Наявність проблем системи загальної середньої освіти в Україні та Китаї

Наявність проблем в системі загальної середньої освіти в Україні.

В данні часи в системі освіти є багато питань, недоліків, складних моментів, вирішення яких сприятиме досягненню високого рівня освіти серед учнів, вихованців шкіл. Розглянемо основні складні моменти сучасної системи освіти України.

Після розвалу Радянського Союзу та становлення України, як незалежної держави в системі освіти відбулися великі зміни, однак не всі на краще. Став незалежною Україною, було повністю викреслено все «радянське», в ому числі і систему освіти. Зараз ми крокуємо шляхом західних тенденцій, стандартів освіти (наприклад, Болонська система). Однак, система освіти не існує ізольовано від суспільства, його національних та культурних традицій, конкретної соціально-економічної ситуації [1, 1]. Я вважаю, зараз саме час для керівництва нашої країни вирішити за яким шляхом нам треба йти протягом найближчих 25−30 років, тільки тоді можна буде визначити, які саме фахівці необхідні нашій країні, і що вони повинні вміти. Бо, на даний момент, як вже було вказано, радянська система освіти знищена, а з новою ми ще не встигли впоратися та окреслити її належним чином. За Законом України «Про загальну середню освіту» в країні впроваджено 12-річну систему освіти, але як такої її не існує. Останнім часом існує дуже багато спорів стосовно цієї системи, досі не дійшли до загального рішення.

Як в своїй статті вказує Е.К. Андрєєва, нинішня система освіти є, нажаль, дуже заполітизованою, і саме на цьому ґрунті розвивається націоналізм і ксенофобія.

Ще однією проблемою є масовий відтік зі шкіл вчителів. Основною причиною цього є те, що заробітна платня не відповідає витраченим зусиллям і праці, яку виконують педагоги. Ось, наприклад, в інтерент-виданні київської газети, вказувалося, що в 2010 році вчителям деяких київських шкіл по три місяці не сплачували заробітної платні [12, 1]. Можна сказати, фактично у всіх країнах Заходу освіта і наука розглядаються як інвестиційна сфера: в одних країнах в неї вкладають більше, в іншихменше. У сучасній Україні освіту і науку швидше можна охарактеризувати, як деінвестеційну сферу, об'єкти вилучення ресурсів всіх видів — фінансових, матеріально-технічних, кадрових.

Я вважаю, на даний момент нам треба визнати такі факти і зарадити цьому: 1. Підйом освіти, науки і культури — це шлях відродження нашої країни. 2. Реформування системи освіти не самоціль, а засіб підняти роль освіти і науки в суспільстві, відвести йому гідне і престижне місце в сфері суспільних пріоритетів. 3. Схеми перетворень повинні здійснюватися системно, з урахуванням кращих вітчизняних традицій і передового зарубіжного досвіду.

Наявність проблем в системі загальної середньої освіти в Китаї.

На даний момент питання розвитку освіти включені в систему основних пріоритетів соціальної політики китайського керівництва [20, 1]. Хоча сучасна система освіти працює злагоджено, однак існують такі явища, як бідність населення, величезна різниця в доходах, складнощі з працевлаштуванням, відставання розвитку сільських районів і дисбаланс у розвитку регіонів, обмеженість ресурсів державної підтримки та багато іншого, яки формують сучасний вигляд освітньої системи Китаю[18, 1].

Таким чином, проблеми освіти в КНР охоплюють майже всі її аспекти. Розглянемо декілька з них.

Одним із спірних питань на сьогоднішній день є існування системи обов’язкової трудової відпрацювання під назвою «робота і навчання», що проводиться Міністерством Освіти Китаю. Подібним чином школи найчастіше намагаються заповнити недолік власного бюджету. За даними Human Right’s Watch, майже всі державні середні школи першого і другого ступеня залучають дітей у віці від 12 до 16 років для участі у сільськогосподарській та виробничій діяльності, причому, за даними правозахисної організації, умови праці є досить поганими, а сам навчальний процес серйозно страждає.

Іншою важливою проблемою освітньої системи КНР на сьогоднішній день є половинчастість її фінансування. Держава, фінансуючи освітні установи, виділяє недостатньо коштів для їх нормального функціонування. Таким чином, навчальні заклади стають в певну залежність від зовнішніх джерел фінансування. Способом заробляти гроші в умовах Китаю є відкриття державними освітніми установами дочірніх філій, які функціонують повністю на «приватній» комерційній основі. Першими цим шляхом пішли початкові і середні школи.

Ще однією важливою проблемою сучасного китайського освіти є відставання її якісного рівня від сучасних світових стандартів. У першу чергу, це відноситься до середньої професійної освіти. Дана проблема безпосередньо стикається з проблемою дефіциту кваліфікованої робочої сили, необхідної для підтримки і розвитку всіх сфер життя сучасного Китаю.

Таким чином, освітня сфера, як і інші галузі соціального будівництва в Китаї, в даний час невільні від цілого комплексу кризових явищ. Втілення в життя амбіційних планів Китаю з перетворення на найпотужнішу політичну та економічну світову державу неможливо без функціонування в країні системи якісної освіти. Ця мета досяжна лише при формуванні та планомірному проведенні державної політики, що ставить розвиток освіти в розряд першочергових реформ у соціальній сфері.