Вступ. 
Маріуполь: грецьке забарвлення українського Надазов'я (кінець XVIII

Минуле Маріуполя не окремими літами, а цілими епохами облудно ховалося під грубезним шаром роз'їдаючого пилу — як радянського періоду, так і царської доби. Ще донедавна, від 1948 року по 1989;й, це українське місто на азовському узбережжі СРСР похмуро огортала тінь небіжчика, прізвище котрого ледь не на символічний штемп депресії затаврувалося тамтешньою географічною назвою, оскільки саме у родині маріупольця Олександра Жданова наприкінці XIX ст. з’явився син Андрій — прийдешній сумнозвісний більшовицький діяч, котрий загніздився до навкружжя найревніших поплічників Йосифа Сталіна, підхопивши в секретарстві ЦК ВКП (б) функції вбитого 1934 р. Сергія Кірова: обіймав Ленінград, ладнав партійне керування суспільством із застосуванням пропаганди й агітації, виконуючи наріжну роль впливового ідеолога авторитарності — гнобителя й шельмувальника інтелектуальних надбань драконівськи скутої диктатурою шостої частини всього суходолів. Ще й по смерті йому трапилося стати сватом монстра-вождя, чия дочка Світлана 1949 р. побралася з Юрієм Ждановим — сином покійного номенклатурника.

Вимученому екологічною задухою за важких атмосферних змін на гірше, індустріальному Жданову (до 1961 р. — на Сталінщині, тобто у Сталінській області) на тлі гущавини велетенських промислових об'єктів у в'їдливому диму антигуманно прищепленої економіки тоталітаризму випало густо трамбуватися безконтрольними та безкарними викидами виробничого бруду чорної металургії. Дошкульно точилося й масне розповзання «білих», «сірих» та решти ганебних «плям» по занапащених ними природних сторінках цивілізації, повитої предківщиною України. Експлуатовані у такий спосіб різноманітні трударі зазнали фізичного та морального тиску, замулювалися їхні легені й душі, витруювалася пам’ять про повчальні колізії у тому куті помор’я, де тривало вирували репресії та воєнні знегоди, пригнічувалась унікальна місцина із численним її населенням, деструктивно каліченим іржею забуття — поза системним усвідомленням спадковості від пращурів. Покоління за поколінням фатально впосліджувалися, згубно позбавлені й давнини, й сьогодення, й майбутнього.