Реформа Сервія Тулія

Тема даної роботи обрано мною не случайно. Эта тема предс-тавляет досліднику велике і дуже цікаве поледея-тельности.Она насичене «білими плямами », відкритими питаннями та сміливими гипотезами. Однако як захопливість і проблема-тичность теми є причиною написання даної роботи, хоча вплив цих факторів не було сумнівів велике. Найважливішим, вирішальний необхідність відшукати у темряві століть витоки, глибинні теорії походження, становлення та розвитку госу-дарственности разом із ній армиии, як невід «емленной частини будь-якого государства. В своє чергу усе це стало основопологающей платформою подальшого розвитку форм державності, соціальних структур нашого суспільства та права. З іншого боку дана робота дозволяє визначити місце Стародавнього Риму в общеисторическом процессе.

Ця робота знайомить дослідника лише з самої рефор-мой Сервия Туллия, але й передумовами що передували реформі. Робота знайомить із суспільним ладом Стародавнього Риму до реформи Сервия Туллия і його у процесі рефор-мы, цим розкриваючи сам механізм реформы.

Реформа Сервия Туллия проводилася як військова реформа, однадо соціальних наслідків її вийшли далеко межі лише воен-ного справи, надавши вирішальне значення освіти давньоримському государственности.

1.Возникновение римської государственности.

Древній Рим первоночально бувши родову громаду, превратившуюся потім у рабовласницький місто-держава (поліс) подчинивший весь Аппенінський півострів. Згодом Рим став могущественноф державою, котороя включала у собі значну частину Європи, узбережжі Північної Африки, Єгипет, Малу Азію й Сирію. Римське державаце останній зразок держави рабо-владельческого типу. У римському рабовласницькому суспільстві від осбой силою проявилися протиріччя рабовласницького способу производства, що призвели до зародженню феодальних відносин також загибель колись непобидимой Римська імперія .

Государствено-правовая надбудова, відбиваючи і закрепяя в ин-тересах економічно панівного класу основні процессы, происходившие в римському рабовласницькому суспільстві, зазнала свого розвитку істотні зміни. Тому, за вивченні римс-кого держави й права необхідно виділяти такі периоды:

1.Разложение родового ладу — військова демократія — від легендарної дати підстави Риму (753 р. е.) — до вигнання останнього ватажка — рекса — Тарквиния-Гордого (509 р. е.). І тому періоду характерна жорстка станову боротьба між пат-рициями і плебеями, появи класів, виникнення органів структурі державної влади, що час співіснували з колишніми влади родової організації патриціїв. Саме цього періоду отно-сится виникнення права, основним источникм якого були «Закони XII таблиць » .

2.Римская республіка (III — I століття е.).

У цей час ранньої Республіки йшов процес зміцнення римського рабовласницького держави й распростронения нею панування спочатку все Аппенінський півострів, та був і багато території Средеземноморья. У результаті під час пізньої Республіки старі органи структурі державної влади виявилися нездатними утримувати покорі експлуатовані маси вільних громадян, і рабів, і навіть здійснювати управління захопленими террито-риями. Період від землеробській громади з натуральним господарством до життя морської торгової держави зі складними економічними отношениями і різкими противопоставлениями багатства і принизливих злиднів соправож-дался небувалими обстрением соціальних протиріч та посиленням класової боротьби. Це спричинило кризи і крахові Римської империи.

Спочатку римське право поширювалося лише з римс-ких громадян. У нього було сильні пережитки первіснообщинного ладу, воно відрізнялося крайнім формалізмом приминительностью своїх інститутів. Чужоземці обділені правової защитой.

З розвитком торгівлі, і товарно-грошових відносин стали приз-наваться основні майнових прав вільних чужинців (перегринов), що мешкали на римської території. У той час як уже почалися всебічного юридичного обгрунтування права приватної власності і детальної розробки основних взаимо-отношений простих товаровладельцев.

3.Римская імперія (I століття е. — V століття н.е.) -це глибоких соціальних потрясінь та розкладання римського суспільства. У першому етапі, після громадянські війни, державний лад набув форми принципату (27 р. е. — 284 р.). Відбувається некотороя стабілізація рабовласницького господарства. Війни ведутся.

тільки околицях Імперії. Бурхливо розвивається торгова і экономи-ческая життя провінцій. Найвищої розквіту сягає римське приватне право.

Загострення класової боротьби, подальше поглиблення кризи рабовласницької системи призвело до встановленню військової диктату-ры, і другому етапі розвитку Римської Імперії державний лад форму домінанта (284 — 476 роки).

Розвиток торгівлі, нові явища в економічні відносини.

належним чином позначилися в римському приватному праві. Натомість повстання рабів і гражданскиевойны зажадали встановлення жорстких репресивних заходів охорони класового панування рабовласників. Рабовласницьке держава бере до рук переслідування за будь-які зазіхання на основи экономи-ческого і політичного устрою, на правопорядок, встановлений інтересах панівного класса.

У період Імперії приймаються перші кроки, спроби системати-зации правових норм .

Вивчення римського права можливо щодо окремих інститутам або ж хронологічному порядку, у зв’язку з історією суспільства. У цьому роботі, на відміну підручника, виклад римського права дається в нерозривній установленому порядку з військовими реформами Сервия Туллия.

Процес виникнення давньоримського держави був дуже тривалим і вирізняється великий сложностью.

Впериод виникнення Древній Рим був родової громадою, яка обословилась березі Тибра біля близько 3 кв.км.

Родова громада являла собою споріднену, господарчу та духовну спільність людей. У перебігу багато часу така громада було також і осередком громадського самоврядування рамках первіснообщинного строя.

У родової громаді був влади, відособленим самого рода.

На зборах всіх членів роду розглядалися і дозволялися справи, які мають загальний інтерес обирався ватажок роду. Його влада виходила з особистому авторитеті і повазі всіх сороди-чей.

Розвиток продуктивних сил призвело до індивідуалізації про-изводства й виникнення приватної власності окремих сімей. Зростання товарного виробництва та обміну посилював їх майнове не-равенство. Громадська власність інтенсивно поступалася неук-лонно що розвивається приватної власності. Богатеющие родини одержали можливість експлуатувати своїх родичів і соплеменни-ков.

На зміну родової громаді приходить сільська, сусідська громада, яка про «еденяла людей за родинному, а, по территориально-му ознакою. Кілька родів становила плем’я. Воно мало загальної територією, мало свою мову, свої релігійних обрядів. Органи родового ладу поступово почали відриватися від свого коріння в при-роде народу. Це було тому, що майнові відмінності всередині один і тогоже роду перетворили колишню спільність інтересів, у непримиренні протистояння між членами роду .

Як зазначив Ф. Энгильс, родової лад перетворився на свою про-тивоположность: з організації для вільного регулювання власних справ він став організацією для грабежу й пригнічення сосе-дей, відповідно цього органи зі знарядь народної волі перетворюються на самостійні органи панування й пригнічення, спрямовані проти власного народа.

Організація влади у рамках первісне оьщинного ладу епохи нею розкладання виступає як військової демократії, т.к. війна і організація для війни стають регулярними функціями життя. Военно начальник є необхідною, посто-янным посадовою особою. Що Обрала нею родова знати і утворить рада при военноначальнике. Народні збори цього періоду не може забезпечити рівноправність всіх члена роду, воно становит-ся зборами воїнів. Жінки відстороняються участі у обговоренні й розв’язанні громадських питань. Ось такими були органи виконавчої влади развив-шиеся за умов родового ладу племені латинов.

Легенда про створення Риму та перших військових предводителях (рексах) — римляни є етнологічної. Вона мала мала мета про «яснить виникнення римської громади і його учереждение, зв’язати початок Риму з Стародавньої Грецією, одним із популярних гречиских сказань про Троянської війні. За цією легендою нащадок Енея, однієї з учасників Троянської війни, Ромул запровадив у 753 року е. місто та дав їй власне имя.

Що стосується цієї легенди К. Маркс писав, що ім'ям Ромула рав-но як й імені нею наступників, позначаються у ній не певні особи, а епохи. Справді, безпосередньо з ім'ям римський рексов пов’язана певна доба життя римського суспільства, яка знаменує посте-пенное руйнація родового ладу. Ромул, наприклад, приписы-вается організація римської громади: народ був на 3 триби.

(племені). У кожну трибу входили 10 курій, кожну курію сос-тавляли 10 пологів, у кожному роді було 10 сімейств. Така струнка організація: 3 триби, 30 курій, 300 пологів, 3000 сімейств несе у собі, як зазначав Ф. Энгильс, печатку искуственного образова-ния.

Кожна курія збиралася на збори і з большенству голосів рашала такі питання, як про «явище війни, обрання рекса і облечение його вищою владою, розгляд скарг осіб, присуж-денных до страти, твердження всиновлення і заповітів. Рішенням римського народу вважалося те решіння, протягом якого выска-зывалось большинсктво курій, причому кожна курія мала один голос.

За традицією вважалося, що Ромул створив сенат у складі 100 сенаторів із представників пологів. Сенат став би стверджувати обрання рекса, попередньо обговорювали питання, що вносяться до Народні збори, так і безпосередньо здійснювати управління деламиримской общины.

Примиемнику Ромула — Нуме Помпилию, який був сабином, приписується релігійне пристрій Стародавнього Риму. Були засновані жречиские колегії понтифинов, авгурів і фециалов. Понтифины здійснювали вищий нагляд за культом, були хранителями і толко-вателими древніх звичаїв, будучи, в такий спосіб, предшествен-никами древніх юристов.

_________________________________________________________________.

К.Маркс і Ф. Энгильс Соч., т.21, стр.164−165.

К.Маркс і Ф. Энгильс Соч., т.21, стр. 108.

" Архів і Энгильса «т.9 М.1941, стр. 159.

К.Маркс і Ф. Энгильс Соч., т.21, стр.126−127.

У цей час римська громада складалася з двох основних со-циальных груп: патриціїв і плебеев.

Патриції (від лат. Pater-отец) члени римської родової громади, які становлять корінне населення Стародавнього Риму, яке власне і вважалося римським народом. Вони спільно володіли землею, для реше-ния важливих питань своєї громади збиралися по куріям. Сімейні відносини патр ициев будувалися з урахуванням батьківського права, у якому батько сімейства мав абсолютною владою над членами сім'ї: успадкування імені Ілліча та майна йшло по чоловічої лінії родинні зв’язки зізнавалися зв’язку лише з отцу.

Плебеї (від лат. Plebs-простой народ) — це населення Стародавнього Риму, що утворилися з підкорених жителів інших інших латинс-ких громад, і навіть з чужинців, добровільно пересилившихся до Рима. Тому стояли поза родової організації римської громади патриціїв і могли брати участь у куриатных зборах, небилиці представлені у Сенаті, або не мали доступу до общинної землі, володіючи, проте, невеликими ділянками на правах приватної собст-венности.

У сімейні стосунки плебеїв тривалий час зберігалися пережитки материнського права, у якому мати вважалася головою сім'ї і господарського майна. Певне, тому до 445 року по н.е. шлюби між патриціями і плебеями не зізнавалися законными.

У VII столітті е. у Римі з’явилися клієнти (від лат. Clitnis-послушный). Це соціальна прошарок утворилася, певне, з іноземців, вольноотпущенников і незаконнонароджених дітей. Клієнти перебувають у особистої залежність від патриціїв, які у цьому випадку називалися патронами. Клієнт отримував від патрона землю, худобу та входив у сім'ю патрона на правах молодшого члена, беручи участь у родовому культі й у зборах по куріям, підтримуючи свого пат-рона. Клієнт мав би слідувати за патроном війну надавати йому будь-яку матеріальну поддержку.

Рабство у період мало патріархальну форму. Вона не склалося в особливий спосіб виробництва, а було рассичано задоволення потреби патріархального сімейства. Тому раби і представляли самостійної соціальної сили, а родової лад було розгромлено в результета боротьби патриціями і плебеями.

Розглядаючи ті форми, у яких держава піднімається на руїнах родової організації, Ф. Энгильс зазначав, що у в Давньому Римі родове суспільство перетворюється на зaмкнутую патрициальную общи-ну серед численного, за її межами стоїть, безправного, але не-сущого все обов’язки плебея. Перемога плебея підірвала старий ро-довой лад і вкриваю його руїнах було воздвинуто держава, у якому цілком і чітко зникла й патриції і плебеї.

_________________________________________________________________.

С.И.Ковалев Історія Рима.Л.Изд-во ЛДУ, 1948, стор. 51−56.

К.Маркс і Ф. Энгильс Соч., т.21, стр. 169.

2. Реформи Сервия Тулия.

Потужний удар родової організації патриціїв був нанесений в сере-дине VI століття е. реформою Сервия Туллия, шостого рекса по римської історичної традиції. Вона проводилася як військова рефор-ма, проте соціальних наслідків її вийшли далеко межі до військової справи, надавши вирішальне значення освіти древне-римского государства.

Спочатку римське військо було переважно патрицианс-ким. Плебеї, які були на поза патрициальной громади, теж входили у організацію. Вследствии цього виникло різне невідповідність між пасилением Риму та кількістю виставлених їм воїнів. А захватческая політика вимагала збільшення військ та рас-ходов ведення войн.

Необхідність притягнення до військової служби плебеїв стала очи-видной. Тому всі свбодное населення Риму патриції і плебеї - була розділена по иммущественному ознакою (цензу) п’ять разря-дов, кожен із яких було зобов’язаний виставити певне количест-во військових підрозділів — центурий.

Розряди Кількість виставлених Майновий ценз.

центурій в югерах в ассах.

1 80 від 20 100.000.

2 20 20 — 15 75.000.

3 20 15 — 20 50.000.

4 20 15 — 5 25.000.

5 30 менш 5 11.000.

Так виглядала центральна організація залежно від имуществен-ного ценза.

Крім зазначених центурій, були ще 18 центурій вершників з найбагатших римлян, а цензом понад 100.000 асів (їх шість исклю-чительно патриціанських); і навіть п’ять не збройних центурій: дві - ремісників, дві - музикантів і з незаможних, яких називали пролетарями. Отже, всього було 193 центурии.

Центурії кожного з п’яти розрядів ділилися на частини: одне з них, стара, куди входили римляни від 45 до 60 років, предназнача-лась для гарнізонної служби; інша — війни від 17 до 45 років — молодша, призначалася для бойових походов.

Для оцінки имушества громадян, всю територію Риму була разде-лена на триби, які, проте, або не мали нічого спільного, крім наз-вания, зі старими трьома племінними трибами. Нових, територіальних триб спочатку було створено, певне, 21: чотири міських і семь-надцать сільських. По трибам проводився набір війська і стягувався податку військові потреби — Tributum.

Згодом що складається з центурій військо стало брати участь у розв’язанні тих завдань, пов’язаних лише з війною, і військовим справою. Поступово до центуриатным зібранням переходило рішення справ, як свого часу відали збори римських патриціїв по куріям. За традицією, центурії збиралися за межею міста, на Марсовому полі, а куриатные зборів проводились городе.

Там виник нового вигляду народних зборів, у якому предс-тавлены і патриції, і плебеї - центуриатные собрания.

Кожна з 193 центурій мала під час голосування одним голо-сом. Найбагатші римляни, переважно патриції, — вершники і центуриаты 1 розряду, мали 98 голосами, що забезпечувало їм перевагу у рішенні будь-яких питань. Проте патриції переважали в центуриатных зборах не як такі, з своїх пологових приве-легий, бо як найбільш заможні землевласники. Тож і ми плебеї могли потрапити вже потрапляли у ці центурії. Отже, плебеї вийшли зі свого ізольованого положення з відношення до римської общине.

Отже, важливе соціальні значення реформи Сервия Туллия полягала у цьому, що вона заклала основи нової організації римського суспільства як по пологовому, а, по майновому і територіальному признаку.

Проте, родової лад ще було сокрушен остаточно. Організація влади, джерело якої в родовому ладі, залишалася поруч із організацією, заснованої на територіальному і майновому ознаках, причому не лише поступово, протягом 200 років вона витиснула родову організацію. Це сталося ожесто-ченой боротьбі плебеїв з патриціями, яка особливо загострювалася після падіння останнього рекса. Військова демократія ніж формою ор-ганизации влади у період розкладанні родового ладу зжила себе бесповоротно.

В усьому процесі освіти Римської держави значи-тельное останнє місце посідають війни, військова організація населення і побудову Збройні сили. У війнах народжувалося саме римське держава, весь їх складний початковий механизм.

Створенням Сервием Туллием нового ополчення, який змінив родо-вые дружини послужило руйнації древнього патріархального ладу синапси і оформленню нових порядків, які мають політичного характеру. Відсторонивши родоплеменное розподіл населення і ще розділивши усе суспільство, включаючи плебеїв, на майнові розряди, Сервий Туллій цим позбавив майже кожного значення родову знати і родинну організацію. Разом про те його реформа стала основою до створення римської армії у формі рабовласницькою міліції. Військо полягала лише тоді з імущих громадян, озброєння і характеру військової служби яких залежав від величини имущества.

Отже, армія народжуваного рабовласницького госу-дарства як орган, уособлює головну силу влади, господст-вующего класу, був плоттю від плоті цього класса.

Важливо пам’ятати, що центуриатная організація предназна-чалась й у політичних цілей, оскільки центуриатные комиции преобрели декларація про рішення найважливіших політичних питань. Собра-ния по центуріям поступово витіснили старі куриатные комиции з політичної жизни.

Центуриатные комиции виглядали зборів війська, у якому 98 центурій першого розряду вже були більшість проти 95 центурій решти розрядів разом узятих. Мета такої політичної організації цілком очевидна. Вона визначено Ціцероном: голосування у нових комициях мало перебувати при владі багатих, а чи не маси народа.

Отже, в VI-V ст. е. майнова дифференция у Римі відбито у його військової організації у системі коми-ций. Участь тієї чи іншої громадянина у позиційному захисті общинної собствен-ности й у спільному розпорядженні нею чого залежало від величини принад-лежащего йому на правах приватної власності земельних ділянок. Класово диференційовано суспільство потребує особливою публічною влади, осередком якої виступають центуриатные комиции, при-надлежащие заможним гражданам.

На цьому етапі публічна влада сосредаточилась до рук військовозобов'язаних громадян, і зливалася з військовою організацією, вона «була як проти рабів, а й проти так называе-мых пролетарів, позбавлених військової служби й позбавлення озброєння » .

Для оформлення і затвердження держави у Римі велике значення мало поділ населення реформою Сервия Туллия по територіальним округах — трибам. По територіальним трибам проводився ценз, відповідно до котому громадяни зараховувалися на той чи іншого сервианский розряд залежно від своїх майнового положе-ния. З іншого боку, по трибам проводився набір до війська і стягувався податку з громадян військові потреби. Основою і основним змістом ново-го розподілу населення перебував у задоволенні передусім військових потреб держави й організації державного єдності, тому територіальне оформлення держави й організації государствен-ного єдності сутнісно були іншими інтересами, як военно-администра-тивным розподілом, які відповідають класовим інтересам імущих граждан.

Так, на межі VI-V ст. е. створювалося рабовласницьке римське держава, якому були властиво класове і террито-риальное поділ населення, особлива публічна влада і податки, необхідних її змісту. Вона існувала формі рабовла-дельческой республіки. Ця політична форма відповідала ран-нерабовладельчиским відносинам. Рим цього періоду — город-госу-дарство, у якому вільні громадяни спільно володіли государствен-ным земельним фондом й мала приватні землі. Водночас вони були про «єднанням воїнів, охороняючим і расмиряющим землі. І ця військова організація воплащает головну силу влади господствую-щего класу тут і грає провідної ролі всередині государства.

Раннереспубликанский державний апарат перебував у цьому сенсі, сутнісно, із озброєних сил. Його елементами виступали.

__________________________________________________________________.

Маркс До., Енгельс Ф. Тв., т.21, с. 129.

центуриатные і трибутные комиции, і навіть деякі виборні магістрати, де сосредатачивается законодавча, виконавча і судова влада. Особлива публічна влада і військо під час ранньої республіки майже зливалися. Оскільки армія виступала головним, то основою тенденцією у розвитку державного аппаратаявлялась його воєнізація, усили-вающаяся принаймні подальшої соціальної диференціації. Зміст, помилентование війська, керівництво їм предмет особливої турботи гос-подствующего класу в ранне-республиканский период.

Збройні сили, в такий спосіб, як служила апаратом.

" вищого «і «внутрішнього «насильства, а й, будучи організованими в комиции, становили основний елемент ще примітивного, несовершен-ного державного механізму раннереспубликанский період. Військо тут виступає органом влади й примусу одновременно.

Верховне командування до армій здійснюючи орган патрицианс-кой знаті - сенат. Сенат грав величезну роль про «явище війни» та всіх справах, що з веденням війн, розподіляв командування між магістратами, нагороджував полководців, визначав необхідний військовий контингент, виділяло кошти ведення війни" та т.д.

Магістри отримували Верховне командування від центуриатных комиций (преторы, консули) або від сенату (диктатори). Вони воплащали інститут верховного командования.

__________________________________________________________________.

Игнатсико А.В. «Політична роль армії у Римі під час республіки ». Свердловськ 1973, с. 13.

Усі головні римські магістри, реформою Сервия Туллия, пов’язані з військовим відомством: квесторы відали військовими видатками; цензори, проводячи ценз, визначали військову і податкову повинність граждан.

Офіцери ділилися на вищих і нижчих. Нижчі офіцери були, за вказівкою Сервия Туллия, командирами центурій. Вони висувалися цю посаду з простих легіонерів і, зазвичай, не досягали вищих постів. Вище офіцерство становили військові трибуни, легати, квесторы і начальники кінноти. Військові трибуни належали до сенатському чи всадническому стану і звичайно починали цієї службою своє політичне кар'єру. У кожному легіоні було з шість трибунів. Легати, безпосередні помічники головнокомандувача, призначалися сенатом й які самі були сенаторами. Вони командували легіонами чи його сполуками.

Військовозобов'язаними вважалися громадяни дітей віком із 17 до 60 років, задовольняють вимогою майнового цензу. Звільнялися від військового обов’язку піхотинці, прослужившие щонайменше 16−20 років (учасники — 16−20 походів), і вершники, прослужившие щонайменше 10 років.

Воїни враховувалися і набиралися по територіальним трибам, складалися списків із зазначенням майнового стану вільних громадян. Особи, які володіли землею, але непридатні до військової служби, замість військового обов’язку платили утримання всаднических коней. Спеціальним едиктом консул призначав день явки які підлягають призову на Капітолій, де з кожної триби порівну набиралося потрібну кількість воиной, які розподілялися по легіонам. Набір здійснювався кожної військової кампании.

У період реформи Сервия Туллия за умов примітивного государствернного апарату армія «брала «він виконання цілого ряду найважливіших функцій, внутрішніх та зовнішніх, економічних: постачання господарства рабами і матеріальними цінностями. З іншого боку, армія активно впливала на процес оформлення республіканського апарату. Розростання магістратур відбувався за слідство розширення території держави шляхом завоювань, ускладнення соціальної структури та касової диференціації, викликаної припливом багатства до Рима як військової видобутку. Отже, ускладнення державної машини значною міри було зумовлено військовим чинником і здійснювалось у жорсткої зв’язки Польщі з розвитком військової организации.

Заключение

.

Отже, важливе соціальні значення реформи Сервия Туллия полягала у цьому, що вона заклала основи нової організації римського суспільства за пологовому, а, по майновому і террито-риальному признаку. Итогом станової боротьби плебеїв з патриціями було те, що родової лад було підірвано поділом на класи і замінений госу-дарственной організацією.

Проте, родової лад ще було сокрушен остаточно. Організація влади, джерело якої в родовому ладі, залишалася поруч із організацією, заснованої на територіальному і майновому ознаках, причому не лише поступово, протягом 200 років вона витісняла родову организацию.

Реформа Сервия Туллия дозволила створити потужну, навчену армію Стародавнього Риму, що дозволило їй вести загарбницьку политику.