По сторінкам роману М. Шолохова «Піднята цілина»

По сторінкам роману М. Шолохова «Піднята целина»

«Радоваться нічого поспішати. Важко буде», — сухо відгукнувся Кіндрат.

М. Шолохов.

Где вони, потрібне слово, коли кажемо про людському горі?

Почему завжди важко писати про це й вдвічі важче, коду горі це, страждання ці не виправдані, не осяяні прагненням до тієї мети, на яку життя й віддати годі й замислюючись? Важко писати, але неможливо й забути горі, хіба що далеко ні відсунуло час дні. Це будинок наш, хрест наш, хоч би як намагалися ми забути про неї.

Коллективизация — слово це, колишнє колись символом чогось грандіозного, радісного, символом початку нової, кращого життя, нашим сучасників звучить зловісно. Чи виправдані жертви минулих років? Чи доречно тут сухе слово «перегини»? Як це були, знають ті, кого змела чи торкнулося те нещадна хвиля, ті, хто був свідком великого і жорстокого перелому. Пізно дізнаючись правду про сталінської епосі, ми звикаємо вважати багато старі твори той період приспособленческими. Не завжди помічаємо у тому числі ті, хто був написані кличу правди. «Піднята цілина» М. А. Шолохова також уникнула переоцінки. Тільки тепер, перечитуючи її новими очима, ми раптом відкриваємо багато чого, чого не помічали або хотіли помічати раніше. І тоді водночас розуміємо, як вирізнявся нього своєї талановитістю, реалізмом від інших, йому сучасних, і який жагою правди потрібно мати, щоб опублікувати таке твір в страшні роки гонінь і обмов!

Прост і зрозуміліший мову «Піднятою цілини». Ясна її головна думка: прекрасний народ наш, комуністи, хоч би як важко було, все-таки готові були йти зі своєю мети.

Виноваты чи селяни у цьому, що важко їм відривати від те, що століттями стало звичним? Чи винні Нагульнов, Давидов та інші тому, що помилялися цьому шляху, адже вони так вірив у революцію?!

«Нечего слова на вітер кидати! Та й немає в моїй загашнику таких слів… Бачиш, як ляскають? отже, їм і так зрозуміло, без моїх слів…» Що може бути простіше й кращого «промови» Ипполита Нервових, виголошена ним ніби беручи партію. Тут усе: готовність працювати без слів, радість для підтримки товаришів і ще багато такого, чого не передаси словами. Ось такими були ці селяни, котрі повірили в революцію і готові були йти до вогню й у воду. І зовсім непотрібно думати, що з них колективізація була важкою, якщо вони сприйняли її й підтримали. Вони також, як Яків Лукич, як Банник, були раніше единоличниками. Як смішні, здавалося б, як і глибокі за своєю сутністю переживання Кіндрата Майданникова: «Ні, товариш Нагульнов, совість не дозволяє мені партію вступати тепер. А то ми не можу, що я тепер в колгоспі, йдеться про свої добра хворію…».

Какая яка підкуповує щирість! Він партія — святиня, де немає має бути недовірливих.

Порой говорять про помилках гремяченских комуністів. Помилки… Але хто з них міг стати застрахований у роки, коли невідомий був шлях, яким треба йти! Давидов погано знався на людях, але не небажання зрозуміти їх, як від невміння. І не карає він при цьому? Розплата — смерть. «Перегини» Нагульнова… Що тоді як тими страшними перегинами в масштабах всієї країни!

Рядом зі справжніми комуністами є договір кар'єристи, які поспішають виконати будь-яке веління згори, якщо буде навіть, як і сталінської статті «Запаморочення від успіхів», яка звалює відповідальність за невдача Італії й невдоволення на перегини на місцях.

Больнее всього проїхало колесо колективізації по середнякам. Скільки їх, заробили своє доб рв важкою працею, було раскулачено й залишено хто куди!

В «Піднятою цілині» не лише 2 табору. Крім ворогів: Островнова, Половцева, Тимофія Драного — і прихильників колективізації, ми й недовірливих, тих, хто не «за», але й не «проти», як Яким Бесхлебнов, в сумніві прирезавший бика, ніж здавати їх у колгосп. Не можна звинувачувати Шолохова у цьому, що не підняв проблему безневинно розкуркулених. Це просто не міг тоді й у умовах. Але нікого неспроможна залишити байдужим сцена розкуркулювання колишнього червоного партизана Тита Бородіна. Недарма ж Титок все-таки повертається тому, як несправедливо розкуркулений. Але чого повертається?

Ленин вважав, що це повинна грунтуватися на добровільності. «Декрет про землю» зробив селянина її господарем, відкрив простір вільної праці. Колективізація забрала у селянина його землю.

Публикация А. Ільїна «Колективізація: як це було» вражає страшними цифрами і фактами. Скільки працівників втратила село, скільки худоби загинуло від рук неприєднаних!

Ревизия ленінського кооперативного плану дорого обійшлася нашому народу, залишивши слід й у сучасної селі.

Уже багато написано цій епосі, але будь-коли зможуть викинути цієї теми в кишеню літератури. Це наше біль, ми маємо пам’ятати про нього і в ім'я великого перелому сьогодення.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.