Історична характеристика Дніпропетровська

Історична характеристика Дніпропетровська

Зміст Вступ Розділ 1. Історичні події, які склалися до заснування Дніпропетровського краю

1.1 Заселення і господарське освоєння краю

1.2 Запорізька спадщина

1.3 Друга половина ХУІІІ століття — доба Просвітництва Розділ 2. Катеринослав — Дніпропетровськ — етапи становлення

2.1 Перші забудови Катеринослава

2.2 Природні ускладнення для забудови міста

2.3 Проекти Катеринослава

2.4 Нове місце для забудови Катеринослава

2.5 Негативні тенденції у розвитку міста наприкінці ХVІІІ століття

2.6 Відродження Катеринославу

2.7 Природний потенціал

2.8 Відродження промисловості міста (1945;1950 рр.)

2.9 Промисловий потенціал міста 1950;1980;ті рр.

Розділ 3. Дніпропетровськ у наші дні

3.1 Проблеми розвитку

3.2 Шляхи подолання проблем

3.3 Перспективи розвитку Висновок Література Список умовних скорочень Додатки

Реферат Науково-дослідницька робота на тему: «Історико-географічна характеристика Дніпропетровська» написана на 43 сторінках, містить 17 додатків, в тому числі 11 діаграм, 2 таблиці, 3 карти, 3 ілюстрації. При написанні роботи використано 21 першоджерел.

Дніпропетровськ — це наша «мала Батьківщина», історію якої ми маємо знати, цінуватись і пишатись.

Об'єктом дослідження даної роботи є історичні події розвитку Дніпропетровська, — етапи перетворення пересічного губернського міста у великий промисловий центр України.

Метою цієї роботи є характеристика соціально-економічних аспектів розвитку міста від перших забудов до сучасних днів. Висвітлення проблемних питань та перспектив подальшого економічного розвитку.

В роботі були застосовані, як теоретичні, так і практичні методи дослідження для вивчення історичних, економічних і соціальних процесів розвитку.

Висвітлені проблеми, які виникли при забудові міста.

Наведені історичні події відображають етапи перетворення міста на потужний металургійний та машинобудівний центр України.

Особливе місце відведено проблемам та перспективам розвитку міста в сучасні часи.

Результати роботи можуть бути застосовані при вивченні історії рідного краю.

Ключові слова: ЗАПОРІЖСЬКА СІЧ, Г. А. ПОТЬОМКІН, КАТЕРИНА ІІ, В.А. ЧЕРТКОВ, КАТЕРИНОСЛАВ, ПРИРОДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ПРОМИСЛОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ДНІПРОПЕТРОВСЬК, ДАЗ, ПМЗ.

Вступ В цій роботі, на підставі вивчення опублікованих документів, наукової літератури, архівних матеріалів представлено багатогранну картину історії Дніпропетровська від появи найдавніших слідів людського існування на теренах нашого міста, виникнення та розвитку козацтва до останніх подій перших років III тисячоліття.

У своїй роботі автор зосередився на важливих і цікавих фактах та подіях, зупинився на діяльності видатних земляків, які багато зробили для промислового піднесення Придніпров'я.

В роботі враховані надбання сучасної зарубіжної і вітчизняної історіографії, досягнення та проблеми які виникли за 16 років незалежності України.

Проведено стислий огляд фізико-географічних умов Дніпропетровщини. Наявність багатих і різноманітних покладів корисних копалин на території області сприяли перетворенню Дніпропетровська в могутній промисловий центр України.

Автор спинився на перших проектах забудови Дніпропетровська. Перші амбітні плани спорудження Катеринослава останньої чверті XVIII ст. розглядали його як нову південну столицю, збудовану за останнім словом архітектури. Катеринослав мислився не просто як нове адміністративне місто. Він мав стати південною столицею нового регіону Російської держави, вільного від кріпацтва та відсталості старих імперських земель.

Сміливі проекти катерининських вельмож, на жаль, не здійснилися. Проте енергетика, яку несли в собі місцеві жителі нащадки відважних козаків і діяльних переселенців, енергетика, яка була закладена в наше місто першими проектувальниками, енергетика, яку породжувала сама наша земля — все це гарантувало велике майбуття Катеринославу-Дніпропетровську.

Перший період стрімкого зростання міста припадає на 1880−1910;ті рр. і пов’язаний зі становленням металургійної та металообробної промисловості, з інтенсивним розвитком нових шляхів сполучення, залізничного та пароплавного транспорту. Цей період заклав основу слави нашого міста як металургійного серця Придніпров'я.

Другий період найінтенсивнішого росту охопив 1950;1970;ті рр., і був пов’язаний з формуванням та розвитком в Дніпропетровську ракетно-космічної індустрії. В цей час з’являються нові підприємства, науково-дослідні центри, мікрорайони, зростає чисельність жителів — місто велетенськими темпами перетворюється на сучасний мегаполіс.

Метою цієї роботи є характеристика соціально-економічних аспектів розвитку міста від перших забудов до сучасних днів. Висвітлення проблемних питань та перспектив подальшого економічного розвитку.

Постійний розвиток Дніпропетровська пов’язаний з об'єктивною необхідністю концентрації та інтеграції різноманітних форм виробничої та інтелектуальної діяльності. В умовах постіндустріального суспільства найбільш ефективно ці процеси відбуваються саме у великих містах, де особливо розвинуті зв’язки між різними сферами економіки, політики, науки і культури.

Розділ 1. Історичні події, які склалися до заснування Дніпропетровського краю

1.1 Заселення і господарське освоєння краю Перші свідчення осілості людини на території сучасного міста належать до давньокам’яної доби — палеоліту. Близько 200 тис. років тому у глибокому яру поблизу Старих Кайдаків розташовувався тимчасовий табір первісних мисливців. Цей період віднесено до найбільшого Дніпровського зледеніння. В цей час існували люди неандертальського типу, які істотно відрізнялися від сучасної людини. Саме неандертальцям належали знаряддя праці - ручні рубила, виготовлені з кварциту, які знайдено на Монастирському острові.

4−5 тис. років до н.е. у лісостепу на правобережжі складається об'єднання землеробських племен, відоме як трипільська археологічна культура, а на початку 1 тис. до н.е. місцевість понад дніпровськими порогами заселяється скіфськими племенами. Саме на півдні Дніпропетровської області знаходилось легендарне кладовище скіфських царів — так званий Геррос із всесвітньо відомими курганами, які ще нерідко називають «пірамідами степу». З ними пов’язане виникнення першого державного утворення на території сучасної України.

Пізнішим часом — 40−35 тис. років тому — позначено знахідки решток мисливських таборів на березі Дніпра в сучасному ж/м «Придніпровськ» та «Ігрень». Тут знайдено кістки мамонта і величезного бика — зубра, різноманітні крем’яні знаряддя. Такі ж знахідки були і на території парку ім. Т. Г. Шевченка, Аптекарської балки, Діївки. Люди мешкали у легких наземних будівлях з кісток тварин, обтягнутих шкірами, користувалися різноманітними — близько 60 типів — знаряддями, виготовляли одяг за допомогою кістяних голок і прикрашали себе намистами з викопних мушлів та зубів хижаків. За фізичними ознаками вони належали до протоєвропейського масивного типу та відрізнялися великим зростом та довгими нижніми кінцівками (кроманьйонський тип).

Близько 11 тис. років тому, за доби мезоліту, кліматичні умови поліпшилися у зв’язку з відходом льодовика на північ. На низьких ділянках берегів Дніпра та Самари виникають стаціонарні оселі мисливців, збирачів та рибалок, серед яких одним з найцікавіших було поселення Ігрень-8. Люди жили у конусоподібних чумах з жердин, обтягнутих берестою, вхід у які був з боку річки. Діаметр жител становив 4−5 м, висота — 2−3 м. У центрі - вогнище на піщаній підсипці. Поруч з житлами знаходилися майстерні з обробки кременю. Полювали з використанням списів та стріл з крем’яними вістрями.

Далі були слов’янські поселення (вони належали історичним антам), уличі, печеніги… За припущенням історика Д.І. Яворницького у 957 р. у християн на Монастирському острові (у межах сучасного Дніпропетровська) знайшла притулок київська княгиня Ольга (додаток А).

У XIII ст. після татаро-монгольської навали для нашого краю настав час знелюднення і занепаду, хоча в лісах по р. Самарі і р. Вовчій ще продовжували жити нащадки дніпровських слов’ян. Саме за цих часів територія Дніпропетровської області дістала назву «Дикого поля». Та наприкінці ХV-ХVІ ст. тут почало формуватись нове заселення, пов’язане з виникненням та розвитком козацтва.

1.2 Запорізька спадщина Князь Потьомкін, знаходячись на висоті своєї слави і своєї могутності, подав Катерина II «сміливий до зухвалості» свій прожект про вигнання турків з Європи, чого не могли зробити всі європейські монархи Західної Європи в середні століття, під час хрестових походів. Потьомкін хотів пробити вікно на схід, в Азію, як цар Петро І прорубав вікно в Європу. Захоплена «прожектом» кн. Потьомкіна, Катерина II вирішила посадити на згаслий трон візантійських імператорів одного зі своїх онуків і дати йому ім'я Костянтин, яке б нагадувало імператора Костянтина Палеолога, що героїчно захищав столицю Константинополь у 1453 р. від незліченних турецьких полків. Маленькому великому князю Костянтинові Павловичу дана була навіть у годувальниці грекиня Олена Корданова.

Росія прагнула забезпечити своє панування на Балканах. Ця програма була підкріплена дипломатичними та військовими акціями. Потрібно було, насамперед, заволодіти турецькими фортецями, що стояли на низов'ї Дніпра, по обох його берегах, і загороджували росіянам шлях у Чорне море. Це були Очаків, Кизикермень, Арсланкермень, Мубереккермень, Кинбурн.

Туди і направлені були насамперед російські війська. Разом з російськими військами там же діяло протягом чотирьох років (1771—1774) і запорізьке військо.

10 липня 1774 р., важка і тривала російсько-турецька війна закінчилася. Тепер, після затвердження з Туреччиною в 1774 р. «вічного миру», запорізьке військо повинне було перейти на свої хліба. А для того потрібно було поступово перебудувати свій військовий лад на землеробський. Це відразу зрозуміли благомислячі «батьки» запорізького війська, на чолі якого стояв розумний і далекоглядний кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський. Піддаючись військовим старшинам, козаки все більш і більш стали змінювати свої шаблі на плуги і «нахилятись до хліборобства» .Запорізьська січ становилася все більш заможна. Це і турбувало царицю Катерину.

Крім того, самий край запорізький з його в невичерпним багатством, з його рибальськими ріками Дніпром, Бугом і іншими, з його роздольними степами, розкішними пасовищами, усе це не могло залучати до себе російських дворян-рабовласників. Вони давно «зазіхали» на запорізький край «зазіхаючи», намагалися вселити думку цариці знищити Запорізьку Січ і землю даровать дворянству. Приводом до знищення Запорізької Січі послужили нескінченні скарги Катерині II на запорожців з боку іноземних вихідців, що викликані були в Росію ще в царювання Єлизавети Петрівни і зайняли східні і західні окраїни запорізьких вільностей, заснувавши на заході Єлисаветград, на сході Луганськ. Те були болгари, румуни, угорці, серби, відомі під загальним найменуванням зеландско-сербів і слов’яно-сербів. Вони здавлювали запорожців із двох сторін. Неточні розмежування земельних границь між прибульцями і запорожцями викликали суперечки, що переходили в бійки і навіть убивство як з однієї, так і з іншої сторони. Оберігаючи свої вільності від загарбників, запорожці посилали в столицю скарги за скаргами. Але де ж їм, малим людям, було боротися з такими людьми, як Хорвати, Милорадовичи, Депрерадовичи, Шевичи й іншими, котрі, перейшовши з закордону в Росію, незабаром одержували і землю, і високі чини і мали доступ до самого царського престолу. У столиці запорожців трактували як людей диких, як грабіжників, як убивць, що повинні підлягати політичній карі. Це і привело до того, що 4 червня 1775 року Запорізької Січі не стало.

Після падіння Січі пристрій Новоросійського краю покладено було на генерал-губернатора кн. Потьомкіна. Він почав, насамперед з роздачі запорізьких земель стороннім людям, винятково панству. Колишнє Запорожжя вже іменується не Запорожжям, а Славянскою і Херсонскою провінціями.

Невідомо, коли саме почалася роздача запорізьких земель: чи у 1775, чи ж у наступному 1776 році. Варто сказати те, що великі чини одержували і великі ділянки, менші чини — менші ділянки землі. Давалися в одні рук ділянки в 500, 1000, 1200, 8000, 10 000, 15 000, 20 000, 21 000 десятин. Скільки захопив собі сам ясновельможний князь Г. А. Потьомкін — невідомо.

Усім тим, кому давалася земля, давалася пільга на 10 років від усяких податків, і тільки після 10 років потрібно було вносити в скарбницю плату по 2 копійки за десятину. Земля давалася не тільки росіянам. Російський уряд стал зазивати в Росію іноземних колоністів «для розширення в ній торгівлі і промисловості.» Після падіння Січі, повалили в колишнє Запорожжя іноземці різних національностей. Це були болгари, греки, грузини, вірмени, калмики, німці, молдавани, євреї. В 1776 році, прийшли болгари із Силистрії й оселилися по трьох річках Ташликам, по річці Височіні і по Великому Інгулу. В 1801 році, частина болгар оселась і по Дніпру. Далі в 1778 році прибули в колишні запорізькі вільності так називані кримські греки, що вціліли в Криму, потім дійсні анатолійські греки і греки з острова Мінорки. Одних кримських греків було не менше 20 000 чоловік. Вони заснували 20 селищ по річках Калмиусу, Нальчику і Калке і по північному березі Азовського моря. На північному березі Азовського моря вони заснували місто — Маріуполь. Греки, що вийшли з острова Мінорки, оселилися на південній окраїні Павлоградского повіту. Їм видали хліб, худобу і гроші на перше обзаведення. У 1786 році на запорізькі попелища прийшла перша партія німців-колоністів, про залучення яких особливо клопотався князь Потьомкін і Катерина. Німцям давалися кращі місця в Катеринославськом, Олександрійськом, Новомосковському повітах. У 1790р. по ордері князя Потьомкіна від 23 червня цим колоністам дозволено було, на їхнє прохання, перевезти з міста Новомосковска, де вони раніш оселись, дві невеликі церкви. Зникло і саме ім'я Катеринослав і замість нього метушніла в 1789—1790 рр. колонія Юзефеталь. У 1793 році прийшла нова партія німецьких переселенців. Вони заснували селище Ямба в 17 верстах від м. Катеринослава. У 1788, 1789 і 1792 рр. в Катеринославську губернію переселилися молдавани. На землі козаків кинулися також євреї. Всім іноземним переселенцям відпущено було зі скарбниці спочатку на допомогу 250 000 карбованців.

Крім іноземних переселенців, у колишній запорізький край переводилися переселенці і з Великої Росії. Іноді в Новоросійський край виселялися і злочинці після понесених ними покарань. До 1784 року було роздано запорізької землі всього 4 470 302 десятини.

1.3 Друга половина ХVІІІ століття — доба Просвітництва Друга половина ХVІІІ ст., відома в Європейській історії як доба Просвітництва, змінила історичну долю Північного Причорномор’я та Степової України. 1770−1790-ті рр. позначилися у Південній Україні збільшенням кількості населення, подальшим господарським освоєнням, розвитком духовної культури.

Були утворені губернії відповідно до загального адміністративно-територіального поділу тогочасної Росії. У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходилась під контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську. До Новоросійської губернії відійшли землі між Бугом та Дніпром, а до Азовської - між Дніпром та Доном. У 1775 р. до складу цих губерній були включені землі колишньої Запорозьської Січі. Змінилися погляди на функції міста і вимоги до його архітектури. Філософи епохи Просвітництва вважали «ідеальним» місто за канонами класицистичного стилю, з чітким геометричним плануванням, без великих укріплень та з численними зеленими насадженнями.

Акценти у розвитку міст почали швидко змінюватися: з військового на економічний та культурний. Деяким чином вплинув на розвиток нового міста і так званий «грецький проект» — зовнішньополітична програма російського уряду другої половини XVIII ст.

Розділ 2. Катеринослав — Дніпропетровськ — етапи становлення

2.1 Перші забудови Катеринослава Програма розвитку Катеринослава на Дніпрі, запропонована Г. Потьомкіним, логічно входила у низку акцій, пов’язаних з «грецьким проектом» на теренах Південної України.

Одразу після створення Азовської губернії губернатор, «генерал-майор і кавалер» Василь Чертков розпочав діяльність по застосуванню нового губернського міста. За дорученням генерал-губернатора князя Г. О.Потьомкіна Чертков вирушив у подорож територією губерніїї з метою знайти місце для губернського центру. Існує думка, що це завдання він виконав недостатньо кваліфіковано, бо обрав для губернського міста лісисту й заболочену місцевість при впаданні річки Кільчень у ріку Самара, в 8 верстах від лівого берега Дніпра, але нове губернське місто проектувалось як місто-фортеця поблизу оборонної Нової Української або Дніпровської лінії фортець, котра простягалася від Азовського моря до Дніпра.

Тобто місце для розташування Катеринослава було обрано дуже добре з точки зору безпеки у разі військових конфліктів.

Основу міста поклав у 1777 р. губернатор В. А. Чертков, місце саме зручне, на його думку, для підходу до нього різних суднів. 10 травня 1778 р. була закладена церква в пам’ять зішесття святого духу на апостолів. На початку червня 1778 р. губернатор В. А. Чертков перебрався в нове місто. У 1781 р. в м. Катеринославі знаходилося 2194 чоловік, 4 церкви — російська, грецька, католицька і вірменська, діяло два училища для дітей дворян і різночинців, що навчалися в них російській граматиці, катехізису, німецькій, французькій і турецькій мовам, потім арифметиці, геометрії, історії, інструментальній і вокальній музиці. Для розширення торгових відносин були відкриті 4 ярмарки. Крім того, по неділях дозволено було влаштовувати торги, на котрі приїжджали не продавці з Кримського півострова.

2.2 Природні ускладнення для забудови міста У 1783 р., після приєднання Криму, необхідність у новостворених містах, які виконували функції фортець, відпала. Було прийнято рішення ці поселення називати внутрішніми містами. Місто-фортеця поступається своїм місцем на користь нового типу міста — адміністративно-економічного центру. Катеринослав на Кільчені, без сумніву, не відповідав новим вимогам:

— по-перше, воно щорічно затоплялося весняною водою; весняні води залишали в ньому після себе гнилі болота, що пагубно діяли на здоров’я людей;

— по-друге, судноплавність р. Самари виявилася настільки слабка, що к місту могли підходити тільки занадто малі торгові судна. Про такі незручності місця розташування Катеринослава було повідомлено в столицю, і тоді для огляду міста зі столиці був відряджений штаб-доктор Шенфогель. Шенфогель по приїзду зробив огляд міста і зі своєї сторони вказав на всі незручності і на шкідливу для жителів місцевість, на якій стояло місто.

Тоді м. Катеринослав наказано було перенести на більш піднесене місце до Богородичному ретраншементу, що теж Стара Самара, найменувати його повітовим м. Новомосковським. Він сіл на місце Новоселиці.

30 березня 1783 р. був виданий указ про об'єднання Азовської та Новоросійської губерній та утворення на їх основі Катеринославського намісництва з 15 повітів. Правителем намісництва призначено генерал-поручика Т.І. Тутолмина.

У березні 1783 р. в нове м. Катеринослав, за наказом імператриці Катерини II, посланий був у розпорядження князя Потьомкіна знаменитий у свій час художник-архітектор М.Ф. Козаків «для виправлення дорученої справи». Козаків відправився в Катеринослав зі своїм помічником Іваном Єготовим, а довірену йому практику й архітекторську команду віддав іншому помічнику, прапорщику Поливанову. У Катеринославі Козаків пробув до грудня того ж року, а потім «за хворобою» знову був відправлений у Москву. Будучи в Катеринославі, Козаків брав діяльну участь у плані забудови нового міста.

2.3 Проекти Катеринослава Місто, особливо після 1783 р., треба було розташовувати на перехресті торгових шляхів, розширювати його територію та розбудовувати промисловість.

Історія зберегла декілька проектів забудови Катеринослава (додатки Б, В, Г). Спочатку, за пропозицією академіка Клода Геруа, виписаного Катериною в Парижеві, місто передбачалося розмістити на височіні і у подальшому розвивати на південь, у другий бік від Дніпра. Основні ідеї потьомкінського «Начертанія» втілив у собі проект Катеринослава, затверджений 10 жовтня 1786 р. Автором якого був Клод Геруа — видатний французький архітектор, який працював деякий час у Росії. У центрі міста, на вершині великого пагорба, Геруа спроектував велику площу з Преображенським собором та головними адміністративними і громадськими спорудами. Генеральний план роботи Геруа, виконаний за зразками європейських міст, був погано пристосований до місцевого рельєфу, ігнорувались вітчизняні містобудівничі традиції (наприклад, відсутні традиційні ринкова, соборна, сінна та ін. площі). Проект також не враховував безводність гори, обраної для будівництва центральної частини Катеринослава. Передбачалося водопостачання міста за допомогою колодязів, водопідйомних механізмів, басейнів та фонтанів, але це потребувало значних матеріальних витрат. Видатний Московський архітектор Матвій Козаків, який був радником князя Потьомкіна в питаннях забудови нового міста, думав інакше, місто повинно розвиватися вздовж берегів Дніпра.

Саме життя вирішило цю суперечку: місто, засноване на Дніпрі, повинне повною мірою використовувати природне положення — дихати його прохолодою, милуватися його щедрою красою, черпати його чисту, м’яку воду.

Складання нового плану міста Потьомкін доручив видатному російському архітектору Івану Старову. На плані Старова поряд з підвищеною частиною міста ми бачимо і низинну частину. План у 1792 році був затверджений Катерино ІІ (додаток Б). Цей план ліг в основу більш пізніших планів міста. Видатний архітектор російського класицизму Іван Старов склав три варіанти плану міста (між 1787−1790; 1790; 1792рр.). В порівнянні з проектом Геруа, в проектах Старова територія міста збільшувалася за рахунок придніпровської частини (колишня слобода Половиця). Одна з вулиць, яка починалась від торгової площі та перетинала широкий яр, перетворювалась на «велику дорогу» до Нових Кодаків (сучасний проспект Карла Маркса). Житловий район також отримав чітку планувальну структуру. Проекти І.Старова, які значною мірою втілилися в життя, мали великий вплив на формування архітектурно-планувального обрису сучасного Дніпропетровська.

2.4 Нове місце для забудови Катеринослава У другій половині XVIII ст. європейські «новомодні» віяння дійшли до Росії. Південна Україна, край, де не було значних міст, розглядалася як поле для експериментів майстрів містобудівництва тих часів. Але досить часто такі спроби вступали у протиріччя з реальними умовами будівництва. Не був винятком і Катеринослав.

22 січня 1784 року Катерина II видала черговий указ, в якому вказувала, що губернському місту треба бути на правій стороні Дніпра.

Більш придатне з цієї точки зору місце для Катеринослава було обране ще у 1783р. — великий високий пагорб на правому боці Дніпра, біля злому ріки, неподалік слободи Половиці, нижче за течією від містечка Новий Кодак. Намісник краю князь Г. О.Потьомкін особисто обрав місце для майбутнього будівництва.

У період з 1784 по 1787 рр., коли йшла підготовка до будівництва Катеринослава на правому боці Дніпра, м. Новий Кодак стало притулком для проживання купців, міщан, робітників, представників адміністрації, які чекали на побудову міста.

Слобода Половиця знаходилася на тому місці, де зараз розташована центральна частина Дніпропетровська. Як видно з проектів Катеринослава кінця XVIII ст., де позначені реально існуючі споруди, забудова Половиці зосереджувалася від сучасної вулиці Ливарної вздовж Дніпра до сучасного театру опери та балету, в ширину її будови досягали лінії сучасного проспекту Карла Маркса.

Місцевість, де знаходилася Половиця, була вкрита дубовим, кленовим лісом, осокою, травою, між лісом знаходилися городи. На горі, вище берега, були збудовані вітряні та водяні млини, кузні. Сама слобода являла собою сукупність хат. Мешканці Половиці розводили коней, косили сіно, розводили бджіл. У 1779 р. у Половиці налічувалося 125 дворів, у 1784 р. — 130 дворів та близько 800 мешканців.

На схід від Половиці, вище Кодацького порогу, в середині XVIII ст. виникло ще одне запорозьке селище — Лоцманська Кам’янка. Інтенсивне заселення Кам’янки проходило у 1770−1780-х рр.

У 1786 р. Г. О.Потьомкін подав Катерині II документ під назвою «Начертаніє міста Катеринослава». Програма розвитку Катеринослава, розроблена намісником краю, чітко визначила функції майбутнього міста та масштаби забудови. Наприкінці XVIII ст. Катеринослав планувався як третя, південна столиця Російської держави, економічний, адміністративний і культурний центр Південної України. Гігантські розміри міста, величність і монументальність споруд в уяві Потьомкіна мали символізувати нове життя мешканців південних територій, котрі тільки стали частиною Російської імперії. Катеринослав проектувався як місто нового типу.

У 1787 році російська імператриця Катерина II вирушила у подорож на Південь Росії до Чорноморського узбережжя. Вона провела два дні у Новому Кодаку (7−8 травня), а 9 травня відбулася урочиста церемонія закладки Преображенського собору — імператриця разом з австрійським імператором Йосифом II та Г. Потьомкіним поклали перші камені у його фундамент.

У 1789 р. з Кременчука до Катеринослава було нарешті переведене «губернське правління» і він почав функціонувати як адміністративний центр намісництва, яке включало в себе майже всю Степову Україну (за виключенням Криму та прилеглих територій). У перші роки існування міста його намагалися будувати згідно з потьомкінськими проектами. Але згодом стало зрозумілим, що гігантським «прожектам» не судилося втілитися у життя. Потьомкін сам прийшов до висновку змінити проекти одразу ж з початком російсько-турецької війни 1787−1791рр. Великі кошти, котрі призначалися для Катеринослава, була відправлена на фронт.

2.5 Негативні тенденції у розвитку міста наприкінці ХVIII століття Протягом 1790-х рр. місто розвивалося повільно. Преображенський собор, закладений Катериною II, так і не був побудований згідно з початковим проектом. У 1787 р. за проектом І.Старова почали зводити кам’яний Потьомкінський палац — резиденцію генерал-губернатора. Це була єдина значна будівля на «горі», яку передбачалося спочатку віддати під центр міста. Фабрики вдалося відкрити тільки у 1794 р. і в більш скромних розмірах, ніж передбачалося. Питання про створення університету і академії було швидко усунене з порядку денного.

Труднощі, які виникли у перші роки становлення Катеринослава, показали, що збудувати нове місто згідно з задумом неможливо. Все це було обумовлено низкою причин. Пішли з життя ініціатори і натхненники будівництва — у 1791 р. князь Потьомкін, а в 1796 р. і Катерина II. Урядова політика щодо Новоросії (Південної України) зазнала змін. Новий імператор, Павло І, змінив адміністративний поділ та назви міст краю. Указ від 17 грудня 1797 р. скасував Катеринославське намісництво, замість нього створювалася Новоросійська губернія з 12 повітів. Катеринослав був перейменований на Новоросійськ. Особливо негативно вплинули на розвиток краю укази від 18 та 20 грудня 1797 р., згідно з якими вимагалося зупинити будівництво. Катеринослав залишився тепер без урядової підтримки, катастрофічно не вистачало необхідних коштів на будівництво. Гора, на якій планувалося розмістити губернський центр, виявилася безводною, а сусідні території перетинали глибокі яри. Дніпровські пороги становили перешкоду нормальному судноплавству, а отже, і торгівлі. Внаслідок цього в останньому десятилітті XVIII ст. виявилися негативні тенденції у розвитку Катеринослава — замість того, щоб стати «Південною столицею», він швидко перетворився на пересічне губернське місто. Порівняно з проектами кінця XVIII ст., реальний Катеринослав існував у більш скромних розмірах. Але протягом першої половини XIX ст. створювалося реальне підґрунтя для того, щоб на його основі у другій половині XIX ст. Катеринослав зміг розвинутися до масштабів великого промислового центра Півдня України.

Урядова політика стосовно Новоросії (Південної України) сприяла розвитку ремесла та мануфактурної промисловості. Інтенсивне будівництво міст, гостра потреба поселенців у житлі, одязі сприяли розвитку промисловості. У 1794 р. у Катеринославі з’явилися казенні підприємства — суконна та шовково-панчішна фабрики. Катерина II видала відповідний указ від 14 травня 1792 р., який передбачав перевести сюди суконну, годинникову та позументну фабрики з Дубровни, та шовкову — з Купавни. Ці фабрики почали працювати в місті лише 1794 р. Вони утворили велику централізовану мануфактуру, на якій вироблялися сукна, каразея (грубошерстна тканина) та каламенка (кольорова тканина).

На обох фабриках працювали в основному кріпосні селяни. За даними 1797 р., на суконній фабриці було 819 робітників, у тому числі 378 жінок та 115 дітей. Умови праці на мануфактурі були вкрай важкі. Робочий день тривав не менше 15 годин. Працівники проживали у будинках, пристосованих для проживання тільки у літній час, зарплатню отримували невчасно, це викликало протести. У 1820 р. на мануфактурі рахувалось 2438 робітників різних категорій та 1372 селяни, які у вільний від польових робіт час також працювали на виробництві.

Катеринославські фабрики працювали на широкий ринок, котрий включав не тільки Новоросію, а й інші регіони України. Частина товарів, виготовлених фабриками, реалізовувалася серед населення Катеринослава.

Крім великої мануфактури, в Катеринославі існували невеликі підприємства, орієнтовані на переробку сільськогосподарської сировини.

На протязі довгого часу Катеринослав залишався типовим для Росії того часу провінціальним містом. Сільськогосподарський характер губернії наложив печатку на характер промисловості його центру: переважаюча більшість підприємств було пов’язано з переробкою продуктів землеробства та скотарства.

2.6 Відродження Катеринославу У 1802 р. Катеринославу були повернуті його права та назва міста.

Тоді ж була утворена Катеринославська губернія, до складу якої ввійшла і територія сучасної Дніпропетровської області. Але істотних змін не відбулося. Майже не розвивався внутрішній уклад Катеринослава.

Оживив край і воскресив Катеринослав, як свідчать сучасники, наш земляк О. М. Поль. Відкриття величезних покладів корисних копалин, підтверджене авторитетними висновками європейських учених, завдяки клопотам О. М. Поля викликали шалену рудну лихоманку і приплив у ці краї нового населення.

Населення Катеринослава зростало неймовірно швидко (додаток Д). За кількістю населення Катеринослав посів вже четверте місто в Україні після Києва, Харкова і Одеси — і перетворився на центр промисловості півдня країни. На початку XX ст. Катеринославська губернія займала перше місце з концентрації промисловості. На 1 січня 1900 р. тут діяло 8 металургійних заводів-велетнів.

Перетворення Катеринослава у великий промисловий центр Півдня супроводжувалося значними змінами в його зовнішньому вигляді. На окраїнах міста виросли численні корпуси нових підприємств. З’явилися заводські селища — Амур, Кайдаки, Нижньодніпровськ, Чечелевка, у яких будувалось житло для тисяч робітників і членів їхніх родин. Перетворювалася центральна частина міста: на проспекті, Новодворянській і іншій вулицях, що прилягали до Потьомкинского саду, де проживали заводчики, торговці, високопоставлені чиновники, зносилися старі будівлі і зводилися нові кам’яні двохі триповерхові будинки.

Катеринослав став одним з піонерів застосування електрики в міському господарстві і на транспорті. У той час, як майже у всіх містах Росії для висвітлення застосовувалися газові і гасові ліхтарі, на вечірніх вулицях Катеринослава вже з 1897 р. горіло електричне світло. У червні того ж року тисячі городян, стали свідками перших рейсів електричного трамвая. Катеринослав був другим містом у Росії, де почав діяти електричний трамвай.

З прокладенням Катеринославської залізниці, що з'єднала Донецький кам’яновугільний і Криворізький залізорудний басейн, був збудований через р. Дніпро залізничний двоповерховий міст. Цей міст — багатомільйонна за вартістю і найграндіозніша для свого часу споруда — став гордістю Катеринослава і його визначною пам’яткою. Після досягнення розробки корисних копалин краю до сотень мільйонів пудів вугілля, залізних руд, а також примноженням продуктів їх переробки перевізна здатність залізниці збільшилась до вражаючої цифри — понад мільйон пудів вантажів. Ця дорога була тоді першою і єдиною в Російській імперії залізничною лінією з таким великим річним вантажообігом.

Дійсно, історія старого Катеринослава — це найяскравіший приклад перетворення провінційного, хоч і губернського міста у великий багатолюдний торгово-промисловий центр. У 20-ті рр. Катеринослав пережив неодноразові зміни адміністративно-територіального поділу. У жовтні 1922 р. до Катеринославської губернії приєднали Запорізьку губернію у складі 6 повітів. А 7 березня 1923 р. проведений новий адміністративно-територіальний поділ, у ході якого на території Катеринославської губернії створюється 7 округів (Катеринославський, Олександрівський, Бердянський, Запорізький, Криворізький, Мелітопольський, Павлоградський). Двічі у 1924 р. приймалось рішення про перейменування районів, передачу до складу інших округів. 3 червня 1925 р. була ліквідована губернська структура управління. Катеринослав залишився центром округу, у складі якого було 14 районів. Через рік, на момент перейменування міста, територія округу зросла до 19 районів.

20 липня 1926 р. Катеринослав став Дніпропетровськом.

9 лютого 1932 р. на позачерговій сесії ВЦВК УРСР було ухвалено рішення про створення в Україні 5 областей: Вінницької, Дніпропетровської, Одеської, Київської та Харківської. У 1933 р., двічі у 1935 р. і двічі у 1936 р. територіальний склад області зазнавав змін. Спочатку Дніпропетровська область займала значно більшу територію, ніж тепер, і своїми південними межами виходила до берегів Азовського моря. У січні 1939 р., в результаті розукрупнення областей України з південних районів Дніпропетровщини була створена Запорізька область.

Частина території області у 1938 та 1939 рр., ввійшла до складу новоутворених Миколаївської та Кіровоградської областей. Внаслідок таких чисельних реформ у 1941 р. Дніпропетровська область нараховувала 7 міст обласного підпорядкування та 26 районів.

Обласний центр — місто Дніпропетровськ.

2.7 Природний потенціал Площа Дніпропетровської області дорівнює 31,9 тис. кв. м, що становить 5,3% всієї території України.

За розмірами території вона належить до найбільших територій України, займаючи друге місце після Одеської області. За своєю площею Дніпропетровська область більша від таких зарубіжних країн, як Бельгія, Люксембург і дещо менша від Данії, Нідерландів.

Дніпропетровська область займає злегка погорбовані степові рівнини, що прилягають до середньої та нижньої течії Дніпра, який ділить її територію на дві майже рівні частини — правобережну і лівобережну.

Дніпропетровщина займає досить зручне географічне положення, що в поєднанні з іншими факторами впливало і продовжує впливати на її господарський розвиток.

Дніпропетровська область розташована в середніх широтах помірного поясу і простягається з півночі на південь майже на 190 км, а з заходу на схід — на 300 км.

Вся територія Дніпропетровщини, в різній мірі, знаходиться під впливом Атлантичного океану, що помітно відбивається на кліматичних умовах області. Поряд з цим, територія області, особливо її східна частина, відчуває на собі гаряче дихання східних вітрів, які нерідко спричиняють посухи.

У геологічному відношенні територія Дніпропетровщини неоднорідна. З південного сходу на північний захід через усю область широкою смугою простяглась жорстка брила Українського кристалічного щита, яка являє собою наче хребет усієї території. З півночі і півдня кристалічний масив обмежений зонами глибоких прогинів земної кори — Дніпровсько-Донецької і Причорноморської западин, заповнених потужними товщами осадочних порід, які є продуктами руйнівної діяльності зовнішніх сил Землі.

В архейську еру там, де лежить кристалічний щит, як гадають підносились гірські хребти, які тяглися через всю Україну з південного сходу на північний захід. Протягом мільйонів років під впливом зовнішніх сил гори руйнувалися, вирівнювалися і згладжувалися. Доказом того, що колись тут були гори, є Придніпровська височина, яка займає більшу частину правобережжя області і являє собою залишок фундаменту цих гір.

Кристалічні породи опинилися під товщею осадочних порід, потужність яких досягає кількох десятків, а в окремих районах і сотен метрів. Тільки по берегах рік і на схилах балок кристалічні породи виходять на денну породу.

Прокладаючи в межах щита своє русло, Дніпро дуже звужується, утворюючи пороги (додаток Е, Ж).

На протязі палеозойської ери і першої половини мезозойської український кристалічний щит був сушею, яку з півночі в свій час омивала морська затока, а з півдня — моря різних геологічних епох.

Територія сучасного Царичанського, Петропавлівського, Павлоградського та Новомосковського районів в той час була дном морської затоки з заболоченими берегами і островами.

На узбережжі затоки, на численних острівцях в умовах дуже теплого клімату росли дрімучі ліси з деревовидних папоротей, хвощів, плаунів. Рослини, що відмирали, звалювались на дно боліт і вкривалися осадочними породами. Це сприяло утворенню покладів вугілля.

На території області переважають родючі чорноземні й каштанові ґрунти.

Геологічні процеси, що відбувалися на території сучасної Дніпропетровської області і на прилеглих до неї територіях, у давні геологічні часи історії Землі, безумовно, позначились на формуванні сучасного рельєфу, грунтів, рослинності та утворенні корисних копалин.

а) рельеф Поверхня Дніпропетровської області являє собою хвилясту степову рівнину, одноманітність якої порушується кряжами, широкими степовими балками, річковими долинами, ярами.

У формуванні сучасного рельєфу області основну роль відіграли геологічні процеси далекого минулого і зовнішні сили: текучі води, сонячне тепло, атмосферні опади, вітер, рослинні й тваринні організми. Пізніше певну роль у цьому відіграла господарська діяльність людей.

Територія Дніпропетровської області лежить на стику кількох геоморфологічних областей і районів. З північного заходу сюди заходить південно-східна частина Придніпровської височини. Форми поверхні височини значною мірою зв’язані з характером залягання жорсткої брили Українського кристалічного щита. Найвища точка з позначкою 195 м над рівнем моря міститься на Базавлуцько-Сурському вододілі. До знижень належить Сурська котловина і деякі річкові долини. Тут кристалічні породи вкриті значними товщами осадочних порід і тільки по схилах річкових долин та балок досить часто зустрічаються їх відшаровування.

У південному напрямі височина поступово знижується і непомітно переходить у Інгулецько-Нікопольську низовину. На північний захід вона дещо знижується і, вже вийшовши за межі області, знову підвищується; на сході круто обривається до Дніпра.

Поверхня височини розчленована річковими долинами, балками і ярами. Особливо густа яружно-балкова сітка вздовж правого берега Дніпра між с. Мишурин Ріг і м. Дніпропетровськом та на південь від нього. Крім ярів і численних балок, на Придніпровській височині трапляються мертві сухі долини. Вода в них буває тільки навесні під час танення снігу і влітку після зливи.

Крайній південь правобережжя зайнятий Інгулецько-Нікопольською низовиною, яка являє собою північну окраїну Причорноморської низовини, що з півдня заходить на територію правобережжя області. На всьому її протязі, від Інгульця на заході до Дніпра на сході, простягається одноманітна, злегка хвиляста степова рівнина з неглибокими долинами степових річок і слабим розвитком ярів та балок. Кристалічний фундамент тут вкритий потужними товщами морських відкладів. Виходи гранітів зрідка зустрічаються по долинах річок і по схилах балок. Особливої уваги заслуговують яскраво-червоні граніти, що залягають біля станції Тік Апостолівського району. Східна частина рівнини — Нікопольщина, що лежить між Базавлуком і Дніпром, — являє собою низовину, яка підноситься над рівнем моря не вище, як на 50 м.

Усе лівобережжя зайняте Придніпровською низовиною, де виділяються Гуляйпільське палеогенове плато, Приорельське плато й Орельсько-Самарська низовина.

Орельсько-Самарська низовина становить південно-східну частину Придніпровської низовини. На півночі вона непомітно зливається з Полтавською рівниною, на схід поступово підвищується і так само непомітно зливається з Приорельським плато. Приорельське плато обмежується звивистою долиною річки Орелі. Південною межею є долина річки Самари. На сході плато поступово переходить у північно-західні відроги Донецького кряжа. На заході воно переходить в Орельсько-Самарську низовину.

Найвища позначка Приорелля знаходиться на півночі Павлоградського району і досягає 191 м над рівнем моря. Плато являє собою вододіл між басейнами річок Самари та Орелі.

Приорельське плато лежить в зоні Дніпровсько-Донецької западини, де кристалічні породи прикриті товщами осадочних порід (потужністю понад З тис. м): глинами, пісками, пісковиками, мергелями та ін.

Осадочні породи легко піддаються розмиванню текучими водами. Ось чому для Приорелля характерна яружно-балкова форма рельєфу. Особливо це помітно в південній частині плато, оберненій до долини Самари.

На південному заході Орельсько-Самарська низовина виходить до Дніпра, а на південному сході обмежована підвищеннями Гуляйпільського плато. Низовина має загальний похил на південний захід, до Дніпра. Про похил поверхні свідчать річки Орель, Чаплинка, Кильчень, що течуть з північного сходу на південний захід. Течія річок повільна і плавна. Поверхня низовини — майже плоска рівнина, складена з лесу, лесовидних суглинків, місцями — пісків, які утворюють тут так звані кучугури. Одноманітність поверхні порушують лише невисокі підвищення і заглибини-блюдця. Останні утворилися внаслідок вимивання солей з грунту. Достатня кількість вологи створює сприятливі умови для розвитку буйної трав’яної рослинності. У літній період вони виступають зеленими острівцями серед пожовклого степу.

Значні площі в пониззі Самари зайняті пісками, що їх відклали потоки талих вод давнього льодовика.

Серед плоскої рівнини на південь від Царичанки над навколишньою місцевістю одиноко підноситься останець — гора Калитва (145 м).

На територію Дніпропетровської області Гуляйпільське плато заходить своєю північною частиною. Його фундамент складають тверді породи Українського кристалічного щита, які вкриті значними товщами осадочних порід, головним чином середньосу-глинковим пиловидним карбонатним лесом.

Долина середньої течії річки Вовчої ділить Гуляйпільське плато на західну і східну частини. Західна частина затиснута між двома річками — Дніпром на заході і Вовчою на сході. Поверхня цього межиріччя відзначається яскраво виявленими формами яружно-балкового рельєфу. Особливо багато ярів на заході Синельниківського району вздовж лівого берега Дніпра. Окремі яри з відгалуженнями досягають у довжину 8—10 км, глибина їх становить 10—15 м. Вони займають значні площі сільськогосподарських угідь.

З долини р. Вовчої на захід плато поступово підвищується і на вододілі Дніпра і Вороної досягає абсолютної висоти 153 м, потім круто обривається до Дніпра.

Східна частина плато займає південно-східну частину Дніпропетровської області. Тут, на схід від залізничної станції Чаплине, знаходиться найвища точка всієї Дніпропетровщини з відміткою 211 м. Звідси місцевість знижується в усіх напрямах. Рівнинні вододільні простори приток Вовчої зайняті посівами хлібів, річкові долини — городами, схили кряжів — садами.

б) корисні копалини За різноманітністю і промисловими запасами корисних копалин Дніпропетровська область — одна з найбагатших областей України. Більшість родовищ корисних копалин пов’язана з Українським кристалічним щитом. Серед корисних копалин області найбільше значення мають металеві або рудні.

На території Дніпропетровщини міститься один з найбільших залізорудних басейнів — Криворізький. Він лежить на заході області вздовж річок Інгулець та його лівих приток Саксагані, Жовтої і Зеленої. Руда залягає вузькою смугою (2−7 км) протяжністю понад 100 км. За запасами Криворізьке родовище належить до найбільших в Україні, його запаси обчислюються більше як в 2,1 млрд. т. Вміст металічного заліза в руді визначається в межах від 46 до 67%. Висока якість руд Кривого Рога створила їм світову славу. На світовому ринку з ними можуть конкурувати хіба тільки руди району Великих озер в США і руди Бразілії.

Крім того, в басейні залягає біля 19 млрд. т так званих бідних руд, які мають вміст металічного заліза від 25 до 45% і можуть бути використані лише після їх попереднього збагачення.

Економічне значення руд Криворіжжя дуже велике — вони забезпечують розвиток чорної металургії Придніпров'я і Донбасу на багато десятиріч. Крім того, руда іде на експорт в інші країни.

Проте Криворіжжя не вичерпує собою всіх запасів заліза на території Дніпропетровської області. Близькі за складом до криворізьких залізисті породи виявлені по р. Чортомлик в Нікопольському районі, в Криничанському і Шорському районах (біля м. Верховцево і ст. Божедарівка), в Солонянському районі (с. Сурсько-Литовське). Широка смуга залізистих порід, що виходить за межі Дніпропетровщини, простяглася на південь від м. Павлограда.

З інших металів слід назвати титан, Самотканське родовище якого є одним з найбільших в нашій країні.

Запаси високоякісних марганцевих руд знаходяться на півдні правобережжя в районі міст Нікополя і Марганця. Це одне з найбільших родовищ в світі.

Відкриття родовищ марганцю поблизу металургійних заводів Придніпров'я і Донбасу було знаменною подією в промисловому житті Півдня України в останній чверті XIX віку.

Відомі також родовища марганцю в південній частині Криворізького залізорудного басейну (в межах Широківського району).

У надрах Дніпропетровської області є значні запаси кам’яного вугілля. Північну частину лівобережжя в загальному напрямі з сходу на захід перетинає потужна вугленосна смуга, яка досягає понад 200 км в довжину і 10—15, а місцями до 25 км в ширину. Розвідані запаси становлять більше 5 млрд. т, а перспективні передбачаються в кілька десятків млрд. т.

Відкриття великих покладів коксівного вугілля безпосередньо біля центрів чорної металургії має велике народногосподарське значення.

На території області є значні поклади бурого вугілля. Поклади бурого вугілля розвідані в П’ятихатському, Верхньодніпровському, Криворізькому та Синельниківському, Никопольському районах. Ці родовища є частиною Дніпровського буровугільного басейну.

На півночі лівобережжя біля с. Михайлівки Магдалинівського району, селища Перещепиного та с. Левенцівки Новомосковського району відкрито родовища природного горючого газу. Голубе паливо високої калорійності залягає тут на глибині понад 2000 м.

На території області є великі поклади гранітів. Особливо слід відзначити поклади яскраво забарвлених червоних крупнозернистих гранітів біля ст. Тік, що недалеко від Нікополя, і сірих гранітів біля ст. Кудашівка. Мармур є в районі сіл Жовтого і Лозоватки (Криворіжжя). Недалеко від Дніпропетровська вперше на Україні відкрито великі поклади високоякісного азбесту.

На території області добре відомі поклади високоякісного вторинного каоліну: Просянське родовище. Каолін може бути використаний не тільки для виробництва вогнетривів, а й глинозему з метою добування алюмінію.

У Криворіжжі розвідано велике Фрунзенське родовище високоякісних доломітів з промисловими запасами 112 млн. т, що становить 40% загальних балансових запасів України. Відкриття цих родовищ поблизу металургійних центрів Придніпров'я має велике народногосподарське значення.

В багатьох місцях правобережжя є великі поклади базальтів, чудової сировини для кам’яноливарного виробництва, мармуру, пеліканітових порід та інших будівельних матеріалів. Пеліканіти являють собою тверду зцементовану масу білого, бірюзового і блакитного кольору, що зберегла структуру кременистої породи, з якої вона утворилась. Пеліканіт добре полірується та шліфується.

У Криворізькому басейні є поклади покрівельних сланців (Шмакове), сурику, мумії і талькових сланців.

На територію області заходить східним крилом Криворізький графітоносний район. Родовища графіту є в П’ятихатці, с. Жовтого та по р. Інгулець.

Поклади промислових вапняків поширені в районі с. Жовтокам’янки.

В районі с. Шестерні, Широківського району, розвідане велике родовище бокситів — сировини для виробництва алюмінію.

Велике народногосподарське значення має дуже поширений лес — сировина для цегельного, черепичного та інших виробництв. Високоякісні піски є в Новомосковському, Царичанському та інших районах області.

У Новомосковському районі біля с. Знаменівки відкрито мінеральні джерела лікувальних вод.

в) кліматичні умови В житті людини, в її господарській діяльності, в житті навколишньої природи клімат має величезне значення. З проявами клімату зв’язана вся природа.

Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний. Територія області розташована поміж середніми річними ізотермами +9° на півдні області та +8° на півночі. Багаторічними спостереженнями встановлено, що мінімальна температура повітря над територією області не знижувалась нижче -38°, а максимальна не перевищувала +39°. Опадів на північному сході області випадає до 500—550 мм, на південному заході — до 350 мм. Максимум опадів припадає на червень. Весняно-літні дощі сприятливо впливають на розвиток всіх сільськогосподарських культур. Однак в деякі роки бувають посухи. В середньому на один посушливий рік припадає три врожайних.

Зима, звичайно, м’яка, але в окремі роки буває холодна і тривала. Весна переважно соняшна. Вже наприкінці березня вона змінює своїми теплими днями зиму. Літо відносно жарке. Осінь суха, тепла, сонячна.

Річкова сітка району — це Дніпро та його притоки: зліва — Оріль і Самара з Вовчою, справа —Мокра Сура, Базавлук, Томаківка та Інгулець.

Всі вони — типово степові річки, течуть повільно і плавно поміж невисоких берегів. Повноводими вони бувають тільки в період весіннього сніготанення. Влітку вони дуже міліють, а в посушливі роки деякі з них пересихають. Судохідними є тільки Дніпро і в пониззі Самара.

Озер на Дніпропетровщині небагато. Вони невеликі за розмірами. Більшість озер розташовані на північному заході лівобережжя — в Петриківському та інших районах. Найбільші з них — озера Солоний Лиман та Лебедине. Грязі першого з них мають цілющі якості, біля нього розташований курорт з такою ж назвою.