Комплекс економіко-математичних моделей системи попередження банкрутства підприємства

ВСТУП Ринкові відносини в економіці Україні супроводжуються кризою платежів, виникненням взаємної заборгованості суб'єктів господарювання, накопиченням боргів, що вимагає державного регулювання і управління процесом повернення заборгованості, стабілізації розрахунково-платіжної дисципліни за умови збереження господарюючого суб'єкта як економічно функціонуючої одиниці в економічному механізмі країни.

Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Банкрутство як елемент ринкових відносин стало реальністю української економіки.

Проблема банкрутства загрожує багатьом підприємствам України. В період з січня по вересень 2011 року в Україні налічувалось 45,3% збиткових підприємств. Харківська область входить до групи лідерів в Україні по чисельності збиткових підприємств.

Ціль роботи — побудова комплексу економіко-математичних моделей системи попередження банкрутства підприємства.

Об'єктом роботи є процеси фінансової діяльності підприємства. Предметом виступають економіко-математичні моделі попередження банкрутства.

Під час виконання даної роботи були поставлені та вирішені наступні задачі:

аналіз теоретичних основ банкрутства;

аналіз існуючих моделей і методів оцінки банкрутства підприємства;

побудова нейронечіткої моделі оцінки банкрутства підприємства;

побудова моделей прогнозування значень показників фінансового стану;

розробка системи санаційного управління підприємством.

Для цього використовувалися нечіткі нейромережеві моделі та моделі експоненціального згладжування.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Теоретичні основи банкрутства Ринкові відносини в економіці Україні супроводжуються кризою платежів, виникненням взаємної заборгованості суб'єктів господарювання, накопиченням боргів, що вимагає державного регулювання і управління процесом повернення заборгованості, стабілізації розрахунково-платіжної дисципліни за умови збереження господарюючого суб'єкта як економічно функціонуючої одиниці в економічному механізмі країни.

Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Банкрутство як елемент ринкових відносин стало реальністю української економіки. За останні роки в Україні помітна стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств, динаміка якої наведена у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Динаміка показників банкрутства підприємств

Банкрутство об'єкта підприємницької діяльності дуже пов’язане з погіршенням його фінансової активності та зумовлено отриманням численних збитків. Враховуючи данні Державного комітету статистики України, в період з 2002 до 2009 року кількість підприємств, які отримали збитки, значно зросла. Тобто якщо у 2002 році приблизно 39 відсотків усіх підприємств отримали збитки, то у 2009 році ця цифра зросла до 47 відсотків.

Проблема банкрутства загрожує багатьом підприємствам України. В період з січня по вересень 2010 року в Україні налічувалось 45,3% збиткових підприємств. На рис. 1.1 зображена діаграма, яка ілюструє підприємства за регіонами, які одержали збиток у відсотках до загальної кількості. Харківська область входить до групи лідерів в Україні по чисельності збиткових підприємств.

Рис. 1.1. Підприємства у регіональному розрізі, які одержали збитки в період з січень по вересень 2010р.

В Україні наслідками визнання боржника банкрутом є припинення підприємницької діяльності боржника. Банкрут вже не може отримувати прибуток, займатися комерційною діяльністю; всі грошові зобов’язання та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (боргові зобов’язання) вважаються такими, що настали; за борговими зобов’язаннями, що виникли у процедурі банкрутства, припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу) та інших економічних санкцій; відомості про фінансове становище боржника перестають бути конфіденційними або становити комерційну таємницю. Це пов’язано з тим, що сам факт визнання боржника банкрутом вже говорить про фінансове становище господарюючого суб'єкта. Всі операції з реалізації майна боржника або передачі в користування третім особам мають відбуватися виключно в порядку, встановленому третім розділом Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ліквідатор зобов’язаний відчужувати майно банкрута на конкурентних засадах з метою проведення розрахунків з кредиторами. При цьому арешт або обмеження щодо майна банкрута скасовується. Не залежно від того, хто накладав арешт: суд, державний виконавець, слідчий і т.д. Майно банкрута повинно бути вільним від будь-яких обмежень, тому що воно підлягає розпродажу; вимоги кредиторів за зобов’язаннями, що виникли в процедурі банкрутства повинні пред’являтися виключно в межах термінів ліквідаційної процедури; виконання зобов’язань боржника допускаються у випадках і порядку, встановлених третім розділом Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Це можливо при оплаті комунальних платежів, орендної плати, послуг з охорони об'єктів і т.д.

На сьогодні не існує єдиного визначення поняття «банкрутство». Тому потрібно виділити юридичне та економічне визначення цього терміну.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: банкрутство це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через застосування ліквідаційної процедури.

Наведене визначення банкрутства має як переваги, так і недоліки. До переваг слід віднести, по-перше, визначення того, що факт банкрутства встановлюється виключно господарським судом. Тобто, сама неспроможність суб'єкта господарювання задовольнити вимоги кредиторів не може ототожнюватися з банкрутством. До того часу, поки цей факт не буде визнаний судом не може йти мова про банкрутство. По-друге, банкрутство визначається як нездатність відновити платоспроможність. Термін «платоспроможність» в Законі не визначається, але його можна розуміти, як антонім до терміну «неплатоспроможність», трактування якого в цьому ж законі: «неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку оплати грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати, а також зобов’язання по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Також у цьому Законі виділені чотири види злочинів: фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства (навмисне банкрутство), приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства. Розглянемо їх тлумачення.

Фіктивне банкрутство завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність виконати вимоги кредиторів і зобов’язання перед бюджетом за умови, що такі дії заподіяли велику матеріальну шкоду державі чи кредиторам.

Доведення до банкрутства — умисне з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості або ж в інтересах третіх осіб вчинення дій призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарювання, якщо це завдало БМВ державі чи кредитору.

Приховування стійкої фінансової неспроможності умисне приховування своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові.

Незаконні дії у разі банкрутства вчинені навмисно і заподіяли БМВ: приховування майна або майнових зобов’язань, відомостей про майно; передача майна в інше володіння; відчуження або знищення майна; фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають фінансово-господарську діяльність.

Юридичне визначення не може повною мірою визначити сутність терміну «банкрутство». Для повного визначення його суті була вивчена література [5, 21, 52, 56, 57, 58].

У результаті досліджень можна зробити висновок про відсутність істотних відмінностей у визначенні терміну «банкрутство» різними авторами, а несуттєві відмінності пов’язані, головним чином, з різними періодами часу.

Проаналізувавши наведені визначення, слід зазначити, що більшість авторів при визначенні сутності терміну «банкрутство» використовують поняття: неплатоспроможність боржника та непогашення зобов’язань.

Так Голощапов Н. А. [31], Райзберг Б. А. і Лозівський Л.Ш. трактують банкрутство підприємства як «нездатність боржника платити за своїми зобов’язаннями, повернути борги у зв’язку з відсутністю у нього коштів». Якщо дослідники мають на увазі відсутність грошових коштів, то це може бути тимчасовим явищем, яке не обов’язково призводить до банкрутства. Практика показує, що банкрутами можуть виявитися і рентабельні підприємства, у яких є грошові кошти. Відсутність у підприємства грошових коштів і матеріальних цінностей в загальному при наявності боргів — дуже рідкісна ситуація, яка має місце, якщо сума збитків дорівнює сумі власних і залучених коштів.

Трохи іншу позиції займають Шеремет А. Д. та Сайфулін Р.С., які під банкрутством розуміють «нездатність фінансувати поточну операційну діяльність і погасити строкові зобов’язання». Це визначення описує неплатоспроможність підприємства, а не банкрутство, тому що банкрутство може констатувати тільки рішення суду.

Бернар І. і Коллі Ж.-К. дають наступне трактування банкрутства: «стан неплатоспроможності з вини дебітора, встановлене в судовому порядку». Це твердження не може бути вірним тому, як банкрутство може наступити не тільки через дебіторської заборгованості.

Як вважає Малига В. А., необхідно враховувати, що неплатоспроможність може бути касовою (відносною) та балансовою (абсолютною).

Касова неплатоспроможність обумовлена?? тимчасовою відсутністю грошових коштів на момент розрахунків з кредиторами внаслідок дебіторської заборгованості або інших причин, не пов’язаних з незадовільною структурою балансу боржника.

Балансова неплатоспроможність пов’язана з перевищенням зобов’язань над активами або з їх рівністю.

Необхідно відзначити, що різниця між цими термінами має велике значення для встановлення моменту визнання боржника банкрутом. Якщо господарським судом встановлено факт відносної неплатоспроможності суб'єкта, то це не означає, що останній повинен визнаватися банкрутом. Це пов’язано з тим, що неплатоспроможність через деякий час може бути усунена. У такому випадку суб'єкт може продовжувати свою діяльність.

Ключовим моментом у визначенні будь-якої неплатоспроможності є грошові зобов’язання. Згідно Цивільного Кодексу України зобов’язання — це правовідношення, у якому одна сторона (боржник) повинна вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати власність, зробити роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань.

Грошове зобов’язання — зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших умовах, передбачених цивільним законодавством України.

Отже, при визначенні поняття «банкрутство» потрібно використовувати такі положення:

факт банкрутства визначається тільки господарським судом, до цього моменту можна говорити лише про ступінь ймовірності банкрутства;

банкрутом може бути тільки особа, що має тільки повної неплатоспроможністю;

підприємство визнається банкрутом тільки в разі нестачі коштів для подальшого його функціонування після задоволення вимог кредиторів.

Підсумувавши всі трактування терміну «банкрутство» можна визначити його наступним чином. Банкрутство — міра економічної та юридичної відповідальності господарюючого суб'єкта, виражена в припиненні його господарсько-фінансової діяльності за рішенням суду, у зв’язку з нездатністю задовольнити визнані правомірними вимоги кредиторів і виконати зобов’язання перед бюджетом через перевищення заборгованості над вартістю його майна. Сформульоване визначення дозволяє з'єднувати економічний та юридичний підхід до розуміння банкрутства і тим самим більш точно відобразити його сутність з метою ефективного управління інститутом банкрутства і економікою в цілому в умовах повної економічної самостійності господарюючих суб'єктів.

В економічній літературі [14, 31, 53, 59] найбільш часто акцентують увагу на таких ознаках, які вказують на кризовий стан підприємства:

призупинення поточних платежів;

зміни в структурі (активу і пасиву) балансу і звіту про фінансові результати;

зміни у співвідношенні дебіторської та кредиторської заборгованості;

затримки з наданням фінансової звітності;

зменшення грошових коштів на розрахункових (поточних) рахунках підприємства;

невиконання договірних зобов’язань, втрата основних постачальників і замовників;

зниження обсягів діяльності, низька заробітна плата.

Слід зауважити, що окремі перераховані ознаки носять спірний характер. Так, підлягає сумніву віднесення до ознак банкрутства без додаткових застережень зменшення грошових коштів на рахунках підприємства. Адже причин зменшення може бути безліч: проведення реконструкції, модернізації або нового будівництва та інші. Навіть відсутність грошей на поточному рахунку, але без порушень платіжної дисципліни по відношенню до кредиторів і держави, можна розцінювати як ознаку хорошої роботи фінансової служби підприємства, а не як ознаку банкрутства.

Твердження Артеменко В. Г. і Беллендер М. В., що в якості «перших сигналів банкрутства можна розглядати затримки з наданням фінансової звітності» також недостатньо обґрунтовані. Банкрутство для таких підприємств, звичайно, теоретично може настати через постійну сплату підприємством штрафних санкцій, та й то якщо керівник підприємства не практикує відшкодування нанесеного підприємству збитку з винних осіб. Більшою мірою зазначена Артеменко В. Г. та Беллендер М. В. причина свідчить про недоліки роботи служби обліку на підприємстві та відсутності контролю з боку керівництва.

Аналіз показує, що до ознак кризового стану підприємств слід віднести відсутність прибутку і збитковість, на відміну від твердження Скворцова М. М., який відзначає, що «не можна ототожнювати банкрутство з нерентабельністю і збитковістю». Звичайно, необхідно враховувати можливість виникнення збитків у результаті цінової політики держави, високих податків і зборів, але в цьому випадку ідентичність спостерігалася б у всіх підприємствах або у підприємств певних галузей. У звичайних рівних умовах часта або постійна збитковість у підприємства як раз свідчить або про кризу управління, або про кримінальні методи ведення бізнесу, що може призвести як до банкрутства підприємства, так і до кримінальної відповідальності його керівників. Відсутність прибутку можна не вважати ознакою банкрутства тільки для планово збиткових суб'єктів.

Таким чином, слід виділити шість основних ознак, що характеризують кризовий фінансовий стан підприємства (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Зовнішні ознаки банкрутства підприємства Однак найважливішою зовнішньою ознакою для управління банкрутством слід вважати призупинення поточних платежів боржника за своїми зобов’язаннями, так як саме прострочення платежу визначає право кредиторів на відкриття арбітражного провадження у справі про банкрутство боржника.

Сутність банкрутства, встановлення відмінностей його від неспроможності, а також критеріїв і ознак свідчать про те, що банкрутством можна управляти через оцінку стану підприємств, встановлення контролю над появою ознак банкрутства у суб'єкта господарювання.

1.2 Причини та види банкрутства підприємства Виникнення загрози банкрутства суб'єкта господарювання може бути обумовлено низкою причин, врахування яких вельми важливе при здійсненні управління таким суб'єктом, особливо на стадії арбітражного провадження, коли вирішується подальша доля боржника — призначення ліквідаційної або санаційної процедур.

Причинно-наслідкова залежність виникнення банкрутства господарюючих суб'єктів має недостатню наукову розробленість, а значить, є проблемну область при здійсненні управління такими суб'єктами. Відсутність чіткої й науково обґрунтованої класифікації причин виникнення банкрутства перешкоджає їх відстеженню, накопиченню та усуненню, що не сприяє зниженню числа розглянутих справ про банкрутство в Україні, подолання кризи платежів та стабілізації економіки регіонів і країни в цілому.

Так, у значній частині літературних джерел [9, 34, 52, 76, 84] причини банкрутства як такі взагалі не розглядаються. Економістами вивчалися: фактори спроможності, негативна дія яких, на думку авторів (Федотов А.В., Слабіков Г. В., Соколіціна А.С. [34]), і призводить до банкрутства; фактори виникнення кризових ситуацій та банкрутства (Іванов Г. П., Бєляєв С.Г., Семаніхін А.І., Борисов Г. Г., Межиров Б. Л. [9]) або причини не розглядаються взагалі (Чеботар Ю.М., Шеремет А. Д., Сайфулін Р.С., Астахов У. П. [84, 86]).

Однак слід зазначити, що причин, за якими окреме підприємство може стати банкрутом, досить багато. Тому, як показують дослідження, немає необхідності намагатися перерахувати всі можливі причини, та це й навряд чи можливо. Досить вказати напрями їх виникнення, об'єднавши причини в окремі групи і підгрупи з метою подальшої каталогізації для побудови методик виявлення, усунення або впливу на них. Це дасть можливість визначити часткову значимість причин і сконцентруватися на усуненні чи ослабленні впливу тих з них, які мають велику значущість або частоту прояву у виникненні банкрутства суб'єктів.

Таким чином, в процесі управління банкрутством з’явиться можливість каталогізувати і накопичувати в часі і причини, і методи їх усунення. Цьому має сприяти наявність науково обґрунтованої класифікації.

За формою виникнення причини слід поділяти на зовнішні і внутрішні. Зовнішні - не залежать від діяльності підприємства, тобто причини, що створюють умови господарювання, а внутрішні - причини, пов’язані безпосередньо з діяльністю суб'єкта господарювання. У класичній ринковій економіці, як відзначають зарубіжні дослідники, одна третя провини за банкрутство підприємства падає на зовнішні фактори і дві треті - на внутрішні. На думку Г. П. Іванова, в сучасних умовах характерна зворотна пропорційність причин виникнення банкрутства, на відміну від класичної ринкової, тобто дві треті - зовнішні і одна третя — внутрішні причини.

До зовнішніх причин виникнення кризового стану підприємства можна віднести:

— зменшення обсягу національного доходу країни;

— зростання інфляції;

— нестабільність валютного ринку країни;

— зменшення рівня реального доходу населення;

— зростання безробіття;

— зменшення попиту, підкріпленого коштами;

— політична нестабільність;

— складність процедури кредитування та залучення інвесторів.

До внутрішніх причин виникнення банкрутства відносяться:

— велика частка постійних витрат на підприємстві

— надмірна частка позикового капіталу

— велика частка короткочасних джерел залучення капіталу

— велика вартість позикового капіталу

— збільшення дебіторської заборгованості

— неякісний фінансовий менеджмент

— відсутність системи санаційного і антикризового управління підприємством

— високий рівень зносу основних засобів

— недолік оборотних активів на підприємстві

За природою виникнення причини можна підрозділити на:

— кібернетичні на макроі мікрорівні;

— культурно-етичні;

— випадкові;

— злочинні.

Кібернетичні причини досить широко висвітлені в економічній літературі в роботах проф. Кузіна Б.І., проф. Скворцова Н.І., Артеменко В. Г., Беллендер М. В., Іванова Г. П. На макрорівні до них відносяться: недосконалість фінансової, грошової, кредитної, податкової систем, нормативної і законодавчої бази реформування економіки, високий рівень інфляції. Тобто причини, пов’язані з управлінням економікою країни. Відсутність чіткої законодавчої бази банкрутства, достатньої розробленості адміністративної та кримінальної відповідальності за банкрутство, дієвого органу управління банкрутством як на рівні держави, так і в регіонах, законодавчо закріпленої необхідності проведення аналізу та відсутність розроблених методик його проведення також є причинами виникнення банкрутства. Тобто причинами, пов’язаними з управлінням інститутом банкрутства.

До кібернетичним причин виникнення банкрутства на мікрорівні відносяться причини, зазначені Артеменко В. Г., Беллендер М. В. як суб'єктивних причин, які доцільно, з метою управління, розділити на підгрупи: стратегія і тактика роботи підприємства; кваліфікаційний склад керівників та співробітників; внутрішньо економічні.

Випадкові причини — причини, що викликали неплатоспроможність боржника не з власної вини, а внаслідок непередбачених обставин, наприклад, стихійного лиха, неспроможності його боржника.

Злочинні причини безпосередньо пов’язані з етичної стороною учасників економічних відносин і проявляються через ухилення від оподаткування, не повернення кредитів і їх привласнення, а також привласнення грошей вкладників, для чого з метою уникнення відповідальності використовується механізм банкрутства як інструмент для закриття підприємства, тобто в бажанні частини керівників підприємств отримання наживи. Щоб закрити підприємство необхідно провести аудит, сплатити держмито, пройти процедури закриття в податковій інспекції та виконкомі, що вимагає значних фінансових витрат і часу. У той же час, щоб закрити підприємство за процедурою банкрутства, необхідно сплатити 85 грн. держмита і подати оголошення в газету, що звільняє від турбот, значної частини фінансових витрат, а при наявності кредитора-заявника — і від необхідності проводити аудит.

Особами, які створили ситуацію банкрутства, можуть бути [76]:

— сам боржник;

— ділові партнери;

— треті особи.

Так, причинами виникнення банкрутства можуть служити дії самого боржника, дії партнерів — невиконання ними договірних зобов’язань, затримки в розрахунках, банкрутство партнера, а також неузгодженість рішень.

За характером виникнення причин до джерела нанесення шкоди їх слід поділити на причини, що створюються:

— власними діями боржника (умисні або ненавмисні);

— діями третіх осіб;

— непередбаченими ситуаціями — природними катаклізмами та стихійними лихами, виробничими аваріями.

За час дії причин їх можна підрозділити на:

— короткочасні;

— тривалої дії.

Прикладом причин короткочасної дії може слугувати відсутність дозволу на постачання товару, затримки в розрахунках. Причини тривалої дії - помилки та упущення в управлінні підприємством.

По можливості впливу підприємства на причини виникнення банкрутства їх слід поділити на причини, що:

— усуваються самим підприємством (неплатоспроможність, погане керівництво і т.п.);

— важко усуваються (корекція законодавства тощо);

— не усувається (стихійні лиха, нещасні випадки).

По можливості діагностування та прогнозування причин банкрутства можна виділити причини, що:

— діагностуються (на самому підприємстві);

— прогнозуються (платоспроможність ділових партнерів при укладанні договорів);

— не піддаються прогнозуванню (банкрутство ділових партнерів, природні катаклізми та стихійні лиха, виробничі аварії).

Вивчення причинної залежності виникнення банкрутства господарюючих суб'єктів за запропонованою класифікацією необхідне у будь-якому випадку. Тобто, якщо в процесі арбітражного провадження виявляються злочинні факти, то справи потрапляють до прокуратури і подальший розгляд справ вимагає вже управління відповідно до Кримінального кодексу України та впровадження відповідних заходів.

Проведений аналіз дозволив класифікувати причини банкрутства за сім'ю ознаками, які представлені на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Класифікація причин банкрутства суб'єкта господарювання На схемі можна побачити, що причини банкрутства класифікуються за сьома основними групами: за формою виникнення, за природою виникнення, за особам, які створили ситуацію банкрутства, за характером виникнення причин банкрутства, за часом дії, по можливості впливу підприємства на причини банкрутства, по можливості діагностування та прогнозування причин банкрутства.

Також потрібно відзначити ті причини, які обумовлені тенденціями розвитку сучасної економіки і суспільства, а саме:

— посилення ролі транснаціональних компаній (ТНК), збільшення великих компаній через процеси злиття, об'єднання, а отже зростання рівня конкуренції [70];

— зростання вимог та потреб споживачів до продукції підприємств;

— зростання частки наукомістких продуктів і послуг;

— значне скорочення життєвого циклу товарів та послуг;

— взаємозалежність економік різних країн і можливість виникнення ефекту доміно під час фінансово-економічних криз та банкрутств підприємств;

— зростання кількості терористичних актів у світі, що може спричинити фінансові та економічні кризи;

— зростання обмежень щодо захисту навколишнього природного середовища та активна діяльність природоохоронних організацій;

— іnternet-злочини та віртуальні махінації;

— зростання природних катаклізмів та кількості техногенних аварій;

— динамічність та турбулентність розвитку світової економіки;

— внутрішні корпоративні скандали.

Результати дослідження причин виникнення банкрутства дозволяє виділити види банкрутства:

— просте;

— випадкове;

— фіктивне;

— приховане;

— умисне.

Банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності може кваліфікуватися як випадкове, якщо боржник став неплатоспроможним не з власної вини, а внаслідок непередбачених обставин — стихійне лихо, затримки в розрахунках, неплатоспроможність, банкрутство його боржників тощо.

Просте банкрутство — банкрутство, що виникло з необережності, в результаті дії причин, які відносяться безпосередньо до господарювання суб'єкта.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами банкрутство, що виникло з необережності, аналогічним чином визначається в сучасному законодавстві Італії, Швеції, Німеччини, Франції і тягне за собою кримінальну відповідальність, на відміну від законодавства України.

Фіктивне банкрутство — завідомо неправдива офіційна заява громадянина-засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина-суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом.

Приховане банкрутство — навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам.

Умисне банкрутство — це доведення до банкрутства з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної школи державі чи кредитору Для економіки України на сучасному етапі характерні всі три виділені види банкрутства. Відповідно до чинного законодавства особами, ініціювали арбітражне провадження у справах про банкрутство, можуть бути як кредитори, так і сам боржник. Отже, можна виділити наступні форми банкрутства: примусову (за заявою кредиторів або прокурора) й ініціативну (за заявою самого боржника).

Таким чином, в результаті дослідження доведено, що з метою управління банкрутством відсутність причинно-видової класифікації є значним недоліком.

Отже, основи причинно-видової класифікації банкрутства:

— визначають підхід до управління банкрутством;

— дозволяють врахувати напрямки виникнення банкрутства та слідчу їх залежність;

— забезпечують виявлення упущень у законодавчій базі, що регулює процес управління банкрутством;

— створюють умови для проведення цілеспрямованих досліджень та розробки заходів і методів з організації управління процесами банкрутства суб'єктів.

Так як банкрутство боржника може виникнути випадково, закономірно діяти зважаючи на злочинні дії його посадових осіб, та необхідні і різні методи управління процесом банкрутства таких суб'єктів, які дозволять правильно функціонувати підприємству.

1.3 Аналіз сучасних методів і моделей оцінки ризику банкрутства Зарубіжні дослідження в області моделювання банкрутства характеризуються розвиненою теоретичною базою різних методологічних підходів і істотним обсягом отриманих на практиці результатів. Дана область корпоративних фінансів привернула увагу дослідників різних країн, які прагнули реалізувати свої теоретичні задуми у вирішенні суто практичного завдання. За останні 40 років розроблено не один десяток моделей прогнозування банкрутства підприємства з використанням великої кількості методологічних підходів. Інтерес до даної галузі почасти пояснюється тим, що моделювання банкрутства компанії цікаво не тільки підприємствам різних форм власності, а й державним органам управління. Банкрутство компанії зачіпає інтереси широкого кола учасників ринкових відносин: власників і працівників підприємства, його контрагентів, бюджети певних рівнів. Наслідки банкрутства залежать, в основному, від величини фінансово-господарської діяльності компанії. Наприклад, банкрутство великого підприємства може завдати відчутної шкоди економіці не лише регіону, але і країни в цілому.

Серед усієї сукупності методів, на основі яких відбувається моделювання банкрутства компанії, використаних у зарубіжних дослідженнях, можна виділити дві множини: класичні статистичні методи та альтернативні до них. Класифікація та склад кожного безлічі представлений на рис. 1.4.

Моделювання банкрутства за допомогою класичних статистичних методів реалізовано в наступних одноперіодних моделях класифікацій або статистичних моделях: моделі одновимірного аналізу, моделі індексу ризику, моделі множинного дискримінантного аналізу, моделі логіт-аналізу, моделі пробіт-аналізу.

Сутність даних методологічних підходів полягає в процедурі класифікацій компанії на групу компанії - банкрутів або компанії - не банкрутів з певним ступенем точності. Коли об'єкт відноситься до групи компаній-банкрутів, це означає, що він збанкрутує в наступному році (вибірка оцінюється в періоді t+1). Значить, процес класифікації може розглядатися як прогнозування банкрутства компанії в періоді t+1.

Інші методи оцінюють банкрутство в більш довгостроковій перспективі, тобто з якоїсь ймовірністю підприємства може стати банкрутом через 2−3 і більше років. Оцінка банкрутства на довгостроковий період більш трудомісткий і вимагає більш об'ємну інформаційну базу.

Діагностика банкрутства в залежності від мети і суб'єкта проведення може мати на увазі використання різних методів та інструментів. У зарубіжній практиці для її проведення використовують математичні моделі, за допомогою яких формують узагальнюючий показник фінансового стану — його інтегральну оцінку. Серед таких моделей найбільше поширення отримали модель Альтмана, модель Романа Лиса, метод рейтингових оцінок фінансового стану (Сайфуліна Р.С., Кадікова Г. Г.), R-модель ризику банкрутства, модель Таффлера, модель Фулмера, модель Спрінгейта. Серед вітчизняних моделей діагностики найпоширенішою є модель Терещенка, яка застосовується для діагностики банкрутства підприємства на багатьох об'єктах господарювання.

Рис. 1.4. Класифікація методологічних підходів до моделювання банкрутства підприємств Діагностика банкрутства в залежності від мети і суб'єкта проведення може мати на увазі використання різних методів та інструментів. У зарубіжній практиці для її проведення використовують математичні моделі, за допомогою яких формують узагальнюючий показник фінансового стану — його інтегральну оцінку. Серед таких моделей найбільше поширення отримали модель Альтмана, модель Романа Лиса, метод рейтингових оцінок фінансового стану (Сайфуліна Р.С., Кадікова Г. Г.), R-модель ризику банкрутства, модель Таффлера, модель Фулмера, модель Спрінгейта. Серед вітчизняних моделей діагностики найпоширенішою є модель Терещенка.

Модель Терещенка існує у двох варіантах. Перший — універсальна модель, яка включає розрахунок шести показників і побудована на основі даних 850 підприємств, які функціонують у різних галузях промисловості. Друга — включає десять показників і враховує галузеву приналежність підприємства.

Розглянемо основні моделі прогнозування банкрутства підприємства. Модель Альтмана — одна з перших моделей оцінки ймовірності банкрутства підприємства, яка ґрунтується на методах багатофакторного дискримінантного аналізу (MDA). Z-модель Альтмана являє собою статистичну модель, яка на основі оцінки показників фінансового стану і платоспроможності компанії дозволяє оцінити ризику банкрутства і розділити господарські суб'єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів за чотирма класами кризи. Точність моделі досить висока на інтервалі 1−2 роки. Модель має такий вигляд:

(1.1)

де: K1 — відношення власного оборотного капіталу до суми активів;

K2 — відношення нерозподіленого прибутку до суми активів;

K3 — відношення прибутку до сплати відсотків до суми активів;

K4 — відношення ринкової вартості власного капіталу до притягнутого капіталу;

K5 — відношення обсягу продажів до суми активів.

У результаті підрахунку Z — показника для конкретного підприємства робиться висновок:

— якщо Z < 1,81 — дуже висока ймовірність банкрутства;

— якщо 1,81? Z? 2,7 — висока ймовірність банкрутства;

— якщо 2,7? Z? 2,99 — середня ймовірність банкрутства;

— якщо Z? 3 — незначна ймовірність банкрутства.

Модель Фулмера класифікації банкрутства була створена на підставі обробки даних шістдесяти підприємств — 30 потерпілих крах і 30 нормально працювали — з середнім річним балансом в 455 тисяч американських доларів. Початковий варіант моделі містив 40 коефіцієнтів, остаточний використовує всього дев’ять. Точність прогнозів, зроблених за допомогою цієї моделі на рік вперед, — 98%, на два роки — 81%.

Модель Фулмера враховує велику кількість чинників, тому і за обставин, відмінних від оригінальних, працює стабільніше, ніж інші методики. Крім того, модель враховує і розмір фірм, що, напевно, справедливо як в Америці, так і в будь-якій іншій країні з ринковою економікою. Модель з однаковою надійністю визначає як банкрутів, так і працюючі фірми.

Модель складається з дев’яти показників інтегрованих в єдиний коефіцієнт. У залежності від значення кінцевого коефіцієнта підприємство може бути віднесено до класу надійних або приречених на банкрутство. Вона застосовується:

— комерційними підприємствами — для аналізу можливості загрози можливого банкрутства (втрати платоспроможності);

— аудиторськими компаніями — для складання висновку про фінансовий стан (перспектив банкрутства) підприємства — замовника;

— потенційними контрагентами та акціонерами підприємства — для оцінки його перспективної платоспроможності та прийняття стратегічних рішень.

Загальний вигляд моделі:

(1.2)

де: V1 — відношення нерозподіленого прибутку минулих років до сукупних активів підприємства;

V2 — відношення обсягу реалізації до сукупних активів;

V3 — відношення прибутку до сплати податків до сукупних активів;

V4 — відношення чистого прибутку до повної заборгованості підприємства;

V5 — відношення боргу підприємства до сукупних активів;

V6 — відношення поточних пасивів до сукупних активів;

V7 — натуральний логарифм матеріальних активів;

V8 — відношення оборотного капіталу до повної заборгованості;

V9 — натуральний логарифм відношення прибутку до сплати відсотків і податків до виплачених відсоткам.

Неплатоспроможність наступає при H < 0.

Ще одним представником класичної школи є Гордон Спрінгейт [99], який у 1978 році розробив свою модель оцінки ризику банкрутства, також основуючись на методах множинного дискримінантного аналізу. Загальний вигляд моделі:

(1.3)

де: X1 — відношення оборотного капіталу до балансу;

X2 — відношення суми прибутку до оподаткування та відсотків до сплати до балансу;

X3 — відношення прибутку до оподаткування до короткострокових зобов’язань;

X4 — відношення виручки від реалізації до балансу.

Якщо Z < 0,862 підприємство отримує оцінку «крах». При створенні моделі Спрінгейта використовував дані 40 підприємств і досяг 92,5 процентної точності передбачення неплатоспроможності на рік вперед.

Відомі й інші подібні комбінації, зокрема британські вчені Тафлер і Тішоу запропонували в 1977р. чотирьох факторну модель вигляду:

(1.4)

де: X1 — відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань;

X2 — відношення суми оборотних активів до суми зобов’язань;

X3 — відношення короткострокових зобов’язань до суми всіх активів;

X4 — відношення виручки від реалізації до суми всіх активів.

При Z > 0.3 — імовірність банкрутства низька, а при Z < 0.2 — висока.

Російські економісти спробували застосувати аналогічний підхід до прогнозування банкрутств вітчизняних підприємств. Р.С. Сайфулін і Г. Г. Кадиків розрахували комплексний показник передбачення фінансового кризи компанії:

(1.5)

де: Ко — коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами;

Ктл — відношення ліквідних активів до поточних зобов’язань (поточна ліквідність);

Ки — оборотність активів;

Км — відношення чистого прибутку до сукупних активів (рентабельність реалізації продукції);

Кпр — рентабельність активів.

Граничне значення R = 1. Якщо R < 1, то стан підприємства незадовільний.

Чотирьох факторна модель, так звана R-модель, була розроблена вченими Іркутської державної економічної академії. Ймовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається за допомогою розробленої шкали граничних значень, яка приведена нижче.

(1.6)

де: К1 — оборотний капітал (актив);

К2 — чистий прибуток (власний капітал);

К3 — виручка від реалізації (активи);

К4 — чистий прибуток (інтегральні витрати).

Загальна оцінки ймовірності банкрутства підприємства за R-моделлю визначається на основі значення R-коефіцієнта. Якщо R менше 0, то ймовірність банкрутства складає 90−100%; якщо R рівняється 0−0,18, то ймовірність банкрутства складає 60−80%; якщо R рівняється 0,18−0,32, то ймовірність банкрутства складає 35−50%; якщо R рівняється 0,32−0,42, то ймовірність банкрутства складає 15−20%; якщо R буде більше 0,42, то ймовірність банкрутства мінімальна та не перевищує 10%.

У 1972 р. економіст Ліс розробив формулу Z-рахунку Великобританії [96]:

(1.7)

де: X1 — відношення оборотного капіталу до суми активів;

X2 — відношення прибутку від реалізації до суми активів;

X3 — відношення нерозподіленого прибутку до суми активів;

X4 — відношення власного капіталу до позикового капіталу.

У цій формулі мінімально граничне значення ймовірного банкрутства дорівнює 0,0347.

Професор Сибірського університету споживчої кооперації О. П. Зайцева для оцінки фінансової кризи компаній запропонувала використовувати наступний показник:

(1.8)

де: Куп — відношення чистого збитку до власного капіталу;

Кз — співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;

Кс — поточна ліквідність;

Кур — відношення чистого збитку до обсягу реалізації продукції;

Кфр — відношення позикового капіталу до власного;

Кз — показник завантаження активів (зворотна величина оборотності активів).

Для визначення ймовірності банкрутства необхідно порівняти фактичне значення Кк з нормативним значенням (Кн), яке розраховується за формулою:

(1.9)

Якщо фактичний коефіцієнт більше нормативного Кфакт > Кн, то вкрай висока ймовірність настання банкрутства підприємства, а якщо менше — то ймовірність банкрутства незначна.

Універсальна дискримінантна модель О. О. Терещенка являє собою наступне:

(1.10)

де: X1 — cash-flow;

Х2 — валюта балансу (зобов'язання);

Х3 — чистий прибуток (валюта балансу);

Х4 — чистий прибуток (виручка від реалізації);

Х5 — запаси;

Х6 — виручка від реалізації (валюта балансу).

Також після моделей, заснованих на мультиплікативному аналізі, стали набирати популярність logit та probit-моделі. Найбільшого поширення набули такі моделі, як модель Олсона [98], модель Беглі, Мінга і Ваттс, а також модель Мінуссі. Логіт-моделі характеризуються тим, що вони не дають оцінку, на підставі якої робиться висновок про ступінь кризи, а надає ймовірність банкрутства підприємства. Модель Мінуссі має такий вигляд:

(1.11)

де: F/OWSKA — відношення фінансового робочого капіталу до виручки;

FINLEV — фінансовий леверидж;

INTCOV — коефіцієнт покриття;

OWSKA — відношення власного робочого капіталу до виручки;

NWSKA — відношення потреби в робочому капіталі до виручки.

Однією з найбільш відомих моделей прогнозування неспроможності, що використовує логіт-аналіз, є модель Олсона. Відповідно до цієї моделі розраховується показник Y за такою формулою:

(1.12)

де: Y1 — натуральний логарифм відношення сукупних активів до індексу-дефлятора валового національного продукту (ВНП);

Y2 — відношення сукупних зобов’язань до сукупних активів;

Y3 — відношення робочого капіталу до сукупних активів;

Y4 — відношення поточних зобов’язань до поточних активів;

Y5 — дорівнює 1, якщо сукупні зобов’язання перевищують сукупні активи, в іншому випадку дорівнює 0;

Y6 — відношення чистого прибутку до сукупних активів;

Y7 — відношення виручки від основної діяльності до сукупних зобов’язань;

Y8 — дорівнює 1, якщо підприємство несло збитки останні 2 роки, в іншому випадку дорівнює 0;

Y9 — відношення різниці між чистим прибутком в останньому звітному періоді і чистим прибутком у попередньому звітному періоді до суми чистого прибутку в останньому звітному періоді, взятої по модулю, і чистого прибутку в попередньому звітному періоді, взятої по модулю.

У сучасних умовах більшість вітчизняних і зарубіжних вчених все більше використовують методики, засновані на системі оцінюваних показників — індикаторів кризового стану. Наприклад, методика, запропонована Марененковим і Касьяновим, передбачає розрахунок таких показників, як коефіцієнт абсолютної ліквідності, загального покриття і забезпеченості власними оборотними засобами. Професор А. Грязнова пропонує проводити діагностику на основі поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства.

Трохи інший підхід діагностики пропонує Л. Лігоненко. Рекомендована нею методика проводиться в два етапи і передбачає розрахунок показників платоспроможності, стану і структури капіталу, оборотності та прибутковості. Деякі вчені при оцінці ймовірності банкрутства віддають перевагу проведенню виключно експрес-діагностики, яка, на їхню думку, повинна включати розрахунок показників, що характеризують рівень забезпечення зобов’язань кредиторів (коефіцієнт загальної забезпеченості зобов’язань, коефіцієнт забезпечення обіговими коштами, величина чистих активів). Інші вважають, що потрібно враховувати ще й особливості функціонування підприємства на різних стадіях його життєвого циклу.

Крім розглянутих тут методик, на сьогоднішній день в Україні розроблено та затверджено офіційні методики. Серед них — методика поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій, затверджена Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій, а також Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства Економіки України.

Найвідоміші з них — це методика Бівера, заснована на системі однойменних показників, система показників Вайбеля, непарно-множинний метод прогнозування Недосекіна, а також показник Аргенті (А-рахунок).

В основі досліджень американського економіста Вільям Бівера покладено 30 найбільш часто використовуваних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності ці показники були згруповані в п’ять подібних груп. З кожної групи Вільям Бівер вибрав по одному, найбільш типовому показнику, які й склали його систему прогнозування. Система показників Вільяма Бівера та їх значення для діагностики наведені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Система показників Вільяма Бівера

На основі нормативних значень і розраховується ризик банкрутства підприємства.

Дж. Аргенті розробив форму діагностики платоспроможності компанії, основне припущення якої полягає в тому, що, якщо компанія рухається до банкрутства, то цей процес займе кілька років. Аргенті ділить цей період на три відрізки:

— слабкості (труднощі): компанія переживає їх задовго до цього банкрутства;

— помилки: загальний результат пережитих труднощів; компанії роблять помилки, що ведуть до банкрутства;

— симптоми (ознаки): помилки стали очевидними: сильний дефіцит ліквідності, приписки в розрахунках.

Ці ознаки проявляються протягом останніх 2−3 років загального 5−10-річного періоду до теперішнього банкрутства.

Заповнюючи таблицю, аналітик вписує свої показники, ґрунтуючись на лише на своїй суб'єктивній думці. Він оцінює показники щодо шкали Агенті, а потім знаходить суму балів, яка буде характеризувати стан підприємства Методика Аргенті представлена в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Показники Аргенті

Якщо сума балів більше 25, компанія може збанкрутувати протягом найближчих п’яти років. Чим більше А-рахунок, тим скоріше це може статися.

Кожна модель та методика має свої переваги та недоліки, які можуть вплинути на результати прогнозування. Тому важливо зазначити всі недоліки та переваги, щоб правильно інтерпретувати результати. Переваги та недоліки поширених в Україну методик, які базуються на використанні системи показників — індикаторів кризового стану та ймовірності банкрутства, а також нормативних методик, представлені в табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Переваги та недоліки методів та моделей прогнозування банкрутства