Андрій Миколайович Муравйов

Андрей Миколайович Муравьев

Стрижев А. М.

Замечательный церковний історик і письменник Андрію Миколайовичу Муравйов народився Москві 30 квітня 1806 року. Його батько — Микола Миколайович Муравйов (1768−1840), відомий математик, генерал-майор, засновник училища для колонновожатых — готував бойових офіцерів російської армії. З 1816 по 1823 рік у муравьевском домі на Великий Дмитровке навчили цілий корпус офіцерів — 138 молоді, вище життя котрі цінували ратні подвиги, честь славу зброї. Влітку вихованці займалися в сельце Осташево, під Можайском, у родовому маєтку засновника закладу. Взимку 1823 року Училище колонновожатых було переведено до Петербург, а шість років через там-таки перетворили на Миколаївську академію Генерального штабу. Мати письменника, Олександра Михайлівна (1768−1809), походила зі шляхетного роду Мордвиновых. Андрію Миколайовичу названий на пам’ять Апостола Андрія Первозванного.

Мальчик отримав хорошу домашню виховання. На його навчання запросили викладача російської словесності, поета і перекладача Семена Єгоровича Раича (1792−1855), рідного брата Київського митрополита Філарета (Амфитеатрова). Інший учень Раича — Федір Тютчев. Після знайомства дворянські отроки здружилися, полюбили одне одного, і юний Тютчев пізніше присвятить Муравйову своє вірш «Ні віри до вигадок чудесним ». Про Раиче-Амфитеатрове Андрію Миколайовичу на схилі літ згадував так: «Михайловський сам оригінальним поетом, Раич мав, проте, тонкий освічений смак духом на той час, пристрасно любив поезію, якої, можна сказати, таки присвятив усе своє життя. Багато чого перевів він у рідна мова, але найкращим його твором були Вергилиевы «Георгики », по труднощі й вірності перекладу цієї поеми «1. У літературному гуртку, яка збиралася в муравьевской садибі під Можайском, завсідниками були М. І. Полєвой, М. П. Погодін, З. П. Шевирьов, У. Ф. Одоевский, М. У. Путята та майбутній видавець «Російської розмови «слов'янофіл А. І. Кошелев.

При такому наставнике Андрій Муравйов було не захоплюватися перекладами. Спочатку він повністю переклав прозою, та був і гекзаметром «Енеїду «Вергілія, потім «Телемаку «Фенелона і кілька книжок Тита Лівія. Пробує і саме писати вірші, захоплюється Р. Р. Державіним і І. І. Дмитрієвим.

И ось юність позаду, починається самостійне життя. У травні 1823 року Андрій Миколайович після деяких коливань поїхав служити юнкером в егерський полк, розквартирований в Тульчині (Україна). Дорогою доречно призначення юнак ледь не потонув з Дніпра. Стояла велика порожниста вода, Дніпро під Києвом розлився на аж п’ять верст завширшки, при цьому розбушувалася буря. Але Андрію Миколайовичу так хотілося швидше побачити київським святинь, що не став чекати благоутишия, він у човник й у бурю поплив по підступним хвилях. Смерті, здавалося, не відвернути. Але Господь пожалів, і ревний богомолець разом із рибалками його викинуло до берега саме на місці, де на кількох Почайне рівноапостольний князя Володимира хрестив народ. Муравйов припав до Святій землі, дякував угодника Божого рятувати, обіцяючи всі сили віддати прославляння Христовій Церкві і його святинь. Після відвідин Печерської лаври і стародавніх соборів він навіть прийшов у дипломатів невимовне захоплення, прийнявши рішення першій же його можливості назавжди оселитися у Києві.

Но можливість така випала тільки заході його життя. Поки що ж армійські будні, переходи, пізніше, у Турецькій війні, — бою. На Балканах на бойовий обстановці прапорщик Муравйов знайомиться з поетом Олексієм Хомяковым (1804−1860), служившим на той час в Білоруському гусарському полку. Потекли літературні розмови, знову спалахнула пристрасть творчості — Муравйов нашвидку пише п'єси «Царьградская обідня «і «Царьградская утреня »; як недостатньо оброблені, твори ці залишилися у рукописах. Тоді ж, у Петербурзі, побачила світ збірка віршів «Таврида », недоброзичливий ухвалений критиками. Втім, інші вірші Андрію Миколайовичу і саме Пушкін зустрів «з надеждою і радостию ». А скільки задумано здійснити!

Муравьев вирішує перейти на світську службу. І тому потрібно здати Московський університет, щоб отримати чин. Коли всі влаштувалося, Муравйова викинули у Колегію закордонних справ, зарахувавши до дипломатичної канцелярії головнокомандувача Другий армією. Служба в канцелярії тривала до закінчення Турецької війни у 1829 року.

Вернувшись з поля битв і боїв, сильний, рослий, вихований офіцер повністю ступає шлях духовного пізнання світу. Спочатку він поставив мету відвідати Святу Землю. Через генерала І. І. Дибича Муравйов домігся дозволу вирушити до Палестини, куди й прибув, минаючи Константинополь і Олександрію. Як глибоко віруючий християнин, Андрію Миколайовичу душею і серцем осягав тут Божественну благодать, почилу на святині, облагоуханных нетлением. А осягнувши велич та Духовну красу Святих місць, Муравйов що й зумів звідси розповісти натхненно. Його книга «Подорож до Святим місць 1830 року «відразу ж потрапляє завоювала автору гучну популярність. Серед перших на її вихід відгукнувся Олександр Пушкін. У його відкликання на книжку читаємо: «З розчуленням і мимовільною заздрістю прочитали ми книжку пана Муравйова… Він відвідав Св. місця, як віруючий, як смиренний християнин, як простодушний хрестоносець, прагнучий повалитися у прах перед труною Христа Спасителя ». Пушкін зазначає, що «молодий наш співвітчизник притягнутий туди не суєтним бажанням розраховувати на фарби для поетичного роману, не неспокійним цікавістю знайти насильницькі враження серця втомленого, притупленного… Йому з’явилася можливість виконати давнє бажання серця, улюблену мрію отроцтва… про ключах Св. Храму, про Єрусалимі «2.

Благодаря книзі Муравйова російські люди прилучалися читати твори духовних письменників. Через який чимало років професор Московської Духовної академії Петро Симоновичів Казанський (1819−1878) згадував про враження семінаристів від читання духовного праці Муравйова: «Жваво пам’ятаю я, яке величезне враження вразила нас цю книжку. Жвавість мови, картинність образів, гарячі почуття благочестя і зовнішній вигляд книжки, надрукованою хорошому папері та хорошим шрифтом, були чомусь новим, небувалим на той час. Отримавши книжку, ми спали ніч, доки прочитали її «3. За відгуками сучасників, із усіх книжок Муравйова що ця була найбільш обробленої і досконалої. Та й не дивно, адже рукопис переглядали такі найвизначніші люди свого, як У. А. Жуковський та московською суперкнигарнею святитель Філарет (Дроздов). Вони власноручно внесли до тексту значне значеннєве і стилістичну правку. Допоміг і цензор Про. І. Сенковський, особливо у частині відчуття історії і звичаїв Сходу.

Выход друком цього твору рішуче вплинув долю Андрію Миколайовичу. Після підношення книжки государю Імператору автора визначають обер-секретарем в Святійший Синод, а успіх твори вплинув вплинув на вибір предмети й характер всієї майбутньої його літературній діяльності. Книжка десять видань і було переведено ряд європейських мов.

Чтобы привчити чванливих аристократів триматися церковних статутів, Андрію Миколайовичу пише та друкує «Листи про Богослужінні «з докладним викладом естетичних переживань прочан. Цим самим він хотів заронити у душі відщепенців потяг до скарбам некрадомым, до релігійному споглядання світу. Треба сказати, що до того часу багато людей з достатніх сімей зовсім розучилися розуміти церковнослов’янська мову. Та й як він розуміти, якщо вони російською розмовляли з працею! Листи ці прочитані і поправлены владикою Філаретом. Зібрані в книжку з чотирьох частин, вони були надруковані 1836 року. Світські вчені високо оцінили праці Муравйова: у тому року і його обрали академіком Російської Академії Наук.

Коронная служба в духовному відомстві, керованому князем Петром Сергійовичем Мещерским (роки обер-прокурорствования 1817−1833), — значна смуга на чиновницькому терені А. М. Муравйова. Синод тоді обіймав два найближчих до Неві прясла будинку дванадцяти колегій. Благоговійна обстановка, суворе чиношанування — усе це було з смак часу. Особливо вражала урочиста обстановка присутственной палати, де проводили засідання з правлячими архієреями. По спогадам однієї з сучасників, палата була «вся оббита і драпирована малиновим оксамитом з золотими китицями і бахромою; посередині присутственный стіл, покритий настільки ж оксамитом з золотим убором; перед столом на чолі тронне крісло, а, по сторонам шість крісел членам синодального присутності; зліва стіл для обер-прокурора з однією йому кріслом і стільцем для чиновника за обер-прокурорским столом, а справа стіл обер-секретарский з цими двома стільцями; проти тронного крісла аналой для доповідача, а й за ним трохи осторонь — той самий для протоколіста. Уся взагалі меблі багата, але з стільки вишукана, скільки велична.

На присутственном столі, крім зерцала у середині, хрест, і Євангеліє перед тронним кріслом і Біблія — перед аналоєм доповідача. За тронним кріслом — портрет царюючого Государя, а, по сторін у пьедесталам й у дорогих ковчегах мощі Андрія Первозваного і справжній духовний регламент Петра Великого. У передньому розі образ Спасителя, у задній — величезні стародавні годинники, а, по стінах, в пристойних місцях, двоє чи троє царських портрета. Одне слово, присутственная кімната Святійшого Синоду, чи, як називають офіційно, камера, вражаючи вхідного і величчю, і святістю, видається їй як певна святилище чи як багато оздоблений вівтар, особливо коли персони бувають у мантіях, наприклад, на архієрейських наречениях «4.

Родовитый, вихований, релігійний чтитель монашествующего духівництва, А. М. Муравйов, попри молодість, високо ставився товаришами по службі як обер-прокурор. Таку мета начебто собі поставив й жити Андрій Миколайович, та й святитель Філарет прозрівав подібне завершення його службового просування. Але чоловік мислить, а Господь має. Завдяки лестощів і тонким інтриг обер-прокурором призначили Степана Дмитровича Нечаєва, який через недовгий термін начальствования (1833−1836) завдав присутнім ієрархам і синодалам безліч образ. Зовсім не зважаючи на думку товаришів по службі, цей честолюбець затіяв обмежити архієрейську влада, насамперед відсунути убік опору Синоду — владику Філарета. Спочатку Нечаєв ввійшов у зносини з жандармами і південь від їх — особи писав доноси на архієреїв і синодальных чиновників. Зовні властолюбець вдавав, що журиться і співчуває оклеветанным, насправді усе крутіше будував свої изветы. Наголос робився на чутки, ніби владики самочинно стверджують кандидатури на архиєрейські кафедри, минаючи обер-прокурора і найбільш Государя. Нечаєв намовляє митрополита Філарета скласти виправдувальну записку висловити свою думку з приводу бездоказових чуток. Високопреосвященний підготував таку записку, але вручити її довірив обер-прокурору. А Нечаєву лише цього й треба: на найвищої аудієнції він зіпсував думка владики своїми вигадництвами. Государ розгнівався на знаменитого митрополита, знайшовши у ньому майже противника верховної влади.

Нечаев і далі не зупинявся грішити проти совісті. Він був представляти на твердження Імператору кандидатури архієреїв, не вказаних у записці членів Синоду. Підробка було зійти зі рук, синодалы шукали випадку позбутися брехуна. І випадок такий представився: влітку 1836 року Нечаєв змушений був по сімейним справам надовго відлучитися зі столиці, і відомство залишилося без начальника. Тоді Андрій Муравйов з допомогою товаришів по службі наважився на рішучий крок — змістити Нечаєва. Він поїхав до первенствующему члену Синоду, Петербургському митрополиту Серафіму (Глаголевскому), щоб впросити його ввійти з доповіддю до государю Миколи Павловича про зміну обер-прокурора. Владика погодився і, перебуваючи прийомі в Государя, питанням, ким замінити предместника, назвав графа Миколи Олександровича Протасова, який був правою рукою міністра народного освіти. Згодом скажуть, що це було зроблено із подачі Муравйова, оскільки Протасів, з його гусарськими замашками, суперник несерйозний. До того ж і достойна людина він бездуховний: посидить явище тимчасове і піде, поступившись своє місце Андрію Миколайовичу — «готовому обер-прокурору «5. І Протасів він у начальствующее крісло, але з тимчасово, але в довгі роки (1836−1855). Його обер-прокурорство зазначено розгулом формалізму, збільшенням штатів в Синоді, самодурством в стосунки з духовними особами. Щоправда, граф Протасів исходатайствовал А. М. Муравйову звання камергера, доручив йому видання нового перекладу Правил Вселенських і Помісних Соборов, але це частковості.

В 1837 року Андрію Миколайовичу супроводжує Спадкоємця престолу цесаревича Олександра його паломництво по московським святинь — від Нового Єрусалима до Троїце-Сергієвої лаври. Відвідали вони також Кремль сусідні монастирі. Свої мандри святих місць російським — а Муравйов вже виходив і об'їздив практично всю європейську частину Батьківщини — він намагався описати своїм чуйним пером. Його книжки стали доступними кожному грамотному людині; всюди спасенне читання входила участь у народний ужиток.

Для духовних училищ Муравйов видає тлумачення Символу віри, а нетвердих в вірі молоді — «Листи про врятування світу Сином Божим ». Перебіжчиків в уніатство він викриває в двоєдушності і зраді батьківської традиції. З благословення митрополита Філарета Андрію Миколайовичу розпочинає створення церковно-исторических книжок. В архівних дослідженнях приділяє історії Російської Церкви, при цьому кілька разів відвідує Москву і місто Київ, зустрічається з правлячими архієреями, внаслідок чого отримав закиди із боку Протасова. Після відходу з Синоду владики Філарета Муравйов негайно подав прохання про звільнення (червень 1842 р.). Московський святитель цей вчинок відгукнувся це у листі до Муравйову: «Ваші письменницькі заняття в це час становили діяльну і корисну службу церкві і духовному з освітою. Втішаюся тим, що ви приемлете ту страшну зміну зі увагою і слухняністю до шляхах Провидіння і з християнським світом почуттів » .

Оставив Синод, Муравйов перейшов у загальне присутність Азіатського департаменту, і з 1846 року визначено чиновником особливих доручень у своїй ж відомстві (перебував до 1866 р.). Андрію Миколайовичу вільно мав своїм часом і, мандруючи, міг складати. Ще 1845 року він у Римі, свої міркування поїздці викладав у листах до святителеві Філарету. Коли «Римські листи «надрукували, його з користю прочитали ревнителі Православ’я. Агенти католицизму і уніати, навпаки, підняли гучну хвилю спростувань, вишукуючи й між рядків антипапський відтінок. Особливо шаленів перебіжчик в католицтво князь Микола Борисович Голіцин. У Парижі він видав безбарвну книжку з моїми зауваженнями на «Римські листи «Муравйова, непереконливу і дуже схоластичну. Андрію Миколайовичу довелося відповідати для цієї зауваження, і позицію православного він захистив гідно.

С вересня 1846 по липень 1847 року А. М. Муравйов був у Грузії і Вірменії, і це його останню подорож теж яскраво описав. У 1848 року він відвідав приволзькі міста, яке знайшло відображення у книзі «Думки про Православ'ї під час відвідання Святині російської «. Наступного року — Афон, Єрусалим, Світи Ликийские, де колись перебувала найбільша християнська святиня — мощі угодника Божого Миколи. У Світах Андрію Миколайовичу тужив побачивши руинированного монастиря всесветно шанованого святителя і він вирішив подумки всі сили докласти з його відновлення. Було належить початок збору коштів. Через півстоліття для цієї й інші засоби Імператорська Палестинське суспільство побудує подвір'я і церкву у Барі.

Муравьев писав швидко і багато, книжки немов у величезному числі видавали і перевидавали, одне час коштом графині Анни Олексіївни Орловой-Чесменской. Дворяни, духовенство, купці тоді було головними читачами духовної літератури. Муравйов проклав шлях благочестивої книзі в широкі прошарки російського суспільства, й у його величезна заслуга перед історією Російської Церкви. Звернув увагу Андрій Миколайович і демонічні захоплення Невєров, суворо викриваючи сатанинські культи. У історичних дослідженнях Андрію Миколайовичу звертав особливу увагу на матеріали, раніше не відомі або маловивчені. Він першим опублікував справа про патріархові Никоні, документи зв’язки Російської Церкви з Східними церквами, зібрав безліч свідчень про православних подвижників благочестя, видав 12 книжок житій святих.

Муравьев як церковний публіцист дуже співзвучний своєму часу. Немає жодного істотного питання, поставленого духовним управлінням, який би пішов його відповідь. А зі своїми мрією стати обер-прокурором Муравйов розпрощався лише 1865 року. «Люди не допускають мене бути обер-прокурором, — печаловался він одному знайомому, — але призначення не повз йде — мене тепер слухають і патріархи, і митрополити ». Багато в чому так і було: до його посередництву вдавалися предстоятелі слов’янських Православних церков, та й вітчизняні ієрархи не гребували їм. Що ж до церковного керівництва, то Муравйов стояв за соборне, патріарше правління Росії.

Давно у Андрію Миколайовичу визріла думка залишити Санкт-Петербург і оселитися в Москві. Дмитро Миколайович Шереметєв, син Параски Жемчугової, запропонував Муравйову зайняти флігель у його останкінському палаці. Переїзд відбувся, і Останкіно справило на письменника виключно сприятливе враження. Тут в 1853 року Муравйов розпочав написання книжки «Російська Фиваида на Півночі «— мабуть, однієї з кращих своїх творінь. Робота рухалася швидко, адже північні обителі він відвідував особисто, і спогади легко лягали на папір. Історичних ж джерел у портфелі преизобильно — збирав роками. Книжка жваво відтворює побут і уклад монастирів, заснованих учнями і послідовниками преподобного Сергія. Книжка присвячена великої княгині Олени Павлівни (1806−1873), дружині великого князя Михайла Павловича, покровителькою муз. Чудове твір Муравйова про нашу подорож до північним обителям, на жаль, мало доступно навіть збирачі книжок, оскільки, в на відміну від інших творінь, не перевидавалося до 1999 року, коли видавництво «Прочанин «випустило друком цей чудовий працю, оцінений гідно благочестивими читачами. Тепер видавництво «Прочанин «перевидає іншу рідкісну книжку А. М. Муравйова — «Історія Російської церкви ». Ця праця написано доступним мовою, зміст викладено чітко й ясно, отже православне юнацтво нарешті отримає для читання дуже корисне посібник.

Недолго жив у останкінському палаці Шереметєвих Андрію Миколайовичу. Не доведи Боже обгрунтовуватись письменнику у «чужому домі, тим паче під наглядом дворецьких і різною челяді, і з характером Муравйова та її дивацтвами. «Вижили з Останкина, де мені була така приємно «— фраза невипадкова. У 1854 року Муравйов навідався у Києві. Тут придбав гористий пустир поблизу церкви Андрія Первозванного, велів розчистити його, розвести сад, спершу поставити хату. Але остаточно поміняв Петербург Київ лише після відставки в служби у 1866 року. На той час у Києві серед власного саду вже височів добротний будинок, побудований на зайняті кошти; частку витрат вдалося погасити з допомогою пожертвувань Государя. Тепер літератор й не так творив, скільки говорив: ні один допитливий мандрівник до київським святинь не не було супроводу Андрію Миколайовичу.

В 1869 року до Києва завітала Імператриця Марію Олександрівну, у її почті перебував і Шаляпін Тютчев, хіба що після повернення з родового маєтку Овстуг. Старі приятелі тиждень провели у розмовах, Муравйов водив поета оглядати церковні давнини сивого граду. Спілкування з одним Тютчев відобразив у дивовижних віршах, написаних невдовзі після від'їзду з міста Києва:

Там, де на кількох висоті обрыва Воздушно-светозарный храм.

Уходит ввыспрь — очам напрочуд,.

Как б ширяючий до небес;

Где Первозванного Андрія.

Еще поднесь сяє хрест,.

На небі київському біліючи,.

Святой блюститель цих місць, —.

К стопами його свою обитель Благоговейно прислоня, Живешь ти там — просте житель —.

На схилі трудового дня.

И хто міг без умиленья И нині не вшанувати в тебе Единство життя і стремленья И твердість стійку в борьбе?

Да, багато, багато випробувань Ти переніс і одолел…

Живи ж над суєтне сознанье Заслуг своїх колег та добрих дел;

Но для любові, але для примера, Да переконуються тобой, Что може дієва вера И думки незмінний лад.

В листи-відповіді Андрію Миколайовичу дякував поета за увагу: «Щиро дякую Вам, вельмишановний Шаляпін, за Ваша поетичне послання, що дуже довелося мені до серцю як вираз доброго Вашого мене судження, викладеного в звучних Ваших віршах. Мене це дуже розчулила і втішило і ще більше прикувало мене до скелі Андріївської, яку Ви так мальовничо зобразили «6.

В Києві Муравйов підготував до друку дуже велику листування за митрополитом Філаретом; грошей видання виділив владика Інокентій, і 500 примірників книжки доставили передплатникам. Літературну роботу довелося відкласти. Але діяльна натура не шукає спокою: духовний письменник, очолюючи Володимирське братство, багато сил віддає захисту зовнішнього церковного порядку, виправленню моралі місцевих обивателів.

В початку серпня 1874 року Андрію Миколайовичу серйозно занедужав і 18 числа тієї самої місяці помер. Похований в підземному боковому вівтарі церкви Андрія Первозваного, чиє небесне заступництво він свято поважав все життя. Свою любов до Провозвестнику християнської віри на Русі Муравйов висловив в акафісті апостолові. «Авторська діяльність А. М. Муравйова принесла свого часу безсумнівну користь, доставила йому більшої популярності і подала декларація про місце у історії російської літератури » , — писав некролозі до страти свого приятеля Микола Васильович Путята7. Нині книжки Муравйова знаходять нове життя, знаходячи читачів у середовищі ревнителів вітчизняної православної культури.

Список литературы

1. Муравйов А. М. Ознайомлення з російськими поетами. Київ, 1871. З. 4−5.

2. Пушкін А. З. «Подорож до Святим місцях «А. М. Муравйова / ПСР. Т. XI. М., 1949. З. 217.

3. Казанський П. З. Спогад про А. М. Муравьеве / Душеполезное читання. 1977. Березень. З. 361.

4. Исмаилов Ф. І. Спогади колишнього синодального секретаря / Мандрівник. 1882. Сентябрь.

5. Цей епізод дуже їдко представлений Миколою Лєсковим в нарисі «Синодальные персони «/ Історичний вісник. 1882. Т. X. З. 373−409.

6. Тютчев Ф. І. Лірика. М., 1965. Т. 3. З. 400.

7. Путята М. У. Нотатки про А. М. Муравьеве / Російський архів. 1876. Кн. 2. З. 357−358.