Ульянов Михайло Олександрович

Ульянов Михайло Александрович

Народный артист СРСР, художнього керівника Державного академічного театру им. Евг.Вахтангова. Народився 20 листопада 1927 року у с. Бергамак Муромцевского району Омської області. Дружина — Парфаньяк Алла Петрівна, заслужена артиста Росії, акторка театру им. Евг.Вахтангова. Дочка — Олена, художниця. Внучка — Ліза.

Окончил театральне училище им. Б.Щукина при Державному академічному театрі імені Евг. Вахтангова (1946;1950 рр.), із якими пов’язана усе життя актора. У вересні 1987 р. призначений художній керівник театру.

Михаил Олександрович Ульянов — одне з найбільш яскравих і самобутніх акторів вітчизняного театру й кіно. Його амплуа визначилося відразу й чітко: молодий соціальний герой, достовірний, сучасний, сьогоднішній. Дуже швидко це знайшло своє підтвердження у знаменному для театру спектаклі за п'єсою А. Арбузова «Місто біля підніжжя ». Ульяновський Костя Білоус був сплавлен з безоглядного ентузіазму, наївну віру в негайне, безхмарне, щасливе завтра, матроській удали, неймовірною ніжності, боязкості й доброти.

В перше десятиліття роботи у театрі ролі Ульянова були головні і другорядні, позитивні й негативні, класика і сучасність, але серед калейдоскопа образів виділилася і залишилося роль Рогожина в інсценівці роману Ф. Достоєвського «Ідіот ». Його Рогожин — скажена, спопеляюча пристрасть, вона рухала, керувала його вчинками, і він покірно їй підпорядковувався. Ульянов і грав всю роль від сжигающей пристрасті до усунутої сповідальності і на секунду глядача не залишало враження приреченості його Рогожина. Ця роль висунула молодого актора перші ряди, змусила себе заговорити, тим більш, тобто майже він створив образ свого сучасника в п'єсі А. Арбузова «Іркутська історія », який став хіба що, прапором цього часу. Роль Сергія написана кілька однозначно, але Ульянов наділив його такими душевними людськими фарбами, що відразу полюбився глядачеві. Безкомпромісність, чесність поєднувалися з чистотою і цнотливістю світосприймання, чуйним турботою про людях. Ульяновський Сергій буднично-героичен, тому людський подвиг робив якось так непомітно і відходив із життя, аби утриматися у ній назавжди.

60-е роки — це час народження чудових, могутніх характерів, створених Ульяновим у кіно. Його знаменитий Трубніков («Голова », 1964 р.), зіграний пристрасно, темпераментно, на розрив душі, мучающийся людьми і зі своїми людьми, став радянської класикою. Його несамовитий заколотник Митя Карамазов («Брати Карамазови », 1968 р.), генерал Чорнота («Біг », 1970 р.), зіграний з шаленим акторським безстрашністю, маршал Жуков, настільки достовірний, що чимало глядачі сприймають актора й персонаж як єдине ціле, ці та багатьох інших роботи вписав у золотий фонд вітчизняного кіномистецтва.

И тут артиста приваблюють характери складні, суперечливі, потужні, парадоксальні. Його Антоній («Антоній і Клеопатра », 1971 р.) — воїн, не мислячий себе поза похідного життя, без грому зброї та боєприпасів звуків труб, без наказів, які із собою життя чи на смерть, перемогу або поразка. Миттєве любов обеззброює, примушує його до ніг Клеопатри. Поступово мужність і поступаються місце насолоді і пристрасті, полководець — коханому. Але, коли трапиться момент вибору, у ньому все-таки перемагає воїн!

В 1976 року Михайло Ульянов знову грає трагедії Шекспіра. Цього разу — «Річарда III ». Ульяновський Річард — злісний інтриган, гравець, випадково заліз на престол, який знає різниці між добро і зло. Актор проводить відверту за паралель з століттям XX-м, який породив схожі Ричардов, що посягнули на влада і понесших справедливе покарання. Його Річард — нагадування у тому, що вони живучі.

Много та цікаво працює М. А. Ульянов по телебаченню й радіо. У наступні роки він зіграв у театрі Леніна на постановці Р. Стуруа «Брестський світ », Цезаря в інсценівці за романом Т. Уайлдера «Березневі іди », Шмагу в блискучому спектаклі П. Фоменка «Безвинно винні «.

Одержимость, жагуча жага справедливості, цивільний пафос, прагнення до правди — це стрижень потужної індивідуальності Ульянова. У той самий час йому властиві стан творчого неспокою, сумнівів, незадоволеності, невитравна жага роботи, пошуків, експериментів. У 1973 року він дебютував як, поставивши на сцені Вахтанговського театру п'єсу В. Розова «Ситуація », в 1976 року був співрежисером у постановці «Річарда III », 1979 року здійснив постановку епічного роману В. Шукшина «Я прийшов дати вам волю «й відіграв у ньому Степана Разіна. У 1985 року поставив сатиричний памфлет американського драматурга Д. Харси «Скупник дітей » .

Вот далеко ще не повний перелік ролей М. А. Ульянова на театральну сцену: «Горя боятися — щастя швидше за все «(Солдат Іван), «На золотом дні «(Вася), «Філумена Мартурано «(Мікеле), «Місто біля підніжжя «(Костя Білоус), «Ангела «(Стратос), «Принцеса Турандот «(Бригелла), «Діон «(Діон), «Конармия «(Гулевой), «Варшавська мелодія «(Віктор), «Фронт «(Іван Горлов), «Загибель ескадри «(Гайдай), «І довше століття триває день «(Едігей), «Уроки майстра «(Сталін).

М.А.Ульянов знявся в кінофільмах: «Вони мусили першими «(Коливанов, 1956 г.), «Катерина Вороніна «(Сутырин, 1957 р.), «Будинок, у якому живу «(Каширин, 1957 р.), «Добровольці «(Кайтанов, 1958 р.), «Стукайся на будь-яку двері «(Прохоров, 1958 р.), «Балтійське небо «(Рассохин, 1960 р.), «Проста історія «(Данилов, 1960 р.), «Битва їсти дорогою «(Бахирев, 1961 р.), «Тиша «(Биков, 1963 р.), «Живі мертві «(член Військової ради, 1964 р.), 1966 г. «Застиглі блискавки «(Горбатов, 1966 р.), 1967 г. «Поки що живий «(Фролов, 1967 р.), 1971 г. «Єгор Булычов та інші «(Єгор Булычов, 1971 р.), «Останній день «(Ковальов, 1972 р.), «Звільнення «(маршал Жуков, 1976 р.), «Легенда про Тіля «(Клаас, 1976 р.), «Позови моїй світлу далечінь «(Микола, 1976 р.), «Зворотний зв’язок «(Нурков, 1978 г.), «Блокада «(маршал Жуков, 1978 р.), «Тема «(Кім Єсенін, 1979 р.), «Останню втечу «(Кущів, 1980 р.), «Факти минулого року дня «(Міхєєв, 1981 р.), «Приватне життя «(Абрикосов, 1982 р.), «Лютневий вітер «(Філімонов, 1982 р.), «Без свідків «(Він, 1983 р.), «Контрудару «(маршал Жуков, 1985 р.), «Вибір «(Васильєв, 1987 р.), «Наш бронепоїзд «(Іван Савич, 1989 р.), «Сталінград «(маршал Жуков, 1989 р.), «Будинок під зоряним небом «(Башкирцев, 1992 р.), «Майстер і Маргарита «(Понтій Пілат, 1995 р.), «Усі гаразд «(дідусь, 1996 р.), «Твір до Дня перемоги », «Ворошиловський стрілок «(1999 р.) та інших. Ось далеко неповний перелік ролей М. А. Ульянова в телевізійних постановках: «Штрихи до портрета «(Ленін, 1969 р.), «транзит «(Багров, 1969 р.), «Острови в океані «(Хадсон, 1978 р.), «Кафедра «(Брызгалов, 1963 р.), «Тевье-молочник «(Тев'є, 1965 р.).

М.А.Ульянов визнаний гідним Ленінської премії (1966 р.) за виконання ролі Єгора Трубнікова в художньому фільмі «Голова », Державної премії РРФСР за спектакль «Весь День «(1975 р.), Державної премії СРСР за виконання роль фільмі «Приватне життя «(1983 р.), премії Ділових кіл «Кумир ««За високе служіння мистецтву» (1999 р.), театральної премії «Золота маска «(1999 р.). Він — Герой Соціалістичної Праці (1986 р.), нагороджений двома Орденами Леніна, Орденом Жовтневої революції, на Міжнародному кінофестивалі у Венеції в 1982 р. нагороджений Золотим призом «за виконання роль фільмі «Приватне життя » .

Занимал посади секретаря правління Спілки кінематографістів СРСР (1986 — 1987 рр.), голови Спілки театральних діячів РРФСР (1986 — 1991 рр.), голови Спілки театральних діячів Росії (1991 -1996 рр.). Обирався народний депутат СРСР (1989 — 1992 рр.), був членом Центральної ревізійної комісії КПРС (1976 — 1990 рр.), членом цк кпрс (1990 — 1991 рр.). З 1996 р. є Почесним Головою Союзу театральних діячів Росії.

М.А.Ульянов написав три книжки: «Мій фах «(вид. «Молода гвардія », 1975 р.), «Працюю актором «(вид. «Мистецтво », 1987 р.), «Повертаюсь перед самим собою «(вид. «Центрполіграф »).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.