Методика і методи дослідження регіонального розвитку внутрішньої торгівлі

Поняття «метод» у перекладі з грецької - це спосіб досягнення якої-небудь мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності. Під методом дослідження розуміють підходи до дослідження, а також особливі прийоми і саму методику дослідження.

Метод дослідження залежить насамперед від об'єкта науки та її предмета. Оскільки предметом географії торгівлі є вивчення просторових аспектів торговельної діяльності, то в ньому повинні бути як загальні методи, характерні для суспільної географії, так і специфічні. Крім того, метод дослідження залежатиме й від того, яка сторона торговельної діяльності вивчається. Наприклад, вивчення просторових аспектів формування товарних ресурсів торгівлі потребує одних методів дослідження, а, скажімо, вивчення шляхів просування товарів на ринку — інших. До основних загальнонаукових методів належать системний, який передбачає цілісний підхід до об'єктів і предметів дослідження, їх прогнозування, планування. Сучасна торгівля є порівняно цілісним системно-структурним утворенням із чітко вираженими функціями й організацією.

Методично системне дослідження передбачає такі етапи: а) встановлення цілісності системи; б) її структуризацію, тобто виділення її компонентів та елементів; в) кількісну характеристику на основі попереднього якісного визначення; г) оптимізацію системи. Іншим, не менш важливим за своїм значенням методом дослідження в географії торгівлі є структурний аналіз, суть якого полягає у виділенні окремих структур (функціональної, компонентної, територіальної, управлінської, соціальної, економічної та ін.), що дозволяє всебічно вивчити всі аспекти функціонування торгівлі. Широко застосовуються в географії торгівлі методи моделювання (у т. ч. економіко-математичного, статистичного, картографічного), ранжування, типізації, групування, експертних оцінок, літературно-архівний.

Різноманітні просторові аспекти комерційної діяльності досліджують за допомогою різноманітних статистичних методів (для вивчення товарних запасів, місткості ринку споживчих товарів, розподілу об'єктів торговельної діяльності за видами, формами, розміщенням).

Для обробки статистичних матеріалів широко застосовують метод кореляційного аналізу. Наприклад, зібрано статистичну інформацію про чисельність населення в поселеннях різної величини і про кількість та структуру в них магазинів. Попередній аналіз свідчить, що між цими показниками існує певна залежність. Для визначення тісноти зв’язків між цими показниками розраховуються коефіцієнти кореляції. Кореляційний метод можна застосовувати і для вивчення, наприклад, залежності між реальними доходами населення, які визначають його платоспроможний попит, і обсягами споживання найголовніших товарів народного вжитку та величиною товарообороту тощо.

Широке застосування знаходять балансові методи дослідження. Вони можуть успішно використовуватись при вивченні товарних ресурсів торгівлі. Маючи баланси товарних ресурсів у територіальному розрізі (областей або економічних районів), можна виявити регіони надлишків або нестачі певних споживчих товарів.

Як і інші суспільно-географічні дисципліни, географія торгівлі широко використовує картографічні методи дослідження, з допомогою яких можна одержати інформацію про розташування об'єктів торговельної діяльності в просторі, виявити певні географічні закономірності в цій галузі, вивчити в динаміці ті чи інші процеси (зміни в розміщенні магазинів, оптових баз, зрушення в рівнях торговельного обслуговування населення, динаміку товарних запасів торгівлі тощо).

Дослідження окремих сторін комерційної діяльності можливо лише з допомогою безпосереднього спостереження або польового методу. Особисте обстеження території є одним із шляхів достовірності географічного дослідження. Наприклад, вивчення розташування торговельних підприємств у великому місті, особливо дрібнороздрібної або стихійної (неорганізованої) торговельної мережі, завжди потребує детального обстеження і картографування об'єктів шляхом безпосереднього спостереження.

Аналізуючи шляхи сполучення, якими відбувається переміщення товарів від виробників або оптових баз до споживачів (роздрібної торгівлі), можна використати метод графів, що дозволяє виявити найоптимальніші шляхи транспортування, оцінити вигідність розташування тих чи інших торговельних районів, торговельних баз тощо.

Для первинного аналізу зібраної статистичної інформації можна використати графоаналітичний метод — застосування різного роду графіків, діаграм, які дають наочне уявлення про динаміку певних явищ та їх співвідношення.

Таким чином, конкретна методика дослідження регіонального розвитку внутрішньої торгівлі має складатись з наступних етапів:

На першому етапі визначаються теоретичні аспекти становлення і розвитку внутрішньої торгівлі території. При їх аналізі слід звернути першочергову увагу на характер розвитку внутрішньої торгівлі, особливості її формування у трансформаційний період. Теоретичні дослідження повинні включати в себе аналіз основних закономірностей і принципів, які притаманні внутрішній торгівлі, і які зумовлюють її розвиток. Він також має містити аналіз галузевої, територіальної та управлінської структури торговельного комплексу. На їх основі можна зробити висновки про характер та особливості формування і розвитку об'єкту дослідження, а також дасть можливість глибоко зрозуміти ті процеси, які відбуваються в ньому. На основі теоретичного аналізу у подальшому будуть виявлені основні проблеми розвитку внутрішньої торгівлі та шляхи їх вирішення.

На другому етапі окреслюється коло факторів регіонального розвитку внутрішньої торгівлі, аналізується їх сукупний вплив, встановлюються міжфакторні співвідношення, оцінюється їх роль та значення. Особливу увагу доцільно приділити комплексним математичним методам дослідження, зокрема факторному і кластерному аналізу. На їх основі визначаються групи найвпливовіших чинників, що поглиблено аналізуються в подальшому дослідженні (суспільно-географічне положення, транспортний комплекс, система розселення, історичні, природно-ресурсні, демографічні, екологічні та інші). Для оцінки кожного фактору доцільно застосовувати низку часткових математичних методів, які наведені нижче.

Третій етап полягає в системному аналізі функціонально-компонентної структури внутрішньої торгівлі. Досліджуються особливості розміщення підприємств торгівлі, їх профільна структура і основні показники розвитку, встановлюються і чітко розмежовуються їх структурні і функціональні особливості, характер та інтенсивність внутрігалузевих та міжгалузевих зв’язків, обґрунтовуються галузеві і територіальні зрушення, обчислюється прогноз розвитку на подальший період. Широко застосовується математичний апарат поля потенціалів, кореляційно-регресійного аналізу, індекси спеціалізації, концентрації, галузевої рівномірності та різноманітності, а також трендові степеневі, логарифмічні та поліномні прогнозні моделі.

На четвертому етапі досліджується територіальна структура внутрішньої торгівлі, визначається спеціалізація і господарські функції її окремих територіальної елементів в межах досліджуваного регіону. Встановлюються пріоритети розвитку окремих територій, обґрунтовуються вузлові проблеми функціонування торговельних підприємств.

П’ятим етапом є аналіз управлінської структури внутрішньої торгівлі, що включає в себе комплексну характеристику сучасної системи управління галуззю та пропозиції щодо її оптимізації. Необхідно чітко окреслити повноваження та організаційно-фінансові механізми співпраці торговельних підприємств різної підпорядкованості і форм власності.

Останній етап висвітлює перспективи розвитку функціональної структури внутрішньої торгівлі і розробки рекомендацій щодо оптимізації її регіональної структури. При його написанні обов’язково враховується світовий досвід розвитку торговельної діяльності, а також синтез опрацьованого матеріалу.

Впровадження наведених етапів проявляється у застосуванні конкретних методів і підходів до характеристики окремих елементів регіонального розвитку внутрішньої торгівлі.

В регіональних дослідженнях досить гостро постає питання комплексної оцінки впливу факторів розвитку і функціонування внутрішньої торгівлі. Вирішення цих питань можливе за допомогою методу факторного аналізу. Він дозволяє звести множину часткових показників до декількох найсуттєвіших факторів, а також встановити рівень їх навантаженості. Слід відзначити, що особливістю факторного аналізу є розподіл факторів на загальні, тобто такі, що містять декілька високих навантажень показників, і характерні, що містять по одному навантаженню. Такий підхід дає достовірні результати, однак через складність розрахунків застосовується переважно на ЕОМ (пакет програм Statistica 6.0 (Statsoft, Inc.). Отже, факторний аналіз встановлює серед групи факторів найвпливовіші і найсуттєвіші для даної території.

Для інтегральної оцінки впливу факторів також використовується метод кластерного аналізу. Його математичний апарат також досить складний і потребує реалізації на ЕОМ. За його допомогою можна виділити групи (кластери) торговельних районів, подібних за характером та інтенсивністю розвитку регіональних факторів, процесів і явищ. Таке групування дозволяє провести типізацію і районування регіонів за характером розвитку внутрішньої торгівлі, сприяє визначенню її функціонально-територіальної структури.

Важливою складовою аналізу системи внутрішньої торгівлі, як вже зазначалось, є метод графів. Під графом ми розуміємо певну геометричну фігуру, які складається з окремих точок простору (населених пунктів, промислових підприємств тощо), об'єднаних у систему лінійними відрізками (транспортними комунікаціями, господарськими зв’язками). Граф характеризує розміщення у просторі певних точок, а також відстані між ними. Взагалі застосування графів сприяє аналізу функціонально-територіальної структури, виділенню окремих її елементів лінійного і точкового характеру. Побудова графу формує опорний каркас територіальної структури внутрішньої торгівлі.

Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі моделюється у вигляді зв’язаного графу планерного типу (G). Його елементи задаються вершинами графу (V), а зв’язки з переміщення людей, речовини, енергії та інформації - ребрами графу (Е). Існує безліч топологічних мір, що характеризують різні форми територіальної структури графу, кожна з яких описується певними параметрами і показниками. Однак, універсальна і загальна класифікація теоретико-графових мір структури опорного каркасу внутрішньої тогрівлі ще не сформувалась. В нашому дослідженні ми зупинимося лише на аналізі найбільш поширених показників, що моделюються графами — міри центральності, міри зв’язаності та міри форми.

Міри центральності (доступності) характеризують значимість окремого елемента торговельного комплексу в його територіальній структурі та визначаються множиною співвідношень між вершинами графу. До мір центральності належать декілька показників, з яких в роботі розраховується індекс оптимальної зв’язаності вершини і показник ступеня центральності.

Індекс оптимальної зв’язаності (доступності) Si характеризує позиційне розташування і міру центральності торговельних заколадів між собою та по відношенню до центру системи. Розв’язок задачі побудовано на встановленні матриці найкоротших відстаней між парами вершин графу і розрахунках індексу доступності за формулою:

де.

Si — індекс доступності (оптимальної зв’язаності), n — загальна кількість міст, Rij — найкоротша відстань між парами вершин і та j. Чим нижче показник Si — тим вище роль елемента графу в системі торговельних закладів. Центральним являється елемент з мінімальним значенням індексу оптимальної зв’язаності.

Показник ступеня центральності (Zi) вказує на відносне положення вершини Vi в ієрархічному ряді вершин G і визначається за формулою:

де.

Zi — показник ступеня центральності, Si — індекс оптимальної зв’язаності і вершини графу, Smin — мінімальне значення індексу оптимальної зв’язаності серед об'єктів, що включені в дослідження, Smax — максимальне значення індексу оптимальної зв’язаності серед об'єктів, що включені в дослідження. Значення показника Zi зростає в міру віддалення від центру графу.

Міри форми графу вимірюють взаємовідношення і взаєморозташування елементів торговельного комплексу на множині відносин між ребрами графу. Найбільш характерним параметром є показник форми (р). Його розрахунок нерозривно пов’язаний із визначенням діаметру графу (д). Останній являє собою топологічну довжину графу, яка дорівнює числу ребер в найкоротшому ланцюгу, що з'єднує дві найвіддаленіші одне від одного вершини. Показник форми (р) таким чином розраховується як співвідношення загальної довжини ребер (Е) графа (G) до його діаметра (д):

Значення (р) зростає у послідовності переходу від деревовидного графу до поліциклічного. Його підвищення трактується, як покращення зв’язаності і посилення оптимізації територіальної структури внутрішньої торгівлі, усунення диспропорції транзиту людей, речовини, енергії, інформації.

Міра зв’язаності описує сумарний взаємовплив торговельних підприємств території і показує, наскільки граф насичений контактами (ребрами). Вона визначається, як множина відносин між вершинами і ребрами графу. В найбільшій мірі цей показник відтворює в-індекс. Він характеризує середнє число ребер (Е), що припадає на одну вершину (V):

Чим більше ребер зв’язують одну і ту ж кількість вершин, тим більше циклів в графі, тим складніше структура і вище зв’язаність. Значення в-індексу змінюється від 0 до 3. Якщо в-індекс менше 1, то ми маємо справу із незв’язаним і деревовидним графом, якщо в=1 — з моноциклічним графом, в>1 — з поліциклічним графом.

Для оцінки системи розташування підприємств внутрішньої торгівлі і характеру розподілу елементів функціонально-територіальної структури доцільно застосовувати методи «найближчого сусідства». Метод найближчого сусідства дає найзагальніше уявлення про конфігурацію територіальної структури внутрішньої торгівлі і характеризує рівень скупченості об'єктів на основі досліджень найкоротших відстаней між ними. При цьому розподіл характеризується формулою:

де Rп — статистика розподілу, D — середня відстань між найближчими сусідами, А — площа території дослідження, N — кількість центрів досліджуваної системи. При скупченому розміщенні статистика розподілу дорівнює 0, при рівномірному — 2,15, при випадковому — 1,0.

Одним із перспективних методів оцінки регіонального розвитку внутрішньої торгівлі є регресійний аналіз, який розробляється для побудови трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії. Залишки просторової регресії свідчать про відхилення від загальних закономірностей поширення досліджуваних явищ (трендів) і наводять дані про локалізацію їх екстремальних значень. Таким чином розрахунки трендів і залишків просторової регресії з подальшим їх картографуванням (прив'язкою до території) наводить інформацію про значні відхилення від збалансованого розвитку конкретних територій на тлі загальних закономірностей поширення явища.

Для дослідження якісних аспектів розвитку системи внутрішньої торгівлі ефективно застосовувати метод побудови трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії. Математичні розрахунки трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії доволі складні, для їх реалізації використовується обробка даних на ЕОМ (пакет програм StatGrafics). Трендові поверхні визначають особливості розвитку явища та території, загальні тенденції його просторової локалізації і поширення, напрямки зміни інтенсивності і густоти. Якщо від фактичної статистичної поверхні відняти трендову, то в результаті ми одержимо поверхню залишків просторової регресії. У «рельєфі» цієї поверхні спостерігатимуться «підвищення» і «впадини», тому що окремі точки трендових поверхонь лежать вище, ніж відповідні точки статистичної поверхні і навпаки. Це свідчить про відхилення фактичних показників від загальних трендових значень, а отже про існування додаткових неврахованих факторів підвищення чи пониження рівня розвитку явища. Виявити ці відхилення і встановити їх причини — важливе завдання регіонального менеджменту внутрішньої торгівлі.

Для встановлення рівня тісноти зв’язків між окремими елементами функціонально-компонентної та функціонально-територіальної структури внутрішньої торгівлі доцільно використовувати метод кореляційного аналізу. Найбільш ефективним методом є обчислення показника параметричної кореляції:

дослідження регіональний торгівля.

де r — коефіцієнт параметричної кореляції, xi — значення першого явища при і-му (i=1,2,…, n) спостереженні, yi — значення другого явища при і-му спостереженні, x, y — середні значення першого і другого явища, уx, уy — середнє квадратичне відхилення відповідно першого і другого показника ряду спостережень. При коефіцієнті кореляції r=0,8−0,9 між явищами існує тісний прямий взаємозв'язок, при r=0,3−0,8 — середній, при r=0−0,3 явища між собою не пов’язані. Якщо коефіцієнт кореляції від'ємний, між явищами існує обернений взаємозв'язок певної тісноти.

Проведення регіонального менеджменту внутрішньої торгівлі передбачає встановлення рівня її спеціалізації і концентрації. Рівень спеціалізації галузей регіону можна встановити за допомогою індексного методу. Система територіальних індексів відносних показників кількісних характеристик розвитку окремих територій, де за базу приймаються середні показники по країні (району), дозволяє робити широкі порівняння і узагальнення щодо функціональної структури території. Індекс рівня районної спеціалізації галузі — це відношення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні.

.

де Sir — індекс рівня районної спеціалізації і-ї торговельної галузі (і = 1, 2, 3, … m) в r-му районі; Pir — обсяг товарооброту і-ї галузі в r-му районі; Pr — загальний обсяг товарооброту в r-му районі (r = 1, 2, 3, … n);

Pi — обсяги товарообороту в і-й галузі в цілому; Р — обсяг товарообороту всієї продукції в цілому. За умови Sir 1, галузь господарства відноситься до спеціалізації певної території.

При аналізі сформованості територіальної структури внутрішньої торгівлі необхідно використовувати коефіцієнт територіальної концентрації, який розраховується за формулою:

.

де Кк — коефіцієнт територіальної концентрації господарства, Еі - показник розвитку галузі господарства на і-й території, Е — сукупний показник розвитку галузі господарства на всій території, Ті - площа і-ї території, Т — загальна площа. За цим показником встановлюється рівень концентрації господарської діяльності, що свідчить про інтенсивність, характер освоєності та можливості подальшого розвитку внутрішньої торгівлі окремих регіонів.

При оцінці рівня сформованості системи внутрішньої торгівлі певної території досить часто застосовують показники галузевої рівномірності та однорідності.

Для обчислення рівня рівномірності галузевої структури промислового виробництва застосовують нормований коефіцієнт варіації Ur:

де Ur — коефіцієнт галузевої різноманітності, Xir — питома вага і-ї галузі в r-му регіоні, Xr — середня питома вага галузі, n — кількість галузей території. Показник Ur визначається як частка стандартного відхилення (Sr) та середньої питомої ваги галузі і приймає значення від 0 до 1. Чим більше значення Ur, тим менш рівномірна галузева структура регіону. Якщо розбити область значень Ur [0;1] на декілька напівсегментів і один сегмент, то значення першого з них [0; 0,2) можна вважати високим рівнем рівномірності, другого [0,2; 0,4) — середнім рівнем. Якщо Ur лежить в межах напівсегменту [0,4; 0,6), то має місце низький рівень рівномірності, в напівсегменті [0,6; 0,8) склався середній, а в [0,8; 1] - високий рівень нерівномірності. Інтерпретація даного показника полягає в тому, що високий рівень нерівномірності складається в регіонах надмірного, гіпертрофованого розвитку одного, або декількох видів діяльності.

Для визначення рівня галузевої різноманітності застосовується показник ентропійної міри ®:

(1.14).

де R — коефіцієнт галузевої різноманітності, Рі - питома вага і-ї галузі торгівлі в регіоні, n — кількість галузей. Показник R приймає значення від 0 до 1. Чим більше значення R, тим вище рівень різноманітності. Використаємо для коефіцієнту різноманітності напівсегменти та сегмент, що були виділені для попередньої формули. Значення R в першому з них свідчить про високий рівень однорідності, у другому — про середній, в третьому склався низький рівень однорідності і різноманітності, в четвертому — середній, а в п’ятому — високий рівень різноманітності. Інтерпретація цього показника полягає в тому, що території високої галузевої різноманітності мають оптимальний набір функцій для різноаспектності, багатогранності і комплексно-пропорційної ефективності своєї діяльності. Навпаки, регіони з однорідною структурою потребують стимулювання нових видів діяльності.

На завершення, слід сказати декілька слів про коефіцієнт концентрації товарообігу. Він є основним інтегральним показником, що визначає особливості територіальної структури внутрішньої торгівлі. За його допомогою встановлюються внутрішньорегіональні відхилення в розвитку торгівлі та виявляються окремі регіональні диспропорції. По суті він являє собою частку питомої ваги показників роздрібного товарообороту і питомої ваги населення території. На його основі нами було встановлено, що за останні 20 років територіальна структура внутрішньої торгівлі України пережила суттєві зміни (табл. 1). Перш за все, за цей період відбулось глибоке розшарування регіонів України за показником територіальної концентрації торгівлі.

Табл. 1 Динаміка коефіцієнту концентрації товарообігу України за регіонами.

У більшості депресивних, аграрних районів центру і заходу нашої держави Ккт істотно знизився, впавши до рівня 70-х рр. (Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Тернопільська, Житомирська, Івано-Франківська області). Натомість, в промислово розвинених регіонах (Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Львівська області) і в Закарпатській області відбувається його постійне зростання. Майже вдвічі зросли показники Ккт в столичній області і м. Києві. На решті територій відбувається їх поступове тривале зменшення.

Це свідчить про те, що за останні роки відбулась глибока диференціація рівня торговельного обслуговування між урбанізованими територіями і сільською місцевістю, між західними, центральними і східними територіями, які мають різний господарський потенціал та фактори територіальної організації. Прискорений розвиток торгівлі має місце переважно у великих і надвеликих містах. У середніх та малих містах і, особливо, у сільській місцевості відбулось різке скорочення кількості торговельних об'єктів, істотно знизивши територіальну доступність торговельних послуг для населення.

По регіонах України існують суттєві відмінності у розмірах середньодушового товарообороту. Максимальні відмінності між значеннями цього показника складають 4,6 раза. Особливо низький товарооборот в розрахунку на одну особу спостерігається в Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій, Луганській областях. Сприятлива ситуація склалась лише на сході нашої держави в Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській, Донецькій та Львівській областях. Решта регіонів України мають недостатній рівень розвитку внутрішньої торгівлі.

З огляду на окреслені вище тенденції, в сучасній територіальній структурі внутрішньої торгівлі України доцільно виділити чотири регіональні угруповання:

Регіони з високим рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (Київська, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Львівська і Закарпатська області). Коефіцієнт концентрації товарообороту в них змінюється від 1 до 2. Це переважно території з високим рівнем урбанізації, розвитком промислового виробництва (Львівщина, Придніпров'я) і соціального комплексу (Київська, Харківська області), в яких знаходиться 29,3% всіх торговельних підприємств України та сконцентровано понад 30% їх роздрібного товарообороту. Вони мають специфічну структуру зайнятості населення і високий рівень доходів, що також позитивно впливає на показники розвитку торговельної діяльності. Закарпатська область потрапила до цієї групи через близькість до західного кордону України, розвиток багатосторонніх економічних відносин із східноєвропейськими державами, а також через високий потенціал рекреаційної сфери.

Регіони із середнім рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (Донецька, Полтавська, Сумська, Одеська, Волинська і Чернівецька області) отримали такі показники завдяки впливу цілої низки факторів. Перш за все, у Донецькій області спостерігається високий рівень урбанізації, який доповнюється значним потенціалом промислового комплексу. В Полтавській та Сумській областях, окрім високого рівня індустріального розвитку, має місце значна концентрація населення, особливо навколо обласних центрів. Це суттєво вплинуло на зростання показників роздрібного товарообороту. Нарешті, Одеська, Чернівецька і Волинська області мають підвищені показники розвитку внутрішньої торгівлі через наближення до кордонів України, морських і річковий транспортних шляхів, а також через розвиток рекреаційної діяльності, туризму і відпочинку.

В регіонах із низьким рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (Рівненська, Чернігівська, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна республіка Крим) останнім часом особливо стрімко проходили процеси скорочення роздрібного товарообороту та кількості торговельних підприємств. Ці зміни торкнулись навіть потужного торговельного комплексу АР Крим, багатої на різноманітні рекреаційні заклади. Переважно це відбулось за рахунок масового скорочення стаціонарних підприємств торгівлі, розвитку вуличної і пересувної форм, які, в переважній більшості, офіційно не зареєстровані. Миколаївська і Херсонська області потрапили до цієї групи через недостатній розвиток господарського комплексу, скорочення закладів відпочинку, низькі доходи населення. Чернігівська і Рівненська області належать до депресивних територій з низьким рівнем урбанізації, переважним розвитком аграрного сектору та значними показниками природного скорочення населення. Все це істотно знизило їх торговельний потенціал.

Мінімальними показниками розвитку внутрішньої торгівлі в Україні відрізняються Луганська, Івано-Франківська, Житомирська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька та Тернопільська та області. Окрім перших двох регіонів, до останньої групи входять переважно аграрні області, в яких спостерігається найвища частка сільського населення, низька промислова освоєність території і найнижчий рівень доходів. Скорочення кількості закладів торгівлі і громадського харчування, а також обсягів роздрібного товарообороту набуло в цих областях максимального рівня.

Для визначення перспективних можливостей розвитку територіальної структури внутрішньої торгівлі України нами було побудовано поле потенціалу роздрібного товарообороту. Встановлено, що в Україні останнім часом сформувалось три полюси росту торговельного потенціалу — Київський, Донецький та Львівський, які охоплюють своїм впливом переважну більшість території держави.

Ізолінії підвищеного потенціалу, сформованого у столиці, розповсюджуються на території північних і центральних областей України. Донецький вузол поширює свій вплив на східні регіони, а Львівський — на західні. Однак останній з них є малопотужним і відіграє переважно місцеве значення. Території південних областей України не мають свого яскраво враженого полюса росту. Частково, його функції може взяти на себе Одеса, однак її потенціал ніяк не проявляється на тлі загальних низьких показників причорноморських регіонів.

З моделі поля потенціалів видно, що в майбутньому зростатиме значення Київського і Донецького полюсів росту, які охоплюватимуть своїм впливом основну частину території України. Їх розвиток призведе до подальшого зростання територіального потенціалу роздрібного товарообороту Дніпропетровської, Полтавської, Харківської областей, Київського Придніпров'я та Поділля.

На завершення, розглянемо основні територіальні диспропорції розвитку внутрішньої торгівлі України за допомогою побудованої поверхні залишків просторової регресії. Вона являє собою різницю між статистичною і трендовою поверхнями явища. На трендовій поверхні відображено загальні тенденції просторового розвитку роздрібного товарообороту України, на залишковій — різницю із статистичною. Остання виступає основою для розробки оптимізаційних моделей розвитку явища.

Так, на територіях, які мають від'ємні відхилення від трендів (ізолінії позначені пунктиром) спостерігається недостатній рівень розвитку підприємств внутрішньої торгівлі. Обсяги їх роздрібного товарообороту не забезпечують всіх потреб місцевого населення. Території, що знаходяться біля нульової ізолінії (виділена жирним пунктиром) визначаються оптимальними показниками розвитку торгівлі. І, нарешті, високі додатні показники залишків просторової регресії в м. Києві та Київській області, на Львівщині, Донеччині, Дніпропетровщині свідчать про найвищий рівень роздрібного товарообороту, який задовольняє потреби не лише місцевих мешканців, але притягує до себе маятникових мігрантів з інших регіонів України.

Модель залишків просторової регресії має глибоке пізнавальне значення. На її основі можна розробити прогнози оптимізації територіальної структури внутрішньої торгівлі України, користуючись показниками відхилень статистичної і трендової поверхонь у кожному конкретному випадку.

Наведені диспропорції розвитку внутрішньої торгівлі України зумовлюють необхідність ефективного державного втручання до процесів формування її територіальної структури. Його метою має бути створення раціональної територіальної організації торгівлі (усунення регіональних диспропорцій між містом і селом, між депресивними та господарсько-розвиненими регіонами).