Загальна схема досліджень геоекологічного обґрунтування схем і проектів природокористування

Загальна схема досліджень геоекологічного обґрунтування схем і проектів природокористування

Загальну схему досліджень геоекологічного обґрунтування схем і проектів природокористування можна зобразити таким чином: пошук та інвентаризація, оцінка, прогноз, експертиза, контроль і управління.

І. На початку досліджень здійснюються пошук та інвентаризація природних умов і ресурсів для нового господарського освоєння або зміни напрямів господарської діяльності (зміни соціально-економічних функцій ландшафтів), а також виявляються фактори, що сприяють, обмежують або роблять дорожчим запропонований вид використання. Сьогодні завданням інвентаризації є характеристика не лише сучасного стану природи, але й можливих напрямів його змін та їхніх наслідків у природі, господарстві, населенні. Діяльність географів і геоекологів на етапі інвентаризації полягає у складанні описання місцевості, кадастру ландшафтів, створенні прикладних ландшафтних карт для конкретних видів діяльності.

Ландшафтні карти створюються не лише на територію геотехсистеми, що проектується, але й на всю зону її впливу. Кадастри ландшафтів являють собою своєрідні банки даних про властивості природних і природно-технічних систем. Кадастр має включати відомості про стан різних компонентів ландшафту, таких як: літологія, характер рельєфу, поверхневі та підземні води, кліматичні й мікрокліматичні особливості, ґрунтовий покрив, сучасну рослинність, господарське використання.

II. Другим етапом досліджень є оцінка ступеня придатності властивостей ландшафту або окремих його компонентів для конкретного виду природокористування. Така оцінка здійснюється за схемою «вплив — зміни — наслідки», тобто спочатку вивчається вплив діяльності людини на природне середовище; потім оцінюються зміни геосистем під впливом цієї діяльності; і вже після цього здійснюється оцінка наслідків, що виникають під впливом змін природи, у здоров'ї населення та його господарській діяльності.

Аналіз і оцінка змін у природі мають виявити:

основні види, масштаби і тенденції змін окремих компонентів і геосистем у цілому, у тому числі їхню стійкість до антропогенних впливів;

швидкість і направленість розповсюдження змін, а також їхні ареали;

ланцюгові реакції в природі, тобто зв’язки між впливами та змінами як прямими первинними, так і вторинними, або побічними;

територіальне розповсюдження і територіальне сполучення змін у природі.

Оцінка передбачає наявність об'єкта (що саме оцінюється) та суб'єкта (з яких позицій оцінюється). У даному випадку об'єктом виступають зміни геосистем, суб'єктом — види господарської діяльності людини і сама людина. Об'єктом оцінних досліджень мають бути динамічні, керовані, територіальні системи типу «природа — техніка» або «населення — господарство — природа». Дослідження мають базуватися на вивченні механізму взаємодії в цих системах, який простежується через ланцюг: вплив людини та її діяльності на природу — зміни в природі - зворотні впливи зміненої природи {ресурсів і середовища) на господарство і населення — наслідки (насамперед негативні), які виникають у населенні та господарстві. При цьому необхідно враховувати «ланцюгові реакції, що відбуваються в цих системах.

Відносно суб'єкта можна виділити два основних напрями оцінювання — технологічний (виробничий) і соціально-екологічний. Технологічна оцінка — це визначення ступеня придатності тієї чи іншої природної геосистеми для будь-якого виду господарської діяльності людини. Суб'єктами тут виступають різні галузі виробництва (будівництво, сільське господарство тощо) і відповідно до них розрізняють інженерно-будівельну, сільськогосподарську, меліоративну та інші види оцінок. Об'єктом досліджень при здійсненні технологічної оцінки виступають системи типу «природа — техніка» .

Технологічні оцінки можуть бути як окремими, або, як їх називають, диференційними, що належать до окремих властивостей компонентів природного комплексу, так і загальними, або інтегральними, синтетичними, які належать до природного комплексу в цілому або до будь-якого його компонента. Необхідність отримання окремих оцінок пов’язана насамперед з тим, що оцінювати природний комплекс у цілому неможливо, якщо не оцінити його окремі властивості, тобто не мати окремих оцінок. Потреба в загальних інтегральних оцінках виникає тоді, коли необхідно обрати з декількох об'єктів один не за будь-якою однією властивістю, а за сукупністю декількох властивостей. Слід зазначити, що поняття «окремі» і «загальні» оцінки є досить умовними. Так, оцінка клімату може бути окремою відносно оцінки сукупності декількох компонентів (факторів). У той же час ця оцінка виступає вже як загальна щодо оцінки окремих властивостей клімату.

Соціально-екологічний напрям пов’язаний з оцінкою змін природного середовища як сукупності умов життя та діяльності людей. У даному випадку суб'єктом безпосередньо стає сама людина, населення. До конкретних видів оцінок належать такі, як медико-географічна, санітарно-гігієнічна, рекреаційна, естетична оцінки. Суб'єктом оцінки зазвичай виступають блоки «населення» (оцінки позаекономічні - соціальні, демоекологічні) і «господарство» (оцінки економічні). Суб'єктом оцінки також може бути і біота блока «природа», але тоді йтиметься про особливий вид оцінок, пов’язаних зі збереженням генофонду, — про оцінки біоекологічні. Таким чином, вид оцінки визначається її суб'єктом.

При виконанні оцінки негативних наслідків впливу людини на природу позаекономічні (соціальні) оцінки основані на виявленні ступеня змін природи як середовища мешкання людини (суспільства) — як умов її життя та діяльності, так і на встановленні впливу цих змін на можливість задоволення соціальних потреб суспільства. При цьому головним критерієм таких оцінок є здоров’я населення. Оцінка наслідків включає такі дії:

виявлення основних видів, масштабів, характеру і тенденцій прояву наслідків у соціальній і господарській сферах;

установлення зв’язку між змінами природи, природних ресурсів, середовища та наслідками в господарській і соціальній сферах;

визначення інтенсивності прояву наслідків у територіальній і галузевій структурі господарства;

районування за характером і масштабами наслідків. Оцінка наслідків завжди проводиться за певними показниками, а саме: а) зменшення кількості та якості різних (або одного) видів ресурсів; б) погіршення умов життя населення (його праці та відпочинку); в) погіршення умов розвитку галузей господарства, діяльності підприємств і роботи техніки. Відносно наслідків розрізняють два основних види оцінки — економічну та позаекономічну. Економічна оцінка — це вартісне вираження суспільно-необхідних витрат на запобігання збиткам, компенсацію, збереження здоров’я населення, природоохоронні заходи, тобто така оцінка наслідків, що може знайти вартісне вираження.

При проведенні позаекономічної оцінки враховуються (у будь-якій формі, крім вартісної) соціальні, медико-екологічні наслідки; це оцінка змін якості природного середовища. Вона визначається в абсолютних показниках або умовних величинах (напр., балах). Саме позаекономічна оцінка є сферою застосування зусиль географів і геоекологів. її функція полягає в тому, щоб ще на передпроектній стадії визначити відношення конкретного суб'єкта до майбутніх змін природного середовища та виявити фактори, які лімітують можливості використання території для того чи іншого виду господарської діяльності. У цьому оцінка пов’язана з прогнозом і служить ніби перехідною ланкою від прогнозу до проекту.

III. На третьому етапі досліджень виконується ландшафтно-екологічний прогноз, який має тісні двобічні зв’язки з проектом: з одного боку, у проекті передбачається характер майбутніх змін у природі, господарстві та населенні; з іншого — у прогнозі розглядаються розміри та масштаби наслідків цих змін, що далі визначає саму припустимість проектних рішень або примушує вносити до них корективи, проектувати додаткові заходи із застереження або пом’якшення несприятливих наслідків, виявлених прогнозом. Географічний прогноз — це наукова розробка уявлень про природні географічні системи майбутнього, про їхні докорінні властивості та різноманітні змінні стани, у тому числі обумовлені результатами діяльності людини.

Прогнозування — це система досліджень для виявлення напрямів, ступеня, швидкості та масштабів майбутніх змін у перебудові компонентів та їхніх зв’язків, а також у перебудові ландшафту в цілому. Одним з найголовніших завдань комплексних географічних прогнозів є запобігання можливим руйнівним природним процесам, які посилюються технічними засобами, а також створення раціональної структури території, виявлення вторинних впливів і можливих довготривалих змін. Ландшафтно-екалогічне прогнозування можна визначити як виявлення напряму, ступеня, швидкості й просторових масштабів майбутніх змін природних систем (комплексів) з метою розробки заходів з оптимізації природного середовища.

Виходячи з властивостей природних геосистем як об'єкта прогнозних досліджень, можна сформулювати такі принципи ландшафтно-екологічного прогнозування:

комплексність прогнозу, тобто необхідність передбачення змін деяких компонентів природи в їхньому взаємозв'язку або всього комплексу в цілому;

динамічний підхід до прогнозованого об'єкта;

просторово-часова єдність прогнозу, що відображає одночасність змін геосистем у часі й просторі;

урахування природної диференціації середовища (шляхом фізико-географічного районування та ландшафтного картографування);

якісно-кількісний характер прогнозу, який відображає відповідний рівень описання природних геосистем.

Терміни прогнозу зіставляються не лише з часом активного функціонування ГТС, що проектується (від декількох років до десятиріч), але й з тривалістю можливих побічних впливів, які можуть виявитися через десятки, а в окремих випадках — через сотні років. За тривалістю найчастіше розрізняють короткотермінові прогнози (до одного року), середньотермінові (1−5 років), довготермінові (5−15−20 років), далекотермінові (більше 20 років). Прогнозування на різних стадіях проектування має різний ступінь детальності й точності - просторової та часової. У природокористуванні найбільший практичний інтерес являють собою середньотермінові та довготермінові ландшафтно-екологічні прогнози, які мають локальний і регіональний характер.

IV. На наступному етапі досліджень проводиться еколого-географічна експертиза, головна мета якої - оцінка надійності теоретичних передумов проекту, перевірка відповідності їх сучасному рівню знань про закономірності географічних та екологічних явищ на конкретній території. Експертиза передбачає оцінку можливих наслідків у випадку реалізації проекту. її головним завданням є не просто виявлення прямих змін і наслідків, але й ретельне вивчення взаємодії, побічних впливів використання нової техніки і технології.

Еколого-географічною експертизою називають науково-практичну діяльність фахівців, яка полягає в аналізі змісту проектних матеріалів та їхній оцінці з позицій вимог охорони природи та раціонального використання її ресурсів. Головна мета цієї діяльності - попередження можливих негативних впливів господарських об'єктів на природне середовище та забезпечення його сприятливого стану. Саме тому експертиза тісно пов’язана з питаннями районного планування, охорони природи та управління природокористуванням в умовах конкретних регіонів.

Еколого-географічна експертиза покликана встановити ступінь відповідності обговорюваного проекту основним геоекологічним принципам проектування. Особливу увагу при цьому необхідно звернути на такі моменти: а) урахування принципів комплексності та регіональності (зокрема, узгодженість планів господарського розвитку з природно-ресурсним потенціалом території); б) рівень геоекологічного обґрунтування намічених заходів; в) достовірність виявлених наслідків спорудження об'єкта; г) відповідність природоохоронних заходів очікуваним негативним наслідкам у природі. Серед конкретних питань, які оцінюються в процесі експертизи, виділяють такі основні:

мета проекту та актуальність її досягнення;

повнота і достовірність вихідної інформації;

надійність теоретичних передумов проекту та їхня відповідність сучасному рівню знань;

обґрунтування вибору місця для спорудження об'єкта;

характеристика ресурсних показників проекту (землеємність, ресурсоємність та ін.);

прогноз можливих змін природи та його достовірність;

гострі проблемні ситуації й можливості їхнього розв’язання;

альтернативні шляхи досягнення мети та вибір найкращого варіанта.

Процедура експертизи полягає у зіставленні положень обговорюваного проекту з геоекологічними принципами проектування та вимогами нормативних документів. Експертиза зазвичай проводиться у декілька турів, у кожному з яких з’ясовуються і порівнюються думки експертів та у підсумку виноситься загальне рішення. Якщо обговорюваний проект неприйнятний з еколого-географічних позицій, тобто не відповідає вимогам збереження природного середовища та погано скоординований з планом економічного розвитку, тоді ймовірно виникнення конфліктної ситуації. У тих випадках, коли конфліктну ситуацію усунути неможливо або це буде дорого коштувати, висовуються інші варіанти проектів, кожен з яких оцінюється самостійно. Потім на основі їхнього порівняння обирається кращий варіант. За результатами еколого-географічного аналізу, перевірки та оцінки проектних матеріалів формулюють висновки, рекомендації й пропозиції, які викладаються у зведеному експертному висновку. Позитивний висновок дозволяє прийняти рішення про реалізацію проекту.

екологічна географічна експертиза природокористування.

V. І, нарешті, наприкінці досліджень виконується контроль за функціонуванням системи і оперативне управління, коли спроектована система вже діє. Контроль включає стеження не тільки за технічною складовою системи, але й за всіма можливими станами її природної частини; за станом взаємодії технічних і природних компонентів; а також попередження про відхилення від прийнятих норм. До завдань контролю входить також збирання і передача до блока керування інформації як про сучасний стан системи, так і про накопичення можливих змін, які можуть призвести до негативних наслідків.