Болонський процес

ВСТУП Уже більше п’яти років європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й — до одержання першого академічного ступеня і 2-й — після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1−2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7−8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти. Метою цього видання є ознайомлення українського освітнього співтовариства з основними документами, прийнятими в рамках Болонського процесу. Знання цих документів дозволить українським вищим навчальним закладам оцінити свої можливості щодо вжиття окремих заходів, спрямованих на унормування структур і дій, прийнятих і/або тих, що приймаються європейським освітнім співтовариством.

Інтеграційний процес у науці й освіті має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Magna Charta Universitatum), та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.

Головна мета цього процесу — консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15−20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Болонський процес — це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників, збільшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. Для досягнення цієї мети було запропоновано прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; ввести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; ввести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS — European Community Course Credit Transfer System), яку ще називають системою кредитних одиниць, системою кредитних заліків, системою кредитних рівнів, системою залікових одиниць, кредитною системою взаємовизнання тощо; ввести уніфіковані і взаємно визнані на європейському просторі додатки до диплома; напрацьовувати, підтримувати й розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA; усунути наявні перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників та управлінців вищої школи.

На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний; полісуб'єктний; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти й культури; такий, що не нівелює національних особливостей освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий.

Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім, з урахуванням усіх «за» і «проти» для країн, які прагнуть до економічного і суспільного розвитку, як і, зрештою, до вступу в Європейський Союз (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає.

РОЗДІЛ 1. ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Залучення Європейських держав у Болонський процес [2]:

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЩОДО СТВОРЕННЯ ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2.1 Лісабонська конвенція (м. Лісабон, 1997 р.)

Конвенцію про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в європейському регіоні (Лісабон, 1997 p.), розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вона містить угоди про:

* визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуальних кваліфікацій; повноважний орган з питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; період навчання; кваліфікація (кваліфікація вищої освіти; кваліфікація, що дає доступ до вищої освіти); визнання; вимоги (загальні вимоги; особливі вимоги);

* компетенцію державних органів;

* основні принципи оцінки кваліфікації;

* визнання кваліфікацій, що дають доступ до вищої освіти;

* визнання періодів навчання;

* визнання кваліфікацій вищої освіти;

* визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що перебувають в становищі біженців;

* інформацію про оцінку вищих навчальних закладів і програм;

* інформацію з питань визнання;

* механізми здійснення;

* заключні положення.

Зазначимо, що не всі країни, які приєдналися до Болонського процесу, підписали Лісабонську конвенцію.

Головна ідея, зафіксована в Лісабонській конвенції: «Велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну й економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує всілякої поваги; прагнення країн, які підписали конвенцію, полягає в тому, щоб надати всім людям цього регіону можливість повною мірою користуватися цим джерелом різноманіття, полегшивши доступ жителям кожної держави й учням навчальних закладів до освітніх ресурсів інших держав».

2.2 Сорбонська декларація, 25 травня 1998 року, м. Париж, Сорбонна. Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти Обґрунтовано створення Зони європейської вищої освіти як основного шляху розвитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування для загального розвитку континенту за участю чотирьох міністрів, які представляють Великобританію, Німеччину, Францію й Італію.

Тим самим, погоджено і схвалено створення загальної системи освіти, націленої на поліпшення її зовнішнього визнання, полегшення мобільності студентів, а також на розширенні можливостей їх працевлаштування. У Сорбонні ювілей Університету Парижа дав прекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони європейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного для вигоди Європи, її студентів та, в більш загальному сенсі, її громадян. Запрошуються інші держави — члени Євросоюзу та інші європейські країни приєднатися для досягнення цієї мети, а всі європейські університети — об'єднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадянин.

25 травня 1998 року чотири європейські міністри підписали в Парижі (Сорбонна) спільну декларацію. Головні положення цієї декларації такі:

* формування відкритого європейського простору у сфері вищої школи;

* міжнародне визнання та міжнародний потенціал систем вищої освіти, безпосередньо пов’язаний з прозорістю і легкістю для розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій;

* орієнтація переважно на двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр) як умова підвищення конкурентоспроможності європейської освіти і визнання;

* використання системи кредитів (ECTS);

* міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти (бакалавр);

* надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання, щоб отримати диплом магістра (коротший шлях) або доктора (довший шлях) у послідовному режимі;

* підготовленість магістрів і докторів до науково-дослідницької діяльності;

* підтвердження Лісабонської конвенції;

* пошук шляхів ратифікації набутих знань і оптимальних можливостей для визнання дипломів і вчених ступенів;

* стимулювання процесу вироблення єдиних рекомендацій для досягнення зовнішніх визнань дипломів і кваліфікацій та працевлаштування випускників;

* формування Європейського простору вищої освіти;

* зближення структур виданих дипломів і циклів (ступенів, етапів, рівнів, ярусів) навчання;

* консолідація позиції, яку займає Європа в світі, постійним удосконаленням і оновленням освіти, доступної всім громадянам ЄС.

Сорбонська декларація не порушує питань про обмеження змісту освітніх програм, навчальних планів і методів навчання. Навпаки в ході інколи особливо гарячих дебатів наголошувалося на різноманітності відмінностей і потребі поважного ставлення до них. Сорбонська декларація не була спробою обмежити культурне чи освітнє різноманіття і не містить у собі ідей, що допускають подібне її трактування. [2]

декларація європейський вищий освіта

2.3 Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів освіти, 18−19 червня 1999 року, м. Болонья. Зона Європейської вищої освіти.

У межах першого десятиріччя третього тисячоліття досягти таких цілей, які розглядаються як першочергові для створення Зони європейської вищої освіти й просування європейської системи вищої освіти цілим світом:

— Прийняття системи зрозумілих ступенів і ступенів, які можна легко зіставити, у тому числі, через впровадження Додатка до диплома, для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентноздатності європейської системи вищої освіти.

— Прийняття системи, яка ґрунтується, за своєю суттю, на двох основних циклах — доступеневому й післяступеневому.

Доступ до іншого циклу буде вимагати успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше трьох років. Ступінь, отриманий після першого циклу, повинен бути затребуваним на європейському ринку праці як кваліфікація відповідного рівня. Наступний цикл повинен вести до отримання ступеня магістра і/або ступеня доктора, як це прийнято в багатьох європейських країнах.

— Запровадження системи кредитів за типом ECTS — європейської системи кредиту залікових одиниць трудомісткості як відповідного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності. Кредити можуть бути отримані також і в рамках освіти, яка не є вищою, залучаючи навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються зацікавленими університетами, які приймають на навчання.

— Сприяння мобільності шляхом подолання перешкод ефективному здійсненню вільного пересування, звертаючи увагу на таке: студентам повинен бути забезпечений доступ до можливості отримання освіти і практичної підготовки, а також до відповідних супутніх послуг; викладачам, дослідникам і адміністративному персоналові повинні бути забезпечені визнання й зарахування часу, який затрачений на провадження досліджень, викладання і стажування в європейському регіоні, без заподіяння шкоди їхнім правам, що встановлені законом.

Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти з метою розробки критеріїв і методологій, які легко можна зіставити.

— Сприяння необхідним європейським баченням у вищій освіті, особливо стосовно розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки й провадження наукових досліджень. (29 міністрів Європейських держав підписують декларацію Болонської конвенції). 2]

2.3 Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, 29−30 березня 2001 року, м. Саламанка. Формування майбутнього Більше 300 європейських вищих навчальних закладів і їх основних представницьких організацій зібралися у Саламанці. Їхнею метою було підготувати Празьку зустріч міністрів, які відповідають за вищу освіту в країнах, залучених до Болонського процесу. Було погоджено пропоновані мету, принципи і пріоритети.

Вищі навчальні заклади звертаються до урядів із проханням полегшувати і заохочувати зміни, забезпечувати рамки для координації і керівництва зближенням із врахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати і підтримувати прогрес спільними зусиллями:

— здійснити переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

— реорганізувати вищу освіту загалом і поновити програми зокрема;

— розвивати й базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

— виробити взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії і підтвердження якості;

— послуговуватися загальними термінами європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, програм, ступенів;

— сприяти мобільності студентів, персоналу й можливості працевлаштування випускників у Європі;

— підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують значні проблеми щодо входження в Зону європейської вищої освіти;

— провадити зміни, будучи відкритими, привабливими, конкурентоспроможними вдома, в Європі й у світі;

— дотримуватись позиції, що вища освіта має бути відповідальною перед суспільством.

2.4 Комюніке зустрічі європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту, 18−19 травня 2001 року, м.Прага. До зони Європейської вищої освіти Через три роки після Сорбонської і два роки після підписання Болонської декларації європейські міністри, які відповідають за вищу освіту й були представниками 29 країн, що підписали декларацію, зустрілися в Празі, аби оцінити досягнуті успіхи і визначити напрямки й пріоритети дій на наступні роки.

Подальші дії після досягнення шести цілей Болонського процесу Міністри заявили, що, з огляду на прийняття Болонської декларації, формування Зони європейської вищої освіти є умовою для розширення привабливості й конкурентоспроможності вищих навчальних закладів Європи. Вони підтримали тезу про те, що вища освіта повинна розглядатися як суспільне благо, що вона була, є і залишиться уважним до суспільних зобов’язань (правил і т.ін.), і що студенти — повноправні члени співтовариства вищої освіти. З цього погляду міністри прокоментували подальший процес у такий спосіб:

— Прийняття системи легко зрозумілих і сумірних ступенів.

— Прийняття системи, заснованої, на двох основних циклах.

— Заснування системи кредитів.

— Сприяння мобільності.

— Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості.

— Сприяння європейському підходу до вищої освіти.

Крім того, міністри акцентували увагу на таких позиціях:

Зокрема:

— Навчання протягом усього життя (система безперервної освіти).

— Вищі навчальні заклади й студенти.

— Сприяння забезпечення привабливості Зони європейської вищої освіти.

— Енергійне продовження Болонського процесу.

Після заяв міністрів, які презентують країни, для яких відкриті програми Європейського співтовариства Сократес, Леонардо да Вінчі або підпрограми Темпуса, міністри привітали нових членів, що приєдналися до Болонського процесу. Вони прийняли заяви від Кіпру, Ліхтенштейну, Туреччини і Хорватії.

Міністри вирішили, що нова зустріч підтримки відбудеться в другій половині 2003 року в Берліні. Там буде здійснено аналіз попередніх результатів та вироблено напрямки і пріоритети для наступних стадій процесу прямування до Зони європейської вищої освіти.

Вони підтвердили потребу в структурі для доведення справи до кінця, що складається з групи сприяння і групи підготовки. Група сприяння повинна бути утворена з представників усіх країн, що підписали відповідні документи, нових учасників і Європейської комісії. Очолювати її повинна представник країни, що головує в цей час у Європейській спілці. Підготовча група має бути складена з представників країн, які є приймаючими на попередніх і наступних зустрічах на рівні міністрів, двох держав — членів Європейської спілки і двох країн, що не входять у Спілку. Останні чотири представники будуть обиратися групою співпраці. Представники країни, що головує в Європейській спілці і Європейській комісії також будуть залучені до роботи в підготовчій групі. Очолювати її буде представник країни, яка приймає наступну зустріч на рівні міністрів.

Європейській асоціації університетів, Європейській асоціації вищих навчальних закладів, Асоціації національних спілок студентів у Європі і Раді Європи необхідно консультуватися щодо стану розвитку процесу.

Задля дієвості процесу, міністри просили групу сприяння впорядкувати семінари для проведення досліджень у таких галузях: співробітництво, що стосується акредитації і забезпечення якості; визнання результатів навчання і використання кредитів у Болонському процесі; розвиток спільних ступенів; соціальні питання, із акцентованою увагою щодо перешкод мобільності, а також розширення Болонського процесу, навчання протягом усього життя і залучення до обговорення студентів.

2.5 Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту, 19−20 вересня 2003 року. м. Берлін. Створення загальноєвропейського простору вищої освіти Міністри дійшли згоди з приводу загальних завдань для створення узгодженого єдиного загальноєвропейського простору вищої освіти до 2010 року. Під час попередньої конференції, котра відбулась у Празі 19 травня 2001 p., кількість завдань було збільшено, і було підтверджене зобов’язання створити загальноєвропейський простір вищої освіти до 2010 p. Розглянуто досягнуті результати і визначено пріоритети і нові завдання на майбутнє з метою прискорення процесу встановлення загальноєвропейського простору вищої освіти. Були прийняті такі положення, принципи і пріоритети:

Міністри приймають до уваги звіт про стан робіт, доручений Комісії з розвитку Болонського Процесу між Прагою і Берліном. Також приймається до уваги звіт Trends-III, підготовлений Європейською Асоціацією Університетів (EUA), а також результати семінарів, організованих як частина робочої програми між Прагою і Берліном декількома країнами-учасницями й установами вищої освіти, організаціями і студентами. Міністри стежать за подальшими національними звітами, що є свідченням значного прогресу в галузі застосування принципів Болонського Процесу. Нарешті, міністри беруть до уваги зауваження Європейської Комісії і Ради Європи і визнають їхню підтримку в процесі реалізації Процесу.

Міністри поділяють думку про те, що будуть спрямовані зусилля на забезпечення більш тісних зв’язків між вищою освітою і дослідницькими системами в кожній із країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі матиме велику користь від спільної діяльності з європейським дослідницьким простором, зміцнюючи в такий спосіб фундамент для Європи Знань. Метою, безперечно, є збереження європейського культурного багатства і мовної різноманітності, що засновуються на культурній спадщині різних традицій і стимулювання інноваційного потенціалу та соціального й економічного розвитку за допомогою розширеного співробітництва між європейськими вузами.

Міністри визнають фундаментальну роль вузів і студентських організацій у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Також береться до уваги повідомлення від Європейської Асоціації Університетів (EAU), що є результатом Грацької Конвенції вищих навчальних закладів, виступи Європейської Асоціації вищих навчальних закладів (EURASHE) і повідомлення ESIB — Національних спілок студентів Європи.

Міністри вітають зацікавленість інших регіонів світу в розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти, а також вітають зокрема присутність представників європейських країн, які ще вступили в Болонський Процес, а також представників робочої групи Загального простору вищої освіти Європейського Союзу, Латинської Америки і Карибського регіону (EULAC) як гостей конференції.

Прогрес Міністри вітають різні ініціативи, що починаються після Празького Самміту з вищої освіти, спрямовані на збільшення сумісності і сумірності освіти, на створення більш прозорих структур вищої освіти і поліпшення якості вищої освіти в Європі на рівні вузів і на національному рівні. Міністри цінують співробітництво і зобов’язання всіх партнерів — вищих навчальних закладів, студентів і інших зацікавлених осіб — із цією метою.

Міністри підкреслюють важливість усіх елементів Болонського Процесу для створення загальноєвропейського простору вищої освіти і наголошують на необхідності активізувати зусилля на рівні вузів, національному і загальноєвропейському рівнях. Однак, щоб стимулювати подальший розвиток процесу, міністри зобов’язуються притримуватися проміжних пріоритетів у плині наступних двох років, активізуючи зусилля для розвитку ефективних систем забезпечення якості, просування ефективного використання системи, заснованої на двох циклах, і удосконалення системи визнання ступенів і періодів навчання.

Забезпечення якості

Як показує практика, якість вищої освіти лежить в основі розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Міністри зобов’язуються підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і загально-європейському рівнях. Вони також підкреслюють необхідність розвитку загальних критеріїв і методологій із забезпечення якості.

Міністри також підкреслюють, що, відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості лежить на кожному з вузів. Що є основою для реальної підзвітності академічної системи в рамках національної системи якості.

Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 p. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

— Визначення обов’язків органів і установ, які беруть участь.

— Оцінювання програм і вузів, яке охоплює внутрішню і зовнішню оцінку, з врахуванням участі студентів і публікації результатів.

— Система акредитації, атестації і сумірних процедур

— Міжнародне партнерство, співробітництво і створення мережі.

На європейському рівні міністри закликають ENQA за допомогою впливу на членів цієї організації, у співробітництві з EUA, EURASHE і ESIB, створити набір погоджених стандартів, процедур і керівних принципів забезпечення якості. Дослідити способи забезпечення адекватної погодженої системи перевірки якості і/або акредитації агентств і організацій, а також дати звіт із цих питань міністрам через комісії в 2005 p. Належним чином буде врахований і досвід інших асоціацій і організацій у забезпеченні якості.

Структура ступенів: прийняття системи, яка складається з двох основних ступенів Міністри з задоволенням відзначають, що після прийняття зобов’язання про двоступеневу систему в Болонській Декларації всебічна реструктуризація системи європейської вищої освіти йде повним ходом. Усі міністри зобов’язуються почати реалізацію двоступеневої системи до 2005 p.

Міністри наголошують на важливості консолідації досягнутих результатів і поліпшення розуміння і прийняття нових кваліфікацій за допомогою укріплення діалогу й у рамках вузів, і між вузами та працедавцями.

Міністри підтримують ініціативу країн-учасниць у розробці структури погоджених і сумірних/зіставних кваліфікацій для системи вищої освіти, яка б прагнула дати визначення кваліфікаціям, з огляду на показники об'єму роботи, рівня, результати навчального процесу, компетенції і профіль. Вони також беруть на себе відповідальність за розробку узагальненої структури кваліфікацій для загальноєвропейського простору вищої освіти.

У цих рамках ступені повинні мати різні чітко визначені результати. Ступені першого і другого рівнів повинні мати різні спрямованості і профілі, щоб забезпечувати різноманітні індивідуальні, академічні нестатки і потреби трудового ринку. Ступені першого рівня повинні давати доступ, відповідно до Лісабонської Конвенції про Визнання, щодо програм другого рівня. Ступені другого ступеня повинні надавати можливість подальших досліджень для одержання докторського ступеня.

Міністри запрошують Комісію розглянути питання щодо того, яким способом і чи може більш коротка вища освіта бути зв’язана з першим ступенем структури кваліфікацій, створеної для загальноєвропейського простору вищої освіти.

Міністри наголошують на своєму зобов’язанні зробити вищу освіту доступною для всіх, використовуючи всі можливості і відповідні засоби:

— Просування мобільності.

— Запровадження системи кредитів.

— Визнання ступенів: прийняття системи чітких і сумірних ступенів.

— Вищі навчальні заклади й студенти.

— Підтримка європейської складової у сфері вищої освіти.

— Підтримка привабливості загальноєвропейського простору вищої освіти.

— Навчання протягом усього життя.

2.6 Комюніке конференції «Загальноєвропейський простір вищої освіти — досягнення цілей» (м. Берґен, 2005 р) Система ступенів. Ми затверджуємо транснаціональну систему кваліфікацій у Загальноєвропейському просторі вищої освіти, що охоплює три цикли (включаючи, у рамках національних особливостей, можливість прискореного здобуття вищої освіти першого циклу), єдині ідентифікатори за кожним циклом, на основі знань та вмінь, отриманих у результаті навчання, а також кількість кредитів у першому та другому циклі. Ми беремо на себе зобов’язання розробити до 2010 р. національні системи кваліфікацій, сумісні з транснаціональною системою кваліфікацій у Загальноєвропейському просторі вищої освіти, розпочавши роботу над цим питанням до 2007 р.

Забезпечення якості. Ми приймаємо стандарти та основні принципи забезпечення якості в Загальноєвропейському просторі вищої освіти, відповідно до пропозицій Європейської мережі гарантування якості (ENQA). Ми беремо на себе зобов’язання впровадити запропоновану модель експертного оцінювання органів із забезпечення якості на національному рівні, одночасно звертаючи увагу на загальноприйняті напрями та критерії.

Визнання ступенів і термінів навчання. Ми констатуємо, що на сьогодні 36 із 45 країн-учасників ратифікували Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій. Ми закликаємо країни, які ще не приєдналися до цієї конвенції, невідкладно ратифікувати її.

Майбутні виклики та пріоритети. Вища освіта та дослідницька діяльність. Ми підкреслюємо важливість вищої освіти в подальшому розвитку дослідницьких робіт та значущість дослідницької діяльності як фундаменту вищої освіти для забезпечення економічного й культурного розвитку наших держав та соціальної єдності. Ми відзначаємо, що впровадження структурних змін та покращення якості навчання повинно доповнюватися посиленням дослідтіицькоїта інноваційної діяльності.

Для того щоб виконати ці завдання, кваліфікаційного рівня доктора наук повинні бути повністю узгоджені з транснаціональною системою кваліфікацій Загальноєвропейського простору вищої освіти через підхід, який базується на результатах. Ключовою складовою докторантури є поглиблення знань шляхом проведення оригінальних авторських досліджень. Беручи до уваги необхідність структурованих докторських програм та потребу в прозорому нагляді та оцінюванні, ми констатуємо, що звичайне робоче навантаження за третім циклом навчання в більшості країн складає 3−4 роки роботи. Ми закликаємо університети забезпечити в рамках відповідних докторських програм міждисциплінарне навчання та розвиток умінь і навичок, які б максимально відповідали потребам ринку праці. Ми розглядаємо учасників програм третього циклу одночасно як студентів та початкуючих дослідників.

2.7 Будапештсько-Віденська Декларація про створення Європейського простору вищої освіти На зустрічі міністрів, які відповідають за вищу освіту в країнах-учасниках Болонського процесу, що відбулася 11−12 березня 2010 року у Будапешті та Відні, прийнято Будапештсько — Віденську Декларацію та офіційно проголошено створення Європейського простору вищої освіти.

1. Ми, Міністри, відповідальні за вищу освіту у країнах-учасниках Болонського процесу, зустрілися в Будапешті та Відні 11−12 березня 2010 року для того, щоб створити Європейський простір вищої освіти, що передбачалося Болонською Декларацією у 1999 році.

2. Відповідно до погоджених нами критеріїв щодо членства країни, ми вітаємо Казахстан як нову країну-учасника Європейського простору вищої освіти.

3. Болонська декларація 1999 року поклала перспективу створення у 2010 році конкурентоспроможного на міжнародному рівні та привабливого Європейського простору вищої освіти, в якому вищі навчальні заклади, за підтримки відданих викладачів і студентів, можуть здійснювати свої різноманітні місії у суспільстві знань, і в якому студенти, користуючись перевагою мобільності з безперешкодним і справедливим визнанням кваліфікацій, можуть знайти найбільш підходящу траєкторію отримання освіти.

4. Починаючи з 1999 року, 47 учасників Європейської культурної конвенції, погодилися з цим баченням і зробили істотний крок у напрямі досягнення запланованих цілей. В унікальній співпраці між державними установами, вищими навчальними закладами, студентами і викладачами, разом з роботодавцями, агенціями із забезпечення якості вищої освіти, міжнародними організаціями і європейськими установами, ми залучені до ряду реформ з метою побудови Європейського простору вищої освіти, який грунтується на довірі, співпраці і повазі до розмаїтості культур, мов і систем вищої освіти.

5. Болонський процес і новостворений Європейський простір вищої освіти, будучи безпрецедентними прикладами регіональної, транскордонної співпраці у сфері вищої освіти, спричинили значну зацікавленість у інших частинах світу і зробили європейську вищу освіту помітнішою на світовій мапі. Ми вітаємо цю зацікавленість і сподіваємося на посилення нашого стратегічного діалогу і співпраці з партнерами в усьому світі.

6. Ми взяли до відома результати незалежного оцінювання і звіти зацікавлених сторін. Ми вітаємо їх висновок про те, що вищі навчальні заклади, їхній персонал та студенти, все більше ідентифікуються з цілями Болонського процесу. Хоча багато що було досягнуто в реалізації Болонських реформ, ці звіти також показують, що такі напрями діяльності в 2 ЄПВО, як реформа ступенів і навчальних програм, забезпечення якості, визнання, мобільність, соціальний вимір, запроваджені і оцінюються у різній мірі. Недавні акції протесту в деяких країнах, частково спрямовані проти подій і заходів, не пов’язаних з Болонським процесом, нагадали нам про те, що деякі з цілей Болонської реформи не були належним чином реалізовані і роз’яснені. Ми визнаємо і будемо прислухатися до критики серед працівників вищих навчальних закладів та студентів. Ми відзначаємо необхідність коректив і подальшої роботи за участю працівників вищих навчальних закладів і студентів на європейському, національному і, особливо, інституційному рівні, для побудови .Європейського простору вищої освіти таким, як ми його бачимо.

7. Ми, Міністри, віддані повному і належному впровадженню узгоджених цілей і порядку денного для наступної декади, визначеного Льовенським/Лувен-ла-Ньовським Комюніке. У тісній співпраці з вищими навчальними закладами, їх працівниками, студентами та іншими зацікавленими сторонами, ми збільшимо наші зусилля для завершення реформ, які вже проводяться, щоб надати можливість студентам і викладачам бути мобільними, поліпшити викладання та навчання у вищих навчальних закладах, підвищити можливості працевлаштування випускників, а також забезпечити якісну вищу освіту для всіх. На національному рівні ми також прагнемо поліпшення взаємодії та розуміння Болонського процесу серед усіх зацікавлених сторін і в суспільстві в цілому.

8. Ми, Міністри, ще раз засвідчуємо прихильність до академічної свободи, так само як і до автономності та відповідальності вищих навчальних закладів як принципів Європейського простору вищої освіти, і підкреслюємо роль вищих навчальних закладів, яку вони відіграють у зміцненні мирних демократичних суспільств і посиленні суспільної єдності.

9. Ми визнаємо ключову роль академічної спільноти — керівників закладів, викладачів, дослідників, адміністративного персоналу та студентів — у втіленні Європейського простору вищої освіти, забезпечуючи тих, хто навчається, можливостями для отримання знань, умінь і компетенцій для побудови їхньої кар'єри та життя як громадян демократичних країн, а також для їх особистісного розвитку. Ми усвідомлюємо потребу в сприятливіших умовах для виконання своїх завдань працівниками вищих навчальних закладів. Ми зобов’язуємося працювати над більшим залученням працівників вищої освіти та студентів до запровадження і подальшого розвитку Європейського простору вищої освіти. Ми повністю підтримуємо участь працівників вищих навчальних закладів та студентів у структурах, що приймають рішення, на європейському, національному та інституційному рівнях.

10. Ми закликаємо всі залучені сторони сприяти створенню середовища, що надихає до роботи та навчання, сприяти навчанню, орієнтованому на студента, як способу розширення можливостей студентів усіх форм навчання, забезпечуючи найкраще рішення для сталих та гнучких траекторій навчання. Це також потребує співпраці викладачів та дослідників на міжнародному рівні.

11. Ми, Міністри, підтверджуємо, що вища освіта є публічною відповідальністю, і зобов’язуємося, незважаючи на важкий час економічних випробувань, забезпечувати вищі навчальні заклади усіма необхідними ресурсами у встановлених і контрольованих органами влади рамках. Ми переконані, що вища освіта є основним рушієм для нововведень та економічного і соціального розвитку у стрімко зростаючому, зорієнтованому на знання cвіті. Тому ми збільшимо наші зусилля в контексті соціального виміру для забезпечення рівних можливостей отримання якісної освіти, звертаючи особливу увагу на мало представлені групи.

12. Ми, Міністри, відповідальні за Європейський простір вищої освіти, просимо Групу супроводу Болонського процесу запропонувати заходи для сприяння належному і повному запровадженню узгоджених Болонських принципів та напрямів діяльності у Європейському просторі вищої освіти, особливо на національному та інституційному рівнях, серед іншого, шляхом розробки додаткових методів роботи, таких як взаємне навчання, навчальні візити та іншої діяльності для поширення інформації. Шляхом постійного розвитку, розширення та зміцнення Європейського простору вищої освіти і його взаємодії з Європейським дослідницьким простором, Європа буде в змозі успішно відповідати на виклики, що постануть перед нею в наступному десятилітті.

13. Наша наступна зустріч Міністрів для оцінення прогресу та просування Льовенського/Лувен-ла-Ньовського порядку денного, відбудеться в Румунії у Бухаресті 26−27 квітня 2012 року.

2.8 Бухарестське комюніке. Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти Установлення пріоритетів на 2012;2015 рр.

Визначивши основні цілі ЄПВО на наступні роки, ми встановлюємо такі пріоритети діяльності до 2015 р. На національному рівні разом із відповідними стейкхолдерами і, особливо, з вищими навчальними закладами, ми домовляємось:

— Ретельно розглянути висновки Звіту з упровадження Болонського процесу 2012 р. та врахувати його висновки й рекомендації;

— Посилити політику розширення загального доступу та підвищення частки успішного завершення навчання, включаючи заходи, що мають на меті більшу участь груп, що недостатньо представлені;

— Створити умови, що сприяють студентоцентрованому навчанню, інноваційним методам викладання та сприятливому робочому й навчальному середовищу, що надихає, продовжуючи в той же час залучати студентів і працівників до структур урядування на всіх рівнях;

— Дозволити агенціям із забезпечення якості, зареєстрованим EQAR, здійснювати свою діяльність в усьому ЄПВО, водночас дотримуючись національних вимог;

— Працювати над підвищенням здатності до працевлаштування, навчання впродовж життя, навичок прийняття рішень та підприємницьких навичок шляхом кращої співпраці з роботодавцями, особливо стосовно розвитку освітніх програм;

— Забезпечити запровадження рамок кваліфікацій, ECTS і Додатку до диплому, що ґрунтуються на результатах навчання;

— Запросити країни, які не можуть завершити запровадження національних рамок кваліфікацій, сумісних із QF-EHEA до кінця 2012 р., подвоїти їх зусилля та подати переглянуті дорожні карти для цього завдання;

— Виконати рекомендації стратегії «Мобільність для кращого навчання» та працювати в напрямі можливості повного перенесення національних грантів і позичок в ЄПВО;

— Переглянути національне законодавство в світлі його повної відповідності Лісабонській конвенції про визнання та заохочувати використання Посібника з ЄПВ для вдосконалення практик визнання;

— Сприяти альянсам на основі знань в ЄПВО, сфокусованих на дослідженнях і технологіях. На європейському рівні, готуючись до Конференції на рівні міністрів у 2015 р. та разом із відповідними стейкхолдерами, ми домовляємося:

— Запросити Eurostat, Eurydice та Eurostudent проводити моніторинг прогресу в упровадженні реформ Болонського процесу та стратегії «Мобільність для кращого навчання»;

— Розробити систему добровільного колегіального («від рівного рівному») навчання та розгляду до 2013 р. у країнах, як потребують цього, та ініціювати пілотний проект з підтримки колегіального («від рівного рівному») навчання з соціального виміру вищої освіти;

— Розробити пропозицію щодо оновленої версії ESG для прийняття;

— Сприяти якості, прозорості, здатності до працевлаштування та мобільності на третьому циклі, в той же час будуючи додаткові зв’язки між ЄПВО та ЄДП;

— Працювати над забезпеченням того, щоб Довідник користувача з ECTS повністю відображав стан роботи, що проводиться, з результатів навчання та визнання попереднього навчання;

— Координувати роботу із забезпечення того, що рамки кваліфікацій працюють на практиці, підкреслюючи їх зв’язок з результатами навчання, та проаналізувати, як QF-EHEA може врахувати кваліфікації короткого циклу в національному контексті;

— Підтримати роботу дослідницької групи країн, що досліджує шляхи досягнення автоматичного академічного визнання порівнюваних ступенів;

— Проаналізувати національне законодавство і практики, що стосуються спільних програм і ступенів, як шлях усунення перешкод до співпраці і мобільності, вбудованих у національні контексти;

— Оцінити впровадження стратегії «ЄПВО у глобальному оточенні»;

— Розробити рекомендації ЄПВО щодо політики прозорості та й надалі проводити моніторинг існуючих інструментів прозорості та таких, що розробляються.

Наступна Конференція ЄПВО на рівні міністрів пройде в Єревані, Вірменія, у 2015 р., де будуть розглянуті досягнення з визначених вище пріоритетів[4].

РОЗДІЛ 3. Загальноєвропейський простір вищої освіти (ЕНЕА) і загальноєвропейський простір дослідження (ERA) — два основних принципи суспільства, заснованого на знаннях Усвідомлюючи необхідність створення більш тісних зв’язків між ЕНЕА і ERA у Європі знань, а також важливість дослідження як складової частини вищої освіти на території Європи, міністри вважають потрібним додати докторський рівень як третій щабель Болонського процесу, що доповнює два основних щаблі вищої освіти. Вони також підкреслюють важливість дослідження, дослідницького навчання і підтримки міждисциплінності в досягненні й поліпшенні потрібного рівня якості вищої освіти й у збільшенні конкурентоспроможності вищої європейської освіти в загальному. Міністри закликають до збільшення мобільності на докторському і постдокторському рівнях, а також спонукають зацікавлені навчальні установи збільшувати їхнє співробітництво в рамках навчання на одержання докторського ступеня і підготовки молодих дослідників.

Міністри починають усі необхідні кроки для того, щоб зробити вищі навчальні заклади Європи більш привабливим і ефективним партнером. Тому міністри звернулися до вузів із проханням про збільшення ролі та вагомості досліджень у відношенні технологічної, соціальної і культурної еволюції і потреб суспільства.

Міністри розуміють, що на шляху досягнення цих цілей є перешкоди, із якими вузи не в змозі справитися поодинці. Необхідна вагома підтримка, у тому числі фінансова, а також відповідні рішення від національних урядів і європейських органів.

Відтак, міністри заявляють про необхідність підтримати мережі, утворені на докторському рівні, з їх подальшим удосконаленням задля становлення однієї із визначальних ознак загальноєвропейського простору вищої освіти.

Огляд результатів Через заплановані до 2010 p. дії спонукають до вживання заходів для аналізу результатів, досягнутих у рамках Болонського процесу. Як наслідок середньострокового попереднього розгляду буде подана інформація про реальні досягнення Процесу і можливість внесення деяких виправлень.

На період до 2005 p. — до майбутньої зустрічі міністрів — Комісії було доручено відстежити розвиток Болонського процесу і підготувати детальні звіти з його прогресу і досягнення проміжних пріоритетів, установлених на наступні два роки:

— забезпечення якості;

— двоступінчата система;

— визнання ступенів і періодів навчання;

Окрім того, країни-учасники будуть готові надати доступ до інформації, необхідної для дослідження в галузі вищої освіти щодо цілей Болонського процесу. Доступ до банків даних з дослідження, що провадиться, і його результатів повинен бути спрощеним.

Наступні доповнення Нові члени Міністри вважають за необхідне адаптувати пункт Празького комюніке щодо заяв про членство в такий спосіб:

Країни-учасники Європейської культурної конвенції будуть визнані членом загальноєвропейського простору вищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідувати і досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищої освіти. Заява має містити інформацію про способи досягнення принципів і мети декларації.

Міністри погоджуються прийняти заяви про членство таких країн: Албанії, Андорри, Боснії і Герцеговини, Ватикана, Росії, Сербії і Чорногорії, «колишньої югославської республіки Македонії» — і привітали держави як нових членів, таким чином, розповсюджуючи дію процесу на 40 європейських країн.

Міністри визнають, що участь у Болонському процесі вимагає істотних змін і реформ у всіх країн, що підписалися. Вони вирішують надати підтримку всім новим учасникам у здійсненні цих реформ за допомогою організації взаємних обговорень і допомоги, як передбачено Болонським процесом.

Додаткова структура Міністри довіряють Комісії вирішення поставлених у комюніке питань, а також загальне спостереження за розвитком Болонського процесу і підготовку наступної зустрічі міністрів. Комісія буде складатися з представників усіх членів Болонського процесу і Європейської Комісії, а також Рад Європи, EUA, EURASHE, ESIB і UNESCO/CEPES у ролі консультаційних членів. Засідання цієї групи повинні проходити, принаймні, два рази в рік під головуванням на цей час головуючої країни ЄС, де роль віце-голови буде виконувати країна-упорядниця наступної конференції міністрів.

Правління одночасно перебуває під керівництвом країни, що нині головує, ЄС перегляне роботу в проміжках між зустрічами Комісії. Правління буде складатися з голови, віце-голови від країни-наступниці, попередньої та наступної головуючої країни ЄС, трьох країн-учасниць, обраних Комісією на один рік, Європейської Комісії як консультативного члена, Рад Європи, EUA, EURASHE і ESIB. Комісія і Правління мають право організовувати спеціальні зустрічі, якщо у цьому буде потреба.

Уся подальша робота буде координуватися Секретаріатом країни, котра проводитиме наступну конференцію міністрів.

На наступній, після Берлінської, конференції Комісія подасть точне формулювання поставлених перед Правлінням і Секретаріатом завдань.

Робоча програма 2003;2005

Міністри просять Комісію координувати дії для досягнення успіху Болонського процесу з питань, окреслених тематично та поетапно, позначених у цьому комюніке, і поінформувати про результати на наступній зустрічі міністрів у 2005 році.

Наступна конференція Міністри приймають рішення провести наступну конференцію в травні 2005 p. у Бергені (Норвегія).

Після прийняття Болонської декларації було створено офіційні структури, в основу яких покладено дві групи: «велику» і «малу робочу». До першої групи ввійшли представники (по 1−2 особи) від кожної країни, що підписала декларацію. До другої, яку називають Керівним комітетом, увійшли: 1) делеговані члени від держав, що головують у ЄС у період між зустрічами міністрів (Португалія, Фінляндія, Німеччина, Франція, Швеція, Чеська Республіка); 2) члени Європейської Комісії; 3) делегати двох європейських організацій — Асоціації європейських університетів і Конфедерації спілок ректорів ЄС (Confederation of EU Rektors’Conferences).

На засідання обох груп запрошують членів різних неурядових організацій, які відображають інтереси університетських і студентських спільнот. Уже сьогодні до Болонського процесу залучено багато фізичних та юридичних осіб. Склад учасників постійно розширюється.

Конструктивні агенти розпочатої реформи такі: Асоціація європейських університетів; Європейська асоціація університетів (EAU), створена в Болоньї 2000 року; Національні студентські спілки Європи (ESIB); Європейська асоціація міжнародної освіти (ЕАІЕ); Конфедерація спілок ректорів ЄС; Союзи ректорів Данії, Іспанії; Асоціація студентів Австрії; Французький національний фонд освіти у сфері управління (FNEGE); Асоціація політичних інститутів Фінляндії; Європейське товариство інженерної освіти (SEFI); Європейська асоціація вищих навчальних закладів коледжів, політехнічних інститутів та вищих навчальних закладів професійної освіти (EURASHE); Генеральна дирекція ЄС з освіти та культури; Університет у м. Саламанка; Європейська мережа гарантування контролю якості (ENQA); робочі групи мережі NARIC/ENIC за підсумками Болонської декларації тощо.

45 країн, що входять до Болонської співдружності (станом на 2006 рік):

* Країни, які підписали Болонську декларацію (Болонья, 1999 p.), засновниці Болонського процесу: Австрія, Литва, Чехія, Нідерланди, Фінляндія, Португалія, Греція, Словенія, Ірландія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Болгарія, Мальта, Естонія, Польща, Німеччина, Словаччина, Ісландія, Швеція, Латвія, Бельгія, Люксембург, Данія, Норвегія, Франція, Румунія, Угорщина, Іспанія, Італія, Великобританія.

* Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Празькому саміті (2001 p.): Хорватія, Кіпр, Туреччина.

* Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Берлінському саміті (2003 p.): Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Чорногорія, Македонія.

* Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Берґенському саміті (2005 р.): Азейбарджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна[1].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, 1.1. Бабин. — Тернопіль: Навчальна книгаБогдан, 2004.-384с.

2. Болонський процес у фактах і документах / Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я. та інші. Тернопільський держ. пед. ун-т. 2003. — 33 с.

.ur