Спецпропаганда як інформаційний складник гібридної війни Росії проти України

СПЕЦПРОПАГАНДА ЯК ІНФОРМАЦІЙНИЙ СКЛАДНИК ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Активна фаза гібридної війни Росії проти України з використанням засобів збройного насилля триває вже два роки, а використання нею економічних, політичних, інформаційних та інших важелів у процесі підготовки до агресії - значно довше. Війна стала для нашої держави найбільшим за роки її незалежності викликом і загрозою втрати суверенітету. Наразі Україна переживає момент істини: вона має довести спроможність протистояти таким викликам, зберегти при цьому свою незалежність і зміцнити державність. Збройна агресія Російської Федерації проти України стала довгостроковим чинником впливу на українську політичну, економічну, військову та соціальну дійсність [1].

У веденні гібридної війни РФ проти України особливе місце посідають акти інформаційно-психологічного впливу, що надають можливість країні-агресору всупереч міжнародному праву досягати своїх цілей з використанням людських ресурсів країни — об'єкта інтервенції або агресії (у даному випадку України), та людських ресурсів інших країн з одночасним зменшенням впливу міжнародної спільноти на власні агресивні дії.

Актуальність використання термінів «спецпропаганда» і «інформаційно-психологічне протиборство» поряд із традиційними термінами «інформаційна війна» і «психологічна боротьба» обумовлена їх прикладним характером та зростанням ролі психологічних операцій у сучасних війнах, розширенням використання інформаційної зброї, створеної на базі новітніх технологій і методів психологічного впливу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Закордонні (Бухарін С. М., Гриняєв С. М., Крисько В. Г., Лібіцкі М., Масуда І., Серебрянніков В. В., Стюарт К., Стейн Дж., Лисичкін В. О., Панарін І. М. та ін.) та вітчизняні (Горбулін В. П., Гордєєв М. М., Даниленко С. І., Конах В. К., Почепцов Г. Г., Зеленін В. В., Шевчук П. Г. та ін.) науковці, які досліджували питання теорії і практики інформаційної боротьби, підкреслюють, що високий рівень володіння методами і технологіями інформаційно-психологічного впливу для національної безпеки будь-якої сучасної держави на сьогодні важко переоцінити. Особливої ваги він набуває під час підготовки і ведення гібридної війни.

Протягом останніх 20 років військові фахівці ЗС РФ (Гриняєв С. М., Квиток А. І., Модестов С. А. та ін.) активно досліджували проблематику організації ведення інформаційно-пропагандистських воєн і розглядали їх як різновид воєнних дій, інформаційний складник збройного протистояння. Результати їхньої діяльності добре відчуло на собі українське суспільство, адже ці результати були використані й продовжують використовуватися в російськоукраїнській гібридній війні.

Мета статті - проаналізувати суть спецпропаганди та інформаційно-психологічного протиборства як інформаційних складників агресії Росії проти України, розглянути основні методи і засоби ведення спецпропаганди, шляхів протидії, порядок їх застосування.

Навіть після двох років гібридної війни РФ проти України керівництво нашої країни, експерти й громадянське суспільство приділяють недостатню увагу інформаційному складнику цієї війни. Окремі розрізнені думки й публікації не охоплюють усього її спектра, не здійснюється системний аналіз, підготовка відповідних кадрів тощо. Понад те, з повною впевненістю сьогодні можна говорити про недостатній рівень цілісного розуміння українським експертним середовищем, за винятком авторів окремих публікацій на електронних сторінках «Інформнапалму» та «Інформаційного спротиву» (В. Гусаров), небезпеки використання Росією методів спецпропаганди та необхідності комплексної протидії їй.

Лис: А знаешь, почему они нас опережают?

Литвинов: Нет!

Лис: Потому что они на войне, а мы на работе.

Цитата з фільму «Антикиллер 2: Антитеррор».

Спеціальна пропаганда в розумінні методики ідеологічного, або інформаційно-психологічного, впливу на збройні сили і населення противника наразі активно використовується МО РФ. При розробленні зазначеної методики було використано напрацювання всесвітньо відомих теоретиків воєнної науки, практичний досвід підрозділів Радянської Армії, зокрема набутий під час війни в Афганістані, прорахунки інформаційного протиборства під час російсько-грузинської війни 2008 року, запозичені окремі положення Директиви Пентагону «Дорожня карта стратегічної пропаганди», Концепції «Стратегічної пропаганди» (Strategic Communication) НАТО та ін.

Для забезпечення масового впливу на цільові аудиторії (воєнне керівництво, керівництво держави загалом, особовий склад Збройних Сил України, мирне населення, світова громадськість, союзники нашої держави, нейтральні країни тощо) керівництво країни-агресора вивело інформаційно-пропагандистську діяльність на якісно новий рівень і створило умови для її перетворення на один із головних видів забезпечення воєнних дій, який можна зіставити з розвідкою. Рішення про це було спрямоване на підвищення ефективності дій в інформаційній сфері у спосіб активного використання сучасних соціальних технологій, а також розширення взаємодії всіх військових і цивільних інформаційно-пропагандистських структур.

Про розуміння керівництвом РФ важливості спецпропаганди також може свідчити відновлення діяльності факультету зарубіжної воєнної інформації і журналістики (спецпропаганди) у Військовому університеті МО РФ та створення Управління спецпропаганди в ГРУ ГШ Мо РФ. На території окремих окупованих районів Донецької і Луганської областей діють управління інформаційного протиборства, створені фахівцями ГРУ ГШ МО РФ у складі армійських корпусів ДНР/ЛНР.

За радянських часів факультет спецпропаганди існував у Військовому інституті іноземних мов, а відповідне управління спецпропаганди підпорядковувалося Головному політичному управлінню МО СРСР. На військових кафедрах факультетів журналістики університетів та в інших освітніх установах і центрах готували бійців спецпропаганди. Майже всі центри були закриті на початку 1990;х років, але зараз відновили свою діяльність. За деякими оцінками, нині в Росії існують 74 центри, що займаються підготовкою спецпропагандистів [2]. Там навчаються військовослужбовці, журналісти, військові кореспонденти, психологи, філологи, люди інших професій, яким викладають основи і методи ведення інформаційної війни. В одному з підручників спецпропаганди визначається, що «інформаційна війна впливає на свідомість мас людей і є частиною боротьби між різними цивілізаційними системами. Вона проводиться в інформаційному просторі за допомогою спеціально призначених для цього засобів управління інформаційними ресурсами і за допомогою інформаційної зброї» [2].

Ще задовго до початку російської агресії та анексії Криму науковці Військового університету МО РФ, аналізуючи сучасні війни, констатували, що «…у світі з’явився новий вид бойових дій — інформаційно-психологічне протиборство. З’явилася нова «несмертельна», «психологічна» зброя, яка використовується як ефективний засіб досягнення політичних, економічних, військових цілей ще до етапу застосування військової сили. Тобто зброя, яка не вбиває, не руйнує, але дозволяє домагатися перемоги з мінімальними втратами"[2]. Вона є самостійним, ефективним і порівняно дешевим видом зброї сучасної і майбутньої війни. Армія, яка матиме перевагу в якісно-кількісних характеристиках цієї зброї, в досвіді її бойового застосування, виявиться ефективнішою на полі бою сучасної війни.

На думку російських теоретиків спецпропаганди з Військового університету МО РФ, «. успіх сучасного бою на три чверті залежить від реального співвідношення морально-психологічних можливостей протиборчих сторін. Шукати і знаходити засоби підвищення морального духу своїх військ і зниження морально-психологічного становища військ супротивника, ефективно здійснювати інформаційно-психологічний захист підлеглих і справляти безперервний, жорсткий, виснажливий психологічний тиск на супротивника — це не лише риси таланту сучасного військового керівника, а владна вимога сучасної бойової практики» [3].

Короткий аналіз історичної ретроспективи цього питання свідчить, що нічого нового воєнні теоретики країниагресора не вигадали, а творчо розвинули наявний історичний досвід у цій сфері. Так, основи використання психологічноінформаційного впливу на противника були визначені ще в VI ст. до н.е. в настановах філософа і військового діяча Стародавнього Китаю Сунь-Цзи, що залишаються актуальними й сьогодні.

• 1. Перекручуйте та псуйте все гарне, що є в країні вашого супротивника.
• 2. Залучайте та заохочуйте видатних, шановних і відомих державних діячів супротивника до злочинних справ.
• 3. Підривайте престиж і авторитет керівництва противника та виставляйте його в потрібний момент на осуд громадськості.
• 4. Використовуйте для цієї мети співробітництво із найпідлішими та мерзенними людьми.
• 5. Роздмухуйте суперечки та сутички серед громадян ворожої для вас країни.
• 6. Підбурюйте молодь проти старих.
• 7. Усіма можливими засобами заважайте роботі влади.
• 8. Перешкоджайте в будь-який спосіб нормальному постачанню до ворожих військ і підтриманню в них порядку.
• 9. Паралізуйте волю воїнів супротивника піснями і музикою.
• 10. Робіть усе можливе для знецінення традицій ваших ворогів і підривайте їхню віру у своїх богів.
• 11. Підсилайте жінок легкої поведінки, щоб доповнити справу морального занепаду.
• 12. Будьте щедрими на пропозиції і подарунки для купівлі інформації та спільників. Загалом не шкодуйте ані грошей, ані обіцянок, оскільки вони мають чудові результати [4].

Уперше в ХХ ст. погляди на важливу роль пропаганди у війні були чітко викладені в книзі Гарольда Д. Лассуелла (Harold D. Lasswell) «Техніка пропаганди у світовій війні», виданій в 1927 р.

у Нью-Йорку. У 1929 р. у російському перекладі книга вийшла друком у відділі воєнної літератури Державного видавництва СРСР. Багато підходів Г. Лассуелла наразі не втратили актуальності:

• 1. Історія імперіалістичної війни засвідчує, що сучасна війна має вестися на трьох фронтах: військовому, економічному і пропагандистському.
• 2. Пропагандою можна діяти як зброєю безпосереднього впливу на моральний стан ворога.
• 3. Успішність пропаганди залежить від майстерного застосування засобів за сприятливих умов. Засоби — це те, чим пропагандист може розпоряджатися; умови — це те, до чого він повинен пристосовуватися. Пропагандист може видозмінювати організацію своєї діяльності, змінювати плин думок, що вселяються ним, і замінювати один спосіб поширення цих думок іншим, але він неодмінно повинен зважати на певні об'єктивні факти міжнародного життя і загальні настрої.
• 4. Основні стратегічні цілі пропаганди: збудження ненависті до ворога; підтримка дружніх відносин із союзниками; збереження добрих відносин із нейтральними країнами і, якщо можливо, намагання співпрацювати з ними; деморалізація супротивника [5].

Таким чином, Г. Лассауелл, мабуть, уперше у світі окреслив інформаційнопсихологічну сферу війни, визначив пропаганду як особливий вид зброї, що впливає на моральний (тобто психічний) стан ворога. Пропаганда — поширення в масах і роз’яснення яких-небудь переконань, ідей, вчення, знань.

Ще однією людиною, причетною до створення багатьох ідеологічних кліше і пропагандистських прийомів, що використовуються дотепер російськими ЗМК, є Віллі Мюнценберг. Основи відвертої брехні в ЗМК, яку називають «геббельсівською брехнею», були закладені агентом Комінтерну, сталінським пропагандистом і агітатором Віллі Мюнценбергом, у якого Й. Геббельс у цьому сенсі був тільки скромним учнем. Мюнценберг фактично створив систему ідеології сучасної люмпен-бюрократії і властивих їй мемів; використовував для розв’язання створюваних проблем незліченні громадські організації (на зразок комітетів бійців за мир і проти фашизму), систему маніпулювання «корисними ідіотами».

Усі головні прийоми сучасної масової пропаганди: представлення злочинця нещасною жертвою, приписування своїм ворогам усіх власних злочинів, тотальне ігнорування фактів, таврування всіх, хто не поділяє «затверджених» поглядів, інші, які зараз використовує російська спецпропаганда, — були створені ще в 1920;х роках саме Віллі Мюнценбергом. Так само, як і практика створення нескінченних комісій і комітетів для надання відвертій брехні статусу громадської думки [6].

Майже всі зазначені вище прийоми і підходи, адаптовані до сучасності і з використанням досягнень науково-технічного прогресу, тією чи іншою мірою використовуються російською спецпропагандою в гібридній війні проти України. Власне, вся російська спецпропаганда і діяльність більшості російських ЗМК побудовані за принципами воєнного часу, незважаючи на те, що офіційно Росія не веде війни з нашою країною.

Фахівці російської спецпропаганди творчо використали винахід Мюнценберга і пішли далі: переклали мовою Другої світової війни події, що відбувалися в Україні і розвивалися всупереч кремлівським планам. Так, антиурядові виступи, Революція гідності, зміна влади в конституційний спосіб були названі «антиконституційним заколотом фашистської хунти», учасники Майдану — «фашистами», бійці АТО — «карателями» тощо. Така лексика позбавляє пересічних росіян можливості альтернативних або критичних поглядів на події, оскільки це автоматично означатиме зарахування їх до фашистських посіпак. Будь-які факти про події в Україні спотворюються або взагалі замінюються брехливими коментарями, що їх готують фахівці зі спецпропаганди і у вигляді т.зв. темників надсилаються до російських ЗМК. Отже, у спосіб цільового інформаційно-психологічного впливу, насамперед на внутрішню аудиторію РФ, було успішно виконане завдання з підвищення «бойового духу» власного населення і створення образу ворога.

Цим діям, здійснюваним вже на активному етапі гібридної війни, передували заходи з дегуманізації противника, тобто позбавлення його людських якостей або зображення в потворному, відразливому чи сміхотворному вигляді, що, на думку ідеологів російської спецпропаганди, мало усунути психологічні бар'єри у російських вояків перед вбивством представника колишнього братського народу («брата-українця»). Водночас організатори заходів з дегуманізації недооцінили небезпеку їх тривалого впливу на російську аудиторію, у свідомості більшості представників якої відбулися дегуманізаційні трансформації ширшої, ніж антиукраїнська, спрямованості. Зазначене практично призвело до фашизації частини російського суспільства. Процес дегуманізації, запущений російськими спецпропагандистами, мав ефект зарядженості, спричинив накопичення заряду ненависті, впевненості людей в тому, що ці настрої є їх особистими, а згодом був перенесений на власне суспільство і владу, тобто мав зворотний ефект.

Перший етап дегуманізації тривав близько десяти років і характеризувався виробництвом та використанням широкого спектра медіапродуктів російського виробництва з вкрапленнями антиукраїнської риторики. Насамперед це стосується художніх фільмів і серіалів, де персонажі з українськими прізвищами наділені відразливими моральними якостями, та документальних фільмів антиукраїнського змісту, в яких на основі вигаданих і перекручених фактів доводяться необґрунтовані твердження про «націю зрадників і фашистських поплічників» та про «фашизацію» сучасної України. У документальних фільмах і під час численних політичних токшоу та виступів кремлівських керманичів перекручувалися історичні факти, заперечувалася роль українського народу в перемозі над фашизмом у Великій Вітчизняній війні, відкидалося право на існування української нації, мови, історії і Української держави загалом.

При підготовці і проведенні акцій спецпропаганди активно використовувалися такі основні методи:

• • встановлення довірливих відносин із цільовою аудиторією (у спосіб використання поширених і усталених висловлювань, посилань на авторитети, цитат тощо);
• • створення ілюзії самостійності розумової роботи (підготовка і подача матеріалів таким чином, щоб у аудиторії виникло відчуття, що до пропонованих висновків вона начебто дійшла абсолютно самостійно, понад те, зробила для прийняття цього рішення серйозну розумову роботу);
• • використання образу енциклопедичності автора, який оперує величезним обсягом матеріалу і заливає супротивника інформацією (при використанні повномасштабних текстів архівних матеріалів, міжвідомчого листування, економічних таблиць і викладок та інших дуже нелегких для читання речей, щодо справжності яких практично неможливо визначитися);
• • «утоплення в документах» (маніпулювання з документальними матеріалами, результатами досліджень, цілеспрямований відбір тільки тих джерел, які «вписуються» в задум, фальсифікація документів, унеможливлення їх перевірки тощо);
• • свідоме і цілеспрямоване надання інформації інтенсивно емоційного забарвлення з метою пригнічення процесів раціонального мислення тієї аудиторії, яка піддається інформаційній атаці;
• • конструювання і описування подій у ЗМК і літературі задовго до того, як щось подібне сталося в реальності, інтерпретація та упереджене коментування замість детального інформування про факти.

Після початку активної фази гібридної війни було задіяно методи «чорної пропаганди»: дезінформацію, фейки і завідомо брехливі постановочні сюжети на російському телебаченні, що дозволяє говорити про масове створення «альтернативної реальності».

Важливим об'єктом спецпропаганди є єдиний інформаційний простір, який розглядається як складник глобального інформаційного середовища і одночасно є одним з компонентів бойового (оперативного) простору. При підготовці гібридної війни російські військові зважили на те, що, відповідно до теорії мережецентричних війн, однією з необхідних умов досягнення цілей військової операції є встановлення домінування в інформаційному просторі й створення основи для поширення необхідних соціально-політичних поглядів серед населення і збройних сил власної та інших держав.

Основними характерними особливостями російської спецпропаганди на сучасному етапі є такі:

• • узгодженість дій на основі загального керівництва і єдиного планування ГРУ ГШ МО РФ (у радянський період пропагандистські підрозділи, а після розпаду СРСР російські підрозділи інформаційних і психологічних операцій, а також органи зв’язків з громадськістю діяли зазвичай роз'єднано, відповідно до вузьковідомчих інструкцій);
• • тісна взаємодія з елементами розвідувальних структур, забезпечення комплексного застосування сил, методів і засобів;
• • застосовування повного спектра інструментів інформаційної війни — від техніки на Донбасі і до елементів «м'якого впливу» на зарубіжну аудиторію;
• • активне використання новітніх інформаційно-комунікативних технологій;
• • поєднання можливостей державних, комерційних і неурядових організацій, інструментів публічної дипломатії і «м'якої сили» для створення умов забезпечення суспільно-національного впливу на закордон тощо;
• • максимальне використання цивільних ресурсів країни у воєнних інтересах.

Основні інструменти, що активно використовуються російською спецпропагандою, є такими.

• 1. Російська система медійного впливу:
  • • всеросійська державна телевізійна і радіомовна компанія (телеканали «Россия-1», «Россия-2», «Россия-24», «РТР-планета», EuroNews; інтернет-проекти «Россия», «Вести.т», «Страна друзей», Digitalrussia.tv, «Страна.ш» та інші);
  • • міжнародне інформаційне агентство «Россия сегодня» (телеканал Russia Today, новинне відеоагентство Ruptly, міжнародна інтернет-студія Sputnik, РИА «Новости», сайт Ria.ru та інші);
  • • перший канал Росії («Первый канал. Всемирная Сеть»), на базі якого запущений «Первый Балтийский канал», мовлення якого поширене на Латвію («ПБК Латвия»), Естонію («ПБК Эстония»), Литву («ПБК Литва»).
  • • медіа «Газпрому» (телеканали «НТВ», «ТНТ»; супутникова телекомпанія «НТВПЛЮС»; радіостанції CТІ-FM, «Эхо Москвы», «Авторадио», «101.ru»; видавництво «Семь дней»; кіностудії «НТВкино», «Централ Партнершип»; інтернетпортали Rutube і Now.ru та інші);
  • • Національна Медіа Група (НМГ), яка позиціонує себе як приватний медіахолдинг (телеканали «Пятый канал», «РЕН ТБ», LifeNews TV; газета «Вести», сайт LifeNews.ru; студія «Российская служба новостей»);
  • • Russia Beyond the Headlines — міжнародний видавничий проект «Российской газеты», який періодично виходить безкоштовним друкованим і електронним додатком до найвідоміших видань світу 16 мовами (The Washington Post (США), The New York Times (США), The Daily Telegraph (Велика Британія), Le Figaro (Франція), Zuddeutsche Zeitung (Німеччина), The Economic Times (Індія), Folha de Sao Paolo (Бразилія), La Repubblica (Італія), JoongAng Ilbo (Південна Корея), China Business News (Китай) та інші).
• 2. Російські засоби мережевої комунікації:
  • • соціальні мережі «Одноклассники», «ВКонтакте» і «Мой Мир»,
  • • інстант-месенджер «Агент Mail.Ru» з поштовим сервісом ICQ, які з 2014 року повністю зосереджені в руках російської інтернет-компанії Mail.Ru Group.
• 3. Програмно-комп'ютерні і мережеві елементи впливу:
  • • «Лаборатория Касперского»;
  • • проект «Киберберкут»;
  • • спеціальні підрозділи кібербезпеки ФСБ, МВС, МО РФ та інших структур;
  • • організації інтернет-тролів (селище Ольгіно (Санкт-Петербург), селище Яблоновськоє (Республіка Адигея), селище Перекат (Республіка Адигея), селище Зелений Город (Нижегородська обл.), м. Бєлгород, м. Рязань, м. Хабаровськ, м. Калінінград та інші. Найвідомішою з-поміж цих організацій є ТОВ «Интернет-исследования» (м. СанктПетербург).
• 4. Російська система соціального формування громадської думки:
  • • Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦИОМ),
  • • дослідне агентство «Евразийский монитор»,
  • • соціологічна служба Фонд «Общественное мнение»,
  • • аналітичний центр «Левада-центр» та ін.
• 5. Федеральне агентство у справах СНД і співвітчизників, які проживають за кордоном, — «Россотрудничество», у складі якого функціонують представництва в 80 країнах світу, у т.ч. в Україні.
• 6. Інститути громадянського суспільства — урядові та неурядові фонди, які виступають як громадські організації:
  • • громадська організація «Фонд «Русский мир» ;
  • • неурядова організація «Фонд поддержки публичной дипломатии имени А. М. Горчакова»;
  • • некомерційна організація «Российский совет международных дел в сфере внешней политики и международных отношений», заснована Міністерством закордонних справ РФ і Міністерством освіти і науки РФ, Російською академією наук, Російським союзом промисловців і підприємців та інформаційним агентством «Интерфакс»;
  • • неурядова організація «Фонд исторической перспективы», створена для фінансування європейської (Париж) і американської (Нью-Йорк) філій Інституту демократії і співпраці.
• 7. Окремі європейські суспільно-політичні організації націоналістичного і ультрарадикального штибу, що фінансуються керівництвом Кремля:
  • • Front National (Франція),
  • • UKIP (Велика Британія),
  • • BNP (Велика Британія),
  • • AfD (Німеччина),
  • *Jobbik (Угорщина),
  • • Latvijas Krievu savieniba (Латвія),
  • • Атака (Болгарія),
  • • Forza Italia (Італія) та інші.
• 8. Російська православна церква, духовенство якої відіграє особливу роль в інформаційній підтримці дій РФ щодо України, пропаганді теорії «Русского мира» під прикриттям ідей православної єдності.
• 9. Проросійські партії, рухи та суспільні організації, фінансовані та керовані з Москви, які відіграли значну роль на підготовчому етапі гібридної війни («Русский мир», «Русская община Крыма», «Русское единство», «Русский блок», «Славянская партия», «Авангард», «Оплот», «Юго-Восток», «Великая Русь» та ін.).

Доводиться констатувати, що заходи інформаційно-психологічного впливу РФ завдяки узгодженості дій на основі загального керівництва, фінансування та єдиного планування, застосування повного спектра інструментів і методів інформаційної війни, використання новітніх інформаційно-комунікативних технологій є ефективними.

Так, керівник підрозділу швидкого реагування у сфері медіа Зовнішньої служби Європейського Союзу (Європейської служби зовнішньої діяльності) Гіл Портман (Giles Portman) стверджує, що дезінформація, яка поширюється Росією, має наслідком те, що в країнах ЄС зростає кількість тих, хто звинувачує Київ у війні на сході і симпатизує Росії: «Ми бачимо величезну кількість дезінформації про Україну, наприклад знаменита історія про розп’ятого хлопчика, про те, що в Україні немає російських військ. 300 російських журналістів отримали медалі за просування цієї історії, але що ми бачимо за останні місяці, так це те, що це не просто питання дезінформації в країнах Східного партнерства, це — дезінформація, яка приходить в наші домівки та впливає на громадян країн-членів». Як приклад такого впливу він навів Нідерланди, де була поширена історія про батальйон «Азов», який погрожував терористичною атакою в Нідерландах, якщо нідерландці не проголосують правильно на референдумі щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС [7].

Зазначимо, що сприятливі умови (домінування в інформаційному просторі, відсутність мовних бар'єрів, значний досвід в організації пропагандистських заходів тощо) надають РФ можливість здійснювати інформаційно-психологічне протиборство, поширюючи медіапродукцію одночасно і на Україну, і на своє внутрішнє середовище без додаткового оброблення. Водночас для ведення інформаційної війни назовні РФ використовує спеціально створені та фінансовані ЗМК, неурядові та суспільно-політичні організації, агентів впливу та «корисних ідіотів». При цьому тези і меми російської спецпропаганди, оприлюднені за кордоном, пізніше повторюються в російському інформпросторі вже як погляди представників міжнародної громадськості.

Дуже часто на них посилаються або навіть транслюють представники українських ЗМК, вочевидь не розуміючи, що стають жертвами одного з прийомів спецпропаганди з назвою «зворотний удар». Суть цього способу маніпулювання полягає в тім, що вигадану (вигідну для країни-агресора) версію тих або інших подій через підставних осіб поширюють за допомогою ЗМК, нейтральних щодо обох конфліктуючих сторін. Після цього преса країни — об'єкта агресії зазвичай повторює цю версію як «об'єктивнішу», ніж думки безпосередніх учасників конфлікту.

Висновки

Використання інформаційно-психологічного складника гібридної війни РФ спрямоване на ослаблення внутрішніх і міжнародних позицій об'єкта агресії - України — і забезпечення сприятливих умов для насильницьких дій воєнного характеру, створення перешкод для функціонування систем ухвалення рішень і управління нашої держави, маніпулювання громадською думкою (на глобальному, регіональному, національному рівнях) тощо.

Результати аналізу інформаційнопсихологічних акцій РФ свідчать про те, що вони певною мірою досягають своєї мети: завойовується прихильність українських громадян в Криму і на Донбасі, формується потужна п’ята колона, що підтверджено зрадництвом частини військовослужбовців ЗСУ і СБУ та працівників правоохоронних органів, дислокованих у АРК і на Донбасі, організується внутрішній спротив реформам, підривається авторитет керівництва України на міжнародній арені й створюються перепони на шляху до євроінтеграції, робляться спроби переконати активно налаштованих громадян у безглуздості будь-якого спротиву тощо. Активні дії РФ та сприятливі умови для таких дій надали можливість сформувати в певної частини українського суспільства відповідні соціальні й політичні настрої, які країна-агресор вміло використовує у своїх інтересах.

Наразі український інформаційний простір слабо захищений, а система інформаційної безпеки як складника безпеки держави фактично недієздатна. В Україні відсутні нормативна база, системний підхід і державні органи боротьби з інформаційною агресією, механізми активного протиборства з антиукраїнською пропагандою і дезінформацією (у цьому сенсі діяльність Міністерства інформаційної політики у її сьогоднішньому вигляді можна не брати до уваги). Боротьбою з інформаційною агресією переважно займаються неурядові організації, представники українського громадянського суспільства, такі, наприклад, як Інформспротив, Інформнапалм, 5ґврЕакє, що здійснюють аналіз окремих акцій кремлівської пропаганди і викриття російської антиукраїнської дезінформації. Протистояння інформаційним акціям РФ має епізодичний і несистемний характер, через що про інформаційно-психологічне протиборство, організацію контрпропаганди можна переважно теоретизувати.

Зважаючи на зазначене, можна констатувати, що національна система інформаційної безпеки держави потребує суттєвого вдосконалення. Перші кроки вже зроблено. Так, у п. 4.11. «Забезпечення інформаційної безпеки» Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України 26 травня 2015 р. № 287/2015, визначено пріоритети забезпечення інформаційної безпеки, а саме:

• • забезпечення наступальності заходів політики інформаційної безпеки на основі асиметричних дій проти всіх форм і проявів інформаційної агресії;
• • створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них;
• • протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;
• • розробка і реалізація скоординованої інформаційної політики органів державної влади;
• • виявлення суб'єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються Росією для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності;
• • створення і розвиток інститутів, що відповідають за інформаційно-психологічну безпеку, з урахуванням практики держав — членів НАТО;
• • удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіакультури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

Пріоритети визначені чітко, однак за час, що минув, мало що зроблено для їх втілення в життя.

З огляду на загрози та проблеми, викладені в статті, та зважаючи на узгодженість заходів російської спецпропаганди, необхідно протидіяти їй також системно, ґрунтуючись на відповідній нормативній базі та за допомогою нової організаційної структури інформаційної безпеки та захисту інформпростору.

Доцільно створити за сприяння РНБО Міжвідомчий координаційний центр з питань інформбезпеки, який представлятиме основні компетентні органи влади з інформпитань на національному рівні для координування загальноурядового та загальнонаціонального підходів забезпечення інформбезпеки та захисту інформпростору. Зокрема, зазначений центр мав би визначати та координувати розвиток і безперервний перегляд інформаційного складника стратегії та концепції національної безпеки. Він також має відповідати за координування діяльності всіх державних органів (цивільних і військових) та неурядових організацій, залучених до розбудови життєздатної національної інформсистеми, визначати роль, яку урядові органи відіграватимуть в забезпеченні інформбезпеки та захисту інформпростору в Україні.

Потрібні також організація інформаційної протидії на стратегічному, тактичному і оперативному рівнях, створення надійної системи моніторингу та інформування української і зарубіжної аудиторії, захист українського інтернет-ресурсу, відновлення діяльності зарубіжних культурно-історичних центрів, створення стратегічного контенту — українських інформаційних продуктів, які б позитивно представляли Україну, демонстрували її досягнення, розповідали про її традиції і культуру, тісна співпраця із зарубіжними громадськими інститутами, діаспорою, підготовка професійних кадрів, поєднання цивільних і військових ресурсів тощо. Але насамперед потрібна політична воля керівництва держави.

З огляду на актуальність і практичну значущість проблематики, подальші дослідження доцільно здійснювати у напрямі розроблення й запровадження стратегії протиборства і попередження інформаційних загроз, а також ефективних механізмів оперативного реагування на інформаційні виклики і загрози з боку інших держав.

Список використаних джерел

• 1. Горбулін В. П. «Гібридна війна» як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу / В.П. Горбулін // Стратегічні пріоритети. 2014. № 4 (33). С. 5−12.
• 2. Илларионов А. Вызовы информационной войны для свободного общества и возможная контрстратегия: Выступление на XIX Форуме Открытого Общества Эстонии. Таллинн, 18 сентября 2014 г. / А. Илларионов [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// aillarionov.livejournal.com/735 489.html.
• 3. Караяни А. Г. Информационно-психологическое противоборство в современной войне / А. Г. Караяни. М.: Воен. ун-т, 1997. С. 32.
• 4. Крысько В. Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, опыт) / В. Г. Крысько. Минск: Харвест, 1999. С. 187.
• 5. Ласвель Г. Техника пропаганды в мировой войне: сокр. пер. с англ. в обработке Н. М. Потапова / Г. Ласвель. Л.: Отдел военной литературы Госиздат, 1929. С. 20о.
• 6. Алтынина Ю. Код доступа / Ю. Алтынина [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://echo.msk.ru/programs/code/1 492 660- echo/.
• 7. Інформаційна війна РФ проти України досягає результатів: В ЄС заявили про збільшення кількості симпатиків Кремля [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.unian.ua/society/1 269 099-informatsiynaviyna-rf-proti-ukrajini-dosyagla-rezultativ-ves-zayavili-pro-zbilshennya-kilkosti-simpatikivkremlya.html.
• 8. Конах В. К. Негативні інформаційно-психологічні впливи Російської Федерації проти України та можливі засоби протидії / В. К. Конах // Стратегічні пріоритети. 2014. № 3 (33). С. 23−30.
• 9. Даниленко С. Рекомендации для Украины и Европы, как избежать информационных атак в будущем / С. Даниленко [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://delo.ua/ opinions / informacionnaja-vojna-rossii-protivukrainy-uroki-dlja-evropy-291 526/.
• 10. Репко С. И. Отечественный опыт ведения спецпропаганды (1918;1991) / С. И. Репко. М.: Воен. ун-т, 1994. 620 с.
• 11. Севрюгин В. И. Специальные методы социально-психологического воздействия и влияния на людей / В. И. Севрюгин. Челябинск: Обл. изд-во, 1996. 416 с.
• 12. Техника дезинформации и обмана / под ред. Я. Н. Засурского. М.: Мысль, 1978. 248 с.
• 13. Шевчук П. Інформаційно-психологічна війна Росії проти України: як їй протидіяти / П. Шевчук // Демократичне врядування. 2014. Вип. 13.
• 14. Украинцы считают соцсети таким же источником информации, как ТВ и новостные сайты [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://delo.ua/tech/ukraincy-schitajut-socse ti-takim-zhe-istochnikom-informacii-kak-307 347.
• 15. СМИ опубликовали документы агентства политических «троллей» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://paperpaper. ru/troll-docs/.
• 16. «Фабрики троллей»: саморазоблачение благодаря Google? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.bbc.com/russian/ society/2015/08/150 820_tr_trolls_google_ research.
• 17. N. M. Potapova [The abridged translateion from English. Translated by N. M. Potapov]. Leningrad: Otdel voennoy literaturyi Gosizdat, 200. [in Russian].
• 18. Altyinina Yu. Kod dostupa [Access code]. Retrieved from http://echo.msk.ru/programs/ code/1 492 660-echo/ [in Russian].
• 19. Informatsiyna viyna RF proty Ukrayiny dosyahaye rezultativ: V EU zayavyly pro zbilshennya kilkosti sympatykiv Kremlya [The information war of the Russian Federation against Ukraine is achieving results: it is stated that the number of the Kremlin supporters has increased in the EU]. Retrieved from http://www.unian.ua/society/1 269 099-infor matsiyna-viyna-rf-proti-ukrajini-dosyagla-rezulta tiv-v-es-zayavili-pro-zbilshennya-kilkosti-simpa tikiv-kremlya.html [in Ukrainian].
• 20. Konakh V. K. (2014). Nehatyvni informatsiyno-psykholohichni vplyvy Rosiyskoyi Federatsiyi proty Ukrayiny ta mozhlyvi zasoby protydiyi [Negative information-psychological influence of Russia against Ukraine and possible countermeasures], Stratehichni priorytety [Strategic Priorities], 3(32), 23−30. [in Ukrainian].
• 21. Danilenko S. Rekomendatsii dlya Ukrainyi i Evropyi, kak izbezhat informatsionnyih atak v buduschem [Recommendations for Ukraine and Europe, on how to avoid future information attacks]. Retrieved from http://delo.ua/opinions/ informacionnaja-vojna-rossii-protiv-ukrainy-uro ki-dlja-evropy-291 526/ [in Russian].
• 22. Repko S. I. (1994). Otechestvennyiy opyit vedeniya spetspropagandyi (1918;1991) [Domestic experience of conducting special propaganda (19 181 991)]. Moskow: Voennyiy universitet, 32. [in Russian].
• 23. Sevryugin V. I. (1996). Spetsialnyie metody sotsialno-psihologicheskogo vozdeystviya i vliyaniya na lyudey [Specific methods of social and psychological influence and impact on people…]. Chelyabinsk: Obl. vid-vo. [in Russian].
• 24. Tehnika dezinformatsii i obmana (1978). [The technique of misinformation and deception (1978)]. Pod red. Ya.xN. Zasurskogo [ed. by Ya. N. Zasurskiy]. Moskow: Misl. [in Russian].
• 25. Shevchuk P. (2014). Informatsiyno-psykholohichna viyna Rosiyi proty Ukrayiny: yak yiy protydiyaty [Information-psychological Russia’s war against Ukraine: how to counter it]. Demokratychne vryaduvannya [Democratic governance], Vol. 13. [in Ukrainian].
• 26. Ukraintsy schitayut sotsseti takim zhe istochnikom informatsii, kak TV i novostnyie saytyi [The Ukrainians think that the social networks are the same source of information, as TV and news sites]. Retrieved from http://delo.ua/ tech/ukraincy-schitajut-socseti-takim-zhe-is tochnikom-informacii-kak-307 347 [in Russian].
• 27. SMI opublikovali dokumentyi agentstva politicheskih «trolley» [The media published the documents of the political «trolls'» agency]. Retrieved from http://www.bbc.com/russian/socie ty/2015/08/150 820_tr_trolls_google_research [in Russian].