Право власності на грішну землю в 19 веке

[pic].

САНКТ-ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ ГУМАНИТАРНЫЙ.

УНІВЕРСИТЕТ ПРОФСОЮЗОВ.

Кафедра державного права.

р е ф е р, а т.

право власності на грішну землю в з'єднаних штатах америки у ХІХ веке.

Робота студента.

Юридичного факультета.

П’ятого курса.

Першої группы.

Вартанова У. Р.

Науковий руководитель.

Дзюба М. В.

Санкт-Петербург.

Запровадження 3 Аграрне законодавство 4 Земельна спекуляція 8 Скваттерство у першій половині в XIX ст. 9 Акт про гомстедах та його коммутация:

Битва за гомстеды незалежності до середини в XIX ст. 10.

Питання гомстедах після приходу республиканцев.

12 до власти.

Комутація гомстедов і капіталізація сельского.

хозяйства.

Заключение

14.

Список використаних джерел 15.

Вирушаючи в Північну Америку, європейські переселенці мріяли про землю і свободи, а цілком реальна дійсність за океаном мало відповідала романтичним легендам, які отримали настільки стала вельми поширеною в історичної літературі. У XVII-XVIII ст. англійська корона щедро роздавала незаймані землі Північної Америки. Але її отримували не безземельні селяни, а вища англійська аристократія. Мільйони акрів вручили сімействам Балтиморов, Пеннов, Калвертов, Ферфаксов, Гренвиллей. Величезними латифундиями володіли і ще впливові особи. Цими землях трудилися орендарі, сервенты, а південних колоніях дедалі ширше поширювалося рабство негрів. Значне поширення колоніях отримали деякі елементи феодальної системи — майорат, право неотчуждаемости землі, фіксована рента і т.д.

Проте, не допустити розвитку вільного фермерського господарства англійської короні і лордам-собственникам зірвалася. Уже ранніх етапах колонізації широкого розмаху приймає скваттерство. Надалі під час й у результаті революційної боротьби за незалежність 1775−1783 рр. відбувалася конфіскація земельних латифундій лоялістів й створення державного фонду західних земель. Із загальної території континентальних Сполучених Штатов (1905 млн. акрів) лише 463 млн. перебували спочатку у володінні окремих осіб і штатів. Інші 1442 млн. акрів перейшли володарем федерального уряду у протягом 1781−1853 гг.

Прийняті 80-ті роки XVIII в. умови розпродажу державних земель були несприятливі для найбідніших верств населення: земля распродавалась великими ділянками в 640 акрів, а мінімальна ціна за акр встановлювалася один дол. Керівник молодий республіки, і зокрема міністр фінансів А. Гамильтон, розглядали прибутки від продажу громадських земель як джерело виплати державного боргу перед. Розміри ділянок не обмежувалися, основними покупцями виявлялися спекулянти і земельні компанії, які надалі перепродували землю тим, хто справді селився на ней.

У результаті протязі багатьох десятиліть до громадянської війни 1861−1865 рр. й терміни прийняття гомстед-акта велася завзята боротьба за полегшення до західних землям, за демократизацію аграрного законодавства (земельні закони 1800, 1804, 1820, 1841 рр. та інших.). Важливе значення мав, зокрема, закону про заїмці від 4 вересня 1841 р., за умови надання скваттерам декларація про купівлю оброблюваних ними ділянок по мінімальної цене.

З кінця XVIII в. величезній території Сполучених Штатів йшла послідовна розпродаж фонду державних земель, що призвело до повного торжества буржуазної поземельної власності. І це полягала суть всього процесу, тоді як часто звертали увагу лише існувати Сполучених Штатів у ХІХ в. мільйонів незалежних, по перевазі патріархальних і полупатриархальных фермерських хозяйств.

Швидкими темпами здійснювалося освоєння західних земель. Якщо 1790 р. за Аппалачами перебувало тільки 22 тис. людина, чи до 1850 р. тут мешкали 10,4 млн., що становило вже 45% від населення Сполучених Штатів. Особливо швидко заселялися ереднезападные штати (Огайо, Індіана, Іллінойс, Вісконсін, Айова, Міннесота). У 1800 р. цих територіях мешкала всього 51 тис. людина (1% країни), а до 1860 р. — майже чверть усього населення Сполучених Штатов.

У 1860 г., коли американська статистика вперше початку враховувати число сільськогосподарських робочих, у країні було зареєстровано 795 679 наймитів при загальній кількості фермерів 2 423 895. Окрему увагу слід звернути на наявну в американських переписах відмінність між числом ферм і фермерів. У цілому нині майже кожний шостий фермер США опинявся «фермером без ферми», чи безземельним фермером.

Ким насправді були цих людей, вважали себе фермерами, але з мали ферм? Значна частина коштів їх, очевидно, мусить бути віднесена до орендарям і сільськогосподарським робочим, які, проте, вважали своє становище лише тимчасовим, перехідним до стану фермера. Тоді це був цілком природним, оскільки сільськогосподарський робочий через певний час (зазвичай до 35 років) мав можливість, і вони справді ставав, орендарем чи самостійним фермером. До розряду «безземельних» були зараховано і пояснюються деякі скваттеры, вже котрі оселилися у своїх ділянках, але котрі встигли приобрести.

Загальне уявлення про кількість фермерів та сільськогосподарських робочих по штатам дають матеріали перепису 1860 р. Найбільше сільськогосподарських робітників в північно-східних штатах, як НьюЙорк (115 728 при загальне твердження числі ферм 196 900) і Пенсільванія (відповідно 69 104 і 156 357). З іншого боку, у закутку південної Кароліні налічувалося лише 6312 сільськогосподарських робітників і 33 171 ферма, в Техасі - відповідно — 6537 і 42 891 тощо. Слід підкреслити особливо, що перепис 1860 г. виявила наявність сільськогосподарських робочих, до того ж у досить значному числі у країнах, зокрема у таких штатах, як. Іллінойс, Індіана, Мічиган, Айова та інших., де у той час були, звані «вільні» земли.

Загальна картина стає більш вражаючою, якщо врахувати не лише кількість сільськогосподарських робочих, а й про «фермерів без ферм». Загалом в країні 1860 р. таких «фермерів» налічувалося 393 110. Через війну число осіб, які мали власних ферм, в 1860 р. фактично становила 1 188 789. У такий спосіб кожні 100 ферм припадало близько 59 наймитів й дуже званих «фермерів без ферм». Без перебільшення можна сказати, що кожний третій землероб був у 1860 р. безземельним, найчастіше батраком, іноді «фермером без ферми», «сімейним робочим» і т.д.

Важливу роль розвитку сільського господарства вже у в XIX ст. грали орендарі. За підсумками застосування сучасних кількісних методів американські дослідники встановили, що у 50 — 60-ті роки орендарі на Середньому заході, зокрема у Айові, становили 15−20%, але в Півдні вищий. І це консервативні оцінки, не враховують так які звуть так званих «фермерів без ферм», які у більшості своїй зараховуються до фермерам. Якщо віднести «фермерів без ферм» до орендарям, частка останніх слід збільшити поки що не третину і навіть наполовину. Клиометристы вважають систему оренди не негативним, а позитивним явищем, «розумним відповіддю на економічних умов кордону». Продуктивність ферми орендаря, за їхніми підрахунками, відповідала продуктивності господарства власника землі, і існування орендарів не вповільнювало, а сприяло економічному росту.

У швидке зростання американського сільського господарства, загалом, сумніватися не припадати, але прогресу був прогресом капиталистиечским. І дуже показово, що «загальний відсоток орендарів продовжував неухильно зростати, перевищивши наприкінці століття країною загалом 35%.

Великих успіхів американські фермери сягнули застосуванні різних сільськогосподарських машин і інструментів. Щонайширша поширення середині ХІХ ст. отримав металевий плуг з взаємозамінними частинами. Завдяки «простоті, легкості тяги, вишуканістю і дешевизні» американський плуг вважався найкращим у мире.

Теза про капіталістичному шляхів розвитку сільського господарства США, включаючи західні штати, підтверджується, в такий спосіб, найбільш різноманітними даними: високої товарностью фермерського господарства, значними розмірами застосування найманої праці, наявності «фермерів без ферм», орендарів тощо. Була встановлено й важлива роль, яку грали у капіталістичному розвитку сільського господарства за США спекулянти землей.

Аграрне законодательство.

3 березня 1795 р. конгрес прийняв Закон у тому, що чистий прибуток від продажу державних земель має піти освіту амортизаційного капіталу погашення державного боргу перед США. Наступного року був встановлено однаковий порядок продажу землі з урахуванням прийнятого конгресом фіскального принципу (до того часу земля продавалася конгресом за особливими «контрактами» переважно великим компаніям, і навіть окремим штатами, які мали свої земельні фонды).

Стосовно розмірі які й ділянок у конгресі неодноразово відбувалися дебати. На початку 1796 р. депутат із Заходу Финдли запропонував встановити мінімальний розмір ділянки в 160 акрів (¼ секції). «Спекуляція, — заявив, — очевидно немає кордонів». Він вимагав покласти межа зростанню спекуляції. Однак пропозиція Финдли не зустріло відгуку, і мінімальний розмір ділянки залишили в 640 акрів. Встановлена конгресом ціна 2 долара за акр був у двічі менше ціни, встановленої під час конфедерації, і була лише мінімальної ціною. Котрі Поступали на продаж землі спочатку продавалися з аукціону і у тому випадку, якби аукціоні хто б пропонував вищу ціну, надходили на продаж всім бажаючим через земельні контори. За даними Дональдсона, до 1820 р. продали 19,3 млн. акрів за 47 млн. доларів, тобто. загалом приблизно на 2,25 долара за акр; у своїй слід врахувати то обставина, що третина цієї землі було куплено за вищою ціні, але конфісковано через несплату кредитованной суми. Уряд виручило від усієї цієї операції не 47, а 28 млн. доларів (за 13 млн. акрів). З фіскальної погляду аукціони виявилися дуже доцільними, але були зручні для буржуазії і плантаторів, оскільки дозволяла їм набувати ділянки шляхом закулісних махинаций.

У 1796 р. разом з підвищенням ціни на всі землю було запроваджено кредитування покупців наступних умовах: для придбання уплачивалась половина покупної вартості, решта — не пізніше 12 місяців. При дострокової оплаті давалася знижку на 1/10 ціною землі. Оскільки земля продавалася великими ділянками, цей кредит влаштовував тільки нову буржуазію і плантаторів. Підвищення ціни на всі землю в 1796 р. погіршило становище покупателей-фермеров, але з зашкодило шкоди спекулянтам, оскільки останні вміли однаково використовувати як низькі, і високі ціни на всі землю. У період низькі ціни (до 1796 р.) спекулянти купували за безцінь величезні простору землі і перепродували їх за підвищеної ціні. Коли ціна на грішну землю підвищили до 2 доларів за акр, вони почали продавати скуплені подрібнені колись великі земельні володіння за ціною нижчою урядової й успішно конкурували з земельними конторами.

У разі продажу «громадських земель», встановлених наказом 1785- 1787 рр. і Законом України 1796 г., і за практиці захоплення земель спекулянтами, усталеним наприкінці 80х років, питання про землю вставав з особливою гостротою для фермерів, для незаможних колоністів і вони домагалися інших умов продажу. Набуття ділянку не була менше 640 акрів; це у 10 раз перевищувало потреба невеличкий фермерської сім'ї. Оплата була потрібна по вищої ціні, у два долара за акр, тоді як спекулятивні компанії платили за землю до 1769 р. фактично трохи більше 1/10 долара за акр.

Загалом і в цілому заходи, прийняті 1796 р., відповідали інтересам нової буржуазії, головною держательницы державних боргових зобов’язань. Великі землевласники в северовосточных і среднеатлантических штатах були зацікавлених у тому, щоб колонізація Заходу була утруднена (пригадаємо, що у 1795 р. при владі перебували федералісти, серед котрих крупні землевласники користувалися великий вплив). Складне Становище вільної колонізації Заходу було в руку також яка розпочинала брати ноги промислової буржуазії Півночі. У меншою мірою це влаштовувало плантаторів; вони, щоправда, співчували перепонам вільної колонізації Заходу, однак самі були життєво зацікавлені у просуванні захід, налаштувалася на нові бавовняні і тютюнові земли.

У 1796 р. вперше уведено підрозділи до загальнодержавному масштабі правила продажу «громадських земель», вкрай несприятливі для масової, вільної колонізації. У наступні роки проведено були заходи, які полегшують умови масової колонізації, і навіть просування захід плантаторів і земельних спекулянтов.

Розглянемо, як йшла продаж «громадських земель» при кредитуванні покупців. До 1796 р. федеральне уряд продало ділянки на 1 201 725 доларів, переважно великим компаніям, в 1796 р. — на 4836 доларів, в 1797 р. — на 83 540 доларів, в 1798 р. — на 11 963 долара, в 1799 р. продажів не вироблялося. Як кажуть, закон 1796 р. не виправдав очікувань переселенців, ні очікувань міністерства фінансів США. Спекуляція, продаж землі штатами за нижчою ціні скваттерство, сильно розвинене внаслідок неможливості легального придбання землі, зривали земельну політику 1796 г.

У 1800 р. прихід до повалення влади демократів на чолі з Джефферсоном знову поставив до ладу дня питання фонді «громадських земель». Ініціатива належала представнику заходу Вільяму Р. Гаррисону з Індіани; 24 грудня він зробив до палати представників резолюцію «про призначення комісії для з’ясування питання у тому, які зміни необхідні у законі щодо продажу земель США на схід від Огайо». Тоді ж Галлатин представив палаті петицію від поселенців північного заходу, які просили видати закон для приборкання спекулянтів і дати колоністам можливість купувати землю безпосередньо потім від держави. Пропозицію було прийнято, Гаррісон призначили головою комісії, і крізь місяці комісія Гаррісона виробила відповідний білль. На північно-західній території пропозиція заснувати чотири округу із земельною конторою і реєстратором у кожному окрузі. Це дозволяло піонерам набувати землі дома, навіть не виїхавши в столицю. За другим, важливого для колоністів питання — розмір продаваного ділянки — комітет висловився за мінімальний розмір ділянки в полсекции. Цю пропозицію викликало сильну опозицію плантаторів и-крупной буржуазії. Межевать такі незначні ділянки обійдеться занадто дороге, заявляли опоненти. Галлатин, колишній міністром фінансів при Джефферсоне, Гаррісон і інші члени конгресу енергійно захищали білль: «Він поставить перепони для спекулянтів, які мають перевагу під час продажу землі великими ділянками», — заявляли вони. Браун з демократичного Род-Айленда пішов далі комісії і навіть запропонував замість мінімуму в полсекции мінімум у чверть секції. Поправка Брауна було відкинуто, але пропозицію комісії щодо продажу землі ділянками в полсекции минуло. Проте вже чотири роки, в 1804 р., мінімальний розмір які й ділянок упав до 1 Л секції, тобто. до 160 акров.

По акту 1800 р. були істотно змінені умови кредиту. Одна чверть покупною ціни уплачивалась у 50 днів, інша — протягом два роки від часу укладання сделки.

У 1801 р. було встановлено, що зростання відсотка за рассроченную суму не стягується, якщо платежі відбуваються у термін. Купуючи за готівкові ціна землі знижувалася до 1,84 долара за акр. У 1804 р. її було знижено до 1 долара 64 центів. У тому ж року мінімальний розмір продаваного ділянки було встановлено 1/8 секції, тобто. 80 акрів. Це, безсумнівно був у інтересах фермерів та має бути віднесене з допомогою активності західних піонерів. Попри всі ці полегшення система кредиту практично була дуже незручною перед урядом, оскільки кредитованные суми надходили у скарбницю надзвичайно туго, причому дратував пошарпаними платниками були лише фермери, а й спекулянти. У доповіді спеціальна комісія палати представників (грудень 1812 г.) говориться вади цією системою кредиту: поселенець, сповнений рожевих надій, набуває землю в кредит, але з закінченні п’ятирічного терміну неспроможне оплатити її. Кількість проданих земель безсумнівно збільшується, починаючи з 1800 р. До 1800 р. продали 1 281 860 акрів «громадських земель» у сумі 1 050 085 доларів (компанія Огайо, Симмса і штату Пенсильвания),.

Отже, під час промислового пожвавлення після війни 1812 р. швидко зростають продажі «громадських земель». Але з тим цифри говорять нам, у перші роки дії нових положень щодо продажу «громадської землі» були якісь гальма, які перешкоджали швидкої її продажу. Однією з таких гальм була система кредиту: внаслідок велику заборгованість по купленим землям багато вже проданих земель конфісковували. У зв’язку з незручностями цією системою кредиту комісія палати висловилася за грудні 1812 р. проти нього, наводячи шкідливі наслідки конфіскації за неплатіж внесків. Комісія пропонувала продавати землі за готівкові і знизити ціну до 1,25 долара за акр. По вересень 1812 р. конфісковували земель на 412 678 доларів, а конфісковували 19 399 153 акра. Цю цифру в результаті будь-яких пільг було зменшено до 13 642 536 акрів. Надалі заборгованість все-таки зросла з 1815 по 1818 р з 3 до 16 млн. доларів. Конфіскація земель не давала бажаного ефекту, оскільки скваттеры перешкоджали купівлі конфіскованих вони земель. Про це свідчать доповідь комісії палати представників ув 1806 р. «Посилене застосування конфіскацій відповідно до закону про кредиту було неможливо, — йдеться у доповіді, — адже ніхто з сусідів боржника не виступав у ролі покупця з аукціону, і Земля поверталася у власність уряду», при цьому ще обтяжена заставної колишнього її владельца.

У 1816 — 1821 рр. у складі Союзу було винесено шість штатів. Про це час збільшилася кількість земельних контор; в 1820 р. функціонувало 14 контор в Огайо, чотири в Індіані, три контори в Алабамі, три дні в Міссісіпі, чотири в Луїзіані і ще дві в Міссурі. У цей час, особливо перед кризою 1819 р., земельний ажіотаж досяг великим. У 1817 р. один спостерігач стверджував, що стара Америка як сколихнулася і рушила на запад.

Сенатор Вокер з Алабами, виступаючи в питанні про продажах земель, заявив в 1818 р. у конгресі: «Здається, багато збожеволіли, занедужали гарячкою, голос найбільш розважливих і розважливих ідей у країні геть не чути в момент, навіть дуже шановні люди оплачують землю високу ціну; мені відомо випадки, коли, купуючи землю єдиною метою самим обробляти її, платили ми за неї по 78 доларів за акр». Звісно, купівля землі на 78 доларів за акр була винятком. У Огайо земля продавалася по 2 долара за акр, в Алабамі по 4 долара 40 центів. У 1820 р. відбувається нова зміна в аграрної політики, цього разу у прямій через відкликання кризою 1819 р. та величезною кількістю дрібних фермерських «банкротств».

Систему кредитування покупців Гиббард зображує як міру, прийняту у сфері Заходу, тобто. фермерів, не ставлячи питання про класових протиріччях всередині самих західних районів. Тим більше що думка «представників Заходу» про цю міри було які завжди одностайним; окремі ставилися до неї негативно. Немає сумніву, було не у кредиті узагалі, а питанні мінімальну величину які й ділянок та ціну на грішну землю. Система кредиту засуджувалася представниками фермерів лише у із високим ціною мінімального ділянки. Після жорстоких боїв між фермерськими представниками Заходу і буржуазними депутатами від Сходу було прийнято решения:

1. Була дозволена продаж ділянок площею 1/8 секції, тобто. 80 акрів, переважають у всіх новых.

районах (з 1817 р.). 2. Ціна було зменшено до 1,25 долара. 3. Кредит скасували запроваджена оплата наличными.

Усього за старої системи було продано до 30 червня 1820 р. 19 399 158 акрів за 47 689 562 долара (у середньому 2,5 долара за акр); таким чином, нова ціна був у 2 рази менше фактичної продажною ціни на всі попередній период.

До рук приватних власників перейшло з 19,3 млн. акрів лише 13,6 млн. акрів (внаслідок конфіскації). З продажною суми 47,6 млн. доларів виручили лише 27,6 млн.; це були значно менше витрат, хто був понесены США у зв’язку з придбанням «вільних» земель, навіть з урахуванням війни, пов’язані з тими приобретениями.

Під час обговорення білля про заїмці із різкою критикою цього білля виступили лідери буржуазного крила вігів Клей і Крштенден. У 1832 р. Клей зробив у сенаті доповідь про «громадських землях» від імені «комісії промисловості» і розглядав проблему «громадських земель» з погляду швидкого зростання населення західних районах і збільшити ємність внутрішнього ринку. Клей вважав бажаним заохотити населення Заходу і знаходив, що урядова ціна на грішну землю занадто висока, і затримує колонізацію Заходу. Разом із тим він зовсім на схилявся того рішення земельного питання, який давали йому скваттеры. Генрі Клей, завжди виступав проти самовільних, шпетив «беззаконну орду» скваттеров, говорив, що вони грабують «громадські землі», як інші грабують гроші, і саме внесення білль в конгрес він їх назвав «скваттерство» в Білому домі. Клей пропонував оголосити самовільну заїмку злочином й відновити закон 1807 р. про застосуванні військової сили проти скваттеров. Заїмка — поселення на незайнятою, без оформлення права цього поселение.

Гарячим захисником права заїмки і партизаном білля про заїмці виступив у 1838−1841 рр. сенатор Томас Бентон. Він підкреслював, що багато років жив у середовищі піонерів, добре знає середовище, й представник їх интересов.

Сенатор Криттенден з Кентуккі запропонував поправку до акту 1841 р., по яку з дію Закону про заїмці виключалися поселенці, поселенці, володіють менш 500 доларів. Це було виключенню 9/10 поселенців; скористатися законом про заїмці міг би у разі лише капіталістичні фермери (в в 40-ві роки щойно розпочато застосовувати машини в сільське господарство), спекулянти і плантаторы.

У дебатах по білля представники західних штатів вказували, що промисловці і фермери Сходу бажають утримати в собі найманих робітників на умовах низької плати й на тому намагаються утруднити їх еміграцію налаштувалася на нові землі. Ухвалений результаті тривалої й запеклої класової боротьби скваттеров за землі і всупереч опорові плантаторів закону про заїмці землі був відомим досягненням для фермерів. Відтепер скваттеры перестали бути, у очах закону «беззаконної ордою» і могли на звання «дуже шанованого класу громадян», «міцного класу піонерів», «старанних иоменов»,"весьма заслужених і старанних громадян", як його іменували у тому ж дискусії Бентон і др.

Проте закон 1841 р. не задовольнив фермерів Заходу. Було це однієї застереженню, набагато його обесценивавшей: законом дозволялася заїмка лише про тих земель, які були розмежовані. Це становище, за малими винятками, залишалося у силі до 1862 р. Отже, з дії закону виключалася величезна територія ще неразмежеванных земель, крім того, уряд могло регулювати колонізацію, затримуючи землемірні работы.

Закон про заїмці був найбільшим досягненням фермерів під час, що передував громадянської війни. Наступним етапом була боротьба за гомстед; воно відбувається і в Америці під час європейської революції 1848 р., одночасно зі зростанням партії фрисойлеров і аболиционистского руху. У 1854 р. під час боротьби в Канзасі було видано закону про градуюванні ціни на всі землю: ділянки, вже що надійшли на аукціон і знайшли там покупців, відпустили за значно зниженою ціні. Це полегшило умови купівлі землі, і навіть земельну спекуляцію сприяло колонізації Запада.

У період економічного підйому перед кризою 1819 р. спостерігалося різке посилення колонізаційного руху захід (в!818 р. продали 3,5 млн. акрів землі, в 1819−2,9 млн., в 1820 р. — близько тис., в 1821 — близько 800 тис.). Дуже зростають продажі землі на період підйому 1834 — 1837 рр. (1834 р. — 4,6 млн. акрів, 1835 р. — 12 млн., 1836 р. — 20 млн.); в 1837 р. знижуючись до 5,6 млн., в 1838 р. — до 3,4 млн. акров.

Земельна спекуляция.

Умови продажу «громадської землі», встановлені по закінченні війни за незалежність, були обтяжливі для фермерської бідноти, до того ж короткий час вони сприяли спекуляції. У спекуляцію втягнута була частина самого фермерства.

«Головним прагненням колониста-пионера було зайняти жаданий йому ділянку, обробляти його з мінімальним вкладенням праці та коштів виробництва до того часу, поки земля не зросте у ціною достатній мірі, щоб він можна було продано прибутково». «Майже кожен фермер в Сполучені Штати в відомий період свого життя займався поруч із іншими справами земельної спекуляція значно більшому масштабі в особливі компанії (точно також і плантаторы).

З на початку ХІХ в. спекуляція посилюється. У 1806 р. комісія з «громадським землям» констатувала, що «спекуляція, як загальне правило, панує в усіх галузях країни». Справжня манія земельної спекуляції, у якій взяли участь також західні банки, охопила країну після війни 1812 р., коли держава погодилося брати участь у сплату за західні землі банкноти західних банків. У 1820 р. одна газета вже писала, що спекулянти «розмножуються подібно грибам», що вони користуються земельним кредитом і спекулюють, завдаючи збитки обществу.

Дві найсильніші хвилі земельної спекуляції пов’язані із будівництвом залізниць східних штатах наприкінці 1930;х (до «паніки» 1836 р.) й у західних штатах наприкінці 1950;х років, коли колонізаційний потік пішов у тихоокеанські штати, в найродючіші рівнини Канзасу і Небраски.

Розквіт спекуляції супроводжувався корупцією представницьких установах. Свідченням спекуляції цілого представницького установи можна зазначити палату представників Джорджії, продавшую в 1795 р. чотирьом земельним компаніям понад половина західної території, де штат заявив претензії. У цьому з’ясувалося, що продавцям і покупцями були ті ж обличчя. Зчинився скандал. Угода була розірвана, але більшу частину земель компанії встигли передати в треті руки.

Чималу роль розвитку спекуляції зіграли військові земельні зобов’язання. Для задоволення їхніх власників було створено за декретом 1 червня 1796 р. військовий округ у штаті Огайо із загальною площею 2560 тис. акрів, і навіть відведено ділянки за іншими штатах; в 1812 р. до них був прибавлен земельний фонд в 6 млн. акрів. Земельні зобов’язання часто випускалися на невизначений шматок землі, вказувався лише її розмір, та був зобов’язання реалізувалися гаразд черги шляхом лотерей. Це, звісно, полегшувало спекуляцію такими обязательствами.

У 1849−1850 рр. випустили військові зобов’язання на 5573 тис. акрів, тоді як «громадських земель» продали лише 2735 тис. акрів. Про спекуляції з земельними зобов’язаннями одна газета вже писала: «Вони забезпечували невеликі гроші відставним солдатам, але вулицю значно більше — ходатаям із земельних домаганням, спекулянтам, стряпчим, маклерам тощо., — все за рахунок майбутніх піонерів у нових штатах».

Стосовно вплив спекуляції на заселення Заходу думки сучасників різко розходилися. Одні вважали, що спекуляція гальмує розвиток нових районів. «Розгул спекуляції „дикими“ землями… — писала одна газета, — є великим на заваді розвитку землеробства». Автор статті прийшов навіть висновку, щодо того часу, доки всі громадські землі буде продано, не розпочнеться систематичного обробітку их.

Інші свідчили протилежне. Так було в 1836 р. «Нью-Орлеан Таймі» писала: «…Можна сумніватися, що наша незайманий Захід було б буде настільки швидким колонизован без цих спекулянтів». Губернатор Нью-Йорка федераліст Морріс в 1816 р. у листі до федералисту сенатору Нью-Йорка Руфусу Кінгу ревно захищав прогресивну місію спекулянтов:

«Деякі патріоти» (санколюты, які мають землі) кричать: «Обкладете податками земельних спекулянтів, змусьте їх продати землі. Обережніше, джентльмены-патриоты… Спекулянти як такі як гідні поваги, але необхідні, особливо заселення дикої землі». Морріс вказує, що спекулянт може попередньо оглянути ділянку, розбити його за дрібні частки, зробити меліорацію, тоді як фермеру це у змозі, І що не чи спекулянтів, заселення Заходу надзвичайно загальмувався бы.

Коли ж врахувати, що як перша думка виходить із північного штату Айови і Бостона, а друга — з рабовласницького Нового Орлеану і із різних вуст великого землевласника і спекулянта, то ми не важко дійти невтішного висновку, що обидві ці оцінки носять класовий характер: щодо одного разі відбито фермерська думка, й інші - думка плантаторов-рабовладельцев, котрим земельна спекуляція була однією із засобів встановлення своєї монополії на югозахідних территориях.

Земельна спекуляція, зрозуміло, важким тягарем лягає на його так званих «дійсних поселенців», які опинялись у боргу у спекулянтов.

Скваттерство у першій половині XIX в.

Те, основні кадри американської імміграції складалася з розореного у Європі селянства, й із робітників, що зі східних міст в західний бік выселялись як незаможні маси, а й заможні селяни і ремісники, що у сільських місцевостях самої Америки йшов помітний процес капіталістичного розшарування, і навіть розгул спекуляції західними землями, — усе це допоможе нам зрозуміти, чому для значних мас переселенців на Захід виявилися неприйнятними умови заняття «громадських земель», встановлені федеральним урядом, і чому ХІХ ст. скваттерство в США — не зменшувалася, а зростала проти колоніальним періодом, і прийняло вищі організаційні формы.

Щойно закінчилася війна за незалежність" і тисячі емігрантів рушили захід, вони за традиції почали займати землі на Огайо, в західній частині Нью-Йорка й у північно-східній території, не рахуючись із тим, що конгрес ще дозволив питання про «громадських землях». І коли конгрес дозволив питання колонизационном фонді на користь поселенцівфермерів, колоністи продовжували заселяти західні землі, не зважаючи на це і звертаючи увагу договори федерального уряду з індіанцями. У 1783 р. конгрес в грізних висловлюваннях вимагав видалення всіх загарбників «громадських земель». Військовій міністру доручили видалити поселенців з державної території. Військам наказали зайняти р. Огайо і проганяти заимщиков. Конгрес проганяв їх досить багато раз, але «любов до землі стала сильнішими за страх покарання». Авторитет конфедерації стояв невисоко, і поселенці щоразу поверталися обратно.

3 березня 1807 р. було видано закон проти самовільних поселень (акт про попередженні поселень, які робляться на землях, відступлених США, до того часу, наразі ці заселення будуть законно утверждены).

Закон 1807 р. діяв недалеко безуспішні. Війська неспроможна були боротися із великою розпорошеною на неосяжних просторах Заходу армією скваттеров. З 1814 р. цього закону не застосовувався, хоча скарги на скваттерство не припинялися, а навпаки, посилилися. Комісія конгресу по «громадським землям» висловилася за 1828 р. за легалізацію заїмок, так як «боротися з поселенням на громадських землях невозможно».

У 1812 р. в конгрес надійшла петиція від групи піонерів, именовавших себе «Справжнє американське суспільство». Петиционеры заявляли, що вони бідні і потребують, тоді як тисячі акрів державної землі залишаються вільними. Петиція була заслухати конгресом. У ньому був виражений народницький принцип розділу землі між трудовими власниками, й навіть пропонувалося встановити максимум в 200 акрів, вдвічі превышавший трудову норму великої родини. Вона показує, що ще перших десятиліттях ХІХ ст. у країнах виникали організації поселенців із єдиною метою боротьби за земли.

«Асоціації з домаганням» були поширені у нових західних штатах. У Айові скваттеры ухвалили в 1833 р., що поселенець немає право обіймати ділянку завширшки понад 0,5 милі уздовж ріки чи прерії. У Вісконсині поселенці не дозволяли займати більше 40 акрів «хорошого» лісу. У графстві Дейн (Вісконсін) одна «асоціація» переходить до виконання каральних функцій. Крім прямих репресій, стосовно «земельним піратам» застосовувалися заходи громадського навіювання. Як загальне правило, поселенець вважав за свій обов’язок повернути «пірату» заплачені землю гроші, але у окремих випадках скваттер вважав, що ці гроші повноправно належать то відшкодування за завдані «піратом» неспокій і витрату часу. Ці форми класової боротьби, хоча у менш розвиненому вигляді, були характерними також й інших територій і штатів у період їхнього заселення, і скваттерские організації вдавалися до насильства у боротьбі за землю у 50-х роках, а й у ближчий период.

Акт про гомстедах та його коммутация.

Битва за гомстеды до серединыXIX в.

Гомстед-акт з’явився у результаті тривалої боротьби за землі Заходу. Поселенцы-скваттеры самовільно селилися на державних землях. Спроби власників і держави боротися з скваттерами мали малий успіх, і федеральне уряд був змушений шляхом низки законодавчих актів (в 1800,1804, 1820, 1841, 1854 рр.) полегшити умови придбання «громадських земель» — знизити ціну ними, зменшити розмір які й ділянок, щоб зробити доступнішою це для фермерів та робочих. Полегшення умов придбання «громадської землі» було використано як колонистами-фермерами, а й рабовласниками, які в 1854—1856 рр. вели в Канзасі збройну боротьбу проти «прибічників вільного штату». У цей час питання про землю придбав найбільше політичне значення. У результаті громадянську війну 20 травня 1862 р. під тиском фермерських та створення робочих мас уряд Лінкольна був змушений видати акт про гомстедах (Homestead-Act).

Акт цей був результатом тривалої й запеклої класової боротьби скваттеров західних територіях України і класової боротьби в старих східних штатах, він був вирваний революційним шляхом, був завоеван фермерами і рабочими.

Боротьба за гомстед почалася ще колоніальний період, коли з’явилися перші скваттеры, і відтоді тривала. Питання безплатної роздачі земель мав довгу пам’ятати історію та представницьких установах. Думка у тому, що «громадська земля» повинна бути джерелом доходів, що з кожним поселенцем (чи кожним головою сім'ї) має бути визнано декларація про землю, висувалось на обох палатах колоній ще у вісімнадцятому в. Після утворення США пропозиціями щодо безкоштовному наділення землею вносилися в конгрес в 1818, 1826, 1844 рр. тощо., причому навіть у пропозиціях раннього періоду можна зустріти суттєві риси майбутнього закону про гомстедах.

Епоха революції 1848 р., громадянської війни в Канзасі в 1854 — 1856 рр. і глибока громадянська війна США 1861−1865 рр. були трьома етапами білля про гомстеде. У період підйому робочого і вільного фермерського руху на навіть величезного посилення еміграції а США із Європи цей білль був внесений у конгрес. У період подій у Канзасі білль відкинули сенатом і центральною владою. Прихід республіканців до влади контрреволюційний заколот Півдня, тиск мас Півночі зробили цей білль законом.

Рамки майбутнього гомстед-билля переважно вже були обкреслені у конгресі в 1844—1846 рр. У 1844 р. Томассон з Кентуккі вніс у палату представників пропозицію виключити питання «громадських землях» з питання про бюджетних доходах. Йому вторив Смис з Іллінойсу і кілька ораторів, котрі запропонували продавати 160 акрів кожному дійсному поселенцю. У таку сесію ця пропозиція була розвинене Мак Кунелем з Алабами, зроблений ним у палату представників білль «щодо главі сім'ї - чоловікові, дівчині чи вдові - надела-гомстеда, не перевищує 160 акрів громадської землі… без оцінки цієї землі і сплати неї». У підставі цього плану лежало прагнення прискорити заселення та розвитку Запада.

Партія фрисойлеров висунула в 1848 р. платформу, яка затверджувала, що безплатне наділення землею поселенця вже виправдано тими витратами праці, яких зазнав піонер, розчищаючи шматок землі, і рекомендувала американському народу розглянути це запитання, вказуючи, що заселення нових районів буде у сфері країни. На базі програмних засобів фрисойлеры в 1848 р. двічі він був отвергнут.

У 1848 р. фрисойлеры, які створили національну партію, повели під гаслами гомстеда і обмежена рабства кампанію за оволодіння центральної владою, але зазнали у тому невдачу. У 1849 р. в конгрес намагався внести проект редактор «Нью=Иорк дейлі трибюн» Горацій Грилі, але й зазнали фіаско. Проте, попри це, фрисойлеры продовжували боротьбу гомстед в обох палатах, й у 1850 р., коли рабовласники перейшли у наступ і провели закону про швидких рабів, фрисойлеры як контрудару внесли в конгрес білль про гомстеде.

У петиції до сенату у грудні 1850 р. фрисойлеры звертали увагу, що оренда зводить людей до стадії пауперизма, злиднів, пороку і злочину, і вказували, що європейська аристократія набуває землі на Америці той час, коли американські республіканці залишаються безземельными.

Білль викликав шалену опозицію южан.

Розпочатий розкол демократів (демократов-фрисойлеров) були подальшим кроком у боротьбі гомстед. Знову це запитання привернув увагу країни в 1854 р., під час «бійки» в Канзасі. Цього року білль знову стояв у палаті представників, у Сенаті. У палаті представників він минув — і був внесений у спрощеному вигляді у сенат.

Основні становища білля про гомстедах, яку внесено до сенат у липні 1854 р., були такі: 1) «громадські землі» можуть бути продані за ціною не нижче 5 доларів за акр і ділянками не понад 300 акрів один руки; 2) всякий громадянин Сполучених Штатів або заявив про своє бажання стати громадянином США може мати простий 40 акрів землі для власного користування як наділу (homestead), і навіть однакову число акрів для дружини як його наділ. Крім 40 чи 80 акрів (за одруженим), визнається право заявити домагання поки що не 80 акрів, причому декларація про це зберігається у протягом семирічного віку. За додаткові 80 акрів сплачується по 1,25 долара за акр.

Білль про гомстедах зазнав в 1854 р. невдачу, але у тому ж році був прийнято білль про градуюванні, яким ціна на грішну землю, вже ставившуюся на аукціон і непроданную, знижувалася від 10 до 80%. У цій акту на грішну землю, яка пропонувалася над ринком протягом десяти років не була продано, робилася знижку на 25 центів, і воно йшло за долар за акр, при «стажі» в 15 років земля йшла по 75 центів, двадцятирічні - по 50 центів, в 25 років — по 25 центів, нарешті при «стажі» за 30 я років і більше — по 12,5 центи. Ніякого обмеження у розмірі продаваного один руки ділянки встановлено був. Недоліком цього білля було те, що він однаково опікав інтереси як поселенців, і спекулянтов.

За попередній фіскальний рік із кінця червня 1853 р. по 30 червня 1854 р. загальна кількість проданої «громадської землі» перевищила 22 млн. акров.

Попри всі недоліки, закону про градуюванні кілька полегшив поселенцю придбання землі у країнах, але ще більше полегшив спекулянтам різноманітні махінації в земельних конторах. Боротьба за гомстед, єдино радикальне з погляду фермерства засіб дозволу земельного питання, тривали наполегливо, але безуспішно до розриву з Півднем. Білль про гомстедах, внесений у 1857 р., не прошел.

У 1859 р. він пройшов палаті (1 лютого) 120 голосами проти 76, причому всі заставки, подані проти, належали рабовласникам, крім голосів трьох делегатів із прикордонних территорий.

У сенаті, як і раніше, що шість північних демократів і двоє демократа з Теннессі порушили дисципліну і голосував білль, він зазнав поразка. У травні 1860 р. білль пережив обидві палати, але його відкинуто президентом Бьюкененом.

Поки рабовласники перебували при владі, навіть найблискучіші аргументи на користь гомстеда було неможливо зрушити з місця це запитання. Південні рабовласники знаходили безліч аргументів проти гомстеда, стверджуючи, що це велика обман, демагогія, неконституційний акт, втрата державою доходу, що це знецінить нагородні землі за військову службу, викликає переселення всіх білих працівників зі старого Півдня в західний бік. Інакше питання було поставлений противником гомстеда Джоном Белч з Огайо, який, що широке заселення Заходу знищить ренту на землях в старих штатах І що переселення в західний бік підвищує в 1,5 разу зарплатню робочого на Заході за порівнянню з робітниками Сходу (75 і 50 центів) і від цього відбувається великої шкоди. У цих аргументах економічного порядку поєднується захист інтересів всіх груп, хто був проти широкої колонізації Заходу, — плантаторів Півдня і великих землевласників Півночі й у відомої мері буржуазії Северо-Востока.

Питання гомстедах після приходу республіканців до власти.

На третій ж дня сесії нового конгресу (ще старого складу) в грудні 1860 р. палата представників значним більшістю прийняла гомстед-билль. Сенат в 1860 р. поховав їх у комісії, і не лише влітку 1861 р., після перших поразок, понесених Північчю у громадянській війні, новий білль знову було внесений депутатом Олдричем з західного штату Міннесоти. Однак у конгресі були ще багато противників білля і після того, як явні прибічники рабства вибули його з состава.

26 лютого 1862 р. білль було прийнято палатою депутатів 107 голосами проти 17, 7 травня — у сенаті. Несприятливі для закону поправки, прийняті сенатом, було відкинуто під час переговорів між обома палатами, і 20 травня 1862 р. текст гомстед-билля було підписано Линкольном.

Основні становища гомстед-акта були следующие:

Кожен громадянин Сполучених Штатів чи заявив про своє бажання прийняти громадянство США, який сягнув 21 року, «не після участі у війні проти США не допомагав їх ворогам», отримував з початку 1863 р. право всупить володарем 160 акрами землі. У цьому була потрібна передплата, що який одержує землю набуває її для поселення у ньому, а чи не для безпосередньої чи непрямої користі будь-якої іншої особи чи осіб, тобто. задля спекуляції. Для посвідчення всіх таких обставин була потрібна лише присяга поселенца.

Після приношення присяги та сплати збору 10 доларів поселенець міг вступити володарем ділянкою, а, по закінченні п’яти, коли він міг засвідчити, що жив дільниці і користувався їм на свої потреб, він отримував його безплатно у власність. Якщо ж поселенець хотів придбати право безумовною власності (отже, і відчуження) до закінчення п’ятирічного терміну, міг сплатити по 1,25 долара за акр і такою чином достроково стати повним власником ділянки. Право заїмки збереглося, але теоретично поселенець міг би зайняти більше 160 акров.

Отже, акт про гомстедах його мав передати землю лише тому, хто її обробляє, зробити землеволодіння «трудовим». У акті був пункт, що був у законі contradicto in adjecto. Гомстед задумувався як трудовий наділ, та за п’ять років користування гомстедом його власник міг коммутировать володіння, тобто. отримував документ осіб на володіння землею і ставав абсолютним її власником, після чого міг відчужувати її кому завгодно. Якщо ж власник хотів скористатися пільгою, наданої пільгою про землю, він мав можливість достроково сплатити выкупную вартість землі на казенної розцінці (1,25 долара за акр) і миттєво перепродати ділянку. Отже, положення про гомстеде у разі не було перепоною, яка б запобігти концентрацію земельних ділянок. З іншого боку, оскільки перевірити ця обставина була важко або вони майже неможливо, поселенець міг закріпити у себе шляхом заявки на гомстед одну ділянку, потім придбати шляхом заїмки інший, а після ухвалення закону про лісових гомстедах (1877 р.) та третій, щоб потім продати все три.

Комутація гомстедов і капіталізація сільського хозяйства.

Після громадянської війни й гомстед-акта продаж «громадських земель», уповільнена спочатку громадянської війною, збитком населення і ще розрухою під час війни, до кінця 1960;х років швидко зростає. На той час кількість заселених гомстедерами ділянок «громадських земель» становить майже 3 млн. на рік (1869). Воно кілька падає у 70-х і збільшується в 80-х роках (максимум в 1888 р.). попри виснаження фондів, зручних для землеробства «громадських земель», в колонізації Заходу спостерігається ще сильний підйом у період кризи 1908;1911 гг.

Спекуляція гомстедами, отримавши надзвичайно велику поширення, не виключала до того ж час насадження дрібної і щодо дрібної собственности.

Спекулянтські компанії (крім гірських компаній, скупавших ділянки землі з покладами копалин для експлуатації) проводили дороги, зрошували землі тощо., або навіть просто очікували, поки земля підніметься цінується, і перепродували ділянки землі друга хвиля поселенців, хотіли придбати землю і для обробки. Закон про гомстедах не знищив спекуляції США. Якщо вірні ті дані, які повідомляє комісія з громадським землям у своїй доповіді, то переважна більшість першої хвилі гомстедеров опинялася агентурою капіталу, вкладеного в земельну спекуляцию.

Критичним періодом у розповсюдженні передовий риси поселень на захід, моментом, коли суцільна прикордонна смуга поселень зникла, і натомість виявилися окремі острівці незайнятих «громадських земель», коли при цьому було вичерпано основному весь фонд «громадських земель», придатних для екстенсивної обробки, були 90-ті роки. Фронтир обабіч — із Заходу та Сходу — насунувся на Скелясті гори, а війну з племенами сиу зламала останнє опір індіанців. Того ж період у з настанням аграрного кризи, зробив тимчасово невигідною обробку посушливої і малородючої області гірського району, соціальній та зв’язки України із швидким розвитком у США фабричної в промисловості й зростанням великих міст почався відплив населення з гірських штатів сходові і далекий Запад.

У результаті заселення Заходу діяли дві тенденції. З одного боку, відбувалося розширення числа дрібних господарств внаслідок придбання гомстедов або придбання землі дрібними ділянками у слекулящов. У той самий час збільшення кількості імігрантів та природний зростання населення й у чималої мері сприяли дробленню земельних наделов.

Разом із цим у силу законів капіталістичної концентрації, зростання застосування найманої праці, запровадження сільському господарстві машинної техніки і т.д., і навіть внаслідок особливо активізованого 90-х років відпливу сільськогосподарського населення до міста відбувається укрупнення і зменшення числа земельних владений.

У 1860 р. було оброблено всього 6%, а під фермами зайнято 15% площі США. Дані про всієї площі ферм про відношенні її до всієї земельної площі за 1850−1900 рр. і співвідношенні обробленою і необробленої площ ферм кажуть як про збільшення загальній площі ферм, а й тому, що в них же в 1850 р. неопрацьована частина переважала над обробленою, а 1900 р. спостерігалося зворотне становище. Певний зменшення середнього розміру ферм за ж період, і величезний зростання вартості ферм говорять про значної інтенсифікації господарства ферм, і навіть про капіталізації сільського хозяйства.

Зростання вартості земельної власності йде багато швидше, ніж збільшення площі оброблюваної земли.

Загалом у Сполучених штатах мали чотири 008 907 власників земельних володінь. З цієї кількості на 2984 тис. власників і більше управляючих доводилося 1024 тис. орендарів, у тому числі 322 тис. орендували за готівка, інші ж 702 тис. орендували з частки і шляхом змішаної оренди (сплата з частки врожаю та готівковими), — це негри кроплеры південних штатів. За десятиріччя з 1880 по 1890 р. число земельних володінь США зросло 13,9%, причому число власників земельних володінь і більше управляючих — на 9,6%, орендарівна 26%, зокрема издольщиков — на 19,7, орендарів за готівкові - на 41%.

У в 1890 р. з 8,6 млн. осіб, зайнятих продуктивною працею в сільське господарство, лише 2,2 млн. були самостійними, незалежними господарями, що становило близько 25%. Інші - орендарі, безземельні і заклали свій край фермери, сільськогосподарські робочі - у тому чи іншій формі перебувають у залежному становищі від капіталістів, землевласників, банкірів та тіла капіталістичних фермерів. З насчитывавшихся всього 5,3 млн. фермерів 3,2 млн. (58%) були безземельними чи заклали свій край фермерами і орендарями. Наприкінці XIX спостерігався величезний зростання оренди — і застави ферм.

Отже, для вступу США в монополістичну стадію розвитку майже 3/5 фермерів виявилися, за даними офіційною статистикою, в залежність від фінансового капитала.

Заключение

.

Розвиток капіталізму йшло у США про «американському», чи фермерському шляху. До них десятиліттям в XIX ст. фонд західних, державних земель, доступних в обробці без попередньої меліорації, без витрат за осушення заболочених земель чи ні робіт з іригації посушливих районів забезпечено переважно вичерпаний. Отже, подальше переселенське рух в західний бік було утруднено — хоч і і виключено зовсім. Адже можна було купити ділянку зручною землі в купив його раніше спекулятивних цілей, зокрема і залізничних компаній, котрі захопили величезні території. Однак усе-таки рух в західний бік до кінця ХІХ століття було значно утруднено. Понад те, два останніх десятиліття відбувалося масове руйнування західних фермерів, не витримали конкуренції з великими механізованими підприємствами у сільському хозяйстве.

Тривала боротьба колоністів з урядом за право заняття пустинних земель у країнах, та й у ряді районів Сходу, призвела до створення сприятливіших умов фермерству і освоєння цих земель. Так, до 1800 р. дозволялося продавати землю лише великими ділянками по 640 акрів, причому половину суми треба було виплачувати відразу, в останній момент укладання угоди, було посильно лише заможним переселенцям. З 1800 р. було дозволено купувати ділянки площею 320 акрів. У 1804 р. мінімум був знижений до 160 акрів, в 1820 р. — до 80 акрів, а 1832 — до 40 акрів. Ціни на грішну землю за все це період було знижено з 2,0 доларів до 1,25 за акр, а система продажу землі на кредит зрештою скасовано. Результатом боротьби фермерства за право заселення вільних земель стало також ухвалення в 1830—1841 рр. закону про переважне право купівлі фермером ділянки землі, який ним було зайнятий і оброблявся протягом кількох років. Заключним результатом боротьби фермерства США заземлю стало видання в 1862 р. Акта гомстедах, відповідно до яким будь-який громадянин отримував право отримати шматок землі в 65 га, заплативши незначну пошлину.

Переселившись на вільні землі Заходу, колоніст отримував наділ. Після п’ятирічного проживання у ньому, наділ переходив безоплатно землепользователю, ставав його власністю. За законом про гомстедах до 1900 р. було роздано 81 млн. га землі. На той час майже всі вільні хороші землі у країнах захопила і переселення в західний бік стало поступово сокращаться.

Список використаних источников.

Єфімов А.В. Історії капіталізму США. М., 1934 Єфімов А. В. Нариси історії США: (1492 -1870). М., 1958. Єфімов А.В. США: Шляхи розвитку капіталізму. М., 1969. Історія США: на чотири т. М., 1983. Т. 1−2. Абрамов А.І. Економічна історія США. Куйбишев, 1965. Зубок А.І. Нариси історії США. М., 1956. 7. Джинчарадзе В. З. Економічна історія США. М., 1927. 8. Богарт Э. Л. Економічна історія Сполучених Штатів. М., 1927.