька Батьківщини, Імператора Всеросійського, Петра Великого». У 1725 року Петро 1 захворів, застудивши При спуску корабля. Розуміючи, що недовго, він наказав подати папір, щоб написати останнє розпорядження, і він устиг написати лише 2 слова: «Віддайте все… «, але далі писати не зміг. Цар помер, не залишивши заповіт про своє наступнику. Петро 1 багато зробив Росії. За нього почала розвиватися промисловість, розширилася торгівля, відкрилися зі школи і гімназії. Вперше у країні з’явилася Академія наук, постійний театр, підготували цивільний алфавіт, ухвалено календар. За всією Росії почали будуватися нові міста, а старих мостили і висвітлювали вулиці. Проте, намагаючись викоренити споконвічне російське невігластво, він сягав жорстокість і кривавих розправ, діючи оскільки підказував йому рішучий характер. «Так хочу, бо вважаю це хорошим, а у мене хочу, то неодмінно мусить бути» — такою була девіз всієї діяльності, спрямованої задля слави Росії, що була йому вища від всего.

Список використаної литературы:

1)Всемирная історія в лицах (Бутромеев В. П).

2)Все про (Шалаева Г. П).

3)Энциклопедия школяра. История.

4)Новая історія (Про. Егер).