Поетичні крила душі Марії Морозенко

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

(КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)

КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

(КИЇВСЬКИЙ МАН «ДОСЛІДНИК»)

Секція : українська література

ТЕМА РОБОТИ:

«ПОЕТИЧНІ КРИЛА ДУШІ МАРІЇ МОРОЗЕНКО»

Автор роботи:

Мороз Марина Миколаївна

Учениця 10-Г класу

Район Деснянський

Гімназія № 39

Київ 2006

ЗМІСТ

І. ВСТУП… с. 3−5

ІІ. «ЯПРОСТО ЛЮДИНА, ЧАСТИНА ЗЕМЛІ…»

(БІОГРАФІЯ ПОЕТЕСИ)………с.

ІІІ. «ЗОРЯНІ ПЕРЕВЕСЛА» МАРІЇ МОРОЗЕНКО…….с.

1. ПЕРШИЙ КРОК У ПОЕТИЧНИЙ СВІТ…….с.

2. ГРОМАДЯНСЬКА ЛІРИКА… с.

3. «ПРОМІНЧИКОМ ДО ТЕБЕ ПРИГОРНУСЬ — І СЕРЕД

НОЧІ ЗАПАЛАЄ ДЕНЬ…" (ІНТИМНА ЛІРИКА ПОЕТЕСИ)…с.

4. «І ПІСНЯ НАРОДИЛАСЬ У ТУ МИТЬ, ЯК ТОЙ ОСТАННІЙ

ПОКЛИК ЖУРАВЛЯ." (ПЕЙЗАЖНА ЛІРИКА)…..с.

IV. ІСТОРИЧНА ПОЕМА «КНЯГИНЯ ОЛЬГА» ;

ЄДНІСТЬ МИНУЛОГО І СУЧАСНОГО…….с.

V. МАРІЯ МОРОЗЕНКО — ОБДАРОВАНИЙ ПОЕТ-КАЗКАР…с.

VI. ВИСНОВОК… с.

VII. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ… ……с.

VIII. ДОДАТОК………с.

І. Вступ

У всі часи справжня література засвідчувала реалії життя. У новітній період художня література відстоює насамперед суверенність думки, повноту правди, громадянську й інтелектуальну чесність літератури. Головним сьогодні є не сліпе захоплення навколишнім світом і особистостями, а наголос на негативних духовних процесах. Кожен сучасний письменник змушений пройти своєрідний екзамен совісті, виставлений самим життям. Адже першочергове завдання літератури нинішньої - це формування нового світогляду, нового розуміння і відчуття особистої, громадянської, наукової і родової відповідальності за світ. Суспільство завдяки літературі (а також іншим видам мистецтва) мусить по-новому осмислити себе, бо інакше ми втратимо навіки стрижень своєї духовності, помножимо наше небуття у світі.

Тому сьогодні є особливо важливим різнобічне осягання й художнє витлумачення творчості авторів, що дійсно вболівають за майбутнє нашої держави, долю рідного народу. Серед творів новітніх письменників, що відстоюють відродження соціального почуття й моралі, формування нового світогляду, нового розуміння і відчування особистої, громадянської, наукової і родової людської відповідальності, яскраво вирізняється поезія 37- річної поетеси, члена Національної Спілки письменників України Марії Морозенко. Щирим поетичним словом авторка бореться із несправжністю життя, несправжністю слова, несправжністю людини. Вона пробуджує нашу совість, будить пам’ять — коріння нашої свідомості. Тільки пам’ять протистоїть знищувальній силі часу. Пам’ять — це переборення часу, переборення смерті.

Визначальним художньо-творчим принципом творчості поетеси Марії Морозенко є роздуми про непримиренне протистояння добра і зла, про наші неоціненні національні втрати й про живі традиції народу, його історію, культуру, про необхідність повернення до джерел совісті, моральної чистоти людини. Черпаючи свої художні аргументи з багатовікової історії людства, авторка пристрасно закликає нас до піднесення національної, духовної зрілості сучасника. Саме вболівання за майбутнє роду увиразнює творчість поетеси, так само, як і схильність до морального і психологічного аналізу життєвих явищ. Поетеса прагне переконливо і просто сказати про наболіле, осягнути сьогоднішній день в житті нації, країни, в контексті її історії. Прочитавши поезії Марії Морозенко, мимоволі замислюєшся над реаліями життя, починаєш жити і думати гостріше. Саме такою хочеться бачити сучасну українську поезію. Саме цим і обумовлюється вибір теми наукової роботи та її актуальність.

Предметом дослідження є поетичне слово сучасної української поетеси, члена Спілки письменників України Марії Морозенко.

Мета дослідження — проаналізувати творчість Марії Морозенко, вказуючи на її соціальну та історичну зумовленість; зосередити увагу над проблемами, вираженими у творах; визначити роль художніх засобів, використаних поетесою.

Мета зумовлює розв’язання цілого ряду завдань, основними з яких є:

1. Розкрити вплив життєвих обставин на формування творчості поетеси.

2. Охарактеризувати художні особливості збірки «Зоряні перевесла».

3. Висвітлити історичну канву поеми «Княгиня Ольга» та художність образів.

4. З’ясувати своєрідність творів поетеси для дітей.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній вперше робиться спроба системного розгляду творів поетеси Марії Морозенко.

Методи дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань використано такі методи: теоретичний — аналіз літературознавчих статей щодо досліджуваної проблеми, аналітично — описовий, який полягає у систематизації, описі та аналізові відповідного матеріалу.

Теоретичною основою стали в основному літературознавчі праці Костянтина Волинського, рекомендаційні листи Віктора Баранова та Галини Паламарчук для прийняття Марії Морозенко до Спілки письменників України, а також окремі публікації в пресі.

Об'єктом аналізу роботи є художні тексти збірок «Зоряні перевесла» та «Елегія любові», поеми «Княгиня Ольга», дитячих казок, які яскраво засвідчують своєрідність стилю авторки.

Практичне значення роботи зумовлюється можливістю використання зроблених у ній спостережень та узагальнень у дальшій роботі над дослідженням творів сучасних авторів. Матеріали наукової роботи можуть бути використані при написанні курсових робіт студентів, а також у шкільній практиці - для проведення уроків класного й позакласного читання, для підготовки занять літературних гуртків, факультативів тощо.

ІІ. «Я — просто людина, частина землі…»

(Біографія поетеси)

Село Малин Млинівського району Рівненської області. Воно увійшло в історію як одне із стражденних сіл України, опалених війною. 13 липня 1943 року німецькі карателі зігнали жителів села у церкву і живцем спалили усіх. Згодом відзнятий документальний фільм про події цих часів відкрив багатьом цю страшну трагедію.

Через 23 роки після трагедії, 15 березня 1969 року, у цьому селі народилася дівчинка, якій судилося увібрати біль рідної землі, вилляти її на папір:

Село моє, опалене війною,

Нестерпний біль косив тебе, косив…

«Усіх у ряд»

Марія Морозенко заспівала свою натхненну тужливу пісню пам’яті загиблих «Усіх у ряд» і, виспівуючи біль, зробила перший крок сходження в українську літературу. Сама доля, здавалося, крок за кроком випробовувала її на міцність, ніби перевіряла, чи зможе Марія вистояти і стати українською поетесою. Марія змогла.

Знай, мусиш забути, що ти слабка жінка,

Як сміла назватись поетом, — згодом напише вона у поезії «Що таке щастя».

Народилася Марійка у багатодітній сім'ї. Вона була дев’ятою дитиною із дванадцяти дітей. Коли Марії виповнилося дев’ять років, трагічно загинув батько. Мама стала для дітей єдиною опорою в житті.

На білім полотні троянди темно-сині,

Як неньчин біль недоспаних ночей, ;

мамин смуток відбився яскравим спомином дитинства на все життя. Пережитий біль втрати, вболівання за маму і рідних розвинули у дев’ятирічної дівчинки подвоєне відчуття людських переживань. У той час, коли її ровесники захоплювалися дитячими іграми, Марійка пише свій перший вірш-застереження:

Страхіття чорної війни

Давно вже всім відоме.

І ми говоримо всі: «Ні!

Не хочемо такого".

Страхіття війни

Уже цей перший вірш відкрив глибину сприйняття світу юною поетесою. Марійка відправила цей вірш у республіканську газету «Зірка». Невдовзі прийшла відповідь: «Здрастуй, Маріє. Вірш твій прочитали — такий щирий, схвильований. А ти давно пишеш вірші? Які твої улюблені теми?»

Для нас, здається, ці рядки нічого особливого не несуть у собі. Але Марійка запам’ятала їх на все життя, адже саме вони надихнули її на подальшу творчу працю. Марія поринає в світ книги: вона багато читає, виступає із своїми віршами в школі, в районі. Рівненський письменник Євген Шморгун, познайомившись із творчістю юної авторки, порадив їй засвоїти правила віршування. Дівчинка читає праці Івана Франка, підручники із літературознавства. І постійно пише… пише… пише…

Після закінчення школи Марія працює старшою піонервожатою восьмирічної школи, хоча понад усе мріяла вчитися в вузі. Але для цього їй потрібно було зібрати кошти, щоб мати змогу жити в місті. Допомоги чекати їй було нізвідки. До того ж Марія не звикла сподіватися на когось. Вона знала, що всі життєві труднощі мусить здолати сама. І через рік, зібравши гроші, вона їде до Києва. Тут вона вступає на факультет журналістики.

У 1991 році Марія Морозенко вийшла заміж і народила доньку. Для своєї донечки вона писала перші казки, колискові пісні (пізніше усі ці твори будуть надруковані в книжечках). У цей час Марія відвідує студію письменниці Катерини Мотрич, а згодом навчається у поета шестидесятника Петра Засенка в студії Спілки Письменників України. Саме тут Марічка познайомилася з багатьма цікавими, творчими людьми. Особливо важливою людиною для неї став літературознавець Кость Петрович Волинський, який був свого часу порадником Наталі Забіли, Ірини Вільде. І саме він став для юної поетеси наставником у творчості.

У 1991 році вийшла перша збірка Марії Морозенко «Зоряні перевесла».

У 1994 році почалась пісенна діяльність поетеси. Почувши дев"ятирічну Марту Спіженко, юну співачку, Марія почала активно сприяти розвитку її таланту. За дев’ять років співпраці з Мартою було створено близько двадцяти пісень, відзначених на Всеукраїнських та Міжнародних фестивалях. За ці роки з’явилося чимало виконавців: Оля Ошитко, Женя Іванова, творчі колективи «Ластівка», «Зірниця» та інші.

Із 2000 року авторка активно займається дитячою творчістю. Видавництво «Преса України» зацікавилося казками Марії Морозенко. Тут було створено переказ словацької казки «Дванадцять місяців» та авторська казка «Про незвичайні пригоди хлопчика Чока».

У 2000 році Марія вступає в Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького на факультет української філології, який закінчила у 2005 році, отримавши диплом з відзнакою.

Марія цікавиться українською історією, намагається осмислити її по-філософськи. У 2005 році вона видає поему «Княгиня Ольга». Презентація цієї книжки відбулася у Будинку вчителя. Про цю книгу можна почути багато приємних відгуків. Деякі з них були вміщені в газетах і журналах. Продовженням історичної праці стала поема Марії Морозенко «Князь Святослав».

Навесні 2006 року на світ з’явилася збірка «Елегія любові», у якій зібрано понад 150 віршів та поезій про кохання. У цій книжці використані малюнки Валентини Михальської (художниця прикута до інвалідного візка).

Сьогодні Марія Морозенко — письменниця і поетеса, патріотично віддана українському слову — намагається зібрати біля себе молодь з усіх куточків країни, щоб допомогти їм проявити себе і відкрити свій талант.

Зараз вона працює ведучою вечірньої радіопередачі «Вечірня колисанка», а також є керівником культурологічної студії, що діє при Національному музеї літератури.

Проте своєю основною працею поетеса вважає творчість як осмислення глибинної, таємничою душі. Саме це є першоосновою її ніжного, доброго, мудрого поетичного слова.

ІІІ. «Зоряні перевесла» Марії Морозенко

1. Перший крок у поетичний світ

Перевесла в’язать неважко.

Попробуй хоч раз — удасться.

Під небом розквітлим пташка

Пісню співала щастя…

Зоряні перевесла

Поетеса Марія Морозенко у 1999 році видала свою першу поетичну збірку «Зоряні перевесла». Це був перший її крок у поетичний світ, і перший крок поетичного світу авторки у життя.

«Чи варта гонитва за матеріальними цінностями втрати самого себе?» — задає усім нам авторка це запитання в анотації і пропонує свої ліки для душі - повернутися до витоків. Недаремно ж літературний редактор цієї збірки — Кость Волинський — виділив основну рису молодої поетеси: «Так, Марія Морозенко, як на мене, з цієї (першої) збірки постає поетом доволі сформованим. І, що видається особливо цікавим і потенційно важливим, поетом з чітко національно вираженим своїм світосприйманням».

Дійсно, поезію Марії Морозенко — громадянську, пейзажну, інтимну лірику — об'єднує одна спільна риса, що є міцним фундаментом возведеної авторкою поетичної будівлі - зосередження на глибинах внутрішнього світу людини, «…в душі, поетичному баченні світу якої так по-своєму (особистісно, воднораз і за нинішніх умов) проявляється невмирущий генетичний код жінки-українки…» (Кость Волинський.)

Поетеса має свій чітко поставлений оригінальний голос. Особливо яскраво це вимальовується у символічних образах матері («Неньчин рушник», «Материнське поле», «Бадилля»), закоханої дівчини («З тобою удвох», «Твої очі», «Штучні троянди»), міфологічних образах («Русалка», «Жар-птиця»), історичних портретах жінок («Ключниця», «Плач Ярослава»). Увесь спектр творів збірки «Зоряні перевесла» дав підставу визнаним майстрам слова (Віктору Баранову, Галині Паламарчук) виділити поетесу з когорти молодих авторів, адже, за висловом Віктора Баранова, «ліричний голос авторки «Зоряних перевесел» змушує думку «працювати».

2. Громадянська лірика

Збірка Марії Морозенко «Зоряні перевесла» сконцентрувала у собі поезію, написану протягом тривалого проміжку часу: «Довгих шістнадцять років минуло відтоді, як з’явився на світ найперший вірш», — зазначає авторка. За ці роки у долі поетеси сталися зміни — вона вийшла заміж і народила доньку. Змінилася і Україна, отримавши жадану перемогу — здобула незалежність. Події 1991 року не могли не вплинути на світогляд Марії Морозенко. Разом з усіма українцями вона радіє оновленню держави:

Україно моя! Ти воскресла, щоб жить!

І недоля тебе не здолає.

«Україна»

Марія закликає людей єднатися заради спільної мети — стати духовно чистішими:

Найголовніше - не змаліти

І осягнути в якусь мить:

І як цю землю не любити?

І як цю чисту не любити

Блакить, блакить, блакить?..

«Усе на світі продається«

Поетеса також звертається до української еміграції, з її вуст злітають щирі слова-заклики — повертатися до оновленої отчої землі, адже тільки на рідній землі можна почуватися щасливими:

— Скажіть, болить? — І чую: «ностальгія…»

То Батьківщина в серці оживає…

«Ностальгія»

Але не тільки радість і захоплення новим днем помітні у творчості Марії Морозенко початку 90-х років. У 1991 році авторка пише свою знамениту поезію, що має назву «Холуї». Цей вірш жорстоко засуджує усіх прибічників лакейства, безмовної пороки та служіння ідолам зла. Вірш «Холуї» відразу прозвучав на радіо, був надрукований у газетах…

Вожді - сліпці, що їм тривоги?

Вони лукавлять: «Скрізь — раї»

Народить волочить мерзлі ноги,

Регочуть дико холуї,

Одівши символи нові,

Знов топлять душі у крові!

«Холуї»

У цих кількох рядках постає одвічна доля українського народу — бути проданим «христопродавцями» на своїй рідній землі.

Недаремно авторка взяла за епіграф до вірша рядки поезії Тараса Шевченка:

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте…

«П.С.»

Вплив громадянської поезії Тараса Шевченка помітний у творчості Марії Морозенко. Так, у поезії «Сон» Тарас Шевченко сумно констатує, що жива правда у господа Бога, а все зло на землі іде від самих людей:

Той мурує, той руйнує,

той неситим оком —

За край світа зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Саркастичні рядки поезії Марії Морозенко «Усе від Бога» також утверджують думку, що світ сам винен у своїх гріхах:

Лжепатріот, убивця, зрадник,

Не маючи в душі святого,

Валяють на шляхах всі радо:

— Усе від Бога лиш, від Бога.

Ділки шматують рідний край,

А церкві тичуть золото:

«Благословляй! Благословляй!

Усе від Бога в нас, від Бога…

Усім цим людям, що вміло замаскувалися і заховалися за спотворені біблійні істини, авторка виголошує свій вердикт:

Доріженька життя крива,

Та путь той слався не від Бога…

«Усе від Бога»

Відразу помітно, що головне для поетеси — чистота душі. Справжній громадянин, патріот України не має права жити хибними ідеями, адже найкращі сини і доньки України віддали усе заради сьогодення:

Говори, говори, говори,

Бо вже інші сказати не можуть, —

це девіз «всяк сущого» на світі.

Щоб «зруйнувати» зло, потрібно всім серцем прагнути добра. У штучній фортеці, вимуруваній блазнями, де найгірший із них вважається «святим», ніколи не сяятиме сонце правди. Тому дні постають в уяві поетеси як «сни», а саме життя — як «королівство злоби», де вовіки «і солов'ї співатимуть про зло».

Дуже важливого значення набуває у поезіях Марії Морозенко ідея служіння народу. На її думку справжній митець не повинен писати на догоду владі, а дихати одним подихом з рідним народом. Викликають захоплення рядки поезії «Стежина»:

Я все одно й востаннє заспіваю —

Не про вождів — ні! Пісню про народ.

Але для того, щоб служити народові, потрібно «прожити» кожне слово поезії, відчути біль і втому його, і лише тоді:

рука зміцніє у стократ,

а слово стане повним, дужим, чистим.

«Коли рука зміцніє у стократ»

Розглядаючи сентенції добра і зла, поетеса протиставляє слову-вбивці, що легко може ранити душу, цілюще слово, що допомагає втамувати найважчий біль:

О, як ранять слова!

Чи то всім так болить?

Хай на серці осів чорний пил, —

Ми живемо лиш раз

А життя тільки мить,

Не пускайте отруєних стріл!

«Тятива»

І щоб не стати чорною тінню, що блукає у розчахнутому такими ж чорними словами світі, потрібно берегти себе. Адже в «колючих бур’янах не виросте зерно» («Мета»). Уберегтися від зла, стати бажаним порятунком всім, хто потребує захисту — ось головне завдання справжнього поета:

Постукай… Я двері відкрию тобі.

Я — просто людина, частина землі,

Сонця, неба, повітря, води,

Пісні. До мене прийди, постукай —

Я серця відкрию тобі.

«Постукай»

Помітною рисою поезії Марії Морозенко є зосередження на витоках добра і зла. На її думку, зло з’являється там, де забуття стирає істину. Так, у поезії «До землян» поетеса виразно засвідчує: люди забули, що «із птахів пішов весь рід наш древній», і тому «чинять зло», що і призвело до неминучого:

Летить в безодню птах,

Знедолений весь рід наш древній..

Найгірше те, що людство чинить зло навмисне. І коли чарівна жар-птиця прилітає рятувати людей, вже пізно щось змінити. І чергове вбивство казкового птаха покладає на людство ще більший гріх. І знову «висить над світом лихоліття», як чорна прірва бездушшя («Початок і кінець»). Всі барви сховала сіра завіса пітьми, і не чути сміху в цьому стражденному світі. Саме тому поетеса «сміялася мить над бідою, а вічність — кричала від болю» («Все сталось само собою»).

Особливістю збірки «Зоряні перевесла» стало і те, що поетеса вмістила у ній свою першу міні-поему за народними мотивами, що має назву «Криниця правди». Ця поема стала початком спрямувань пошуку поетеси, що виллється згодом у масштабне полотно — історичну поему «Княгиня Ольга». «Криниця правди» - це прообраз України, що стоїть на роздоріжжі. Все навколо знищене не набігами орди завойовників, а рідними дітьми. Віднині не знайти чистого ковтка води у каламутній «криниці правди», як не знайти голки у стіжку сіна.

Міні-поема «Криниця правди» водночас і портрет подій 90-х років. Поетеса називає жебраками не тих, що стоять біля переходу і просять милостиню, а сучасних іуд, що беруть плату за рідну землю, яка в образі Шевченкової Катерини стоїть на торзі посеред купки сватів, а ті без крапельки сумління віддають її у руки «заморським купцям». І ця символічна Катерина, і хлопчик, що шукає покупця на свою душу, і криниці недолі, розкидані по всій землі, в яких матері змушені купати своїх немовлят, — все це Україна сьогодення. А те, якою вона буде завтра, залежить від кожного з нас, адже ми внутрішньо «зіткані з хмарин, землі та моря, виплекані з паростків любові» («Ностальгія»), і ми мусимо повернутися до свого початку, бо не матимемо щастя на спустошеній нами рідній землі.

3. "Промінчиком до тебе пригорнусь — і серед ночі запалає день…" (Інтимна лірика поетеси)

Знаю, знаю, хтось мене зурочив,

Сни дівочі купані в журбі -

Муки… Муки… Знову сняться очі,

Очі твої синьо-голубі.

«Твої очі»

Лірична героїня поезії Марії Морозенко — це глибока і цілісна особистість, що корінням своїм вростає у рідну землю, живе з нею єдиним ритмом. І так само, як природа, що оновлюється день за днем, проходячи крізь річний цикл, поезія кохання викристалізовується джерелами рідної землі - наповнюється сяйвом весняного сонця, дзвінкими струнами літа, зрілістю осені, зимовою чистотою.

Весна і кохання… Ці дві нерозривні єдності характерні для традиційної української поезії. Так, видатні поети Іван Франко, Павло Тичина, Максим Рильський відхиляють модерний погляд на почуття любові, що вбачає зародження почуттів в урбаністичних умовах, де все наповнене гамором життя, рухом, швидкістю. Наслідуючи українську традицію, класичні поети вбачають ідилію почуттів там, де все наповнене природою, розквітлим її подихом. Недаремно ж найяскравіша картина ідилії - це непорушений гармонійний лад, виплеканий поетичним словом Тараса Шевченка:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть…

«Садок вишневий коло хати»

Саме на такому поетичному тлі зможуть квітувати почуття. Отож, душа символічної героїні поезії Марії Морозенко виплекана цвітом землі та неба:

Мріє моя, закосичений цвіт,

Довге, мов ніч, чекання,

Під музику сонця, яблуні цвіт,

Зозулі дзвінке кування

Я прошептала літу: «Привіт».

І загадала кохання…

«Мріє моя…»

Навколишній світ, на думку поетеси, пробуджує почуття. Не ми, егоїстичні, зосереджені на власних потребах, а саме оточуючий нас всесвіт своєю первозданністю та філософською глибиною торкається зашерхлої душі, щоб пробудити у ній сонні почуття. І коли цвіт кохання нарешті вибруньковується тендітними паростками на світ, тоді з’являється пісня:

О, як ніжно до серця пригорнеш мене -

І тоді я тобі заспіваю…

«Заспівали дівчата»

Прикметною особливістю ліричної поезії Марії Морозенко є зосередження на витоках почуття. Авторка заставляє нас замислитися про першопочатки любові. На її думку, це важливо, адже лише так ми зможемо збагнути цінність людських взаємин. Кохання, що стає звичкою, набуває рутинності, втрачає свою цінність. Саме тому, на наш погляд, поетеса вплітає в інтимну лірику святість материнства («Ви ждіть мене мамо»), нерозривність мистецтва (особливо музики) і любові («До скрипки», «Сопілка», міфологію «Русалка»), історизм («Ключниця»). Хочеться окремо виділити диптих «Княжа любов» і визначити його як твір, що наділений певною новизною. На тлі історичної правди: нещасливе кохання князя Ярослава Осмомисла та Настасії, загублена любов князя Святослава та Малуші - особливо болюче вбачається трагедія людських стосунків соціально нерівних. Авторка свідомо вибудовує паралелі минулого і сучасного, щоб підкреслити ідентичність проблеми, що не втратила своєї значущості й дотепер:

Одне кохання — на весь вік єдине,

А мушу почуття в собі ховати…

«Плач Ярослава»

Заглиблення в трагедію почуттів породжує роздуми про те, що біль нещасливого кохання не відходить в забуття, а торкається кожного із нас, закликає берегтися намов:

Гули колись в народі пересуди,

Злі язики нашіптувать охочі…

«Ключниця»

Поетеса відкриває нам філософію кохання. Щасливе кохання дарує найніжніші радісні мелодії. Нерозділена любов приносить не тільки сльози відчаю. Вона також має свій дарунок. Саме із болю народжується пісня:

Промінчиком до тебе пригорнусь —

І серед ночі запалає день.

І я на землю знову повернусь

Суцвіттям недоспіваних пісень…

«У сни твої…»

Визначальною рисою інтимної лірики Марії Морозенко є яскравість поетичного полотна. Людські почуття справді вимальовуються мистецьки, по-художньому, на живописному яскравому тлі чи то зрілих кетягів калини («Калини грона падали на руки» («Я слухала тебе»), чи то краплин дощу («У літній вечір ідуть дощі…Дощ виграє для нас» («Останній танець»), чи то клину журавлів у небі («Летять у вирій журавлі, Летять у вирій, Забуті радощі, жалі - Юнацькі мрії» («Летять у вирій журавлі»), чи то зоряної ночі («Коханий, не клич, бо дивиться ніч» («З тобою удвох»).

Авторка посилює єдність людини і природи символічним образом вітру:

Вітер кожну пригорнув,

Вітер кожну відштовхнув…

«У садку зірвався вітер»

Вітер, в її уяві, — це рушійна сила, що може легко народжувати почуття та їх руйнувати. Гармонію людських стосунків здатна порушити будь-яка сила: демонічна («Знаю, знаю хтось мене зурочив» («Твої очі»), внутрішня осторога («Волала в душі: «Не любить, не любить, не любить» («Струна»), вимушена розлука («Любов земна — опале листя, Мій коханий виїхав із міста» («Русалка»).

Вимальовуючи больові симптоми кохання, поетеса різко протиставляє справжність і фіктивність людських почуттів. Чиста любов здатна перемогти усе («Та і досі іще будять дні золоті Ті слова, що весна нашептала» («Ніжні слова»). І навіть довгі милі шляхів — це також випробування любові. Але справжні почуття долають і це («Шепочеш мені: — Спішу я від тебе до тебе» («З тобою вдвох»).

Справжню любов не треба придумувати. Вона приходить сама, на поклик серця:

Стоїть дівчина, журиться, й не бачить,

Що вже весна вривається у груди,

І будить почуття у серці юнім…

«Робота копітка, а ніч духмяна»

А любов надумана — це гра і водночас страшне почуття, адже комусь із двох вона приносить насолоду від вдало затіяної гри, а комусь — біль, нерідко на все життя («Востаннє погляди зійшлись — не упізнав» («А ти мене не упізнав»), («Підводжу очі: Хто це? Хто?! — Не ти…» («І знову вальс»), («Робили з мене сильного ви ката, А жінка у мені була слабкою» («Хотіла сильною в житті я стать»), («В інших долях — дітки будять ранки, А вона — сама, сама, сама…» («Волинянка»), («Але мрію все, мрію, щоб хоч раз ще почути твоє ніжне «Марія» («Марія»).

Поезія «Марія» вирізняється з-поміж інших також особистісним відчуттям втраченого кохання. Поетеса відкриває читачам свій біль, адже «кохання найперше залишилось без долі». На нашу думку, це свідомий ритуал єднання авторки із читачами. Поетеса ніби говорить: «Я також відчула біль згаслої любові, я промовляю про кохання не із чуток, а із пережитого». І дійсно, важко не вірити словам, у яких вчувається глибина трагедії людських почуттів («Безтямно так у натовпі пливу, тебе шукаю — й вкотре не знаходжу…» («За кривди і образи всі прости»), («Ми чужі з тобою, чуєшсерце плаче» («Не даруй мені кохання»), («Назад немає вороття, але й попереду кохання теж немає» («Ти трунком напував пусті слова»), («В житті я одинока, самотність п'є завжди зі мною чай» («Для тебе»).

І що залишається у пустці самотності - приречено чекати фіналу життя? Ні! Вириватися із замкненого кола безнадії, шукати порятунку. І цей порятунок знаходити у коханні. Тільки справжня любов може подарувати зцілення:

Але прийде пора, моя мука мине,

Я зустріну тебе біля гаю…

«Заспівали дівчата«

Кохання — внутрішня сила, що долає смуток, надихає радістю. Це мелодія серця, поезія душі Марії Морозенко, що вливається у хоровий спів закоханих сердець.

4. " І пісня народилась у ту мить, Як той останній поклик журавля." (Пейзажна лірика)

З чого розпочинається шлях у поезію? Напевно, із замилування красою рідного краю, єднанням з природою. Поезія Марії Морозенко стоїть на міцному фундаменті єдності з рідною українською землею. Особливо яскраво це засвідчує однойменна поезія збірки «Зоряні перевесла», в якій картину буденної праці авторка перетворює на розкішне, колоритне полотно українського надвечір'я. Якими казковими здаються житні перевесла у полі, над якими натхненно виспівує пташка! Посеред цієї краси хочеться на мить зупинитися, завмерти, щоб побачити хоровод яскравих зірок, які мимоволі падають у покоси:

В’язать перевесла неважко

А зоряні - чи удасться?

З-під рук в ніч злетіла пташка

Останнім аркадом щастя.

«Зоряні перевесла«

Безперечно, людина, виплекана цією красою, а згодом волею долі віддалена від неї, почуватиме постійно ностальгію. Тому не дивно, що ці почуття яскраво проявляються у ліриці Марії Морозенко: «задимлені тополі», «гробки могил», «озерна синь» — все це одвічне, істинне, святе. У безсонні ночі ліричний герой повертається думкою у чудовий край дитинства, у дивовижний лелечий край, де завжди чекає «дим старої хати», «стежина в травах», «старенька липа», «два лелеки» («Два лелеки«). Усе навколо нагадує про малу Батьківщину. І навіть тоненька гілочка жасмину збуджує спогади серця. Квітучий кущ жасмину «під вікнами матусиної хати» є свідченням того, що в рідній родині усе гаразд:

Жасмин…Жасмин…

Пробач, що сталось так,

Тепер приходиш в спокій щемним сном —

Лечу додому, і минає страх,

Стрічає біла пісня під вікном

«Жасмин»

Марія Морозенко народилася навесні, і чи не найбільше з-поміж усіх інших вона любить цю пору року. Весна для неї постає в чудовому образі ніжної дівчини, у гармонійному оновленні природи («Іде весна»), у мелодії весняного дощу («Музика весняного дощу»), у духмяному подисі теплого вітру («Робота копітка, а ніч духмяна»). Поетеса не приховує своє захоплення:

Іде весна… Іде моя весна…

Люблю таку — ще сонну, мляву, ранню.

«Іде весна»

Як земля потребує оновлення, так і душа «аж до плачу» хоче відчути благодатне очищення. І коли весна — це початок пробудження на землі, то осінь — філософське осмислення земного буття:

Пора падолисту. Жмут жовтого листу

Кинула осінь під ноги мені.

Ой рано ще, рано! Скажіть мені, мамо,

Чому швидко минуть так дні

Від осені до осені?

«Пора падолисту»

Осінь, це пора, коли вервечкою відлітають на південь птахи. У прощальному поклику журавля відчувається крик туги і болю. Саме у такі хвилини зажури, осмислення життя, народжується справжня поезія:

І пісня народилась у ту мить,

Як той останній поклик журавля.

«Стою сама, зажурена»

Мимоволі захоплюєшся поетичним словом Марії Морозенко, милуєшся його природністю і виразно вбачаєш, що авторка, неначе жайворонок, тягне невидиму струну від землі до неба:

Мене притягує земля до себе

Над головою голубіє небо,

І кличе жайвір в неозорий лан.

«Мене притягує земля»

Ліричний герой поезії Марії Морозенко наснажується всім, що є навколо, насамперед — життям серед людей. Він любить, мріє, сподівається. І як наслідок — намагається зробити світ кращим, усвідомивши своє призначення на землі. Водночас ліричний герой прагне до вищих сфер духовного буття, адже часом так легко піддатися вирові щоденної буденщини, розчинити в ній свою пісенну суть.

ІV. Історична поема «Княгиня Ольга» —

єдність минулого і сучасного

Роздумуючи над складними сторінками історії свого народу, Марія Морозенко прагне осягнути істину життя. Від того, чи вдасться її осягнути, багато в чому залежить майбутнє. Бо важко йти вперед, не розібравшись у своєму минулому, не розділивши у ньому добро і зло, правду і неправду. Минуле живе в сучасному. Із втратою пам’яті можна позбутися свого обличчя.

Отож, без минулого немає майбуття. Пам’ятаючи це, ми зазираємо у таємниці давнини, вкриті порохом століть, вишукуємо істину. Чим далі від нас минуле, тим сильніша магнетична дія.

Княгиня Ольга, сильна особистість і велична правителька Русі, притягує не одне покоління. Сила її духу пробуджує нинішні покоління буди свідомими громадянами рідної землі, стійко стояти на сторожі її інтересів.

Марія Морозенко схиляється перед мужністю жінки-правительки, що не воювала, а керувала державою.

Поема розпочинається із 945 року. Саме цей рік, за історичними джерелами, став початком правління княгині Ольги, що, втративши чоловіка, заступає його місце. І перше, що робить вона, — здійснює жорстоку помсту над древлянами, що покарали князя Ігоря, що :

Оскаженів, проклятий!

Жадоба його вбила.

Взяв данину багату…

Земля ж добром зустріла!

А він, забувши міру,

Став знову перед містом.

Княгиня Ольга, за тодішнім звичаєм роду, вогнем і мечем карає вбивць свого мужа, забравши малолітніх дітей древлянського князя Мала — Малушу і Добриню у Київ.

Покара дітей і жінок, жителів древлянської землі не дає спокою княгині до кінця життя. Вона кидається у вир важливих державних справ, вперше встановлює на Русі уроки і устави — податки, впорядковує землі держави, але однаково не спить ночами, адже біль провини не відпускає її душі. І найперше осуд вбачає правителька в очах дітей князя Мала, що носять в собі вогонь пожежі. Недаремно княгиня вигукує, побачивши дітей:

Ці діти Мала — то ж моє прокляття!..

Чи ж засуджує сучасна поетеса вчинок княгині? Цікаво, що прямого звинувачення не простежується, але ліричний відступ, звернений до нинішніх правителів, закликає кожного задуматися:

Чаша ваших гріхів переповнена —

Мільйони очей осліплено!

Мільйони голів одурено!

Мільйони доль скалічено!..

Вдало перефразовуючи біблейську істину «не судіть, і не будете судимі», поетеса констатує:

Підсудними з часом стають і судді.

Суд найвищий усім нам — совість!

Зло породжує чорне зло,

Виливається через край!

З раю пекло — не раз так було.

А чи з пекла постане рай?

Княгиня Ольга за вміле управління державою здобула найвище схвалення народу. Але не відчуває вона бажаної близькості з людьми. «Твердиня» звуть її всі, адже навіть в стосунках із синами дотримується вона найперше впокорення. Молодший син сліпо кориться матері. А старший Святослав, у якому вбачає вона свого наступника на князювання, вдався непокірним. У час, коли княгиня Ольга відправилася у Константинополь, щоб знайти там достойну дружину для майбутнього князя, молодий княжич закохався у Малушу. Купальські вогні поєднали їх. Даремно хрестилася княгиня, даремно вишукувала заморських наречених. Із цвіту кохання її сина та юної ключниці забилося нове життя. Поетеса всім серцем вболіває за долю закоханих, тугою наповнюється її поетичне слово:

Хіба не сліпці ті,

Що в чужому небі

Вбачають найменші порошинки,

А в рідному не бачать

Найяскравіших зірниць?

Особливістю поеми «Княгиня Ольга» є єдність минулого і сучасного. Події минулого переносяться на тло нинішніх днів, що увиразнює циклічність історії. Сама княгиня Ольга засвідчує важливість осмислення вчинків та подій крізь призму днів, років, століть:

Робила я, що вміла —

Багато, а чи мало,

День завтрашній розсудить…

Отже, поема «Княгиня Ольга» стала помітним явищем української літератури. Це засвідчує і той факт, що незабаром після виходу книги у світ, Державна телерадіокомпанія представила радіопостановку поеми у трьох частинах в програмі «Театр одного актора». У цей же час випускники університету театрального мистецтва здійснили постановку однойменної вистави за сюжетом поеми. І найголовніше, численні листи читачів спонукали поетесу до створення нового історичного полотна, своєрідного продовження «Княгині Ольги», — поеми «Князь Святослав».

V. Марія Морозенко — обдарований

поет-казкар

Всі ми мріємо про подорож у казкові країни. І якими б дорослими ми не здавалися у житті, у кожній «дорослій» душі живе чудесний світ казки. І хто зна, яким би сірим було життя без прекрасних чарівників-казкарів.

Марія Морозенко полюбила світ казки ще з дитячих років. Вона захоплено читала народні казки, а також чарівні розповіді братів Грімм, Г. Х. Андерсена, О. С. Пушкіна, інших авторів. Дивовижна казка стала невід'ємною супутницею Марійки. Не випадково, а навіть закономірно, що Марія Морозенко достатньо відома сьогодні також як дитяча письменниця. Перші казки поетеси — це спроба створити на основі відомих сюжетів свої фантастичні візерунки, передати у них чудесність світу. Таким став переказ словацької казки «Дванадцять місяців», що вийшов у 2005 році з чудовими ілюстраціями родини Нікітіних. Ця книжечка, представлена в цьому ж році на Всеукраїнській книжковій виставці, здобула золоту нагороду. Працюючи над переказом, Марія Морозенко «оживила» літературних героїв. На її думку, кожен персонаж, як і звичайна людина, мусить мати своє ім'я. Так, бідна дівчина, яка знайшла у зимовому лісі підсніжники, отримала ім'я Добряна, адже мала вона добре серце. Її зла сестриця стала зватися Злючка, тому що надто злою була. А юна вередлива королева отримала відповідне своїм вчинкам ім'я — Вередуля.

Особливо цікаві авторські казки поетеси. Звернімо увагу: ось чарівний герой казки «Незвичайні пригоди Чока, який шукає країну Щастя» подорожує світом. Спочатку він потрапляє у країну Ласунів, а згодом у край Замазур. Хіба це не мрія багатьох хлопчиків і дівчаток — жити у країні солодощів або ж у країні, де не треба вмиватися і чистити зуби? Але герой повертається додому, бо зрозумів під час подорожі, що найкраще місце на світі - це рідна домівка. Ось така повчальна історія для малюків.

Щоб посилити значення рідного дому для кожного з нас, поетеса у віршованій казці «У зеленому ярочку» використовує метафоричність. Дуже цікаво і жваво сперечаються маленькі звірятка про найкраще місце на землі: зайчик вихваляє ліс, де має чудову хатку; жабка хвалить болото, адже в ньому «і не жарко, і не зимно»; горобчик натхненно виспівує про стріху; мишка резонно зауважує, що найбагатшим є пшеничне поле; а бджілка заперечує, що вулик все-таки найкращий будиночок. І тільки мудрий лелека, вислухавши усіх маленьких звіряток, розсудив справедливо:

Дім найкращий — Батьківщина.

Сивому лелеці не можна не повірити, адже він чимало побачив на своєму віку:

Я не раз літав далеко

За широке синє море,

За високі сиві гори.

Бачив сонячні краї,

Бачив пишні там гаї,

Де є все, що ти захочеш,

Але жити там не хочу.

Із важких доріг я лину

В рідний край — на Україну.

Хоч гніздо моє стареньке,

Деревце під ним кривеньке,

Дім свій сам я збудував,

Сам по прутику складав.

На всім світі, добре знаю,

Дому кращого не має.

Сьогодні дуже важливо читати такі розповіді, адже багато хто думає, що краще «там, де нас нема». Діти, прочитавши такі книжки, обов’язково усвідомлять — якими б привабливими не видавалися заморські країни, потрібно постійно піклуватися і дбати про свою рідну землю, любити її усім серцем.

Марія Морозенко не обминає своєю увагою і найменших читачів. Для них вона створила «Пухнасту абетку», яка вирізняється легким стилем, влучною римою, що дозволяє швидко запам’ятати вірші. Такими ж є і віршики про звірят. Ось, наприклад:

Котик

Сірий котик все муркоче.

Мабуть, гратися він хоче.

Закотив аж у куток

Ниток маминих клубок.

Мишка

Хочеш — вір, або не вір,

Сіра мишка знайшла сир.

І не мало, й не багато,

А у мишки буде свято.

Їжачок

Їжачок пішов у ліс.

Що із лісу він приніс?

Під листком жовтеньким

Знайшов гриб смачненький..

Справжнім дивом можна назвати серії пізнавальних книжечок Марії Морозенко, написаних для найменших читачів, «Хто це?» і «Що це?». Чотирирядковий вірш несе в собі максимум інформації про тваринний і рослинний світ. Прочитавши віршики, малюк дізнається, що:

З гілочки на гілочки

Скаче руда білочка.

Пишний хвостик вигинає,

Повні шишечки збирає.

Черепаха панцир має,

Він її оберігає.

Скрізь, куди вона повзе,

За собою дім везе.

Серед білих, з льоду стін,

Живе дивний птах, пінгвін.

Він хутро тепленьке має.

Його холод не лякає.

Окрім того, дитина дізнається більше про рослини. Вона знатиме, що:

На баштані він лежав

І, як м’яч кругленьким став.

Дуже солоденький

Цей кавун рябенький.

Усе літо капустина,

Як малесенька дитина,

Себе листячком вкривала —

Качаном на осінь стала.

Малина дозріває,

Діточок скликає.

Всім вона смакує,

Від хвороб лікує.

Ці серії книжок (у кожній серії по 9 книг) особливі тим, що відкривають малюкам світ тварин за місцем проживання, а рослинний світ у відповідності із розташуванням. Окремо представлені Азія, Африка, Антарктида, Європа. Завершує серію «Смачна лічилка», яка покликана допомогти малюкам пізнати світ цифр. Солодкі фрукти приходять на допомогу дітям:

Ми один кавун купили

І на частки розділили.

Один кавун, а скибок сім.

По скибці вистачить усім.

Два банани на столі:

Не великі й не малі.

А такі якраз, як слід —

Ситний і смачний обід.

Безперечно, ці серії дуже актуальні сьогодні, адже на книжковому ринку так мало представлено хорошої дитячої поезії. В основному це перекази з російської мови. Дуже приємно, що з’являються авторські роботи на полицях книжкових крамниць, і, звісно ж, вагомий внесок у цій справі належить поетесі Марії Морозенко, адже її казки стали помітним явищем в українській літературі. Так, відомий критик і літературознавець К. П. Волинський зазначив: «Познайомившись з казочками Марії Морозенко, я відкрив для себе цікавого, обдарованого поета-казкаря. Головне в тих казках — поетична, „казкова“ манера викладу, образність і така приваблива для дітей мелодійність мови. А ще — відчуття дитячої психології (сприймання), ясність образів, сюжетність. Коли читаєш казки Марії Морозенко, в уяві мимоволі постають кращі зразки української літературної казки від Франка, Лесі Українки, Наталі Забіли, Оксани Іваненко…»

VII. Список використаної літератури

1. Марія Морозенко. Зоряні перевесла. Поезії. — К., 1999. — 112 с.

2. Марія Морозенко. Дванадцять місяців. Переказ казки. — К., 2004. 32 с.