Євгеній Онєгін

Євген Онегин Онегин — головним героєм роману, молодий франт з багатою спадщиною, «Спадкоємець всіх свою родину», як стверджує про нього сам Пушкін. Онєгін показаний самим Пушкіним, як людина з дуже складним; і суперечливим характером. Сам Пушкін говорить про ньому дуже суперечливо: весь роман, сповнений легкої іронією. Пушкін іронічно смакує вченість Онєгіна, його «„хорошість“», якось: манери, здібності говорити, всі ці позитивні властивості даються якось іронічно. Автор, із якоюсь неповторно коректним смакуванням, хвалить Онєгіна, але водночас завжди залишається крапля тонкої іронії, яка зникає майже кінця. Але до того ж час сам Пушкін, як він говорить першому розділі, завів дружбу з Онєгіним, що поетові подобаються її особливості, що він проводив з Онєгіним ночі на набережній Неви, свідчить, як вони ділилися друг з одним спогадами минулих дней…

Мне самому, Онєгін видався закінченим егоїстом, що у принципі не дивно: батько майже привертав до нього увагу, цілком і повністю віддаючись своїм справам, доручивши його убогим гувернёрам — «месьє і мадам», а ті, у своє чергу леліяли хлопця, лише («злегка за пустощі ганили», «не докучали мораллю суворої»), що цілком природно, хлопчик виріс у людини, думаючого лише себе, про своє бажаннях і задоволеннях, який вміє, та й не хотящий вміти зважати на почуття, інтереси, страждання інших, здатний конкурувати з легкістю скривдити людини, образити, принизити — завдати болю людині, навіть замислюючись з цього. Його гострий язик, і підлість характеру почали вносити загибелі Ленського. Пушкін добре сформулював його злом і гострому мові: «Спочатку Онєгіна мову мене бентежив; але звик для її уїдливому спору, і до жарту з жовчю навпіл, і злості похмурих эпиграмм».

Противоречия у характері Онєгіна, поєднання у ньому безумовно позитивних чорт із різко негативними, виявляються протягом усього роману; чітко видно зміни Онєгіна: йому набридає життя міського франта, йому наскучивает ця роль і він переселяється на фільварку (що залишив то спадщину від дядька. Там він у певний проміжок часу знаходить цікаві заняття, але вони йому наскучивают за кілька днів. Події, які у останніх розділах, найсильніше діють нею: перше його зміна — зміна звичного егоїзму і пасивного неуваги до оточуючим приходить разом із смертю його друга, Ленського, яка відбувається з вини Онєгіна. Саме тоді, вона вже інший зарозумілий, стоїть найвище життєвих вражень, іноді лише незадоволений сам собою, холодний егоїст. Він буквально входить у жах від своєї жахливого й безглуздого злочину. Убивство Ленського те й перевертає його життя. Він переносить спогадів звідси лиховісному злочині, які приносять знайомі місця, він метається світом у пошуках забуття, але це пошуки не увінчуються успіхом. Він повертається після довгого подорожі Росією. Він пізнає все борошна любові, сидячи замкнувши в себе у кабінеті. Онєгін вже тепер може, як раніше, у життя, зовсім ігноруючи відчуття провини та переживання людей яким він, зіштовхуючись у минулому, думав лише про себе…

Мы бачимо, що Онєгін, після повернення з подорожі, скидається колишнього Онєгіна. Він був набагато серйозніші, уважніше оточуючим. Тепер він здатний переживати найсильніші почуття, які зачіпають його глибини душі. Повернувшись, Онєгін знову зустрічає Тетяну. І тепер нарешті він, вражений її розумом, шляхетністю, сильними душевними якостями, стриманістю у натуральному вираженні почуттів, закохується в Тетяну, як хворий, заболевающий хворобою. Які ж далекий цей, переживає своє кохання людина від Онєгіна, із перших глав романа!