Гуманистическая педагогіка Адольфа Дистервега

Міністерство Освіти РФ.

Челябінський Державний Университет.

Інститут з психології та педагогики.

Гуманістична педагогика.

Адольфа Дистервега.

Реферат виконав: студентка гр.

ПОЗ 301 А. А. Тимошина.

Перевірив: Доцент О. Ю. Акмалов.

Челябинск-2004г. Содержание:

Введение

… … 3 1 Глава. Фрідріх Вільгельм Адольф Дистервег — «вчитель німецьких вчителів», педагог-гуманист…4.

1.1. Сенс гуманістичної педагогіки… …4−5.

1.2. Життєвий і творча шлях А. Дістервега …6−10 2 Глава. Педагогіка А. Дістервега. Принципи, правила…11.

2.1. Принципи виховання А. Дистервега…11−15.

2.2. Дидактичні правила …16−20 Заключение…21 Список литературы…22.

Педагогіку Адольфа Дістервега може бути гуманістичної, гуманної, Людяну з великої літери цього терміну. Адже зміст і значення життя загалом і людського життя особливо, по Дистервегу, полягає прагнення кращому і більше здійсненого стану, у розповсюдженні і затвердженні царства істини, добра і красоты.

У тісного зв’язку з такими поглядами життя стоять, і погляди Дістервега на завдання виховання. У людині дрімає дух того вищого цілого, до якому належить. Якщо вихованням ця Божа іскра перетворити на живу силу, то людині прокинеться дух любові, дух Божий. Завдання виховання — розвинути усі сторони людської природи, всі сили, дані людині, й гордо поставити його за шлях самостійного развития.

У суспільстві з його гонитвою за новими ідеями і технологіями ми часто забуваємо про те духовних цінностях, які подарували нам попередні покоління. А іноді використовуємо їх як звісно ж разумеющуюся істину, забуваючи тих людей, які відкрили ту істину шляхом тривалого пошуків, часом, всупереч узвичаєної думки і введення державних догматів. Їх служіння суспільству, і безмежна відданість улюбленій справі та нині є може стати прикладом багатьох видатних умів нашого времени.

У своєму рефераті хочу як показати й освітити життя автора, ідеї, сенс педагогіки А. Дістервега, але й позначити її актуальну гуманістичну спрямованість, її цінність і значимість в наші дні. Мені близькі і зрозумілі ідей. Саме людинолюбство могло послужити вірі в такі принципи виховання, як основу культоросообразности, забезпечення гармонійного розвитку дітей засобами лише глибокого знання з психології та фізіології, й виховання самодіяльності, як вищої форми навчання дітей і познания.

1 Глава. Фрідріх Вільгельм Адольф Дистервег — «Учитель німецьких вчителів», педагог-гуманист.

1.1. Сенс гуманістичної педагогики.

Сенс змінити систему виховання — у її гуманізації, як у вдосконаленні людини бачать не засіб добробуту суспільства, а мета життя, коли становлення особистості передбачає виявлення і вдосконалення всіх сутнісних сил людини, коли самого індивіда мислять не «керованим », а творцем себе, своїх обставин. Гуманістичне виховання, яке має бути затверджений у шкільництві, покликане виступити наступником одного з найкращих культурної спадщини, у своїй важливо відкинути лише доступне створено людьми з метою формування людиникошти, але зберегти те, що сприяє плекання особистості. У основі гуманістичної системи виховання лежать такі ідеї: особистісний підхід вчених (визнання особистості що розвивається людини вищої соціальної цінністю; повагу унікальності і своєрідності кожної дитини, підлітка, молодої людини, визнання їх соціальних права і свободи; орієнтація на особистість результат і показник ефективності виховання; ставлення до вихованцю як суб'єкта власного розвитку; опора вчених на сукупність знання людині, природний процес саморозвитку що формується особистості, на знання закономірностей цього процесу). [6].

Німецька філософія ХІХ в. від імені И. Канта, Г. Гегеля, Й. Гербарта, А. Дистервега висунула обгрунтувала ідею гуманістичної особистості та її самосвідомості, запропонувала шляху реформування системи та шкільного, і університетської освіти. [5] Ситуацію, сформовану в сфері освіти і підготовки вчителів, можна як орієнтовану на ідеали гуманістичної педагогіки і психології. У цьому вся відношенні стан німецької школи відбиває провідні тенденції розвитку світового педагогічного процесу. Нині гуманістична орієнтація дуже впливає в розвитку освіти, особливо у сфері підготовки вчительських кадрів, висуваючи новий ідеальний образ вчителя. Її прибічники вважають, що школа повинна як надавати знання, формувати вміння і навички, але, передусім, забезпечити самовизначення і самореалізацію особистості, готувати дітей до життя жінок у епоху швидких соціокультурних змін, мінливих історичних умов динамічного інформаційного суспільства. Це потреба у самоідентифікації і самоактуалізації кожному за людини, у спроможності людини зберігати особистісний стрижень, щоб не втратити своє «Я », не перетворитися на прагматика-конформиста. Представники гуманістичної педагогіки вважають, що самого інтелекту замало здобуття права вирішувати численні проблеми, які стоять перед будь-яким державою, суспільством, цивілізацією. Потрібна людина, здатний як мислити, а й відчувати, переживати, діяти, у якого розвиненою інтелектуальної, емоційної, вольовий сферами. [6].

Такою була Адольф Дистервег, він, відкидаючи революційному шляху зміни громадських відносин, покладав сподівання мирне перетворення суспільства і, особливо у просвітництво народу. Він захищав ідею загальнолюдського виховання. Завдання школи, на його думку, залежить від вихованні гуманних і свідомих громадян, а чи не «істинних пруссаків». [4;747] Він гуманізм Лессінга, Гердера, Шіллера, Гете. Коріння світогляду — в освітній і гуманістичної літературі XVIII в. Мета виховання Дистервег бачив у тому, щоб розвинути в підростаюче покоління «самодіяльність в служінні істині, до краси і добру». За всієї абстрактності та соціальної невизначеності цієї туманно-романтической формули, вона мала все-таки прогресивне значення для свого часу, позаяк у противагу реакційним офіційним «настановам», порушувала у вчительства прагнення якимось вищим людським цілям життя і традиції виховання. [8;80].

1.2. Життєвий і творча шлях А. Дистервега.

Фрідріх Адольф Вільгельм Дистервег народився 29 жовтня 1790 року у Зигене, в Вестфалії, отримав виховання спочатку Гербронне, (Нассау), потім в Тюбінгенському університеті, де скінчив курс доктором богослов’я. Але духовна кар'єра не приваблювала його, тим більше у ньому виробилися, при всієї релігійності, досить вільні точки зору щодо деяких догматичних питань. Більше до серця була зроблена йому діяльність вчителя, і ми бачимо його спочатку домашнім учителем в Мангеймі, потім другим учителем eсоlе sесоndaire в Вормсе. У 1813 року то здобуває вчительське місце у Франкфурті-на-Майні, при Образцовой Школі. Ця школа цілком заслуговувала назва «зразковою». З нею виступав гурток безпосередніх учнів Песталоцці (Грунер, Ненни, де-Ласпе та інших.), палко віддані справі. Під впливом цієї гуртка Дистервег вивчив твори Песталоцці, перейнявся ідеями «великого народного пророка» і він вирішив ціле життя своє присвятити справі народної освіти. У 1818 року, ставши другим ректором латинської школи Эльберфельде, воно зустрівся з Вильбергом, натурою спорідненої Песталоцці, людиною надзвичайних педагогічних обдарувань і впровадження величезного впливу окружающих.

В 1820 року перед Дистервегом відкривається ширша і самостійна арена діяльності. Він — директор учительській семінарії в Морсе, в Рейнської провінції. Про те почуттях, які надихали його, можна судити з замітці, знайденою у його посмертних паперах і що належить до другому року директорства. «Я вчитель, — пише він, — вчитель всією душею і був, що утворити вчителів ж. Вдасться мені зробити щось із семінаристів (хоч вперше і не сенсі будь-чого), мені нічого піклуватися про те, що вони почнуть робити у житті. Що людина робить, залежить від цього, що вона є. З кого щось вийшло, з власної вини, з чи обставин, той багато чого будь-коли зробить. Але неможливо, щоб він, хто діловий, вправний, спритний, мислячий, відчуває людина, словом той, хто є щось, не зробив чи зробив лише марна, сумнівне, дурное».

У 1827 року Дистервег розширив своєї діяльності виданням педагогічного журналу, існуючого і досі пір: «Rheinische Blatter fur Erziehund und Unterricht», який давав щодо шістьох книжок на рік. Протягом майже 40 років Дистервег був невтомним співробітником цих «Рейнських Листків»: статей, що належать його перу, у журналі близько четырехсот.

Такой людина було довго залишитися непоміченим найвищих адміністративних сферах Пруссії, при господствовавшем тоді ліберальному погляді на народне освіту. Міністерство Альтенштейна у справі народного освіти трималося поглядів знаменитого реформатора Пруссії й з найбільших державних людей всіх часів і народів — міністра Штейна, яка сказали в 1810 року: «Якщо методою, заснованої на знанні внутрішньої природи людини, буде розвинена кожна гілка його духовних сил, збуджено і вихований всякий шляхетний принцип, — коли ми порвемо із сучасним одностороннім вихованням, і старанно вирощувати — ніж нехтували досі, ті спонукання, у яких грунтується сила і гідність людини: любов до Бога, до короля і батьківщині, ми можемо сподіватися, що виросте фізично морально міцне покоління і побачимо краще будущее».

У 1832 року Дистервег отримує посаду директора Берлінської «семінарії для міських шкіл». П’ятнадцять років разом з честю виступав на на новому місці. З усіх кінців Німеччини, з деяких інших земель, Угорщини, навіть Росії, стікалися сюди учні, аби побачити знаменитого педагога серед справи, навчитися в нього важкого мистецтву виховання і навчання дітей і надихнутися його гарячої вірою у велику значення учительській діяльності. Хто бачив її, в тих навіки запам’ятався у пам’яті образ цього незвичайного человека.

Дамо ж ми його характеристику за словами Вихарда Ланге, його одного й нинішнього редактора «Rheinische Blatter».

«Дистервег був середній на зріст, широкоплечий, з короткою шиєю. Під видатним вперед, тонко виліпленим чолом, густі брови спадала на думку глибоко які лежали блискучі два очі, котрі казали і чуйності й мощі потужні мізки і про добродушності і м’якості серця. Тонкий римський ніс під гострим кутом відокремлювався з-під виступу лобової кістки. Навколо майже безгубого, різко окресленого рота зазвичай грала саркастична але що добра усмішка. Підборіддя, красиво сформований, порівняно великий і масивний, здавалося, символізував велику силу волі. Жвавість і рухливість всього її суті полягала у частих рухах лицевих м’язів й у звичці проводити рукою по лисою голові. Справжнім оратором він був і зазвичай висловлювався короткими, уривчастими фразами, відтіняючи мова жвавої дискусії жестикуляцією. Але що його охоплювало що у ньому наснагу до свого покликанню, що траплялося, зрозуміло, нерідко — його завжди виробляла глибоке і сприятливий вразити слухачів. Збудлива сила, яка в цього духовно невичерпного, оригінального людини, була безмежна. Учням, старим молодшим, юнакам і їхнім дітям у присутності не міг же не бути уважними: де б ні з’являвся, там пробуджувалися життя й всебічне розумовий рух. Не поліцейським наглядом, не суворої дисципліною, підтримував він своїх учнів на шляху. Його душевне шляхетність збуджувало й у юнаків схоже стан душі, та її великі прагнення знаходили собі відгомін й у серцях: самі юнаки большею частиною піднімалися вище рутини. Та й згодом між колишніми учнями і вчителем був тих перепон, які завжди відокремлюють елементарного вчителя від своєї академічно освіченого колеги. Його суворі вимоги, його часто безцеремонні й зауваження і догани відвертали від нього тільки людей низинними почуттями. Отож Європа хоч якийсь був може розуміти незвичну розумову життя, той завжди ставився до нього зі вдячністю і благоговінням». [3].

У 1832—41 він створив Берліні 4 учительських суспільства, а 1848 був обраний головою «Загального німецького вчительського союзу». У 1848 Дистервег разом із депутатами «лівої» фракції прусського національного зборів підписав «Записку 23», автори якої виступали проти конфесійної зі школи і вимагали єдиної народної школи для «всіх дітей нації незалежно від станів майбутнього покликання». Дистервег, хоч і визнавав релігію на кшталт раціоналістичного християнства, у статтях протестував проти опіки церкви над школою і критикував церковні догмати, іменуючи їхні «релігійним абсолютизмом». [4;747].

У 1847 року Дистервег було звільнено з служби за «небезпечне вільнодумство», в 1850 року послідували його остаточна відставка, а 1,2 і 3 жовтня 1848, до міністерства Раумера, було видано знамениті «три прусські регулятиви». Можна собі уявити почуття Дістервега у своїй подвійному ударі: бути вирваним із творців тієї стихії, з якою зрісся всією душею, і на все життя побачити лише занепад справи, якому служил.

В останні десятиліття життя бачимо «шкільного вчителя Німеччини» хоча наверху слави та популярності, але «в дел».

Багато і окремих брошур вийшло з-під його пера. Але він був літератором за покликанням. Усій душею цієї бурхливої діяльності не міг віддатися. 7 липня 1866 року, 76-річний старець, ще соковитий, як свідчить його чудесний по змісту і малої форми доповідь місту Гамбургу, помер, щоб вічно жити у пам’яті і свого і всіх, кому дороги інтереси образования.

Блискучий педагог-практик, Д. був автором св. 20 підручників і посібників з математики, ньому. мови, природознавства, географії, популярної астрономії. Його «Керівництво до математичної географії» («Lehr-buch der mathematischen Geographic…», 1840) і «Елементарна геометрія…» («Elementare Geometrie fiir Volksschulen und Anfanger iiberhaupt», 1860) було переведено російською мовою, користувалися широкої популярністю. З-під його пера вийшли: Спірні запитання з області педагогіки, Листи вихованням і навчанні, Педагогічна мандрівку Данії, Педагогічна Німеччина, Підручник космографії, Методичне керівництво до класному навчання рахунку (в співробітництво з Гейзером), Підручник до класному навчання рахунку, Хрестоматія на навчання читання, Практичний курс німецької мови. У 1835 був надруковано основний працю Д. «Керівництво до утворення німецьких вчителів» («Wegvveiser zur Bildung fur Lehrer und die Lehrer werden wollen»), 1-ша частину його присвячена загальних питань педагогіки і дидактики, а 2-га, написана з участю вчителів, — викладання окремих предметів. [3].

[pic].

2 Глава. Педагогіка А. Дістервега. Принципи, правила.

2.1. Принципи виховання А. Дистервега.

Висловивши думка про провідну роль навчання у процесі виховання підростаючого покоління, Дистервег намагався основні засади воспитывающего навчання, яким має керуватися у своїй діяльності кожен учитель.

Принцип природосообразности. Природосообразность виховання передбачає визначення можливого для даного віку і її статі дитини рівня розвитку суб'єктивних особистісних властивостей, формування яких слід орієнтуватися; покладання мотивационно-потребностную сферу учнів віку; подолання протиріч, притаманних даного віку і її які з ситуації розвитку й у провідному вигляді діяльності; побудова возрастно-психологической діагностику і корекції поводження з урахуванням ухваленій у науці періодизації возрастов. 5].

Дистервег ставив на чільне місце «развивающе-воспитательное і освітнє навчання ». Він пропонував вчених і навчанні слідувати природі людини, враховувати індивідуальні і вікові особливості дитини. [1;238] «Розвиток — загальний ознака, основний закон життя, як взагалі вільний розвиток — гасло сьогодення. Будь-яка тварина, людина, народ, які можуть розвиватися без перешкоди — щасливі, вільні. Принаймні сил сприяти загальному розвитку — ось обов’язок кожного окремого людини» — каже Дистервег. Він також підкреслював, що, лише знаючи психологію і фізіологію, педагог може забезпечити гармонійний розвиток дітей. У психології вона бачила «основу науки вихованням». Як вона та Песталоцці, Дистервег думав, що людина має врождёнными задатками, яким властиво прагнення до розвитку. Завдання виховання — порушити задатки, що вони могли самодіяльно розвиватися. «Без порушення може бути розвитку. Виховувати — отже порушувати. Теорія виховання є теорією порушення» [4;748] Подібно Руссо і Песталоцці, Дистервег використовував принцип природосообразности як один із засобів боротьби проти феодальної педагогіки. На противагу схоластичної педагогіці, игнорировавшей їхні природні можливості, схильності й інтереси дітей, він думав, що шкільне навчання має спиратися на природні сили, укладені дитині. Кожна молода людина від народження має сумою певних здібностей, які за правильно організованому вихованні розвиваються, а при невмілому — можуть стихнути. Щоб здібності дитини не затихли, вчитель має постійно піклуватися про розвиток, надаючи дітям можливість застосовувати свої сили, знання й уміння на практике.

Вимога Дістервега щодо врахування індивідуальних особливостей дітей у процесі виховання і навчання був із вимогою одночасного вивчення цього процесу. Діяльність «Принцип сучасної педагогіки» він писав: «Ніщо не відбувається проти природи речей, те саме світі дітей. Тому сучасна педагогіка намагається зрозуміти закони природного розвитку, щоб допомагати цього розвитку від початку, хай навіть це допомога буде сконцентрована перебувати лише у усуненні перешкод. Оскільки природа речей може бути вигадана з голови, може бути зрозуміла лише емпіричним, а чи не спекулятивним шляхом, то не прагне до розумності педагогіка звертається до досвіду і спостереженню, до людей, які стали у цьому мастерами».

Отже, Дистервег дійшов висновку, що прийняв правильне, розумне виховання має будуватися з урахуванням знання законів природного розвитку. Вивчення цих законів — завдання дитячої психології, якій він надавав дуже велике значення. Психологію він навіть називав «основний наукою науки вихованням», хоч і визнавав, що у час вона не була справжньої наукою й здійснювала лише перші кроки. За підсумками вивчення психологічних особливостей дітей і підлітків [7;65].

2. Принцип культуросообразности означає організацію навчально-виховного процесу з урахуванням певної зовнішньої, внутрішньої і суспільного культури. Він, що «…вчених необхідно брати до уваги умови місця й часу, у яких народилася людина чи доведеться йому жити, одне слово — всю сучасну культуру у широкому і всеосяжному буквальному розумінні, особливо культуру країни, що є батьківщиною учня». [4;748] Вважаючи, що вчитель і вихователь завжди повинні брати до уваги потреби свого часу, над народом, Дистервег символізував дуже велике значення викладання вітчизняної відчуття історії і географії, рідної мови та рідної літератури. Однак до правильному розумінню громадського характеру виховання він прийти було. Ідеалістично припускаючи взаємини між людиною і суспільством, Дистервег вважав, що сутність людини визначається природними, внутрішніми якостями, притаманною йому від народження. Ось тому й принцип культуросообразности підпорядкований в нього принципу природосообразности.

Найбільш докладно свої думки з цього питання Дистервег викладав у статті «Про культуру і культуросообразном вихованні», у якій ділив культуру втричі великі області: культура зовнішня, культура внутрішня і культура громадська. До зовнішньої культурі він відносив способи задоволення фізичних потреб: як людина харчується, вдягається, живе, які її вдачі та звичаї. Внутрішня культура охоплює духовне життя людини, його пізнавальну, чуттєву, вольову діяльність. Нарешті, громадська культура включає у собі панування людини над силами природи й всі форми її суспільному життя жінок у їх поєднані із культурою даного народу. Таким чином, громадська культура, по Дистервегу, займає хіба що проміжне місце між зовнішньою і внутрішньою культурою. Навчання, з його думки, стає які розвивають і які мають тільки тоді ми, як його будується з урахуванням даних зовнішньої, внутрішньої і громадській культури. [7;67].

3. Принцип самодіяльності Самодіяльність, під якій він розумів активність, ініціативу, Дистервег вважав найважливішої рисою особистості. «Бути людиною, — за його словами, — отже бути самодіяльним прагнення розумним целям… Развитие й освіту жодному людині неможливо знайти дано чи повідомлено. Кожен, хто хоче до ним прилучитися, повинен досягти цього власної діяльністю, самотужки, власним напругою. Іззовні він може одержати лише порушення… Тому самодіяльність — засіб і водночас результат освіти…» У розвитку дитячої самодіяльності вона бачила і кінцевої мети, неодмінна умова будь-якого освіти: «Пробудження самодіяльності як і учня, і у вчителя вважаю вищим досягненням його формального розвитку та виховання». [2;249].

Становище Дістервега у тому, що «…розум наповнити нічим не можна. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити», актуальний і в наші дні. Цей принцип можна назвати, як найбільш важливий: «Кінцевою метою будь-якого виховання — виховання самостійності у вигляді самодіяльності». Розум, воля, пам’ять, мислення, спостережливість, властиві всіх людей, розвиваються у процесі самодіяльності, про розвитку якої в своїх учнів вчитель і має заботиться.

Виховання, сутнісно, закінчується тоді, коли людина починає виявляти бажання й відчувати у собі силу продовжувати все життя роботу з самоосвіти, коли він починає бачити шляху й методи цього самоосвіти. Завдання вчителя Дистервег обмежував турботою про розвиток природних здібностей. Отож Європа згодом вийде з учня — математик, технік чи музикант, — то вже справа не учителя.

Самодіяльність у сенсі Дістервега рівнозначна вільному, самостійного пізнання. На противагу догматизму і авторитаризму феодальної педагогіки він захищав право кожної людини в розвитку самостійного мислення. На його думку, самостійність мислення повинна провадити до свідомої діяльність у жизни.

У «Керівництві для німецьких вчителів» Дистервег писав: «Власне людським у людині є його самодіяльність. Усі людське, вільне, оригінальне виходить із цієї самодіяльності… Виховання простирається рівно настільки, наскільки дозволяє самодіяльність; лише настільки, наскільки її вистачає, може бути як освіту людини іншими, і його самоосвіта. Головною турботою вихователя, отже, має бути розвиток самодіяльності, яка допоможе людині пізніше зробитися паном, керівником свого життя» [7;66].

2.2. Дидактичні правила.

Формально дидактика (від грецького didasko — вчити, доводити, пояснювати) окреслюється галузь педагогіки, досліджує наукові основи навчання дітей і освіти. Інше визначення дидактики — теорія навчання — також характеризує її як науку про засоби та методів цілеспрямованого процесу придбання або/та в передачі знань. Важливим моментом у тому визначенні є вказівку вимушені організації спеціальних умов передачі знань. Ці умови реалізуються під час функціонування системи освіти, елементами якої є сім'я, дошкільні і шкільні установи, вузи та інші інституції образования.

Одне з найважливіших заслуг Дістервега у цьому, що він створив дидактику навчання, сформульовану законах і правилах. У своїй книжці «Керівництво до утворення німецьких вчителів», що вийшла 1835 р., наводиться узагальнювальна система дидактичних правил, вкладених у забезпечення наочності і доступності матеріалу навчання, свідомості засвоєння знань, зацікавленості й особистої активності які у процесі обучения.

I. Правила навчання, які стосуються учневі, до субъекту.

1.Обучай природосообразно,.

2.Руководствуйся під час навчання природними сходами розвитку підростаючого человека.

3.Начинай навчання, з рівня розвитку учня, і продовжуй його послідовно, безупинно, без перепусток та основательно!

4.Не навчай з того що для учня, що він це вчить, ще потрібно, і навчай з того що для учня згодом нічого очікувати більш нужно.

5.Обучай наглядно.

6.Переходи від близького до далекому, від простого до складного, з більш легкого до більш важкого, від відомого до неизвестному.

7.Веди навчання не науковим, а елементарним способом.

8.Преследуй завжди формальну мета чи одночасно формальну і матеріальну; збуджуй розум учня у вигляді однієї й тієї ж предмета, наскільки можна різнобічно, що саме: зв’язуй знання з умінням і змушуй його тренуватися до того часу, поки вивчений не стане надбанням підсвідомого течії його мыслей.

9.Никогда не навчай тому, чого учень ще може усвоить.

10.Заботиться у тому, щоб учні не забували те, що выучили.

11.Не муштрувати, не виховувати і утворювати для даного випадку, а закласти загальні основи людського, громадянського обов’язку і національного образования.

12.Приучай учня працювати, примусь його не полюбити роботу, але настільки із нею зріднитися, що вона стане його другою натурой.

13.Считайся з індивідуальністю твоїх учеников.

II. Правила навчання, що стосуються навчального матеріалу, объекта.

1.Распределяй матеріал кожного навчального предмета відповідно до рівнем розвитку та законами розвитку ученика.

2.Задерживайся, переважно, на вивченні основ.

3.При обгрунтуванні похідних положень повертайся частіше до початковою основним поняттям і виводь котрі з последних.

4.Распределяй кожен матеріал на відомі сходи й невеликі закінчені части.

5.Указывай з кожної щаблі частини наступного матеріалу і припускайся істотних перерв, наводь потім із нього окремі дані, аби пробудити допитливість учня, не задовольняючи її, проте, в повної мере.

6.Распределяй і якби мала матеріал в такий спосіб, щоб (де можливо) наступного щаблі щодо нового знову повторювалося предыдущее.

7.Связывай родинні за змістом предметы.

8.Переходи від предмета для її позначенню, а чи не наоборот.

9.Считайся під час виборів методу навчання із дикою природою предмета.

10.Распределяй навчальний матеріал не так на основі надуманих понять, загальних схем, а завжди розглядай його всесторонне.

11.Выводи наступні становища з допомогою загальних дій, але розвивай їх із природи предмета.

12.Содержание навчання має відповідати рівню сучасної науки.

III. Правила навчання у відповідність до зовнішніми умовами, часом, місцем, становищем і т.д.

1.Проходи відносини із своїми учнями предмети скоріш послідовно, ніж одновременно.

2.Считайся з (запропонованим) майбутнім становищем твого воспитанника.

3.Обучай культуросообразно.

IV. Правила навчання, що стосуються учителя.

1.Старайся зробити навчання захоплюючим (интересным).

2.Обучай энергично.

3.Заставляй учня правильно усно викладати навчальний матеріал. Стеж завжди за хорошим доганою, виразним наголосом, ясним викладом і логічним побудовою речи.

4.Никогда не останавливайся.

У розвитку розумових сил, логічного мислення Дистервег надавав велике значення приученню учнів до логічно послідовної промови. Важливо, що вони вміли послідовно викласти хід думок, обгрунтувати основні тези. Вчитель має стежити ясністю їх викладу і логічністю його побудови, за виразністю їх дикції. Треба було дати їм більші можливості тренуватися у такому промови, привчати до неї (це набагато важче, що розмовляти самому вчителю). Шкідлива звичка — перетворювати уроки в лекції, змушувати учнів більше слухати, ніж говорить.

Дистервег палко популяризував професію вчителя і визнавав, що вчитель грає на вирішальній ролі вчених і навчанні дітей. Його девіз: «Покажеш мені своїх учнів, і це побачу тебя!».

Суворі ті вимоги, із якими Дистервег звертається до учителю.

Учитель нової доби, передусім, повинна сама стояти по дорозі істинного розвитку. Він має володіти сміливістю мислення, будь-коли преступаться проти Лессингова «прагнення істини», керуватися любові до людству, серйозно й чесно сприяти рішенню завдань свого часу не більше школи, повинен, нарешті, вдумуватися в природу людини, на мистецтво виховання і навчання, у якому ще й майстер завше залишається учнем. Ні до чого іншому ні прагнути вчитель, що робити вихователем і вчителем. Він може бути політиком, людиною клубу і партій, яка має бурхливі у грудях пристрасті затьмарюють ясність відчуття провини і спокій духу. Але це отже, щоб вчитель мав право усуватися від інтересів «цілого», бути байдужим до них. Усвідомлювати свої державні та цивільні обов’язки — його борг. Тільки не повинен «починати політику». [3].

Істинне викладання, «що стосується найглибших коренів духовного життя учня, діє освіту волі і потрібна характеру». Одне з найважливіших джерел дидактичній сили вчителя є твердість її волі, енергія і рішучість, сила його педагогічного характеру. «Коли такі рішуча сила волі впливає, на юну душу, ця остання відчуває порушення і пожвавлення у глибині своєю духовною життя». Сталість виховної лінії, тверде його проведення, неухильність вимог до учням, наполегливість, впевнене йти шляхом здійснення. «…Лише людина рішучий, енергійний, компанії з рішучим характером, знає чого хоче, що він хоче, і які кошти проводять до виконання її волі, — тільки така людина може виховати рішучих, енергійних, сильних характером людей». Дистервег справедливо вказував, що це властивість вчителя робить зайвими усілякі хитрощі і спеціальні дисциплінарні кошти. У дисципліни вона бачила не «суму зовнішніх прийомів», а результат воспитывающего навчання, (формує моральні переконання і характеру учнів. «Дисципліна є лише наслідком подібного навчання…». «Будь-яке справжнє навчання має моральної, розвиваючої характер силою». Ця думка полишає нього червоною ниткою. «Пізнання істини віддзеркалюється в образі думок, складі переконань й поведінці, усім сторони характера… Всё істота людини під впливом навчання переймається розумовою і моральним розвитком». [8;84].

Заключение

.

Можна дійти невтішного висновку, що гуманістична педагогіка Адольфа Дістервега відіграє системі освіти. Прагнення гуманізації освіти риса сьогодення, часу швидких і різких змін природної та соціальній середовища, ідеологічних систем, фахових вимог і техноло-гічних можливостей. Сучасне утворення має спрямувати в розвитку особистості людини, розкриття її можливостей, талантів, становлення самосвідомості, самореалізації. Надзвичайно важливі ідеї А. Дістервега, далі йдуть педагоги й нашого часу, вже прийняте вважати класичними і образцовыми.

У Німеччині Дистервег користується визнанням із боку офіційної педагогіки. В усьому світі передові педагогічні погляди Дістервега отримали гарну оцінку, у Німеччині заснована медаль його від імені, якої нагороджуються заслужені вчителя, видає повне зібрання творів Дістервега. Педагогіка цінує Дістервега як прогресивного громадського діяча, відомого теоретика і практика педагогики.

На цвинтарі Св. Матвія у Берліні, де почивають його останки, учні шанувальники спорудили йому прекрасний пам’ятник. На домі, де він жив в останні роки і помер, столичне міське управління встановило пам’ятну дошку. Така сама дошка в Зигене вказує будинок, де він народився. У новій берлінської ратуші і зовнішньому фасаді нової учительській семінарії пластикою увічнені її особливості. У Вестфалії, рідний його провінції, споруджено йому пам’ятник того великим людиною, завдяки якому вона зійшла на початку цього століття Німеччини зоря кращого майбутнього, поруч із пам’ятником Штейна. Найбільш пам’ятник представляє бронзовий погруддя, кілька більше натурального розміру. На високому п'єдесталі (8 футів) червоної полірованого граніту, попереду вирізані слова: Адольф Дистервег, з боков—Морс 1820—1832 Берлін 1832—1866. [3].

1. Джуринский О. Н. Історія педагогіки: Навчальний посібник для студ. ПедВУЗов.

— М.; Гуманит. вид. Центр ВЛАДОС, 1999. 432с. 2. Дистервег А. Керівництво до утворення німецьких вчителів [Публ. фрагм з ставків ньому. педагога, 1834 г.] // Нар. Освіта, 2001. — № 1 3. Штуцер І. Пам’яті Дістервега // Записки вчителя, 1883. — № 5.

Учитель.ru: Публікації: internet 4. Педагогічна енциклопедія. Гол. ред. — А.І. Каиров і Ф. Н. Петров.

— М.; «Радянська енциклопедія» 1964. 5. Соколова Л. Б. Спільне обговорення освіти філософами і педагогами — відбулося! Хроніка науковому житті internet 1999. 6. Болотова А. Гуманістична орієнтація вищої освіти у Німеччині. internet ntp.ed.gov.ru 7. Піскунов А.І. Дидактичні погляди Адольфа Дістервега // Радянська педагогіка, 1956. — № 1. — з. 63−70 8. Фрумов С. А. Педагогічна діяльність Дістервега // Радянська педагогіка, 1951. — № 7. — з. 79−85.

[pic].