Оборотні засоби підприємства

Вступ

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкових відносин, підвищення ролі підприємницьких структур, як важливої складової фінансової системи держави, особливо гостро постала проблема ефективного управління оборотними засобами. Як відомо, діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих засобів, оборотних засобів і самої праці. Специфіка утворення та використання оборотних засобів зумовлена організаційними та методологічними основами функціонування господарських суб'єктів.

Фінансово стійким і активним є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Основою фінансової стійкості та активності будь-якого підприємства є виважена, раціональна організація та ефективне використання оборотних засобів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку.

Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями, для виробництва якої потрібна раціональна організація оборотних засобів. Адже наявність менших за обсягом, але більш ліквідних запасів означає, що менша сума наявних фінансових ресурсів знаходиться в запасі. Нагромадження великих запасів свідчить про спад активності підприємства. Великі понадпланові запаси призводять до заморожування оборотного капіталу, сповільнення його оборотності, в результаті чого погіршується фінансовий стан підприємства. В той же час недостатня кількість запасів також негативно впливає на фінансовий стан підприємства, через те, що скорочується обсяг виробництва продукції, зменшується сума прибутку.

Отже, оборотні засоби становлять одну із складових частин майна підприємства, стан і ефективність використання яких є важливою умовою успішної діяльності господарського суб'єкта.

Питання оборотних засобів, джерел їх формування, їх класифікація і структура, зокрема, досліджувалися в працях багатьох провідних вчених-економістів. Значний внесок у рішення цієї проблеми внесли серед вітчизняних вчених: Ф. Ф. Бутинця, С. В. Голова, В.І. Єфіменка, М.І. Горбатка, В.М. Івахненка, М. Р. Лучка, М. В. Кужельного, М.Я. Остап’юка, Є.В. Мниха, П. Я. Поповича, М. С. Пушкаря, В. С. Рудницького, В. В. Сопка, М. Г. Чумаченка, І.Д. Фаріона, С.І. Шкарабана та інших. Серед зарубіжних авторів згадані питання розглядались у наукових працях М.І. Баканова, І.Т. Балабанова, В. В. Ковальова, М.Н. Крейніної, В.Ф. Палія, Р.С. Сайфуліна, А. Д. Шеремета та інших. Проте, ряд питань щодо аналізу оборотних активів підприємств вимагає подальших досліджень та наукових розробок.

Теоретичні і практичні розробки вищеназваних авторів відносяться в основному до підприємств, які функціонують у відносно стабільному і передбаченому економічному середовищі, у той час як проблеми управління оборотними засобами в умовах нестачі фінансових ресурсів на підприємствах і певні труднощі з реалізацією цих розробок у реальній господарській практиці зумовили дуже обмежене застосування зарубіжних методик в українських умовах. Викладені обставини визначили актуальність і вибір теми дипломного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконане дипломне дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт держбюджетних тем, які виконуються в Сумському національному аграрному університеті:

1. «Розробка науково-практичних засад фінансово-економічного механізму раціонального природокористування в АПК» (№ДР0105U001720).

2. «Фінансове забезпечення інноваційного розвитку АПК» (№ДР0105U001719).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є обґрунтування теоретичних і методологічних положень, аналіз та розробка практичних рекомендацій, щодо вдосконалення інформаційного забезпечення формування та управління оборотними засобами.

Для досягнення поставленої мети передбачалося вирішення наступних питань:

1. вивчити теоретичні основи організації оборотних засобів підприємства;

2. розглянути методичні засади визначення показників стану та використання оборотних засобів;

3. проаналізувати актив та пасив балансу підприємства, фінансову стійкість, ділову активність та рентабельність підприємства;

4. провести оцінку використання оборотних засобів підприємства;

5. здійснити прогнозний розрахунок потреби в оборотних засобах;

6. визначити і обґрунтувати шляхи вдосконалення організації оборотних засобів на підприємстві;

Об'єктом дослідження є ДП ДАК «Хліб Україна» Роменський КХП м. Ромни Сумської області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних проблем, пов’язаних з удосконаленням організації оборотних засобів та ефективності їх використання на підприємстві.

Інформаційною базою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії і практики господарювання підприємств АПК в Україні; матеріали наукових конференцій, періодичної преси; річні звіти підприємства; дані первинного синтетичного та аналітичного обліку.

Методи дослідження. Теоретичною методологічною основою дипломної роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії фінансів підприємств.

В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі господарську діяльність в Україні.

Окрім того, у процесі дослідження використано абстрактно-логічний метод для удосконалення класифікації оборотних активів; метод порівняння, групування, середніх величин, кореляційно-регресійний аналіз, лінійне програмування (для опрацювання звітних даних); деталізація і прийоми елімінування (для виявлення впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на динаміку оборотних активів); формалізація і моделювання (для аналізу потреби підприємства в оборотних активах).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному обґрунтуванні та удосконаленні організації оборотних засобів та ефективності їх використання промислових підприємств, в тому числі ДП ДАК «Хліб Україна» Роменського КХП Сумської області. Найбільш вагомі теоретичні та практичні результати, які характеризують виконане дослідження й особистий внесок автора такі:

— узагальнено і поглиблено економічну суть оборотних засобів підприємства;

— поглиблено визначення оцінки економічної ефективності використання оборотних засобів підприємства з врахуванням впливу факторів на зміну обороту оборотних засобів;

— здійснено прогноз потреби в оборотному капіталі для ДП ДАК «Хліб Україна», та визначено ефективність використання короткострокового кредиту для покриття потреби в оборотному капіталі;

— розроблено і рекомендовано для впровадження комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання оборотних засобів підприємства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні та розробці пропозиції щодо вдосконалення організації та ефективності використання оборотних засобів підприємства в умовах економіки трансформаційного періоду, що сприятиме підвищенню фінансової стабільності, ефективності діяльності підприємства, зорієнтує його на досягнення стратегічних цілей. Матеріали проведених досліджень передані досліджуваному підприємству.

Особистий внесок здобувача. Дипломна робота є завершальним науковим дослідженням з питань фінансового забезпечення промислових підприємств оборотними засобами. Положення, висновки і пропозиції одержані автором особисто.

Публікації. За темою магістерської роботи було публіко чотири праці.

Обсяг та структура дипломної роботи. Основний зміст дипломної роботи викладено на 115 сторінках комп’ютерного тексту, складається із вступу, шести розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел із 72 найменувань, містить 24 таблиці, 3 рисунки та 3 додатки.

1. Теоретичні основи організації оборотних засобів підприємства

1.1 Економічна сутність, склад і структура оборотних засобів

оборотний засіб баланс рентабельність Кожне підприємство на початку своєї виробничо-господарської діяльності повинно мати певну суму грошових коштів. Як зазначав К. Маркс, для існування підприємств насамперед необхідно мати певний капітал, на ці грошові ресурси підприємство закуповує на ринку чи в інших підприємств сировину, матеріали, паливо, сплачує рахунки за електроенергію, виплачує заробітну плату, витрачає кошти на розробку нових товарів. Все це являє собою один із найважливіших елементів господарювання, що має назву «оборотні засоби» підприємств. В умовах ринкових відносин оборотні засоби мають особливо важливе значення, тому що вони являють собою частину виробничого капіталу, що переносять свою вартість на знову виготовлений товар і повертається до підприємства в грошовій формі в кінці кожного кругообігу капіталу. Таким чином, оборотні кошти є важливим критерієм при врахуванні прибутку підприємства. [10]

Оборотні активи є однією із складових частин майна підприємств і знаходяться в постійному русі, здійснюючи відповідний кругообіг, переходячи з грошових засобів у виробничі запаси, з виробничих запасів у незавершене виробництво, з незавершеного виробництва у готову продукцію. Закінчивши один оборот, вони вступають в новий. Тим самим здійснюються, змінюючи форми руху, їх безперервний оборот. При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: з грошової вона переходить у товарну, потім у виробничу і знову у товарну і грошову, тобто:

Г — Т… В… — Т" — Г«,

де: Г — грошові кошти, що авансуються суб'єктами підприємницької діяльності для організації бізнесу;

Т — засоби виробництва;

В-процес виробництва;

Т" - готова продукція (роботи, послуги);

Г" - грошові кошти, одержані від продажу продукції (робіт, послуг).

Таким чином, в умовах товарно-грошових відносинах вартість оборотних активів, взагалі авансується, а не витрачається, адже вона, проходячи фази кругообігу, знову повертається до свого вихідного пункту.

В економічній науці існують різні підходи для визначення поняття оборотних засобів. Окремі економісти їх трактують як грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обігу. Інші вважають, що оборотні засоби — це частина капіталу підприємства, що вкладена в його поточні активи. Ряд економістів таких як Єфіменка, М.І. Горбатка, М. Р. Лучка, М. В. Кужельного, М.Я. Остап’юка, трактують їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «оборотні засоби», «гроші що обертаються». [38]

Також дуже часто в економічній літературі зустрічається таке поняття як оборотні активи, яке ототожнюють з оборотними засобами, тому в даній роботі ми застосовуємо саме це поняття.

Найбільш повним є визначення оборотних активів як частини авансованої вартості у виробничих фондах і фондах обігу, що безперервно входить в процес виробництва протягом одного періоду як за вартістю, так і в натурі, повністю споживається і відновлюється на відповідному рівні, який необхідний для безперервного процесу виробництва та обертання.

Важливе значення в правильній організації оборотних активів має їх класифікація за різними ознаками. (рис. 1.1.)

За складом оборотні активи класифікуються на оборотні виробничі фонди і на фонди обертання.

Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва і їх основне призначення полягає у забезпеченні безперервного і ритмічного процесу виробництва. Найбільшу питому вагу в оборотних виробничих фондах мають предмети праці: сировина, основні і допоміжні матеріали, тара, паливо, напівфабрикати. До оборотних виробничих фондів належать також знаряддя праці: малоцінні і швидкозношувані матеріали, інструменти, спеціальні пристрої, інвентар, запасні частини для поточного ремонту, робочий та спеціальний одяг, робоче взуття. Ці знаряддя праці функціонують менше одного року або мають обмеження щодо вартості. Оскільки ці предмети є досить багато чисельними, що ускладнює їх облік як основних фондів та нарахування зносу, їх відносять до виробничих запасів. В оборотні виробничі активи також входять затрати на незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів.

Рис. 1.1. Класифікація оборотних активів.

Фонди обігу забезпечують процес виробництва та реалізації продукції. Вони є необхідним елементом для забезпечення єдності виробництва та обігу. В дану групу входить: готова продукція, відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги, грошові кошти в касі підприємства і на його рахунках, кошти в розрахунках в вигляді дебіторської заборгованості. [9]

Але, попри деякі розбіжності в призначенні обігових фондів і фондів обертання, між ними існує тісний взаємозв'язок. Вони обслуговують єдиний процес відтворення та забезпечують його безперервність.

Обігові фонди та фонди обертання є складовими обігових активів, що відображають розміщення їх за сферами відтворення в процесі руху. Водночас, як ті, так і інші є самостійними економічними категоріями.

Економічною категорією, що об'єктивно існує, — є обігові активи. Для розкриття їх економічної сутності необхідно провести розмежування між їх функціональними формами, які обігові активи постійно приймають та скидають, проходячи крізь сфери виробництва та обертання, зв’язувати рух (зміну) цих функціональних форм з рухом їх речових носіїв, а також розглядати обігові активи, як категорію, в русі.

У дійсності, якщо процес виробництва на кожному підприємстві є безперервним, то обігові активи, що обслуговують його в кожний даний момент знаходяться одночасно як у сфері виробництва — у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, так і в сфері обертання — у вигляді готових виробів та грошових коштів. Крім цього, зі сфери виробництва вони переходять до сфери обертання, і навпаки, тобто постійно знаходяться в русі, проходячи три стадії кругообігу — грошову, товарну та виробничу.

В умовах товарно-грошових відносин рух, кругообіг товарно-матеріальних цінностей опосередковується їх вартістю, що не витрачається, не споживається подібно до її речових носіїв, а залишається в межах процесу відтворення. В зв’язку з цим К. Маркс писав, що «вартість взагалі авансується, а не витрачається, оскільки ця вартість, проходячи різні фази свого кругообігу, знову повертається до свого вихідного пункту». Отже, обігові активи не витрачаються, не споживаються, а авансуються та повертаються підприємству в процесі реалізації продукції. [34]

Широкого практичного застосування набула класифікація оборотних активів за окремими їх видами. Її було застосовано на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку і Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні У найбільш узагальненому вигляді оборотні активи виробничого підприємства поділяються на такі види:

· запаси товарно-матеріальних цінностей, пов’язаних із поточним обслуговуванням операційного процесу;

· дебіторська заборгованість усіх видів;

· грошові кошти — готівкові та на відповідних рахунках;

· інші види оборотних активів.

За рівнем ліквідності всі види оборотних активів поділяються за критерієм швидкості перетворення їх у грошові кошти з метою забезпечення платоспроможності підприємства. За цією класифікаційною ознакою, яка, згідно з економічною теорією, є однією з базових у процесі управління оборотними активами, в їх загальному складі виділяють:

Ш цілком ліквідні активи або оборотні активи у формі готових засобів платежу (згідно із принципами фінансового менеджменту до них належать оборотні активи у формі грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень, які у найкоротший термін забезпечують погашення фінансових зобов’язань підприємства);

Ш швидко ліквідні оборотні активи (до них зараховують усі форми дебіторської заборгованості на користь підприємства, крім безнадійної);

Ш слабко ліквідні оборотні активи (запаси товарно-матеріальних цінностей у різних формах).

Групування оборотних активів підприємства за цією ознакою, яке широко застосовується у практиці фінансового менеджменту, з теоретичних позицій має дещо умовний характер. Ця умовність полягає в тому, що групи оборотних активів за рівнем ліквідності практично ототожнюються із класифікацією їх за окремими видами з метою проведення відповідного фінансового аналізу за даними бухгалтерського балансу. [36]

Разом із тим практика свідчить, що деякі види дебіторської заборгованості потребують значно більшого часу для перетворення у грошову форму, ніж запаси окремих видів готової продукції, яка користується високим попитом на ринку.

За формами функціонування у конкретний період часу оборотні активи поділяються на:

v матеріальні;

v фінансові.

До матеріальних оборотних активів належать готова продукція, відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги; грошові кошти в касі підприємства і на його рахунках; кошти в розрахунках у вигляді дебіторської заборгованості. До фінансових відносять оборотні активи у формі грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості.

Особливо важливе значення при визначення потреби в оборотних активах має їх класифікація за ступенем планування. За цією ознакою оборотні активи класифікують на:

§ нормовані;

§ ненормовані.

Нормованими оборотними активами є такі, на які встановлюються мінімальні постійні вкладення, що покриваються із власних джерел. При їх відсутності безперервність процесу виробництва і реалізації порушується. До них включаються всі види виробничих оборотних активів і значна частина фондів обігу.

До ненормованих оборотних активів належать такі, на які нормативи не обчислюються. Вони безпосередньо не впливають на процес виробництва. Наприклад, при відсутності грошових коштів на рахунках в банку чи в касі господарства процес виробництва і реалізації продукції за рахунок залучених і позичених коштів.

Показники, що характеризують оборотні активи, є їх обсяг і структура, які великою мірою залежать від галузі промисловості, причому величина оборотних активів визначається не лише виробничими чинниками, а іншими, випадковими впливами: сезонні знижки або сезонний ажіотаж, зміна смаків споживачів тощо. [23]

Оборотні активи включають (рис. 1.2):

· запаси;

· дебіторську заборгованість;

· грошові кошти та ліквідні цінні папери.

оборотний засіб баланс рентабельність Рис. 1.1. Склад оборотних активів підприємства [64]

Однією з основних складових оборотних засобів є запаси підприємства, до яких входять: виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію, товари, малоцінні та швидкозношувані предмети. (рис. 1.3)

Рис. 1.3. Склад запасів підприємства [64]

Таким, чином оборотні активи знаходяться постійно в обороті і є джерелом авансованого фінансування затрат підприємств на виробництво і реалізацію продукції з моменту утворення виробничих запасів до часу надходження виручки від реалізації готової продукції. Отже, грошове забезпечення безперервності процесу виробництва і є першою функцією оборотних активів — виробничою.

Друга їх функція — платіжно-розрахункова, завдяки якій здійснюють вплив на сферу обігу, стан рахунків та на рух грошових потоків на підприємстві. Наявність грошових коштів в мінімально необхідних розмірах для забезпечення нормальної виробничо-комерційної діяльності є неодмінною умовою успішного виконання ними своїх функцій.

Під складом оборотних активів розуміють сукупність елементів, які їх утворюють.

За місцем і роллю в процесі виробництва оборотні активи поділяють на чотири групи:

· вкладені у виробничі запаси;

· вкладені у незавершене виробництво;

· вкладені у готову продукцію;

· грошові кошти і ліквідні цінні папери.

Обігові активи, що є основним елементом матеріальної основи процесу виробництва, певним чином впливають на його перебіг. Якщо виробництво забезпечене в достатній кількості необхідними елементами обігових активів — воно працює, як правило, ефективно. Ефективно в цьому випадку використовуються й самі обігові активи. [17]

Управління обіговими активами — це встановлення обсягів запасів і витрат у розмірах, які забезпечують безперервність процесу виробництва, оптимізації складу та структури обігових активів і джерел їх формування з метою підвищення ефективності їх використання та ефективності виробництва загалом.

Встановлення на підприємствах необхідного складу та структури обігових активів, визначення їх потреб та джерел формування, а також контролю за зберіганням і ефективністю їх використання називається організацією обігових активів.

Під структурою оборотних активів розуміють кількісне співвідношення окремих елементів в загальному обсязі оборотних активів, виражених в процентах до загальної суми.

На думку Філімоненка О.С. організація обігових активів повинна будуватися за такими принципами:

— створення мінімального обсягу обігових активів, що забезпечує безперервність процесу виробництва й обігу, а також їх ефективне їх використання;

— раціональне розміщення обігових активів, які є в наявності, за сферами відтворюючого процесу в середині підприємства;

— формування та поповнення обігових активів за рахунок власних та позикових джерел залежно від обсягів виробництва;

— створення фінансових резервів;

— контроль за ефективністю використання обігових активів. [61]

1.2 Сучасне трактування господарської ролі оборотних засобів у фінансовій літературі

Від рівня уточнення економічної сутності оборотних засобів залежить їх організація та ефективність використання. Оборотні засоби, оборотні кошти, оборотний капітал — ось сутність, яку треба пізнати і яка виражається у перелічених суб'єктивних формах (категоріях, поняттях). Сам факт, що серед авторів відсутня єдина думка щодо сутності перелічених категорій, свідчить про актуальність і місткість проблеми.

Демяненко М.Я. підкреслював: «…правильне розуміння сутності оборотних засобів як економічної категорії важливе не тільки з теоретичних позицій. Не менш важливе воно і з практичних міркувань для наукової організації управління матеріальними і фінансовими ресурсами і, нарешті, для підвищення ефективності всієї економічної роботи підприємства».

Найчастіше в економічній літературі можна зустріти два визначення оборотних засобів:

1) грошові кошти, що вкладені в оборотні засоби сфери виробництва та обігу для забезпечення безперервності виробництва та реалізації продукції;

2) активи, що протягом одного календарного року можуть бути перетворені на грошові засоби.

Тебякін Г. К. дотримується тієї точки зору що оборотні засоби це грошові кошти, авансовані в оборотні фонди і фонди обігу. Деякі економісти такі як Ільчик В.Н. та Нізенгольц М.З. визначають оборотні засоби як засоби (частина засобів) підприємства, авансовані (вкладені) в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. [23]

Є і інша концепція, наприклад, Білоусенко Г. Ф. дотримується думки, що оборотні засоби це непросто сукупність виробничих оборотних фондів і фондів обігу.

Але не можна ототожнювати категорію оборотних засобів з сукупністю двох абсолютно різних за економічним змістом категорій оборотних фондів і фондів обігу. Таке розуміння є механічним поєднанням різних за роллю в процесі кругообігу економічних категорій і не розкриває економічної сутності оборотних засобів. Це є тільки перелік функціональних форм, яких набуває авансована вартість в процесі кругообігу. [51]

В економічній літературі зустрічається термін «оборотні кошти». Під цим терміном потрібно розуміти джерела формування оборотних засобів, якими є саме грошові кошти, що авансуються підприємством для формування оборотних засобів в сфері виробництва та засобів в сфері обігу, що забезпечують безперервність процесу виробничо-господарської діяльності.

Виробничі засоби в залежності від ролі, яку вони виконують в процесі виробництва і характеру перенесення вартості на створений продукт, поділяються на основні і оборотні. Методологічною основою такого розподілу є Марксова теорія, де обґрунтовано поділ капіталу на основний і оборотній.

Останнім часом в економічній літературі зустрічаються випадки, коли визначення оборотних засобів подають під терміном «оборотний капітал».

Існує декілька основних підходів до визначення природи оборотного капіталу. Бірман А.М. вважає, що оборотній капітал являє собою сукупність оборотних виробничих фондів і фондів обігу в грошовому виразі. Необхідність об'єднання цих фондів в єдину категорію «оборотні кошти» випливала з того, що їх обіг переплітається в органічно єдиний обіг авансованих коштів, які переходять з однієї економічної форми в іншу та повертаються знову в первісну грошову форму. Цим підкреслювалася не тільки вартісна, алей спільна грошова природа оборотних коштів, їх внутрішня єдність. В той же час С. Барнгольц та А. Сухарєв відзначили не лише якісні відмінності, а й доводили кількісну різницю суми оборотних коштів і суми оборотних фондів та фондів обігу, так як повна вартість виробничих оборотних фондів вища за суму вкладених у них оборотних коштів на всю суму грошових накопичень, які не авансуються і тому не входять в оборотні кошти. Крім того, ця позиція зазнає критики з боку інших економістів, які ґрунтуються на думці К. Маркса про неможливість об'єднання оборотної частини продуктивного капіталу і капіталу обігу в одну категорію: оскільки ці дві форми капіталу існують у сфері обігу.

Інша група економістів підкреслює взаємозв'язок з безупинним процесом кругообігу коштів підприємства і дотримується думки про те, що оборотний капітал виконує функцію платіжно-розрахункового обслуговування кругообігу і визначає його як грошові кошти, авансовані для утворення оборотних виробничих фондів і фондів обігу як елементів виробництва, що швидко обертаються. На противагу цьому, інші науковці вважали, що оборотні фонди та фонди обігу є носіями вартості і що по суті це одна і та ж вартість, але вона існує на різних стадіях кругообігу, і що неможливо ототожнювати категорію «оборотні кошти» з сукупністю двох різних за економічним змістом і роллю в процесі виробництва економічних категорій — оборотних фондів та фондів обігу. Існували й інші висловлювання щодо ототожнення лише з оборотними фондами або взагалі з фінансовими ресурсами.

Там також зустрічається визначення капіталу як авансованих та позичених фінансових ресурсів в активи суб'єктів підприємницької діяльності. Тобто в балансі він є категорією, яка характеризує джерела засобів, а не те, що ці джерела придбано. Як зазначає Колчина Н. В. «…оборотний капітал — це частина капіталу, яка спрямовується на формування оборотних засобів і повертається протягом одного виробничого циклу…». Тобто, оборотний капітал — це грошові кошти, що авансуються на створення оборотних засобів у сфері виробництва та обігу. [28]

У світові практиці найбільш розповсюдженим визначенням активів є наступне: активи — це ресурси, які отримані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Це розуміння в зарубіжній фінансово-економічній літературі склалося давно і використовується не тільки в теорії, а й у практичній діяльності фірм і містить в собі такі суттєві риси в процесі господарської діяльності, що реалізується за допомогою інших економічних ресурсів (в першу чергу трудових) і потенційну можливість приносити певні вигоди (доход), яка забезпечується в процесі ефективного використання оборотних засобів (оборотних активів).

Також деякі науковці ототожнюють категорію «оборотні активи» з поняттям «оборотний капітал», або вказують що оборотні активи мають подвійну економічну природу: являють собою значну частину майна підприємства та є частиною його капіталу (пасивів), що забезпечує безперервність господарської діяльності. Обмеження такого підходу полягає у розгляді оборотного капіталу лише за напрямками використання коштів у відриві від їх джерел, а також у розгляді понять «оборотні активи» та «оборотний капітал» як однозначних за економічним змістом, хоча ознаки активів і капіталу суттєво різняться між собою. На неправомірність такого ототожнення, зокрема, звертають увагу економісти Дж. Ван Хорн та Дж. Вахович, Ст. Росс, Р. Вестерфілд та Б. Джордан. В роботі останніх, зокрема, підкреслюється, що поняття оборотного капіталу асоціюється з прийняттям рішень по короткостроковому фінансуванню.

Розглядаючи сучасну літературу з проблеми фінансового управління оборотними активами підприємств, слід зазначити, що значна кількість науковців ототожнюють їх з поняттям оборотних фондів, підлягаючи сукупність на оборотні фонди сфери виробництва та сфери обігу. На думку Т. В. Кравченка використання в економічній літературі терміну «оборотні активи» враховує особливості, відображення елементів оборотного капіталу в балансі підприємства. Крім того, на відміну від оборотних активів, преважна частка яких споживається в процесі операційної діяльності підприємства впродовж кожного циклу, оборотний капітал знаходиться у постійному обертанні. [42]

Треба відмітити, що П© БО 2 «Баланс» визначає оборотні активи як грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, які призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу і взагалі не дає визначення оборотні засоби.

Сопко В.В. наголошує, що ресурс не визначається активом, якщо були здійснені такі затрати, за яких надходження майбутніх економічних вигод на підприємство після завершення поточного облікового періоду, вважається малоймовірним. Нетрович В. М. стверджує «…щоб ресурс вважався активом, необхідне виконання двох умов: він повинен знаходитися у володінні підприємством (контролюватися підприємством) і повинен мати достовірно визначену вартість у грошовому виразі».

Причиною існування різноманітних поглядів є те, що, з одного боку, вони ніби — то є суттєвою частиною майна (активів) підприємства, втіленого в запасах і витратах, незавершених розрахунках, з іншого — частиною його коштів, що забезпечує безперервність і безперебійність господарського обороту. Можна спостерігати, що одні економісти розкривають їх сутність через матеріальні активи, інші - як грошові кошти.

Визначення оборотних засобів як частини засобів підприємства, яка вступивши до кругообігу, приймає функціональну форму оборотного капіталу і капіталу обігу, відображає як їх вартісну природу, так і речову, дає можливість розрізняти категорії оборотних засобів, оборотних активів, оборотного капіталу в сучасні практиці. Поява термінів, що характеризують джерела формування оборотних засобів, — «оборотний капітал», «оборотні кошти» випливає з того, що оборотні засоби (оборотні активи) нерозривно пов’язані із конкретними джерелами капіталу, що забезпечують їх формування.

Категорія «оборотні засоби» ширше відображає господарські процеси підприємства ніж категорія «оборотні активи». Якщо оборотними засобами вважати тільки ті, що знаходяться в обороті, то поза увагою залишається значна частина оборотних засобів, які на даний момент є власністю підприємства, що характеризує його майновий стан. Адже з тих чи інших причини не всі наявні засоби виробництва з'єднуються з робочою силою, певна частина може залишитись поза оборотом (не брати участі в процесі виробництва).

1.3 Методичні аспекти визначення потреби підприємства в оборотних засобах та ефективності їх використання

Підприємницька діяльність будь — якого господарства неможлива без оборотних активів, забезпеченість якими суттєво впливає на процес виробництва і реалізації продукції. Тому визначення потреби в оборотних активах є одним з об'єктів фінансового планування. Розмір авансованої вартості, втіленої в оборотних активах, що необхідний для забезпечення нормальної діяльності господарства, встановлюється за допомогою нормування.

Нормування оборотних активів — це процес розрахунку тієї їх частини, яка необхідна для забезпечення нормального і її безперебійного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Основою для проведення таких розрахунків є: відповідні звітні показники, кошториси затрат на виробництво продукції, показники бізнес-плану та різні планові показники Як зазначав Н. М. Бондар, нормування оборотних активів має для господарства як виробниче, так і фінансове значення. Виробниче значення нормування полягає в тому, що в результаті відповідних планових розрахунків встановлюються мінімальні норми запасів, які повинні бути у наявності в господарстві для забезпечення нормальної його діяльності. Фінансове значення нормування полягає в тому, що в межах розрахованих нормативів визначаються власні джерела формування оборотних активів.

Основним завданням нормування є розробка в кожному господарстві економічно обґрунтованих норм і нормативів власних оборотних активів, які б забезпечували прискорення їх оборотності та ефективне використання. Норма — це обчислена у встановленому порядку величина на кожний вид оборотних активів, тобто мінімальна їх величина, що необхідна для розрахунку нормативу. На окремі види оборотних засобів вона розраховується в абсолютних або відносних величинах.

Норматив оборотних активів — це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому еквіваленті, що забезпечує нормальний і безперервний процес виробництва і реалізації продукції та розрахунків.

Нормування оборотних активів включає розробку та встановлення в кожному господарстві норм на окремі види матеріальних цінностей, затрат виробництва, розрахунки, а також розрахунок нормативів власних оборотних активів у грошовому вираженні на кінець кварталу, року. [11]

При розрахунках нормативів застосовуються аналітичний метод, метод прямого підрахунку та коефіцієнтний метод.

Аналітичний метод використовується при укрупненому розрахунку нормативів. Розрахунки за цим методом проводять, виходячи із існуючого або нормативного співвідношення між обсягом виробництва і потребою в нормованих оборотних засобах на відповідний обсяг виробленої продукції. Сукупний норматив на плановий¹ рік може обчислюватися відповідно до діючого нормативу в поточному році, скоригованого на зміну обсягу виробництва чи реалізації продукції (робіт, послуг), а також можливостей прискорення обігу оборотних активів у плановому році.

При методі прямого підрахунку норматив визначається на кожний вид оборотних активів шляхом відповідних розрахунків, виходячи із фактичних і планових показників виробництва, витрат, постачання та інших показників. При цьому методі відповідно до діючого порядку визначаються норми і нормативи за окремими елементами оборотних активів, а потім шляхом додавання їх сум визначається сукупний норматив.

Коефіцієнтний метод розрахунку на плановий рік проводиться згідно з нормативом, що діяв у попередньому році, та розміру змін відповідних запасів і затрат у плановому році.

Нормативи власних оборотних активів у кожному господарстві повинні розраховуватися комісією, яку очолює керівник господарства, до складу якої входять головні спеціалісти. Розраховані нормативи повинні щорічно уточнюватися, виходячи із конкретних виробничих та економічних умов. [28]

Для розрахунку нормативів залучається така документація:

— бухгалтерські і виробничі звіти,

— регістри аналітичного обліку руху товарно-матеріальних цінностей,

— плани матеріально-технічного постачання,

— технологічні карти,

— матеріали інвентаризації тощо.

При розрахунках нормативів повинні за можливістю враховуватися заходи, що забезпечують впровадження у виробництво прогресивних норм витрат матеріальних ресурсів, досягнень в організації і технології виробництва, та інші фактори, які впливають на швидкість обігу й розмір оборотних активів.

Нормування оборотних активів за методом прямого розрахунку включає розробку та встановлення в кожному підприємстві норм на окремі види виробничих запасів, затрат виробництва, розрахунки, а також розрахунок нормативів власних оборотних активів у грошовому еквіваленті на кінець кварталу (року). [22]

За методикою розрахунку нормативів на виробничі запаси їх класифікують на такі групи:

Ш сировина, основні матеріали та напівфабрикати;

Ш допоміжні матеріали;

Ш паливо;

Ш запаси тари;

Ш запасні частини для ремонту;

Ш малоцінні та швидкозношувальні предмети.

Норматив власних оборотних активів на сировину, основні матеріали та напівфабрикати (Н) розраховується множенням вартості їх однодобової витрати на плановому періоді (О) на норму запасу в днях (Д).

Н = О * Д (2.1)

Однодобова витрата сировини, основних матеріалів та напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво діленням їх річної (квартальної) витрат в плановому році за 360 (90) днів.

Норма запасу за кожним видом або однорідною групою включає час їх перебування у поточному (П), страховому ©, транспортному (Тр), технологічному (Тех) та підготовчому (Під) запасах, тобто:

Д = П + С + Тр + Тех + Під (2.2)

Поточний запас створюється для забезпечення процесу виробництва необхідними матеріальними ресурсами. Його величина залежить від частоти і рівномірності постачання, а також від періодичності використання у виробничому процесі. При поставках сировини та матеріалів із узгодженими в договорі графіками і щодобовому їх споживанні у виробництві однаковими партіями середній інтервал між ними розраховується шляхом ділення 360 днів на число запланованих поставок. При цьому враховується термін збігу поставок одного і тог ж виду матеріалів від різних постачальників. Якщо у договорах не вказані конкретні терміни поставок, то середній цикл постачання визначається на підставі фактичних даних про надходження сировини та матеріалів у звітному році. У випадках якщо поставки від кількох постачальників суттєво відрізняються за обсягами і за величиною інтервалів між окремими партіями, то середній інтервал між поставками розраховується як середньозважена величина. При цьому обсяг відповідної поставки множать на інтервал у днях до наступної і суму одержаних добутків ділять на загальний обсяг поставок, взятий для розрахунків середньозваженого інтервалу.

Страховий запас створюється з метою гарантування безперервності виробництва у випадках порушення умов та термінів поставок матеріалів. Норма страхового запасу встановлюється не більше 50% поточного запасу. На сировину і матеріали, що надходять зі складів постачальників, які знаходяться на незначних відстанях і включають можливості перебоїв у поставках, страхові запаси можуть не передбачатися.

Транспортний запас визначається у випадках неспівпадання термінів вантажообігу в документообігу і розраховується як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і опрацювання банками за місцем знаходження постачальника і споживача. За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина. Якщо сировина і матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів або ці процеси збігаються в часі, транспортний запас не встановлюється.

Технологічний запас визначається конкретними умовами роботи підприємства і включає час на підготовчі операції, якщо вони не є складовою частиною виробничого процесу.

Норматив оборотних активів на допоміжні матеріали обчислюється в такому ж самому порядку, як і для сировини і матеріалів.

Норматив оборотних активів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для технологічних цілей, так і для господарських потреб Обчислюється в такому ж самому порядку, як і для сировини та матеріалів. При цьому враховується, що для виробничих цілей потреба палива визначається на підставі виробничої програми, а для господарських потреб — на підставі норм витрат за конкретними напрямками витрачання.

Норматив оборотних активів на тару і пакувальні матеріали визначається множенням норм в днях на вартість однодобового обороту тари за її видами. Норма на тару визначається залежно від джерела їх надходження та порядку використання. На куповану тару, що призначена для пакування готової продукції, норма встановлюється так, як на сировину і матеріали. На тару власного виробництва вартість якої врахована в ціні готової продукції, норма запасу визначається проміжком часу від виготовлення тари до запакування в неї продукції, що призначена для відвантаження. На тару, що надходить з матеріалами та не повертається постачальникам і буде використовуватися надалі, норма запасу визначається проміжком часу, що необхідний на ремонт, сортування та підбір її партій. На тару, що підлягає поверненню постачальникам, норма складається з часу одного оберту тари, що включає період від моменту сплати за тару з матеріалами до здачі документів до банку за відвантажену постачальникам тару. [52]

Норматив оборотних активів на запасні частини для ремонту може обчислюватися за методом прямого розрахунку або укрупненим методом. За методом прямого розрахунку кількість запасних частин та їх вартість, що необхідна для проведення ремонтів у плановому році, визначається за кошторисом, що складається на ремонт відповідних видів машин, транспортних засобів та обладнання. За укрупненим методом обчислення нормативу проводиться шляхом множення норми запасних частин на вартість машин, транспортних засобів та обладнання на кінець планового року. При цьому норма визначається діленням середньорічного залишку запасних частин на вартість машин та обладнання за минулий рік.

Норматив оборотних активів на запаси малоцінних та швидкозношуваних предметів розраховується окремо на: інструменти і прилади; малоцінний інвентар; спеціальний одяг і взуття; спеціальні інструменти і прилади. Норматив на інструменти і прилади визначається методом прямого розрахунку, виходячи з необхідного їх набору та вартості. При цьому кількість відповідних наборів визначається виходячи з норм, передбачених на одну людину, та чисельністю осіб, яким видають ці інструменти та прилади. Норматив на малоцінний інвентар розраховується окремо на конторський, виробничий та побутовий інвентар. Норматив на конторський і побутовий інвентар визначається на підставі кількості відповідних робочих місць і вартості набору інвентаря на одне місце, а на виробничий інвентар виходячи з вартості цього інвентаря. Норматив на спецодяг і взуття визначається множенням одноденної витрати коштів на спецодяг і взуття на норму запасу в днях.

На підприємствах, що мають незначну питому вагу малоцінних і швидкозношуваних активів, норматив на них розраховується укрупненим методом, виходячи з норм запасу та суми витрат на виробництво. Норма запасу розраховується у відсотках, шляхом ділення вартості фактичного мінімального залишку малоцінних і швидкозношуваних предметів за попередній рік на суму витрат на виробництво за цей же рік. Норматив визначається шляхом множення норми на суму витрат на виробництво у плановому році. [32]

Норматив оборотних активів у незавершеному виробництві повинен забезпечити ритмічність процесу виробництва. До витрат на незавершене виробництво належать всі витрати, що пов’язані з виробництвом початих, але не закінчених виробів, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу. Норматив оборотних активів у незавершеному виробництві визначається за формулою:

Ннв = Зо * Д * К (2.3),

де Зо — однодобові витрати на виробництво продукції;

Д — тривалість виробничого циклу;

К — коефіцієнт зростання витрат.

Одноденні витрати визначаються шляхом ділення проведених витрат на виробництво товарної продукції відповідного кварталу на кількість календарних днів у кварталі.

Тривалість виробничого циклі визначається часом проведення витрат від першої господарської операції на її виробництво до повного виготовлення продукції і передачі її на склад. Якщо кількість виробів у незавершеному виробництві велика, а тривалість виробничого циклу для різних виробів суттєво відрізняється, проводиться об'єднання відповідних напрямів виробництва продукції у групи, а потім визначається середньозважений показник тривалості виробничого циклу. Його визначають виходячи з питомої ваги окремих видів витрата бо груп витрат на виробництво певних видів продукції в загальному обсязі виробленої продукції, оціненої за плановою собівартістю. Такі розрахунки проводяться на основі даних технологічних карт та інших планових розрахунків.

Коефіцієнт зростання витрат характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві і визначає відношення витрат у незавершеному виробництві до собівартості виготовленої продукції. [10]

Норматив оборотних активів на витрати майбутніх періодів визначається шляхом додавання до суми витрат майбутніх періодів на початок року (Впоч) витрат, що будуть проведені в плановому році (Впл), і відніманням витрат, що включаються в собівартість продукції планового року (Всоб), тобто:

Нвмп = Впоч + Впл — Всох (2.4)

До витрат майбутніх періодів належать такі витрати, що проводять в одному плановому періоді, а виробництво продукції використовується протягом декількох наступних періодів. До них належать витрати на освоєння виробництва нових видів продукції, підготовчі роботи, пов’язаних з проведенням гірничих розробок та інших аналогічних робіт. Ці витрати розраховуються на основі розроблених кошторисів для кожного виробу.

Норматив оборотних активів на готову продукцію розраховується як добуток норм оборотних активів (Д) в днях і одноденного випуску товарної продукції в пановому році за виробничою собівартістю (Од), тобто:

Нгп = Д * Од (2.5)

При розрахунках необхідно враховувати, що до готової продукції належать вироби, які прийняті відділом технічного контролю підприємства на склад, або прийняті замовником відповідно до затвердженого порядку приймання продукції. [28]

Норма оборотних активів на запаси готової продукції визначається у кількості днів від моменту прийняття готової продукції на склад до здачі платіжних документів в банк. При великій кількості номенклатурних виробів допускається визначення норми до 70 — 80% запланованого випуску продукції за середньозваженою величиною.

Сукупний норматив оборотних активів на плановий період визначається шляхом додавання суми нормативів, розрахованих за окремими елементами. Виходячи із загальної потреби підприємства в оборотних активах, розраховуються джерела їх покриття.

Ефективне використання оборотних активів відіграє велику роль у забезпеченні нормалізації роботи підприємства, підвищенні рівня рентабельності господарювання та залежить від дії множини факторів. У сучасних умовах великий негативний вплив на ефективність використання оборотних активів, уповільнення їх оборотності мають фактори кризового стану економіки, що діють незалежно від бажання підприємства. Разом з тим, підприємства мають внутрішні резерви підвищення ефективності використання мобільних активів, на які воно може суттєво впливати. До них відносіть:

— нормування матеріальних оборотних активів;

— використання тривалих господарських зв’язків;

— удосконалення системи розрахунків;

— раціональна організація продажу;

— систематичний контроль за оборотністю коштів у розрахунках, тощо. [23]

Ефективне використання основних засобів сприяє прискоренню оборотності оборотних активів. Чим краще експлуатуються основні засоби, тим швидше оборотні активи проходять фазу виробництва і тим менше потреба в їх прирості.

Оцінка ефективності використання оборотних активів здійснюється через показники його оборотності. До таких показників відносяться:

— коефіцієнт оборотності оборотних активів, який показує скільки оборотів можуть зробити оборотні активи, за певний період часу і показує ту кількість продукції, яка припадає на 1 грн. вартості оборотних активів; визначається діленням річного обсягу випущеної продукції на середньорічну вартість оборотних активів.

Коб = Q пр / Соа (2.6)

— період обороту, визначає ту кількість днів на яку припадає один оборот оборотних засобів; відношення кількості календарних днів у періоді до коефіцієнту оборотності оборотних активів.

Тоб= Соа*Дк/Qпр = Дк / Коб (2.7)

— коефіцієнт збереження оборотних активів — характеризує ефективність використання оборотних активів; відношення середньорічної вартості оборотних активів до сумарного нормативу оборотних активів.

Кзб = Соа / Ноа (2.8)

— рентабельність оборотних активів — характеризує також ефективність використання оборотних активів; розраховується як відношення балансового прибутку підприємства до середньорічної вартості оборотних активів.

R= Пб /Соа*100% (2.9)

Оскільки критерієм оцінки ефективності використання оборотних активів є фактор часу, то використовуються показники, які відображають:

— по-перше, тривалість обороту в днях або загальний час обороту;

— по-друге, швидкість обороту. [22]

Отже, основна роль оборотних активів полягає в тому, що більш повне та раціональне використання оборотних активів та виробничих потужностей сільськогосподарських підприємств сприяє покращанню всіх його техніко-економічних показників: зростанню продуктивності праці, збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості, економії капітальних вкладень.

2. Аналіз ефективності формування та використання оборотних засобів на ДП ДАК «Хліб Україна» Роменському КХП

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Роменський комбінат хлібопродуктів» створене шляхом реорганізації державного підприємства Роменський комбінат хлібопродуктів на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.97 р. № 1218 «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств». Головна компанія ДП Дак «Хліб України» знаходиться в м. Києві, Вул. Саксаганського 1.

Підприємство створене для отримання прибутку шляхом:

— заготівлі та зберігання зерна, його обробки і технологічної переробки з урахуванням територіального принципу здійснення компанією господарської діяльності;

— забезпечення потреб населення, установ і підприємств будь-яких форм власності сільськогосподарською продукцією, продуктами її переробки;

— здійснення підприємницької діяльності та використання його в інтересах компанії та підприємства.