Сутність і структура виробничих фондів

До складу продуктивних сил належать насамперед засоби виробництва і люди. Засоби виробництва називають речовими (оскільки вони утворюються з певних речей), а працівників — особистісними факторами виробництва.

Засоби виробництва формуються із засобів праці (верстати, машини, устаткування) та предметів праці (сировина, паливо, електроенергія тощо).

Виробничі фонди — сукупність засобів і предметів праці, необхідних для ведення виробництва, виражена у грошовій формі.

Виробничі фонди поділяють на фонди сфер матеріального і нематеріального виробництва (сфера послуг), сфер виробництва та обігу, на основні і оборотні фонди тощо.

Критерієм поділу на основні і оборотні фонди є перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт. Одні й ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 10 років, будівлі, споруди — кілька десятків років), тому вони переносять свою вартість на новостворений продукт не одразу. Якщо, наприклад, ткацький верстат використовується 10 000 днів, то щодня він переносить одну десятитисячну своєї вартості на створені тканини.

Основні виробничі фонди (основний капітал) (в аспекті суспільної форми) — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами, в міру свого зношування.

Предмети праці (сировина, паливо, енергія, куплені напівфабрикати, тара тощо) у процесі виробництва переносять свою вартість на новостворений продукт одразу. Наприклад, певна кількість бавовни на прядильній фабриці є сировиною, повністю споживається протягом дня і переносить цілком свою вартість на вироблену тканину.

Оборотні виробничі фонди (оборотний капітал) — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, витрачається за один виробничий цикл, а вартість її при цьому повністю переноситься на новостворений продукт і після реалізації продукції повертається до підприємця у грошовій формі.

На основні та оборотні фонди поділяють лише продуктивну частину виробничих фондів. Фонди обігу — частина фондів підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі. Оборотні засоби — це сукупність оборотних фондів та фондів обігу.

Співвідношення між складовими основних фондів характеризує виробничу структуру підприємства. Так, чим більша частка машин, обладнання тощо (тобто активної частини фондів), тим вища фондовіддача, а отже, виробляється більше продукції на кожну одиницю вартості основних фондів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів.

Фізичне (матеріальне) зношування — поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і частини вартості, яка переноситься на вартість створюваного продукту.

Головними факторами фізичного зношування є тривалість та інтенсивність використання основного капіталу, вплив атмосферних умов, якість металу тощо.

Моральне зношування — втрата основними фондами частини своєї вартості без відповідного фізичного зношування, яка не переноситься на вартість створюваного продукту.

Загалом таке зношування відбувається внаслідок появи дешевших або досконаліших засобів праці. Головною причиною морального зношування є зростання продуктивності праці у машинобудуванні. Так, створений новий ткацький верстат досконаліший завдяки вищій продуктивності праці й виготовлений з меншими витратами. Тому старий ткацький верстат знецінюється, хоч зберігає фізичну придатність, свою споживчу вартість.

Розрізняють два види морального зношування.

Моральне зношування першого роду зумовлене появою досконалішого і дешевшого устаткування на основі зростання продуктивності праці; означає, що вартість устаткування визначається не тим суспільно необхідним робочим часом, який був колись витрачений на його виготовлення, а тим, який витрачається на створення нового верстата.

Моральне зношування другого роду полягає в певній втраті основними виробничими фондами своєї вартості незалежно від втрати споживчої вартості (за збереження фізичної придатності) внаслідок появи під впливом НТП основних фондів, досконаліших (за своїми техніко-економічними характеристиками) від раніше використовуваних фондів. Таке зношування спричинене умовами конкурентної боротьби. Коли підприємець не замінює стару техніку новою, ефективнішою (навіть якщо стара може ще тривалий час працювати), він вироблятиме дорожчі й не такі якісні товари і збанкрутує. Втрати від морального зношування другого роду можна зменшити шляхом інтенсивнішого використання машин.

У розвинутих країнах принципово нова техніка й технологія впроваджуються в галузях промисловості через кожні 3—5 років. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95%, тому менше 1% її продукції є конкурентоспроможною на світових ринках (ринках розвинутих країн).

Амортизація — процес перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру фізичного та морального зношування.

Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах створюють амортизаційний фонд — кошти, призначені для відновлення вартості зношування основних фондів та їх розширення на якісно новій технічній основі. Амортизаційний фонд створюється за рахунок періодичних амортизаційних відрахувань відповідно до законодавчо встановлених норм амортизації.

Нормою амортизації є частка річних амортизаційних відрахувань підприємства щодо величини початкової вартості об'єкта.

Використовують такі основні методи амортизації:

• 1) метод рівномірного прямолінійного списання вартості основного капіталу (списання здійснюється рівними частками впродовж усього періоду використання основних фондів);
• 2) метод прискореної амортизації (у перші роки використання засобів праці списують значно більшу частину, ніж вартість, що пропорційна терміну служби за цей період).

У розвинутих країнах внаслідок внутрішньої та особливо міжнародної конкурентної боротьби підприємці, держава переважно орієнтуються на моральне зношування. Так, у США ще в 1981 р. держава встановила такі строки амортизації: для транспортних засобів — 3 роки, устаткування — 5 років, виробничих будівель і споруд — 15 років. У 90-х роках XX ст. середня норма амортизації для устаткування становила понад 13%, для будівель і споруд — 3,7%. Це означає прискорене відтворення основних виробничих фондів й отримання значної частини коштів на відшкодування насамперед морального зношування.

У СРСР, зокрема в Україні, середні терміни амортизації у 80-ті роки становили 12—14 років. В Україні з початку 90-х років оновлення основних виробничих фондів майже припинено (застаріла техніка не замінюється новою). Внаслідок цього призупинився або надмірно затягнувся їх оборот.

З 1 січня 1997 року в Україні введено нові річні норми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів: для будівель, споруд та передавальних пристроїв — 5%; для транспортних засобів, інформаційних систем — 25%, для інших основних фондів — 15%. Проте ці норми переважно не виконуються, а до 40% амортизаційних відрахувань використовується не за призначенням.

Зношування основного капіталу є частиною кругообороту та обороту капіталу, а отже, його руху. Щоб розкрити структуру витрат виробництва, насамперед необхідно з’ясувати процес кругообороту та обороту капіталу.

Перш ніж почати виробництво товарів або послуг, підприємець повинен мати певну суму грошей. У США мінімальна сума, необхідна для відкриття своєї «справи» у сфері нематеріального виробництва, становить понад 20 тис. дол. Це означає, що підприємець володіє капіталом у грошовій формі. Перетворення грошей на грошовий капітал відбудеться лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку. Відтак підприємець купує необхідні засоби виробництва і робочу силу, внаслідок чого відбувається перетворення грошового капіталу на продуктивний (або виробничий) — перша стадія руху капіталу.

Друга стадія руху капіталу здійснюється у процесі виробництва, результатом якого є виготовлення товару. Водночас відбувається перетворення продуктивної форми капіталу на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених підприємцем коштів на засоби виробництва і робочу силу на величину додаткового прибутку.

На третій стадії руху капіталу товар реалізують, і товарний капітал перетворюється на грошовий.

Аналіз етапів руху капіталу дає змогу обґрунтувати визначення кругообороту капіталу.

Кругооборот капіталу — безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і робить повний кругооборот з приростом.

Кругооборот капіталу виражається також формулою:

Г — Т (З_в; Р_с) … В … Т' … Г' ,.

де Г — гроші; Т — товар; З_в — засоби виробництва; Р_с — робоча сила; В — виробництво; Т' — товар, в якому втілена більша вартість (додаткова вартість); Г' — гроші з приростом, отримані внаслідок реалізації товару Т'.

Наведені три форми капіталу називають функціональними. Проте рух капіталу не обмежується одним кругооборотом.

Оборот капіталу — постійно повторюваний кругооборот всього авансового капіталу.

Оборот фондів наявний тоді, коли гроші, витрачені підприємцем на придбання засобів праці, повністю повертаються до нього. Це означає, що фонди підприємства здійснили один оборот.

Час обороту виробничих фондів складається з часу виробництва і часу обороту.

Час виробництва виробничих фондів охоплює: робочий період — кількість робочих днів, упродовж яких виготовляється продукт (наприклад, легковий автомобіль на сучасних заводах сходить з конвеєра кожних 3—4 секунди, а корабель треба будувати кілька років); період дії природних сил на продукт (наприклад, час, за який достигає зерно); період перебування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо у виробничих запасах на складах. Вирішальне значення для його скорочення мають своєчасні поставки продукції; період перерв у процесі праці (на поточний ремонт тощо).

Час обороту виробничих фондів — часовий період, витрачений на закупівлю засобів виробництва і реалізацію готового продукту.

Оборотні фонди (сировина, паливо, електроенергія та ін.) здійснюють свій оборот упродовж кожного виробничого циклу, тому їх оборот відбувається значно швидше.