Розподіл функцій, прав і обов'язків спеціалістів служби

Розподіл функцій між працівниками апарату управління — це досить складний і динамічний процес. Адже необхідно чітко обгрунтувати коло тих функцій, що буде виконувати кожен працівник для запобігання дублюванню цих функцій і для того, щоб уникнути дублювання цих функцій кожним працівником.

До складу функцій головного агронома входить:

• 1. Забезпечення господарсва насіннєвим матеріалом, а також догляд і своєчасний обробіток насіння власного виробництва та забезпечення ефективного його зберігання.
• 2. Обгрунтування і складання плану проведення польових робіт на посівах підприємства.
• 3. Догляд і своєчасний обробіток посівів, запровадження засобів захисту рослин від шкідливих організмів та бур’янів.
• 4. Обгрунтування та забезпечення господарства необхідними добривами для ефективного виробництва продукції рослинництва.
• 5. Складання науково-обгрунтованих сівозмін для запровадження їх на практиці у господарстві.
• 6. Постійний нагляд за посівами, обгрунтування норм висіву насіння та доз внесення мінеральних дробрив.
• 7. До числа функцій завідувача машино-тракторним парком відносять у підприємстві:
• 1. Формування складу машино-тракторного парку і підтримання його у справному стані.
• 2. Складання планів проведення поточних і капітальних ремонтів машино-тракторного парку і затверджує їх із завідувачем ремонтною майстернею.
• 3. Забезпечує наявність комплектуючих деталей для усунення неполадок манино-тракторного парку.
• 4. Проведення іструктажів по охороні праці і технічному обслуговуванні агрегатів.
• 5. Здійснює контроль та нагляд за роботою працівників служби.
• 6. Контролює наявність та здійснює нормування витрат пального для кожного виду сільськогосподарської техніки, що є наявна у господарстві.
• 7. Проведення оновлення машино-тракторного парку
• 8. Здійснює направлення на підвищення кваліфікації обслуговуючого персоналу.

Формування апарату управління здійснюється відповідно до вимог основних принципів:

• 1. Найважливішим принципом науково-обгрунтованої побудови апарату управління є первинність функцій і вторинність органу управління й кількості персоналу, який виконує ці функції.
• 2. Важливим є також принцип спеціалізації апарату управління, яка досягається розподілом функцій і об'ємів робіт між структурними підрозділами таким чином, щоб кожен із них виконував операції пов’язані, як правило, з однією функцією.
• 3. Близьким до принципу спеціалізації є принцип функціональної замкнутості, суть якого полягає в тому, щоб при визначенні сфери діяльності структурних підрозділів передбачався цикл робіт, кожна з яких завершалась би результатом, що відповідає цільовому призначенню даної функції.
• 4. Принцип дотримання міри контролю — числа осіб і структурних підрозділів, безпосередньо підлеглих керівникові.
• 5. Принцип правильного співвідношення (пропорційності) прав, обов’язків і відповідальності.

Окрім названих вище основних варто назвати ще принципи оптимальної централізації виконання функцій, єдиноначальності. Під час формування апарату управління закладається чіткий поділ праці - департаменталізація апарату управління.

Під поділом праці розуміється диференціація і спеціалізація трудової діяльності, тобто кожна окрема група управлінських працівників зайнята різними, спеціальними видами діяльності, однак чітко спрямованими на досягнення спільної мети.

Департаменталізація (департаментизація) — це процес організаційного відокремлення виконання певних робіт, тобто процес поділу підприємства на окремі ланки-департаменти (відділи, служби, сектори або відділення), які виконують чітко визначені конкретні завдання й обов’язки. Відносини між окремими ланками управління (департаментами) підтримуються за рахунок зв’язків (взаємозв'язків, комунікацій), які прийнято ділити на горизонтальні та вертикальні.

Горизонтальні зв’язки (зв'язки кооперації і координації рівноправних ланок управління) мають характер узгодження і є, як правило, однорівневими. Їх основне призначення — сприяти найбільш ефективній взаємодії підрозділів підприємства при розв’язанні виникаючих між ними проблем.

Вертикальні зв’язки (субординаційні, ієрархічні) — це зв’язки керівництва і підлеглих, необхідність в яких виникає як результат ієрархічності управління, тобто наявності декількох рівнів управління. Ці зв’язки служать каналами передачі розпорядчої і звітної інформації. Крім того, зв’язки в апараті управління можуть мати лінійний і функціональний характер.

Лінійні зв’язки — це зв’язки підлеглих з усього кола питань, тобто це відносини, в яких керівник реалізує свої власні повноваження і здійснює пряме керівництво підлеглими.

Функціональні зв’язки — зв’язки в межах реалізації певних функцій управління, мають дорадчий, рекомендаційний характер. Вони мають місце по лінії руху інформації і управлінських рішень по тих чи інших функціях управління.

Одним із звичних способів поділу апарату управління на структурні підрозділи є поділ за функціями. Так створюються планово-економічний відділ, агрономічний, інженерний, відділ маркетингу, відділ кадрів і ін. Для великих за розміром об'єднань, асоціацій, холдингових компаній такий підхід може не «спрацьовувати». Тоді структурні підрозділи можуть створюватись за видами вироблюваної продукції, типами покупців або клієнтів тощо. Для раціоналізації менеджменту особливого значення набуло удосконалення функціонального і кваліфікаційного поділу праці. Багато підприємств мають недостатню кількість працівників, зайнятих матеріально-технічним постачанням і реалізацією продукції. Внаслідок чого роботи, пов’язані з виконанням цієї функції, здійснюють керівники і спеціалісти — технологи підприємств. Крім того, не вистачає працівників-фахівців з підбору, виховання кадрів і підвищення їх кваліфікації, з діловодства і господарського обслуговування.

Поділ праці доцільно удосконалювати стимулюванням за рівнем кваліфікації працівників. У сучасних умовах передбачаються стимулювання тільки певної частини управлінських працівників за більш ефективну працю (доплата у розмірі до 30% основного окладу), диференціація ставок керівників і спеціалістів у межах посадових «вилок», доплата за вчений ступінь.

Рекомендоване колишнім Міністерством сільського господарства України Положення про порядок присвоєння звань 1−2-х класів спеціалістам сільського господарства, які очолюють бригади в галузі рослинництва і тваринництва у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах, не вирішує проблему ефективного поділу праці за рівнем кваліфікації працівників. Вирішення слід шукати у напрямі розробки оцінних критеріїв для віднесення всіх спеціалістів сільського господарства до певних класів (3−5-х класів або груп), як це прийнято у юристів та працівників інших спеціальностей.