УПА в роки Великої Вітчизняної війни

" УПА в роки Великої Вiтчизняної Вiйни" .

1. 1.Так як основним джерелом iнформації є книга (художньо публицистична) Тараса Бульби-Боровця, «Армiя без держави», то майже всi факти можна перевiрити в цiй книжцi. Iнша лiтература (список приведено в кiнцi) використовувалась для перевiрки достовiрностi викладенних фактiв.

2. 2.Здається для бiльш рацiонального викладення матеріалу користуватися таким планом.

План реферату:

1. Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi.

2. Партизанська акцiя УПА.

3. Олевська республiка.

4. Україна в 1942 роцi. «Лисове братство» .

5. Двi фази боротьби проти Гётлера.

6. Переговори: «УПА — радянськi партизани», «УПА — нiмецька влада» .

7. Корiнний перелом — 1943. Переговори з польским пiдпiльям.

8. Розкол УПА на двi групи.

9. Масовi жертви Лебедівськой диктатури.

10. Котловина смертi.

11. Новi україно-германськi переговори. Українська армiя в Германiї.

Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi.

Початок ВВВ став поштовхом до нового розвитку подiй на Україні: повне завоювання українських земель нiмцями i досить-таки лiберальна полiтика окупацiйной влади до населення.

Також спостерiгалась активнiсть всiх тих рухiв, котрi при радянськiй владi працювали у пiдпiллях.

Та перше захоплення нiмцями («хай буде сам чорт, аби лише не бiльшовик») змiнилось більш реалистичними поглядами на новоявленого окупанта України. В звязку з цим виникає ситуацiя iснування української офiцiальної i неофiцiальної полiтики, котру пiдтримує уряд Української Народной Республiки, ОУН, Союз Монархiстiв. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подiй 30 червня 1941 року проголосила (прийняла) полiтичний акт:" Акт проголошення Української держави" i «Акт консолiдацiї українських полiтичних сил» .

Змiст цих документiв заключався в тому, що необхiдно тримати зброю в руках до тих пiр, поки не буде створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спiльну роботу з нiмцями. Цiкаве те, що цю iдею створення влади пiд нiмецьким протекторатом пiдтримував (благословив) сам митрополит Шепетицький. На чолi виконання цього «декретом» С. Бетдери було поставлено Ярослава Стецька. Але, як потiм виявилось, то були несерйознi кроки, митрополита було введено в оману, та й самi нiмецькi властi немаючи спочатку нiчого проти акту про українську незалежну державу, почали проводити реакцiйнi заходи щодо «Влади Стецька». На горизонтi iсторiї в той час з’являєтся Iван Легенда, «Лейтенант Легенда», провiдник групи С. Бендери, який став мiнiстром полiтичної координацiї у війскових сил, своїми указами наробивший таких справ, що репутацiю актiв було сильно пiдмочено (наприклад, було анульовано 4-й унiверсал Україньской Центральної Ради вiд 22.01.1918 року).

Взагалi цi укази пiдлягають справедливої критицi, бо переважно — в анархiї i дезорiєнтациiї масс, у появi юридично-державного дуалiзму вони зiграли головну роль.

Це вже не кажучи про їх ровну безграмотмотнiсть з точки зору законностi як дiпломатичної так i революцiйної. Підіймалось питання i про нацiональну українську армiю, отрий теж залишився невирiшенним через некомпетентнiсть.

В реальностi ж основною лiнiєю «Великої полiтики» української думки були наступнi тези:

1. 1.Суверенiтет України,.

2. 2.Ворог України:

— Всеросiйска имперiя (i коммунiзм);

— нова Росiя, якщо не вiдмовится вiд своїх претензiй на Україну як на свою, «законну» частину;

— Германiя;

— Польша;

1. 3.Боротьба за суверенiтет лиш з принципу етнографiї;

2. 4.Продовжувати антиворожу пропаганду.

Але як виявилось на дiлi, люди на окупованих землях вiдмежувалися вiд полiтичних партий. Тому проводиться полiтика заслання «агiтаторiв», «комiссарiв» в Центральну та Схiдну частину України, при цьому яскраво видно протистояння iдей ОУН крило пiд головою Мельника i «Бендервцiв». Та агiтацiя мала реальнi наслiдкi (змiнювались кадри державного сектора). Однак нiмцi заборонили всеякi полiтичнi органiзацiї i «Держава» С. Бендери розпалась. Так чи iнакше, Україна в цей перiод, на мiй погляд, не мала вибору: в любому випадку вона залишалась пiд владою Германiї чи Радянської Росiї, виникає едино вiрна реакцiя українцiв — починається пiдпiльне озброєння. А сам український антикоммунiстичний центр було розподiлено по таким центрам :

— полiсся (УНР);

— буковина (ОУН);

— львiвський (С.Бендера).

2. Партизанська акцiя УПА.

22 червня 1941 року замiсть Українського Национального Вiдродження з’явилась Українська Повстанська Армiя. Вiйсковi дiї ведуться в основному проти НКВД. Також проводяться акцiї по захопленню транспорта i трудоресурсiв у бiльшовиков, збір зброї.

В Сарнах з’являється школа «мiлiцiонерiв» котрих готує для себе німецька армiя. Як стверджуе Т. Б. Боровець набiр Українцiв був «iдеологiично» підготовано як «воiнів Полiської Сечi». Коротше кажучи це була спроба, використуючи можливости пiдготовки більш вiйскової нiж якоiсь iньшої, пiдготувати кадри для украiнської армiї.

Перша вiйськова акцiя УПА проходила на територiї Полiсся, котра в прiнцiпi була «нiчийною землею». Нiмцi стримко пройшли це мiсце, залишивши за собою розрiзняни частини радянських вiйск, яки затим стали об'єднуватись в партизанскi загони. Нiмцi не бажають признавати Полiську Сiчь — тiж загони мiлiцiї, якими керує i якi пiдлегли законам УНР. Було досягнуто компромiсу в тому, що це буде напiввiйскова-напiвмiліцейска акцiя по очищенню вiд бiльшовицьких загонiв цiлого Полiсся. Якщо коротко описати цей «генеральний наступ» отрiмуємо:

1. 1.Встановлення зв’язкiв з Бiлорусiєю (вiддiл самоборони В. Родзька i М. Вiтучика);

2. 2.Переговори з С. Бендерою ОУН (у Львовi було досягнуто позитивної (для УПА) домовностi з ОУН);

3. 3.Анологiчний договiр з монархiстами (про участь монархiстiв в рядках УПА);

Тут неможливо не сказати про таку iсторичну особу як полковник Д’яченко, командир кавалерiйского полку «Чорних Запорожцiв», який став комадиром Полiськой Сiчi. А сам Бульба-Боровець став головнокомандуючим УПА та окружним комендантом мiлiцiї в м. Сарни. Але трапилось так, що Д’яченко i ще декiлька офiцерiв були вимушени виїхати у Польшу. На щойнозвiльнене мiсце було з впевненiстью призначено пiдполковника П. Смородського, згравшего важливу роль в управлiннi УПА. Автоматично, щоб дiйсно укрiпiти свiй авторитет керiвництво УПА проголосило положення, визначивше полiтичну прогграмму армiї. Це, на мiй погляд, був своечасний i правильний крок.

Коротко про цю платформу «За що бореться УПА» можна сказати, що:

• *е народна українська армiя, її членами можуть стати всi українцi;

• *епiдлежiсть жоднiй полiтичнiй партiї, дiї її пiдкорюються законам лише Влади Української Держави;

• *оротьба проти всiх захватникiв i окупантiв України для вiдродження суверенної Української держави;

• *изнання принипiв демократiї, рiвноправ’я, законiв про людину, рiвнопризнання всiх вiр i релiгiй;

• *дтримка всiх форм власнностi, захiст людини як вiд державного капiталiзму так i вiд приватного капiталу;

• *промисловому i сiльскогосподарському вiдношенню Україна повинна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина — акционерземля — для трудiвникiвдержавне, кооперативне та приватне хлеборобство, планова перебудова економiки;

• *льна праця, культурнi, медiчни i iншi питання.

Як свiдчать факти, программа знайшла пiдтримку богатьох колах населення. Менi ж здається, що богато питань — про устрiй державного апарату, якихось механiзмiв законотворчої та виконавчої влади не було зачеплено або мались на увазi як закони «Уряду Української Держави» i взагалi, цю програму я також оцiнюю позитивно.

Та повернiмось до iсторичних фактiв, зараз хочеться всеж завершити розповiдь про наступ Полiської Сiчi. 20 серпня 1941 року по всьому Полiссю, разом з вiйсковими формуваннями Бiлоруської Самооборони розпочався наступ Полiської Січi. Це такi райони як: Туров-Мозир, Олевск-Звягиль (Новгород-Волинський), так названа «лiнiя Сталiна», Бобруйск-Гомель-Коростень. Було зайняте мiсто Олевск, очищено вiд бiльшовицьких формувань богато областей.

Пiдбивши короткi пiдсумки можна сказати:

1. 1.Ця операцiя мала нацiональний, полiтичний i вiйсково-стратегiчний характер;

2. 2.Операцiю викликала «нахабно-захватницька полiтика комунiстичної Москви по вiдношенню до Бiлорусiї i України» ;

3. 3.В операції приймало участь бiльш 15 тис. чоловiк (10 тис. українцiв i 5 тис. бiлорусiв) з обох сторон;

4. 4.Вона показала переваги слабоозбройнної, поганоорганiзованної та богатої народним духом i почуттям нацiональної гiдностi спiльної армiї українцiв i бiлорусiв над достатньо сильними червоними партизанскими загонами та формуваннями.

Завважаємо, що нiмецькi вiйска нiякої участi у вiйськових дiях не приймали, озброенням та iншим бойовим знаряддям Полiську Сiч та загони Бiлоруської самооборони не забезпечували, а навiть, навпоки, деколи заважали й обмежували розвиток подий.

На мене справило величезне враження той факт, що до сих пiр про цю бойову операцiю українського i белоруського народу я не знав, а взнавши, був враженний розмахом та результатом дiй, бо величезна терірорiя Полiсся була звiльнена вiд впливу партизанських загонiв бiльшовиков.

3. Олевська республыка.

В величезному трикутнику Луцьк — Гомель — Житомир вже навiть нiмцiв не вважали за ту велику силу, що брала Київ i Смоленськ, i шла далі, на Москву. Центром республцки — а саме так стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi — стало невелике районе мiстечко Олевськ.

Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу вiйск Полiсської Сiчi — бож Олевськ був центром воєних дiй i тепер — штабом: мешканцi з радiстью зустрiчали визволителiв, i це можна зрозумiти — цей факт iснування острiвцiв українськоi незалежностi серед нiмецких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонної допомоги пiднiймати економiку — отпала потреба в колгоспах i радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi пiдпрiємства та iн. Все це показує, що українська нацiя мае дуже сiльну вiру i мрiю — хоч на згарищi та голiй, але рiднiй землi спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль в становленнi краю зiграв Петро Смородський — начальник штабу УПА. Вiдбулося й культурне становлення — вiдкриваються церкви, школи, новi й старi газети «Вiстi», «Слово», «Голос», «Гайдамакi» — що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура — Iван Митринт, котрий очолює редакцiю «Гайдамака». Вiн хоче створити «Українську нацiонально — демократичну партiю», має деякi «лiвi» погляди (наприклад, хоче залишити колгоспи) i намагаться зсилаючись на свiй та iншi авторiтети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позiцiя верхiвки УПА нехитна — вона пiдкорюється лише законнiй владi.

Потрибно вiдилити те, що iснування Олеської республiки навiть чисто теоретично стоiть пiд знаком питання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української вiйскової одиницi — а Полiська Сiчь саме такою i була в той час. В керiвництвi УНР було пiднято питання про препинення iснування республiки i перехiд в дiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було досiть мудрим — це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi загони радянських вiйск було витiсняно аж у брянськи лiси, а от втримувати звiльняну територiю ставало все важче.

Так чи инакше 15 листопада 1941 року Полiська Сiч УПА була самолiквiдована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проїснував на декiлька днiв довше.

Отже, виконавши свiй бойовий обов’язок, ця «армiя без держави» — Полiська Сiч припинила своє iснування. Але у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.

4. Україна в 1942 роцi.

Штаб бувшої Полiської Сечi роздiлився — одна частина людей вiдiйшла вiд справ, друга оголосила пiдпiльно-бойовi акцiї органiзацiї УПА. °Її штаб був розтошований в лiсництвi Людвiпольского району.

На початку 1942 роцi Т. Бульба-Боровець зустрiчається з президентом Уряду А.Левiцким. Була змальована така полiтична ситуацiя на Українi.

• *аборона нiмецькою владою прав українськой нацiї на самостiйность i незалежнiсть;

• *орстока окупацiя, варварство в економiцi, iньших областях;

• *нищення культурних та етнологичних цiнностей («рабам не потрiбна освiта, їх справа — чорна робота»);

• *ассовi облавидiї агентiв НКВС, бiлогвардiйцiв та iнш;

• *нутрiшня партiйна мiжусобиця нацiоналiстiв.

Таким чином склалась катастрофiчна ситуацiя. I зносити все покiрно вiд нового окупанта не можливо, i пiдняти нове повстання теж неможна. Домовились бити нiмцiв, але не шляхом загального повстання, а окремими «лiтучiми бригадами» — починаючи з часу, коли Гiтлер вийде до Волги. Одним з головних осiб майбутнiх дiй був полковнiк I. Литвиненко, зв’язний Президента.

Отже, вже весною 42-го раралельно гiтлерiвськiм «Amt» окупацiйним i полiтичним силам, стала дiяти система прихованої суверенної української влади, окрешеної «Лісовим царством» .

Боротьба має вестися в полiтично-пропогандистському та вiйсковому напрямках (вiйна як з цiвiльною адмiнiстрацiєю Гiтлера, так i военнi дiї на захiдному фронтi).

Дуже цiкавi, по моєму, «законi українського партiзана» :

• *е не бандит, а чесний i мужний воїн;

• *оюй лише за нацiональну iдею i для високих полiтичних цiлiй;

• *уде боротися до побудування Самостiйної України;

• *ому заборонено займатись грабованням;

• *н пiдлеглий командиру, хоч i є в той же час добровiльцем i революционером;

• *оїн що добре справляється з своїми обов’язками.

З цього видно, що фiзична дисциплiна була поганою, хоч ось на морамьноiй дiсциплiнi й тримався весь порядок. Також заслуговують на увагу й говi аспектми партизанскої тактики УПА: — органiзацiя складається з невеликих партизанських груп;

— тактика «зпiд землм i пiд землю» ;

— дiяти скрiзь, та не попадатись;

— жорстока пiдлеглисть коматдирам;

— знаходитись постiйно в рухi;

— нiчнi напади, сiючi панiку;

— розвiдка й контррозвiдка.

Дiйсно, це iдеальна програма для невеликих загонiв партизан. Хочеться вiдмiтити, що ворогами УПА вважало нацистському i комунiстичну партiї (НКВС та есесовцiв), — розстрил останнiх на мисцi без суду й слiдства.

I ось вже пiд кiнець весни 42-го всi головнi задачi по реорганiзацiї армiї були виконанi.

В цей час на Українi проходить злодiйский масовий терор гестапо. Виникає голод, багато концтаборiв та iнше — жити стало неможливо тяжко. I «Лiс» стає единим притулком для людей.

5. Двi фази боротьби проти Гiтлера.

16 квiтня 1942 року — це початок «першої фази» цiєї боротьби. Пять лiтучих бригад займаються партизанською вiйною: йде поповнення в ряди борцiв з числа тих, хто втiкає вiд гiтлерiвських арештiв, була в наявностi чудова розвiдка, спiвробiтництво з українською полiцiєю — нiмцi переполошилися, вони побачили «величезну армiю», а дiверсiї українськiх партизанiв на шляхах не давали спокiйно жити всiм структурам «нової» адмiнiстрацiї. Але це була вiйна лише i лише з адмiнiстративними оорганами.

Цiкаво, що Головна Команда УПА написала лист до Коха в стилi «запорожцi пишуть до турецького султана», в якому роз’яснювала свої дiї вiдносно Германiї i Росiї. У колах українського полiтичного i воєнно-революцiйного пiдпiлля лiтом 42-го не було згоди та єдности щодо поглядiв на методи боротьби. Група С. Бендери (М.Лебiдь) стояла на пасивному шляху без партизаських диверсiй: «партiзани — це агенти … з ними нам не по дорозi» тим самим зупиняючи зусиля УПА.

Друга фаза партизанської боротьби заключалась в тому, що зважаючи на особливо тяжкий стан лiтом 1942 року видається указ всiм «лiтучим бригадам» бити ворога на всiх пунктах воєнно-стратегiчного значення, а особливу увагу звернути на системi транспорту та тилового забезпечення — вiд Чорного моря й до Бiлорусiї i Балтики. Можна видiлити таку операцiю як Шепетiвська, що мала бiльш демонстрацiйний нiж диверiйний характер. Проведено її було блискуче. Крiм того, були випадки визволення вiйсковополоненних шляхом нападiв на ешелони. Такимчином, партизанскi загони показали свою силу, з ними стали рахуватись. Настав новий рубiж, рубiж переговорiв.

6. Переговори: «УПА — радянські партизани» ,.

" УПА — нiмецька влада" .

Як повiдомляє Бульба-Боровець та iншi, фактично в 41−42 роках на територiї України радянські партизани не iснували як ральна сила: загони пiд командуванням генерала Бiлова, Ковпака було розбито. Але з радянської сторони була добре органiзована розвiдка, дотого ж потрiбно зважити й на все зростаючу недовiру простого народу до окупантiв. Єдиною силою, котра могла вести вiйну проти нiмцiв була УПА. Москва вирiшила (в зв’язку з вдвлими операцiями УПА) змiнити вiдношення й курс своєi полiтики у вiдносинах з українською армiєю: з радянськой сторони з’являються пропозицiї розпочати переговори «не дивлячись на минулу антiбiлбшовицьку компанiю i помiлки з обох сторiн». В червнi 42-го в трикутнику Олевсько-Рокитно-Городище було закинуто радяннський партизанський загiн пiд командуванням Медведєва для охорони радянської делегацiї i, як виявилось згодом не лише для цього.

Пропозицiя Генштабу СРСР були такі:

— припинити ворожнечу (УПА i радянські партiзанскі загони);

— злиття УПА з Червоною Армiєю i на основi цього отримати допомогу;

— припинити антирадянську пропаганду в УПА ;

— пiдняти загальне повстання на Українi;

— всiм членам УПА гарантувалась амнiстия за мiнучi грiхи.

Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА — суверенна вiйськова одиниця УНР, з чужою армiєю не з'єднаєця, може бути лиш спілкаукраїнськи вiйсковi сили, що перебувають у станi вiйни з СРСР з 1917 року, готовi згодитись на мир i на вiйськовий союз проти Германiї, якщо СРСР признає суверенiтетзагальне повстання на Українi буде пiдняте лише в тому випадку, коли вiдкриєтся захiдний фронт ї у всiй Європi з’являться такiж умови для повстання, iнакше заколот приречений на невдачу i загрожує винишенням всiєї української нацiї.

Вiдповiдь Генштабу була така, що в якости суверенної держави признавалась лише УРСР, процес дружнiх переговорiв всiяко пiдтримувався і було дано згоду на перемирря й нейтралiтет.

Та переговори явно затягувались зi сторони УПА (на мiй погляд потрiбно було б таки якось знайти компромiс i з'єднати зусілля) — керiвництво ж УПА боялось, що якщо вiдбудеться їх злиття — то це дасть привiд Радянському Союзi «в'їхати» на Україну в якостi визволителя та iнше.

Так чi інакше до грудня 42-го переговори нi до чого не привели. Загiн Медведєва почав набирати силу, а Москва зимою 42−43-го проголосила українських нацiональних партизанiв «бандитами» .

Першi переговори з нiмцями вiдбулися 23 листопада 42-го року з шефом СД Волинi i Подiлля Пiцом. Цi й подiльшi переговори також нiчого конкретного не принесли. Приведу, для прикладу, деяки пункти, що ставилися на них :

Нiмцi вимагали зупинити нiмецько-українську ворожу, перетворити УПА в легальну напiв-війскову полiцейську силу в системi нiмекцькiх вiйск, допомогти нiмцям знищити всякi антинiмецьки групування, за що нiмцi будудь зобов’язанi припинити всi репресивнi заходи проти населення України, а про органiзацiю Української держави згоджуються говорити, лише пiсля вiйни.

Контрпозiцiя українцiв: припинити всi репресiї, визнати суверенну українську республiку негайно з усiма випливаючими з цього наслiдками, розпустити всю цiвiльну нiмецьку адмiнiстрацiю, зупинити грабунок економiки та iнших надбань УкраїниУПА — це пiдпiльна суверенна армiя України i влитися може лиш в регулярну Українську нацiональну армiю.

На мiй погляд, не погоджуватись з нiмцями було правильнiше, це давало свободу й вiру в становлення самостiйної України.

7. Корiнний перелом — 1943.

Переговори з польским пiдпiллям.

Розпочався Сталінградський наступ. Нейтралітет з радянськми партизанскими загонами було розiрвано — Москва вимагала рiшучих дiй проти нацiонально-визвольних органiзацiй. Почлись частi бої з партизанскими загонами бiльшовикiв. Зимою 1943 УПА робить спробу зв’язатись з польским пiдпiлям з метою припинити українсько-польську ворожу, нормалiзувати вiдносини й налагодити контакт мiж УПА й Армiєю Крайовою. Але (недальновидна) полiтика польського народу, а вiрнiше кажучи екзильного уряду в Лондоні - руками СРСР та схiдних союзникiв знищити Германiю, а руками росiян i нiмцiв задушити нацiональновивозльний рух на Україні, щоб знову окупувати Захiдну Україну — пiдвела УПА до факту про: 3 -й вiдкритий фронт — польский.

8. Розкiл УПА на двi групи.

Iдеалогiчно-програмнi розбiжностi й партiйна нетерпiмiсть окремой групи С. Бендери (очолював Микола Лебедь (Максим Рубан) як плiдник ОУНС. Бендерi) привела до того, що ця органiзацiя вiдважилась на такий крок: вона признала форму боротьби УПА проти нвiмцiв та бiльшовикiв i запропонувала розпочати переговори про спiльнi акцiї всiх революцiйних сил на Україні в лавах УПА!

9 квiтня 1943 року такi переговори почалися. Пропозицiї вiд ОУН — С. Бендери були такi:

1. Не вiзнавати полiтичної залежностi вiд УНР, а пiдкоритись УПА, полiтичної лінiї ОУН — С.Бендери.

2. Признати акт державностi вiд 30.6.41 як єдину конституцiю України.

3. Вiйсковиi вiддiл ОУН — С. Бендери включити до складу УПА, зробити спiльний штаб пiд тiєю ж вивiскою — УПА.

4. Вiдкрити в УПА iнститут партийних комiсарiв i службу безпеки.

5. Проголосити загальне революцiйне повстання на Українi.

6. Очистити територiю майбутнего повстання вiд польского населення.

I так далi. Можемо собi уявити вiдповiдь УПА на цi монопартiйнi, диктаторськi пропозицiї ОУН — С.Бендери. Тим самим 22 травня 43-го року переговори без успiху було припинено. А сам М. Либiдь зробив досить такі цiкавий крок — перемейнував ОУН — Бендери в УПА i очолiв штаб. З’явилося двi УПА, як ранiш було з двома ОУН.

Нове керiвництво УПА зробило такi наступнi кроки, якi привели до кривавих рiк весною-лiтом 43-го — палило польськi села, проголосило мобiлiзацiю i 3-й крок нацiональної револююцiї i загальне повстання українцiв проти нiмцив, спровакувала всю українську полiцiю, давши нiмцям богату поживу до тюрем, повнiстью дезорвентувало їх. В зв’язку з цiм в липнi цього ж року отаман Тарас Бульба-Боровець перейменував свою частину УПА в «Українську Народну Революцiйну Армiю» (УНРА).

9. Масовi жертви Ленбедiвської диктатури.

Тепер треба роздивитись шляхи 2-ох армiй — УПА та УНРА.

УНРА стала розвиватись, вiдровiдно обставинам, по лiнiї зменшення свого складу i переходу в глибоке пiдпiлля при нарастаючiй загрозi радянсько — комунiстичноi диктатури, УПА ж навпоки, збильшувало свої лави, впритул до виникнення на Полiссi та і Волинi цiлих партизанских республик, в яких дiяли свої економiчнi реформи, i були втiленi закони, якi заставляли жителiв забезпечувати всiм необхiдним членiв УПА. Ведеться також, «внутрiшня» вiйна проти бувшого УПА-УНРА. Їх розцiнюют як ворожих агентiв, i якщо вони не перезодять на сторону УПА — на мiсцi розстрiлюють. УНРА досить тактично реагує на це — вони починають маневрувати, щоб не допустити братовбиства. Це мотивувалось А. Левицкiм як :

1. не потрiбно збiлбшувати армiю перед новою окупацiєю України Червоною Москвою;

2. не є полiтично доцiльною боротьба армiї без держави в пiдпiллi за панiвне положення серед свого народу. Це буде лише тодi, коли з’явиться державна влада).

По-моєму, це важливi причини (i головне — чесно сказане!). В жовтнi 43-го штаб УНРА винiс на загальний огляд свiй документреакцiю на проведення М. Лебедем-Рубановим «екзекуцiї», українського народу — «Вiдкритий Лист» до членiв органiзаторiв ОУН С.Бендери.

В ньому вiдверто показанi всi негатiвнi моменти органiзацiї i iснування УПА (Бендеровського), iх антiукраїнську полiтику, жорстокiсть i варварство, небажання i нерозумiння iснуючей ситуації та iнших полiтично-революцiйних формувань як спивпрацючiх. У вiдповiдь на це УПА робить спробу нападу на штаб УНРА. Богато членiв УНРА попало в полон .УНРА не проводить вiдповiдних воєнних закладiв, i «армiя» — дуже зменшенна, вiдступає у бiк рiчцi Случ. Має там Вiлянську битву з росiйско-польськими партизанами, потiм переслідується бендерiвцями, оголосившими УНРА справжню вiйну. Так чи iнакше, дiйсно можна звинуватити органiзацiю Бендери — Лебедя в розколi й деорганiзацiї українського нацiонального, державано-творчого та соцiального ходу життя — в явнiй чи неявнiй допомозi Радянським вiйскамв актах послiдовних, систематичних`диверсiй, посягаючих на норми людяностi i загальнi етичноморальнi устої, що можна прирiвняти до вiдкритого бандитизму.

10. Котловина смертi.

Пiд осiнь 1943 року Полiсько-Воинська котловина стала ареною масової смертi. Сюди стiкались, перед загрозою швидконасупаючого фронту, люди з усiєї України. Перед УПА, сконцентрованою саме в цьому районi (бiля 100 000 чоловiк, але погано органiзованих i озброєних) знову партия Лебедева ставить задачi, якi не виконуються: очищати українськи землi вiд полякiв, нищити внутрiшнiх ворогiв, вести вiйскову боротьбу проти нiмцiв та iнше.

Всi республики Лебедева були знищенi авiацiєю нiмцiв, радянськi партiзани ходили впродовж i впоперек цiєй «держави», Медведєв дiяв в маленькому Чуманському лiсi пiд Луцьком, стрiляв i викрадав нiмецькiх генералiв, а Ковпак зробив свiй рейд вiд Брянську до Карпат, де був розбитий нiмцямi. Бiйцi УПА втратили ту гнучнiсть i блискавичнiсть дiй в нападi, вели героiчнi боi з вiдступачими нiмцями й частинами радянських вiйск. Але скрiзь потiрпiла поразки. Почалася панiка в рядах армiї, люди тiкали в лiс, служба безпеки у вiдповiдь проводила репресивнi заходи проти залишившихся. Ось така картина «вiйни УПА проти нiмцiв та радянських вiйск у 1943;44 роках.

У самiй Полiської котловинi збиралось все бiльше людей. I це ставало небезпечним — клiцi радянсько-нiмецького фронту сходились саме в цьому мiсцi, до тогож там дiяли не лише богаточисленнi радянськi партизанськi загони, але i «внутрiйшнiй» ворог — вiдділ СБ (служба безпеки) Лебедева. Це все вело до катастрофи i так воно й сталося.

18 листопада 43 року Рада Головного Комiтету УНРА винесла наступний план:

• *аємно спробувати пiдписати мiр з нiмцями i добитися евакуацiї цивiльного населення на терирорiю Польшi або Австрії;

• *вiльнити С. Бендеру з цiлью задоволнити Лебедева i створити єдину пiдпiльну армiю УПА;

• *НРА перевести в глибоке радянське пiдпiлья, як зброю партизанських акцiй;

• *чолити делегацiю доручити Т. Бульби-Боровцю.

З 15 на 16 листопада було пiдготовано меморандум до нiмецького командовання, що складався з семи пунктiв (аналогiчно) плану УНРА.

17 листопада делегацiя виїхала в Рiвно, 30-го була в Берлинi, а 1-го грудня її членiв було заарештовано й кинуто до Саксегазеньского замку.

Поведiнку нiмцiв можна зрозумiти: вони мали ще надiю вiдсунути схiдний фронт і сам Гiтлер був проти любих нацiональних армiй при нiмецькiй. Але 44-й принiс корiннi переломи в поглядах на цю проблему.

Весною 44-го верховне командовання УПА перенесло свiй штаб з Волинi в Карпати. Всі вiйсковi частини отримали наказ залишитись на мисьцях, переходити пiд радянську окупацiю i продовжувати боротьбу в пiдпiллi. Крим того нехтуючи своїми ж принципами, монопартия Лебедева проголосила народження Української Головної Визвольної ради при УПА як її головного полiтичного фронта. На мiй погляд, цiкавиш є той факт, що не була опублiкована навiть платформа УГВР, членами котроiй, по сутi, були тiж представники ОУН (С.Бендери). Цiкаво й те, що в жовтнi 44-го вся група УГВР, ОУН, УПА i СБ — Лебедем виiхала в Германiю i стала називати себе не iнакше як «Закордоннi частини ОУН», «Закордонне представництво УГВР». Утворився iсторичний парадокс «Закордоннi частини ОУН», «Закордонне представництво УГВР» являлися на дiйсностi представниками самих себе. Маємо сказати що спiльне з УПА i УНРА в рiзних частинах України дiяли i iншi партизанськи формацiї. Прикладом може служити Легіон національної самооборони під командуванням полковника армії УНР Войноровського-Гальчевського.

11. Новi українсько-нiмецькi переговори.

Українська армiя в Германiї.

В цей час нiмцi бажали лише одного створити спiльний блок всiх народiв, прiгнiченних комунiзмом, i на чолi цього блоку був вже поставленний генерал Андрiй Власов, як головнокомандующiй Росiйською Визвольною Армiєю (РВА). В останнiх числах жовтня 44-го звiльнив бiльшу частину українських полонених — С. Бендеру, Мельника, Бульбу-Боровця та инших. Нiмцi хотiли вести переговори, якi розпочались в листопадi 44-го й тягнулись до кiнця грудня 44-го. Швидкому просуванню заважала концепцiя Власова, «о єдиной i неделимой Росiйской імперії», тим самими ставивша пiд сумнiв суверiнiтет України. Але не маючи виходу німцi були змушени признати Український Нацiональний Комiтет в Германiї як репрезентацiю українського народу перед нiмецькою владою. Отже, переговори закiнчились в кiнцi 44-го, а в першi днi березня нiмецька влада затвердила комитет i дала дозвiл на органвзацiю новоi української армії пiд командованням генерала Шандрука.

Нова армiя мала складатись з двох частин:

• *егулярна пiхотна армiя, яка б мала завдання боротися проти СРСР на схiдному фронтi;

• *ерегулярна частина — «група Б» Української нацiональной армiї.

Група «Б» мала диверсiйно-партизанське завдання на схiдному фронтi (командиром був Т.Б.Б.).

В склад регулярної УНА входiли:

1. Дивiзiя «Галичина» — перша дивизiя УНА;

2. Українське Визвольне вiйско;

3. Всi українцi, полоненi, з армiєю Власова, полiцейськi.

Теоретично штаб УНА мiг набрати 250 000 кадрiв. Але цим планам не дано було втiмитися у життя внаслiдок закiнчення вiйни. Найбiльш боєздатні частини армiї було розбiто на невеликi групи i планомiрно здавались у полон американцям. Одна з дивiзiй генерала Власова повернула зброю проти нiмцёв i допомогла чехам звiльнити Прагу, але через декiлька днiв її заново «звiльнили» радянськi війска.

Отжеж, в цьому невеликому обсягом рефератi, на мiй погляд, менi вдалось висвiтити деякi iсторичнi факти про воєннi дiї УПАП в роки ВВВ.

Обсяг лiтератури.

1. Микола Либiдь — «УПА» .

2. Тарас Бульба-Боровець — «Армiя без держави» .

3. Петер Миенчук — «УПА 1942;1952 роки» .

4. О. Субтельний — «Україна. Історія» .