Купецтво російської імперії дореформеної доби (дореволюційна та радянська історіографія)

Нині в історичній науці спостерігається стійка тенденція зростання інтересу до історії підприємництва, його ролі в житті суспільства. Російська імперія, до складу якої входила і більшість українських територій, мала значний досвід підприємництва. Купецтво як головний підприємницький стан, що становив кістяк буржуазії, незважаючи на свою нечисленність, робило вагомий вплив на економічне, політичне, культурне та громадське життя суспільства. Тому не дивно, що в останні два десятиріччя історія купецтва, за словами Н. Міненко, «все более прочно утверждается на историографическом поле» [1, 30]. Активні наукові пошуки в цій галузі призвели до появи значної кількості публікацій, присвячених різним періодам, регіонам та аспектам діяльності купецького стану. Між тим, вивчення будь-якої історичної теми, у тому числі й історії купецтва, не може вважатися закінченим, якщо не буде проведено ретельний аналіз літератури, опублікованої з цієї теми та підбито підсумки її дослідження. Особливої актуальності це положення набуває сьогодні, коли в історичній науці відбувається пошук нових концепцій, рішень та методологічних підходів.

Період останньої чверті XVIII — першої половини XIX ст. став одним з найважливіших етапів в історії купецького стану Російської імперії. Саме в цей час відбувався процес оформлення юридичного статусу купецтва, отримання соціально-політичних прав, що дозволило йому стати елітою міського населення. Мета цієї статті полягає у спробі історіографічного аналізу дореволюційних та радянських досліджень ролі та місця купецтва Російській імперії у дореформений період.

Аналізуючи дорадянську історіографію, відзначимо, що спеціальних робіт, присвячених історії купецтва Російської імперії, не було. Однак у дослідженнях від середини XIX ст. деякі аспекти окресленої теми знайшли своє відображення, зокрема питання правового статусу купецького стану, становища купця в суспільстві, створення купецького товариства, формування та місце серед міського населення купецьких гільдій тощо [3, 5]. Активізації наукових студій сприяла підготовка та проведення реформ 1860 — 70-х рр., поява загальної концепції станового розвитку Росії, посилення соціально-економічної складової в історичних дослідженнях, а також пореформений розвиток підприємництва. Важливе значення для вивчення історії купецтва мали загальні праці істориків та представників історико-правової науки з історії дореформених міст та суспільних станів Російської імперії Л. Плошинського [4], М. Варадінова [5], П. Муллова [6], Б. Чичеріна [7], І. Дитятіна [8], В. Ключевського [9], О. Кізеветтера [10], К. Пажитнова [11]. Так, В. Ключевський у своїх роботах окреслив загальний напрям у вивченні російського міста та історії станів у Російській імперії. Л. Плошинський головну увагу зосередив на дослідженні юридичного статусу купецтва та сутності його гільдійської структури. М. Варадінов, проаналізувавши законодавчі акти, прослідкував процес створення гільдійської станової структури купецтва і дійшов висновку, що встановлювалася вона в «государственных видах … для удовлетворения потребностей самих гильдейских членов» [5, 112]. Сутність підходу І. Дитятіна полягає у тезі про історію російського міста як історію «. .регламентации, преобразований торгово-промышленного городского населения со стороны верховной власти. Ход этих преобразований определяется воззрениями, какие верховная власть имела на государственные интересы» [8, 109]. О. Кізеветтер проаналізував питання виникнення та діяльності органів станового купецького управління, показав благодійну діяльність купецтва [3, 4].

В кінці XIX — на початку XX ст. істотне підвищення ролі купецтва в соціально-економічному та культурному житті Російської імперії позначилося на зростанні інтересу дослідників до його історії. Як наслідок, з’явилися численні нариси з історії торгівлі, промисловості, торгово-промислових підприємств [12]. Значна кількість публікацій присвячується діяльності купецьких закладів, історії окремих купецьких родин [13].

На початок XX ст. припадає і поява перших узагальнюючих праць з історії буржуазії. Так, К. Пажитнов проаналізував еволюцію російської буржуазії, вважаючи її малорухливою та політично індиферентною, що як клас не розвивалася аж до реформи 1861 р., вказавши і на головну причину такого становища — панування кріпосного ладу [11, 20]. Крім того, вчений відзначив негативну роль у вихованні «третього стану» і держави, яка, на його думку, своїми подачками розвивала почуття «безбідного існування», що не сприяло формуванню духу підприємництва й приватної ініціативи [14, 5]. Дослідник проблеми П. Берлін звернув увагу на становлення російської буржуазії у першій половині XIX ст. та особливу роль Вітчизняної війни 1812 р. у зростанні політичної свідомості купецтва [15, 117].

Отже, для дорадянської історіографії була властивою розробка лише окремих аспектів історії купецтва останньої чверті ХУЛІ - першої половини XIX ст. Автори публікацій досліджували правовий статус купецького стану, висвітлювали діяльність окремих купецьких родин, підприємницьку та громадську діяльність купців. Відбувалося накопичення фактичного матеріалу та робилися перші спроби його наукового аналізу.

В результаті жовтневих подій 1917 р. починає складатися кардинально нова історична ситуація, що спричинила зміну й історичних поглядів. Їх формування відбувалося практично одночасно і завершилося в 1929 р. утвердженням нових теоретико-методологічних засад та ідеологічної заданості, на яких будувалася історична наука. Тема купецтва практично не досліджувалася, оскільки пріоритетними були соціально-економічні процеси в російському селі, історія пролетаріату та класової боротьби. Вивчення підприємництва, і зокрема купецтва, вважалося безперспективним. Все ж до кінця 1920;х рр. в історіографії продовжувався і немарксистський напрям, що визнавали і самі історики-марксисти [16, 74]. Саме цим можна пояснити видання 1922 р. книги П. Берліна «Русская буржуазия в старое и новое время», яку дослідники вважають першою узагальнюючою працею з історії російської буржуазії в радянській історіографії [17, 14].

З середини 1950;х рр. характерною рисою досліджень з історії купецтва стає значне розширення їх напрямів, уведення в науковий обіг широкого кола архівних джерел. Позитивний вплив на вивчення історії купецького стану мала дискусія кінця 1960 — середини 70-х рр. з проблеми переходу від феодалізму до капіталізму, в ході якої були поставлені питання, що вимагали грунтовного опрацювання історії буржуазії та головного джерела її формування — купецтва [18].

Значний внесок у дослідження історії купецького стану зробили В. Яковцевський [19], П. Риндзюнський [20 — 22], Ф. Полянський [23 — 24], Б. Кафенгауз [25 — 26], Ю. Клокман [27 — 28], І. Гуржій [29 — з0], Г Рабинович, В. Скубнєвський [31], Б. Миронов [32 — 33]. У своїх працях, що з’явилися в 1950 80-х рр. вони розширили проблематику окресленої теми за рахунок, насамперед, постановки таких питань, як особливості первісного нагромадження капіталу, формування всеросійського ринку та генези капіталізму в Росії, політико-правові умови купецького підприємництва, спадкоємність капіталів, конкуренція і ділове співробітництво купців і підприємців з інших станів тощо [34, 12 — 13]. Однією з перших стала книга В. Яковцевського, в якій автор досліджує форми розвитку купецького капіталу [35, 6]. Дореформене купецтво як одну з основних категорій міського населення розглянув П. Ридзюнський. У цьому, одному з найкращих досліджень з історії дореформених міст Російської імперії, проаналізовано розвиток власне міських поселень, докладно висвітлена еволюція купецтва першої половини XIX ст. [35, 8]. Ф. Полянський, досліджуючи міський розвиток XVШ ст., вказував на поступальний розвиток зовнішньої та внутрішньої торгівлі, що був пов’язаний із географічним поділом праці і зумовлений численністю купецтва, вказує на перетворення міст у центри «накопичення крупних капіталів, необхідних для розвитку мануфактури» [36, 166 — 167].

З українських істориків, які торкалися питання історії купецтва, не можемо оминути науковий доробок І. Гуржія. Він одним з перших спробував висвітлити проблеми еволюції купецтва та розвиток товарного виробництва й торгівлі в Україні у дореформений час. Для його праць характерні не лише фаховий виклад фактичного матеріалу, а й спроби теоретичного обґрунтування положень і широких узагальнень [37, 6]. Позиція І. Гуржія найкращим чином викладена в статті, опублікованій в Радянській енциклопедії історії України. Купецтво, на думку вченого, являло собою соціальний стан чи прошарок вищих класів, який займався торгівлею в умовах приватної власності на товари. У Російській імперії цей стан остаточно сформувався у другій половині ХУШ ст., коли визначився організаційно, об'єднавшись у гільдії та одержавши з рук царського уряду деяке самоврядування і судочинство. Наприкінці ХУШ — на початку XIX ст. купецтво об'єднало не тільки гільдійську, а й сільську торговельну та промислову буржуазію [38, 534].

Важливе значення у вивченні купецького стану мають праці Б. Миронова, який, досліджуючи демографічний, соціальний та економічний розвиток російських міст з 1740 до 1860-х рр., детально проаналізував проблеми соціальної структури, мобільності міського населення, зокрема купецтва, його ментальності, взаємодії міста та села.

Підводячи підсумки огляду історіографії купецтва Російської імперії дореформеної доби відзначимо, що дослідники зробили значний внесок у розробку цієї проблеми. Дорадянські автори зібрали певний фактичний матеріал про торгово-промислову діяльність купецтва, купецьких організацій, історію окремих купецьких родин. У цілому для робіт дорадянського періоду був притаманний науково-описовий характер. Для радянських часів тема історії купецтва перестала бути популярною. Окремі автори, що зверталися до неї, наголошували, перш за все, на аналізі соціально-економічних процесів у класово-антагоністичному суспільстві, а роль буржуазії і купецтва зокрема, висвітлювалася негативно, з наперед заданих жорстких ідеологічних схем. Тим не менше, радянські дослідники значно розширили напрями досліджень, їх тематику, у науковий обіг було введено значний масив документів центральних та місцевих архівів, що стосувалися історії купецтва дореформеного періоду.

Проте, в дореволюційній та радянській історичній науці так і не були поставлені та досліджені питання соціокультурного виміру купецтва, його роль у розвитку науки і культури. Випали з поля зору дослідників і такі важливі аспекти історії купецтва, як менталітет купецького стану, моральні, естетичні та соціальні пріоритети, його меценатська та благодійна діяльність.

купецтво соціальний населення статус.

Література

• 1. Миненко Н. А. Урал и Сибирь концаXVI— первой половины XIX в. в новейшей отечественной историографии // Культурное наследие Азиатской России. — Тобольск, 1997.
• 2. Медведева Н. М. Социально-сословная структура и общественые объединения городов Псковской губернии во второй половинеXIXвека: Автореф. дис. … канд. ист. наук. — СПб., 2009.
• 3. Галимова Л. Н. Симбирское купечество во второй половине XIX — начале XX века (Социально-бытовой аспект): Автореф. дис. … канд. ист. наук. — Ульяновск, 2005.
• 4. Плошинский Л. О. Городское или среднее состояние русского народа в его историческом развитии от начала Руси до новейшего времени. — СПб., 1852.
• 5. Варадинов Н. В. Гильдии: историко-юридический очерк. — СПб., 1861.
• 6. Муллов П. А. Историческое обозрение правительственных мер по устройству городского общественного управления. — СПб., 1864.
• 7. Чичерин Б. Н. О народном представительстве. —М., 1866.
• 8. Дитятин И. И. Устройство и управление городов России.
• 9. Т. I: Введение. Города России в ХУШ столетии. — СПб., 1875.
• 10. Ключевский В. О. История сословий в России. — М., 1913.
• 11. Кизеветтер А. А. Городовое положение Екатерины II 1785 г. Опыт исторического комментария. — М., 1909.
• 12. Пажитнов К. Очерк развития буржуазии в России // Образование. — 1907. — № 2.
• 13. Тимофеев А. Г История Санкт-Петербургской биржи.
• 14. СПб., 1903; Иваск У. Г. Суконные фабриканты Бабкины. Генеалогический этюд. — М., 1910; Иваск У. Г Родословная Москвиных. — М., 1910; Торговое и промышленное дело Рябушинских. — М., 1913; Иоксимович Ч. М. Мануфактурная промышленность в прошлом и настоящем. М., 1915; Краткий очерк 25-летней деятельности Алафузовских торгово-промышленных предприятий 1891−1916 гг. — Петроград, 1916.
• 15. МаркевичА.И. Калужские купцы Дехтяревы. — Одесса, 1891; Московская биржа. 1839 — 1889. — М., 1889; Беляев И. С. Купеческие родословные как исторический источник. Чухломцы — посадские люди Юдины. — М., 1900; Чулков Н. П. Московское купечество ХУШ—XIXстолетий (Генеалогические заметки) //Русский архив. —1907. —№я 12; История московского купеческого общества. 1863 — 1913. Т. 1−5.
• 16. М., 1913 — 1916; Московское купеческое собрание. Исторический очерк. — М., 1914.
• 17. Есиева И. В. Купеческая династия Ушковых (первая половина XIX в. — 1918 г.): Автореф. дис. … канд. ист. наук. — Казань, 2004.
• 18. Берлин П. А. Русское купечество и война 1812 года // Отечественная война и русское общество. — Т. 5. — М., 1912.
• 19. Данилова Л. В. Становление марксистского направления в советской историографии эпохи феодализма // Исторические записки. — Т. 76. — М., 1965.
• 20. ЛавицкаяМ.И.Эволюциясословного общества Орловской губернии в условиях российской модернизации второй половины XIX — начала ХХ в.: Автореф. дис. … докт. ист. наук. — М., 2010.
• 21. Переход от феодализма к капитализму в России. Всесоюзная дискуссия. — М., 1969.
• 22. Яковцевский В. Н. Купеческий капитал в феодальнокрепостнической России. — М., 1953.
• 23. Рындзюнский П. Г. Городское гражданство дореформенной России. — М., 1958.
• 24. Рындзюнский П. Г. Городское население // Очерки экономической истории России первой половиныXIXв. — М., 1959.
• 25. Рындзюнский П. Г. Изучение городов России первой половиныXIXв. Города феодальной России. — М., 1966.
• 26. Полянский Ф. Я. Первоначальное накопление капитала в России. — М., 1958.
• 27. Полянский Ф. Я. Городское ремесло и мануфактура в России в XVIII в. М., 1960.
• 28. Кафенгауз Б. Б. Купечество. Города // Очерки истории СССР: Период феодализма: Россия в первой четверти XVIII в. Преобразования Петра I. — М., 1954.
• 29. Кафенгауз Б. Б. Город и городская реформа 1785 г. // Очерки истории СССР: Период феодализма: Россия во второй половине XVIII в. — М., 1956.
• 30. Клокман Ю. Ф. Город в законодательстве русского абсолютизма во второй половине XVII — XVIII вв. // Абсолютизм в России (XVII—XVIII вв.). — М., 1964.
• 31. Клокман Ю. Ф. Социально-экономическая история русского города: Вторая половина XVIII в. — М., 1967.
• 32. Гуржій І.О. Соціально-економічні зміни та розвиток постійної торгівлі в містах України кінця XVIII — першої половини XIX ст. // Укр. іст. журн. — 1959. — № 5.
• 33. Гуржій І. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця XVIII ст. до 1861 року). — К., 1962.
• 34. Рабинович Г. Х., Скубневский В. А. Буржуазия города Барнаула (1861 — середина 90-х годовXIXв.) //Из истории Сибири. — Вып.1. — Томск, 1970.
• 35. Миронов Б. Н. Спорные и малоизученные вопросы истории русского позднефеодального города в современной историографии // Генезис и развитие феодализма в России. Проблемы историографии. — Л., 1983.
• 36. Миронов Б. Н. Русский город в 1740—1860-е гг.: демографическое, социальное, экономическое развитие. — Л., 1990.
• 37. Разгон В. Н. Сибирское купечество вXVIII— первой половине XIXвека. Региональный аспект предпринимательства традиционного типа. — Барнаул, 1998.
• 38. Кузнецов В. В. Купечество малых волжских городов Саратовской губернии в конце ХУШ—первой половине XIX века: Автореф. дис. … канд. ист. наук. — Саратов, 2007.
• 39. Андреев Н. В. Методология и история отечественной историографии развития городов и городского хозяйства России последней четверти КУШ—первой половины XIX в. — Екатеринбург; Пермь, 2003.
• 40. 3 7. Гуржій О.І. Купецький стан на Лівобережній і Слобідській Україні в другій половиніXVII—XУШ ст.: проблеми становлення та розвитку // Укр. істор. журн. — 2004. — № 3. 38. Гуржій І.О. Купецтво //Радянська енциклопедія історії України. — К., 1970. — Т. 2.