Масова фізична культура, медичні проблеми

РЕФЕРАТ

на тему:

Масова фізична культура, медичні проблеми

Медичні проблеми масової фізичної культури Перш ніж приступити до оздоровчого тренування, людям середнього і літнього віку слід пройти медичний огляд із записом ЕКГ до і після (або під час проведення) функціональної проби навантаження, щоб виявити можливі порушення в діяльності системи кровообігу.

Лікарський контроль в процесі занять фізичною культурою направлений на рішення трьох основних задач: виявлення протипоказань до фізичного тренуваннявизначення Уфі для призначення адекватної тренувальної програмиконтроль за станом організму в процесі занять (не менше двох разів на рік).

У зв’язку з можливістю варіювати величину тренувальних навантажень (починаючи з ходьби) в широких межах, абсолютні протипоказання до тренування на витривалість.

— вроджені вади серця і стеноз (звуження) предсердно-шлуночкового отвору;

— серцева або легенева недостатність будь-якої етіології;

— виражена коронарна недостатність, що виявляється у спокої або при мінімальному навантаженні;

— хронічні захворювання нирок;

— високий артеріальний тиск (200/120 мм рт. ст.), який не вдається понизити за допомогою гіпотензивних засобів;

— ранній період після перенесеного інфаркту міокарду (3—6 місяців і більш — залежно від тяжкості захворювання);

— виражені порушення серцевого ритму (миготлива аритмія і т. д.) — — тромбофлебіт;

— гіперфункція щитовидної залози (тиреотоксикоз).

Заняття фізкультурою тимчасово протипоказані також після будь-якого гострого захворювання або ж загострення хронічної хвороби. Важливим засобом лікарського контролю є діагноста УФС шляхом проведення субмаксимальної проби (75% УЯВЛЯЮ, визначальної верхній рівень толерантності (переносимості) фізичного навантаження. При проведенні цього тесту навантаження на велоергометрі збільшується ступінчасто (по 4 мін кожен ступінь) до тих пір, поки ЧСС випробовуваного не досягне рівня, відповідного 75% МПКнаприклад, для здорових чоловіків середнього віку 300—600— 900 кгм/мин. Динаміка цих показників в процесі лікарського контролю об'єктивно відбиває зміни функціонального стану організму і ефективність використовування оздоровчих програм. Додаткова цінна інформація при медичному огляді буде одержана також при вимірюванні артеріального тиску, записи ЕКГ у спокої і після навантаження, визначенні ЖЕЛ і маси тіла.

Не менш важливе значення при рішенні питання про дозування тренувальних навантажень, їх ефективності має і грамотний самоконтроль, який дозволяє тим, що займаються оперативно і регулярно контролювати поточний функціональний стан. Він включає визначення об'єктивних показників діяльності серцево-судинної системи і оцінку суб'єктивних відчуттів. Основним об'єктивним критерієм переносимості і ефективності тренування є ЧСС. Величина ЧСС, одержана за перші 10 з після закінчення навантаження, характеризує її інтенсивність. Вона не повинна перевищувати середніх значень для даного віку і рівня тренованості.

Сумарним показником величини навантаження (об'їм плюс інтенсивність) є величина ЧСС, зморена через 10 і 60 мін після закінчення заняття. Через 10 мін пульс не повинен перевищувати 96 уд/мин, або 16 ударів за 10 з, а через 1 ч повинен бути на 10—12 уд/мин (не більш) вище до робочої величини. Наприклад, якщо до початку бігу пульс був 60 уд/мин, то у разі адекватності навантаження через 1 ч після фінішу він повинен бути не більш 72 уд/мин. Якщо ж протягом декількох годин після тренування значення ЧСС значно вище за початкових, це свідчить про непомірність навантаження, значить, її необхідно зменшити. Тривале збільшення ЧСС (протягом декількох діб) звичайно спостерігається після подолання марафонської дистанції.

Об'єктивні дані, що відображають сумарну величину тренувальної дії на організм (за тижневий і місячний цикл занять) і ступінь відновлення, можна одержати, щодня підраховувавши пульс вранці після сну, в положенні лежачи. Якщо його коливання не перевищують 2—4 уд/мин, це свідчить про хорошу переносимість навантажень і повне відновлення організму. Якщо ж різниця пульсових ударів більше цієї величини, це сигнал перевтоми, що починаєтьсяв цьому випадку навантаження слід негайно зменшити.

Ще більш інформативна ортостатична проба. Злічіть пульс, лежачи в ліжкупотім поволі встаньте і через 1 мін знову злічіть пульс у вертикальному положенні за 10с з подальшим перерахунком за 1 мін (для цього одержану величину потрібно помножити на 6). Якщо різниця пульсу у вертикальному і горизонтальному положенні не перевищує 10—12 уд/мин, значить, навантаження цілком адекватне і організм відмінно відновлюється після тренування. Якщо приріст пульсу складає 18—22 уд/мин, значить, стан задовільний. Якщо ж ця цифра більше вказаних величин, це явна ознака перевтоми, яка крім надмірного об'єму тренування може бути викликане іншими причинами (великі виробничі і побутові навантаження, перенесене захворювання і т. п.). Незадовільні результати ортостатичної проби звичайно спостерігаються людей, страждаючих від гіподинамії і повністю детренірованних, а також у фізкультурників, що починають. Із зростанням тренованості поступово знижується реакція серцево-судинної системи на цей тест — так само, як і ЧСС в стані спокою. Так, наприклад, за спостереженнями автора, у любителів оздоровчого бігу, що починають, перехід у вертикальне положення (після сну) викликає збільшення ЧСС на 20—30 уд/мин, а у добре підготовлених бігунів з багаторічним стажем занять — всього на 8—16 уд/мин.

Для оперативного контролю за інтенсивністю навантаження, крім даних ЧСС, доцільно використовувати також показники дихання, які можуть визначатися безпосередньо під час бігу. До них відноситься тест носового дихання. Якщо під час бігу дихання легко здійснюється через ніс, це свідчить про режим аероба тренування. Якщо ж повітря не вистачає і доводиться переходити на змішаний носа-ротової тип дихання, значить, інтенсивність бігу відповідає змішаній аероб-анаеробній зоні енергозабезпечення і швидкість слідує декілька понизити. Так само успішно може використовуватися розмовний тест. Якщо під час бігу ви можете легко підтримувати невимушену розмову з партнером, значить, темп оптимальний. Якщо ж ви починаєте задихатися і відповідати на питання односкладовими словами, це сигнал переходу в змішану зону. Ці тести підтверджує заповідь родоначальника оздоровчого бігу, знаменитого новозеландського тренера Артура Лідьярда — «бігти легко».

Не менш важливе значення для самоконтролю мають і суб'єктивні показники стану організму (сон, самопочуття, настрій, бажання тренуватися). Міцний сон, хороше самопочуття і висока працездатність протягом дня, бажання тренуватися свідчать про адекватність тренувальних навантажень. Поганий сон, млявість і сонливість протягом дня, небажання тренуватися є вірними ознаками перевантаження. Якщо не вжити відповідні заходи і не понизити навантаження, пізніше можуть з’явитися серйозніші симптоми перетренованої — болі у області серця, порушення ритму (екстрасистолія), підвищення артеріального тиску і ін. В цьому випадку слід на декілька тижнів припинити заняття і звернутися до лікаря. Після зникнення вказаних симптомів і відновлення занять необхідно починати з мінімальних навантажень, використовувати реабілітаційний режим тренувань. Для того, щоб уникнути таких неприємностей, потрібно правильно оцінювати свої можливості і збільшувати тренувальні навантаження поступово.

Велику допомогу що займається може надати регулярне ведення щоденника самоконтролю, що дозволить виявити ранні ознаки перевтоми і вчасно внести відповідні корективи в тренувальний процес. Поточний самоконтроль і періодичний лікарський контроль підвищують ефективність і забезпечують безпеку занять оздоровчою фізичною культурою.

БІГ ПРОТИ ХВОРОБ Якщо доцільність використовування повільного бігу здоровими людьми (як засоби профілактики захворювань і підвищення функціональних можливостей) ні у кого не викликає сумнівів, то пріме;

спів його хворими викликає запеклі суперечки. Проте останні дані зарубіжних і вітчизняних авторів свідчать про можливість занять оздоровчою ходьбою і бігом при різній патології — за винятком випадків, приведених в списку абсолютних протипоказань (Ш. Ш. Арасланов, 1985; Е. Р. Мільнер, 1985; У. М. Вовків, Е. Р. Мільнер, 1987, і ін.). Питання про допуск до занять в цьому випадку повинне розв’язуватися строго індивідуально залежно від форми і характеру перебігу захворювання. У зв’язку з цим за наявності одного і того ж діагнозу (наприклад, ішемічної хвороби серця) в одних випадках біг може бути рекомендований, а в інших — категорично заборонений. Допуск до занять може дати тільки лікуючий лікар, добре знайомий з особливостями захворювання свого пацієнта. Характер тренувальних навантажень і рівень фізичного стану уточнюється фахівцем із спортивної медицини в лікарсько-фізкультурному диспансері, де виконується функціональна проба (велоергометрічеській тест) із записом ЕКГ. Тільки після спеціалізованого обстеження можна починати оздоровче тренування під спостереженням досвідченого методиста — будь-яка самодіяльність в даному випадку недопустима.

За таких умов тренування на витривалість (ходьба і біг) у ряді випадків може бути вельми ефективна при деяких серцево-судинних захворюваннях, оскільки володіє вираженим позитивним впливом на апарат кровообігу. Перш за все це відноситься до хворих на гіпертонічну хворобу 1—11 стадії і нейроциркуляторной дистонію.

Біг є ефективним засобом нормалізації підвищеного артеріального тиску — в результаті розширення кровоносних судин в працюючих м’язових групах і зниження загального периферичного опору (ОПС). Так, у здорових нетренованих чоловіків після виконання 14-тижневої тренувальної програми (біг 3 рази на тиждень по 30 мін) спостерігалося зниження тиску в середньому з 132/86 до 124/81 мм (Реппу, 1981). У. П. Мішенко (1988) спостерігав зниження тиску систоли з 147 до 130 мм рт. ст. через рік після початку занять оздоровчим бігомпричому зниження артеріального тиску починалося лише через 5—6 місяців після початку занять. За даними автора, досвідчені бігуни з багаторічним стажем занять у віці старше 40 років мають артеріальний тиск в межах 120/70— 130/85 мм рт. ст.- з віком ці показники не збільшуються.

Зниження артеріального тиску під впливом дозованого тренування на витривалість у здорових людей послужило передумовою для її використовування при артеріальній гіпертонії. За даними огляду зарубіжної літератури, зробленого Л. А. Ланіберг (1988), заняття оздоровчою ходьбою і бігом з інтенсивністю 60—75%. МПК приводили до зниження тиску (у хворих на гіпертонічну хворобу 1—11 стадії) систоли в середньому на 10 мм рт. ст., на 7—8 мм рт. ст. У ряді робіт підкреслюється, що зниження ПЕКЛО поєднувалося із зростанням МПК. Так, збільшення можливостей аеробів в результаті тренування на витривалість у хворих на артеріальну гіпертонію на 32% привело до зниження тиску систоли на 16 мм рт. ст. і діастоли — на 11 мм рт. ст. (Намелювання, 1970). При збільшенні МПК на 67% тиск знизився: систола — на 28 мм рт. ст. і діастола — на 16 мм рт. ст. (Копан, 1981).

Зниження артеріального тиску і збільшення функціональних показників у гіпертоніків відмічене навіть після 4-тижневого тренування в ходьбі і бігу в умовах кардіологічного санаторію (Е. І. Чазов, 1972). Для стійкої нормалізації дуже важливий ефект тривалого утримання зниженого артеріального тиску — протягом декількох годин після закінчення тренування. Так, у хворих із стабільною гіпертонією (тиск діастоли 91—110 мм) після бігу протягом 30—50 мін (інтенсивність 70% МПК) знижене артеріального тиск зберігався протягом 4—10 ч. При цьому ступінь гіпотензивного ефекту у гіпертоніків був вищою, ніж у здорових, і зростала при повторних навантаженнях. Учені з Копенгагенського університету спостерігали 10 жінок із стійкою гіпертонією. Після 20 мін роботи на велоергометрі (ЧСС 130 уд/мин) у них відмічено зниження середнього тиску з 103 до 95 мм, ОПС — з 1,13 до 0,91 ед. опори. Знижений рівень тиску утримувався протягом більше 4 ч після тренування. От чому, на думку деяких авторів, для швидкого досягнення гіпотензивного ефекту доцільно проводити два такі тренування в день.

Купер (1985) наводить цікаві дані про порівняльне вивчення ефективності використовування медикаментозної терапії (контрольна група) і повільного бігу (експериментальна група) у 105 хворих на гіпертонічну хворобу. У пацієнтів, що приймали сильні гіпотензивні препарати, тиск діастоли знизився на 20 мм, а у бігунів — на 15 мм. Крім того, в експериментальній групі спостерігалося зменшення маси тіла в поєднанні з нормалізацією обміну холестерину (чого не наголошувалося у хворих, що одержували препарати). У зв’язку з цим в даний час вважається, що при прикордонній формі артеріальної гіпертонії (до 160/90 мм рт. ст.) більш доцільне застосування фізичних методів зниження тиску — зокрема, тренування на витривалість (біг, ходьба, робота на велоергометре). При більш вираженій гіпертензії оздоровче тренування може поєднуватися з медикаментозною терапією (хоча є численні дані про успішне використовування вправ на витривалість без застосування фармакологічних препаратів.

Автор спостерігав 46 хворих на гіпертонічну хворобу 1—11 стадії (артеріальний тиск в межах від 160/95 до 180/110 мм рт. ст.), які займалися оздоровчою ходьбою і бігом по спеціально розробленій методиці (б. Р. Мільнер, 1985) .Как правило, після закінчення заняття майже у всіх спостерігалося зниження тиску систоли на 10—40 мм, а діастоли — на 5—10 мм. Через 1—2 роки регулярних занять у всіх пацієнтів наступало виражене зниження артеріального тиску (у більшості — до повної нормалізації) — причому позитивний терапевтичний ефект відмічений навіть при використовуванні тільки оздоровчої ходьби. Стійка нормалізація тиску дозволила тим, що всім займаються відмовитися від прийому гіпотензивних препаратів.

Це підтверджується і даними інших авторів, які спостерігали виражений гіпотензивний ефект у хворих на гіпертонічну хворобу при заняттях прискореною ходьбою з інтенсивністю 40—50%. Зменшення маси тіла і втрата солей під час бігового тренування також сприяє зниженню артеріального тиску. Таким чином, оздоровча ходьба і біг можуть виявитися ефективним засобом не тільки профілактики, але і лікування гіпертонічної хвороби.

Інтенсивне фізичне тренування для хворих на ішемічну хворобу серця представляє значні труднощі. Проте її доцільність і необхідність підтверджується величезним зарубіжним досвідом реабілітації хворих ІБС. Нерідко вона є єдиним чинником, здатним позитивно вплинути на перебіг захворювання і запобігти інфаркту міокарду. Фізіологічним обгрунтуванням тренування на витривалість у коронарних хворих є підвищення скоротливої функції міокарду, поліпшення утилізації кисню і економніше його використовування серцевої мишцей, а також поліпшення кровопостачання серця під дією вправ аеробів. В результаті значно поліпшується загальний стан пацієнтів, зменшуються клінічні прояви (напади стенокардії), нормалізується артеріальний тиск, підвищується рівень загальної фізичної працездатності. Крім того, в результаті стимуляції ліпідного обміну, зниження холестерину і збільшення ЛВП в крові у ряді випадків можлива затримка розвитку атеросклерозу аж до його зворотного розвитку. Позитивний вплив фізичного тренування на хворих ІБС підтверджується даними Всесоюзного кардіологічного центру АН СРСР (Д. М. Аронов, 1983; М. Р. Шарфнадель, 1980, і ін.).

Висновок Зниження загальної смертності із зростанням УФС. відбувалося перш за все за рахунок зниження смертності від серцево-судинних і ракових захворюваньця тенденція значно посилювалася з віком. Найтісніший зв’язок смертності з Уфі відмічена в групі чоловіків у віці 50—59 років. Таким чином, середній рівень фізичної підготовленості (МПК 35 мл/кг у чоловіків і 32 мл/кг у жінок) дозволяє значно понизити ризик передчасної смерті, але не рятує від численних хронічних захворювань. У зв’язку з цим, якщо ви хочете не тільки прожити довге життя, але і зберегти міцне здоров’я до глибокої старості, необхідно досягти як мінімум 4 рівнів фізичного стану — вище середнього (МПК 42 мл/кг у чоловіків і 35 мл/кг у жінок). І це залежить тільки від вас самих!