Результати досліджень та їх обговорення

Серед обстежених хворих із БА у 72.7% пацієнтів діагностована атопічна форма, у 27.3% - інфекційно-алергічна. Зважаючи на близькість патогенетичних і клінічних характеристик хронічного бронхіту та вторинної хронічної пневмонії, вони були об'єднані в групу хронічної патології (ХП) легень. Розподіл дітей за нозологічними одиницями співпадає зі структурою хронічної та рецидивуючої патології (ХРП) органів дихання (А.Ф.Мозалевський, 1991; Ю. К. Больбот, 1994; С. Ю. Каганов и соавт., 1998), де вагомо переважають РБ та БА. Серед пацієнтів удвічі більше було хлопчиків (67.3%), аніж дівчаток (32.7%).

Кожний третій пацієнт із ХРП органів дихання був у віці 11−14 років. Розподіл хворих при кожній окремій нозологічній формі мав свої закономірності. Зокрема, половину досліджуваних із РБ склали діти дошкільного віку, на що вказують також інші дослідники (Р.М.Ларюшкина и соавт., 1993; А. Ф. Мозалевський, 1994). Пацієнти з БА були представлені двома провідними віковими групами: дошкільнят (35.1%) та старших 10 років (35.9%). Водночас, слід погодитися з думкою окремих науковців (Т.А.Перцева и соавт., 1994; А. В. Богданова і співавт., 1998), котрі вказують на неадекватну статистику захворюваності БА серед дітей дошкільного віку. Дійсно, ретельний аналіз формування БА в обстежених виявив тривалий період маскування діагнозу під іншими. ХП легень серед дошкільнят була діагностована у кожного четвертого хворого, а найвища захворюваність зустрічалася серед школярів (74.7%), з них 66.2% - діти, старші 10 років.

Усі три нозологічні форми ХРП об'єднувало те, що з моменту розширення кола спілкування дітей при відвідуванні дитячих закладів (дитсадок школа) вимальовувалася крива росту захворюваності РБ, ХП, БА. Саме цей віковий період є критичним для органів дихання й імунної системи, а тому, на думку деяких авторів (Т.Г.Андриевич, 1991; E.A.Miles et al., 1994; Ю. А. Галинський і співавт, 1998), це сприяє хронізації бронхолегеневого процесу.

Структура ХРП органів дихання серед обстежених характеризувалася: 1) у випадку БА переважала атопічна форма (72.7%) та середньотяжкий перебіг хвороби (54.2%), в 1.6 разів частіше тяжкий перебіг ядухи встановлений при інфекційно-алергічній формі БА; 2) серед обстежених із ХП у 23.1% випадків діагностована вторинна пневмонія, що відповідає сучасному баченню даної проблеми.

Основну частину досліджуваних склали діти з тривалим перебігом захворювання: до 3 років (26.1%), до 5 років (22.5%) та до 10 років (15.5%). Це дає підстави стверджувати про сформовану патологію, котра характеризується певними клінічними ознаками. Тим паче, що у кожного п’ятого пацієнта захворювання бере початок у ранньому віці.

На момент вступу до стаціонару стан 327 (59.4%) пацієнтів відповідав середньотяжкому, 86 (15.5%) — тяжкому. Провідна симптоматика уражень серед обстежених об'єднувалася респіраторним синдромом (82.6%), наступними за частотою були скарги на приступи ядухи (48.4%), прояви інтоксикаційного синдрому (28.9%).

Повне клінічне дослідження дітей дало змогу повністю верифікувати клінічний діагноз та діагностувати супутню патологію. У структурі якої виділено три провідні групи (рис. 1). У випадку БА та РБ перше місце посідали саме вогнища хронічної інфекції, з перевагою локалізації в носоротоглотці, а при ХП легень із найбільшою частотою зустрічалася гепатобіліарна патологія (рис. 1).

Нагальна проблема сучасної пульмонології в ефективних засобах діагностики активності запального компоненту та глибини дисбалансу колагеноутворення при рецидивуючому, хронічному бронхолегеневому процесі. Безпосередньо ці два фактори визначають перебіг ХРП легень. Оскільки пневмосклеротичні зміни можуть виникати під дією різноманітних чинників уже при рецидивуючому ураженні бронхолегеневої системи, а також охоплюють перші ланки затяжного запального процесу в легенях.

Дослідження маркерів сполучної тканини — оксипроліну, сіалових кислот (СК), румалонових антитіл (РмАт) з’ясувало, що глибина їх дисбалансу залежала від тяжкості перебігу ХРП. Зокрема встановлено, що при всіх нозологічних формах достовірно зростає вміст оксипроліну в крові, з максимумом у хворих із інфекційно-алергічною БА (48.2±1.7 мкмоль/л, P<0.001) та хронічним бронхітом (49.2±1.9 мкмоль/л, P0.05), а тому не мало вирішального значення для інтерпретації запального процесу.

Проведення визначення РмАт у крові дітей із ХРП органів дихання з’ясувало його високу інформативність. Максимальним утворенням РмАт супроводжувалась активація запального процесу в пацієнтів із ХП, їх рівень перевищував показники здорових у 2.4−2.6 разів. Загострення БА та РБ перебігало з активацією синтезу РмАт, вміст яких був істотно високим і свідчив про посилений синтез колагенових структур сполучної тканини та її репаративної функції. Рівень РмАт корелював із глибиною запального процесу при ХРП органів дихання, що доводилося клініко-лабораторними критеріями.

Окрім того, рівень РмАт мав залежність від активності вогнищ хронічної інфекції, зокрема ЛОР-органів. Так, у дітей із РБ рівень РмАт сягав 24.8±0.7 ум.од., тоді як при поєднанні з загостренням хронічного синусіту становив 32.5±0.6 ум.од. (P<0.05).

Таким чином, загостренню ХРП бронхолегеневої системи відповідає максимальне прискорення репаративної та колагенутворюючої функції сполучної тканини. Оскільки діагностований істотно високий рівень оксипроліну, що є доказом посиленого синтезу та катаболізму колагену водночас. Діагностична цінність визначення оксипроліну та РмАт полягає в можливості охарактеризувати глибину запалення та дезорганізації сполучної тканини.

Досліджувану ХРП органів дихання у дітей об'єднує і гіпоксичний синдром, що здійснює різнопланові впливи на показники гомеостазу. Встановлено, що загострення даної патології поєднується з активацією вільнорадикального окислення ліпідів. Зокрема, вміст МДА у крові істотно перевищував фізіологічний (табл. 1). У випадку ХП та РБ рівень МДА перевищував у 1.9−1.7 разів норму, а при БА — більш, як удвічі. Отримані результати узгоджуються з роботами інших дослідників (Т.В.Беднажевская и соавт., 1991; А. Ф. Мозалевський і співавт., 1992; С. Ю. Терещенко, 1996) і пояснюється утворенням активних форм кисню за умов гіпоксії.

Прискорення процесів пероксидації ліпідів впливає на функціональний стан засобів антиоксидантного захисту (АОЗ). Визначення вмісту ензимів першої лінії АОЗ з’ясувало, що в момент загострення ХРП органів дихання виникає істотний дефіцит СОД, СДГ, К (табл. 1). Максимум пригнічення синтезу внутрішньоклітинних ферментів у поєднанні з найвищим рівнем МДА в крові притаманні БА. Безумовно, тяжкість перебігу ядухи, часті рецидиви визначають глибину гіпоксії, а з тим і ступінь зрушень пероксидації ліпідів. Співвідношення між вмістом продуктів ПОЛ та внутрішньоклітинних ензимів при БА вкладається в поняття шокової мембранопатії. У випадку РБ і ХП легень формування гіпоксії приводить до виснаження засобів першої лінії АОЗ, що відповідає стану мембранопатії.

З метою оцінки активності важливих ензимів і рівня пероксидації ліпідів визначався фактор антиоксидантного стану (С.Чевари, Т. Андял, 1991). При всіх формах ХРП бронхолегеневої системи встановлено істотне зниження фактору в порівнянні з показниками у здорових (рис. 2). Однак максимально низький фактор антиоксидантного стану відповідає БА, що є свідченням некерованої стимуляції в умовах гіпоксії вільнорадикального окислення ліпідів усередині клітин.

Діагностована мембранопатія у хворих із ХРП органів дихання супроводжувалася надмірним вивільненням сірковмісних сполук — SH-груп (табл. 1). Вони володіють антиокислюючими властивостями, а тому істотно високий їх вміст у дітей із БА, РБ, ХП носить характер протидії активації ПОЛ. Зростання вмісту SH-груп є наслідком окислення сірковмісних білків в умовах некерованого ПОЛ. З цих уявлень, є підстави розцінювати значення SH-груп як відповідь засобів другої лінії АОЗ, і як тест активності запального процесу.

Вагомим фактором протидії ініційованому ПОЛ при загостренні ХРП органів дихання був рівень ЦП, що належить до третьої лінії АОЗ (табл. 1). ЦП наче створює захисну оболонку, що оберігає еритроцити від руйнівного впливу токсинів, перекисних сполук, біологічно активних речовин, що потрапляють у кровоносне русло зі змінених тканин чи при БА, чи при ХП легень, чи при РБ. Вміст ЦП при всіх досліджуваних формах у 2.8 разів перевищував СОД, СДГ, К і свідчить про те, що саме він відіграє провідну роль у формуванні захисних механізмів від надмірного накопичення недоокислених продуктів.

Вплив інфекційних і неінфекційних агентів, токсинів, гіпоксії при хронічному чи рецидивуючому бронхолегеневому процесі веде до посилення вільнорадикального окислення ліпідів клітинних мембран, пригнічення антиоксидантних ферментів, що супроводжується накопиченням дериватів ПОЛ, які здійснюють цитотоксичний вплив на біомембрани. Водночас, активні форми кисню, що утворюються при тривалій гіпоксії, здатні індукувати процеси ПОЛ.

Клінічні особливості перебігу РБ, ХП, БА значною мірою залежні від стану імунологічної рівноваги організму дитини. Проведення імунологічного дослідження з’ясувало, що загострення хронічного бронхіту та вторинної хронічної пневмонії у дошкільнят поєднувалося з найбільшим пригніченням активності клітинного імунітету.

Вторинний клітинний імунодефіцит у хворих на БА полягав у зменшенні Е-РУК і ЕА-РУК (P<0.001), а також дефіциті теофілінчутливих клітин. Дефіцит І ступеня серед дошкільнят виявлений: при атопічній БА — у 69.4%, інфекційно-алергічній — у 75.0% випадків; а серед школярів: при атопічній — у 58.8%, інфекційно-алергічній — у 70.5% хворих.

Водночас зросла кількість дітей із БА старше 6 років, у котрих діагностований імунодефіцит клітинної ланки імунітету ІІ ступеня: атопічна — 41.1%, інфекційно-алергічна — 29.4%. Поглиблення імунодефіциту у хворих шкільного віку пояснюється групою факторів: більша тривалість захворювання, високий індекс вогнищ хронічної інфекції, супутньої патології з боку внутрішніх органів. У цілому, основним причинно-значимим моментом було поглиблення явищ гіпоксії, що притаманна БА як хронічному захворюванню.

Стан клітинного імунітету у пацієнтів із РБ зазнав значно менших змін у порівнянні з БА чи ХП. Зокрема, зниження Е-РУК, ЕА-РУК (P<0.001) та порушення співвідношення між окремими субпопуляціями серед дошкільнят у 88.4% випадків відповідало імунодефіциту І ступеня, а серед школярів — у 81.2% хворих.

Діагностований вторинний імунодефіцит клітинної ланки імунітету в дітей із ХРП супроводжувався змінами з боку гуморальної ланки. Спільним для хронічних і рецидивуючих захворювань органів дихання було активація синтезу Ig M, при цьому він був істотно високим у момент загострення (P<0.001). Гіперпродукція Ig M пояснюється низьким рівнем Ig G (P<0.05) та мікробним пейзажем дихальних шляхів при кожній окремій нозологічній формі, на що вказують і інші дослідники (К.О.Омарова и соавт., 1991; С. М. Гавалов и соавт., 1992; M.V.Konstan et al., 1994).

Однак така дисімуноглобулінемія в значній мірі залежна від синтезу Ig A, що й обумовлює специфіку кожної окремої патології. Передусім у хворих на атопічну БА дошкільного віку рівень Ig A був істотно низьким (P<0.01). Зниження вмісту Ig A в крові є наслідком не лише хронічного запалення, але й рецидивного характеру БА, що в цілому сприяло активізації механізмів синтезу Ig E. Рівень Ig E істотно високий (P<0.001), що посилюється викидом біологічно активних речовин у кровоносне русло в період загострення.

У випадку ХП органів дихання гіперімуноглобулінемія М зумовлена низьким рівнем Ig G (P<0.01) на фоні дефіциту Ig A (P<0.05), що доводить інфекційний генез хронічного запального процесу. Натомість серед пацієнтів із РБ високий рівень Ig M діагностований у дошкільнят на фоні дефіциту Ig A (P<0.05), а у школярів при субнормальному вмісті Ig A, що спричинено віковими аспектами імунної системи у дітей.

Аналізуючи концентрацію ЦІК у крові пацієнтів із ХРП органів дихання, виявлено, що загострення запального процесу асоціювалося з підвищенням ЦІК у 2.3−3 рази. Воно обумовлювало активацію системи комплементу з посиленим його споживанням, а тому вміст його зменшився в 1.6−2.1 рази.

Узагальнюючи отримані дані, які демонструють сукупність доказів спотвореного метаболізму в момент загострення ХРП органів дихання, виникає реальна потреба з’ясувати особливості ендотоксемії. У роботі використана методика визначення МСМ у трьох біологічних системах (еритроцити, плазма, сеча), що дало можливість оцінити не лише рівень накопичення проміжних і кінцевих продуктів, а й можливі шляхи їх виведення.

Встановлено, що загострення ХП і БА у дітей (незалежно від віку) супроводжується істотною ендотоксемією за рахунок високого вмісту МСМ обох пулів у еритроцитах (P<0.001) та плазмі (P<0.05−0.01). Одночасно з’ясована істотна фільтрація МСМ із сечею (P<0.05−0.001), котра є недостатньою для ліквідування високих концентрацій токсичних сполук із крові. У цілому це свідчить про те, що загострення БА і ХП супроводжується стадією зворотньої декомпенсації ендогенної інтоксикації. Загострення РБ у дітей спонукає до виникнення ендотоксемії за рахунок істотно високих рівнів МСМ (P0.05) та поєднується з фізіологічною фільтрацією токсинів із сечею. Безумовно, такий перерозподіл МСМ у біологічних середовищах свідчить на користь декомпенсованого ендотоксемії.

Наведені дані ілюструють клінічно маломаніфестну ендогенну інтоксикацію у фазі загострення БА, РБ, ХП, що носить декомпенсований характер. Глибина ендотоксемії залежить від провідного етіопатогенетичного чинника (при інфекційному характері - вона більша), тяжкості стану дитини (на підставі даних при БА, ХП), функціональної спроможності природніх детоксикуючих систем та ступеня дисметаболічних зрушень. Доказом останнього є кореляційні зв’язки між вмістом МСМ і досліджуваних параметрів у хворих дітей.

У випадку РБ встановлені прямі тісні кореляційні зв’язки між вмістом МСМ₂ в еритроцитах та рівнем РмАт (r=0.602), ЦІК (r=0.687), Ig M (r=0.541), а зворотні - з кількістю Е-РУК (r=_0.562), комплементом (r=_0.678), СОД (r=_0.802), з концентрацією МДА (r=0.784).

Провідні кореляційні зв’язки при загостренні ХП були представлені: тісними прямими між вмістом МСМ₂ у плазмі і рівнем РмАт (r=0.595), ЦІК (r=0.598), Ig M (r=0.798); а також між кількістю МСМ₂ в еритроцитах і МДА (r=0.715), комплементом (r=_0.561), СОД (r=_0.643).

При обох формах БА встановлена пряма кореляційна залежність між рівнем МСМ₂ плазми та SH-групами (атопічна: r=0.847, інфекційно-алергічна: r=0.783), ЦІК (відповідно: r=0.649 і r=0.971); зворотня залежність між МСМ₂ еритроцитів і СОД (відповідно: r=_0.582, r=_0.534), комплементом (відповідно: r=_0.548, r=_0.699), а пряма — з рівнем МДА (відповідно: r=0.729, r=0.716). Відмінними були: тісний прямий кореляційний зв’язок між МСМ₂ плазми і ЦП (r=0.527) при атопічній БА, а також пряма залежність між МСМ₂ плазми і РмАт (r=0.720) при інфекційно-алергічній формі. Діагностовані взаємозалежності доповнюють диференційну характеристику двох форм ядухи. З цих уявлень активність ЦП асоціюється з активацією алергічного запалення, що супроводжується вивільненням біологічно активних речовин, котрі збільшують екстинцію МСМ у плазмі.

Натомість, при інфекційно-алергічній БА активація хронічного запалення асоціюється з істотними зрушеннями метаболізму сполучнотканинних елементів, продукти якого впливають на рівень ендогенної інтоксикації. Саме цим пояснюється тісний прямий кореляційний зв’язок між МСМ₂ плазми та рівнем РмАт (r=0.720).

Повна характеристика глибини запального процесу при ХРП органів дихання передбачає бронхоскопічне дослідження. Бронхоскопія з наступним дослідженням бронхоальвеолярного змиву проведена 78 пацієнтам, які відібрані за чіткими показами. Глибина ендобронхіту визначалася згідно з існуючою класифікацією (Е.В.Климанская и соавт., 1992).

Найбільш частою формою був катарально-гнійний ендобронхіт (55.1%). У його структурі вагоме місце займали пацієнти з ХП (48.8%) та БА (25.5%). Наступним був гнійний ендобронхіт (24.3%), який супроводжував здебільшого загострення ХП (63.1%) або інфекційно-алергічної форми БА (26.3%). Питома вага катарального ендобронхіту склала 20.5% випадків, була характерна для БА (56.2%) та РБ (31.2%).

Таким чином, найбільш поширеним при загостренні ХРП був катарально-гнійний ендобронхіт. По відношенню до структури даного ендобронхіту, то слід відмітити його високу частоту серед дітей із БА. На ріст катарально-гнійного ендобронхіту у пацієнтів із ядухою звернули увагу й інші дослідники (A.B.Kay, 1991; С. М. Гавалов, 1992; А. Ф. Мозалевський, 1996), що є несприятливо прогностичною ознакою. Оскільки дана глибина запальних змін у слизовій бронхів свідчить про недостатню функціональну спроможність місцевих механізмів імунологічного захисту (B.M.Kershengolts et al., 1997), порушення дренажної та евакуаторної функцій бронхів (В.В.Климанов и соавт., 1991; Е. В. Климанская и соавт., 1999). Однак, необхідно зауважити, що бронхоскопія, в основному, виконувалася дітям із інфекційно-алергічною формою ядухи та за умов гнійного ендобронхіту. Безумовно, ці обставини визначили ступінь запалення слизової бронхів.

Насторожує і та обставина, що у кожної дев’ятої дитини з РБ діагностований гнійний ендобронхіт. Гнійний ендобронхіт у пацієнтів із БА був виявлений тільки при інфекційно-алергічній формі.

Інфекційні чинники мали вплив на глибину запальних явищ. За даними бактеріологічного дослідження вмісту бронхів, домінуючою була кокова флора. При катарально-гнійному ендобронхіті висівалися стафілококи (41.8%) та стрептококи (39.5%). Гнійний характер ендобронхіту був викликаний коковою флорою та у 18.6% випадків — P. aeruginosa.

Однак, візуальна характеристика ступеня ендобронхіту є відносною, оскільки залежить від компетентності лікаря-бронхолога. З цих міркувань був використаний БАЛ, який своїм біохімічно-імунологічним спектром доповнював ендоскопічну картину (табл. 2).

За даними БАЛ, встановлено, що катаральному ендобронхіту (І ступеня) характерні: підвищений вміст Ig G, загального білка, сіалових кислот, лізоциму при фізіологічних — Ig M і Ig A. Мінімальні прояви запального характеру обумовлені декількома механізмами: 1) високою лізоцимною активністю бронхіального секрету (у 6.7 разів перевищувала норму); 2) гіперпродукція СК та білка (у 2.5 разів) спонукала до утворення сіаломуцинів; 3) високий титр антитіл класу Ig G при фізіологічному — Ig A забезпечили керований характер запалення. Водночас, це пояснює слизистий характер вмісту бронхів.

Катарально-гнійному ендобронхіту притаманні: збільшення в 2.5 рази вмісту Ig G, дефіцит Ig A при нормальному рівні Ig M; зростання втричі вмісту білка, удвічі - СК, у 3.6 рази — лізоциму, у порівнянні з контрольною групою (табл. 2). Очевидним є зростання значення інфекційного фактору у поглибленні запальних змін на фоні виснаження природніх механізмів захисту, зокрема синтезу Ig A. Незважаючи на те, що рівні СК, лізоциму істотно високі, вони нижчі за аналогічні при катаральному ендобронхіті (P<0.05). Водночас, діагностований більший вміст білка, що пояснює більшу кількість бронхіального секрету при візуальній оцінці катарально-гнійного ендобронхіту. Дисбаланс між показниками специфічного та неспецифічного захисту обумовив слизисто-гнійний характер вмісту бронхів.

Імуно-біохімічний профіль гнійного ендобронхіту (табл. 2) характеризувався: втричі збільшеним рівнем Ig G, тенденцією до зростання Ig M, вираженим дефіцитом Ig A, зростанням у 7.5 разів вмісту білка, при фізіологічному вмісті СК та лізоциму. Гнійний характер бронхіального вмісту був обумовлений відсутністю захисного синтезу антитіл класу Ig A, що сприяло активізації продукції антитіл класу Ig M. Окрім того, поширенню бронхіального запалення не могли протидіяти субнормальні рівні неспецифічних факторів імунологічного захисту. Водночас, гіперпродукція білка в умовах імунодефіциту Ig A спонукала до появи великої кількості в’язкого, гнійного характеру харкотиння.

При катаральному ендобронхіті проникливість судинно-тканинного бар'єру збільшується, що призводить до посилення транссудації і переходу в бронхіальний секрет білків. У міру прогресування запального процесу в бік гнійного ендобронхіту, вміст білка у БАЗ істотно зростає (P<0.001).

Таким чином, у ході дослідження встановлено, що в міру прогресування запального процесу в бронхіальному дереві виникають «ножиці»: посиленому синтезу білка, Ig G, Ig M відповідає пригнічення факторів захисту: Ig A, СК, лізоциму.

Беручи до уваги багатогранність діагностованих зрушень гомеостазу, були апробовані диференційовані схеми лікування. До І групи ввійшли хворі на ХРП дихальної системи, які отримували терапію згідно загальновизнаних схем лікування кожної окремої нозологічної форми. До групи ввійшло 126 дітей: 80 страждали БА, 20 — ХП, 26 — РБ.

Другу групу склали 128 хворих (із БА — 75 дітей, із ХП — 21, з РБ — 32 дітей), котрим традиційне лікування доповнювалося коротким курсом ентеросорбції (5−7 днів). Така корекція лікування обумовлена високою частотою діагностованої ендогенної інтоксикації серед дітей із хронічними бронхолегеневими захворюваннями. Ентеросорбент карбосфер дозувався з розрахунку 0.2 г/кг маси тіла на добу, у 3−4 прийоми, через 40−60 хвилин після прийому ліків чи їжі. Ентеросорбція не супроводжувалася будь-якими побічними діями, добре сприймалася дітьми.

Третя група (n=97: БА — у 60, ХП — у 13, РБ — у 24 дітей) охоплювала наступну схему лікування: базисна терапія доповнювалась ентеросорбцією (згідно вищенаведеного дозування), а далі вживанням рибоксину. Рибоксин — рибофуранозилгіпоксантин (реєстраційний номер — 78/868/10). Вживання рибоксину у дітей не супроводжувалася будь-якими побічними проявами. Препарат призначався у таблетованій формі, з розрахунку 0.02 г/кг маси тіла/добу, протягом 2 тижнів.

До четвертої групи (n=100: БА — 50, ХП — 19, РБ — 31) віднесені пацієнти, котрим проводився курс лікування: на фоні базисної терапії комплекс ентеросорбція + ібупрофен. Ібупрофен — пропіонова кислота (реєстраційний номер — 82/374/12), що має протизапальну дію. Призначався з розрахунку 15−20 мг/кг маси/добу, у 3 прийоми, протягом 2 тижнів. Ібупрофен добре переносився та не супроводжувався будь-якими побічними ефектами серед обстежених, у тому ж числі у випадку БА. Згідно положень фармакопеї, ібупрофен не рекомендується вживати при БА, однак у ході дослідження не було виявлено аспіринової форми ядухи, що й забезпечило відсутність ускладнень.

Діти, котрі в комплексній терапії хронічного бронхолегеневого захворювання отримували 5−7-денний курс ентеросорбції, а також ліпостабіл (реєстраційний номер — 414 244/07.93), увійшли до V групи хворих (n=79: з БА — 40, ХП — 18, РБ — 21). Використовувався внутрішньовенно краплинно, на фізіологічному розчині NaCl, при цьому ліпостабіл дозувався з розрахунку 0.1−0.2 мл/кг маси/введення, 1 раз на день, протягом 5−7 днів. Застосування препарату не викликало ускладнень чи погіршення стану хворого.

Оцінка ефективності використаних методів лікування базувалася на аналізі динаміки клінічних симптомів, даних лабораторно-інструментальних методів обстеження. Зокрема, серед дітей, котрі отримували загальноприйняту терапію (І група), покращення самопочуття спостерігалось у кінці першого — на початку другого тижня. Так, приступний період при атопічній формі тривав 3.2±0.7 днів, а при інфекційно-алергічній БА — 3.7±0.8 днів. У 24.1% хворих приступи ядухи відновлювались у стаціонарі, здебільшого на другому тижні перебування. У даній групі тривало утримувалися скарги на кашель. Зокрема, при атопічній формі БА — 15.3±1.2 дні, а при інфекційно-алергічній — 16.8±2.9 днів, що обумовлено більш вираженим ендобронхітом. Тривалість патологічних аускультативних даних з боку легень при атопічній БА — 13.2±1.1 днів, а при інфекційно-алергічній формі - вони утримувались 11.8±1.8 днів.

Клінічні ознаки ендотоксемії зменшувалися на другому, зникали — на третьому тижні стаціонарного лікування. У кожної четвертої дитини при виписці утримувалась еозинофілія (7.4±2.1%), а у 10.8% випадків — паличкоядерний зсув лейкоформули вліво за даними гемограми.

Серед хворих на ХП респіраторний синдром був найбільш тривалим — 21.7±5.2 днів (P<0.05), мав місце кашель, а протягом 20.2±5.1 днів вислуховувалися вологі хрипи. Самопочуття дітей у даній групі покращувалося сповільнено, здебільшого в кінці другого тижня. За даними гемограми, у 19.5% дітей на момент виписки утримувався паличкоядерний зсув лейкоцитарної формули.

Узагальнюючи дані ефективності традиційного лікування, встановлено, що найбільших зусиль потребували діти з ХП легень, котрі знаходилися на стацлікуванні протягом 24.4±5.8 днів. Найшвидше клінічний ефект був досягнутий у дітей із РБ (18.7±3.8 днів).

Проведене лікування за диференційованими схемами сприяло швидшому зворотньому розвитку клінічної симптоматики. Зокрема, вже при введенні в комплекс терапії ентеросорбції (ІІ група) з 3−4 дня покращувалося самопочуття, скорочувалася тривалість респіраторного синдрому, наприклад, при РБ на 2.8±0.8 днів; у 89.7% хворих досягнуто нормалізації вмісту еозинофілів у гемограмі. У цілому це забезпечило скорочення термінів перебування в стаціонарі (табл. 3).

Використання наступних схем лікування (ІІІ-V групи) супроводжувалося прискоренням процесів видужання. А саме, при БА, РБ і ХП тривалість симптомів респіраторного синдрому скоротилася удвічі і більше, патологічні аускультативні дані в легенях утримувалися на 5−7 днів коротше. Однак, незалежно від форми ХРП дихальної системи, максимально коротко турбували скарги та визначалися патологічні фізікальні дані з боку бронхолегеневого комплексу в пацієнтів, які отримували схему з використанням ліпостабілу (V група).

У дітей, що ввійшли до ІІІ, IV, V груп, під впливом диференційованих методів лікування скорочувалися терміни перебування в стаціонарі (табл. 3).

За даними специфічних методів дослідження, встановлено, що на фоні базисної терапії сповільнювалися процеси пероксидації ліпідів. Доказом чого було зниження рівня МДА в крові при всіх нозологічних формах (І група), однак, значення істотно перевищували показники у здорових. При цьому, найвищий вміст МДА виявлений у хворих із інфекційно-алергічною БА (4.6±0.2 мкмоль/л, P<0.05) та ХП (4.5±0.2 мкмоль/л, P<0.05). Це, знову ж таки, переконує у тому, що приступ ядухи, вогнища інфекційного процесу викликають максимальне збіднення забезпеченості киснем клітин, а з цим — ініціюють переродження ліпідного складу клітинних мембран. Отримані дані узгоджуються з результатами робіт, у яких діагностоване прискорення процесів пероксидації в період реконвалесценції ХРП органів дихання (Ю.Г.Гольденберг и соавт., 1991; A.Kh.Kogan et al., 1993).

Нестабільність процесів ПОЛ у період видужання дітей із БА, ХП, РБ спонукає до функціонального дисбалансу АОС. Передусім, внутрішньоклітинні ензими (СОД, К, СДГ) мали лише тенденцію до зростання при БА і РБ (P>0.05), але залишалися істотно нижчими за показники у здорових. А при ХП легень вміст СОД і К мав тенденцію до подальшого зниження (P>0.05). Тобто, активність внутрішньоклітинних засобів антиоксидантного захисту в період видужання пацієнтів із БА, ХП, РБ залишається істотно низькою (P<0.05−0.001). Отримані дані узгоджуються з висновками дослідників, що виснаження активності СОД, К, СДГ у відповідь на запальний процес є специфічною рисою змін ПОЛ (О.В.Бордюгова, 1993; И. В. Богадельников и соавт., 1993; J.M.Shoffner, 1995), а також залежить від тяжкості клінічного перебігу (Л.Д.Сидорова и соавт., 1994).

Визначення рівня SH-груп у даній групі хворих з’ясувало, що у випадку БА він знижується, у порівнянні з аналогічними до лікування (P0.05). Однак, у всіх обстежених показники SH-груп відрізнялися від фізіологічних (P<0.05−0.01), що доводить активність пероксидації ліпідів у період видужання. Ці дані дають підстави стверджувати, що високий вміст SH-груп у дітей із ХРП є критерієм активності запального процесу.

Динаміка ЦП у дітей із атопічною БА та РБ проявлялася істотним зниженням його вмісту (P<0.01), а при інфекційно-алергічній БА та ХП була відсутня. Водночас, у всіх хворих І групи вміст ЦП у крові був істотно вищий за показники у здорових (P<0.01).

Слід погодитися з тлумаченням, що високий вміст ЦП доводить інфекційну природу захворювання (М.В.Миндюк и соавт., 1988; Ч. Р. Рагимов и соавт., 1992), оскільки він і у періоді реконвалесценції максимальним був у хворих із ХП та інфекційно-алергічною БА. Проте, ЦП є цінним критерієм гостроти запального процесу, а тому доводить активність запалення при ХП органів дихання, БА, РБ у період видужання.

Узагальнюючи отримані результати, слід зазначити, що процеси реконвалесценції дітей із ХРП органів дихання після базисної терапії характеризуються сповільненими темпами стабілізації функціонування клітинних мембран. Та обставина, що утримується накопичення високих концентрацій продуктів ПОЛ та дефіцит ензимів І лінії АОС, доводить активність запального процесу, характеризує ступінь гіпоксії.

Дослідження основних метаболітів сполучної тканини у пацієнтів І групи з’ясувало, що утримуються істотні порушення колагеноутворення. Зокрема, вміст РмАт зазнає суттєвого зниження лише при ХП (на 20.1%), а при РБ та атопічній БА залишається незмінним (P>0.05). Тобто, на момент виписки зі стаціонару процеси румалонантитілоутворення були прискореними у всіх хворих І групи, а тому свідчили про тривалу дезорганізацію еластичного каркасу.

Практично аналогічна ситуація спостерігалася по відношенню до оксипроліну. А саме, при інфекційно-алергічній БА та ХП його вміст зменшувався не істотно (P>0.05), а при РБ та атопічній БА — залишався попередньо високим (P<0.01−0.001). Високий рівень оксипроліну у дітей у період реконвалесценції є свідченням посиленого його синтезу й участі у репаративних функціях сполучної тканини на завершальному етапі запалення. На відсутність нормалізації вмісту оксипроліну вказують і інші дослідники (И.С.Ермак и соавт., 1989; А. А. Гарасимов и соавт., 1991), оскільки в умовах хронічної гіпоксії відбувається посилений синтез колагену з розвитком фіброзних змін у бронхолегеневому комплексі. Динаміка СК у хворих І групи полягала у їх нормалізації при ХП та РБ, а у випадку БА — залишалися підвищеними (P<0.05). Отже, отримані в І групі дані доводять, що в періоді видужання при БА, ХП, РБ утримується явище дисметаболізму сполучної тканини.

У ході загальновизнаного лікування БА, ХП, РБ (І група) не було досягнуто суттєвого впливу на стан клітинної ланки імунітету, а саме, кількість Е-РУК та ЕА-РУК при БА мали тенденцію до подальшого зниження (P>0.05), а при ХП та РБ — залишалися на рівні, що відповідав початковому. Однак, при всіх захворюваннях був істотно нижчим за норму (P<0.01−0.001). Водночас, утримувався дисбаланс імунорегуляторних Т-лімфоцитів: виражений дефіцит ТЧК, субнормальний вміст ТРК. Рівень ЕАС-РУК утримувався в межах фізіологічного, виняток склали лише діти з інфекційно-алергічною формою БА, у котрих він перевищував норму (P<0.05).

Стан гуморального імунітету у хворих І групи визначала нозологічна форма ХРП. Зокрема, вміст імуноглобулінів при атопічній БА характеризувався лише тенденцією до зниження Ig E, збільшення Ig G та Ig A (P>0.05), а отже, залишаються нижчими від норми. Поряд із цим, утримується високий рівень Ig M (2.4±0.1 г/л, P<0.001).

У пацієнтів із інфекційно-алергічною формою БА утримувався дефіцит Ig G, Ig A на фоні нормального вмісту Ig M та гіперімуноглобулінемії Е (P<0.05). Відсутність нормалізації показників імуноглобулінів виявлена у дітей із ХП та БА, на користь істотної недостатності антитіл класу Ig A та Ig G (P<0.05). Відомо, що в Ig M та Ig G містяться антитіла до клітинної стінки бактерій-збудників, окрім того, в Ig G — до токсичних сполук, що виділяє мікробна клітина, або які звільняються при руйнуванні клітинних мембран. А тому дефіцит Ig G у дітей із затухаючим бронхолегеневим процесом є наслідком блокування токсинами синтезу антитіл.

В усіх хворих І групи в період видужання спостерігалася підвищена кількість ЦІК у крові (P<0.01−0.05) та утримувався дефіцит комплементу, що доводило активність запалення в умовах вторинного імунодефіциту.

Динамічне визначення МСМ у біологічних системах у хворих із БА, ХП, РБ з’ясувало у 2/3 обстежених ендотоксикоз утримувався у стадії зворотньої декомпенсації у період реконвалесценції. Після традиційного лікування у хворих із атопічною БА та ХП утримувалися високими МСМ обох пулів у плазмі (P<0.05) та еритроцитах (P<0.01) при підвищеній фільтрації МСМ із сечею (P<0.05−0.001). Серед дітей із РБ ендогенна інтоксикація утримувалася на попередньому рівні, що відповідає субкомпенсованій стадії. У хворих із інфекційно-алергічною БА після лікування досягнуто нормалізації вмісту МСМ в еритроцитах та плазмі, що супроводжувалося підвищеним їх рівнем у сечі (P<0.01).

Таким чином, комплексна терапія РБ, ХП, БА не забезпечувала ліквідації ендотоксемії, що узгоджується із раніше виявленими порушеннями у системі пероксидації ліпідів, обміні сполучної тканини та інше. Згідно загальних положень, вищезгадані зміни можуть бути причиною наступного рецидиву. В цілому це спонукало до апробації модифікованих схем лікування з метою стабілізації показників гомеостазу.

Визначення стану рівноваги унікальної системи ПОЛ-АОС з’ясувало, що застосування ентеросорбції у хворих із РБ, БА, ХП (ІІ група) передусім істотно зменшувало накопичення продуктів вільнорадикального окислення (P<0.001). Максимально низького вмісту МДА у крові досягнуто при РБ, який становив 3.3±0.1 мкмоль/л (P0.05) діагностований лише у дітей V групи, а в решти є чітка тенденція до нормалізації.

Концентрація продуктів вільнорадикального окислення знаходилася у рівновазі з функціональною активністю внутрішньоклітинних ензимів АОС. Так, доповнення лікування ентеросорбцією (ІІ група) сприяло зростанню активності К, СОД, СДГ (P<0.05) у хворих із БА атопічною та РБ, однак, показники були нижчі норми (P0.05), залишаючись істотно низьким. Тобто, усунення лише ендотоксемії шляхом ентеросорбції є недостатнім для відновлення активності АОС. Адже, утримується тканинна гіпоксія, за умов якої активність СОД, К, СДГ залишається низькою.

З моменту використання рибоксину або ібупрофену, чи ліпостабілу функціональні резерви внутрішньоклітинних ензимів у цій послідовності динамічно зростають (P<0.01), але не нормалізуються. Максимально активним по відношенню до К, СДГ, СОД було застосування ліпостабілу при всіх формах ХРП органів дихання.

У дітей ІІ, ІІІ, ІV груп активованому в період загострення вільнорадикальному окисленню ліпідів протидіяли засоби ІІ лінії антиоксидантного захисту. А саме, незалежно від нозологічної форми, утримувалися підвищеними SH-групи в крові (P<0.05). Саме вони здійснювали максимальний вплив на блокування процесів пероксидації на стадії «галуження» ланцюга (Ю.М.Гольденберг, 1991; Л. В. Савченкова, 1996). Натомість, у хворих V групи вміст SH-груп сягнув значення норми, оскільки рівень продуктів ПОЛ відповідав фізіологічному; а тим самим, підтримувалася рівновага системи ПОЛ-АОС.

На фоні вдосконалених схем лікування, у пацієнтів ІІ-V груп процеси вільнорадикального окислення набули керованого характеру. Доказом чого було зниження рівня ЦП, котрий, хоч і утримувався підвищеним при використанні сорбентів, або з доповненням рибоксину чи ібупрофену (P<0.05−0.01). Однак у пацієнтів V групи синтез ЦП нормалізувався.

Таким чином, апробовані схеми лікування володіють мембранотропними властивостями, однак здійснюють різний по силі мембраностабілізуючий ефект у хворих із БА, ХП, РБ. Власне доповнення лікування ентеросорбцією (ІІ група) здійснює неспецифічний вплив на дестабілізовані клітинні мембрани. А саме, вона забезпечує сорбцію токсичних продуктів ліпідного походження (зниження рівня МДА), що зменшує явище ендотоксемії, а за цих умов зростає активність внутрішньоклітинних ферментів; зникає потреба у посиленому синтезі ЦП.

Курс ентеросорбції у дітей із БА, ХП, РБ (ІІ група) забезпечував зняття блоку токсичними речовинами рецепторів, підвищення стійкості та специфічності чутливості клітинних мембран до зовнішніх впливів. Водночас, зростає активність групи рецепторів до дії медикаментів, що лягло в основу комплексної терапії у хворих ІІІ, IV, V груп. Лікувальний ефект від застосування рибоксину (ІІІ група) полягає у збільшенні енергетичного потенціалу клітини, оскільки він є посередником АТФ. Тобто, зменшення проявів тканинної гіпоксії гальмує вільнорадикальні процеси окислення ліпідів, нормалізує співвідношення між внутрішньота позаклітинними антиоксидантними ферментами.

Стабілізуючий вплив на процеси пероксидації ліпідів, а тому — і на стан клітинних мембран, здійснював ібупрофен. Стабілізація ПОЛ забезпечується зменшенням гіпоксії завдяки покращенню, передусім, мікроциркуляції в тканинах, а з цим збільшується поступлення в клітину біоантиоксидантів ззовні.

Найбільш ефективним був ліпостабіл (V група), котрий поєднав у собі властивості мембранопротектора та мембраностабілізатора. Зокрема, завдяки вмісту в ньому есенціальних фосфоліпідів, відбувається оновлення ліпідного спектру клітинних мембран. Окрім того, він блокує пероксидацію ліпідів на рівні галуження патологічного ланцюга, а тому сприяє вирівнюванню позата внутрішньоклітинних ензимів АОС на користь активації останніх. Ліпостабіл володіє здатністю відновлювати мікроциркуляцію та бар'єрну функцію бронхів шляхом стимуляції процесів цитохром — Р-450-залежної монооксигеназної системи (А.Д.Царегородцев, 1994).

Отримані дані дають підстави диференційовано використовувати апробовані схеми, в залежності від глибини деструктивних процесів у клітинах та функціональної активності засобів АОС.

Досягнення керованого характеру пероксидації ліпідів під впливом диференційованих методів лікування супроводжувалося позитивним впливом на стан імунологічної рівноваги. Першим «кроком уперед» було застосування ентеросорбції, яка забезпечила (ІІ група) зняття блоку токсинами механізму вироблення та диференціювання імунокомпетентних клітин. Зокрема, на фоні тенденції до збільшення Е-РУК, істотно зростають ЕА-РУК та обмежується викид у кровоносне русло недиференційованих «0"-клітин. Вплив ентеросорбентів неспецифічний, а тому не в змозі забезпечити кінцеву нормалізацію клітинного імунітету при БА, РБ, ХП.

Показники гуморального імунітету у хворих ІІ групи зазнали наступних змін. Передусім, використання ентеросорбентів забезпечило нормалізацію вмісту Ig E, активізацію синтезу антитіл Ig A у дітей із БА. Ентеросорбція сприяла зменшенню вмісту Ig M, однак, нормалізувався він лише при атопічній БА (P0.05). Покращення співвідношення основних імуноглобулінів у ході детоксикації спричинило зменшення ЦІК, активацію комплементу (P<0.05), але їх значення не сягнули показників як у здорових.

Результати, отримані в ІІ групі пацієнтів, доводять, що неспецифічний вплив ентеросорбції на стан імунітету у дітей із РБ, БА, ХП не забезпечує його нормалізації. Однак, детоксикація є першою та сприятливою умовою до імунокорекції, оскільки забезпечує позитивні зрушення обох ланок імунітету.

Доповнення лікувального комплексу рибоксином (ІІІ група) супроводжувалося позитивним впливом на стан імунітету. Встановлені істотні зрушення показників клітинної ланки імунітету в усіх пацієнтів ІІІ групи, у порівнянні з даними до лікування та у І групі (P<0.05). А саме, збільшувалася кількість Е-РУК, ЕА-РУК, ТЧК, фізіологічному відповідав вміст ЕАС-РУК при БА, ХП, РБ. Однак, нормалізація вмісту «О"-клітин швидше наступала при атопічній, аніж при інфекційно-алергічній БА. Найбільш виражене (P<0.05) покращення стану клітинного імунітету встановлено у дітей із ХП, що дає підстави вважати одним із основних механізмів дії рибоксину — зменшення клітинної і тканинної гіпоксії, а тому активізується диференціація Т-лімфоцитів. Зважаючи на позитивну динаміку системи Т-лімфоцитів у ІІІ групі хворих, при відсутності її нормалізації можна використовувати рибоксин, як неспецифічний імуномодулятор при імунодефіциті І ступеня. Виявлені імуномодулюючі властивості характеризувалися посиленням синтезу Т-клітин та функціонально зрілих (ЕА-РУК, ТЧК).

Стан гуморального імунітету під впливом рибоксину зазнає позитивної динаміки, у порівнянні з даними на початку лікування, однак, нормалізувався лише вміст Ig E. Після отриманого лікування у дітей із БА та ХП вміст Ig G залишався істотно низьким, а при РБ він зростав (P<0.05), але норми не сягнув. Водночас, рівень Ig M при всіх нозологічних формах зменшувався (P<0.05), але фізіологічного не сягнув. У дітей ІІІ групи на момент виписки зі стаціонару утримувався дефіцит Ig A (P<0.05). Окрім того, встановлено, що швидкість елімінації ЦІК та нормалізації активності комплементу у хворих ІІІ групи недостатні, а тому також підтримують активність запалення.

Водночас, апробована схема лікування, яка спрямована на подолання запального процесу (IV група) з ібупрофеном. За даними досліджень в даній групі, з’ясовано, що при ХРП використання ібупрофену супроводжувалося збільшенням загальної та активної фракції Т-лімфоцитів, нормалізацією рівня ЕАС-РУК. Однак, ці перебудови недосконалі, оскільки загальний вміст Т-лімфоцитів не сягає значень у здорових (P<0.05), а диференціація імунокомпетентних клітин відбувається на користь лише ТЧК.

Гуморальний імунітет у хворих IV групи характеризувався явищем дисімуноглобулінемії: утримувався дефіцит Ig G (P<0.05), рівень Ig M знизився, але був вищим за фізіологічний (P<0.05), Ig E — нормалізувався. Синтез антитіл Ig A залежав у IV групі від віку досліджуваних. Зокрема, серед дошкільнят Ig A сягнув природнього рівня лише при атопічній БА та РБ. Натомість, у школярів Ig A нормалізувався у всіх хворих, крім пацієнтів із ХП. Це свідчить про тяжкість ХП як однієї з форм ХРП органів дихання, а також, що у школярів нормалізація захисних антитіл наступає швидше, оскільки імунна система цілковито сформована. На фоні проведеної терапії істотно знизився вміст ЦІК (P<0.05) та динамічно зростав — комплементу, однак, обидва показники не сягнули значень у здорових дітей.

Слід думати, що неспецифічний імуномодулюючий ефект ібупрофену полягає у ліквідації запального процесу, а це означає покращення мікроциркуляції тканин, припинення виділення медіаторів запалення, накопичення проміжних та кінцевих продуктів спотвореного метаболізму уражених тканин. В цілому, всі згадані фактори в змозі пригнічувати природню імунологічну відповідь.

На неспецифічні імуномодулюючі властивості ібупрофену при БА звернув увагу колектив авторів (О.І.Ласиця і співавт., 1994), що встановили ініціацію процесів імуногенезу під впливом протизапальних препаратів.

Співставляючи ефективність дії запропонованих комплексів лікування на стан імунітету, виявлено зростання значимості у такій послідовності: ентеросорбція ентеросорбція + рибоксин ентеросорбція + ібупрофен ентеросорбція + ліпостабіл. Саме у пацієнтів V групи досягнуто максимального покращення, що відповідало значенням у здорових дітей. Використання в комплексній терапії ліпостабілу у хворих із БА, ХП, РБ забезпечило зростання кількості Е-РУК, ЕА-РУК, які відповідали фізіологічній, нормалізацію вмісту ЕАС-РУК та «О"-клітин. Окрім кількісних змін імунорегуляторних клітин, відбувалися якісні перебудови: ТРК/ТЧК рівновага нормалізувалася.

Стабілізація клітинної ланки імунітету сприяла покращенню стану гуморальної. Передусім, дане лікування активізувало синтез Ig G при ХП, РБ, БА (V група), значення котрого не різнилися від норми (P>0.05). Пригнічення вироблення антитіл класу М було істотним (P<0.01). При всіх нозологічних формах, із максимумом при ХП, досягнуто фізіологічного рівня Ig A з тенденцією до перевищення норми. При ХП рівень Ig A становив 1.9±0.1 г/л, що був істотно високим (P<0.05). Активація продукції антитіл Ig A розцінена як адаптаційно-захисна реакція імунітету, що повинна забезпечити тривалу ремісію хронічного бронхіту чи вторинної хронічної пневмонії.

Незважаючи на те, що вміст Ig E в ІІ, ІІІ, IV групах відповідав нормі, слід відмітити, що у дітей V групи він був найнижчим. Водночас, проведена терапія призвела до зменшення вмісту ЦІК у крові в 1.2−2.7 разів, у порівнянні з вихідними даними, а при інфекційно-алергічній БА — до повної нормалізації. Паралельно зростав синтез комплементу (P<0.05−0.01), що доводив зменшення активності запального процесу у дітей із РБ, ХП, БА.

Видужання дітей із ХРП органів дихання виникає за умови зворотнього розвитку патологічної симптоматики обміну сполучнотканинних елементів. Однак, на фоні доповнення базисної терапії ентеросорбцією (ІІ група) вираженої позитивної динаміки зареєстровано не було. При визначенні оксипроліну в крові встановлено, що його вміст при БА, ХП, РБ був таким, як у дітей І групи. Тобто рівень оксипроліну у пацієнтів залишався істотно підвищеним (P<0.05−0.001). Продукція специфічних РмАт на фоні лікування істотно зменшувалася при атопічній БА та ХП (P<0.01), а у решти хворих коливання були неістотними. Комплексне лікування пацієнтів ІІ групи супроводжувалося нормалізацією вмісту СК. Ті зрушення, котрі досягнуті в ході лікування, обумовлені зменшенням або зняттям запального процесу в бронхолегеневому комплексі.

У ІІІ групі пацієнтів динаміка вмісту маркерів обміну колагенових структур була значимішою (P<0.05). Зокрема, рівень оксипроліну та РмАт зазнав максимального зниження (P<0.01), у порівнянні з попередніми двома групами. Однак, вони залишалися істотно вищими за норму, що доводило активність запального процесу алергічного (БА) та інфекційного генезу (ХП, РБ) у період видужання.

Наприклад, серед хворих ІІІ групи найвищі показники оксипроліну в крові були при атопічній БА (37.7±0.7 мкмоль/л, P<0.01), а не при ХП. Логічним здавався вищий рівень оксипроліну саме при ХП, оскільки він характеризує процеси фіброзних та склеротичних змін у легенях. Однак, у дітей із атопічною БА у 35.4% випадків спостерігалися атопічні захворювання шкіри та слизових, а тому високий вміст оксипроліну доводив, що рибоксин стимулює інтенсивність та тривалість метаболізму колагенових білків у регенеруючих тканинах.

Досліджень впливу рибоксину на активність обміну в сполучній тканині не лише при ХРП органів дихання, але й при іншій патології дитячого віку не знайдено. Однак, результати експериментальних робіт на тваринах (Г.Л.Билич, 1982) свідчать, що рибоксин впливає на відновні процеси у легенях, попереджуючи надмірний розвиток елементів сполучної тканини.

Титр РмАт у хворих на ХП, БА, РБ ІІІ групи істотно знижувався (P<0.05), у порівнянні з вихідними даними. Водночас, процеси румалонантитілоутворення утримувалися інтенсивнішими (P<0.001), аніж у здорових. Звісно, що вищим показникам відповідав тяжчий перебіг, останнє доводилося найвищим рівнем РмАт у пацієнтів із ХП (29.0±2.1 ум.од., P<0.05).

Визначення СК у хворих із РБ, БА, ХП встановило, що їх значення сягали показників норми. Як і за даними ІІ групи, вимальовується закономірність, що даний метод втрачає свою діагностичну цінність при бронхолегеневій патології.

Отримані дані демонструють вплив рибоксину на дисбаланс інтенсивності синтезу колагенових білків та їх катаболізм, попереджуючи збільшення сполучнотканинних структур та відновлюючи співвідношення між еластичними волокнами й іншими структурними компонентами.

Використання ібупрофену в комплексній терапії БА, ХП, РБ сприяло нормалізації маркерів сполучної тканини (IV група). Зниження вмісту РмАт та оксипроліну були істотними по відношенню до вихідних даних, але різнилися від фізіологічних (P<0.05). Рівень СК при всіх нозологічних формах нормалізувався.

Стан обмінних процесів сполучнотканинних елементів під впливом ліпостабілу (V група) динамічно покращувався, але не зрівнявся з нормою. Проте, саме у пацієнтів даної групи вміст оксипроліну істотно не різнився від фізіологічного (P>0.05), що демонструє врівноваження процесів аната катаболізму колагену. Ліпостабіл гальмує надмірний синтез сполучнотканинних структур, а тому може запобігати формуванню чи поширенню фіброзних змін у бронхолегеневому комплексі.

Окрім того, під впливом ліпостабілу гальмувався синтез РмАт, що означає стихання запального компоненту, досягнення керованого стану утворення й інволюції колагенових білків. Стабілізація сполучнотканинного обміну при БА, ХП, РБ забезпечується його мембранопротекторними властивостями, що спонукає до зменшення гіпоксії тканин та спинення процесів катаболізму еластичних волокон.

Модифіковані схеми лікування спричинили істотні зрушення не лише різних ланок гомеостазу, але й подолання декомпенсованої стадії ендогенної інтоксикації. З моменту доповнення базисної терапії курсом ентеросорбції (ІІ група) було досягнуто нормалізації вмісту МСМ обох пулів у плазмі, що діагностовано і в пацієнтів наступних трьох клінічних груп. Процеси сорбції токсинів мембранами еритроцитів не втратили свого значення при комплексах лікування у ІІІ та IV групах. Натомість, рівень МСМ в еритроцитах пацієнтів V групи був фізіологічним. Очевидно, що під впливом потужного мембраностабілізатора — ліпостабілу — підвищується стійкість клітинних мембран та нормалізується проникливість. Рівень МСМ у крові у хворих мав аналогічну динаміку при всіх нозологічних формах ХРП легень.

У ході ентеросорбції зросли функціональні можливості органів, що входять до системи природньої детоксикації. Доказом чого є підвищений вміст МСМ (P<0.01−0.001) обох пулів у сечі. Активна фільтрація токсинів із сечею у поєднанні з нормалізацією перерозподілу МСМ між структурними компонентами крові забезпечила купування декомпенсованого характеру ендотоксемії.

Катамнестичне спостереження за дітьми встановило, що застосування диференційованих схем лікування забезпечило у більшості нормалізацію досліджуваних показників, клініко-лабораторна ремісія утримувалася найдовшою у випадку застосування IV та V комплексу терапії. Окрім того, тривалість ремісії залежить від адекватного врахування зрушень гомеостазу при окремих нозологічних формах, що обумовлює вибір медикаментозного лікування.