Яким був етнодемографічний стан населення Криму в 1917-1921 рр

Для дослідження етнодемографічної ситуації в Криму початку ХХ ст. базовим джерелом є матеріали загального перепису населення Росії 1897 р. За його даними, на півострові мешкало 546 592 особи. З них татари становили — 194 294 (35,55%), росіяни — 180 963 (33,11%), українці — 64 703 (11,84%), німці — 31 590 (5,78%), євреї — 24 168 (4,42%), болгари — 7450 (1,36%), греки — 17 114 (3,13%), поляки — 6929 (1,27%), білоруси — 2058 (0,38%), вірмени — 8317 (1,52%), естонці — 2176 (0,4%), турки — 1787 (0,33%), чехи — 1174 (0,21%), цигани — 944 особи (0,17%).

Слід зазначити, що в кінці ХІХ ст. — на початку ХХ ст. у Криму існувала латентна кількість українців, яка не потрапила до даних офіційних переписів, оскільки у статистичних матеріалах традиційно об'єднувалися «великороси» і «малороси», що значно посилювало перевагу російськомовного населення.

У 1917 р. півострів населяли 809 тис. осіб. Це були представники 34 націй і народностей, які належали до 10 різних конфесій. З них об'єднана група «росіяни та українці» складала 49,4%, за ними йшли кримські татари — 26,8%, а далі етнічні меншини. Перепис 1 січня 1921 р. зафіксував у Криму 719 тис. населення, з яких росіяни становили 44%, татари — 26%, українці — 7,4%.

Співвідношення національностей Криму суттєво не змінилося протягом Першої світової війни, революції та громадянської війни 1917—1921;х рр. Так, за офіційними даними перепису 1926 р., у Криму з 714 тис. населення мешкали: 301 тис. росіян (42%), 179 тис. татар (25%), 77 тис. українців (близько 11%).

Розміщення населення Криму в етнічному розрізі було нерівномірним, що створювало специфіку у стосунках на місцевих рівнях. Нацменшинне населення перемішувалося з корінним і цей процес, особливо в перші десятиліття ХХ ст., посилився. Але зберігалися і райони компактного мешкання населення. Наприкінці 1921 р. компактно проживали татари — Бахчисарайський, Балаклавський, Ялтинський, Алуштинський, Судакський райони. В центральних районах півострова переважно мешкали євреї, німці, поляки, болгари. Українці і росіяни розселялись дисперсно.

За даними стратиграфічного аналізу, на території Криму росіяни в містах становили 49,1% всього населення півострова, євреї —11,9%, українці — 10,4%, поляки — 1,9%, німці — 1,5%, інші — 19,2%. Відомості про постійні місця мешкання (в містах чи в сільській місцевості) різних етносів є важливими для розуміння соціальних умов їхнього розвитку, етнічної самоідентифікації, освітнього рівня, формування національної еліти, можливостей самоорганізації. Так, відсоток українців у містах Криму був меншим, ніж відсоток українців-городян в цілому по губерніях України. Найбільший відсоток мешканців міст Криму — росіяни. Це пояснюється перш за все тим, що міста і містечка тут, як в цілому і по Україні, були центрами імперської адміністрації, і в них, як правило, переважали представники державної нації зі своєю мовою і культурою. Євреї в основному були традиційно міськими жителями. Німці, які переселялися в Україну, переважно були збіднілими в себе на батьківщині селянами та міщанами й оселялися головним чином колоніями найбільш компактно в Таврійській губернії, в тому числі на території Криму. Частина татарського населення жила в селах, інша, переважна частина, мешкала у містах і містечках.

Особливості і відмінності у майновому становищі, професійній структурі, місцях проживання, традиціях створювали в Криму специфічний міжетнічний колорит, зумовлювали формування різноманітних потреб та інтересів. Все це наклало певний відбиток на суспільне життя в подальші роки.