Науковий аналіз ігрової діяльності. 
Класифікація ігор

Науковий аналіз ігрової діяльності показує, що гра, є відбиття дитиною миру дорослих, шлях пізнання навколишнього світу. Переконливий факт приводить К. К. Платонов. Ученим етнографом на одному з островів Тихого океану було виявлене плем’я, що вело ізольований спосіб життя. Діти цього племені не знали ігри в ляльки. Коли вчений познайомив їх із цією грою, те спочатку нею зацікавилися й хлопчики й дівчинки. Потім інтерес до гри зник у дівчинок, а хлопчики продовжували придумувати нові ігри з ляльками.

Порозумівалося все просто. Жінки цього племені піклувалися про добування й готування їжі. Чоловіки ж піклувалися про дітей.

У перших іграх дитини чітко виступає керівна роль дорослих. Дорослі «обіграють» іграшку. Наслідуючи їм, дитина починає грати самостійно. Потім ініціатива організації гри переходить до дитини. Але й на цьому етапі керівна роль дорослих залишається.

З розвитком дитини гра змінюється. У перші два роки життя дитина опановує рухами й діями з навколишніми предметами, що приводить до виникнення функціональних ігор. У функціональній грі перед дитиною розкриваються невідомі для нього властивості предметів і способи дії з ними. Так, уперше відкривши й закривши двері ключем, дитина починає багаторазово повторювати цю дію, намагаючись при всякому зручному випадку повернути ключ. Ця реальна дія переноситься в ігрову ситуацію.

Граючи, діти роблять у повітрі рухи, які нагадують поворот ключа й супроводжують його характерним звуком: «трик-трак» [3; 148].

Більше складними є конструктивні ігри. У них дитина щось створює: будує будинок, пече пиріжки. У конструктивних іграх діти осмислюють призначення предметів й їхня взаємодія.

Функціональні й конструктивні ігри ставляться до розряду маніпулятивних, у них дитина освоює навколишній предметний світ, відтворить його в доступні для нього формах. Відносини між людьми осмислюються в сюжетних іграх.

Дитина грає в «дочки — матері», в «магазин», приймаючи на себе певну роль. Сюжетно-рольові ігри виникають у три-чотири роки. До цього віку діти грають поруч, але не разом. Сюжетно-рольові ігри припускають колективні відносини. Звичайно, включення дитини в колективні ігри залежить від умов виховання. Діти, що виховуються будинки включаються в колективні ігри на превелику силу, чим діти, що відвідують дитячий сад. У колективних сюжетних іграх, які до шести-семи років стають більше тривалими, діти стежать за задумом гри, за поводженням товаришів. Сюжетно-рольові ігри вчать дітей жити в колективі. Поступово в ігри вводяться правила, що накладають обмеження на поводження партнера.

Колективна сюжетно-рольова гра розширює коло спілкування дитини. Вона звикає підкорятися правилам, вимогам, які до неї пред’являються в грі: вона? то капітан космічного корабля, то? його пасажир, то? захоплений глядач, який спостерігає за польотом. Ці ігри виховую почуття колективізму й відповідальності, повагу до товаришів по грі, привчають дотримувати правил і виробляють уміння підкорятися їм. Використання підходящої стратегії й тактики в сюжетній грі з дітьми того або іншого віку дозволить вчасно сформувати в них відповідні ігрові вміння, зробить педагога бажаним партнером у грі. У цій якості він зможе впливати на тематику гри, на неблагополучні відносини між дітьми, які із працею піддаються корекції при прямому натиску. [24; 43].

Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем. Розглянемо декілька класифікацій ігор.

Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на дві групи:

• 1) експериментальні («ігри звичайних функцій»). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор;
• 2) спеціальні («ігри спеціальних функцій»). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності. їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються. [21; 310]

Швейцарський психолог Ж. Піаже виокремлював:

• — ігри-вправи (виникають у перші місяці життя дитини);
• — символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років); — ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років). Класифікація С. Новосьолової, маючи у своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:
  • 1) самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей):
    • ? ігри-експериментування;
  • ? сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);
• 2) ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який використовує їх з освітньою та виховною метою:
  • ? навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);
  • ? розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановні);
• 3) ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні). Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших дітей.

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:

• 1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).
• 2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові). [21; 312].

Розглянемо детальніше сучасну класифікацій ігор дітей дошкільного віку. До першої групи належать сюжетно-рольові ігри дошкільників.

Сюжетно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і розігрування ролей.

Такі ігри пов’язані зі сферою людської діяльності й людських стосунків, оскільки своїм змістом вони відтворюють саме цей аспект дійсності. Вдаючись до них, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, створюючи спеціальні ігрові ситуації.

Сюжетна рольова гра є динамічним феноменом, її розвиток виявляється насамперед у виникненні нових сюжетів — утілених у певних подіях образних відтворень задумів. В іграх дітей дошкільного віку вони надзвичайно різноманітні й відображають конкретні (соціально-історичні, географічні, побутові тощо) умови їхнього життя.

Деякі сюжети цікаві як молодшим, так і старшим дошкільникам (наприклад, ігри на побутові теми). Проте в їх розвитку спостерігається певна тенденція: спершу виникають ігри з побутовими сюжетами, потім — ігри на теми праці і нарешті — ігри суспільної тематики. Різноманітність сюжетів залежить від масштабу і глибини пізнання дітьми навколишнього світу.

Діти відображають у грі предметну трудову діяльність дорослих (приготування їжі, ремонт квартири), стосунки між людьми, суспільну сутність їхньої діяльності («лікар» уважно вислуховує своїх «пацієнтів», призначає «лікування»). Конкретні взаємини між персонажами гри можуть бути різними: співпраця, взаємодопомога, турбота одне про одного. Іноді вони проявляють ворожість, грубість, жорстокість, що залежить від конкретних соціальних умов життя і виховання дитини. Одні й ті самі сюжети можуть мати різне смислове наповнення. [21; 337].

Тривалість сюжетної гри:

• ? у молодшому дошкільному віці (10−15 хв.);
• ? у середньому дошкільному віці (40−50 хв.);
• ? у старшому дошкільному віці (від декількох годин до днів).

У структурі рольової гри виділяють компоненти (Д. Ельконін):

• · ролі, які виконують діти в процесі гри;
• · ігрові дії за допомогою яких діти реалізують ролі;
• · ігрове використання предметів, реальні заміняються ігровими.
• · відносини між дітьми, виражаються в репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється хід гри. [4; 13]

Отже, у формуванні рольової поведінки дошкільників спершу відбувається засвоєння знань конкретної діючої особи (її атрибутики, характеру дій, жестів тощо), потім — усвідомлене розрізнення дитиною себе і персонажа, роль якого вона виконує. Важливе значення у цьому належить сюжетно-рольовій грі, беручи участь у якій, дитина діє від імені себе і від імені іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе серед інших. [21; 340].

До другої групи належать театралізовані ігри дошкільників.

Театралізовані ігри? розігрування в особах певного літературного твору й відображення за допомогою виразних способів (інтонації, міміки, жестів) конкретних образів.

До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри на теми літературних творів.

Театралізовані ігри.

ігри-драматизації ігри на теми.

літературних творів.

Рис. 1.2 Види театралізованих ігор.

Розглянемо детальніше окремо кожну з цих видів ігор.

Гра-драматизація. Вона полягає в зображенні, розігруванні в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мова героїв визначаються текстом літературного твору. Гра-драматизація відбувається за заздалегідь заданим сюжетом і передбачає ролі, регламентовані межами авторського тексту. Дітям необхідно дослівно запам’ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і зобразити їх саме такими, якими вони є у творі. Літературний твір своїм змістом визначає, які дії необхідно виконувати, однак він не містить вказівок щодо способів їх утілення — рухів, міміки, інтонації. Така гра є значно складнішою для дітей, порівняно з тією, в якій наслідується побачене в житті. Вона допомагає усвідомити ідею твору, його художню цінність, вчить дітей виражати свої почуття, сприяє розвитку пам’яті, мовлення, вияву самостійності, творчості в доборі зображувальних і виражальних засобів для створення образів.

Перевтілення і створення образу можливі за наявності в дитини певних знань про зображені в літературному творі об'єкти і явища навколишнього світу, навичок виразного читання й усної розповіді, досвіду рухової діяльності. [21; 341].

Гра на тему літературного твору. Діти дошкільного віку відносно легко втілюють у грі сюжет літературного твору. Окремі герої настільки припадають їм до душі, що діти називають себе їхніми іменами, орієнтуються на їхню поведінку. Ігри на теми літературних творів менше прив’язані до сюжету і композиції конкретного твору, ніж ігри-драматизації. Вони можуть поєднувати події з різних літературних джерел, довільно інтерпретувати їх зміст, передбачати нових героїв.

Сюжет ігор дітей молодшого дошкільного віку нерідко поєднує в собі різні події, епізоди фільмів, вистав за мотивами казок. У середньому дошкільному віці вони включають в улюблені ігри нові враження, почерпнуті з казок, які їм довелося побачити і почути, а також із різноманітних життєвих ситуацій. Джерелом інформації, яку використовують у своїх іграх старші дошкільники, є спостереження та розповіді дорослих, сюжети казок, оповідань, фільмів тощо.

Казки і розповіді по-різному втілюються в іграх дошкільників. Одні діти розігрують окремі епізоди казки, інші діють, як улюблений казковий герой, треті намагаються відтворити всю казку, дещо збагачуючи її зміст реальними життєвими фактами, виявляючи творчість і вигадку. Тому в самостійних іграх герої різних літературних творів можуть діяти дуже несподівано. Діти в них вільно примирюють непримиренних за сюжетом казки чи оповідання героїв, легко перемагають зло. Закінчуватися гра може так, як цього хоче дитина, а не так, як про це йдеться у творі. [21; 345].

Табл. 1.1 Вплив театралізованих ігор на розвиток здібностей.

В таблиці 1.1 показано вплив театралізованих ігор на розвиток здібностей дитини. Так, наприклад, коли дитина грає у неї розвивається поетичний слух. А саме дитина починає краще сприймати зміст твору, виразнішим стає мовлення дітей. Також у дошкільників з’являється здатність швидко сприймати текст, що важливо для подальшого навчання в школі і т.д. Театралізовані ігри вчать зберігати, передавати живі уявлення про свого героя, виражати відношення до того чи іншого героя за допомогою мови, рухів, жестів, міміки. Тож можна зробити висновок, що театралізовані ігри позитивно впливають на розвиток здібностей дитини.

До наступної групи належать будівельно-конструкційні ігри Будівельно-конструктивні ігри? різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводять спорудження й оберігають їх.

Ігри з будівельним матеріалом приносять дітям емоційну насолоду, почуття радості від вирішення різноманітних конструкційних завдань, зміцнюють віру в свої сили, виховують почуття власної гідності. Завдяки постійному вправлянню їхні рухи стають точними, швидкими, спритними, легко піддаються зоровому контролю, поліпшується узгоджена робота м’язів. Ознайомлення з будівлями і спорудами, архітектурними пам’ятками розвиває у дошкільників смак, інтерес до архітектури.

Будівельно-конструкційні ігри більше, ніж інші види ігор, наближені до творчої продуктивної діяльності дорослих. За твердженням психолога Олексія Леонтьєва, вони є рубіжними у переході від ігрової до продуктивної конструкційної діяльності. їх розвиток не повинен обмежуватися створенням матеріальних умов для гри, наявністю матеріалів тощо. Педагог має подбати про динаміку творчого начала у грі, сприяти розвитку спеціальних ігрових умінь, збагаченню уявлень і вражень, які діти зможуть відтворити у ній.

Ігри, основою яких є зведення конструкцій, мають багато спільного з трудовою діяльністю, сприяють формуванню у дошкільників уміння ставити мету, планувати послідовність операцій, добирати необхідний матеріал, оцінювати результати роботи (своєї та інших), творчо здійснювати задум гри.

Розглянувши класифікацію ігор можна зробити висновок, що кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості.

Перехід дітей від одного виду гри до іншого залежить як від віку, так і від індивідуальних уподобань. Педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра — це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей.

В українській психолого-педагогічній науці загальноприйнятим є положення про те, що гра — один з найголовніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінування колективістичних проявів у поведінці людини).

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра — найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування.

Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для розв’язання багатьох виховних завдань насамперед для становлення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичливих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.

Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність — дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви — чим вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важливо для формування її як особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд «творить» гру, по-своєму відображає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаючи власне ставлення до нього. Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх етапах розвитку людської особистості. Учені довели, що вміння гратися — не інстинктивне явище, яке з’являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому процес спілкування дорослого з малим має обов’язково включати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають і дитину.

Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінчення вихователь обов’язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так злагоджено.

Отже, застосування таких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно забарвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.