Фактори які сприяють старінню імунітету
Існує точка зору, що загасання імунологічної активності організму з віком насамперед відображає генетично запрограмований біологічний годинник, відповідно до якого через ЦНС і ендокринну систему відбувається обмеження розмноження Т-лімфоцитів. Усі інші імунологічні аспекти старіння можна розглядати як вторинні стосовно спадково обумовленої недостатності тимуса: виявлення автоімунних та… Читати ще >
Фактори які сприяють старінню імунітету (реферат, курсова, диплом, контрольна)
На думку деяких вчених, старіння імунної системи чи не в першу чергу пов’язане з впливом оксидативного стресу (зумовленого підвищеною продукцією вільних радикалів) і зменшенням антиоксидантного захисту, що відбувається з віком. Ця позиція стала підґрунтям низки досліджень, пов’язаних зі спробами захистити організм і відновити нормальну функцію імунітету за рахунок нормалізації антиоксидантного захисту. Чимало робіт, виконаних як у клініках, так і в умовах експерименту, показали, що прийом антиоксидантів особами похилого віку змінює функціональні параметри лейкоцитів, відновлюючи їх до показників, характерних для молодих індивідуумів. Таке імунне «омолодження», що супроводжується збільшенням тривалості життя експериментальних тварин, теж свідчить на користь вільнорадикальної теорії старіння і доцільності подальшого вивчення функцій лейкоцитів як маркерів тривалості і якості життя [6].
Закономірним наслідком старіння організму є порушення імунних процесів, пов’язаних з ослабленням автотолерантності і збільшенням вмісту автоантитіл. Автоантитіла з’являються в низьких титрах у 50% здорових людей похилого віку, особливо в жінок. З віком у сироватці крові кількість IgG і IgA підвищується на тлі зниження IgM [6].
Смертність людей з високими титрами автоантитіл у сироватці крові вища, ніж в осіб, що не мають автоантитіл. У таких осіб частіше зустрічаються серцево-судинні захворювання і рак.
Парадоксальний факт у тому що підвищене утворення автоантитіл у старості пропорційне зниженню імунореактивності. Думають, що це пов’язано з утратою функцій Т-супресорів і Т-хелперів [8].
Поява автоантитіл у тканинах можлива в результаті зміни хімічної структури макромолекул, генетичних помилок і мутацій, обумовлених утворенням заборонених клонів [5].
Існує точка зору, що загасання імунологічної активності організму з віком насамперед відображає генетично запрограмований біологічний годинник, відповідно до якого через ЦНС і ендокринну систему відбувається обмеження розмноження Т-лімфоцитів. Усі інші імунологічні аспекти старіння можна розглядати як вторинні стосовно спадково обумовленої недостатності тимуса: виявлення автоімунних та імунодефіцитних процесів, розвиток злоякісних пухлин і важких інфекцій, викликаних слабовірулентними патогенами [5].