Принципи, методи та процедури бухгалтерського обліку в системі облікової політики

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зміст облікової політики становлять три складові: принципи, методи (способи) та процедури, прийняті на даному підприємстві для складання та подання фінансових звітів. Кожна із них по-різному реалізуються на різних рівнях регулювання облікової політики. Сутність кожної із складових облікової політики полягає в наступному.

Принципи — це основні, базові положення цієї політики, те, на основі чого будується політика. Принципи регулюються на загальнодержавному рівні облікової політики. Вони єдині й обов’язкові до використання всіма суб'єктами підприємницької діяльності. У п. 3 П (С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» передбачається таке визначення принципу бухгалтерського обліку: це правило, яким слід керуватися у процесі вимірювання, оцінки та реєстрації господарських операцій і під час відображення їх результатів у фінансовій звітності [7, с.189].

Методи — це способи та прийоми вирішення конкретних завдань, які постають перед підприємством при веденні бухгалтерського обліку, які дають змогу здійснювати оцінку ресурсів, ведення рахунків синтетичного та аналітичного обліку, порядок нарахування амортизації, визначення обсягу реалізації, доходів, витрат, фінансових результатів.

Процедура обліку — встановлений порядок (технологія) оброблення даних та організації ведення бухгалтерського обліку.

При формування облікової політики, необхідно керуватися такими основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що регламентуються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: безперервності діяльності, автономності (або принцип одиниці обліку), періодичності, нарахування і відповідності доходів та витрат, єдиного грошового вимірника, обачності, повного висвітлення, послідовності, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості [16, с. 13].

Головне призначення облікової політики — встановлювати найбільш приємні для конкретного підприємства методи обліку і на їх основі складати фінансову звітність, що відповідає встановленим ПСБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» якісним характеристикам.

Методи ведення обліку регламентуються на рівні держави двома підходами. Перший допускає лише єдино можливий варіант, другий — передбачає альтернативи. В цьому випадку облікова політика на рівні підприємства повинна включати обґрунтування та вибір альтернативних варіантів, оптимальних для цього підприємства. Методологічні засади облікової політики регламентуються на рівні держави національними стандартами ведення бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — це нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

У свою чергу, П© БО передбачають можливість застосування різних методів щодо оцінки активів, зобов’язань, доходів та витрат у фінансовій звітності, тому складаючи облікову політику, підприємство повинне обирати такі принципи, методи і процедури, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати своєї діяльності і забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Як система прийомів практичного освоєння дійсності, на думку Карпушенко М. Ю., метод бухгалтерського обліку полягає в первинному спостереженні (документування і інвентаризація), вартісному вимірі (оцінка і калькулювання), поточному групуванні (рахунки і подвійний запис), підсумковому узагальненні (баланс і звітність) [4, c.6].

Організація облікової політики полягає в тому, що з усіх способів та прийомів обираються ті, які придатні на даний момент для конкретних умов, оскільки, обрані способи ведення бухгалтерського обліку повинні забезпечувати обліковий процес, в результаті якого формується повна і достовірна картина майнового і фінансового стану підприємства.

До способів ведення бухгалтерського обліку Карпушенко М. Ю. відносить: способи групування та оцінки фактів господарської діяльності, відшкодування вартості майна, що амортизується, організація документообігу, інвентаризації, способи застосування рахунків бухгалтерського обліку, системи регістрів бухгалтерського обліку, обробки інформації та інші відповідні способи та прийоми [4, с.9].

Процедурні питання можуть визначатися на державному рівні як єдино дозволений варіант (форми первинних документів, перелік та склад фінансової та статистичної звітності, організація зберігання та утилізації документів й облікових регістрів, організація матеріальної відповідальності тощо) або як альтернативні варіанти:

• — суб'єкт ведення обліку на підприємстві (керівник, бухгалтерська служба, аудиторська чи консалтингова служба, приватний підприємець);
• — тип організаційної структури бухгалтерської служби (лінійна, лінійно-функціональна, програмно-цільова);
• — форма ведення бухгалтерського обліку (меморіально-ордерна, журнально-ордерна, автоматизована, спрощена) [7, с.14].

Також, часто процедурні питання визначаються особливостями та специфікою підприємства і тому регламентуються на рівні підприємства. До таких процедурних питань можемо віднести: перелік облікових номенклатур, робочий план рахунків, порядок організації матеріальної відповідальності, перелік та склад внутрішньої звітності, перелік осіб, які мають право підпису документів, порядок документообігу, порядок ведення управлінського обліку, форми внутрішньої звітності, технологія оброблення облікової інформації, склад інвентаризаційної комісії, організація ведення податкового обліку тощо [7, с.14].

Крім того, облікова політика підприємства визначається також на підставі принципів, методів і процедур, регламентованих іншими нормативно-правовими документами, регулюючими методологію бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

Підсумовуючи слід зазначити:

• — теоретична основа облікової політики — це положення, які базуються на методології бухгалтерського обліку, фінансово-економічного аналізу та фінансового контролю.
• — об'єкт облікової політики — активи, джерела їх формування, господарські події та фінансові результати, які можна детально прокласифікувати і достовірно визначити особливості їх обліку і включення підсумкових даних до звітності.
• — мета облікової політики — забезпечення одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, що є необхідною для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.