Шляхи підвищення ефективності навчального процесу у вищій школі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

" КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

Кафедра психології і педагогіки Реферат

з дисципліни «Педагогіка вищої школи»

на тему «Шляхи підвищення ефективності навчального процесу у вищій школі «

Київ 2010

• Вступ
• Закономірності і принципи навчання у ВНЗ
• Ефективні методи комунікації викладача та студентів
• Передумови ефективності навчальної роботи студентів
• Оптимальний вибір методів навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання
• Інтерактивне та кооперативне навчання
• Використання технічних засобів навчання в навчальному процесі
• Підвищення ефективності навчального процесу шляхом застосування технологій електронного навчання
• Висновки
• Список літератури

Вступ

Суттєві зміни у системі політичних і суспільних відносин в Україні, зумовлені об'єктивними тенденціями їх удосконалення та соціально-економічними перетвореннями, ставлять як життєво необхідну вимогу розбудову вищої освіти на гуманістичних засадах. З огляду на це виникають нові проблеми забезпечення та удосконалення умов навчання студентської молоді.

Період навчання у ВНЗ — це підготовка до трудової діяльності, яка у найближчому майбутньому повинна стати для людини основним джерелом існування та засобом особистісної самореалізації.

Формування світогляду, що базується на ставленні до людини як до найвищої цінності, стимулювання гармонійного розвитку й прояву творчого потенціалу особистості в праці - основа гуманізації сучасної освіти. Але вона може залишитися набором добрих намірів, якщо на практиці не вживати заходів для підвищення ефективності навчального процесу, поліпшення умов взаємодії викладача і студента, переведення студента на рівень активного суб'єкта навчального процесу.

Залучення студентів до вирішення актуальних проблем суспільного життя, зв’язок нової інформації з раніше набутими знаннями потребує ефективної співпраці та взаємодії між науково-педагогічним колективом і студентами.

Існують різні шляхи підвищення ефективності навчального процесу у вищій школі. Воно може бути здійснене шляхом вдосконалення комунікативних відносин викладача та студента, правильної організації самостійної роботи студентів, дотримання студентами гігієни розумової праці, оптимального вибору методів навчання, застосуванням таких форм організації навчального процесу як інтерактивне та кооперативне навчання, застосуванням технічних засобів та технологій електронного навчання тощо.

Не існує чітких методик або вказівок щодо підвищення ефективності навчального процесу, які були б універсальними для кожного вищого учбового закладу. Їх вибір залежить від умов, за яких він відбувається, рівня активності студенті вданого ВНЗ, включення студентів у науково-пізнавальну діяльність та багатьох інших факторів.

Отже, важливим завданням викладача є об'єктивна оцінка стану навчального процесу у даному ВНЗ та підбір саме тих шляхів для його вдосконалення та інтенсифікації, які підвищать його ефективність відповідно до закономірностей та принципів навчання у ВНЗ.

Закономірності і принципи навчання у ВНЗ

Закономірності навчання — це впорядкованість педагогічних явищ, яка грунтується на повторюваності фактів і відображує стійкі залежності між елементами процесу навчання (метою, змістом, засобами навчання, навчальною діяльністю), а також його залежність від об'єктивних, стійких зовнішніх зв’язків.

Дидактика вищої школи вивчає об'єктивні закономірності навчання у вищому навчальному закладі. Є чимало праць, присвячених дослідженню закономірностей навчання. На основі їх аналізу можна стверджувати, що навчальний процес у вищому навчальному закладі характеризується такими закономірностями [1]:

Ш процес навчання визначається суспільними потребами у спеціалістах вищої кваліфікації для суспільного виробництва;

Ш ефективність навчального процесу залежить від навчально-матеріальних, гігієнічних, морально-психологічних умов, за яких він відбувається;

Ш процес навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію викладача і студента, що виявляється в єдності їхньої діяльності;

Ш навчання студентів професійної діяльності є ефективнішим за умови залучення їх до цієї діяльності через упровадження в навчальний процес проблемних ситуацій та організації виробничої практики;

Ш навчальний процес є ефективним завдяки активності студентів, від рівня якої залежить ефективність цього процесу;

Ш між метою, змістом, методами і формами навчання існують закономірні залежності;

Ш успішність і темпи навчання та розвитку студентів залежать від обсягу включення студентів у навчально-пізнавальну діяльність на оптимальному для кожного з них рівні вивчення навчального матеріалу;

навчальний процес вища школа Ш зміст навчального матеріалу засвоюється краще за умови регулярно організованого повторення цього змісту.

Принципи навчання — це система основних вимог, що спрямовують навчальний процес на досягнення поставлених педагогічних цілей на основі врахування закономірностей цього процесу.

Дидактичні принципи навчання у ВНЗ [1]:

Ш гуманістична спрямованість;

Ш науковість;

Ш систематичність і послідовність;

Ш наочність;

Ш доступність, дохідливість викладання;

Ш демократизація;

Ш диференціація навчального процесу;

Ш індивідуальний підхід до студентів;

Ш оптимізація навчального процесу та ін.

До специфічних рис навчального процесу слід віднести такі: вивчається наука, а не її основи; зближуються самостійна робота студентів і науково-дослідницька робота викладачів; поєднується наукове і навчальне в діяльності викладача вищої школи; глибше виражається професіоналізація дисциплін порівняно з середньою школою. Дотримання сукупності принципів забезпечує ефективність процесу навчання.

Ефективні методи комунікації викладача та студентів

Відповідно до сучасних уявлень можна виділити кілька комунікативних методик, які можуть використовувати у навчальному процесі [2]:

1. Комунікативні методи, спрямовані на стимулювання когнітивних процесів (вирішення проблемних завдань, використання рольових та ділових ігор тощо);

2. Комунікативні методи, які передбачають використання інтерактивних форм та прийомів навчання, що беруть до уваги інтерес, мотивацію студентів до навчальної та науково-дослідної діяльності;

3. Комунікативні методи, побудовані на моделюванні та імітації реальних чи віртуальних ситуацій;

4. Комунікативні методи, що передбачають чітку взаємодію викладача вищої школи у межах малої творчої групи студентів за принципом єднання індивідів із різним креативним та інтелектуальним потенціалом.

Під час застосування цих комунікативних методів зосереджують увагу на ролі та функції викладача [2]:

він є носієм необхідної для студентів інформації за фахом під час вивчення нового матеріалу;

виконує функції спостерігача, коли студенти працюють у малих творчих групах, та надає їм індивідуальну консультаційну допомогу;

викладач є консультантом у випадках, коли студенти працюють над певним проектом, ситуаційною вправою і потребують порад та рекомендацій щодо змісту завдань;

викладач під час здійснення науково-педагогічної діяльності має бути психологом і психофізіологом, визначати настрій, самопочуття й активність студентів, уміти за допомогою педагогічних і психологічних прийомів підтримувати високий рівень їхньої фізичної та розумової працездатності.

Ця роль викладача вищої школи належать до основного переліку вимог щодо гуманізації суб'єкт-суб'єктних взаємин у сучасному ВНЗ. Вона потребує від нього глибоких знань з психології, педагогіки, психофізіології, валеології, психогігієни, певного досвіду практичного використання ефективних методів оптимізації навчального процесу.

Кожна із педагогічних теорій є досить складною освітньою технологією, оволодіти якою викладач може лише в умовах спеціальної професійної підготовки. Виникає проблема ефективного застосування викладачем особистісного підходу і організації пізнавальної діяльності у вищому навчальному закладі. Для цього він повинен володіти знаннями основних закономірностей розвивального навчання і вміннями застосовувати їх у навчальному процесі.

Важливою передумовою реформування вищої педагогічної освіти має стати принципове оновлення методики і технології освіти, перехід від технологій «до студента — з культурою» до технологій «зі студентом — до культури». Насамперед у вищій педагогічній школі має змінитися основна форма організації навчання — лекція, яка вибудовується через зіставлення багатоманітності позицій та ідей, коли закладаються основи для внутрішнього діалогу, особистісного самовизначення, ціннісного осмислення знання.

У контексті особистісного саморозвитку як основи вищої педагогічної освіти нового осмислення потребує методика проведення семінарських і практичних занять, оскільки в ній закладені вагомі потенційні можливості їхнього подальшого особистісного розвитку як майбутніх учителів. Набуваючи початкового досвіду з аналізу засад і процесів педагогічної дійсності, за умов компетентної підтримки студенти здатні продовжувати самостійні дослідження.

Більш різноманітною і змагальною, зорієнтованою на глибоку особистісну залученість студентів має стати методика проведення семінарських і практичних занять: дискусії, «диспути», «дебати» як змагання у побудові аргументації, діалоги з практиками, зустрічі-діалоги зі школярами, проблемні навчальні екскурсії, вирішення складних педагогічних ситуацій, моделювання педагогічних систем тощо.

Отже, на викладача університету покладається подвійна відповідальність: він має не лише дати професійні знання, але й бути взірцем для майбутнього вчителя.

Передумови ефективності навчальної роботи студентів

Враховуючи, що в сучасному світі вища освіта стає обов’язковим етапом у житті людини, що кожен повинен навчитися самостійно здобувати знання упродовж життя, значно зростає роль ВНЗ у навчанні студента самостійно вчитися. Самостійна робота студента, яка є суттєвим елементом навчального процесу поряд з аудиторним навчанням, набуває великого значення.

Самостійна робота студента (СРС) — це навчальна діяльність студента, яка планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі.

У сучасній вищій школі роль викладача все більше зводиться до організації пізнавальної діяльності студентів. Пізнання студент повинен здійснювати сам. Це має принципове значення. Тільки знання, здобуті власною працею, є міцними, глибокими і дієвими. СРС формує навички самостійної діяльності взагалі, що є конче необхідним у будь-якій професійній діяльності, виробляє здатність самостійно приймати відповідальні рішення, знаходити оптимальний вихід зі складних ситуацій.

Ефективність самостійної навчальної роботи зумовлюється сформованістю пізнавальних мотивів. Пізнавальні потреби, які спонукають до самоосвіти, формуються в активній самостійній пізнавальній діяльності людини, яка має бути суспільно значущою для особистості.

Самостійна навчальна робота студентів здійснюється у процесі взаємодії різних чинників: соціальних, психологічних, анатомо-фізіологічних. Важливу роль при цьому відіграють раціональні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

Ефективність навчальної роботи значною мірою залежить від дотримання студентом гігієни розумової праці. При цьому треба мати на увазі як загальні закономірності, так і особливості анатомо-фізіологічних і психічних процесів, що властиві конкретному індивідові.

Кажучи про гігієну розумової праці, треба бути обізнаним з механізмами розумової роботи, знати причини появи втоми, шляхи підвищення працездатності; важливу роль у цьому відіграє дотримання режиму харчування, організація відпочинку та ін.

Велику роль у підвищенні розумової активності відіграють такі чинники, як рух, фізичні вправи, забезпечення активного відпочинку. Важливу роль в оптимальній організації життя і діяльності студента відіграє режим. Більшість дослідників вважає, що напружена розумова праця має змінюватися активним відпочинком, який уповільнює настання розумової і фізичної втоми. Виникненню втоми перешкоджає також перехід від одного виду розумової діяльності до іншого, особливо при чергуванні її з фізичними вправами і фізичною працею. Рухлива активність і активний відпочинок мають чергуватися з пасивним відпочинком.

Отже, обізнаність із закономірностями ритмічності функціонування систем організму в певні періоди доби дає змогу людині більш ефективно організувати і спланувати свою діяльність протягом якогось конкретного часу.

Оптимальний вибір методів навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання

Від методів навчання значною мірою залежить розвиток студентів і якість засвоєння ними знань, і набуття навичок самостійної роботи.

Методи навчання оцінюються в педагогіці як один із найважливіших компонентів загальної структури навчально-виховного процесу.

Викладачам близькі та зрозумілі такі методи навчання як розповідь, розповідь, бесіда, лекція, показ ілюстрацій, показ демонстраційних приладів, виконання вправ, трудових завдань, лабораторних дослідів тощо.

Методи навчання завжди є засобом реалізації певних цілей навчання. Але результат діяльності викладачів і студентів не завжди такий, яким він уявляється у суб'єктивній формі мети. У цій взаємодії мети, засобу і результату найважливішим є аналіз пізнавальної діяльності студентів, а також керівництво нею з боку вчителя. Кожен викладач повинен пам’ятати що методи не є незмінними. Їх внутрішня суть визначається змінами в змісті основ науки, техніки і мистецтв, які вивчаються у вищій школі.

За класифікацією Ю. К. Бабанського методи навчання поділяються на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по декілька класифікацій:

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання і мотивації учіння.

Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види [4]:

Перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на:

а) методи словесної передачі та слухового сприйняття навчальної інформації;

б) методи наочної передачі та зорового сприйняття навчальної інформації;

в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій.

Методи виділені за логічною ознакою, які спираються перш за все на класифікацію розумових дій, які традиційно поділяють за напрямком думки на індуктивні (від окремого до загального) та дедуктивні (від загального до окремого):

а) репродуктивні методи, які характеризують такий спосіб навчання, при якому головне значення має запам’ятовування учнями інформації, яку різними шляхами представляє вчитель;

б) проблемно-пошукові методи, які передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань.

Методи стимулювання та мотивації навчання виконують виховну функцію. У них для стимулювання діяльності учнів поряд з традиційними методами навчання використовуються також спеціально розроблені методи, такий як метод пізнавальних ігор, метод навчальних дискусій та ін.

Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.

На основі аналізу зв’язків методів навчання з іншими компонентами учбового процесу, а також умовами, у яких він протікає, вибір методів навчання буде визначатися [3]:

Закономірностями та принципами навчання.

Цілями завдання.

Змістом та методами даної науки взагалі та конкретного предмету, теми.

Навчальними можливостями студентів.

5. Особливостями зовнішніх умов (географічних, виробничого оточення та ін.)

6. Можливостями самих викладачів.

Методи навчання не є алгоритмізованими одиницями. Оскільки педагогіка є наукою і мистецтвом одночасно, тому і підхід до вибору методів навчання має грунтуватися на творчості педагога з одного боку і відповідати вимогам принципу системності з другого боку.

Критеріями вибору методів навчання є [3]:

магістральні завдання виховання особистості;

мета і завдання навчання взагалі і конкретного етапу зокрема;

закономірність і принципи навчання;

зміст навчального матеріалу;

навчальні можливості студентів;

наявність засобів навчання;

психологічно-педагогічні можливості викладача.

Отже, методи навчання не можна сприймати як рецепт для розв’язання навчальних завдань. Тому лише творча мудрість викладача, яка опирається на наукові засади, може забезпечити оптимальний підхід до використання методів навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання.

Інтерактивне та кооперативне навчання

Все більш гострою стає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання, знаходження відповіді на питання «як підвищити ефективність навчального процесу, досягти високого інтелектуального розвитку студентів, забезпечити оволодіння ними навичками саморозвитку особистості». Значною мірою цього можна досягти використовуючи сучасні інноваційні технології, зокрема технології інтерактивного навчання, перетворюючи, таким чином, традиційний урок в інтерактивний.

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі. Це вимагає активізації навчальних можливостей студента, замість переказування абстрактної, «готової» інформації, відірваної від їх життя і суспільного досвіду.

Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання інтерактивної моделі навчання викладач також повинен попередньо добре підготуватися [5]:

§ глибоко вивчити і продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, — різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

§ старанно спланувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати питання і можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;

§ мотивувати студентів до вивчення шляхом добору найбільше цікавих випадків, проблем;

§ оголошення очікуваних результатів (цілей) заняття і критеріїв оцінки роботи студентів;

§ передбачити різноманітні методи для привернення уваги студентів, настроювання їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії.

Якщо спробувати дати визначення поняття інтерактивна технологія навчання, то — це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть студента у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі навчального пізнання: або кожен студент має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання. Інтерактивні технології навчання включають в себе чітко спланований очікуваний результат навчання.

Всі спроби осучаснити навчальну систему, позбавити її притаманних їй недоліків пов’язані з використання в рамках уроку ще й парної та колективної форм.

Співробітництво (кооперація) — це спільна діяльність для досягнення загальних цілей. Кооперативним навчанням називається такий варіант його організації, при якому студенти працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів.

Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди. У результаті виграють усі, студенти усвідомлюють, що всі члени групи приречені на загальну долю. Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, але і зусиллями його товаришів.

Успіх члена команди при презентації результатів дослідження групою теми залежить як від його особистих зусиль, так і від внеску інших членів групи, що допомагають йому знаннями, уміннями і практичними можливостями. Жоден член групи наодинці не має всю інформацію, уміння чи можливості, необхідні для того, щоб забезпечити успіх групової діяльності.

Підвищення ефективності процесу навчання відбувається завдяки ретельному аналізу того, як співпрацюють члени групи, і визначенню способів поліпшення ефективності цієї роботи.

Така групова навчальна діяльність сприяє формуванню у студентів позитивного ставлення до навчання, розвиває вміння пристосовуватись до умов роботи в групах і забезпечує високу загальну активність студентського колективу.

Використання технічних засобів навчання в навчальному процесі

На сучасному етапі розвитку суспільства обсяг та складність інформаційних потоків з кожним роком збільшується. Тому традиційна система навчання у вищих закладах освіти потребує постійного удосконалення на основі сучасних досягнень науки та техніки, що пов’язано з поліпшенням методики організації та проведення навчального процесу. Важливим напрямом підвищення ефективності навчально-пізнавального процесу є використання технічних засобів навчання (ТЗН), в тому числі комп’ютерної техніки.

Використання технічних засобів навчання надає навчально-методичній роботі зі студентами більш насичений, динамічний, творчий та інтенсивний характер. Сучасна освіта базується в основному на вербальному способі передачі знань, де переважає сприймання усної інформації, яка перевантажує роботу слухового аналізатора. При цьому візуальний канал використовується мало, виникає сенсорне голодування, що значно знижає творчий характер навчальної діяльності.

Використання аудіовізуальних засобів навчання може виступати важливим напрямом досягнення позитивних практичних результатів. Доцільність використання ТЗН зумовлено об'єктивними законами фізіології вищої нервової діяльності і заснованих на них психології особистого сприйняття. В умовах стрімкого зростання інформаційних потоків і збільшення дефіциту навчального часу аудіовізуальні засоби дозволяють за один і той же термін часу викласти і засвоїти значно більший обсяг навчальних знань. При цьому якість інформації, що засвоюється студентами, підвищується за рахунок її наочності, виділення в графіках, схемах, слайдах, головних структурних елементах процесів і явищ. Використання ТЗН у викладанні навчальних дисциплін дозволяє збільшити обсяг інформації, яку необхідно запам’ятати, приблизно на 35% і підняти ефективність занять на 20%. Крім того, це дозволяє значно інтенсифікувати пізнавальну діяльність студентів, дає можливість надати до навчального процесу додаткову інформацію.

За формою передачі інформації ТЗН поділяються на [6]:

· екранні (фільмоскопи, діапроектори, кадропроектори, графопроектори, епідіаскопи, кадоскопи);

· звуко-відеотехнічні (магнітофони, відеомагнітофони, радіо-телеприймачі, програвачі, посилювачі).

Використання технічних засобів навчання підвищує ефективність навчального процесу, посилює засвоюваність навчального матеріалу, а їх розробка та визначення напрямів застосування є важливою складовою методичної роботи у ВНЗ.

Підвищення ефективності навчального процесу шляхом застосування технологій електронного навчання

В даний час у всьому світі на перший план в освіті виходить застосування технологій електронного навчання. Найбільш актуальним це є в умовах вузівського навчання, де спостерігається процес переважання сучасних педагогічних технологій, у тому числі технологій електронного навчання, над традиційними.

Можливо, це є даниною моді, але сучасні умови постійного підвищення рівня інформатизації суспільства визначають напрямки руху і розвитку його найбільш значущою і базової структури — освіти.

В останні роки все частіше відзначається зниження ефективності традиційного навчання, як на рівні середньої школи, так і на рівні вузу, що виявляється в авторитарності педагогічних вимог, у вченні, слабко пов’язаному з потребами студентів, з їх індивідуальними ресурсами. Жорстка регламентація діяльності студентів на заняттях, примусовість навчальних процедур, часто призводить до нерозуміння ними цілей своїх дій, до відсутності усвідомлення необхідності досліджуваного матеріалу та його практичної значущості. У зв’язку з чим, у студентів спостерігається відсутність навчальної мотивації, несформованість навичок планування своєї діяльності.

Сучасні педагогічні технології, і більшою мірою технології електронного навчання є особистісно-орієнтованими, і спрямовані на розвиток індивідуальних ресурсів студентів.

На відміну від подання знань в готовому вигляді при традиційному навчанні, технології електронного навчання передбачають підвищення рівня самостійної роботи учнів в індивідуальному темпі з одного боку, надаючи можливості для широкого спілкування з іншими студентами та спільного планування своєї діяльності з іншого.

Що стосується психологічного аспекту оцінювання знань учнів, то електронні технології навчання надають можливість знизити роль стресорів в процесі здачі студентами заліків та іспитів, а також підвищити рівень психологічного комфорту на заняттях. Застосування електронних методів навчання у вузі дозволяє підвищити рівень навчання і поліпшити якість надаваних вузом освітніх послуг, а також забезпечує більшу гнучкість в реалізації освітніх цілей вузу.

Вирішальну роль у розвитку електронного навчання, звичайно, зіграв Інтернет. Електронне навчання дає вузам можливість підвищити продуктивність, знизити рівень витрат, пов’язаних з проведенням очних занять, поліпшити процес обміну знаннями і довести до мінімуму витрати на навчання.

Застосування електронних технологій навчання в університеті дозволить [7]:

§ розширити спектр освітніх послуг високої якості наданих вузом і забезпечити його сталість з моменту планування навчального курсу до його завершення;

§ підвищити результативність при проходженні студентами іспитів;

§ підвищити привабливість досліджуваного матеріалу за рахунок поліпшення умов отримання освіти;

§ розширити можливості професійного зростання та підвищення кваліфікації педагогів ВНЗ;

§ надати педагогам вузу більший простір для вивчення досвіду колег і проходження перепідготовки;

§ підвищити кількісний склад студентів вузу, що проходять навчання одночасно;

§ знизити навчальне навантаження студентів;

§ забезпечити більш ефективне та своєчасне оновлення та поширення навчальних ресурсів, а також збільшити їх доступність;

§ забезпечити безперервність навчання студентів за рахунок зняття просторових і часових обмежень;

§ забезпечити персональний графік роботи студентів та перелік навчальних курсів з урахуванням їх інтересів у рамках освітнього стандарту;

§ проводити проміжну і підсумкову атестацію у формі тестування;

§ підвищити ефективність зворотного зв’язку для педагогів вузу і студентів і т.д.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про те, що застосування у вищих навчальних закладах електронних технологій навчання сприятливо позначається на психолого-педагогічному аспекті освітнього процесу, в тому числі сприяє розвитку індивідуальних ресурсів студентів і викладачів, формує навички цілепокладання, самостійного мислення, ініціативність і відповідальність за виконувану роботу, а також знижує психологічні навантаження на студентів і викладачів у процесі взаємного обміну знаннями.

Висновки

Застосування заходів щодо підвищення ефективності навчального процесу у вищій школі, поліпшення комунікацій між викладачем і студентом, переведення студента на рівень активного суб'єкта навчального процесу є основою гуманізації сучасної освіти.

Вибір шляхів підвищення ефективності учбового процесу залежить від умов, за яких він відбувається, рівня активності студенті вданого ВНЗ, включення студентів у науково-пізнавальну діяльність та багатьох інших факторів. Це є одним з основних завдань викладача.

Серед заходів підвищення ефективності навчального процесу найбільш поширеними та дієвими є вдосконалення комунікативних відносин викладача та студента, правильної організації самостійної роботи студентів, дотримання студентами гігієни розумової праці, оптимального вибору методів навчання, застосуванням таких форм організації навчального процесу як інтерактивне та кооперативне навчання, застосуванням технічних засобів та технологій електронного навчання тощо.

Основною умовою забезпечення ефективності навчального процесу є дотримання сукупності основних закономірностей та принципів навчання. Гуманістична спрямованість, науковість, доступність, оптимізація навчального процесу є запорукою його інтенсифікації.

Застосування ефективних методів комунікації викладача та студентів вимагає від викладача глибоких знань з психології, педагогіки, психофізіології, психогігієни, певного досвіду практичного використання ефективних методів оптимізації навчального процесу. Для цього він повинен володіти знаннями основних закономірностей розвивального навчання і вміннями застосовувати їх у навчальному процесі. Важливою передумовою ефективності вищої педагогічної освіти має стати оновлення методики і технології освіти, перехід до технологій «зі студентом — до культури», удосконалення лекції як основної форми організації навчання, урізноманітнення методик проведення семінарських і практичних занять, ширше залучення студентів до науково-дослідної роботи тощо. На викладача університету покладається подвійна відповідальність: він має не лише дати професійні знання, але й бути взірцем для майбутнього вчителя.

Самостійна робота студента є суттєвим елементом навчального процесу. Ефективність самостійної навчальної роботи зумовлюється сформованістю пізнавальних мотивів, забезпечення яких є завданням викладача. Самостійна навчальна робота студентів здійснюється у процесі взаємодії різних чинників: соціальних, психологічних, анатомо-фізіологічних. Ефективність навчальної роботи значною мірою залежить від дотримання студентом гігієни розумової праці (режим харчування, організація відпочинку, рухова активність та ін.). Отже, обізнаність із закономірностями ритмічності функціонування систем організму в певні періоди доби дає змогу студентам більш ефективно організувати і спланувати свою навчальну діяльність.

Від методів навчання значною мірою залежить розвиток студентів і якість засвоєння ними знань, і набуття навичок самостійної роботи. Оскільки педагогіка є наукою і мистецтвом одночасно, тому і підхід до вибору методів навчання має грунтуватися на творчості педагога з одного боку і відповідати вимогам принципу системності з другого боку. Для досягнення ефективності учбового процесу вибір методів навчання повинен враховувати закономірності і принципи навчання, метою і завданням навчання, навчальні можливості студентів, наявність засобів навчання та психологічно-педагогічні можливості викладача. Лише творча мудрість викладача, яка опирається на наукові засади, може забезпечити оптимальний підхід до використання методів навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання.

Підвищити ефективність навчального процесу, досягти високого інтелектуального розвитку студентів можна використовуючи сучасні інноваційні технології, зокрема технології інтерактивного навчання. Вони вимагають ретельної підготовки викладача. За такої організації навчального процесу неможлива неучасть студента у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі навчального пізнання. При кооперативному навчанні студенти, працюючи у групах, забезпечують найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів. Підвищення ефективності процесу навчання відбувається завдяки ретельному аналізу того, як співпрацюють члени групи, і визначенню способів поліпшення ефективності цієї роботи.

Важливим напрямом підвищення ефективності навчально-пізнавального процесу є використання технічних засобів навчання, в тому числі комп’ютерної техніки. Використання технічних засобів навчання надає навчально-методичній роботі зі студентами більш насичений, динамічний, творчий та інтенсивний характер. Використання технічних засобів навчання підвищує ефективність навчального процесу, посилює засвоюваність навчального матеріалу, а їх розробка та визначення напрямів застосування є важливою складовою методичної роботи у ВНЗ.

Сучасні педагогічні технології, і більшою мірою технології електронного навчання є особистісно-орієнтованими, і спрямовані на розвиток індивідуальних ресурсів студентів. Застосування у вищих навчальних закладах електронних технологій навчання сприятливо позначається на психолого-педагогічному аспекті освітнього процесу, в тому числі сприяє розвитку індивідуальних ресурсів студентів і викладачів, формує навички цілепокладання, самостійного мислення, ініціативність і відповідальність за виконувану роботу, а також знижує психологічні навантаження на студентів і викладачів у процесі взаємного обміну знаннями.

Важливою запорукою підвищення ефективності навчального процесу є збагачення тривіального навчального матеріалу інформацією про новітні дослідження і розробки світової науки, нові теорії та винаходи, актуальні проблеми і сучасні напрямки розвитку науки в цілому і даної дисципліни зокрема.

Невід'ємною частиною процесу інтенсифікації навчання є перенесення теоретичних основ дисципліни на практику, надання можливості студентам перевірити засвоєну теорію в дії, максимально наблизитись до реальних умов її практичного застосування застосування за допомогою лабораторних стендів і обладнання, ознайомлення з підприємствами, на яких ця теорія використовується. Це допоможе ефективно підготувати студентів до майбутньої професійної діяльності.

Отже, треба зважати на низку чинників, які у єдності та взаємозв'язку можуть забезпечити інтенсивність, а отже, й ефективність навчання. Серед них: організація навчального процесу на науковій основі, забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підготовки науково-педагогічних кадрів, оптимізація змісту навчального матеріалу з погляду вікових та індивідуальних можливостей студентів, гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу, створення належних санітарно-гігієнічних умов для навчання (харчування, дотримання вимог повітряного, світлового, теплового режимів, гігієни розумової праці), широке використання технічних засобів навчання, професійне володіння викладачами педагогічними технологіями і педагогічною технікою. Ефективніше використання можливостей і тих, хто навчає, і тих, хто вчиться, — найперша передумова ефективності навчального процесу.

Отже, підвищення ефективності навчання у ВНЗ — досить складне питання. Воно далеко виходить за рамки суто педагогічних проблем, але об'єктивні чинники соціально-економічного розвитку диктують необхідність інтенсифікації навчально-виховного процесу.

Список літератури

1. Кузьмінський, А.І. Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник / А.І. Кузьмінський — К.: Знання, 2005. — 486 с.

2. Бойченко, В. Шляхи підвищення ефективності навчальної діяльності студентів педагогічного університету / В. Бойченко // Вісник львівського університету. — 2009. — № 25. — С.293 — 299

3. Асахова, В.М. Нові методи навчання / В. М. Асахова — К.: Освіта України, 1998. — 247 с.

4. Бабанский, Ю. К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе / Ю. К. Бабанский — М.: Просвещение, 1985. — 348 с.

5. Пидкасистый, П. И. Технологии игры в обучении и развитии / И. П. Пидкасистый, Ж. С. Хайдаров — М.: МПУ, 1996. — 272 с.

6. Ануфрієв, М.І. Вищий заклад освіти МВС України / М.І. Ануфрієв, О. М. Бандурка, О. Н. Ярмиш — Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. — 369 с.

7. Кудинов, Д. Н. Перспективы разработки автоматизированных обучающих систем / Д. Н. Кудинов // Современные проблемы науки и образования. — 2008. — № 6. — С.46 — 50