Розпис плафона Сікстинської капели

У 1508 p., після примирення з Юлієм II, Мікеланджело повертається до Риму й береться до роботи над одним зі своїх найяскравіших і найголовніших творів — розпису плафона Сікстинської капели. У цій роботі Мікеланджело вдалося здійснити свою заповітну мрію: створити грандіозний фресковий цикл, подібного якому не було у світі. Колосальна фреска загальною площею понад шістсот квадратних метрів (виконана Мікеланджело за двадцять шість місяців між 1508 і 1512 р.) не мала навіть віддалених прообразів у попередньому живописі італійського Відродження ані за своєю ідейною програмою, ані в плані самої системи монументального розпису. Сікстинська капела являє собою велике приміщення в 34 м завдовжки, 12 м завширшки і 18 м заввишки. Виходячи з реальної конфігурації склепіння капели, Мікеланджело продовжив і розвинув його архітектуру засобами живопису, виділивши по його подовжній осі середню, найбільш плоску частину (так зване дзеркало) і розмістивши в ній епізоди біблійного оповідання про дні творіння і про життя перших людей на землі. Кутові трикутні вітрила зайняті величезними композиціями на сюжети з інших частин Біблії. У міжвіконних проміжках художник розмістив фігури дванадцяти пророків і сивіл (віщунок), а в трикутних розпалубках, що утворилися біля вікон, і напівкруглих люнетах — зображення предків Христа. Ці основні образи виступають в оточенні безлічі фігур допоміжного порядку — ідеально прекрасних юнаків-рабів (у кутах біблійних сцен у середній частині склепіння), маленьких путті-атлантів (збоку від пророків і сивіл), трактованих у скульптурних формах, та інших зображень.

«Набирається безліч цікавих для мене сюжетів, і я побоююся, що мені не вистачить відведеного для розписів простору… Таке відчуття, начебто вже написані сцени розростаються, заповнюючи по черзі все склепіння … а моя уява продовжує породжувати все нові сцени й образи…». У результаті вийшла закінчена багатоскладова система, кожна частина якої сприймається як самостійний елемент й одночасно невід'ємно належить до одного цілого. У цю структуру Мікеланджело зумів помістити відбиту в оповідальних композиціях своєрідну універсальну історію буття — від початкових космогонічних зрушень і перших актів творіння до трагічних катастроф, яких зазнав рід людський, і окремих подій, що мали важливе значення в його долі. У розписі представлено і цілий ряд індивідуальних образів, що втілюють у собі різні грані людських типів І характерів у моменти Їхнього активного прояву. Але головне враження від розпису — це відчуття героїчної сили, яку він випромінює, сили, що не пригнічує, а підносить людину, що змушує побачити її істинний масштаб.

Величезну роль у розписі відіграє колір. Насамперед це стосується незвичайно вдало підібраної загальної гами цільних, узятих великими планами тонів, у якій таким органічним саме для фрескового колориту виглядає зіставлення світлого тла архітектурних мотивів з тонами оголеного тіла і виразними плямами одягу — енергійних ударів синього, вохристо-жовтого, трав’янисто-зеленого і різних відтінків червоного. Воістину приголомшливе колористичне враження справляє «Мідний змій» у кутовому вітрилі біля вівтарної стіни, у якому відтінки сіро-зеленого й маслинового набули несподівано зловісного звучання, що підсилює трагічний задум цієї композиції.

Сікстинський плафон став усеосяжним втіленням Високого Відродження — його гармонійного начала і його конфліктів. Ідеальних людських типів І яскравих характерів, що зливаються з цією ідеальною основою. Окремі частини розпису («Мідний змій») передвіщають кризові моменти в недалекому майбутньому — це апофеоз ренесансного духу в пору його вищого підйому. У наступних творах Мікеланджело нам доведеться спостерігати процес неухильного наростання протиріч часу, усвідомлення нездійсненності ренесансних Ідеалів, а надалі — їхню трагічну катастрофу.

З 1512 р., уже після смерті Юлія II, Мікеланджело продовжує роботу над його гробницею вже за новим проектом. Однак і цього разу робота великого майстра була перервана, йому тільки вдалося створити три статуї —двох «Бранців» І «Мойсея», що належать до найбільш відомих творів Мікеланджело. У «Бранцях» у тематичній концепції вже добре простежується драматична фаза Високого Ренесансу. У «Мойсеї» майстер повертається до образу людини титанічного масштабу — духовного вождя народу, сповненого непохитної волі.

У цих роботах помітно змінився пластичний стиль майстра: тепер статуя вимагає напівкругового обходу, у процесі якого зміняють один одного не тільки різні пластичні мотиви, але й численні варіації в емоційно-драматичному задумі образу.

У 1516 рот Лев X, що змінив на папському престолі Юлія Н, поставив перед Мікеланджело відповідальну художню задачу, у вирішенні якої він повинен був виявити себе не тільки як скульптор, але й як зодчий. Мікеланджело було доручене зведення монументального фасаду флорентійської церкви Сан-Лоренцо, побудованої ще в XV ст. Філіппо Брунеллескі, яка знаходилася під особливим заступництвом сімейства Медичі. Але через відсутність засобів проект не було здійснено. До нас дійшли лише ескізи Мікеланджело й архітектурна модель фасаду, стилістика яких відповідає класичним тенденціям у зодчестві Високого Відродження, що втілював у своїй творчості Браманте.