Мультикультурне середовище як фактор здійснення міжнародних ПР

Здійснюючи ПР-діяльність за кордоном, потрібно орієнтуватися на культуру, стереотипи та переваги, забобони й табу конкретних країн і народів. Фахівці зазначають, що культурні розбіжності груп громадськості часто перешкоджають успішним комунікаціям. Поведінку партнерів іноді важко пояснити і передбачити. Ефективне ж вирішення ПР-задач стає можливим лише на основі знань та врахування специфіки національних і регіональних ділових культур, особливостей ділових комунікацій основних регіонів світу [2, 224, 228]. Найкраще це можуть зробити ПР-агентства і фірми, що розміщені в державах та регіонах, на які планується поширювати діяльність певної організації чи установи. Можливе створення і власних підрозділів зв’язків з громадськістю, що спеціалізуються на роботі з конкретними країнами та регіонами.

Кожна країна має свої культурні традиції, специфічну ділову етику й систему ціннісних орієнтацій та моделей поведінки, проте можна виділити декілька основних типів культур, один із яких характерний уже не одного народу, а декількох. Учені пропонують різні типологізації національних культур сучасного світу. Дуже часто для цього застосовується етнічний критерій. Так, аналізуючи ділову культуру світу, дехто зосереджує увагу на специфіці американської, британської, французької, китайської, японської, корейської, фінської, німецької, австралійської, ірландської, арабської, перуанської, мексиканської та південноафриканської культур.

І. Альошина пропонує виділяти три рівні ділової культури: національний, регіональний, глобальний. При цьому вона зазначає, що в межах ділового середовища кожного рівня існує своя ділова культура як система ціннісних орієнтацій, стосунків та норм поведінки. Знання культурних особливостей дозволяє оцінювати, прогнозувати та управляти поведінкою різних груп громадськості - партнерів, зайнятих, інвесторів, споживачів, держчиновників, місцевої громадськості щодо компанії в мультикультурному середовищі [2, 227, 231].

На думку Р.Д.Льюіса [68, 64−91], культури світу можна розподілити на три типи, кожному з яких характерний свій стиль збирання інформації та специфічні комунікативні моделі.

Можлива схема розвитку подій у кризових ситуаціях. Моноактивні культури — культури, у яких прийнято планувати своє життя, складати розклад, організовувати діяльність у певній послідовності, виконувати лише одну справу в певний момент.

Поліактивні культури — культури рухливих, балакучих народів, що звикли робити багато справ відразу, планувати черговість справ не за розкладом, а за ступенем відносної привабливості, значущості того чи іншого заходу в певний момент.

Реактивні культури — інтровертивні культури, що надають великого значення ввічливості та повазі, вимагають мовчки і спокійно слухати співрозмовника, обережно реагуючи на позиції іншої сторони.

Перелічені типи культур розрізняються за такими параметрами: особливий стиль збирання інформації, певне ставлення до простору і часу, визначення статусу інших людей, реагування на різні типи лідерства, установки щодо суспільного устрою та бізнесу, використання різних комунікативних моделей (стилів поведінки) під час ділових зустрічей та переговорів, навички слухання, застосування НВК спілкування.

Для кращого розуміння специфіки культур варто проаналізувати таблицю, складену Р.Д.Льюісом, фрагмент якої наведений нижче.

Вважають, що причинами криз організацій можуть бути такі події:

загроза банкрутства, банкрутство основного постачальника чи затримування поставок;

зупинення виробництва;

страйк чи його загроза;

загроза терористичного акту;

витікання важливої конфіденційної інформації;

серйозний нещасний випадок;

утрата значущого споживача чи ринку;

утрата фінансової підтримки;

негативні зміни державного регулювання;

значний дефект товару, що потребує відкликання його з ринку;

фальсифікація товару, що компрометує організацію і т.д. [2, 195−196]; [77, 255−256].