Методика вдосконалення роботи артикуляційного апарату

Застосування навчальних вправ при роботі над дикцією

Навчання співу починається з формування в учнів уявлення про звук, який слід проспівати. Для пояснення якостей співацького звука доцільно використовувати образні визначання, пов’язані з слуховими, зоровими, просторовими тощо відчуттями (тембр — глухий, дзвінкий, світлий, темний тощо; звучання — м’яке, тверде, стиснуте, в’яле, близьке, далеке, високе, низьке тощо).

Працювати слід у спокійній і доброзичливій атмосфері. Не повторювати погано виконану фразу до того часу, поки не буде точно поставлене завдання.

Уявлення про звучання значною мірою створюється безпосереднім показом учителя або ілюстрацією твору в запису. Саме метод показу (ілюстрації) дозволяє навчати дітей природнім шляхом.

Формування навички правильного звукоутворення доцільно розпочинати в зоні примарних звуків. Примарними називаються такі співацькі звуки які в голосі людини звучать найбільш природньо і вільно. При співі примарних звуків у роботі голосового апарата з’являється правильна від природи координація між усіма його ланками.

Для більшості дітей зона примарного звучання припадає на звуки фа [І] - і ля[І]. Поступово виходячи за межі примарної зони, учні переносять якісне звучання примарних звуків на сусідні — вгору і вниз. Корисний тільки той спів, який не викликає напруження.

Початковий момент роботи голосових складок і дихання називається атакою, або способом взяття звука. Атака звука визначається різною взаємодією голосових складок і дихання.

Розрізняють три види атаки: тверду, м’яку і придихальну.

У дитячому співі використовується м’яка і тверда атаки. Основу співацького звучання складає м’яка атака звука. Однак, якщо у дітей спостерігається інертність голосового апарата, доцільно використовувати активну, енергійну подачу звука.

Основою співу є голосні звуки, які мають яскраво виражений основний тон і можуть розспівуватися.

Голосні звуки народжуються в гортані при взаємодії голосових складок і дихання. їх якісне формування залежить від правильного використання резонаторів, адже кожна голосна найкраще резонує при відповідній формі рота.

В українській мові розрізняють 6 основних (а, о, у, е, и, і) голосних звуків.

Особливості звукоутворення фонем.

Голосний, а зручна для співу. При її вимові ротоглотковий канал набуває рупороподібної форми, положення гортані близьке до співацького. Через це, а часто використовується як основна голосна для вироблення вокального звучання.

Голосний о сприяє підняттю м’якого піднебіння, створює відчуття позіхання і положення глотки при округленні звука, допомагає зняттю скутості. Рекомендується при надто близькому і плоскому звучанні.

Голосний у найглибша і «темна» голосна, тому не використовується при глухому звучанні голосу, у активізує голосові складки, стимулює роботу губів. Корисна в роботі з дітьми: активізує в’яле м’яке піднебіння, губи і голосові складки, допомагає позбутися плоского звучання.

Голосний і найдзвінкіша з усіх голосних звуків. Вона настроює на головне резонування, допомагає зібрати й наблизити звук. Використовується при глухому, затемненому звучанні. При вимові і гортань піднімається, тому ця голосна протипоказана при затиснутому горловому звучанні. Оскільки голосна і утворюється при значному скороченні голосових складок, активному їх змиканні, вона особливо корисна при сипоті.

Голосний и незручна для співу, оскільки її артикуляція пов’язана з напруженням.

Голосний е теж не завжди зручна для артикуляції, тому її доцільно використовувати тоді, коли голос на цій голосні й звучить краще, ніж на інших. Сприяє активній атаці.

Складні голосні є, ї, ю, я складаються з двох звуків, утворення з й та голосних е, і, у, а. під час їх співу перший звук миттєво змінюється іншим, протяжніщим звуком.

Приголосні звуки виникають у ротовій порожнині. Її органи (язик, м’яке піднебіння, губи) утворюють перешкоди потоку дихання і звукових хвилі і цим самим утворюють шуми, які й називаються приголосними звуками За участю голосу й шуму приголосні поділяються на сонорні й шумні.

Сонорними (лат. sonore — звучно, голосно) називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу — л, м, н, р, в. Ці приголосні (як напівголосні) можуть звучати, тому мають важливе значення для співацького голосоутворення і широко використовуються у вокальних вправах.

Шумні приголосні, що складаються з голосу й шуму з переваго" шуму або з одного тільки шуму, поділяються на дзвінкі (б, г, д, ж, з й глухі (к, п, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ).

У вокальних вправах найчастіше використовуються дзвінкі приголосні, оскільки на цих звуках активніше працюють голосові складки і вони мають висоту звучання.

Губні приголосні (б, м, п) добре активізують губи, а язиково-губні (ж, в, ф) — ще й язик.

Вимова приголосних т і п пов’язана із значним натиском струменя повітря. Тому ці приголосні можуть використовуватися для активізації дихальної функції.

Приголосні б, д, р, які утворюються при значному опорі артикуляційних органів струменю повітря, корисні не тільки для стимуляції роботи дихання, але й голосових складок.

Для тренажу артикуляційного апарату використовують наступні вправи.

Вправа 1. Відкрити рот вертикально, потримати в такому положенні трішки, закрити рот, зробити це п’ять разів. Вправа укріплює м’язи, суглоби, жувальні м’язи.

Вправа 2. Відкрити рот, потім рукою, стиснутою в кулак, надавити на нижню щелепу знизу, намагаючись начебто закрити рот і в той ж час опираючись, тримати його відкритим. Робити цю вправу. Рахуючи в думках від 5 до 10. Потім рот закрити і повторити ще три-шість разів.

Вправа 3. Повороти щелепи праворуч, ліворуч, вперед, назад. Робити, як із закритим ротом, так і х відкритим ротом по декілька разів в кожну сторону.

Вправа 4. Проробити декілька разів нижньою щелепою і м’язами обличчя жувальні рухи. Жувати, широко відкриваючи рот. Також жувати із закритим ротом. Ці вправи тренують нижню щелепу, роблять її більш вільною і рухливою.

Вправа 5. Надути одну щоку, надути другу. Втягнути обидві щоки. Вправа укріплює і тонізує м’язи щік.

Вправа 6. Для укріплення кругового м’яза рота слід робити наступні рухи: розтягти зімкнуті губи, підняти верхню губу, Верхня губа, піднімаючись вверх, стає квадратною. Губи стиснуті витягнуті вперед: кругові рухи губами у дві сторони. Робити ці рухи по декілька разів.

Вправа 7. Витягти язик, зробити його плоским. Повертати витягнутий язик вправо, вліво. Зігнути кінчик язика, робити кругові рухи язиком. Гімнастика язика добре відбувається на імітаційних рухах. Клацання язиком — імітація цоканню копит (почергове присмоктування і відрив язика від твердого піднебіння), Викидання язика між зубами і губами із звукомбл-бл-бл. Корисно використовувати складида-да-да, -ля-ля-ля. Проробляти ці вправи по декілька разів, поки приємно. Можливо не робити всі зразу, а кожного разу на вибір. Вправи тонізують язик і укріплюють дно ротової порожнини.

Після такої підготовки слід перейти до звукових вправ на окремих звуках, складах. При цьому корисно ознайомити учня із звуковим складом української мови та класифікацією звуків. Треба примусити учня зрозуміти положення артикуляційних органів на різних звуках, уклад язика і механізм їх утворення. Це допоможе виправленню дефектів у вимові різних звуків, наприклад, дефектів при вимовіп-с-л.

Якщо кожний звук потребує відповідної установки артикуляційного апарату, то рухи, необхідні для утворення одного звуку в слові або складі, пов’язані з рухами, необхідними для утворення іншого звуку. Головну роль тут відіграє язик та губи. їхні рухи повинні безперервно перестроюватись для кожного звуку. В’ялість, розтягнутість, нечіткість переходу від звука до звука при безперервній зміні положення артикуляційних органів є причиною нечіткості дикції. Якщо співак необізнаний, його язик може не перейти вчасно у потрібне для вимовляння складу положення при співу. Для тренування дикції і виправлення її дефектів корисно працювати перед дзеркалом, слідкувати за правильним положенням органів артикуляції. Для легкості та правильності вимовляння необхідно слідкувати, щоб язик, губи, жувальні та мімічні м’язи — підборідні, під'язикові не були скуті. їх напруга веде до скутості артикуляційного апарату, що крім нечіткості дикції заважає природному звучанню голосу.

Починати дикційні вправи потрібно на середині діапазону. На найбільш легко і правильно звучащих тонах діапазону, з найбільш вірно звучащого голосного звука, який є ключовим для оволодіння решти голосних. Для того, щоб у співака було рівне звучання голосу, він повинен непомітно змінити голосні. Для цього рекомендується у вправах їх чергувати, спочатку ставлячи найбільш зручні. Після отримання найбільш рівних голосних ми переходимо до складів.

Для початку приголосну потрібно вибирати індивідуально по тому ж принципу благодійного впливу на голосний звук. Поступово треба пропрацювати всі голосні і всі приголосні в різних сполученнях. Коли вийде добре у повільному темпі, слід прискорювати темп, але так, щоб не завдати шкоди дикції. Кожне сполучення складів вимовляти декілька разів з перервами, не доходячи до втоми.

Якщо темп швидкий, потрібно їх говорити і співати на одному диханні. При співі спочатку корисно проспівувати на зіассаіо, це закріплює м’язове відчуття звуку при диханні.

У практиці частіше всього даємо сполучення в послідовностіу, -о, -а, -є, -і, додавши приголоснийд-. При цьому треба старатися тримати рот зібраним, з невеликим отвором, губи витягнути вперед.

Зберігати позицію рота науабоо-.

Якщо склади з голосноюуне вдаються, то слід починати з тієї, яка звучить краще.

ВПРАВИ.

• 1. Ду, Ду, ДУ.
• 2. Дудо, дудода, дудодаде, д:-додадеді.
• 3. Луло, лулола, лулолале, лулолалелі.
• 4. Нуно, нунона, нунонане, нунонанені.
• 5. Бубоба, бубобабе, бубобабебі, бом, бом, бім, бом.
• 6. Бубо, бобо, буба, боба, бобе, бі, бібо, бібі.
• 7. Му, муму, мо, мі, мімі, ма, мамі.
• 8. Мумо, мумомаме, мумомамемі.
• 9. ГЬпо, пупопа, пупопапе, пупопапепі.
• 10. Руро, рупора, рурораре, рурорарері.
• 11. Сусосасесі, сусосасесі, сусосасесі.
• 12. Гутотатеті, тутотатеті, тутотатеті.
• 13. Теж саме на: чу, цу, шу, жи, зу, фу, ву. Дру-дро-дра-дре-дрі. Бру-бро-бра-бре-брі. Геж саме на: друг, бруг, мруг, друк, брук, мрук, гду, пту, кіту, тпру, мзгу, струп, рлу, лру, жду, джу, дзу, шву, шлу, флу, глу, фту, чту.

И.Труляля, труляля, труляля.

БілібіліОом, білібілібом, білібілібом. Болеро, булеро, болеро, ділідон, ділідон, ділідон. Мімімімімом, мімімімімом, мімімімімом.

15. Дядя, ллю, п’ю, тьму, тьфу.

Для чіткої дії корисні різні скоромовки, а також швидке вимовляння по декілька разів окремих слів, які мають корисні звукосполучення, як, наприклад, вправа Нижче додаються скоромовки та приказки, які допомагають у випрацюваною артикуляційного апарату. їх потрібно вимовляти, а також проспівувати.

Деякі скоромовки, фрази, приказки вдало лягають на певні вправи. Наприклад, «Фрол дрова колол» добре лягає на призвук у вправі 13, причому, можливо проспівувати усю фразу на кожній ноті. «Купи, кипу» добре співати на вправах 13, 14. «Горошок за грошик» добре співати на вправі 19. На цій вправі добре співати — бімбом-, як вказано «Жук жужжит» добре співати на вправах 5 і 9. Викладач може підібрати з цих вправ мелодію, на яку краще лягає та чи інша скоромовка.

Скоромовки: У вдовы в доме дым; Семен семена семени сеял; Парася по росе просо просевала; Два щенка щека к щеке щетку щипают в уголке.; У доярки платье ярко.; Дмитрий Дмитриевич Дмитров в Дмитрове.; На дворе — трава, на траве — дрова.; В Монголии не растут магнолии.; Садовник с Адой в саду рассаду садят.; Шофер Саша на шоссе шасси сшиб.; Чтец чтеца чтит тщетно.; Карл у Клары украл кораллы. Клара у Карла украла кларнет.; Фрол Флеров Флоре вторил во вторник.; У Прова корова здорова.; Пров говорил про Прокопия, Прокопий — про Прова.; Опанас взрастил ананас; От топота копыт пыль по полю летит.; На печи свечи.; Хороша пшенная каша, хороша и каша.; Жук жужжит.; У Степана Стопани в степи сто пони.; Скопидом. Купи дом на Дону с купи донами.; Хлеба краюха Глеба по уху ухнула.; Фрол дрова колол.; Шли мыши по крыше.; Ужи уже в луже.; Платон Платонов плот плотно к плотине приплотил.; Клим Клименов в Клину клин клином выклинивал; Горошек — за грошик.; За подушку — телушку.; У быка бела губа была тупа.

Отже, чіткість слова випрацьовується шляхом вимовляння і приспівування на оперному звуці складів слів, фраз, іноді спеціально підібраних для конкретного учня. Іноді, хоча і рідко, буває, що слова краще формуються у співі ніж в мові. Отже вправи корисно промовляти і проспівувати по черзі.

В дикційне тренування можна ввести різноманітність, якщо працювати над словом, фразою, приказкою, скоромовкою, змінюючи висоту звука, динаміку, збільшуючи діапазон. Отож не так важко промовити самі головоломні скоромовки. Як проспівати їх, тим більше, на високому відрізку діапазону.

Слід зазначити, що дикційна чіткість в більшій мірі благодійно впливає на звукоутворення. Активність артикуляції приголосних знімає зайве напруження з гортані, і голосових зв’язок, сприяє правильній атаці звуку і чистому звучанню.