Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається трьома головними аспектами, що впливають на сучасний розвиток Української держави, а саме: потребою подальшої гармонізації стосунків між її окремими регіонами, поглибленням зв’язків із зарубіжними українцями (діаспорою), необхідністю розвивати культурні відносини з міжнародними громадськими об'єднаннями і добровільними асоціаціями окремих країн. Цінний історичний досвід вирішення цих проблем дає вивчення зарубіжних зв’язків українських громадських організацій Галичини у 20−30-ті роки ХХ ст. Перебуваючи у складі Польщі, вони налагодили стосунки практично зі всіма осередками української еміграції Америки і Європи. Долаючи всілякі перешкоди, галичани прагнули відновити, розширити зв’язки з українською громадськістю Наддніпрянщини, Буковини, Закарпаття, які перебували під владою різних державно-політичних режимів, а також здобути визнання й членство в міжнародних об'єднаннях, налагодити з ними співпрацю тощо.

В умовах демократизації та розбудови громадянського суспільства в Україні дедалі зростатиме роль громадських інституцій як у вирішенні внутрішніх проблем національно-культурного розвитку, так і в розширенні зв’язків з міжнародною спільнотою. В історичному поступі України в досліджуваний та сучасний періоди простежується чимало схожих процесів і явищ. Діючі за міжвоєнних років у Галичині просвітні, жіночі, молодіжні та інші організації на зламі ХХ-XXI століть відновили й поширили свою діяльність в інших регіонах України. Сьогодні вони сприяють зміцненню української соборності через активізацію стосунків з українським зарубіжжям, де існують аналогічні за характером національні інституції. В руслі так званої народної дипломатії, коли головними «акторами» міжнародних відносин починають виступати не лише держави, а й неурядові суб'єкти, добровільні громадські об'єднання отримують необмежені можливості для реалізації ідеї «глобального гуманізму», тобто обміну духовними цінностями, культурного взаємозбагачення, захисту прав людини в загальносвітовому вимірі.

За останні десятиліття в діаспорі та в Україні з’явилося чимало ґрунтовних досліджень, присвячених діяльності громадських організацій щодо вирішення різних питань національного суспільного життя галицьких українців в останній третині XIX — 30-х роках ХХ ст. Однак жодна з них безпосередньо не розкриває їхні зарубіжні зв’язки та міжнародну діяльність. Тож назріла потреба підготовки спеціальної праці, в якій комплексно вивчалися б відносини і співпраця галицько-українських організацій із різними регіонами України, осередками еміграції та зарубіжними об'єднаннями в зазначений період. Усе це й зумовило вибір теми нашого дослідження.

Зауважмо, що така постановка проблеми випливає з домінуючих у теорії міжнародних відносин поглядів, що громадські (недержавні) організації, поряд із державою та іншими суспільними інституціями, повинні виступати самостійними суб'єктами зарубіжних зв’язків, а їхня роль в обміні духовними цінностями та розвитку культурних взаємин зростатиме. Проте їхнім головним «гравцем» виступає насамперед держава, тому в заголовок нашої теми покладено поняття «зарубіжні зв’язки», оскільки воно найбільш оптимально відображає взаємостосунки як із зарубіжними українцями, що проживали в еміграції та в інших регіонах України, які перебували в складі різних державно-політичних систем, так і з міжнародними об'єднаннями та закордонними національними асоціаціями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках науково-дослідної програми Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Етнополітичні та культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи XIX — ХХ ст.».

Об'єктом дослідження є зарубіжні зв’язки українських громадських товариств Галичини, а саме: «Просвіти», «Рідної школи», «Сільського господаря», студентських, жіночих, молодіжних організацій, професійних об'єднань інтелігенції та інших добровільних асоціацій.

Предметом дисертаційного дослідження є зміст, форми, напрями зарубіжних зв’язків і співпраці галицьких товариств із національними установами інших регіонів України (Наддніпрянщини, Буковини, Закарпаття, Волині), з осередками еміграції та міжнародними об'єднаннями й іноземними асоціаціями.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 20−30-ті роки ХХ ст. — час перебування Галичини у складі Польської держави. Умовною нижньою межею є 1920 рік, коли після доби воєнного занепаду українські товариства почали відновлювати свою діяльність та адаптуватися до умов нового політичного режиму. Верхня межа -1939 рік, коли зі встановленням в Галичині радянської влади досліджувані організації припинили своє існування.

Територіальні межі дисертаційної роботи багатовекторні, що зумовлено предметом і завданнями дослідження. Передусім вони охоплюють Галичину, де діяли зазначені громадські об'єднання. У полі зору нашого дослідження також були інші історико-географічні регіони України (Наддніпрянщина, Закарпаття, Буковина, Волинь) та осередки української еміграції Америки та Європи, з якими галицькі українці підтримували різного роду контакти. Це ж стосується й тих зарубіжних країн, де існували міжнародні об'єднання та національні асоціації, з якими галицько-українські організації вступали у зносини.

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні взаємозв'язків українських громадських організацій Галичини з громадськістю інших регіонів України, з осередками української еміграції та з однотипними міжнародними об'єднаннями й національними асоціаціями зарубіжних країн у зазначений період.

Її реалізація передбачає розв’язання таких головних завдань:

Ё узагальнити доробок української та зарубіжної історіографії у висвітленні даної теми, проаналізувати її джерельну базу;

Ё здійснити ретроспективний аналіз організаційно-ідеологічного становлення українських громадських товариств Галичини наприкінці XIX — у 30-х роках ХХ ст.;

Ё з’ясувати передумови й початки зарубіжних контактів галицько-українських товариств у кінці XIX — на початку ХХ ст.;

Ё дослідити тенденцію загальнонаціональної «уніфікації» українського громадського руху, що охопила як різні регіони України, так і осередки еміграції;

Ё показати зміст, форми, напрями взаємостосунків громадськості Галичини з організованим українством інших регіонів України та еміграції, узагальнити здобутки їхньої співпраці у вирішенні національно-культурних та соціальних проблем;

Ё висвітлити боротьбу галицько-українських товариств за визнання і здобуття членства у міжнародних громадських об'єднаннях та налагодження взаємозв'язків з однотипними зарубіжними асоціаціями;

Ё з’ясувати форми, напрями та здобутки співробітництва галицьких товариств із міжнародною спільнотою.

Методологічну основу дисертаційної роботи становлять принципи наукової об'єктивності й історизму. При викладі основного матеріалу застосовувалися спеціальні методи історичного дослідження, передусім проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та історико-типологічний. Це дозволяє встановлювати причинно-наслідкові зв’язки досліджуваних процесів і явищ, визначати головні тенденції їхнього розвитку, а також сприяє об'єктивному висвітленню різних аспектів обраної теми. міжнародний громадський галичина співробітництво.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у спробі комплексного дослідження зарубіжних зв’язків українських громадських організацій Галичини у 1920;30-ті роки, оскільки раніше науковці зосереджували увагу на їх організаційному розвитку та суспільній діяльності в межах краю. Тож в їхніх працях ця проблема висвітлювалася лише фрагментарно і поверхнево.

Дисертація підготовлена на матеріалах архівних документів і періодичних видань, значна частина яких уперше вводиться до наукового обігу. На основі джерел, різнопланової наукової і мемуарної літератури відтворена панорама широких всебічних зв’язків та співпраці галицько-українських громадських товариств із українством різних регіонів України, з осередками української еміграції, а також із міжнародними об'єднаннями та національними асоціаціями зарубіжних країн. Комплексно з’ясовано таке явище, як «уніфікація» українського громадського життя, коли за прикладом Галичини ідентичні громадські об'єднання розгорнули діяльність як в інших регіонах України, так і в еміграції. Проаналізовано й узагальнено форми і напрями, труднощі та здобутки співпраці між ними у вирішенні злободенних проблем культурного і соціального розвитку. Комплексно показана боротьба українських студентських, жіночих, молодіжних, просвітніх організацій, об'єднань інтелігенції за їхнє членство в однотипних міжнародних та всеслов’янських об'єднаннях.

Теоретичне і практичне значення наукового дослідження полягає в тому, що викладений у ньому фактологічний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при написанні наукових праць з історії суспільних рухів та міжнародних відносин України, а також при підготовці навчально-методичних посібників, навчальних програм загальних і спеціальних курсів з дисциплін історичного і політологічного циклів. Практичне значення результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що узагальнений у ній історичний досвід може бути використаний сучасними громадськими організаціями України для вдосконалення, поглиблення діяльності щодо зміцнення зв’язків між її окремими регіонами та з діючими в діаспорі інституціями. Це сприятиме зміцненню етнонаціональної єдності та соборництва українства. Врахування практики здійснення громадських зарубіжних зв’язків у 1920;30-ті роки сприятиме динамізації та успішному розгортанню міжнародної діяльності неурядових організацій України та налагодженню їхньої співпраці з національними асоціаціями зарубіжжя у вирішенні актуальних проблем культурного і соціального розвитку.

Особистий внесок дисертанта полягає у проведенні пошукової роботи та обробці матеріалів, формулюванні наукових положень і висновків роботи. Наукові розробки дисертанта викладені у 8 публікаціях.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Викладені в ній теоретичні положення апробовані у виступах на Міжнародній науковій конференції «Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ» (23−26 червня 2005 р., м. Ніжин); Першій міжнародній науковій конференції «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті» (8−10 березня 2006 р., м. Львів); другій Міжнародній науковій конференції «Соборність України і виклики часу» (19−20 травня 2005 р., м. Переяслав-Хмельницький); II Міжнародному науковому семінарі «Кайдлівські читання» (28−29 травня 2005 р., м. Чернівці); Міжнародній науковій конференції «Ідея опіки дітей і молоді в історико-педагогічній науці» (24−25 листопада 2005 р., м. Івано-Франківськ); Третій науковій краєзнавчій конференції «Історичні пам’ятки Галичини» (19 листопада 2004 р., м. Львів); Всеукраїнській науковій конференції «Роль УГКЦ у розбудові української нації і держави в ХХ ст.» (5 листопада 2004 р., м. Івано-Франківськ). Основні положення дисертації викладені у восьми наукових статтях, три з яких надруковані у фахових виданнях.

Структура роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Робота має обсяг 215 сторінок, з них основного тексту 179 сторінок.