Проблеми розвитку тваринництва України напередодні запровадження продовольчої програми 1982 року

Як свідчить історичний досвід, проблема продовольчого забезпечення населення в усі часи і для будь-якої країни є однією з найбільш актуальних в соціально-економічному контексті. Високий рівень розвитку продовольчого комплексу є не лише основною умовою успішного розвитку економіки країни, а й важливим фактором політичної стабільності у суспільстві. В умовах загострення продовольчої кризи в СРСР загалом, і в УРСР зокрема, в середині 1970 на початку 80-х рр. найгостріше стояло питання забезпечення населення продуктами тваринництва, які займають одне з провідних місць в раціоні харчування людини. Низькі темпи зростання виробництва продукції тваринництва в зазначений період зумовлювалися накопиченням значної кількості нерозв’язаних питань у розвитку цієї галузі.

Вітчизняні аграрії, економісти та історики в 1970 80-х рр. ґрунтовно вивчали актуальні проблеми аграрного сектору економіки республіки загалом та тваринницького підкомплексу зокрема. Деякі фрагменти означеної проблеми висвітлено в публікаціях І. Русинова [1], В. Растянникова [2], Ю. Лебединського, Л. Ганечка та ін. Однак обережність і суб'єктивізм їхніх суджень при визначенні причин кризового стану тваринництва, методів його подолання в значній мірі позначилась на науковій цінності цих робіт. Значна кількість праць з аграрної проблематики означеного періоду з’явилася в 1990;х рр. Достовірністю даних відзначаються публікації Л. Беренштейна [4], П. Панченка [5], Г Кривчика [6], С. Падалки [7].

Метою статті є спроба довести, що основними причинами низьких темпів виробництва продукції тваринництва в Україні, які, згідно завдань Продовольчої програми 1982 р., планувалося підвищити в першу чергу, були: слабка кормова база, систематичне підвищення собівартості кормів, недостатній рівень освоєння виробничих потужностей, нераціональна структура м’ясного виробництва, повільне впровадження у виробництво здобутків науково-технічного прогресу, неефективно поставлена селекційно-племінна робота.

Зі зростанням грошових прибутків населення УРСР протягом 1960 70-х рр. підвищувався й споживчий попит на найбільш цінні продукти харчування, зокрема на продукти тваринництва м’ясо, молоко, яйця. Незважаючи на те, що, згідно офіційної статистики, виробництво основних продуктів тваринництва в Україні у 1970;х рр. збільшилося (м'яса всіх видів (у забійній вазі) з 2,8 до 3,5 млн. т, молока з 18,7 до 21,1 млн. т, яєць з 9,2 до 14,6 млрд. шт.), реально середній рівень споживання цих продуктів на душу населення залишався нижче, рекомендованих медичною наукою, норм оптимально збалансованого харчування. До того ж, в Х п’ятирічці темпи зростання середньорічного обсягу продукції тваринництва в Україні, які складали 109% темпів дев’ятої, продовжували відставати від швидко зростаючих суспільних потреб [8, 21]. Окрім того, різко знижувалася рентабельність галузі. Так, якщо в роки ІХ п’ятирічки середній рівень рентабельності тваринництва в колгоспах республіки складав 10,7%, в Х 1,6%, то в перші роки ХІ впав до майже невловимих 0,06% [9, 37].

Виробництво тваринницької продукції, крім яєць, для багатьох господарств було збитковим. Так, 1978 р. в Україні збитки від реалізації молока понесли 52% колгоспів, яловичини 39, свинини 62, вовни 78%. Продукція тваринництва, реалізована колгоспами України 1980 р., принесла їм загальний збиток у сумі 707,9 млн. крб. Незначні прибутки від реалізованої продукції отримали лише колгоспи Кримської та Донецької областей, решта 23 області зазнали збитків [10, 273 275]. Головною причиною нерентабельності галузі являлося систематичне підвищення собівартості виробництва всіх видів тваринницької продукції.

На підвищення собівартості та зниження рентабельності тваринницької продукції значною мірою впливав недостатній рівень освоєння виробничих потужностей в галузі. Так, з 4,5 млн. місць для великої рогатої худоби, створених у 1976 1980 рр., не використовувалося більше 15%, а з 2,5 млн. місць для свиней 20% [11, 86]. Так, наприклад, на свинофабриці ім. 60-річчя Радянської України Дніпропетровської області проектною потужністю 108 тис. голів, через 5 років після введення в експлуатацію було отримано лише 84% планового об'єму продукції вирощування. На аналогічній фабриці ім. 50-річчя СРСР Київської області 89% [12, 26].

Розміри тваринницьких комплексів мали залежати від величини промислових центрів, які вони повинні були забезпечувати продукцією. При цьому, не враховувалось чи можуть господарства забезпечити таку кількість тварин кормами. Наприклад, на початку 1980;х рр. в Одеській області потужності для вирощування бройлерів вартістю 29 млн. крб. через недостатню забезпеченість кормами використовувалися менше, ніж на половину [13, 9]. Водночас, лише 1981 р. в Україні було введено в дію приміщень для птиці на 3,8 млн., птахофабрик яєчного напряму на 21 млн. голів птиці в рік [14, 107].

У кінці 1970 на початку 80-х рр. основні показники розвитку громадського тваринництва були значно нижчими, ніж дозволяв генетичний потенціал планових порід при повноцінному харчуванні. Середня вага однієї голови великої рогатої худоби, проданої державі, становила відповідно 331 і 348 кг. При цьому об'єми продажу молодняку підвищеної ваги постійно скорочувалися. Якщо в 1979 р. такий молодняк складав 63% від усього проданого державі молодняку, то в 1981 р. 51% [15, 20]. Низьким залишався рівень середньодобового приросту ваги худоби на відгодівлі. У господарствах значно затягувалися терміни вирощування та відгодівлі худоби, що призводило до значних перевитрат кормів на одиницю продукції.

Значного вдосконалення потребувала племінна справа, оскільки селекція являється вагомим важелем інтенсифікації тваринництва. Господарства відчували гостру нестачу високопродуктивних тварин. Незважаючи на те, що важливу роль у вирішенні цієї проблеми відігравали племінні господарства, в Україні наприкінці 1970 на початку 80-х рр. спостерігалася тенденція перетворення їх у звичайні товарні господарства, що не стимулювало зазначені господарства підвищувати продуктивні якості худоби. Недостатніми темпами розвивалася і спеціалізована м’ясна галузь. Так, спеціалізоване м’ясне вирощування великої рогатої худоби давало лише 3 4% яловичини. Основними джерелами отримання яловичини залишалося вирощування молодняку молочних та молочно-м'ясних порід, а також вибракуване молочне маточне поголів'я. Так, забій вибракуваних корів давав до 25% яловичини [16, 139]. Однак поголів'я корів для виробництва молока не в змозі було повністю забезпечити потреби в яловичині. До того ж, вкрай нераціональною та економічно невигідною залишалась структура м’ясного виробництва. Її було сформовано попри те, що витрати кормів на виробництво 1 центнера яловичини в забійній вазі, порівняно з витратами на виробництво свинини, були вищими в 2 2,5 рази, а, порівняно з виробництвом м’яса птиці, в 2 3 рази [17, 190].

Низькі темпи зростання виробництва продукції тваринництва були зумовлені слабкою кормовою базою. Так, на початку 1980;х рр., у розрахунку на умовну голову худоби, в Україні вироблялося не більше 27 -28 ц кормових одиниць, замість необхідних за зоотехнічними нормами 38 40 ц. Погіршувало становище те, що в раціоні надто високим був вміст малоцінних, грубих кормів, соломи. Однак плани заготівлі цих кормів хронічно не виконувалися. Так, станом на 16 серпня 1982 р. в колгоспах України було заготовлено 28,3 млн. т грубих кормів, у тому числі 3,9 млн. т сіна, 8,8 млн. т сінажу і 15,6 млн. т соломи, що складало відповідно 60, 69, 75 і 52% плану [18, 54].

Незабезпеченість раціону тварин необхідною кількістю білка була основною причиною постійного збільшення витрат кормів на виробництво одиниці продукції, а також їх подорожчання. Так, у Х п’ятирічці середньорічні показники витрат кормів на одиницю приросту ваги свиней зросли на 8,2% [19, 147]. Втрати господарств через перевитрати кормів були величезні, оскільки собівартість останніх постійно зростала. Так, якщо в роки ІХ п’ятирічки середня вартість 1 ц кормових одиниць складала 5,52, то в Х 7,02 крб. [20, 50]. Постійно дорожчали не лише куповані, а й корми власного виробництва. Собівартість одиниці зеленої маси багаторічних трав за перші роки ХІ п’ятирічки, порівняно з Х, підвищилася на 29,2%, а з ІХ у 1,5 рази. Це відбувалося в результаті того, що виробничі витрати на гектар посіву кормових культур значно випереджали урожайність. Якщо на початку ХІ п’ятирічки, порівняно з ІХ, урожайність кормових зросла на 10 32%, то виробничі витрати на гектар посіву на 41 81%. Урожайність кормових коренеплодів і багаторічних трав зменшилася, а витрати зросли на 15 20% [20, 53].

Щоб раціон тварин був повноцінним і високоефективним потрібно ще додавання білкових елементів, вітамінів, мінералів, незамінних амінокислот. Ці складові виробляє кормова індустрія, до складу якої входять комбікормова, мікробіологічна, підприємства хімічної та медичної промисловостей. Центральною ланкою промислового кормовиробництва є комбікормова промисловість. В роки ІХ і Х п’ятирічок вона інтенсивно розвивалась. В Україні було збудовано 400 комбікормові заводи на міжгосподарській основі. В результаті виробництво комбікорму за цей період зросло з 4 до 8,2 млн. т, а білково-вітамінних домішок з 22 тис. т до 1,6 млн. т. Рівень забезпечення потреб колгоспів України в комбікормах та кормосумішах зріс до 75% [21, 32].

Стрімкий розвиток комбікормової промисловості відіграв вирішальну роль у створенні великих державних птахофабрик з високими показниками. Кращі птахофабрики України за продуктивністю поголів'я вийшли на рівень світових стандартів. Так, на птахофабриках «Київська», «Україна», «Південна» від кожної курки-несушки отримували 255 266 яєць, за витрат кормів 1,5 1,6 ц кормових одиниць на 100 штук [22, 8]. Однак повністю громадське тваринництво, а тим більше особисті господарства селян, комбікормами не забезпечувалися. Оскільки потреби комбікормової промисловості України в високобілкових компонентах задовольнялися на 60 65%, значна кількість її продукції вироблялася за тимчасовими рецептами, з пониженим вмістом перетравлюваного протеїну [17, 157]. За збільшення виробництва комбікормів в Х п’ятирічці, централізоване виділення білкової сировини в 1980 р., порівняно з 1976 р., зменшилося на 29 тис. т, а введення їх в комбікорми знизилося з 11,4% до 6,5% [13, 9]. Планом 1982 р. передбачалося виробити 7700 тис. т комбікормів, для чого було необхідно 2375 тис. т білкової сировини, а держава виділила лише 1336 тис. т [23, 63].

Отже, наприкінці 1970 на початку 80-х рр. у розвитку тваринництва України накопичилась значна кількість нерозв’язаних питань, що зумовлювало низькі темпи зростання виробництва продукції цієї галузі. Основною проблемою була слабка кормова база. Для галузі кормовиробництва були характерними некомплексність вкладень, слабкість матеріально-технічної бази. Протягом тривалого часу воно відставало від інших галузей сільського господарства за ступенем застосування новітніх технологій виробництва, втіленням наукових досягнень, технічним оснащенням. Тому економічна ефективність інтенсифікації цієї галузі могла мати місце лише за умов застосування комплексу заходів. Найважливішою проблемою розвитку галузі було питання пошуку резервів для зниження собівартості кормів. Оскільки в Продовольчій програмі 1982 р. основний акцент робився на значному збільшенні виробництва продуктів тваринництва, вирішенню вищезазначених проблем галузі у ній приділялась значна увага, а також передбачалося значне зміцнення матеріально технічної бази тваринництва.

продовольчий тваринництво собівартість корм.

Література

• 1. Русинов И. В. Аграрная политика КПСС в 50-е первой половине 60-х годов: опыт и уроки // Вопросы истории КПСС. -1988. № 9.
• 2. Продовольственная проблема в современном мире. -М, 1983.
• 3. Лебединский Ю. П., Ганечко Л. А. Продовольственный комплекс Украинской ССР: Темпы и пропорции развития.
• 4. К., 1986.
• 5. Беренштейн Л. Ю. Аграрні проблеми в діяльності М. СХрущова //М.С.Хрущов і Україна. К., 1995.
• 6. Панченко П. П. Сторінки історії України ХХ ст. (Українське село: поступ, сподівання, тривоги): Навч. посіб. К., 1995.
• 7. Кривчик Г. Г. Українське село під владою номенклатури (60−80-ті рр. ХХ ст.). Дніпропетровськ, 2001.
• 8. Падалка С. С. Українське село в контексті політики тоталітарної держави (60−80-тірр. ХХ ст). К., 2003.
• 9. Развитие агропромышленного производства в СССР: Стат. сб. М., 1988.
• 10. Шамринская В. П., Чичик В. Г Об основном резерве повышения экономической эффективности производства продукции животноводства // Прод. компл. и пробл. обеспеч. насел. продукт. питания: Сб. науч. тр. К., 1986.
• 11. Тваринництво УкраїнськоїРСР: Стат. зб. К., 1986. Матеріали ХХУІІ з'їзду Комуністичної партії України. К., 1986.
• 12. Колесник Г. Е., Сологуб Л. М. Экономическая эффективность производства продукции животноводства в республике //Прод. компл и пробл. обеспеч. насел. продукт. питания: Сб. науч. тр. К., 1987.
• 13. ЦДАГОУ. Ф. 1. Оп. 32. Спр. 1651.
• 14. Развитие агропромышленного комплекса в республике. К., 1985.
• 15. Степанов А. И. Реализация аграрной политики КПСС. М., 1984.
• 16. Продовольственная программа: проблемы разработки и реализации. М., 1983. ЦДАВОВУ України. Ф. Р-2. Оп. 14. Спр. 6027.
• 17. Баранкин В. П. Сокращение потерь в сельском хозяйстве важный фактор увеличения продовольственных ресурсов//Прод. компл. и пробл. обеспеч. … — К., 1987.
• 18. Шамринская В. П. Основные направления развития кормопроизводства на Украине // Там же.
• 19. Шамринская В. П. Тенденции в развитии кормовой индустрии на Украине //Прод. компл. и пробл. обеспеч. …К., 1988.
• 20. Голованов А. Н. Актуальные проблемы развития АПК и реализации Продовольственной программы // Прод. компл. и пробл. обеспеч. … К., 1986.
• 21. ЦДАВОВУ України. Ф. Р-2. Оп. 14. Спр. 5943.