Розподіл і перерозподіл доходів

Міністерство освіти і науки України Коломийський політехнічний коледж Циклова комісія обліково-економічних дисциплін.

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА на тему:

" Розподіл і

перерозподіл доходів" .

Виконала:

студентка групи Б-32.

Копайгоренко Олена

Перевірила:

викладач Медведюк Н. М.

Коломия, 2000 р.

План

1. 1.Загальна характеристика розподілу доходів.

2. 2.Проблема нерівності розподілу доходів і їх перерозподіл.

3. 3.Споживання як кінцевий результат розподілу.

Література:

1. 1.Ковальчук В. М. «Загальна теорія економіки» (теоретична економіка). — Тернопіль: ТАНГ — «Астон», 1998. — С.224−231.

2. 2.Ватаманюк З., Панчишин С. «Економіка». — Київ: «Либідь», 1999.

3. 3.Мочерний С. В. Основи економічної теорії. — Київ, 1997.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ:

1. 1.розподіл;

2. 2.загальна теорія корисності;

3. 3.гранична одиниця факторів (гранична їх продуктивність);

4. 4.зумовленість;

5. 5.функціональний розподіл доходу;

6. 6.соціальні доходи;

7. 7.валовий дохід;

8. 8.середній дохід;

9. 9.граничний дохід;

10. 10. закон складної дохідності;

11. 11. ефект масштабу;

12. 12. заробітна плата;

13. 13. рента;

14. 14. прибуток;

15. 15. процент;

16. 16. індивідуальний розподіл;

17. 17. національний дохід;

18. 18. валовий дохід домашніх господарств;

19. 19. доходи приватних осіб;

20. 20. трансферти;

21. 21. нерівність в доходах;

22. 22. перерозподіл доходів;

23. 23. соціальна справедливість;

24. 24. крива Лоренца;

25. 25. коефіцієнт Джині;

26. 26. споживання;

27. 27. кінцеві доходи;

28. 28. рівень добробуту;

29. 29. рівень бідності;

30. 30. бюджет сім'ї;

31. 31. межа бідності;

32. 32. структура споживання сімей;

33. 33. закон Енгеля.

1. Створений у економіці продукт розподіляється.

Розподіл можна визначити як процес визначення частини виробленого продукту для окремих суб'єктів економічної системи чи виробничих факторів.

Розподіл здійснюється через ринки виробничих ресурсів і товарів та послуг. Ринок ресурсів розподіляє доходи на фактори виробництва, а також засоби виробництва як частини виробленого продукту. Споживчий ринок розподіляє предмети особистого споживання, визначаючи і частку виробників (фірм) у доходах. Розподіл здійснюється насамперед на ґрунті відносин власності - по власності на виробничі ресурси.

Розрізняють економічні і соціальні функції розподілу. Економічна функція проявляється у впливі розподілу на національну економіку через систему потреб, інтересів, стимулів. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб.

Перші теорії розподілу з’явились у 18 столітті. Зокрема, поняття «розподіл» використовував Ф. Кене у своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.). Про розподіл багатства писав і А. Тюрго, інший французький теоретик 18 століття. Теорія розподілу пройшла значну еволюцію.

Концепція розподілу класичної англійської школи (А.Сміт, Д. Рікардо, Дж.С.Міль) тісно пов’язує проблему розподілу з теорією вартості. Сміт вважав, що вартість будь-якого продукту складається із заробітної плати, земельної ренти і прибутку — трьох первинних джерел будь-якого доходу, а загальний річний продукт праці кожної країни повинен розподілятись між її громадянами у формах заробітної плати за працю, прибутку на капітал чи ренти за їх землю. Рікардо поставив проблеми розподілу у центр економічних досліджень, він стверджував: головне завдання теорії - визначити закони, що управляють розподілом. Розподіл, на його думку, визначає частки власників землі і капіталу, а також найманих працівників у продукті суспільного виробництва. Міль намагався сформулювати закони розподілу, ґрунтуючись на рікардіанських уявленнях.

Марксистська теорія розподілу також опирається на теорію трудової вартості, але доповнюється вченням про додаткову вартість і експлуатацію. Додаткова вартість, створена додатковою працею найманих працівників (необхідна праця відтворює вартість їх робочої сили і втілюється у заробітній платі), привласнюється капіталістами, які виконують різні функції у суспільному виробництві у цілому, і у зв’язку з цим розпадається на прибуток, процент, торговельний прибуток і ренту.

Маржиналістська концепція розподілу є частиною загальної теорії корисності. Тут використовується 2 основних поняття: граничної продуктив­ності і зумовленості.

Гранична одиниця виробничих факторів або гранична їх продуктивність, — це та одиниця, що виробляє гранично найменшу цінність, тобто має найнижчу граничну корисність. У процесі виробництва використовується певна комбінація усіх факторів виробництва. Зумовленість (імпліцитність) — це прийняття рішень підприємцем, які визначають частку участі окремого фактора у виробництві, змінюють комбінацію використання усіх факторів у сукупності. За конкурентних умов фірма прагне так комбінувати фактори виробництва, щоб оцінка їх граничної продуктивності дорівнювала сумі винагороди, належної кожній окремій одиниці факторів. Ця залежність відображається такою рівністю:

ціна = граничним витратам = сумі винагороди граничних факторів виробництва = сумі граничних продуктивних вартостей факторів.

Ціна у ринковій економіці є двигуном розподілу факторів виробництва і гарантією використання цих факторів у найбільш продуктивних галузях через регулювання попиту і пропозиції факторів.

Диспути економістів 18−19 століть зосереджувалися навколо проблеми, яку нині називають функціональним розподілом доходу, тобто його розподілом між факторами виробництва.

Сучасна теорія розподілу включає аналіз так званих соціальних доходів, тобто доходів, наданих економічним суб'єктом незалежно від їх складу у створення валового національного продукту. Держава через податкову систему вилучає частку винагород за використання факторів у державний бюджет, а потім розподіляє ці ресурси через витрати на соціальні потреби.

Довгий час теорія розподілу мала лише мікроекономічний аспект, сьогодні вона все більше здобуває макроекономічну спрямованість. Тому в сучасній економічній теорії розрізняються 2 види доходу:

1. 1)дохід на мікрорівні (від праці по найму, від підприємницької діяльності, від власності);

2. 2)дохід на макрорівні (національний доход).

Класифікація доходів може відбуватися за різними критеріями. За суб'єктами привласнення виділяють такі доходи:

— доходи домашніх господарств (населення);

— доходи фірм;

— доходи держави;

— доходи нації (національний доход).

Сукупність цих доходів визначає максимальний попит в економіці.

В залежності від величини одержаного доходу розрізняють:

— номінальний дохід (загальна сума одержаний грошей);

— чистий дохід (залишок після виплати податків);

— реальний дохід (чистий дохід з поправкою на рівень цін).

При аналізі доходів підприємництва використовують такі поняття:

• аловий дохід (грошова виручка від реалізації продукту). Він дорівнює ціні продукту (Р), помноженій на кількість реалізованого товару (Q):

R = P · Q

• ередній дохід (валовий дохід в розрахунку на одиницю виробленого продукту):

AR = R / Q

Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару.

• раничний дохід (приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці продукту):

MR = /p>

Визначення валового граничного доходу має принципове значення у зв’язку із дією закону спадної дохідності, суть якого полягає у тому, що додаткові витрати одного фактора виробництва за незмінності кількості інших дають все менший обсяг додаткової продукції і, відповідно, валового доходу.

Втім, за однакового і одночасного зростання усіх виробничих факторів випуск продукції і валовий дохід підприємства зростає у тій же мірі або навіть більшій в порівнянні із зростанням кількості факторів виробництва. Це пояснюється зростанням доходності на основі збільшення масштабів виробництва — так званим ефектом масштабу, який зумовлений спеціалізацією трудових операцій і управлінських функцій, ефективним застосуванням новітньої техніки і технології. Економія на масштабах випуску продукту дозволяє фірмі значно збільшити діапазон доходності виробництва за ринкової ціни Р у довгостроковому періоді.

Дохід, одержаний підприємством від збуту виробленого продукту розподіляється у визначеній залежності від виробничих факторів. Заробітна плата (ціна праці) утворюється в залежності від вкладеної праці, рента (дохід від фактора з нееластичною пропозицією) — від ціни використовуваної ділянки землі, прибуток (дохід на виробничий капітал) і процент (дохід на грошовий капітал) — від обсягу застосованого капіталу. Заробітна плата, рента, прибуток і процент — це так звані фактори доходу, які в ринковій економіці виступають цінами факторів виробництва.

2. Важливе значення для аналізу процесу розподілу має індивідуальний розподіл, під яким розуміють визначення доходів окремих осіб, сімей, домашніх господарств, а також факторів, що визначають їх рівень.

На макрорівні індивідуальний розподіл означає розподіл національного доходу (річної суми сукупних заробітної плати, ренти, прибутку і процента в усій національній економіці) серед окремих осіб, що розриває джерела особистих доходів приватних осіб чи домашніх господарств. Валовий дохід домашніх господарств включає:

1. • -.чисту заробітну плату, субсидії та інші виплати по соціальному забезпеченню;

   • -.проценти, дивіденди, орендну плату;

   • -.підприємницький дохід;

   • -.доходи від особистого підсобного господарства, оренди житла;

   • -.компенсації і страхові відшкодування збитків та інше.

При визначенні доходів приватних осіб враховуються доходи від факторів виробництва, які не одержують домашні господарства (наприклад, нерозподілені прибутки комерційних організацій), внески на соціальне страхування (які відраховуються із національного доходу) і трансферти (які доповнюють національний дохід).

Розрізняють такі трансферти (незароблені доходи):

1. • -.державні (пенсії, проценти по державному боргу);

   • -.соціальні (виплати із фондів соціального страхування і сімейна допомога);

   • -.міжфірмові (одні фірми одержують дивіденди від інших);

   • -.некомерційні (спонсорська допомога).

Одними із основних недоліків ринкової системи є нерівність в доходах і виникнення на цій основі бідності. Нерівність розподілу доходів властива усім країнам незалежно від типу їхньої економічної системи. У чому ж полягають її причини?

У ринковій економці найзагальнішою причиною нерівного розподілу доходу є ринковий механізм. Проте існують і інші, конкретніші причини. Серед них можна назвати відмінності у здібностях людей, рівні освіти і професійної підготовки працівників, професійні смаки і схильність людей до ризику, володіння власністю, талан, зв’язки, дискримінація тощо. Нерівність доходів не є наслідком нерівності у продуктивності праці чи ефективності виробництвабагато у чому вона визначається нерівністю у розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва, а також правових норм, які її закріплюють (зокрема, передачу доходів у спадщину).

Величина національного доходу країни, також впливає на його розподіл. Якщо країна багата, це сприяє зростанню подушного рівня доходу, а відтак зменшується ступінь нерівності в розподілі доходів. Проте ця закономірність не стійка.

Надмірну нерівність в доходах засуджували завжди. На цьому грунті відбувається перерозподіл доходів, який спрямований на досягнення соціальної справедливості (втім, соціальну справедливість розуміють по-різному: від переділу власності порівну до закріплення становища, коли кожен одержує за вкладом у виробництво належних йому факторів). Сьогодні можна виділити 3 напрями економічної думки, що обґрунтовують досягнення більшої рівності в доходах:

• оціалістичне вчення, яке виступає проти приватної власності «незароблених» доходів і права спадщини;

• ндивідуалістичні доктрини, що стверджують гідність особи і право усіх людей на соціальних «мінімум» ;

• ейнсіанська концепція, котра доводить, що надмірна нерівність послаблює попит на споживчі товари, стримує економічне зростання.

Перерозподіл доходів здійснюється по кількох напрямах:

1. 1)через державну податкову систему і державний бюджет;

2. 2)через соціальне страхування;

3. 3)через коливання ринкових цін як на фактори виробництва, так і на товари і послуги;

4. 4)через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій.

Суспільство може впливати на нерівність розподілу особистого доходу, зменшуючи її через податкову систему і трансфертні платежі. Однак цей вплив, на думку багатьох економістів, має бути помірним, отже, звужуватиме можливості економічного зростання країни. Низькі темпи економічного зростання — це такі ж темпи збільшення національного доходу, який суспільство прагне перерозподіляти від багатих до бідних.

Сучасне суспільство має шукати і знаходити компроміс між зрівнюванням доходів і ефективністю економіки. Якщо воно надто велику частину національного доходу перерозподілятиме на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули, звужуватиме обсяг національного доходу. З іншого боку, посилення нерівномірності, коли держава не втручається у розподіл національного доходу (його регулюють виключно ринкові сили), породжує низку складних проблем. Головна серед них — це зубожіння частини населення і казкове збагачення невеликої кількості сімей. Така поляризація суспільства посилює його соціальну і політичну нестабільність.

Перерозподіл доходів — необхідний елемент функціонування економічної системи. Він дозволяє існувати державі за апаратом управління і функціями, утримувати непрацездатних, долати надмірну майнову нерівність, забезпечувати гармонію суспільних і особистих економічних інтересів.

В економіці використовують кілька методик для аналізу індивідуального розподілу доходу. Найчастіше для виявлення ступеня рівномірності розподілу доходу загальна кількість сімей (100%) ділять на 5 рівних за чисельністю груп, тобто кожна група містить 20% населення. Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік. Інформація, яку дають подібні таблиці, свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний особистий дохід у тій чи іншій країні. Наприклад, якби дохід розподілявся порівну між усіма сім'ями України. Тоді кожна їхня п’ята частина отримувала б 20% цього доходу, 40% сімей — 40% доходу і т.д. Таку ситуацію графічно зображують бісектрисою.

Інший крайній випадом спостерігався б тоді, коли в країні майже весь дохід привласнювали б кілька казково багатих родин, а решта населення ледве животіла. Реальна економіка звичайно перебуває між цими двома крайніми випадками.

Таблиця 1. Розподіл доходу в окремих країнах, %

У таблиці показано відносний розподіл доходів у семи країнах. На першому місці в таблиці стоїть Японія, де найбагатша п’ята частина сімей отримує дохід, що лише у 4 рази перевищує дохід найбіднішої п’ятої частини населення. Унизу таблиці перебуває Бразилія, де найбагатша п’ята частина сімей привласнює дохід, який більш як у 30 разів перевищує дохід найбіднішої п’ятої частини населення.

Міра нерівності в доходах, яка притаманна будь-якому суспільству, досліджується з використанням кривої Лоренца (М.Лоренц — американський економіст, який побудував цю криву).

По горизонталі тут відкладено кількість населення (сімей) у відсотках, а по вертикалі - розподіл національного доходу групами населення (сімей) у відсотках. Бісектриса (лінія ОС) відображає абсолютну рівність у доходах усіх сімей (повністю зрівняльних розподіл), а лінії ОД-ДС — абсолютну нерівність (дещиця населення одержує увесь дохід націй). Остання ситуація, коли абсолютна більшість населення взагалі не одержує доходів, лише абстрактна, уявна, абсолютна рівність в доходах (у чому дехто вбачає соціальну справедливість) веде до повної деградації нації, адже вбиває будь-який стимул до застосування виробничих факторів.

Фактичний розподіл доходів показує крива Лоренца, що будується за реальними доходами (зокрема, графік показує, що 40% найбідніших сімей одержують 12,5% доходів — точка А, а 20% найбагатших — 52−53% доходів — точка В). Площа між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренцо (на рисунку за тонована) показує ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більше крива Лоренцо відхиляється від бісектриси (лінії ОС), тим більшу нерівність в доходах вона показує.

Якщо площу затонованого сегмента позначити через Т, то можна одержати таке співвідношення, яке в економічній теорії одержало назву коефіцієнта Джині (по імені італійського економіста К. Джині):

G = T / ОДС, де G — показник нерівності в доходах.

Наближення кривої Лоренца до бісектриси відбиває вирівнювання доходів, проте надмірне вирівнювання матиме негативні наслідки, адже зменшуватиме стимули до виробництва. Водночас надмірна вгнутість «лука Лоренца» (графік кривої нагадує натягнутий лук) вказує на надто виражену нерівність в доходах, що викликає соціальну напругу в суспільстві (критична межа, на думку економістів наступає тоді, коли найбідніші 40% населення починає отримувати лише 12−13% сукупних доходівсаме така ситуація відображена на рисунку).

Держава через оподаткування доходів багатих і соціальну допомогу найбіднішим може регулювати натяг «лука Лоренца», тобто розподіл доходів. На рисунку крива ОА1В1С відображає новий натяг «лука Лоренца» після сплати податків (площа між первісною кривою Лоренца і новою кривою ОА1В1С показує обсяг податків). Тепер 40% найбіднішого населення одержує 25% сукупних доходів (точка А1), а доходи 20% найбагатших людей зменшились до 35% (точка В1). Певна нерівність в доходах все ж повинна зберігатись, зрівняльний розподіл суперечить принципам ринкової економіки, історичний досвід показав його безперспективність і навіть шкідливість для суспільства. Тому збереження певної нерівності в доходах і є виразом соціальної справедливості.

3. Розподіл і перерозподіл доходів закінчується їх споживанням. При цьому утворюються і використовуються (споживаються і нагромаджуються) кінцеві доходи нації.

На стадії споживання продукт нації використовується на 3 цілі:

1. 1)заміщення вартості спожитого капіталу (заміна зношених засобів праці і постійного поновлення предметів праці);

2. 2)особисте споживання населення;

3. 3)нагромадження для наступного зростання виробництва (використання додаткових виробничих факторів).

Особисте споживання здійснюється через використання індивідуальних доходів населення і соціальної допомоги (у європейських ринкових країнах частка соціальних виплат у споживанні досягає 35−40%, що й утворює кінцеві доходи. Особисте споживання має такі основні джерела:

1. 1)трудові доходи (заробітна плата, премії тощо);

2. 2)доходи від підприємницької діяльності (прибутки, процент);

3. 3)доходи від підсобного господарства;

4. 4)доходи від власності (рента, дивіденди);

5. 5)соціальні доходи (трансферні виплати, виплати по соціальному страхуванню, соціальні фонди споживання, субсидії, дотації і компенсації, допомога по безробіттю тощо).

Крім того, можуть бути і нелегальні доходи.

Особисте споживання здійснюється у домашньому господарстві (сім'ї). Величина доходів і обсяг споживання — основний фактор визначення рівня добробуту і рівня бідності населення країни. Про це говорить бюджет сім'ї - баланс її доходів і витрат. Розрізняють певні рівні бідності - бідність країни загалом і бідність окремих її комірок — громадян чи сімей. Країна є бідною, якщо її подушний дохід низький порівняно з іншими країнами. Водночас у такій країні окремі родини можуть привласнювати величезні доходи, нагромаджувати неосяжне особисте майно. Країна є багатою, якщо її подушний національний дохід високий порівняно з іншими країнами. Проте в такій країні значна частина населення може бідувати, ледь зводити кінці з кінцями.

Для оцінки реального стану життєвої спроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Бідність не піддається точному визначенню. Однак можна сказати, що людина або окрема сім'я бідує, коли у неї бракує коштів на задоволення елементарних потреб. Отже, бідною вважається сім'я, доходи якої не дозволяють її членам задовольнити свої фундаментальні економічні потреби, що дозволяє виявити коло сімей, що потребують соціальної допомоги.

Наприклад, у США межу бідності офіційно запровадили ще на початку 60-х років. Її використовують для визначення рівня бідності, котрий показує відсоток населення, сімейний дохід якого опускається нижче межі бідності.

В Україні межу бідності визначає вищий законодавчий орган — Верховна Рада. На середину 1998 року межа малозабезпеченості у нашій країні становила 73,7 грн. на місяць, або ж 884,4 грн. на рік.

Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім'ї. Закономірності зміни структури споживання сім'ї і добробуту нації дослідив ще в середині 19 століття німецький економіст і статистик Е. Енгель у законі, який було названо його ім'ям. Суть закону Енгеля така: із зростанням доходів сім'ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові (одяг, житло, комунальні послуги) залишається незмінною, а на соціальні, духовні і культурні запити зростає.

Отже, чим менша пересічна частка витрат сім'ї на харчування, тим вищий економічний розвиток країни і добробут нації. Водночас аналіз структури витрат окремих категорій сімей дає можливість виявити сім'ю, що знаходиться за межею бідності (зокрема, для США такою межею є 30 і більше відсотків витрат на харчування від доходів сім'ї).

Середньостатистична частка витрат на харчування дає можливість виявити і бідні країни в цілому (такими є країни, де на продовольчі товари витрачається більше 60% доходів сімей).

Обчислення національного доходу у розрахунку на душу населення є ще більш надійним показником багатства чи бідності нації. Є країни багаті природними ресурсами, але економічно бідні. Ці ресурси використовуються нераціонально, не в інтересах свого народу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ПО ТЕМІ:

" Розподіл і перерозподіл доходів" :

1. 1.Що таке розподіл і як він здійснюється?

2. 2.Які функції розподілу ви знаєте?

3. 3.Назвіть основні концепції розподілу.

4. 4.Що таке гранична одиниця виробничих факторів?

5. 5.Що таке зумовленість?

6. 6.Розкрийте суть сучасної теорії розподілу.

7. 7.За якими ознаками класифікуються доходи?

8. 8.У чому полягає суть закону спадної дохідності?

9. 9.Що таке ефект масштабу і чим він зумовлюється?

10. 10. Що включають факторні доходи?

11. 11. Що таке індивідуальний розподіл?

12. 12. Що включає валовий дохід домашніх господарств?

13. 13. Які доходи не враховуються впри визначенні доходів приватних осіб?

14. 14. Що таке трансферти і які види трансфертів ви знаєте?

15. 15. Поясність нерівність в доходах і назвіть основні причини.

16. 16. На що спрямований перерозподіл доходів?

17. 17. Які є 3 напрями економічної думки, що обґрунтовують досягнення більшої рівності в доходах?

18. 18. По яких каналах здійснюється перерозподіл доходів?

19. 19. Які методи використовують для аналізу індивідуального розподілу доходу? Навести приклади.

20. 20. Для чого використовують криву Лоренца? Побудуйте графік і поясність його.

21. 21. Що таке споживання?

22. 22. На які 3 цілі використовується продукт нації на стадії споживання?

23. 23. Які основні джерела має особисте споживання?

24. 24. Як утворюються кінцеві доходи?

25. 25. Що таке рівень бідності і які ви знаєте рівні бідності?

26. 26. Для чого визначається межа бідності?

27. 27. Що таке, на вашу думку, бідність?

28. 28. Що таке структура споживання сім'ї?

29. 29. Розкрийте суть закону Енгеля.

30. 30. Які ще показники багатства чи бідності нації ви знаєте?