«Козацька світлиця» як осередок міжособистісного спілкування в українському етнокультурному просторі

" Козацька світлиця" як осередок міжособистісного спілкування в українському етнокультурному просторі

Київське міське відділення Міжнародної Академії Козацтва — Київська Академія Козацтва (далі - КиАК) вважає основним напрямом своєї діяльності просвітництво щодо козацької спадщини серед широких мас українського суспільства [1]. Щоденна діяльність КиАК послідовно реалізує різні соціально-просвітницькі проекти. Серед них:

• 1. Дослідження змін у національному менталітеті під впливом глобальних перетворень [3].
• 2. «Козацька Світлиця» — науково-просвітницький центр популяризації історії козацтва [2].
• 3. «Центр Екзистенційного консультування» — психологічна допомога (групові тренінги та індивідуальні консультації) [3].
• 4. «Клуб Козацького дозвілля» — етнокультурний простір КиАК [4] тощо.

У рамках програм поширення та популяризації знань про історичне минуле українського народу та його авангарду-козацтва, — на нашу думку, особливу роль відіграють «Козацькі Світлиці» [2]. Вони є не лише осередками отримання знань, а й простором для міжособистісного спілкування. У сучасному соціальному просторі спілкування є складовою культури особистості, що віддзеркалює його ціннісні орієнтації.

Розглянемо спілкування як наукове поняття. Спілкування — це складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті та розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування є живі істоти і люди [5]. Спілкування характерне для будь-яких живих істот, однак лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, пов’язаним вербальними та невербальними актами. Ціль спілкування — це те, заради чого у живої істоти виникає згаданий вид активності. У тварин цілі спілкування пов’язані з їх біологічними потребами (це може бути попередження про небезпеку), а от у людини цілей спілкування набагато більше, необхідних для задоволення різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального зростання та морального розвитку тощо [5].

Спілкування є соціальним явищем. У результаті нього реалізуються міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність контактів залежить від взаєморозуміння між співрозмовниками. Так, Л. Фейєрбах вважає, що людська сутність виявляється лише у спілкуванні [6]. А у комунікативній теорії спілкування, представленій Ю. Хабермасом [7], акцентовано на необхідності створення нової етики людських взаємин, пошуку таких універсальних цінностей, що сприяли б порозумінню між людьми. Розглядаючи різні наукові підходи, спілкування можна визначити як соціальну властивість індивіда, що виявляється в його вмінні розв’язувати різноманітні життєві проблеми засобами спілкування, встановлювати міжособистісні взаємини на різних рівнях для забезпечення його адекватної самореалізації й адаптації у сучасному суспільстві.

За класифікацією Л. Карпенко [10], міжособистісне спілкування виконує такі функції:

• • контактна — встановлення контакту між співрозмовниками, готовності до прийому та передачі інформації;
• • інформаційна — отримання нової інформації;
• • спонукальна — стимуляція активності співрозмовника, що спрямовує його на виконання певних дій;
• • координаційна — взаємне орієнтування та узгодження дій щодо організації спільної діяльності;
• • досягнення взаєморозуміння — адекватне сприйняття змісту повідомлення, розуміння партнерами один одного;
• * встановлення відношень — усвідомлення свого місця в системі рольових, статусних, ділових та інших суспільних зв’язків;
• * впливання — зміна стану партнера по спілкуванню: його поведінки, задумів, думок, рішень тощо;
• * обмін емоціями — розпалювання в партнері потрібних емоційних переживань [10].

Міжособистісне спілкування має також низку важливих функцій [8]: креативна, психотерапевтична та функція формування особистості.

Креативна функція міжособистісного спілкування передбачає, що спілкування є формою існування та прояву творчої сутності людини. Істинно людське проявляється в людях саме у процесі спілкування та завдяки йому. В процесі спілкування виникають і розвиваються людські свідомість і мова, що роблять людину соціальною істотою.

Психотерапевтична функція міжособистісного спілкування в житті людини будь-якого віку виражається у потребі підтвердження свого «Я» з боку оточуючих. Аналіз культури різних народів показує, що у більшості існує обов’язковий мінімум підтвердження.

Цей мінімум закладено в мові, закріплено у правилах чемної та моральної поведінки. Суть щоденних вітань («Доброго дня!», «Доброго здоров’я», «Вітаю!», «Здоровенькі були», «Доброго ранку», «Моє шанування») можна виразити так: «Ти існуєш для мене, ти мені не байдужий». Навіть якщо люди зустрічаються по декілька разів на день, прийнято робити один одному мінімальні знаки уваги (кивок, посмішка тощо) [8].

В Україні з давніх-давен вітання було ознакою вихованості та шляхетності. Навіть незнайому людину в селі зустрічали (від старого до малого!) щирим і світлим «Добрий день!» [15].

Функція формування особистості - спілкування є необхідною умовою для формування особистості. Поведінка, діяльність, ставлення людини до світу і до себе багато в чому визначаються спілкуванням з оточуючими. У життєвій психології таке твердження відображено у прислів'ї: «З ким поведеться — від того й набереться». В науковій мові особистісна формуюча значущість спілкування виражається через терміни «інтеріоризація» й «екстеріоризація». Суть цих термінів полягає в тому, що зовнішні форми взаємодії трансформуються у внутрішні психічні функції та процеси (відбувається процес інтеріоризації). Інтеріоризовані психічні процеси і функції проявляються в самостійній діяльності людини. Таким чином, відбувається їх трансляція зовні (екстеріоризація) [8].

Роль спілкування у формуванні особистості, перетворення індивіда, як представника виду «людина» в людину розумну добре ілюструють приклади дітей — Мауглі. Дитина, вирощена тваринами (поза суспільством) не стає людиною в повному розумінні цього слова, тобто вона залишається індивідом, але не стає особистістю [8].

Соціальний сенс міжособистісного спілкування полягає в тому, що воно постає засобом передачі форм культури і суспільного досвіду.

Психологічний сенс міжособистісного спілкування визначається тим, що в його процесі суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої і відбувається зміна почуттів, думок, поведінки взаємодіючих людей. Міжособистісне спілкування визначається унікальністю індивідуальних якостей особистості, а соціальні ролі вторинні.

Розглянемо соціальні та психологічні негаразди, що породжуються дефіцитом міжособистісного спілкування (психічні, психологічні, психосоматичні злами та порушення).

Міжособистісного спілкування потребує кожна людина для нормального існування. Дефіцит такого міжособистісного спілкування може призвести до різноманітних соціальних і психологічних порушень: тяжких форм психічних розладів, емоційної депривації, психологічних проблем, психосоматичних зламів та порушень. Науковці вже давно порівнюють дефіцит спілкування з відчуттям голоду. Вперше це порівняння було зроблено у ХХ ст. американським психотерапевтом Е. Берном [12]. У праці «Процес спілкування» він докладно описує декілька видів дефіциту міжособистісного спілкування та до чого він призводить:

• 1) «голод на стимуляцію» — стан, який відчуває людина за відсутності спілкування з іншими людьми, тобто, за цілковитої відсутності вербальної комунікації. Через декілька днів у свідомості людини, яка перебуває в повній соціальній ізоляції без жодних контактів з іншими людьми, відбуваються суттєві негативні зміни;
• 2) «голод на впізнавання» — такий голод спілкування людина відчуває, опинившись в незнайомому оточенні, коли в чужій, незнайомій країні чи місті, бачить значну кількість людей, гостро відчуває самотність; за тривалого перебування у таких обставинах у людини можуть розвинутись депресія та стабільна емоційна пригніченість;
• 3) «голод на задоволення потреб в якісному спілкуванні» — такий голод спілкування маємо, коли спілкування на роботі чи за будь-яких інших обставин має винятково формальний характер;
• 4) «голод на події» відчувається тоді, коли людині її життя здається сірим і бідним на яскраві події, їй недостатньо просто спілкуватися на нейтральні теми, а потрібні «свіжі» події, нові теми для обговорення; такий голод люди задовольняють за допомогою різноманітних пліток;
• 5) «голод на визнання» відчувається, коли людина прагне високих досягнень, щоб згодом ще поговорити про це і отримати високу оцінку своєї діяльності у співбесідників [12]. Якщо, наприклад, після вдалого концертного виступу людина не отримує похвали, то вона відчуває цей вид «голоду», а далі до її стану додається емоційна пригніченість, відчуття непотрібності власних високих досягнень, фрустрація тощо. На початку XX ст. англійський психолог і філософ У. Джеймс говорив, що для людини немає страшнішого покарання, ніж перебувати в суспільстві і бути не поміченим оточуючими.

Отже, відсутність чи дефіцит міжособистісного спілкування можуть бути причиною деформації психіки та особистості [8]. Підтвердженням цього можуть бути неодноразово описані цікаві випадки по-сей наодинці.

У 1952 р. французький мандрівник А. Бомбар [13] здійснив перехід через Атлантичний океан на надувному човні «Єретик». Його метою було довести, що людина, може залишитися в живих, розраховуючи лише на власні сили. Потрібно зазначити, що А. Бомбар здійснив свою подорож без води і їжі. Він вважав, що океан містить все необхідне для виживання. У його щоденнику є такий запис: «Повна самотність нестерпна. Горе тому, хто самотній! Мені здається, що самотність навалюється на мене з усіх боків непомірно, безкрайньо, як океан, немов серце моє раптом стало центром тяжіння для цього „ніщо“, яке тоді здавалося мені „всім“… Ніщо не в силах розірвати кільце самотності; зробити це важче, ніж наблизитися до горизонту. Час від часу я починаю голосно говорити, щоб почути хоча б свій голос, але від цього лише відчуваю себе ще більш самотнім, що зазнав лиха в океані мовчання» [13].

У 1938 р. англієць Р Берд [14] провів шість місяців у хатині серед льодів Антарктиди. Він хотів з’ясувати, як тривале усамітнення впливає на людину. Але вже на четвертому місяці свого експерименту його охопила глибока депресія. «Думаю, що людина не може обійтися без спілкування з іншими людьми, як не може жити без фосфору і кальцію … Всі дії здавалися мені незакінченими, неповними, безцільними, позбавленими зв’язку з внутрішніми переживаннями або бажаннями… Сотні гірких, нав’язливих спогадів напливали на мене ночами … Мої думки вимагали все менше слів, я місяцями не стригся, став неуважний … Я шукав тут спокою і духовного збагачення, але тепер ясно бачу, що знаходжу лише розчарування і безвихідь…» Ці факти підтверджують необхідність міжособистісного спілкування для підтримання психічного здоров’я людини. Відсутність спілкування призводить до депресії, втрати навичок елементарної побутової культури [8]. Також потрібно зазначити, що спеціальне обмеження людини у спілкуванні є одним із видів покарань — наприклад, камера-одиночка у в’язницях.

Розглянемо спілкування та його форми в українській етнокультурній традиції. Протягом віків пересічні українці жили за землеробським календарем: з ранньої весни до пізньої осені багато працювали заради врожаю, поважали релігійні та місцеві свята. На думку науковців, духовна культура українців та річний цикл свят базувалися на християнському календарі [15]. Протягом століть цей календар трансформувався, живлячись «соками» етнічної української традиції. Українець несвідомо доповнював, підлаштовував християнський календар під власні землеробські, географічно-кліматичні, господарчі та інші потреби. З огляду на це народний календар став дещо відрізнятися від канонічного, але все ж базується на християнських традиціях [15].

Найбільше свят припадало на час після збору врожаю — тоді гуляли заручини і весілля, а взимку наставав час посиденьок і вечорниць. Це наші традиційні родинні клуби, адже українець жив переважно в селі, маючи багато родичів — брати, сестри, батьки, діди, дядьки, куми. До родичів ходили у гості, запрошували до себе на свята; молодь збиралася своїми гуртками, щоб поспівати й потанцювати; діти разом колядували та щедрували [16].

Українець — людина «малих груп», в які він безпосередньо вростає і в яких зі знанням справи діє (за теорією інтровертності). Сім'я, громада для українця означають набагато більше, ніж абстрактні групи однодумців [9]. У цьому полягає розгадка затребуваності «Козацької Світлиці» — ми підтримуємо зв’язки для міжособистісного спілкування, звертаємося до традиційних цінностей, притаманних нашому народу, який має таку багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями.

Міжособистісне спілкування в українській етнокультурній традиції було присутнє завжди. В теплу пору року (від Великодня до Покрови) це було спілкування на природі - вулиці чи майдані («вулиця»): зібрання гуртом до праці та святкування різних свят на «вулицях», ігрищах, толоках, ярмарках, вечірніх сходах тощо. В холодну пору (від Покрови до початку Великого Посту) наставала черга спілкування в приміщенні (в хаті): різноманітні молодіжні зібрання — вечорниці, досвітки, грища, попряхи, супрядки, оденки, посиденьки; святкові вечорниці - недільні, весільні, прощальні (проводи товариша-рекрута) та празникові (складчини, складки, грища на великі свята) [16]. Міжособистісне спілкування охоплювало все життя українця від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, Спас).

Що ж ми маємо сьогодні? Яким бачимо сучасний стан у міжособистісному спілкуванні серед населення?

Останніми роками дослідники все більше почали концентрувати увагу навколо теми проблеми міжособистісного спілкування не лише у певному середовищі (родина, виробничий колектив тощо), та у суспільстві загалом. Аналіз першоджерел показав, що розгляд ролі спілкування здійснюється в таких аспектах, тобто, з погляду:

• • походження й формування (історичний аспект);
• • форми процесу спілкування (типологічний аспект);
• • кількості учасників та специфіки організації комунікативного процесу (видовий аспект);
• • * характеристики учасників комунікативного процесу (рольовий аспект);
• * духовного забезпечення процесу (культурологічний аспект);
• * інформаційного забезпечення (інформаціологічний аспект);
• * характеру мовної організації процесу спілкування (мовленнєвий аспект) тощо.

Це бліц-огляд теоретичних напрямів дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування сучасних дослідників. У контексті нашої статті необхідно розглянути практичні умови формування таких моделей міжособистісного спілкування в умовах українського ментального простору, що відповідають сучасним запитам наших співвітчизників. На нашу думку, психологія без моральної першооснови — це інструкція з використання голови.

Проблема спілкування не нова. Низький рівень товариськості серед людей часто стає джерелом нервових зривів в діяльності роботі та в сімейному колі, викликає роздратування і, нерідко, призводить до виникнення конфліктних ситуацій. Раніше її вирішували зусиллями традиційного виховання, оскільки для людини, яку навчили гарним манерам, багато питань відпадали ще в дитинстві. Вирішувалася й вирішується ця проблема й за допомогою надання інформації, правил і порад.

Якщо сучасній людині сказати, що вона не спілкується з іншими, то від здивування вона навіть відірветься поглядом від екрану (комп'ютера, ноутбука, планшета, телефону, іншого гаджета тощо). Протест у відповідь буде шквальним: «Як? А соціальні мережі, мобільні додатки, Інтернет-ресурси знайомств і спілкування?».

Важко повірити, але ми майже не спілкуємось у звичному розумінні цього слова — бесіда у колі однодумців, спільні ідеї, підтримка у скруті або радість, розділена на всіх. Триста віртуальних друзів не замінять одного, який ще не втратив уміння живого спілкування.

Наш світ все швидше поглинає нав’язувана іншими етнокультурами модель спілкування:

• — Доброго дня, як справи? (з контекстом, що до тебе нема нікому діла);
• — Вітаю, чим можу допомогти? (мається на увазі те, що ти щось купиш) [11].

Ідуть у небуття родинні традиції - сімейних обідів, спільних посиденьок — їх перетворили у фетиш, сувенір на продаж, які інколи дістають до свят, щоб продемонструвати іншим. Настав час повного перезавантаження нашої системи цінностей. Потрібно наголосити, що ми не закликаємо повернутись до минулого, а пропонуємо надати людині можливість спілкуватися у тій живій формі, що складалася століттями і притаманна нам генетично.

Міський образ життя знівелював необхідність тісного спілкування. Парадоксально, але в натовпі кожен наодинці з собою, оскільки це не середовище однодумців. Ще одна гостра соціальна проблема — внутрішня міграція, яка сьогодні виражає не лише відсутність роботи у селах, а й необхідність зберегти своє життя, тікаючи з регіонів, охоплених війною. Внутрішня міграція зруйнувала традиційні соціальні інститути — родину, коло друзів, професійні зв’язки. Таким чином, у людини є потреба в місці, де вона може відпочити душею — в «Козацькій Світлиці» — невеликому центрі, де отримують нові науково-популярні знання обговорюють та дискутують, а головне — спілкуються між собою в традиційних для українців малих групах. Через таку форму міжособистісного спілкування людина має можливість розкритися як індивідуальність, збагатити своє життя новим змістом, що допоможе визначити нові горизонти самореалізації. Адже, щоб змінити світ, потрібно почати з себе, не відкладаючи це на завтра.

Потрібно констатувати, що соціальні зміни, що відбулися у нашій державі, суттєво вплинули на міжособистісне спілкування. Сьогодні ми спостерігаємо зниження рівня комунікативності серед населення. Якщо молодь перемістила спілкування до соціальних Інтернет-ресурсів, то люди старшого віку потерпають від самотності. Тому невеликі просвітницькі центри «Козацькі Світлиці» стали не лише місцем одержання науково-популярних знань, а й простором міжособистісного спілкування.

Основними цілями створення таких центрів, як «Козацька Світлиця» є розроблення та впровадження нової моделі науково-просвітницької діяльності з населенням за допомогою організації інтерактивної зони спілкування з проблем історії та культури козацтва, його ролі у світовому історичному процесі, а також впливу козацьких надбань на сучасний світ [2].

Провідні наукові спеціалісти КиАК провели власне порівняльне дослідження ступеню готовності до міжособистісного спілкування у великих, середніх і малих групах та показника контактності представників різних вікових груп (для виявлення бажання та готовності до спілкування).

Література.

• 1. Волошина А. Л. Творча діяльність Козацького Просвітницького центру [текст] / А. Л. Волошина, Л. Є. Сичевська // Освіта та розвиток обдарованої особистості: щомісяч. наук.-метод. журн. — 2016. — № 8 (51) серпень. — С. 28−30.
• 2. Волошина А. Л. Козацька Світлиця як осередок науково-популярного знання про козацтво [текст] / А. Л. Волошина, Л. Є. Сичевська, Л. Г. Олійник //Освіта та розвиток обдарованої особистості: щомісяч. наук.-метод. журн. — 2016. — № 9 (52) вересень. — С. 18.
• 3. Волошина А. Л. «Школа Берегині козацького роду» — етнокультурний проект популяризації козацької спадщини [текст] / А. Л. Волошина, Л. Г Олійник // Освіта та розвиток обдарованої особистості: щомісяч. наук.-метод. журн. — 2016. — № 12 (55) грудень. — С. 25−29.
• 4. Волошина А. Л. «Клуб Козацького дозвілля» — просвітницький етнокультурний проект Київської Академії Козацтва [текст] / А. Л. Волошина, Л. Є. Сичевська, Л. Г. Олійник // Освіта та розвиток обдарованої особистості: щомісяч. наук.-метод. журн. — 2016. — № 11 (54) листопад. — С. 26−29.
• 5. Луковцева А. К. Психология и педагогика [текст]. — М.: КДУ, 2008. — 192 с.
• 6. Фейєрбах Л. Эвдемонизм / Л. Фейєрбах. — М.: Книга по требованию, 2012. — 100 с.
• 7. Хабермас Ю. Этика дискурса: замечания к программе обоснования [текст] / Ю. Хабермас; пер. с нем. // Моральное сознание и коммуникативное действие. — СПб.: Наука, 2001. — С. 67−172.