Карпенка-Карий

[pic].

Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобилевич).

(1845 — 1907).

Майже півтора сторіччя минуло від дня народження видатного українського драматурга й театрального діяча Івана Тобілевича, широко відомого також под псевдонімом Карпенко-Карого.Його славне ім'я тісно пов’язане не лише із українським театральним ренесансом останньої чверті XIX століття, а і із розвитком визвольного руху на Україні, із боротьбою за ідейність та народність літератури. До мистецьких вершин Карпенко-Карий ішов повільною, але й твердою, впевненою ходою, долаючи численні перешкоди, що одна за одною поставали на його великотрудному життєвому шляху.

Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграду (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Маті був схожий із давнього козацького роду. Початкової грамоти І.Тобілевич навчився, як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту в бобринецькій трикласній повітовій школі (1555). Навчання хлопцеві давалося легко, й закінчив він школу в числі найкращих учнів (1559).

На чотирнадцятому році життя частка кинула хлопця в похмурі кімнати повітових канцелярій, де молодий писарчук мусив коротати довгі дні над нудною роботою. Так було в Бобринці, то й в Єлисаветграді, куди І.Тобілевич переїхав разом із повітовими установами влітку 1865 року. Хоч у новому місті Іван Карпович був столоначальником повітового, а потім секретарем міської поліції й мав чин колезького секретаря, чиновницька кар'єра його не приваблювала.

У Єлисаветграді він утворив аматорський гурток, вистави якого мало чим відрізнялися від вистав професійних труп.

1883 — У альманасі М. Старицького «Рада» опубліковане оповідання «Новобранець» за підписом Гнат Карий. Звільнений із посади секретаря поліції. Під псевдонімом Карпенка-Карого стає актором трупи М. Старицького.

1884 — Одружився зі співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною Дітковською.

Він був одним з найактивніших діячів місцевого Товариство для поширення серед народу ремесел й грамотності, клопотався про утворення притулку для калік й сиріт, був ініціатором утворення безплатної лікарні для бідного люду, безплатної народної бібліотеки, а наприкінці сімдесятих років близько зійшовся із передовою інтелігенцією (П.Михалевич, М. Федоровський та ін.), із якої згодом склався нелегальний гурток однодумців, готових віддати сили за правду, за свободу рідного народу. Архівні документи свідчать що у будинку І.Тобілевича на Знаменській вулиці неодноразово відбувалися зібрання гуртка, на які читали заборонену літературу. Ще до розгрому цого гуртка Карпенка-Карого як людину неблагонадійну було б звільнено із посади секретаря Єлисаветградскої поліції, а згодом вислано на три рокта под нагляд поліції за межі України.

1884 Він оселяється в м. Новочеркаську, живе под наглядом поліції як політичний засланець. Працює в кузні й в палітурній майстерні. Написавши п «єсу «Бондарівна».

1885 Написані п «єси «Розумний й Дурень» та «Наймичку». Переробляє п «єсу «Хто винен?» на «Безталанну».

1886 Створена комедія «Мартін Боруля». У Херсоні виходить «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.

1887 Одержує дозвіл облишити Новочеркаськ. Переїжджає на хутір Надія біля Єлисаветграда. Живє под наглядом поліції. Займається господарством. Прагне поновити свою театральну діяльність. Листується із братами: М. Садовським й П. Саксаганським.

1888 Гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється негласним. Дозволено виїзд з хутора Надія. Відновлення акторської діяльності в українському народному театрі. Виїжджає на гастролі разом із Кропивницьким, Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. разом з Саксаганським згодом очолює окрему трупу.

1889 Написавши комедію «Сто тисяч». 7892 Написавши драму «Батькова казка».

1893 Написавши п «єсу-жарт «Паливода XVIII століття».

1895 Написана драма «Лиха іскра полі спалити й сама щезне».

1897 Створив п «єси «Понад Дніпром», «Чумаки». Склав записку до із «їзду театральних діячів у Москві, якої із трибуни із «їзду виголосив П. Саксаганський.

1898 Написано статтю «Наталка-Полтавка». Сторінки із споминів".

1899 Створив трагедію «Сава Чалий».

1900 Написавши комедію «Хазяїн».

1907 Під годину гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує йому свої твори.

1902 Написавши драму «Гандзя». 1903—1904 Написавши комедії «Суєта», «Житейське море».

1907 У другій половині января в м. Умані востаннє виступає на сцені. Через тяжку хворобу змушений припинити роботу в театрі. 31 серпня їде лікуватись до Берліна.

155 вересня Помер у Берліні Іван Карпенко-Карий.

1907 Його тіло перевезено на Україну й поховано поблизу хутора Надія на кладовищі з. Карлюжино, поруч із могилою його батька.

1969 У хуторі Надія відкрито літературно-меморіальний музей І. Карпенка-Карого.

З 1889 року майже до кінця життя Карпенко-Карий був одним з фактичних керівників, режисером й актором у трупі свого брата П. Саксаганського, об'їздив із нею десятки великих й малих міст колишньої російської держави й написавши такі шедеври драматургії, як «Сто тисяч»,"Хазяїн","Сава Чалий","Суєта".