Екологічний контроль

1.1. Правова основа екологічного контролю

Принципові положення екологічної стратегії держави закріплені в Конституції України. Центральне місце серед екологічних норм Конституції України займає ст. 13, у якій вказано на належність природних ресурсів українському народу. У Конституції України закріплено обов‘язок держави забезпенчувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України (ст. 16). Поряд з людиною, її життям і здоров’ям, честю й гідністю, недоторканністю, безпека, у тому числі екологічна, проголошується і визначається Основним Законом найвищою соціальною цінністю (ст. 3) [1].

Чинне законодавство України не тільки визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів, гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, але й визнає пріоритетні національні інтереси: забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства; збереження навколишнього природного середовища; раціональне використання природних ресурсів (ч. 8 ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України») [2].

Екологічний контроль як правовий інститут отримав законодавче закріплення у численних нормативно-правових актах, основними з яких є: Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про звернення громадян», Орхуська Конвенція «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», «Про інформацію».

Основу правової охорони навколишнього природного середовища складають норми земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра, тваринний і рослинний світ, а також іншого екологічного законодавства. Відносини в галузях використання та охорони природних ресурсів регламентуються проресурсовими кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра) і спеціальними законами України («Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про рослинний світ» та ін.). Крім того, екологічні відносини регулюються декретами Кабінету Міністрів України (наприклад, «Про приватизацію земельних ділянок»), укзами Президента України (наприклад, «Про біосферні заповідники») та іншими підзаконними нормативними актами [3, c. 183].

У поресурсовому законодавстві окремо вирізняються принципи, що забезпечують пріоритет екологічних вимог перед іншими. До них належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки; обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів; гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров’я людей. Відмінною рисою цих принципів від інших є забезпечення підтримання екологічної рівноваги на території України. Недотримання вимог екологічної безпеки створює екологічно небезпечну ситуацію, яка загрожує стану навколишнього природного середовища та здоров’ю людини, спричиняє різноманітні наслідки .

В екологічній сфері суспільних відносин контроль і нагляд необхідні у зв’язку з виконанням законів по захисті природного навколишнього середовища екологічними службами. У свою чергу, самі екологічні служби (наприклад, екологічна інспекція, екологічна прокуратура) забезпечують контрольно-наглядову діяльність у сфері виконання екологічного законодавства громадянами, підприємствами, заснуваннями, організаціями [4, с. 362].

Забезпечення екологічної безпеки знаходить своє правове закріплення в нормативних актах, які регулюють окремі види господарської діяльності або використання та охорону природних ресурсів. Зокрема, Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. регулює правові відносини, пов’язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров’я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів (статті 3, 6—9, 13, 18—20 та ін.). Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. (статті 3, 8, 13, 17 та ін.) спрямований на попередження настання екологічної небезпеки у процесі поводження з радіоактивними матеріалами і відходами, у процесі використання ядерної енергії, на радіаційний захист населення. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. (статті 1, 3, 4), регламентує забезпечення вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях. Закон України «Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р. зі змінами встановлює вимоги щодо екологічної безпеки в межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій тощо.

Вимоги екологічної безпеки знаходять своє закріплення в обов’язкових нормах, правилах, стандартах щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів тощо. Так, у ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ЗУ) передбачена система екологічних нормативів [5]. Вони встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися також нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Це дає змогу стверджувати, що в сучасних умовах забезпечення екологічної безпеки стало розвивається як самостійний напрямок діяльності держави і суспільства. Тому систему правових приписів у галузі забезпечення екологічної безпеки можна розглядати як самостійний складний правовий інститут в галузі екологічного права.