Українські переклади поезій Роберта Бернса

Українські переклади поезій Роберта Бернса

Історія літератури знає мало імен, оточених такою глибокою пошаною і любов’ю співвітчизників, як ім'я уславленого шотландського поета Роберта Бернса. Слава прийшла до нього зразу ж після виходу з друку у маловідомого провінційного видавця влітку 1786 року його першого збірника під скромною назвою «Вірші Роберта Бернса, переважно на шотландському діалекті», в якому оспівувалось життя шотландського фермера-хлібороба, краса рідної природи, героїчне минуле Шотландії, засуджувалась пиха тогочасних пануючих класів.

В англійській літературі й до Бернса було немало вихідців з найнижчих верств суспільства. Стаючи літераторами, вони здебільшого втрачали ознаки свого плебейського походження. Цього не можна сказати про Бернса. І ставши відомим поетом, він не відокремився від свого сільського середовища, не зрікся вбогої хати шотландського селянина-орендаря й тоді, коли перед ним широко розчинились двері аристократичних едінбурзьких салонів. бернс шотландський поезія переклад Творчість Р. Бернса — своєрідне явище в історії англійської літератури. Він писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких уславлював могутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу й незалежність. Жоден з англійських поетів ХVІІІ ст. не оспівував з такою силою працю трудівника, як це зробив Бернс.

Першу згадку про шотландського барда знаходимо в листі Грабовського до Франка від 5. ХІ.1896 р.: «Хотів я ще спімнути про шотландського поета Роберта Бернса. От би добре видати для мужиків його життєпись з вибіркою деяких творів з поводу столітніх роковин його смерті. Чи згадував хто про нього в руських часописах? Вже коли Щурат не згадав (він, певно, не прогавив!), так мабуть ніхто більше». У цьому ж листі поет відзначав, що твори Бернса цікаві українському читачеві двічі: «Яко речі щиро народолюбні, а вдруге — яко поезія з національно-країнною шотландською закрасою, дарма на свій загальнолюдський зміст. І те і друге — в повній злагоді та гармонії». Про своє захоплення поезіями Бернса поет писав також Б. Грінченкові: «Бернсових творів я лаштую цілу збірочку, бо дуже люблю цього шотландського поета».

У творчому доробку Грабовського — 14 перекладів віршів Бернса, переспів віршованої повісті «Tam O’Shanter» під назвою «Хома Баглай», переспів кантати «Веселі жебраки» — «Старчача гульня», яку поет вважав найкращим Бернсовим твором. За його життя було видано лише три вірші, кантата та віршована повість. Поезії «Лорд Грегорі», «До стокроти», «Поклик Бруса до дружини» були надруковані в галицькій «Зорі» (1897), кантата «Веселі жебраки» в «Літературному віснику» (1900). Віршовану повість «Хома Баглай» видав Б. Грінченко.

Грабовський не тільки створив високопоетичні переклади, а й теоретично обґрунтував свої перекладацькі принципи. У «Листі до молоді української» поет зауважив, що «в першу чергу треба перекладати: а) класичні твори поезії та краснописі іносторонньої; б) писання про справи громадські (15; 52). У статті «Московські переклади творів Шевченкових» він так визначив своє перекладацьке кредо: «Всякий добрий переклад, по моїй думці, повинен віддавати правдиво цілий дух і художницьку красу першотвору, вибрати все, що надає останньому вартості і оригінальності, бути не менш характерним, як він». У цій же статті поет доводив, що українською мовою цілком можливо відтворити думки та почуття класиків світової літератури. Лист поета від 31.08.1900 р. до Б. Грінченка дає можливість зазирнути до його творчої лабораторії. Поет відзначав, що іноді він перекладав з оригіналів, часом з підрядкового або дослівного прозового перекладу. Якщо доводилось перекладати з віршованих російських перекладів, то він користувався різними, — котрі порівнював: Поет не вважав додержання «правил піїтики для себе обов’язковими, але мова була гарна, легка, плавна та музична».

Грабовський переклав також ряд поезій Бернса на громадянську та політичну тематику. «Поклик Бруса до дружини», який уславлює героїчне минуле Шотландії, один з перших знайшов відгук в його серці і побачив світ ще за життя Грабовського на сторінках галицької «Зорі». Цей вірш Бернс називав «Шотландською одою». Його написано 1793 р., в часи політичного терору реакції, коли уряд придушував радикально-демократичний рух у Британії. Бернс вважав цю поезію актуальною на той час. Звертаючись до героїчних сторінок історичного минулого, Бернс закликає своїх співвітчизників боротись проти соціального та національного гноблення. Цю ідею підсилюють закличні та наказові інтонації, вольовий ритм, однорідна анафорична будова строф, наказова форма дієслів, патетична риторика.

Шотландці! Згадуєте час, Як кров лив з вами Уаллас, Як Брюс водив до бою вас?

Знов кличу разом всіх іти:

Або побить, або лягти!

У переспіві Грабовського вірш зазнав розширення на 6 рядків за рахунок закликів, звертань, нових думок, яких немає в оригіналі. Відтворюючи Бернсову ненависть до ворогів і рабське становище народу в разі поневолення, Грабовський вводить такі рядки: «кати руйнують рідний дім»; «в кормизі нівечити край». У першотворі цілком природно звучить заклик Бруса до шотландців боронити короля Шотландії. У Грабовського рядок «Хто за Шотландії права?» є синонімічним: Бернс вважав виступ під проводом Брюса проявом національної самосвідомості шотландців у боротьбі за свої права.

У доробку Бернса Грабовського цікавили насамперед ті твори, в яких панує дух соціальної непримиренності. Наприклад, у перекладі Грабовського вірша Бернса «До стокроти» бринить мотив єднання всього живого. Він пронизаний стриманою, суворою тугою, передчуттям бід, які чекають поета в жорстокому, невлаштованому світі. Гірська маргаритка, що загинула під плугом, викликала в Бернса багато асоціацій соціального плану. Вона нагадала поету долю збезчещеної сільської дівчини, простодушного барда і чесної, непідкупної людини, яка марно бореться за право існування і гине.

Грабовський уникає сентиментальності й перекладає ці рядки цілком реалістично, тому вони звучать як викриття соціальної несправедливості:

Отак і квітонька сяла:

Біди не знаючи, росла Голубка-дівчина, як ось ;

На весні літ, Де лихо нагле не взялось, Побило цвіт…

Аналіз перекладів Грабовського з Бернса дозволяє прийти до висновку, що перекладацька дійсність була для українського поета одним із способів боротьби. Таким чином він намагався донести до українського читача свої думки і сподівання, оминувши цензуру. Здебільшого саме цим пояснюється посилення бунтівничого звучання окремих строф, поява додаткових рядків тощо. У своїх перекладах Грабовський, як правило, зберігає зміст, ідею, головні поетичні образи першотворів. У деякі поезії він вкладає власні думки або переспівує їх «цілком по-своєму». Грабовський ретельно працював над мовою своїх перекладів. Інтонаційно-синтаксична організація переспівів, поетична образна система скоріше відтворює своєрідність творчої манери самого Грабовського, ніж Бернса.

На перекладах Грабовського позначилася традиція травестійного перекладу творів зарубіжної класики, тобто вільного творчого переспіву з елементами українізації деталей. Специфічна українська лексика його перекладів з Бернса, фразеологія, етнографічно-побутові реалії переносять їх на український ґрунт. Перекладацька практика Грабовського свідчить про те, що для відтворення народності шотландських першотворів він звертається до джерел українського фольклору.

Незважаючи на всі ці стильові відхилення, не властиві оригіналові, Грабовському вдається значно краще відтворити самобутній народний дух поезій шотландського барда, ніж тодішнім російським перекладачам. Переклади та переспіви Грабовського у Бернса мають значну естетичну та історико-літературну цінність. Провідна роль поета у популяризації творчості Бернса на Україні в ХІХ ст. безперечна, його внесок в українську бернсіану — вагомий і плідний.

Проблема цілісного осмислення творчої спадщини Миколи Лукаша відчувається як насущна необхідність і обов’язкова умова повноцінного існування сучасної української культури. «В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашеві належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова — перекладач, художній переклад, — і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону — рідкісне явище не лише в українській, а і в будь-якій іншій літературі» , — так висловися старший його товариш, найбільший побратим по перу Григорій Кочур.

Перекладач черпає з українського фольклору образи, порівняння, звертання, майстерно знаходить відповідники, пересаджуючи таким чином фольклорну стихію Бернса на український ґрунт. Саме з фольклору взято такі формули як «голубе мій сизий», «ой ненечко-ненько».

Ой ненечко-ненько, Як жити сумненько Мені молоденькій,.

Із дідом старим!

(«Лихая година із дідом старим»).

Чи такий портрет дівчини:

В неї очі - зорі серед ночі,.

В неї коси — золоті розчоси, В неї личко із лілей і лала, У дівчини, що постелю слала…

(«Пригода»).

Фольклорна домінанта Лукашевих перекладів, окрім того, що допомагає передати стиль оригіналу, вносить певні протиріччя в тканину твору. Адже фольклор міцно пов’язаний з національною специфікою, і використання елементів народнопісенної поетики часто викликає близькі українцям асоціації, які є небажаними для перекладу, призводить до розмивання національного колориту першотвору, стирання іншомовних реалій.

Затемнення національної своєрідності оригіналу спостерігаємо й у випадках відтворення семантики іншомовних реалій. Тут Лукаш часто вдається до методу уподібнення, який зумовив появу великої кількості українських реалій у перекладі. Ось приклади: шотландський плаский берет замінив гуцульською кресанею; шотландські реалії - топоніми — українськими верховина і поділля; англійський шилінг й іспанський ескудо у перекладі стали таляром. Наприклад, його переклади: «Моє серце в верховині», «Хлопець-верховинець», «Ой дівчино-бережанко», «Плач удови верховинки».

Моє серце в верховині і душа моя, Моя дума в верховині соколом буя, Моя мрія в гори лине наздогін вітрам, Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Будь здорова, верховино, любий рідний край, Честі й слави батьківщина, вольності розмай!

(«Моє серце в верховині»).

Для М. Лукаша завжди був характерний творчий підхід до розв’язання всіх перекладацьких проблем. Його особливістю є вміння тонко відчувати потенційні можливості рідної мови і реалізовувати їх у творчості.

Дослідження перекладів Бернса Лукашем засвідчує, що перекладач проводить постійний цілеспрямований відбір мовних засобів, орієнтуючись при цьому на мовно-художні особливості оригіналу; послуговується величезним запасом лексичних, фразеологічних, синтаксичних, інтонаційних резервів української мови, тяжіючи до призабутих форм, намагається повернути кожному слову його первісну свіжість.

М. Лукаш творчо використовує усталені мови і форми, контекстуально їх модифікує, надаючи необхідних емоційних відтінків. Для досягнення образності застосовує евфонічні (звукозапис, римування), словотворчі, лексичні (синонімія, гра слів, авторські новотвори, стилістично маркована лексика), граматичні, синтаксичні (інверсія, антитеза), інтонаційно-ритмічні засоби експресії, які допомагають адекватно відтворювати оригінал.

«Спомини про Бернса» М. Бажана"

У «Спомині про Бернса» ліричний струмінь звучить дуже сильно. М. Бажан поєднує власну розповідь з прямими ремінісценціями з вірша Бернса «Дерево свободи»:

Під череп’яним покривалом Клекоче світ борні й злоби.

Так стогне ліс, гудуть дуби Під штормів яросним обвалом Гуде британський ліс, проте Він радо б зашумів, мій друже, Та дерево волі не росте Поміж його дубів, мій друже, А нам без нього світ — не світ, А хліб гіркий стає без нього Ми тратим сили, точим піт, А поле родить скупо й вбого Ми майже не відчуваємо переходу від картини, створеної М. Бажаном, до Бернсового тексту. Бернс встає перед нами на весь зріст як великий митець і мислитель, причому це видно не тільки з тверджень М. Бажана, нашого сучасника, а і безпосередньо з дум і мрій самого шотландського поета.

М. Бажан показав Бернса як борця за правду й волю, як речника народу, як нашого сучасника:

Але, як воїн в час походу, З лицем осяяно грізним, Поет народу — син народу ;

Йде навстріч ворогам своїм.

Йде не самітником безплодним, Протухлим в цвілій самоті, ;

Іде він речником народним, Упевненим в своїй путі.

У перекладі збережено ідею оригіналу, його художні образи, стиль. Як з живими, розмовляє Бернс із своїми нащадками про світлі часи, що прийдуть:

— І вірю я: настане час, Невдовзі - вірю я — настане, Коли своїм гіллям і нас Покриє древо волі ждане.

Забудуть злидні й рабський труд Народи й племена, мій друже,.

І буде в згоді жити люд Немов сім'я одна, мій друже…

Поет палко вірить, що коли виросте багато таких дерев, гуркіт війни припиниться.

«Джон Ячмінний Колосок» Сави Голованівського

Як перекладача С. Голованівського вабили вершини світової поетичної класики: англійські поети Байронового кола, Гете та Гейне, Міцкевич, Гюго. При цьому йому властивий був і справжній азарт творчого змагання: відбити оригінал, дух і букву його повніше і конкретніше, ніж вдалося попереднім перекладачам знаменитої поезії Роберта Бернса «Джон Ячмінний Колосок» .

Балада Бернса, як цього і вимагає жанр, витримана в розповідній манері, в якій не знаходять відображення почуття автора, його суб'єктивне ставлення до зображуваних подій. Проте, як тільки поет починає описувати знущання королів з Джона, обурення автора, незважаючи на епічний характер балади, виривається назовні.

Переклад балади Р. Бернса С. Голованівським, на відміну від перекладів В. Мисика та М. Лукаша, найбільш вдалий. С. Голованівський більш вдало перекладає поезію, мова її проста, сувора, енергійна, більш адекватна оригіналові.

Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що переймає її наскрізь, роблять цей твір одним з найкращих у спадщині великого поета.

Ти молодець, хоробрий Джон, ти хлопець хоч куди ;

і мертвий ти розвієш сон.

і виручиш з біди!

З тобою туга щоразу спливає, наче дим, ;

бідак розмазує сльозу,.

і я слідом за ним.

Тож хай бере нас у полон від самих колосок, ;

хай нам дарує радість Джон Ячмінний Колосок!

Епіграми Р. Бернса в перекладах Сергія Борщевського

Гумористичний твір розраховано на миттєву реакцію читача: гумор, до якого треба додумуватися «докопуватися» , — це вже не гумор, а пародія на нього, тому одне з найвідповідальніших завдань перекладача гумористичного оповідання, фейлетону, усмішки — зберегти властиву оригіналові міру природності й безпосередності образного вислову, гостроту його, його співвіднесеність із ситуаціями реального життя, які просвічують крізь гумористичний текст.

Вперше на українську мову сатири малої форми (епіграми, епітафії, експромти) Р. Бернса переклав В.Мисик. С. Борщевський продовжив естафету.

Говорячи про якийсь один конкретний факт, Роберт Бернс вдається до широких узагальнень і піддає критиці політичних діячів Шотландії, пихату та неосвічену знать Упадаєш за кожним вельможею, Прагнеш з ними зв’язків товариських, Але воша залишається вошею Навіть у кучерях королівських.

(«Підлесники»).

Слід відзначити, що С. Борщевському вдалося відтворити легкість, гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанру вимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло.

Отже, С. Борщевський в основному зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Роберта Бернса. В творах Бернса знайшов надзвичайно яскраве відображення сатиричний хист великого поета. Багатство поетичного арсеналу Бернса — сатирика невичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії, сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одному й тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності.

Висновки

Підводячи підсумок, можемо говорити про те, що творчість Роберта Бернса мала виняткове значення для дальшого розвитку шотландської літератури і культури. Це своєрідне явище в історії національної поезії. Р. Бернс писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких піддавав гострій критиці тогочасний суспільний лад, уславлював могутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу і незалежність.

Аналіз перекладів Грабовського у Бернса дозволяє прийти до висновку, що перекладацька діяльність була для українського поета одним із способів боротьби. Таким чином він намагався донести до українського читача свої думки і сподівання, оминувши цензуру. У своїх перекладах Грабовський, як правило, зберігає зміст, ідею, головні поетичні образи першотворів. У деякі поезії він вкладає власні думки або переспівує їх «цілком по-своєму». На перекладах Грабовського позначилася традиція травестійного перекладу творів зарубіжної класики, тобто вільного творчого переспіву з елементами українізації деталей. Специфічна українська лексика його перекладів з Бернса, фразеологія, етнографічно-побутові реалії переносять їх на український ґрунт. Перекладацька практика Грабовського свідчить про те, що для відтворення народності шотландських першотворів він звертається до джерел українського фольклору.

Серед перекладів ХХ ст. найбільший внесок в українську бернсіану зробили Микола Лукаш та Василь Мисик. Вони познайомили українського читача з усією жанровою різноманітністю поезій англійського митця — від великих поем до епіграм.

Лукашеві переклади Р. Бернса легко вирізняються з-поміж інших насамперед вільним, невимушеним звучанням, відсутністю всякої штучності, багатою, соковитою мовою. Глибоко знаючи український фольклор М. Лукаш легко знаходив паралелі і між відомими образами, сюжетами, взятими з української народнопісенної творчості та наявними у творах Роберта Бернса.

Перекладач черпає з українського фольклору образи, порівняння, звертання, майстерно знаходить відповідники, пересаджуючи таким чином фольклорну стихію Бернса на український ґрунт. Але така українізація деталей, що є складовою частиною перекладацького стилю М. Лукаша, надає творам виразного українського звучання, тому не завжди є доречною з національно-культурного погляду, оскільки вносить у твір чужий національний колорит, затемнюючи національну своєрідність оригіналу («Хлопець-верховинець», «Ой дівчино-бережанко»).

Дослідження перекладів Р. Бернса Лукашем засвідчує, що перекладач проводить постійний цілеспрямований відбір мовних засобів, орієнтуючись при цьому на мовно-художні особливості оригіналу; послуговується величезним запасом лексичних, фразеологічних, синтаксичних, інтонаційних резервів української мови.

Дуже цікавим доробком української бернсіани є емоційний вірш Миколи Бажана з циклу «Англійські враження» — «Спомин про Бернса», у якому власні рядки українського поета переплітаються з уривками Бернсового вірша «Дерево свободи», присвяченого революції 1789 р. у Франції.

Ще однією перлиною української бернсіани є переклад балади Р. Бернса «Джон Ячмінний Колосок» Савою Головнівським. На нашу думку, переклад балади, зроблений С. Голованівським, на відміну від перекладів В. Мисика та М. Лукаша, найбільш вдалий. Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в його перемогу, роблять цей твір одним з найкращих у спадщині великого поета.

Говорячи про інтимну лірик Роберта Бернса, не можна обминути увагу поезію «Про когось» в перекладі Василя Колодія. Історія почуттів — це історія людських взаємин, часто складних чи навіть суперечливих. Щось є в цій поезії від музики, може, справді сама мелодія серця вилилась щедрістю і щирістю, чарівність якої не стирають роки.

Сатири малої форми Р. Бернса вперше на українську мову переклав В.Мисик. Сергій Борщевський продовжив цю естафету. С. Борщевський в основному зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Роберта Бернса.

В цілому чимала кількість українських перекладів з Бернса і чимала тривалість самого цього процесу в історії української літератури засвідчують відомий факт: творчий дух лише зміцнюється, коли збігається світогляд митців і народів різних країн.

Список використаної літератури

• 1. Аникин Г. В., Михальская И. Г. История английской литературы. М.: Высшая школа, 1985. С. 153−157.
• 2. Артамонов С. Д., Гражданская З. Т., Самарин Р. М. История зарубежной литературы ХVII-XVIII вв. М.: Просвещение, 1973. С. 420−432.
• 3. Бажан М. Доробок: Вибрані поезії. К.: Дніпро, 1979.
• 4. Бернс Роберт. Вибране. К.: Художня література, 1959.
• 5. Бернс Роберт. Поезії. К.: Дніпро, 1965.
• 6. Бернс Роберт в переводах С. Маршака. М.: Худ. лит., 1959.
• 7. Бернс Р. Українською мовою // Всесвіт. 1959. № 12. С. 150.
• 8. Боднович В. Поет // Прапор. 1967. № 7. С. 124−126.
• 9. Борщевський С. Роберт Бернс: Епіграми. // Всесвіт. 1986. № 9. С. 153.
• 10. Валюк З. О. Роберт Бернс. «Джон Ячмінне Зерно» //Всесвітня літерату-ра в середніх навчальних закладах України. 1996. № 8. С. 11−13.
• 11. Вирган І. Вияв душі народної // Прапор. 1967. № 7. С. 128.
• 12. Голованівський С. Поезії. Поеми. Переклади. Переспіви. Голованівський С. Твори в 3-х т. К.: Худ. літ., 1981. Т.1. С. 510−512.
• 13. Мольберт М. Я. Долаючи час і простір: Переклад і проблеми національного відродження // Дзвін. 1992. № 7−8. С. 127−130.
• 14. Горячковская А. В. Особенности изучения произведения инонациональ-ной литературы в переводах и в сопоставлении со стихотворением на сходную тему / На примере балады «Джон Ячменное Зерно» Р. Бернса // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1997. № 5−6. С. 21−24.
• 15. Грабовський П. Зібрання творів у 3-х томах. К.: Академія Наук, 1959.
• 16. Грабовський П. Вибрані твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1985. Т.1.