Коллаборационисты: козачі частини вермахту в Україні

Коллаборационисты: козачі частини вермахту на Украине

П.Н.Крикунов В роки Другої Першої світової, як та у багатьох війнах минулих епох, можна говорити про таке явище як колабораціонізм, тобто. співробітництво з ворогом, проти якого вело війну те або нього держава. Були колабораціоністи та СРСР, коли Україна відстоювала на своїй незалежності в смертельному двобої з гітлерівської Германией.

Причины співробітництва з противником були різні: від неприйняття радянського ладу до елементарного прагнення чи хоч якось вижити за умов окупації і плена.

Наиболее активну форму колабораціонізму — що у бойові дії проти Червоної Армії і радянських партизанів. Серед антирадянських формувань, які були на боці вермахту, були й козачі части.

Что по люди служили у тих козацьких формуваннях І що змусило їх вдатися до службу до армії країни, ідеологія лідерів якої розглядало слов’ян як недолюдів? Що це були — нерішучість, ненависть до радянської влади — чи бажання врятувати собі життя? Можна можна не сумніватися, що майже половину «козаків «не належали ні з колишньому козацькому стану, ні з козачим частинам Червоній Армії та називалася козаками тільки тому, щоб як-небудь вирватися з табору військовополонених і тим самим, врятувати собі життя. Які були умови, якщо можна назвати умовами, вмісту у німецьких концтаборах, пояснювати зайве. Події навколо переконувало військовополонених, що режим харчування у полоні вміщує безумовну голодну смерть протягом п’яти — 6 місяців. Свідченням можна навести наступний факт: «У Володимирі-Волинському таборі начскладу восени 1941 налічувалося близько 8000 людина. До березня 1942 року із кількості померло 6000 тис. людина, а інші 2000 померли у квітні — травні місяцях «1. У цьому перспектива голодної смерті як не замовчувалася, а навпаки широко використовувалася вербувальниками у своїй агітації за вступ до козачі загони. Природно, що при таких важких умовах існування, було чимало мисливців стати «козаками «і «послужити «Гитлеру.

Но чи всі, погодившись цього, справді служили німцям вірою і правдою? Ось як у це запитання відповідає начштабу 10-го Донського полку Боргів, що з групою солдатів і всієї документацією перейшов набік радянських партизанів Пінської області: «Середній й молодший комсклад різко ділилися на групи. Перша й найбільша — це з твердим переконанням розкласти ці полиці та за першої можливості втекти з зброєю і з вірними патріотами в партизанські загони. Вони між собою об'єднують у групи та його намагалися спрямовувати за одну і також підрозділ. Друга ж група — це загадкові, частина їх мовчазні, важко впізнавані, другу частину часом бурхливо і відкрито виступаючі проти німців, тому їх намагалися триматися подалі, оскільки вони могли завдати шкоди. Третя частина — найбільша, найчастіше найдурніша і, на жаль, вихідці з України та інших національних республік, була зрадливо нашому народу (не зовсім зрозуміло яка ж його частина була найбільшої — П.К.). Те ж саме згадати і складі штабу формування. Важче було збагнути рядовий склад, весь вона вчинила з табору військовополонених змученим і голодним. Тут годували краще, ніж у таборах військовополонених, вони накидалися харчування і начебто цим тільки і були задіяні «2.

Показания колишнього офицера-предателя можуть викликати заперечення, мовляв, він хотів загладити провину, тому й склав цілу легенду про нібито існуючої підпільної групі. Але й інші факти, що підтверджують, що дуже багато хто йшов служити до німців з єдиною метою: зберегти своє життя для наступної боротьби під час визволення Батьківщини. Ці героїчні люди робили у своїй тимчасової службі окупантам все у тому, щоб якнайшвидше бігти до партизанам.

Для боротьби з них німцям довелося навіть виробити спеціальні заходи проти втеч: «1. Козаки розподілили дрібними групками без офіцерів по штыцпунктам (пункт харчування — П.К.) під керівництвом німецьких унтер-офіцерів. 2. Козачим офіцерам дозволялося бути лише там, де були німецькі старші офіцери. 3. Перші місяці офіцерам штабу їздити без дозволу по штыцпунктам заборонялося, а дозволу зумисне не давалися «3. Ці профілактичні заходи застосовувалися зокрема у 10-му Донському козацькому полку, щоправда, у тому випадку вони не допомогли, оскільки після переходу набік партизанів начштабу полиця з документами, його пішла більшість особового складу, решту «німці роззброїли і відправили до концтабору, а командира полки та його заступники розстріляли «4. Усіх які викликали б підозри офіцерів німці намагалися якнайшвидше замінити у своїх перевірених людей, тому не дивно, що він часто доводилося жертвувати професіоналізмом заради лояльності (часто-густо на офіцерські посади призначалися рядові, які, природно, не мали необхідними знаннями). Попри всі ці запобіжники, воспрепятствоать переходу козаків набік партизанів не вдавалося, тому німцям довелося навіть запобігання можливості влучення зброї та боєприпасів боєприпасів партизанам, видати наказ про заміну російського зброї в поліцейських і зрадницьких формуваннях на зброю іноземних систем 5.

Одним з основних центрів із формування бойових частин із козаків був створений на Україні Головний штаб Формування Козацьких Войск.

В лютому 1942 року, кілька військовополонених радянських офіцерів, утримуваних у Вінницькому таборі, виступили з ініціативою створення козацьких частин. 23 лютого них написав заяву, якою просив дозволу сформувати загони козаків (козацьку сотню). Ця заява 2 березня передали одного з представників командування і зустріло доброзичливе ставлення з боку німецької адміністрації. Слід зазначити, що зазначена ініціатива була й частиною військовополонених. Враження, яке виробляв ініціатор, розгулюючи в козацької формі, була настільки сильним, що навколо нього збиралося дедалі більше і більше мисливців служити немцам.

Уже за місяць, 25 мартаказачий загін складалася з 38 людина, причому тут було не лише пересічні, а й лейтенанти, капітани і навіть один майор, а чисельність загону швидко росла. Як свідчить нинішній стройова записка від 2 квітня, добровольців козаків цього момент налічувалося 508 людина, зокрема 17 людина начальницького складу. Наступного дня козакам був зроблений огляд, в результаті чого винесли позитивного рішення про майбутнє козацьких частин. На військовополонених цей огляд на присутніх справив величезне враження, оскільки показав серйозні наміри з відношення до них із боку німецького командування, і призначає нові добровольці, ще вчора колебавшиеся і сумнівається, безперервно з’являлися — вже безпосередньо до 17 травня 1942 року кількість їх досягло 1600 людина 6.

После огляду все козаки були переведені у окремі приміщення отже, виділено з загальної маси військовополонених. Понад те, щоб було відрізняти їх від інших, всіх ним на гимнастёрках намалювали погоны.

27 травня у табір прибув представник штабу командуючого таборами військовополонених на Україні капітан фон Брауде. Перед зібранням він сказав мова, у якій торкнувся служби козаків протягом усього історії Російської імперії, їх традицій, життя за радянської влади, тож під кінець закликав до об'єднання і до боротьбі відновлення козацької життя, козацьких прав. Ця промова вразила деморалізованих полоном козаків величезне враження, вони відчули себе справжніми солдатами, у справді потребують. Капітан фон Брауде також оголосив наказ формування трьох загонів і їх задля несення служби допоміжних військ. Вже 6 червня перші двоє загону у складі 400 і 200 чоловік були занурені в відриті вагони і відправлені за призначенням. 7 червня 1942 року відправили і 3-й загін, чисельність якого було 800 людина 7.

После відправки перших загонів з 9 по 10 червня був зроблений новий набір козаків із числа військовополонених, що у загальному таборі. У результаті було отримано поповнення з 118 офіцерів і 1320 козаків. 18 червня 1942 року було отримано наказ про їхнє відправлення м. Славуту та молодіжні організації там центру формування козацьких частин 8. Славута, відповідно до розпорядженням штабу командуючого таборами військовополонених в Україні, ставала місцем концентрації всіх узятих у полон козаків, що прямували сюди з шталагов Ковеля, Дарниці, Білій Церкві і інших мест.

Если організація козацької сотні з ініціативи кілька людей, разросшаяся до формування загону за умов Вінницької дійсності, повинна розглядатися як окреме питання створення порівняно нечисленної військовій частині, то, починаючи з наказу про переїзді козаків у Славуту, це запитання переріс рамки окремого випадку і перетворився на систематичну організовану деятельность.

Когда перший транспорт з Вінниці прибув Славуту, сюди вже були свезены козаки з інших таборів і 28 червня 1942 року загальна їх кількість досягла 5.826 людина 9. Наявність такої маси покупців, безліч очікування наступного поповнення послугувало правовою підставою ухвалення рішення про організацію козачого корпуси та штабу формування. Тоді було вирішено сформувати частини по військовому принципу, саме: Донські, Кубанські, Терські і зведені, куди ввійшли козаки невеликих і представлені у таборі у невеликому количестве.

Почти відразу після цих важливих рішень виникло дуже серйозне складне становище — нестача старшегго і навіть середнього начальницького складу. Тому було дозволено набирати зі спеціального офіцерського шталага колишніх командирів Червоною Армією, які були козаками з походження. Вже 29 червня у 24-х Славуту прибула перша група таких офицеров.

Из готівкового складу козаків спочатку сформували перший отаманський полк (командувач підполковник барон фон Вольф) і особливу козацьку півсотні, причому на комплектування останній і добір козаків у неї було особливу увагу. У цю півсотні відбиралися козаки, що раніше не, під час громадянської війни, служили в загонах Маркова, Шкуро та інших, і навіть репресовані радянської владою та отримали з вироків щонайменше 10 років. Така строгість в формуванні цієї особливої півсотні викликало те, що ця бойова одиниця призначалася до виконання особливо найважливіших завдань, переважно у тилу Червоною Армією. До 30 червня ці частини сформувалися і розпочали занять під керівництвом німецьких инструкторов.

Всем прибуваючим в Славуту козакам і офіцерам було організовано ретельна перевірка на лояльність нацистському режиму, серед них було налагоджено виховна і пропагандистська робота. Принаймні результатів перевірки розпочато формування 2-го Лейб-казачьего полки та 3-го Донського полку, а трохи згодом — 4-го і 5-го Кубанських і 6-го і 7-го сводно-казачьих полків. Наприкінці липня 1942 р. формування усіх перелічених вище підрозділів було завершено, а особлива півсотня було доукомплектовано і перетворять на «особливу козацьку сотню «10.

Особенности організованою праці та відносин із представниками німецького командування сприяли необхідності реорганізувати штаб корпусу о Головний штаб Формування Козацьких Військ в Україні. Водночас з цією реорганізацією в штабі командуючого військовополоненими організували козачий відділ з його постійним представником при козацькому штабі формування, що був його безпосередній керівник. Цим представником став оберлейтенант Вермахту Ріхтер (на інших свідченням, Рахтер), начальником штабу призначили колишній полковник Червоною Армією Саркісян (за іншими даними, Саркашьян), командувачем усіма багатьма козацькими формуваннями призначили капітан німецької армії, білий емігрант Браун 11.

6-го серпня сформовані козачі частини переводяться з Славутинского табору військовополонених м. Шепетівку, в спеціально призначені їм казарми. 9-го вересня з шталага прибула друга офіцерів, якими було доукомплектовані вільні вакансії в військових частинах й у штабі формирования.

С цього часу в Україні почалася планомірна, має певну систему роботу з формування козацьких частин. Ось її приблизна схема: козаки, які у полон (чи люди, які за козаків), концентруються щодо одного таборі (Славута), з яких, після відповідної роботи із нею, вони направляють у резервні частини, а звідти вже у формовані військові частини (орієнтовно на Шепетівку чи Ново Черкаси). Залежно від конкретних умов штабом формувалися полки, дивізіони, окремі сотні мільйонів і загони. До першої річниці (навесні 1943 року) було сформовано до 30 різних військових одиниць 12, зокрема 15 полков.

Необходимо відзначити, що під час формування значний вплив приділялося відродженню козацьких традицій (починаючи із системи військових чинів і закінчуючи розпорядком дня — тут усе було запроваджено на зразок дореволюційних козацьких полків), зміцненню дисципліни та власне військовому навчання, яке відповідала б вимогам сьогодні, і навіть було запроваджено присяга.

Текст присяги дуже цікавий. Після її прийняття козак, якщо вона була хоч крапля гідності, був приречений на служіння Гітлеру. Ось її текст:

" Обіцяюся і клянуся Всемогутнім Богом, перед Святим Евангелием у цьому, що Вождю Нової Європи — й Німецького народу Адольфу Гітлеру вірно бути й боротимуся з більшовизмом, не жаліючи свого життя до останньої краплі крові. Усі закони та наказу від поставлених Вождем Німецького народу Адольфа Гітлера начальників віддані, у всій силі, і волі виконувати буду. У центрі і фортецях, в окопах, на воді, надворі, суші, в боях, сутички, роз'їздах, польотах, облогах і штурмах буду надавати ворогу хоробре опір і робитиму, вірно служачи разом із Німецьким воїнством захисту Нової Європи — й рідного мого війська від більшовицького рабства і досягнення перемоги над більшовизмом і його союзниками. Якщо дізнаюся про чём-нибудь, вредящим спільній справі боротьби за свободу Європи і сподівалися наших рідних козацьких країв як завчасно у тому оголошу, але всіма засобами постараюся відвернути і знищити зло. Будь-яку ввірену мені таємницю міцно буду зберігати. Поставленим з мене начальникам, як німецьким, і своїм козачим в усьому буду слухняний і робитиму відверто. Від команди, і полку, якого належу, ні з полі, ні з обозі, ні з гарнізоні, яка небезпека мені загрожувала б, поки що живий відлучатися не і було і поранений слідувати його буду та скрізь і в усьому себе буду так вести і надходити, а саме чесному, вірному, слухняному, хороброму і расторопному козаку слід. У чому так допоможе мені Господь Бог Всемогутній. На закінчення цей клятви цілу Слова і Хрест Спасителя Мого. Амінь «13.

Первоначально формовані козачі частини використовувалися лише як допоміжні для охороні таборів військовополонених, чи польові роботи, і навіть могли спрямовуватися різні важкі роботи. Приміром, рядовий склад 10-го Донського козачого полку у вересні 1942 року направили німцями м. Миколаїв, до табору для військовополонених, де використовувався на навантаженнях вугілля. Умови утримання були такі поганими, що за роботи вересня по грудень понад 300 людина померло 14.

Однако тоді, як сформовані частини доводили свою здатність несення військової служби, постало питання про зміну характеру їх використання. Багато лави були знято з несення конвойної служби в концтаборах і передано на охорону різних військових об'єктів і магістралей, боротьбу з партизанами, а деякі військові підрозділу повному його складі вирушили безпосередньо на фронт. У цьому, основним завданням козацьких сполук, сформованих на Україні, була охорона залізничних і шосейних доріг, мостів і несення гарнізонної служби. Це і більшістю радянських разведдонесений від 1942 і 1943 років про козацьких частинах. Ось один із них: «Дер. Уна — козача частина до 500 людина. Озброєна гвинтівками, пулемётами, миномётами, частина охороняє шосе Вітебськ — Смоленськ і веде боротьбу з партизанами. Козача частина укомплектована військовополоненими з українців, білорусів, і інших національностей «15. Що саме стосується залізниць, можна говорити з впевненістю у тому, що став саме козачі полки охороняли такі важливі німців магістралі як Лунинец — Калинковичи, Мозир — Житомир, Житомир — Бердичів — Казятин, Миколаїв — Дніпропетровськ — Полтава 16, і навіть багато другие.

Все козачі військові підрозділи перебувають у безпосередньому підпорядкуванні у командирів німецьких чи словацьких частин, і навіть могли нести спільну службу коїться з іншими східними формуваннями. Ось одна з численних прикладів такої спільної служби: «Гарнізон Пінськ на 13.8.1943 складається з 1000 узбеків «РВА », 300 козаків і 400 німців «17.

Из 15 полків, сформованих навесні 1943 року, 1-ї Отаманський полк діяв в районі Полтави та Білій Церкві, 2-ї, 3-й, 4-й, 5-ї, 10-ї, 11-й, 12-й і 14-ї козачі полки охороняли комунікації біля Західної України та Полісся, а 6-ї, 7-й, 8-ї і 9-ї полки були направлені на райони Вязьми, Дорогобужа і Вітебська для боротьби з партизан.

Какова була і чисельність й організаційна структура полків. Про це можна з показань полонених і агентурних даних про деякі з двох частин. Наприклад, 8-ї козачий полк, під керівництвом осавула Андрєєва, колишнього капітана Радянської армії, мав у своєму складі 1100 людина, складалася з 5 рот. 1-ша і 2-га роти стрілецькі мають по 250 людина, 3-тя рота велосипедна — 170 людина, 4-та пулемётная — 200 чоловік і 5-та рота штабна — 270 людина. Остання полягала з 5 взводів: миномётного, сапёрного, хімічного, зв’язку й їздового. У інших ротах було з 3 взводу, у взводі по 4 відділення, у Московському відділенні по 16 людина. Ротами командували старші офіцери, взводами — офіцери, відділеннями — урядники, при посаді старшини — вахмистры. Начальник штабу та її помічник носили німецьку форму. Переважна більшість солдатів також носила німецьку форму і лише окремі форму, схожу на козацьку. Стрілецького зброї на руки мені не выдано.

Распорядок дні, у полку був такий: підйом в розмірі 5 годин, з п’ятьма до6 год. — зарядка, умивання і сніданок, із шостої до 12 — заняття, з 12 до 14 — обід і відпочинок, з 14-ма до 17 год. Потім, с17 до 22 год. — знову занятия,.ужин так і вільний час. У 22 год. відбій. Козаки в добу отримують 450 — 500 грн. хліба, 20 грн. олії, 50 грн. сиру чи консервів, дві восьмушки тютюну п’ять днів, уранці й увечері — кави, ополудні — суп. До міста ходити заборонено. Ніякої агітаційної роботи у полку не проводилося. Имеелся священик (піп) 18.

10-й Донськой козачий полк мав у своєму складі 800 людина, тобто. два дивізіону по 400 людина. Рядових 704 людини, подофицеров 96 чоловік і офіцерів 37 людина 19. Отже, можна припустити, що кількість кожного полку становила приблизно 700 — 1100 козаків, 80 — 100 урядників і 40 — 50 офицеров.

Нехватка офіцерського потяга була найбільшою проблемою для формування козацьких частин в Україні, її вдалося розв’язати навіть по додаткового залучень полонених радянських офіцерів ні з козаків. Тому з метою своїх власних офіцерських кадрів, всебічно відповідальних вимогам нових умов, у вересні 1942 року штабом формування було відкрито «1-е Козацьке імені отамана графа Платова юнкерське училище ». Крім нього було відкрита Подофицерская школа на підготовку молодшого начальницького складу (урядники, вахмистры) 20. У Вітебську у колишніх червоних казармах по вул. Фрунзе діяла така сама школа. Термін навчання у ній становив 20 днів. Чисельний склад слухачів — 160 людина, їх 100 людина командно-строевого складу, 30 людина санработников і 30 зброярів, кухарів і зав. складами. Начальником школи був лейтенант німецької армії 21, викладачами і командирами взводів — німецькі унтер-офицеры.

В жовтні 1942 року за штабі формування організували госпіталь на чолі з врачом-майором Кудіновим. У госпіталі було три відділення: терапевтичне, хірургічне і інфекційне — всього 170 ліжок. Також було відкриті курси санітарів і вдосконалення фельдшерів. При штабі була портняжно-сапожная майстерня і читальня-библиотека. Було відкрито збори, де щодня збиралися штабні і стройові офицеры.

Размер грошового забезпечення козаків відповідав місячної платні солдатів інших східних формувань (беручи до уваги військовослужбовців національних легіонів і прибалтійських частин, оклад яких було значно вища). Приміром, в одній з частин вільні козаки отримували по 250 рублів, а одружені по 300 рублів на місяць 22.

12 березня 1943 року відбувся знаменне для перейшли набік німців козаків подія. Після інспекційного відвідин козацьких військ в Україні представником від німецького командування прийнято рішення перехід штабу формування з відання командування таборами військовополонених (таке підпорядкування козаки вважали дуже недостойним собі) в підпорядкування командира Східними військами в Україні. 20 березня 1943 року штаб формування побував командуючий таборами військовополонених і попрощався з багатьма козацькими офіцерами, а 15 квітня відбувся остаточний перехід всієї системи формування козацьких частин 17-ї та управління ними на ведення нового командування, від якої була прислана постійний представитель.

Весть звідси осередку козачого об'єднання стала відомої далеко поза України. Саме цим можна пояснити те, що коли козаки, залишали свої станиці на Дону, Кубані і Терекові, внаслідок наступу Радянської армії, опинялись у глибокому тилу, чимало їх прагнули, передусім, виявитися у одному з районів розташування штабів формування козацьких військ, що до цьому часу виникли у багатьох містах Украины.

Вот приблизна схема дії однієї з таких штабів, Олександрівська у Мелітополі: всі молоді козаки, за вказівкою Німецького командування, направлялися в глибокий тил; старі і негідні до стройової службі скеровуються в роботи у сільські місцевості. За вказівкою штабів козаки працювали сільськими старостами, в поліції, на охороні залізничних магістралей 23.

Верная ж німцям частина козаків було представлено уродженцями найрізноманітніших але тільки козацьких областей, чимало з яких боролися ще роки громадянської війни в лавах білої армії, чи піддавалися репресіям із боку радянської влади. Саме це люди були кревно зацікавленні побороти комуністичного режиму, і вони були правдивими союзниками для вермахта.

Исходя з усього сказаного, можна дійти невтішного висновку у тому, що це званий Головний Штаб формування козацьких військ в Україні відіграв велику роль створенні та навчанні козацьких загонів, які були за гітлерівській Німеччині, але у водночас не можна переоцінювати його, оскільки сформовані на Україні полиці та загони силу їх слабкого озброєння, поганого постачання і відсутності ідейній сплочённости мали низькою боєздатністю сумнівної надёжностью.

Примечания

Российский державний архів соціально-політичної історії (РГАСПИ). Ф. 69. Раз. 1. Д. 740. Л. 9.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 862. Л. 46.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 862. Л. 48.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 711. Л. 13.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 711. Л. 29.

На козацькому посаді. 1943. № 3. З. 4.

Там ж. З. 5.

Там ж.

" Козача лава ". 1944. 15 червня.

На козацькому посаді. 1943. № 3. З. 5.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 1028. Л. 145.

На козацькому посаді. 1943. № 3. З 6-ї.

На козацькому посаді. 1943. № 12. З. 4.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 862. Л. 46.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 849. Л. 54.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 849. Л. 45.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 709. Л. 108.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 944. Л. 80.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 862. Л. 46.

На козацькому посаді. 1943. № 3. З 6-ї.

РГАСПИ. Ф. 69. Раз. 1. Д. 849. Л. 129.

Неизвестная Росія. XX століття. Кн. 4. М., 1993. З. 267.

На козацькому посаді. 1943. № 9. З. 10.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.