Словацкий Юліуш

Словацкий Юліуш

С. Кам’янецька.

Словацкий Юліуш (Juliusz S? owacki, 1809—1849) — знаменитий польський поет. Син відомого свого часу професора літератури, З. виріс у літературному середовищі. Мати його, жінка передова і літературно освічена, з дитинства виховала сина на кращих зразках польської й світової літератури. Писати почав рано. На польську революцію 1830 відгукнувся поруч віршів. У 1831 назавжди залишив Польщу й жив у Парижі. Швейцарії, Італії. Подорожував Грецією, Єгипту, Палестині. Певний час знаходився під впливом відомого польського містика Товянского. Смерть (при туберкульозі) застала поета над роботою над поемою «Король-дух». З власного умонастрою З. значно відрізнявся від свого сучасника, Міцкевича, поета, тісно що з шляхтою. З. значно більшою мірою відбив буржуазно-демократичні ідеї. У своїй поезії він різко негативно відгукується про «шляхті», під назвою якої, щоправда, найчастіше передбачає багату земельну аристократію. Він часто в у яскравих фарбах малює самодурство вельмож, їх жорстокість, марнотратність, пияцтво, розпуста і передусім продажність і зраду батьківщині. Разом із співчуттям відгукується про селян й оголошує себе поетом «народу». Його демократизм ще більше відтінюється тим сильним впливом, що у молоді роки нею мала українська народна поезія. Елементи політичного і міністерства соціального протесту на творчості З. заглибилися внаслідок впливу поезії Байрона, якому З. підпорядковувався довше, ніж інші великі польські поети на той час.

Однако З. аж ніяк не вважається буржуазно-демократическим поетом. У Польщі того часу був сильної волі й скільки-небудь самостійної з політичної відношенні буржуазної демократії. А З. не стояв навіть у точки зору тодішніх польських демократів, хоча його твори використовувалися демократами. З. будь-коли згадує про гаслі звільнення селян, хоча у його творчості не бракує їдкі випади проти дворян-поміщиків, издевающихся над своїми підданими, проти шляхти загалом, що живе «чужим працею» (вірш. «Горе вам», 1848). Його гостра ненависть до «шляхті» пояснюється також тієї ганебної роллю, яку зіграла польська аристократія історія втрати польської незалежності й розгрому польських повстань 1794 і 1830—1831. Для дворянського письменники та гаряча релігійність З. Релігійні мотиви грають у його творчості дуже високий роль. Щоправда, він різко негативно належить до офіційної римської церкви, до тата, єзуїтам, клерикалам. Він бореться проти католицької партії серед самих польських емігрантів. Він таврує неодноразово найгострішим чином розкладання і криваві злочину папства. Але це ж таки пояснюється передусім національними мотивами: папство засудило польське повстання і підтримувало царизм як опору європейської реакції. Таким обр. радикальні ноти у творах З. результат виняткового становища шляхетської еміграції, переслідуваній з усіх сил старого феодального світу.

С. був у вищого рівня притаманний суб'єктивізм. Болючий і нервовий, переслідуваний невдачами у особистому житті, він більшість власних творів пофарбував тоном похмурого песимізму. Ідеться вже його юнацьких творів, написаних під впливом Байрона, як поеми «Mnich» (Чернець, 1830), «Arab» (Араб, 1830), «Zmija» (Змія, 1831), «Lambro» (Лямбро, 1832), але ще більшою мірою — його більш зрілого творчості.

С. багато страждав від своєї становища емігранта і неможливість дійти відносини із своїми творами до широкого загалу, тим паче, що його творчості захопив сучасників мало зрозуміло. Вона болісно відчував напр. широку популярність Міцкевича. Його виступ проти Міцкевича в поемі «Бениовский», де зараз його звинувачує свого суперника в панславизме та прихильності до до папству, пояснюється як ідеологічним, а й особистим антагонізмом з-поміж них.

Не будучи за своєю натурою революціонером, З. в моменти великого революційного підйому висловлювався за радикальних політичних дій. Так було в 1848 він навіть поїхав із Парижа до прусської Польщу, щоб брати участь у боях проти царської Росії. Проте поза цих моментів він схилявся мирної боротьби «духовними засобами». Він іноді прямо виступає проти «звірячих» «французьких методів». Постійної ідеєю його творчості є думка самопожертви особи і нації (Польща — Бинкельрид).

Любимым героєм З. є страждалець, погибающий упродовж свого ідею (найчастіше за національну) і викликає так. обр. моральне переродження своїх катів. Під упливом цього мучеництва, цього, як кажуть, пасивного героїзму мучителі починають відчувати жах перед власними злочинами — і людство робить крок уперед…

С з іншого боку, і тирани є до певної міри знаряддями вищого промислу: їх жорстокість, завданих ними муки очищують і вивищують душі їх жертв. По З., не людям дано карати за гріхи — цю відповідальну справу бога. Так було в драмі «Balladyna» (Балладина, 1834) героїня йде до королівського престолу шляхом цілої ланцюга злочинів; та її б'є лише «рука господня», вбиває в троні ударом блискавки.

Положительным героєм є в З. Кордиан. У драмі «Kordjan» (Кордиан, 1833) самі різкі тиради проти примиренців і опортуністів поєднуються з проповіддю саме пасивного героїзму. Кордиан приймає він завдання вбити Олександра у його перебування у Варшаві та громить нерішучість змовників. Але готовий віддати свою кров «за батьківщину», він зупиняється перед пролиттям крові монарха знижується непритомний в його дверей.

В 1834 З. пише драму «Mazeppa» (Мазепа), видану лише 1840, мабуть в переробленому вигляді. Тут одному тирану, Воєводу, протистоїть ціла галлерея позитивних типів, виявили справжні дива самопожертви. Тут мученики перемагають тирана не боротьбою, а самозреченням.

В 1836 З. пише любовну поему «W Szwajcarji» (У Швейцарії), вважається по справедливості найбільшим ліричним твором, яке коли-небудь створила польська поезія.

Путешествие З. сходові (1836—1837) відбито їм у ряді ліричних творів. Враженням Сходу зобов’язана ніби між іншим своєю появою знаменита поема «Ojciec zadzumionych» (Батько померлих від чуми), де улюблений мотив страждальця оброблений на кшталт мусульманського фаталізму. Араб, уся сім'я якого винищена чумою, кінчає хвалою величі Аллаха.

Все той самий ідея спокутного страждання знаходить художнє вираження у написаної прозою поемі «Anhelli» (Анхелли, 1838). Засланий поселення, Анхелли (від слова «ангел») гине в сибірських снігах. Образу Анхелли З. протиставляє інших засланців поляків, розбитих на партії, провідних безплідні суперечки та кончающих тим, що стають людоїдами і пожирають друг друга. У час смерті Анхелли з’являється конем лицар із червоним прапором, що має звістка революції" і який закликає до зброї. Але Анхелли не зводиться з мертвих, бо був приречений на «жертву серця».

В драмі «Lilla Veneda» (Лилла Венеда, 1839) з’являється вже колективний мученик. Слов’янський народ венедов гине, розбитий і винищений іншим слов’янським народом — лехитов. Переможені силою зброї венеды виявляють духовні сили, повергающие в подив переможців. Дервид, його дочку Лилла Венеда виробляють таке вразити лехитов, що король Лех зупиняє жорстокості Гвиноны і хоче пощадити залишки венедов. Верх пасивного героїзму показують брати Лиллы, Лелу і Полелум, сжигающие себе вогнищі.

Из праху венедов народжується їх месник Попель. Про його подвиги ми дізнаємося з поеми «Król Duch» (Король-дух, вид. в 1847). Попель є образ, аналогічний Балладине, — тільки з значно більше чітко висловленої місією духовно очищати і піднімати народ шляхом тиранії. Народ пасивно терпить його звірства, навіть шанує його й створює про неї легенди. Кінець його злочинів кладе лише, як і і «Балладине», бог, спалюючи його заживо.

Своеобразной проповіддю непротивлення злу насильством є і драма «Samuel Zborowski» (Самуель Зборовський, 1844—1845).

Последние два твори З. ставляться вже, разом із низкою інших «Beniowski» (Бениовский, розпочатий 1840—1841), «Ksi?dz Marek» (Ксьондз Марек, 1843), «Sen srebrny Salomei» (Срібний сон Саломеї, 1843, вид. в 1844) та інших., до того що періоду, коли З. впав у містицизм. У цих творах багато ірраціонального, зарозумілого: З. намагається у яких писати у пориві натхнення, не контрольованого свідомої думкою. Ця ірраціональність залишається у творчості, хоча у ослабленою формі, до кінця.

Во друга половина 40-х років, під впливом назрівання революційного положення у Західної Європи, у З. сильніше звучать радикальні ноти. Це виявляється у відповідь «Do autora „Trzech psalmów“» (автору «Трьох псалмів», Красинскому, кінець 1845). З. тут різко виступає проти аристократів, бояться селянства: без «народу» звільнити Польщу не можна. Це натхненне твір перейнято бойовим духом. Проте «захист народу», проведена тут З., мала обмаль спільного з дійсними інтересами селянства: З. не вимагав ніяких яких реформ, лише стверджував, що селянин краще дворянина може виборювати звільнення шляхетської Польщі. Згодом, в 1847 і 1848, З. написав ще кілька забарвлених радикалізмом віршів, направлених ним у особливості проти церкви. Проте революціонером він тоді стане і у своїх творах прославляє безкровну, духовну «революцію». Суперечності у творчості З., — непослідовність його радикалізму, релігійність, культ пасивного героїзму, що знижує значення його соціального протесту, — усе це пояснюється лише тим, що поразка національно-демократичного руху були б викликати занепадницькі настроїв, невіри їсти дорогою політичних змагань серед нестійкою шляхетської інтелігенції.

Как поет З. мав винятковим художнім майстерністю. Його твори, в особливості поеми, написане у октавах, відзначалися крайнім досконалістю форми. До того ж, тоді як Міцкевич навіть у своїх містичних творах відрізняється реалістичної ясністю і рельєфністю своїх образів, поезія З. має музичний характер. На поезію модерністів і символістів кінця XIX та початок XX в. З. надав сильний вплив.

Список литературы

На рос. з. переведено: З поеми «Ян Білецький», перев. П. Козлов. З поеми «Чернець». 1. Сповідь, 2. Тінь Зары. Перши. П. Козлов. Див. рб. «Поезія слов’ян», вид. під ред. М. У. Гербеля, СПБ, 1871; Мазепа. Трагедія в розмірі 5 буд., перев. М. Пушкарьов, «Вітчизняні записки», 1874, VII; Ренегат. (Східна повість), перши. П. Козлов, «Російська думка», 1880, III; Батько зачумлених в Эль-Арише, перши. А. Селіванов, «Вісник Європи», 1888, X; Ангелли. Поема, перев. Висоцького, М., 1906; Мазепа. Трагедія, перши. А. Вознесенський, Одеса, 1910; Три драми: I. Балладина, II. Лілль Венеда, III. Геллион-Эолион, перев. До. Бальмонта, М., 1911; Ангелли. Поема, перев. А. Виноградова, М., 1913.

II. Charles-Edmond (Chojecki E.), La Pologne captive et ses trois poétes, Lpz., 1864.

Gasztowtt V., Le poète polonais J. S? owacki, P., 1881.

Biegeleisen H., Juliusz S? owacki, Lwów, 1895.

Malecki A., Juliusz S? owacki, 3 wyd. 3 vv., Lwów, 1901.

Matuszewski I., S? wacki і nowa sztuka, Warszawa, 1902.

Kleiner J., J. S? owacki, 4 vv., Warszawa, 1919—1927.

Sarrazin G., Les grands poètes romantiques de la Pologne — Mickiewicz — Slowacki…, 2 éd., P. 1920.

Grabowski T., J. S? owacky, 2 wyd., 2 vv., Posna?, 1920.

Pawlikowski J. G., Spo? eczno-polityczne ideje S? owackiego w dobie mistycysmu, Warszawa, 1930.

Уманський А., Юлій Словацький, поет і містик. (З польського романтизму), «Російське багатство», 1901, V—VI.

Пшибышевекий У розділі ст., Пам’яті Юлія Словацького, в своїй книжці «Критика», М., 1905.

Козловський Л., Юлій Словацький, «Російська думку», 1909, IX.

Загорський Є., Ю. Словацький. Бальмонт, як він перекладач, М., 1910.

Веселовський А., Етюди про байронизме, у його книзі «Етюди і характеристики», т. I, М., 1912.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.