РОЗДІЛ 1. Функції, типові завдання та уміння, якими повинен володіти менеджер з метою забезпечення конкурентоспроможного розвитку підприємства

Розробка стратегічних напрямів розвитку підприємства

Менеджмент — це вміння та адміністративні навики організувати ефективну роботу апарату управління (служб працівників). Управління — це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку в зв’язку зі зміною обставин. Управляти (керувати) можна автомобілем, конвеєром, технологією тощо. Складовим елементом управління є менеджмент, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети. Управління людьми (менеджмент) — більш складніший вид діяльності ніж управління машинами чи приладами. Принципи правління персоналом наведені в таблиці нижче (табл.1.1.).

Таблиця 1.1.

Принципи управління персоналом.

Функції менеджера.

Функції менеджера пов’язані з прийняттям рішень, інформаційних ролей, міжособистісних ролей. Професійність менеджера полягає у наявності спеціальних знань та навичок у сфері управління організації та на здатності до роботи з людьми в різних галузях. На Заході керівники займаються в основному стратегічним управлінням, а оперативним — команда помічників. У нас керівники займаються всім. Звідси й низька ефективність багатьох принципів управління. Менеджер — це професійний керівник, адміністратор, начальник відділу, який пройшов підготовку в сфері менеджменту й регулярно підвищує кваліфікацію. Вимоги до менеджера: здатність делегувати владу, комунікабельність, доступність, професіоналізм. Всі менеджери мають можливість розвивати і підвищувати ефективність своєї роботи. Класичні функції менеджера: планування і прогнозування, підбір і оцінка персоналу, навчання і адаптація, інформування, мотивація і активізація співробітників, організація і адміністрування, розподіл задач, контроль, пошук і прийняття рішень (у вузькому смислі), управлінський вплив, представницька функція.

В сучасних умовах розвитку ринкового середовища та зростаючої мінливості характеру діяльності підприємства виникає необхідність стратегічного підходу до управління зокрема до планування діяльності підприємства. Стратегія підприємства — це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритети і для підприємства проблеми, його місію, головні цілі і розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та основні шляхи для їх досягнення, таким чином, що підприємство має спільний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія розвитку підприємства — це довгостроковий плановий документ, тобто це результат стратегічного планування. В свою чергу стратегічне планування — це процес здійснення цілей на певний період та напрямків діяльності підприємства. Розробка стратегій підприємств — це досить складний і тривалий процес, враховуючи постійну переоцінку і періодичну перевірку вибраних цілей, аналізуючи при цьому стан середовища діяльності самого підприємства. Найбільш визначальним та суттєвим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей діяльності підприємства. Існує система стратегічних цілей, яка має певні вимоги до себе.

Система стратегічних цілей:

• · повинна бути багаторівневою — це означає, що повинна бути визначально головна ціль та ряд підрядних цілей;
• · неоднорідно за періодом часу;
• · різноманітною за змістом або предметом відображення, тобто має бути вказано конкретне виробництво, інвестиційна діяльність;
• · нерівнозначною за об'єктом характеристики.

Основними етапами стратегічного планування на підприємстві є:

• · визначення місії підприємства;
• · формулювання стратегічних цілей;
• · аналіз зовнішнього середовища та оцінка актуальності і реальності діяльності підприємства;
• · аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку;
• · вибір генеральної стратегії;
• · аналіз стратегічних цілей;
• · розробка функціональних та ресурсних стратегій;
• · впровадження, контроль та оцінка результатів вибраної стратегії.

Після визначення місії підприємства починається діагностичний етап стратегічного планування. Першим і найбільш важливим кроком при цьому є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства. Аналіз зовнішнього середовища — це процес безперервного спостереження, вивчення та контролю дії зовнішніх чинників по відношенню до підприємства для того, щоб своєчасно і якомога конкретніше визначити позитивну та негативну дію зовнішніх чинників, якими є політичні, економічні, науково-технічні, соціальні, міжнародні і т.п. Слід відмітити, що при розробці та здійснення стратегії значне місце посідає аналіз ринкових чинників, які безпосередньо впливають на діяльність підприємства, тобто розглядають попит, пропозицію, кон’юнктуру та рівень конкуренції за певною системою показників. Весь цей процес має назву в економіці - стратегічна діагностика.

Принципи розробки стратегії:

• 1. Орієнтація на довгострокові глобальні цілі підприємства як господарської системи та економічні інтереси його власників.
• 2. Багатоваріантність можливих напрямків розвитку, яка обумовлена динамічністю зовнішнього середовища підприємства.
• 3. Безперервність розробки стратегії, постійна адаптація до змін, що відбуваються у внутрішньому та зовнішньому середовищі.
• 4. Комплексність розробки стратегії, узгодженість стратегічних рішень за окремими напрямками діяльності підприємства, видами ресурсів, функціями тощо.

В процесі обґрунтування перспективних напрямків функціонування підприємства можуть формуватися різноманітні типи стратегій, які можна класифікувати за наступними ознаками:

• 1. За напрямками діяльності розробляють такі види допоміжних стратегій — маркетингова, виробнича (операційна), фінансова, інвестиційна, стратегія здійснення інших напрямків та видів діяльності.
• 2. Залежно від виду ресурсів, управління якими здійснюється, розробляються допоміжні стратегії формування та використання трудових ресурсів, основних фондів та матеріально-технічної бази, формування власного капіталу, залучення позикового капіталу та інших необхідних підприємству ресурсів.
• 3. Залежно від темпів розвитку розрізняють стратегії:
  • · стратегія прискореного зростання — передбачає значне підвищення рівня короткота довгострокових цілей над досягнутими показниками. Така стратегія характерна для підприємств, що розвиваються, та пов’язана з високим ризиком;
  • · стратегія обмеженого зростання — характерне встановлення цілей від досягнутого. Така стратегія характерна для підприємств, що в основному задоволені своїм становищем, прибуткові та ефективні;
  • · стратегія збереження становища — орієнтована на забезпечення стабільного становища підприємства на ринку, зміцнення його ринкових позицій. Показники діяльності підприємства визначаються, виходячи з темпів, що прогнозуються, та характеру зміни ринку діяльності підприємства;
  • · стратегія скорочення — приймається тоді, коли показники діяльності підприємства продовжують погіршуватися, при економічному спаді та при загрозі банкрутства.

В межах даної стратегії можливі наступні альтернативи:

• · ліквідація підприємства;
• · «відсічення зайвого», тобто реорганізація або ліквідація окремих підрозділів підприємства;
• · скорочення обсягів діяльності та її переорієнтація (диверсифікація).

Залежно від способів забезпечення розвитку розрізняють такі види стратегії:

• · стратегія концентрованого розвитку — подальший розвиток підприємства забезпечується за рахунок удосконалення діяльності в межах освоєного ринку функціонування (ринкової ніші);
• · стратегія диверсифікованого розвитку — за рахунок диверсифікації діяльності та освоєння нових ринків збуту;
• · стратегія інтегрованого розвитку — за рахунок утворення нових структурних підрозділів, розвитку нових видів діяльності, застосування різноманітних форм інтеграції із своїми контрагентами.