Клод Бернар

Клод Бернар.

Клод (Bernard, Claude) (1813−1878), французький фізіолог, одного з засновників сучасної експериментальної медицини і ендокринології. Народився 12 липня 1813 в Сен-Жюльене. У 1834 вступив у Паризьку медичну школу, яку закінчив екстерном в 1836. У 1839 закінчив медичний факультет Колеж де Франс і з 1841 почав працювати асистентом до лабораторій Ф.Мажанди. У 1843 отримав звання доктора медицини до праці про роль шлункового соку в травленні. З 1847 став першим заступником Мажанди, а 1855, після смерті Леніна, став завідувати кафедрою експериментальної медицини. У 1854 отримав створену йому кафедру загальної фізіології в Паризькому університеті. У 1868 для Бернара створено кафедру порівняльної фізіології у музеї природною історії.

Первая робота Бернара, присвячена вивченню анатомії та фізіології слинній залози (1843), започаткувала його дослідженням з клінічної фізіології травлення. У 1849 він зробив свою перше велике відкриття — з’ясував, що підшлункова заліза виділяє як речовини, які б перетравлювання білків і вуглеводів, а й фермент, який розщеплює жири. Деякі з його спостережень над собаками з віддаленій підшлункової залозою привели через 72 року на відкриття інсуліну. До 1848 Бернар відкрив глікоген і з’ясував роль печінки в вуглеводневій обміні. У статті Про нової функції печінки (1850) повідомлялося про гликогенобразующей функції печінці та роллю у підтримці необхідного рівня цукру на крові. Бернар впровадив поняття «внутрішня секреція», вивчення якої стало предметом окремої науки — ендокринології. Їм створено теорія, пояснює природу діабету.

В 1852 Бернар вперше згадав, а 1858 в деталях описав своє таке відкриття: йому належить, що просвіток кровоносних судин регулюється симпатичної нервової системою. Це означало, що потік крові через одну частина тіла може управлятися процесами, що перебігають або зовсім інших частинах. Виявлення механізмів регуляції струму крові й збереження рівня цукру на крові привело Бернара до уявленню про гомеостазі - підтримці внутрішнього середовища організму може динамічного рівноваги, що слід для нормальної життєдіяльності клітин.

Кроме робіт з фізіології травлення, обміну речовин і нервової регуляції кровообігу, відомі праці Бернара з вивчення функцій крові, проблемам внутрішньої секреції, механізмам теплотворення, по електричним явищам в тканинах тварин, виконуваних функцій різних нервів, дії анестезуючих і наркотичних речовин.

Учениками Бернара були працівники Англії (Ф.Певи), Німеччини (В.Кюне), Америки (С.Митчелл); у його лабораторії працював И. М. Сеченов. Бернар був обраний членом багатьох європейських наукових товариств. У 1849 він заснував Біологічна суспільство, в 1867 почав її президентом. У 1868 нагородили орденом Почесного легіону.

Бернар — автор багатьох ґрунтовних праць у сфері фізіології. Його книга Введення у вивчення експериментальної медицини (Introduction l «tude de la mdecine exprimentale, 1865; русич. переклад 1866), де він виклав своє уявлення про роль методів і гіпотез у науці, за своїм впливом на уми сучасників можна порівняти з Міркуванням про методі Декарта. Помер Бернар у Парижі 10 лютого 1878.

Бернар До. Лекції по експериментальної патології. М. — Л., 1937.

Карлик Л. Н. Клод Бернар. М., 1964.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.